Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Аналіз твору А.С. Макаренка «Педагогічна поема»

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

Реферат

з педагогіки

студентки 141 групи Ι курсу

факультету заочного навчання

спеціальність “Дошкільна освіта. Логопедія”

Беліченко Наталії Сергіївни

Харків 2013

Зміст

Біографія А.С. Макаренко
Аналіз твору «Педагогічна поема»
Основні концепції педагогічної теорії А.С. Макаренка
А.С. Макаренко про колективне виховання
Список використаної літератури

Біографія

Антон Семенович Макаренко народився 13 березня 1888 року в м. Білопіллі, Сумського повіту, Харківської губернії, в сім’ї робітника-маляра залізничних вагонних майстерень. У молодому віці (1896 р.) Антон Макаренко вступає до Білопільського двокласного залізничного училища. З осені 1901 р., через від’їзд родини до м. Крюкова, навчається у Кременчуцькому міському чотирикласному училищі, по закінченні якого (1904 р.) продовжує навчання на однорічних педагогічних курсах, що готували вчителів початкової школи. Здобута освіта, найнижча фахова в тодішній Росії, і статус вчителя-підмайстра, не задовольняють допитливого юнака; працюючи з вересня 1905 р. помічником учителя двокласного залізничного училища, він мріє продовжити навчання. Його бажання здійснюється восени 1914 р., коли молодого Макаренка приймають казенним стипендіатом до Полтавського учительського інституту. Навчання на півроку переривається службою в армії, з якої його демобілізують через короткозорість. У червні 1917 р. він закінчує інститут із золотою медаллю і починає керувати залізничним училищем у Крюкові. З вересня 1919 р. до вересня 1920 р. А. С. Макаренко завідує початковою школою в Полтаві, де у цьому ж році організовує поблизу міста трудову колонію ім. М. Горького для неповнолітніх правопорушників.

Макаренкові-педагогу уже в цей період були притаманні пошуки нових форм роботи у школі, енергійність та ініціативність (він проводить вечірні заняття з робітниками). Молодий педагог постійно прагнув до поповнення знань, до самоосвіти. Він самотужки одержував знання з біології, перечитував твори Ч. Дарвіна, І. І. Мечникова, К. О. Тимирязєва; великий потяг мав до історії, філософії, але його особливою пристрастю була художня література – твори В. Шекспіра, О. С. Пушкіна, Ф. М. Достоєвського, К. Гамсуна, Л. М. Толстого, М. Горького та ін. Антон Семенович не тільки обожнював літературу, а й мав потаємне бажання писати. Ще в період навчання в інституті датується його перша літературна спроба – оповідання “Дурний день”.

Працюючи з колишніми правопорушниками, Антон Семенович керується принципом, що немає дітей морально дефективних (маючи на увазі занедбалість і невихованість дитини), а є діти, які тимчасово потрапили в біду, тобто ігнорував протиправне минуле вихованців. Життєдіяльність колонії орієнтувалась на реальність радісного майбуття, на виховання у підопічних високого почуття відповідальності перед своїм колективом і суспільством. А для цього необхідно було запровадити нові організаційні, навчальні і трудові форми функціонування і виховної діяльності у колонії. І педагог-новатор з успіхом втілював це у практику своєї роботи.

Для подальшого розвитку колективу вихованців, А. С. Макаренко у травні 1926 р. здійснює злиття колонії ім. М. Горького і вкрай занедбаної дитячої установи у селищі Куряж поблизу Харкова. Цей ризикований крок підтвердив правоту педагога щодо необхідності перспективи руху в житті колективу.

Однак, такі сміливі, новаторські методи виховної роботи педагога-ентузіаста тогочасні науковці сприймали не схвально. Так, в процесі розгляду та обговорення виховних програм дитячих установ А. С. Макаренка – “Операційний план педагогічної роботи трудової комуни ім. Ф. Е. Дзержинського” і “Конституція трудової комуни ім. Ф. Е. Дзержинського” – його звинуватили у зайвій емоційності, в намаганні перевернути всю тогочасну систему соціального виховання, у використанні несоціалістичних за змістом педагогічних категорій “обов’язок, честь, право” та відсутності в його виховній роботі класової лінії.

І все ж у боротьбі з ідейними опонентами Антон Семенович продовжує втілювати в життя свою виховну систему, розвиваючи і доповнюючи її новими педагогічними знахідками вже у стінах організованої ним у 1927 р. дитячої комуни ім. Ф. Е. Дзержинського. Саме тут він розгортає успішний навчально-трудовий експеримент, у ході якого було налагоджено справжнє виробництво комунарами необхідної країні передової техніки: фотоапаратів “ФЕД” і електричних свердел. Вихованці не лише заробляли кошти на власне утримання, а й за колективним рішенням надавали матеріальну допомогу комунарам-випускникам. Комуна стала справжнім взірцем виховання морально-стійких, працьовитих та щасливих юнаків і дівчат. Він збагачував своїх вихованців новими ідеями, готував їх до творчого трудового життя, організовував нові людські відносини і взаємини, створюючи їх у боротьбі зі старим світом, який відживає, але все ще сильний своїм багатовіковим досвідом. Саме тому наукові положення і поняття, вироблені А. С. Макаренком, зберігають всю свою актуальність і сучасність.

Провідним в педагогічній теорії Антона Семеновича є вчення про колектив, як основний і вирішальний фактор виховання всебічно розвиненої особистості. Це основне положення своєї педагогічної теорії Макаренко поширює і на сім’ю: “...Сім’я повинна бути тільки колективом. Втрачаючи ознаки колективу, сім’я втрачає більшу частину свого значення, як організації виховання і щастя”, – пише А. С. Макаренко в “Книзі для батьків”. Тому педагог неодноразово висловлювався проти так званої “системи однієї дитини” в сім’ї, бо виховувати колективність можна лише в такій родині, де є кілька дітей.

Другою основою виховання в педагогічній системі А. С. Макаренка є праця. Великою заслугою педагога є те, що він розглядав працю не лише з точки зору продукування матеріальних цінностей, а й з точки зору його психолого-педагогічного значення. Визначний педагог довів це на практиці можливість поєднання навчання з продуктивною працею. У комуні ім. Ф. Е. Дзержинського вихованці працювали по чотири години в день, а решту часу відводили навчанню в школі-десятирічці.

Третьою основою в педагогічній теорії А. С. Макаренка є виховання свідомості, почуття обов’язку і відповідальності. Почуття обов’язку перед Батьківщиною, уміння враховувати кожен крок своєї діяльності і поведінки з точки зору інтересів суспільства він ставив вище за все.

Паралельно з напруженою роботою в комуні на початку 30-х років А. С. Макаренко починає публікувати свої перші літературно-педагогічні твори. У становленні Макаренка-письменника велика роль належить М. Горькому, який запропонував йому написати книжку про його виховні досліди, про погляди на етику людини соціалістичного майбуття.

Започаткував свою літературну працю Антон Семенович в 1930 р., коли в Харкові вийшла друком невелика книжка “На велетенському фронті” (у співавторстві з М. Фере). Другою була повість “Марш 30-го року” (1932 р.), тоді ж створено п’єсу “Мажор”. В той час А. С. Макаренко розпочав роботу над всесвітньо відомим твором “Педагогічна поема”, де в художній формі відобразив реальну історію колонії. Першим рукопис прочитав М. Горький і вже у 1933 р. вийшла перша частина цього твору, в 1934 р. – друга і в 1935 р. – третя. Згодом, узагальнивши набутий виховний процес, педагог видав “Методику організації виховного процесу” (1936 р.). У 1937 р. виходить перший том “Книги для батьків”, наступного року – художньо-педагогічний роман про життя комуни ім. Ф. Е. Дзержинського “Прапори на баштах”. У 30-ті роки А. С. Макаренко написав також низку педагогічних, публіцистичних, суспільно-політичних статей та оповідань. Його творчість була високо оцінена сучасниками, доказом чого стало прийняття педагога в червні 1934 р. до Спілки радянських письменників.

Літературна діяльність захопила Антона Семеновича, хоча ще певний час він поєднував її з педагогічною. У липні 1935 р. його призначили помічником начальника трудових колоній Народного комісаріату внутрішніх справ УСРР, і він переїхав до Києва. Під час листування з М. Горьким педагог висловлює пристрасне бажання присвятити себе літературі і оселитися в Москві. Він просить звільнити його від адміністративно-педагогічної роботи. Проте нарком внутрішніх справ України В. А. Балицький, високо цінуючи його, як організатора дитячих установ, не одразу погоджується на це. І у жовтні 1936 р. доручає Макаренку очолити занедбалу в педагогічному відношенні колонію під Києвом, у Броварах. Вже через місяць стан справ у закладі змінився на краще, хоча це коштувало педагогу здоров’я.

Нарешті, наприкінці січня 1937 р. Антон Семенович переїздить до Москви й цілком віддається письменництву та громадсько-педагогічній діяльності. Він зустрічається з учителями, ділиться з ними своїм досвідом, читає цикл лекцій на радіо. Надто напружена робота ще більше підриває його здоров’я. 1 квітня 1939 р. А. С. Макаренко раптово помирає від серцевого нападу у вагоні приміського електропотягу. Похований видатний педагог у Москві на Новодівичому цвинтарі.

Творчий шлях Антона Семеновича Макаренка є одним із повчальних прикладів служіння педагога своїй справі. Його творчість пройнята глибокою любов’ю до дітей, відданістю ідеалам. А. С. Макаренко – педагог-новатор. Він шукав засоби і форми виховання особистості, створював новий педагогічний стиль, не завершуючи, проте, своєю діяльністю старого періоду педагогічної культури.

Антон Семенович Макаренко залишив багату педагогічну спадщину, написавши понад 150 творів (романів, повістей, сценарій, науково-педагогічних статей). За його творами зняті художні фільми. Педагогічний досвід Макаренка аналізують і вивчають як в Україні, так і у всьому світі. Макаренко розробив і здійснив систему виховання «важких дітей», поєднавши у своїй педагогічній методиці теорію виховного колективу і практику трудового виховання. Здійснив реформування загальноосвітньої та професійної школи.

На батьківщині педагога, м. Білопіллі, у 1979 р. було відкрито пам’ятник. На його честь у м. Києві названа вулиця, дитяча бібліотека. У м. Львові його ім’я носить середня школа № 50. У с. Ковалівка полтавської області відкрито Державний музей-заповідник та ліцей-інтернат ім. А. С. Макаренка для обдарованих дітей. Про життя і діяльність письменника і педагога знято фільм «Разом із Макаренком» (1987 р.). А в 2003 р. редакцією журналу «Народное образование» запроваджено Міжнародний конкурс ім. А. С. Макаренка, який проводиться щороку 1 квітня – в День пам’яті великого педагога.

Науково-теоретична спадщина А. С. Макаренка є науковим підгрунтям для нинішніх і майбутніх поколінь педагогів. Вона ретельно вивчається у Сумському державному педагогічному університеті ім. А. С. Макаренка та інших вищих педагогічних закладах.

Аналіз твору “Педагогічна поема”

Педагогічна поема - найяскравіший і головний життєвий твір великого педагога Антона Семеновича Макаренка. Книга є не тільки сильним витриманим художнім твором, але і хорошим дієвим підручником-посібником з психології, виховання, становлення особистості і навіть по керівництву колективом в якихось моментах.

«Поема» спочатку замислювалася як педагогічна праця, де викладалися б принципи і методи виховання нової людини. Скоро Макаренко зрозумів, що така книга буде зрозуміла лише фахівцям, а він шукав широкого читача. Тому автор відмовляється від форми мемуарів, а вибирає белетристичну форму. Макаренко не відразу зважився показати перші глави Горькому А.М. - Соратнику і наставнику: «... Я не хотів, - згадував Макаренко, - перетворюватися в очах Олексія Максимовича з порядного педагога в невдалого письменника». Однак Горький схвалив рукопис, і до 1935 року книга була закінчена. У книзі розповідається про становлення і розвиток колонії ім. Горького, в якій трудився автор.

Продумана і відчута письменником головна сюжетна лінія книги. Три частини «Педагогічної поеми» - три етапи становлення та розвитку колективу колонії імені Горького.

Отримавши завдання організувати колонію для малолітніх правопорушників, Макаренко переконаний був в одному: «Потрібно новій людині по-новому робити». Але як це зробити, було невідомо. Нових людей треба було виховати з вчорашніх злочинців, безпритульних. Це дуже складно, особливо коли в країні розруха, і, головне, ніхто не знає необхідної методики виховання. Автор говорить, що багато помилявся, створював «колектив з людей заблукалих і відсталих». Але було у нього й інших «подвижників соцвоса» найголовніше: любов до дітей, бажання допомогти їм.

Починаючи з зав'язки - прибуття в колонію перших шести вихованців - дія розвивається таким чином, що епізоди, які малюють завоювання педагогічного колективу, змінюються ситуаціями, які знову відкидають колонію на вихідні рубежі. Це і злодійство, і набіги на сільські погреби, бійки. Це спалах антисемітизму, мертва дитина, виявлений в спальні дівчаток. Макаренко вірив у своїх вихованців, «завжди відчував себе напередодні перемоги, для цього потрібно було бути невиправним оптимістом». Крок за кроком колектив горьковців набирає силу для вирішення нових завдань, для «фанфарного маршу».

У другій частині оповідач «задався метою зобразити головний інструмент виховання, колектив, і показати діалектичність його розвитку». У цій частині показані різні сторони життя вже сформованого колективу.

Автор зображує героїв у різних ситуаціях, в кожному епізоді відчувається його віра в хлопців, бажання їм доброї долі. Колоністи самовіддано трудяться, захоплюються театром. «Вони стрункі і зібрані, у них хороші, рухливі талії, м'язисті і здорові, не знають, що таке медицина, тіла і свіжі красно губі особи» - це опис виражає ставлення автора. Герої йому симпатичні, він пишається ними. Хлопці радіють, проводжаючи своїх найкращих товаришів на робітфак, радий і Макаренко, для нього це значний, урочистий і тривожний момент.

Кульмінацією другої частини є сцена загальних зборів колоністів, на якому вирішується питання про необхідність переїзду в Куряж. Відповідальність, напруженість, небезпека цього моменту разом з Макаренком і його колоністами живо відчуває і читач.

Автор показав «забруднений грунт Куряжу», де гніздяться «злидні, сморід, воші». «Три сотні абсолютно отупілих, розбещених, розлючених» хлопців-куряжан становлять загрозу для колективу горьківців. Оповідач переживає, що ж переможе: колектив або анархія? Куряжані зломлені. Блискуче завершення кульмінаційного феєрверку-гопак під гармошку. Це остаточно підкорює старожилів Куряжу: «А здорово танцюють, сволочі! ..»

У третій частині автор показав масову «переробку» і довів, що «силами колективу ця переробка легше і швидше». Скоро мешканці Куряжу перетворилися. Макаренко з такою радістю і гордістю описує події, що захоплює покращена колонія, а головне - самі хлопці, які складають тепер єдиний, дружний, бойовий колектив горьківців.

А потім йде розв'язка основної сюжетної лінії. Це дві вирішальні події в житті колонії. Одна з них - приїзд Горького до своїх підшефних, інша - звільнення Макаренка з посади завідувача колонією імені Горького як педагога, який запропонував «не радянську» систему виховання. Догматики від педагогіки об'єднаними зусиллями здобули перемогу над самостійно, творчо мислячою особистістю.

У книзі Макаренко мова йде про реальні події, про героїв, списаних з натури. Більшість героїв книги мають прототипів. Деяким з них автор залишив справжні імена (Антон Семенович Макаренко, Калина Іванович Сердюк, Коваль), іншим незначно змінив, натякаючи на реальний прообраз (Калабалін - Карабанов, Супрун-Бурун, Колос - Голос, Браткевіч - Братченко, Шершнев - Вершнев, Фере - Шере, Б. Ф. Григорович - Катерина Григорівна).

Те ж саме можна сказати і про фабулі «Поеми». Події, що становлять її основу, точно відтворюють етапи росту колонії імені Горького.

Але в книзі є і художній вимисел. Наприклад, колоніст, що став прототипом Ужикова, вкрав гроші не у робітфаківців, а у самого Макаренка. Дослідники пояснюють суть заміни сюжетної ситуації: вкрасти у товаришів з точки зору колоністської етики - самий найтяжчий злочин. Письменник тим самим підкреслює межу морального падіння Ужикова, своє ставлення до нього.

Колектив є головним героєм книги Макаренко. Шляхи його створення, розвитку, нарешті, активної дії і складають основу змісту «Педагогічної поеми».

Але ж колектив не щось безлике. Справжній колектив складається з різноманітних неповторних індивідуальностей. Тому-то в «Педагогічній поемі» разом із зображенням зростання колективу перед нами розгортаються долі окремих, найбільш примітних, його членів. Серед них - зачинателі колонії: Задоров, Бурун, Таранець; колоністи перших наборів: Карабанов, Братченко, Георгіївський, Ветковський, а потім Личак, брати Волкови, Олег Огнєв. Автора цікавлять поворотні моменти у формуванні людини або такі ситуації, де він виявляє ті чи інші вже визначені якості своєї натури.

Наприклад, епізод, в якому Карабанов, знову повернувся в колонію, отримує завдання привезти з міста велику суму грошей. У цьому епізоді Макаренко демонструє становлення нового в характері, свою віру в Карабанова.

У Олександрі Задорова підкреслюється спокійна, доброзичлива впевненість, неабиякий інтелект, «прекрасна» «відкрита посмішка». Семен Карабанов - втілення кипучого темпераменту, який захоплює оточуючих. «Пильний гарячий погляд», «охопленої очі» - це зовнішня деталь, яка, проте, допомагає уявити саму серцевину його палкої натури і визначити позитивне ставлення до нього автора.

Більшість колоністів розкриті письменником більш скупо. Але і в цьому випадку він вміє накидати запоминающийся портрет і точно визначити основні риси характеру героя. Такий образ селянської дівчини Наталки Петренко, яка стане однією з кращих колоністок: «У рудому ореолі розідраної, забрудненої бабусиної хустки на вас дивиться навіть не особа, а якийсь вираз вищої незайманості, чистоти, дитячої довірливості». Оповідач наповнює її образ ліризмом.

Лірика і гумор присутні в книзі Макаренко. Гумор, яким письменник користується широко і вільно, відтіняє ліричний початок і вносить в «Поему» «земні» і, разом з тим, мажорні тони.

Іноді іронія Макаренко стає нещадним сміхом. Саме так зображені вихователі Дерюченко і Родимчик. Перший з них, за словами Макаренка, «ясний, як телеграфний стовп: це був петлюрівець». Портрет другого носить перебільшений характер: «У нього дивне обличчя, яке дуже нагадує старий, зношений, злежалий гаманець. Все на цьому обличчі зім'ято і покрито червоним нальотом ».

Але особливо отруйно висміює Макаренко своїх одвічних супротивників - далеких від життя педагогів-схоластів, що займають командні пости. Це інспектор Шарин, що вживає наукові терміни, але не знає, що таке барометр, Варвара Брегель, яка на правах «вищого начальства» постійно читає нотації. Цих керівних діячів об'єднує одне: прихильність педагогічним догмам, небажання вчитися у життя, боязнь нового. Їх перемога над Макаренком тільки гадана. Завідувач знятий з поста, але колектив, їм створений, продовжує жити і розвиватися. Макаренко довірили керівництво комуною імені Дзержинського, і першими комунарами стають горьківці.

«Педагогічна поема» зайняла чільне місце серед творів літератури соціалістичного реалізму. Книга Макаренко пройшла саму неупереджену, саму об'єктивну перевірку - перевірку часом. Нехай сьогодні її партійність більш ніж неактуальна, сучасна молодь про комсомол знає лише з чуток, канув в лету культ колективу. Справа в іншому. Макаренко - майстер своєї справи, захоплений педагог-практик. Якщо прибрати ідеологію, зміст книги мало зміниться, це як і раніше буде Поема, ода педагогам і їх вихованцям. Це ода людяності та моралі, а ці цінності нетлінні в будь-яку епоху: «У людини має бути єдина спеціальність - він повинен бути великим людиною, справжньою людиною».

Основні концепції педагогічної теорії А.С. Макаренка

Першою концепцією теорії є - проблема виховання та розвитку особистості.

З історії педагогіки добре відомо, що від того, як розумілося виховання тим чи іншим педагогом, багато в чому залежали його успіхи в педагогічній практиці та теорії. Так, виходячи з розуміння виховання як вправи природних сил вихованця в процесі його життя, Песталоцці створив прогресивну для свого часу теорію елементарної освіти.

Розуміючи виховання в широкому сенсі як багатостороннє вплив середовища на становлення людини, К. Д. Ушинський зробив досвід створення педагогічної антропології і заклав основи теорії розвитку особистості - основного фундаменту педагогічного знання. І все ж, незважаючи на ці досягнення, до А. С. Макаренка виховання традиційно розумілося як вплив на особистість вихованця, як діяльність вихователя.

К. Н. Вентцель, а слідом за ним П. П. Блонський піддавали критиці такий погляд на виховання. Але тільки Макаренко з певністю не протиставляє виховання і розвиток дітей, розглядає їх в єдності, а головним завданням педагога вважає не дію на дитину, а сприяння його розвитку, стимулювання вірного напрями цього розвитку з метою розкриття сил і здібностей кожної особистості.

Це тонко помітив один з дослідників педагогічного досвіду Антона Семеновича І. Ф. Козлов. В одному з перших досліджень педагогічної творчості Антона Семеновича він пише: «У своїй практичній роботі і теоретичних узагальненнях А.С. Макаренко виходив з того непорушного закону, що тільки в процесі діяльності дітей, і обов'язково всякій діяльності - учбовою, трудовою, побутовою, ігровою і т.п. У результаті вправи залучених до неї природних сил дітей відбувається розвиток цих сил, а разом з тим і утворення відповідних змістом і характером діяльності знань, умінь, навичок, звичок, поглядів, формування особистості в цілому ».

Розвиток особистості, за Макаренком, складає змістовну основу виховання. Не зрозумівши цього, ми не зрозуміємо головного в системі видатного педагога. Продовжуючи кращу традицію гуманістичної педагогіки, Макаренко стверджує: життя - головний вихователь, і завдання вихователя полягає, насамперед, в організації цього життя, в насиченні її усім багатством людської культури і справді гуманних стосунків людей. У цьому Макаренко бачить стратегію організації виховного процесу.

Але формула «життя виховує» у Макаренка має ще одне значення. Він пояснює його так: безглузда всяка спроба відгородити дитину від могутнього впливу життя суспільства, народу і підмінити цей природний процес домашньої дресируванням. Вихователь, якщо він хоче щастя вихованцю, якщо він хоче виховати повноцінну людину, не має права створювати йому тепличні умови, ховаючи його від реальної дійсності.

Справжній гуманізм не в цьому. Надзавдання кожного вихователя - батька, педагога і дорослих людей взагалі - полягає в тому, щоб розумно вести дітей по дорозі життя, ставлячи їх в позицію борців за краще життя на землі. І так у всьому, у великому і в малому, ніколи не забуваючи істини: «у виховній роботі немає дрібниць». Така макаренківська філософія виховання. Осмислити її - означає зрозуміти головне в педагогічному новаторстві Антона Семеновича.

Далі. Ні сучасники Макаренко, ні пізніші його послідовники не зуміли зрозуміти і в належній мірі оцінити того, що становило саму душу його виховної системи - педагогічну логіку, точніше - технологічну логіку новою педагогічного мислення.

З початку 30-х років в художніх творах і інших роботах Антона Семеновича все частіше з'являється незвична для педагогіки лексика: «педагогічне виробництво», «матеріал», «проектування», «продукт», «педагогічна майстерність», «педагогічна техніка». Найпростіше припустити: працюючи в ті роки в комуні імені Ф. Е. Дзержинського, Макаренка особисто очолював завод з виробництва електроінструментів і фотоапаратів, де трудилися його вихованці, і тому використовував технічну термінологію у своїх працях в якості своєрідних синонімів та художньої символіки.

Сама ідея педагогічної технології висувалася в ті роки і іншими педагогами. У 1927 р. в Москві була видана під вельми характерною назвою «На шляхах до індустріалізації школи» невелика книжечка талановитого директора Шатурської школи, що входила до складу 2-ї дослідної станції Наркомпросу, М.Камшілова, який вже тоді писав, що школа повинна «... перейти в своїй роботі на принципи раціоналізована фабрики, раціоналізованого заводу ». Макаренко йшов по цьому шляху.

У розвитку всіх наук легко простежити тенденцію переходу від тривалого періоду збору емпіричних даних до побудови філософії науки, її методологічних засад, а потім і до побудови теорії. Поволі готується перехід до нового, вищого етапу розвитку наукового знання - етапу технологічного. Виникнення і вдосконалення різних технологій знаменує початок науково-технічної революції. Швидше цей процес відбувається у сфері матеріального виробництва. На наших очах він охоплює медицину і педагогіку. І неминуще значення педагогічної творчості А. С. Макаренка в тому, що воно па ділі знаменує перехід педагогічної науки в цей новий стан.

Найбільша заслуга Антона Семеновича в тому, що він одним з перших зумів розгледіти народження педагогічних технологій і сформулював основні постулати технологічної педагогічної логіки.

Ось ці принципові положення:

- жодна дія педагога не повинно стояти осторонь від поставлених цілей;

- ніяке педагогічний засіб не може бути оголошено раз і назавжди корисним або шкідливим; окреме засіб може бути і позитивним, і негативним; вирішальним є дія всієї системи засобів;

- ніяка система виховних засобів не може бути встановлена раз і назавжди: вона змінюється і вдосконалюється в точній відповідності з розвитком дитини і поступальним рухом суспільства;

- будь-який засіб повинен бути педагогічно доцільним, що перевіряється дослідним шляхом.

Треба сказати, що ми ще тільки приступили до осмислення цих постулатів і поки не навчилися використовувати їх при аналізі конкретних педагогічних фактів. Нам належить ще вчитися мислити по-макаренківську.

Антон Семенович ввів у педагогіку цілий ряд принципово нових термінів. Серед них - «педагогічна техніка», «майстерність», «проектировка або програма особистості», «виховний колектив», «тон і стиль життя колективу», «педагогічний колектив», «тривалість педагогічного колективу» «педагогічний центр», «ближня, середня і далека перспективи »та ряд інших. Частина цих понять вже міцно увійшли в педагогіку. Інші перебувають у стадії осмислення. Але зауважимо - ці поняття не просто нові назви для старих речей. Вони - віддзеркалення нових педагогічних явищ, фактів нових дій педагогів, напрямків виховної роботи.

Аналіз твору А.С. Макаренка «Педагогічна поема» 📙 Реферат → 🆔 25946