Аналіз та управління витратами підприємства з метою підвищення прибутковості його діяльності

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ  НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КРИВОРІЗЬКИЙ  ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

 

 

 

Реферат на тему:

Аналіз та управління витратами підприємства з метою підвищення прибутковості його діяльності

 

 

 

 

     

 

      Виконала:

      студентка   курсу 

      обліково-

      економічного факультету 

      групи 7.509-1

      Фоміна І.М.

 

 

 

 

 

 

 

Кривий Ріг - 2012

                                                    ПЛАН           

Вступ  …………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Зміст і завдання аналізу витрат виробничої діяльності підприємства……………………………………………………………………..4

Розділ 2. Система управління витратами…………………………………….12

Розділ  3. Шляхи підвищення ефективності управління витратами з метою оптимізації фінансового ……………………………………………………….19

Висновки ………………………………………………………………………...22

Список використаних джерел …………………………………………………24  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

      Управління витратами — це процес цілеспрямованого формування витрат по їх видах, місцях і носіях при постійному контролі і стимулюванні їх зменшення. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Високі темпи  розвитку виробництва та підвищення конкурентоздатності продукції  в значній мірі залежать від глибокого аналізу виробничої, фінансової і інвестиційної діяльності, реальної оцінки доходів і витрат підприємства, оперативного прийняття управлінських рішень на базі достовірної інформаційної бази, застосування важелів ціноутворення, прогнозування фінансового стану і грошових потоків, оптимізації результатів діяльності. Проблеми розвитку ринкових умов на Україні потребують розробки методологічних і практичних рекомендацій по удосконаленню економічної роботи на підприємствах, що дозволить знизити ризики підприємства і підвищити ефективність діяльності .

      Мета аналізу витрат діяльності підприємства полягає в інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів і в оптимізації та обґрунтуванні управлінських рішень стосовно їх подальшої раціоналізації. Для досягнення цієї мети здійснюється аналіз на основі принципів системного, комплексного і кібернетичного підходів до аналізу економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

       Розділ 1. Зміст і завдання аналізу витрат виробничої діяльності підприємства

      Будь-яка діяльність суб'єкта господарювання пов'язана з витратами матеріально-речових, трудових та інших ресурсів, оцінки яким дають на ринкових засадах. У системі управління підприємством головним об'єктом є процес управління витратами господарської діяльності в цілому, та у розрізі їх видів, цілей, об'єктів і періодів здійснення. Зміст витрат операційної діяльності слід розглядати у конкретно-економічному та обліковому значеннях. За конкретно-економічним значенням витрати діяльності підприємства — це вартість спожитих ресурсів діяльності у процесі продукування суспільних благ та їх визнання.

      Обліковий зміст витрат діяльності визначається П(С)БО 16 "Витрати" як зменшення економічної вигоди внаслідок вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу, якщо вони можуть бути достовірно оцінені. Ці ж норми національних стандартів обліку регламентують визнання витрат.

       В умовах формування ринкових відносин виникає проблема не стільки у визначенні суми витрат, їх розподілу за об'єктами та забезпечення мінімізації, скільки в управлінні ними в умовах конкуренції та визнання доцільності і досягнення необхідної їх прибутковості. Причому завдання полягає не в їх мінімізації, а у досягненні такого рівня, за яким вони визнаються споживачами та приносять відповідний прибуток виробникам. Відповідно до визначення фінансових результатів і руху грошових коштів доцільно виокремлювати витрати операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Рис. 1. Визнання витрат діяльності за вимогами П(С)БО 16 "Витрати"

     Мета аналізу витрат діяльності підприємства полягає в інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів і в оптимізації та обґрунтуванні управлінських рішень стосовно їх подальшої раціоналізації. Для досягнення цієї мети здійснюється аналіз на основі принципів системного, комплексного і кібернетичного підходів до аналізу економіки.

     Основою системного підходу є дослідження об'єктів витрат як системи, розкриття їх цінності, виявлення багатьох типів зв'язків, зведення їх в єдину теоретичну систему.

     Системний підхід до аналізу витрат передбачає:

• виявлення  місця і ролі показників витрат в  оцінці досягнутої ефективності виробництва;

• розробку принципової  схеми аналізу на основі класифікації факторів і резервів раціоналізації витрат;

• визначення методів  вимірювання факторів і резервів раціоналізації витрат;

• встановлення основних напрямів мобілізації виявлених  резервів раціонального використання виробничих ресурсів у поточному  і перспективному плануванні собівартості.

      Комплексний підхід означає вивчення об'єктів витрат як системи з погляду формування інформації для прийняття управлінських рішень. Комплексний підхід збігається із системним підходом лише стосовно вивчення окремих аспектів, окремих показників витрат. їх динаміка і прогноз на перспективу не тотожні, коли йдеться про об'єкт аналізу загалом. Тоді комплексний підхід є принципом системного підходу. Він означає узгодження й одночасне дослідження у взаємозв'язку різних аспектів господарської діяльності на основі вивчення системи показників з метою отримання кінцевих результатів" встановлення і вимірювання факторів, що їх зумовлюють, виявлення резервів підвищення ефективності виробництва, отримання інформації для обґрунтування управлінських рішень.

     Комплексність економічного аналізу витрат виявляється у трьох напрямах: по-перше, у процесі аналізу враховуються не лише економічні, а й технічні, соціальні, технологічні та інші фактори; по-друге, у тіснішому зв'язку його цілей і завдань із цілями управління; по-третє, у багаторівневому аспекті аналізу витрат (за центрами відповідальності витрат).

     Кібернетичний підхід передбачає розгляд об'єктів витрат як системи, що складається з елементарних перетворювачів інформації. За цим підходом аналіз підпорядкований цілям синтезу економічної системи та її вдосконалення, економіко-математичні методи аналізу витрат збігаються із системним дослідженням економіки й управління об'єктом.

     З огляду на зазначене вище можна виокремити загальну блок-схему економічного аналізу витрат операційної діяльності підприємства (рис. 3).

Рис. 3. Загальна модель економічного аналізу витрат підприємства

Інформаційна  база проведення аналітичних досліджень витрат формується за вихідною інформацією  про кошториси (нормативи) витрат, за даними бухгалтерського і статистичного обліку, за матеріалами ревізій і спеціальних обстежень та ін. Враховуючи управлінський аспект аналізу витрат операційної діяльності, їх оцінку, діагностику та пошук резервів раціоналізації слід проводити у певній послідовності. На першому етапі необхідно провести загальну оцінку виконання кошторису (стандартів) витрат у цілому, за окремими об'єктами управління та у розрізі економічних елементів, що дасть можливість не лише встановити позитивні або негативні відхилення, а і виявити зміну структури витрат. На другому етапі необхідно провести факторний аналіз відхилень прямих витрат, враховуючи зміну обсягу і структури операційної діяльності. З цим пов'язані оцінки нормативів (стандартів) витрат та їх обґрунтованості. На третьому етапі слід здійснити аналіз виконання бюджету (кошторису) накладних витрат. На четвертому етапі необхідно провести аналіз собівартості (калькуляцій) окремих видів продукції (робіт, послуг), що допоможе визначити конкурентоспроможну виробничу програму та напрями структурної перебудови виробництва. На п'ятому етапі потрібно дати оцінку впливу зміни витрат операційної діяльності на кінцеві виробничо-фінансові результати роботи підприємства.

      Створення ефективного аналітичного забезпечення управління витратами операційної діяльності пов'язане;

• з виготовленням конкурентоспроможної продукції;

• наявністю  якісної та реальної інформації щодо собівартості окремих видів продукції, виконаних робіт (послуг) та їх позицій на ринку;

• можливістю використання гнучкого ціноутворення;

• наданням об'єктивних даних для складання бюджету підприємства;

• можливістю оцінки раціоналізації витрат за центрами їх формування та центрами відповідальності.

      З метою управління витратами суб'єкта господарювання проводиться їх класифікація, що дає змогу встановити природу та особливості формування і розподілу за визначеними об'єктами управління.

      Визначальними у системі комплексного економічного аналізу та в аналітичному забезпеченні групування витрат за схемою "діяльність — витрати — фінансовий результат" є їх групування за економічними елементами та статтями калькуляції.

      Групування за економічними елементами дає змогу провести аналіз складу, структури та ефективності витрат. При цьому можна встановити залежність витрат від технічного рівня розвитку та ефективності використання матеріальних, трудових ресурсів, визначати пріоритетні напрями їх раціоналізації. Поелементне групування використовують для визначення граничного рівня витрат, складання кошторисів та формування їх нормативної бази. Групування витрат за економічними елементами має типову структуру (рис. 4).

Рис. 4. Класифікація витрат виробничої діяльності підприємства за економічними елементами

      Групування витрат за статтями калькуляції дає можливість встановити цільове здійснення витрат, узагальнити їх за місцем виникнення, відповідно до виготовленої продукції, виконаних робіт, видів діяльності та у зв'язку з проведенням різних організаційно-технічних заходів.

      Управління витратами на підприємстві здійснюється за місцем їх виникнення та за центрами відповідальності. Для здійснення аналізу раціональності витрат і контролю за їх рівнем формуються бюджети витрат за калькуляційними підрозділами (виробничими, адміністративними, збутовими та ін.). Облік фактичних витрат здійснюється роздільно на окремих синтетичних рахунках кожного підрозділу. Фактичні витрати зіставляють із бюджетними, які коректують на обсяг діяльності визначеного центру витрат або центру відповідальності (найчастіше вони збігаються). Відповідно до цього слід встановити одиниці виміру обсягу діяльності. Для виробничих підрозділів — це обсяг виготовленої продукції або виконаних робіт (послуг). Для адміністративних чи інших функціональних підрозділів за одиницю діяльності часто приймають витрати праці у певній кількості нормативного (стандартизованого) часу.

      За центрами відповідальності витрати групуються відповідними кошторисами для кожного рівня управління. У зв'язку із цим проводять класифікацію витрат на контрольовані і неконтрольовані для кожного рівня відповідальності. У процесі аналізу слід дотримуватися бюджету витрат, а керівники кожного рівня мають прагнути їх раціоналізації.

    В економічному аналізі класифікація витрат залежить також від того, яке управлінське завдання слід вирішити, а саме:

• розрахунок собівартості продукції (робіт, послуг) і визначення фінансового результату;

• прийняття  управлінських рішень стосовно раціоналізації витрат і їх планування;

• здійснення контролю і регулювання центрів відповідальності.

    З огляду на це витрати класифікуються так:

    Вичерпні витрати — це витрати, які призводять до зменшення активів або до збільшення зобов'язань у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду. Невичерпні — витрати майбутніх періодів.

    Витрати на продукцію — це витрати, пов'язані з виробництвом або з придбанням товарів для продажу. Витрати періоду — витрати, що не пов'язані з виробничою діяльністю і розглядаються як витрати періоду, в котрому вони були здійснені (маркетингові, дослідницькі та ін.).

     Прямі витрати — це витрати, які можуть безпосередньо стосуватися певного об'єкта (сировина й основні матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, основна заробітна плата виробничих робітників, паливо на технологічні цілі та силова електроенергія). Непрямі витрати — такі, що не можуть бути безпосередньо віднесені до певного об'єкта і розподіляються спеціальними методами (амортизація, витрати на опалення й освітлення тощо).

     Основними " називаються витрати, які безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виробництва. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати. Виробничі накладні витрати виникають у зв'язку з організацією, обслуговуванням виробництва та управління ним. Частина цих витрат перебуває в еластичній залежності від обсягу виробництва (на ремонт устаткування, утримання й експлуатація основних засобів виробничого призначення тощо). Інші витрати є постійними і визначаються політикою вищої адміністрації.

     Релевантні (нерелевантні) витрати — це такі витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінських рішень. Різниця між альтернативними рішеннями щодо витрат називається диференціальними витратами.

      Дійсні витрати потребують оплати грошима або іншими активами. Можливі витрати — втрачена вигода, коли вибір одного варіанта вимагає відмови від альтернативного рішення. Маржинальні витрати — витрати на виробництво додаткових видів продукції. Середні витрати — середньозважені витрати на одиницю продукції.

 

                   

 

 

                   

 

 

 

 

 

                     Розділ 2. Система управління витратами

     Управління витратами на підприємстві можна визначити як взаємопов’язаний комплекс робіт, які формують коригуючі впливи на процес здійснення витрат під час господарської діяльності підприємства, спрямовані на досягнення оптимального рівня (в межах допустимих відхилень) витрат в усіх підсистемах підприємства за виконання в них будь-яких робіт. Зрозуміло, що критерієм оптимізації у такому разі є мінімальні витрати.

       Система управління витратами (СУВ), як і будь-яка система управління, складається з двох підсистем: тієї, яка управляє, і тієї, якою управляють (об’єкта управління).

        Управління витратами на підприємстві здійснюється свідомо суб’єктами управління, якими є керівники, фахівці підприємства та його структурних підрозділів (цехів, відділів, дільниць тощо). Об’єктом управління в СУВ є процеси, операції, явища, які виникають на підприємстві під час його господарської діяльності, що розглядаються з точки зору здійснення витрат, тобто витрачання ресурсів.

      У СУВ вирізняють аспекти: функціональний, організаційний та мотиваційний.

     Функціональний аспект є первинним. У контурі загального циклу управління витратами його сутність характеризують функціональні підсистеми. Коротко охарактеризуємо окремі підсистеми ФАСУВ.

      Планування витрат здійснюється за розроблення плану діяльності підприємства. Обчислення планових витрат потрібне для обґрунтування і прийняття господарських рішень, фіксації рівня витрат, який досягатиметься у разі реалізації прийнятих до виконання рішень. Розрізняють перспективне (довгострокове) і поточне планування. Довгострокове планування витрат пов’язане із розробленням довгострокових господарських заходів. Воно має невеликий ступінь точності та ймовірний характер. Поточні плани підприємства конкретизують реалізацію його довгострокових цілей. Вони також мають імовірний характер, хоча і в значно меншій мірі, ніж довгострокові плани. Ця обставина зумовлює потребу оперативного коригування планових витрат у разі зміни факторів їх формування.

      Визначення витрат під час планування діяльності підприємства — складне завдання. У розв’язанні його важливим фактором є формування на підприємстві системи норм витрачання всіх ресурсів: основних, допоміжних, матеріалів, енергії, праці тощо. Норми мають бути обґрунтованими. Необхідність забезпечення мінімальних витрат на виробництво продукції потребує оптимізації режимів використання ресурсів з урахуванням конкретних умов виконання виробничих завдань (строки, обсяг), особливостей техніко-технологічної бази підприємства. Досягнення передового рівня використання ресурсів неможливе без постійних змін у техніко-технологічній базі підприємства відповідно до новітніх результатів науково-технічного прогресу.

     Функція регулювання в управлінні витратами полягає в здійсненні оперативних заходів з усунення небажаних відхилень у виконанні планових завдань.

      Контроль витрат формує механізм оберненого зв’язку. Його складовими є підсистеми обліку та. Функція обліку витрат полягає у спостереженні, ідентифікації, вимірюванні та реєстрації фактів витрачання ресурсів у процесі господарської діяльності підприємства. За даними обліку проводиться аналіз виконання планових завдань. Проміжний аналіз спрямований на поточне регулювання процесу виконання плану витрат. Досягнуті результати порівнюються з планом, фіксуються відхилення, на які слід звернути увагу, робляться певні висновки з прийняттям за ними відповідних заходів. Підсумковий аналіз пов’язаний з оцінюванням реалізації планових завдань у цілому. За результатами цього аналізу розробляються глобальні заходи з удосконалення СУВ.

       У формуванні витрат підприємства вирізняють управлінський і фінансовий аспекти. Управлінський аспект пов’язаний із внутрішніми потребами підприємства щодо планування, обліку та регулювання витрат у процесі господарської діяльності. Його зміст має конфіденційний характер.

     Фінансовий аспект стосується потреби переважно зовнішніх щодо підприємства агентів (державних установ, банків, акціонерів), хоча його інформація може використовуватися й працівниками управлінського персоналу даного підприємства. Отже, зміст фінансового аспекту формування витрат є відкритим, публічним.

     Організаційний аспект системи управління витратами (ОАСУВ) пов’язаний із визначенням місць формування витрат і центрів відповідальності за їх дотримання та розробленням ієрархічної системи лінійних і функціональних зв’язків працівників, які виконують комплекс робіт ФАСУВ. Організаційна побудова управління витратами залежить від специфіки підприємства і передусім від його величини. На великих і середніх за величиною підприємствах окремі функції управління витратами виконують певні функціональні підрозділи (відділ нормування, плановий відділ, бухгалтерія), на малих підприємствах ця робота може виконуватись одним працівником (бухгалтером-економістом).

      Мотиваційний аспект системи управління витратами (МАСУВ) полягає у спонуканні працівників до дотримання ними встановлених планом витрат і пошуку шляхів до їх зниження. Вибір факторів спонукання потребує певної обачливості. Як справедливо зауважують з цього приводу фахівці [8], не можна замість винагороди за дотримання і зниження витрат використовувати покарання за перевитрати, оскільки за такого підходу працівники спрямовуватимуть свої зусилля не на виконання плану витрат і пошук шляхів їх зниження, а на тому, щоб охоронити себе від можливих небажаних подій через завищення рівня витрат на стадії їх планування.

      Усе наведене вище характеризує СУВ у загальних рисах. Конкретизація системи відбувається разом із конкретизацією характеристик її окремих елементів чи деякої їх підмножини, які утворюють певну підсистему. Отже, відмінності СУВ можуть стосуватись особливостей або якихось окремих блоків системи, або їх цілісної підмножини.

      Серед основних класифікаційних ознак СУВ можна виокремити такі:

• підхід до структури плану облікових рахунків (автономність або інтегрованість). Ця ознака більшою мірою стосується облікової діяльності;
• особливості групування витрат для потреб калькулювання (за замовленнями або за процесами). Саме калькулювання є комплексом робіт і пов’язане з плануванням, обліком та аналізом витрат. Тому можна вважати, що ця ознака характеризує блоки розроблення і контролю рішень;
• повнота охоплення витрат під час калькулювання (калькулювання за повними і неповними витратами). Цю ознаку також можна розцінювати як характеристику блоків розроблення і контролю рішень з управління витратами;
• наявність чи відсутність нормативних витрат (відповідно до цього виділяють системи управління витратами за нормативними і фактичними витратами). Ця ознака, як і дві попередні, характеризує СУВ комплексно. Функціонально вона пов’язана із блоками контролю і розроблення рішень.

        Стисло прокоментуємо наведені параметри СУВ. На теперішній час застосовують два варіанти побудови плану облікових рахунків: автономний та інтегрований . За першим варіантом у системі рахунків виокремлюють дві автономні підсистеми рахунків — для потреб фінансового та управлінського обліку; за другим — рахунки управлінського обліку кореспондують з рахунками фінансового обліку в межах єдиної системи облікових рахунків.

       Групування витрат за замовленнями або за процесами є ключовим моментом у формуванні методу калькулювання відповідно за замовленнями або за процесами. У разі калькулювання за замовленнями витрати збираються (групуються) за окремими замовленнями (на окремий виріб, партію виробів, на виконання певного обсягу робіт). У разі попроцесного калькулювання витрати групуються за окремими процесами або стадіями виробництва. Оскільки окремі виробничі процеси виконують окремі підрозділи, можна вважати це групуванням витрат за відповідними підрозділами.

      За повнотою охоплення витрат розрізняють калькулювання за повними та неповними витратами. За повного калькулювання до собівартості продукції включають усі види витрат, що стосуються її виробництва і продажу, за неповного калькулювання — лише частину загальної суми витрат на її виробництво і збут. Практично застосовують різні варіанти неповного калькулювання. Досить поширений метод, за яким у собівартість продукції включають усі виробничі витрати (калькулювання за виробничими витратами) і не включають витрати невиробничого характеру (адміністративні, збутові). За визначення фінансового результату (прибутку) їх віднімають від виручки за той період, в якому ці витрати були зазнані. Класичним методом часткового калькулювання є метод «директ-костінг» (або «директ-кост»). Хоча сама назва методу натякає на те, що обчислення собівартості має здійснюватися лише за прямими витратами (а так і було спочатку), існуючі нині модифікації «директ-костінгу» базуються на розподілі витрат на постійні та змінні залежно від характеру зв’язку їх динаміки з динамікою обсягу виробництва. Згідно із сучасним тлумаченням сутності «директ-костінгу» саме розподіл витрат на постійні та змінні є головною характеристикою цього методу. Розроблені різновиди «директ-костінгу» базуються на врахуванні в собівартості змінних витрат (як прямих, так і непрямих), змінних витрат і певної частки постійних витрат (у їх продуктивній частині, яку визначають за ступенем використання виробничої потужності).

       Наявність чи відсутність нормативних витрат є ключовою ознакою, що дає змогу відокремити СУВ, яка базується на використанні фактичних даних, від іншого її варіанту, коли витрати визначаються заздалегідь з допомогою нормативів (стандартів). Історично управління витратами спочатку відбувалося за фактичними результатами. З розвитком теорії і практики управління витратами з’являється концепція нормативів (стандартів) витрачання господарських факторів, нормативних витрат. Цю концепцію було покладено в основу розробленої за рубежем системи «стандарт-кост», в якій управління витратами здійснюється через порівняння фактичних витрат з нормативними. Нормативи, або стандарти, в системі «стандарт-кост» є наперед встановленими величинами витрачання факторів господарських процесів у вартісному або натуральному вимірі. Якщо оцінювання нормативів здійснюється у вартісному вимірі, то їх називають нормативними (стандартними) витратами. Аналогом системи «стандарт-кост» у вітчизняній економічній науці і практиці є система нормативного обліку.

      Отже, конкретне формування СУВ відбувається через добір і втілення можливих варіантів для розглянутих вище та інших її аспектів. При цьому наведені ознаки СУВ не є такими, що вибір певного варіанту для одної з них виключає можливість реалізації якоїсь альтернативи за іншими ознаками. В рамках калькулювання продукції за замовленнями або процесами на її собівартість можуть відноситися повні або часткові витрати, причому обчислення витрат може вестись або лише за фактичними даними, або із застосуванням нормативів (а отже, системи обчислення витрат «директ-костінг» і «стандарт-кост» можуть співіснувати в рамках одної СУВ).

     Як зазначалося вище, управління витратами передбачає їх цілеспрямоване формування за місцями виникнення. Відповідно до сучасних тенденцій організаційного менеджменту оргструктуру підприємства можна розглядати як пов’язану сукупність центрів відповідальності — сегментів діяльності, в межах яких встановлено персональну відповідальність певних осіб за дотримання встановлених показників здійснення робіт за цими сегментами із делегуванням їм відповідних повноважень. Залежно від характеру відповідальності центри відповідальності конкретизуються у центри витрат, центри прибутку і центри інвестицій. При цьому основою формування центрів витрат стають місця витрат. Організація управління витратами за центрами відповідальності передбачає приведення у відповідність до неї конструкції функціональних підсистем СУВ.

       Інструментарій управління витратами має практичне застосування за визначення структури виробничої програми і ціноутворення.

      Для вирішення питання структури виробничої програми важливим є поділ витрат на змінні та постійні. Так, поточні рішення щодо структури виробничої програми приймаються з використанням показника маржинального прибутку (інша назва — сума покриття), який обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції і змінними витратами на виготовлення її. Коли щодо окремого виробу величина маржинального прибутку набуває додатного значення, то це означає, що його слід виробляти, хоча повна собівартість виробу може перевищувати його ціну. Додатна сума маржинального прибутку означає, що за будь-яких співвідношень ціни та повної собівартості виробу виробництво і продаж його збільшує загальний прибуток підприємства (або зменшує збитки) через відшкодування за рахунок даного виробу певної частки постійних витрат підприємства.

    Поділ витрат на змінні та постійні важливий також для прий- няття цінових рішень у короткому періоді, який характеризується неможливістю зміни виробничої потужності підприємства. В такий період підприємство повинне погоджуватися на будь-яку ціну на продукцію, яка дає змогу відшкодувати всі змінні витрати на неї та будь-яку частку витрат, пов’язаних із забезпеченням існування підприємства, підтриманням його у стані виробничої готовності, тобто постійних витрат. Отже, нижньою межею ціни у короткому періоді є змінні витрати на одиницю продукції (середні змінні витрати).

 

 

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності управління витратами з метою оптимізації фінансового

Високі темпи  розвитку виробництва та підвищення конкурентоздатності продукції в значній мірі залежать від глибокого аналізу виробничої, фінансової і інвестиційної діяльності, реальної оцінки доходів і витрат підприємства, оперативного прийняття управлінських рішень на базі достовірної інформаційної бази, застосування важелів ціноутворення, прогнозування фінансового стану і грошових потоків, оптимізації результатів діяльності. Проблеми розвитку ринкових умов на Україні потребують розробки методологічних і практичних рекомендацій по удосконаленню економічної роботи на підприємствах, що дозволить знизити ризики підприємства і підвищити ефективність діяльності .

Актуальність  дослідження визначається необхідністю підвищення ефективності управління доходами та витратами, що в сучасних умовах є досить складно. Але саме від ефективного управління доходами та витратами напряму залежить ефективна діяльність підприємства та забезпечення високих темпів розвитку і конкурентоздатності його продукції. Тому підприємствам, передусім, необхідно концентрувати увагу на пошук можливостей поліпшення використання свого вже існуючого виробничого і фінансового потенціалу.