Банківська система України

Головна » Прилуцький О.В. Організаційно-правові засади діяльності комерційних банків в Україні 2008р. » РОЗДІЛ І БАНКІВСЬКА СИСТЕМА В УКРАЇНІ Й ТЕНДЕНЦІЇ ЇЇ РОЗВИТКУ

1.5. Банківська  система України на сучасному  етапі, її структура та тенденції  розвитку

Досліджуючи банківську систему будь-якої країни, необхідно  враховувати, що її сучасний стан це результат  тривалого розвитку, плід складних юридичних та економічних перетворень, які спираються не лише на суто економічні та юридичні закони та тенденції, а й враховують національні, культурні, моральні традиції народу.

Функціонуюча  національна банківська система  в Україні перебуває в процесі  розвитку і безумовно потребує подальшого вдосконалення.

Поняття "банківська система" є одним із ключових в  банківській справі, що обумовлено тим, що банківські установи функціонують в ринковій економіці не ізольовано, а знаходяться у відносинах і  зв’язках один з другим. В сучасних умовах банки являють собою не просто випадковий набір, а дійсно банківську систему, яка складається із певних елементів, з певними відношеннями і зв’язками, утворюючи єдине ціле.

У теоретичному плані з'ясування поняття "банківська система" дає можливість окреслити те зовнішнє середовище, у якому знаходиться конкретний банк, виявити його залежність від цього середовища і можливості їхнього взаємного впливу.

Актуальність  цього питання зумовлена і  тим, що, оскільки банківська система  виступає як об'єкт державного керування, необхідно досить чітко усвідомити, що до неї входить, з яких елементів вона складається.

Поняття "система" широко використовується сучасною наукою. Терміном "система" охоче оперують не тільки вчені філософи, економісти, юристи, але й організатори виробництва, фахівці банківської справи.

Слово "система" походить від грецького systema і перекладається як ціле, що складається із частин; значна кількість закономірно пов’язаних один з одним елементів (предметів, явищ, поглядів, знань тощо), що становить певне цілісне утворення, єдність [206, с.469-470]. За своїм змістом термін "система" об’ємне поняття. В одному випадку це не просто певний порядок у розташуванні і зв’язку частин будь-чого, а й певне ціле, яке являє собою єдність закономірно розташованих і взаємопов’язаних частин. У другому – це сукупність організацій однорідних за своїми завданнями, або установ, що об’єднані в одне ціле [125, с.717]. 

Виходячи з  цього можна стверджувати, що будь-яка  система характеризується стійкими зв’язками елементів, які входять до неї.

Саме поняття "система" означає також відносно високу інтеграцію виділеної групи  елементів, наявність у всіх елементів  групи загальних істотних ознак, що відрізняють її від інших груп. Крім того, як зазначає А.М. Авер’янов, кожна система розвивається за одними і тими же спільними законами [1, с.105].

Відносини в  сфері банківської діяльності, як зазначає О.П. Орлюк, також можуть вміщуватись  в поняття "система" [127, с.32]. Банківська система не є випадковим різноманіттям, випадковою сукупністю елементів, усі банки в сукупності є системою. Саме в системі окремі елементи виконують функції орієнтовані на досягнення певних загальних цілей. Банківська діяльність не може бути реалізована поза системою, поза підпорядкуванням єдиним правилам ведення операцій, поза опорою на центр із його функціями, що поєднують діяльність системи [117, с.93]. Специфіка банківської системи визначається її складовими елементами і відносинами, що виникають між ними.

Світова практика знає кілька типів банківської системи:

1) розподільна  централізована банківська система;

2) ринкова банківська  система;

3) банківська  система перехідного періоду.

Розподільна централізована система  - це така система, коли в країні існує по суті єдиний державний монобанк, що має розгалужену мережу філій по всій країні. Така система склалася в СРСР і в ряді колишніх соціалістичних країн, де існувала виняткова монополія держави на банківську діяльність.

На противагу  розподільній системі банківська система  ринкового типу характеризується відсутністю монополії держави на банки. Кожен суб'єкт господарської діяльності (а не тільки державної) може створити банк. В ринковому господарстві функціонує безліч банків з децентралізованою системою управління. Банки  не  відповідають  по  зобов'язанням  держави,  так само як держава не відповідає по зобов'язанням банків.

Сучасна банківська система України являє собою  систему перехідного періоду, що є характерним для економіки  перехідного стану. Така система  виступає як ринкова модель, розділена  на два рівні: перший рівень охоплює центральний банк, задачею якого є розробка основних начал грошово-кредитної політики і контроль за її проведенням. Другий рівень складається з різних комерційних банків, задача яких – обслуговування юридичних і фізичних осіб, надання їм різноманітних послуг.

Банківську  систему можна представити як ціле, як різноманіття частин, підлеглих  єдиному цілому. Це означає, що окремі частини (різні банки) зв'язані таким  чином, що можуть при необхідності замінити одна іншу. У випадку, якщо ліквідується один банк, уся система не стає недієздатною – з'являється інший банк, що може виконувати банківські операції і послуги. У банківську систему можуть влитися нові банки, що заповнюють специфіку цілого. Таким чином, банки являють собою не просто випадковий набір, а дійсно банківську систему, тобто безліч елементів, з відносинами і зв'язками, що утворять єдине ціле. У системі всі елементи служать цілому, але кожний з них служить по-своєму і відповідає за себе.

Банківська система – "самоорганізуюча", оскільки зміна економічної кон’юнктури, політичної ситуації неминуче призводить до автоматичної зміни  політики банку. Банки, що не прийняли міри, що враховують мінливі події, неминуче виявляються в скрутному економічному стані, втрачають клієнтів, несуть збитки, а в результаті можуть і збанкрутувати.

Банківська система не знаходиться  в статичному стані, навпроти, вона постійно в динаміці. Це означає, по-перше, що банківська система як ціле весь час знаходиться в русі, а також  удосконалюється. По-друге, усередині банківської системи постійно виникають нові зв'язки. Взаємодія утворюється як між центральним банком і комерційними банками, так і між самими банками.

Банківська система виступає як керована система. Центральний банк, проводячи незалежну грошово-кредитну політику підлеглий, як правило, парламенту або виконавчій владі. Комерційні банки, будучи юридичними особами, функціонують на базі загального і спеціального банківського законодавства, їхня діяльність регулюється економічними нормативами, установлюваними центральним банком, що здійснює контроль і нагляд за ними.

Усі ці ознаки властиві й українській  банківській системі, яка у сучасних умовах, будучи системою перехідного  періоду, знаходиться в стані  подальшого розвитку.

Елементи банківської системи України як основи її побудови визначені в законодавстві, що суттєво полегшує вирішення питання про критерій віднесення тих або інших формувань до цієї системи.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність", який прийнятий 7 грудня 2000 р. [162]  банківська система складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України.

Необхідно зазначити, що загальноприйнятого визначення поняття "банківська система" у юридичній літературі України немає. Так, в Юридичній енциклопедії банківська система визначається як "сукупність різних видів банків і банківських інститутів, з допомогою яких здійснюється мобілізація коштів, надаються клієнтурі кредити та різноманітні послуги щодо прийому вкладів і наданих кредитів. Ця система є внутрішньо організованою, має загальну мету і завдання" [232, с.190].

В Енциклопедії банківської справи України банківська система визначається як "сукупність різноманітних видів  банків та банківських установ у їх взаємозв’язку, складова частина кредитної системи України" [65, с.56].

У першому випадку у визначенні "банківська система" акцентується увага на елементах з яких складається  банківська система, та операції які  вони здійснюють, а у другому система розглядається як сукупність банків і інших банківських установ, але яких не вказується.

Деякі інші науковці банківську систему  України визначають як "внутрішньо організовану, взаємопов’язану, об’єднану  загальною метою сукупність банківських  та фінансово-кредитних установ, що утворені і діють на основі Конституції та законів України" [19, с.56]. Це визначення виходить з того, що в банківську систему входять власне не тільки банки, а інші фінансово-кредитні установи. Хоча це спірне питання, оскільки є самостійні поняття "банківська система" і "кредитно-фінансова система". Кредитно-фінансова система більш широке явище ніж банківська система. Вона включає, крім останньої, всі небанківські  установи [40, с.96; 30, с.108]. Отже, банки можуть входити до кредитної системи, але будь-які кредитні установи (ломбарди, довірчі товариства, кредитні спілки, фінансові, страхові компанії і т.п.), що виконують окремі банківські операції не є власне банками і не можуть (як зазначає Т.П Остапишин і позицію якої доцільно підтримати) розглядатися як складові банківської системи країни  [135, с.4].

Банківська система України  на даний час поки що недостатньо  розвинута. Хоча її становлення і  відбулося, але вона "молода", їй ще далеко до періоду зрілості. Формування такої системи залишається актуальною задачею на перспективу. Як зазначається в філософській літературі "… система в період виникнення якісно відрізняється від системи періоду становлення, та в свою чергу від періоду зрілості" [2, с.8-43].

В російському законодавстві і  правовій літературі, на відміну від України, існує інший підхід до визначення складу банківської системи. Відповідно до ст. 2 Федерального Закону "Про внесення змін і доповнень в Закон "Про банки і банківську діяльність в РРФСР" від 3 лютого 1996 р. [222] банківська система включає в себе Банк Росії, кредитні організації, а також філії та представництва іноземних банків. Але з таким визначенням складу банківської системи незгодні чимало науковців. Так, зокрема А.М. Тавасієв вважає, що в Законі явною помилкою є згадування про філії  і представництва банків іноземних країн. Тому що філія і представництво банку – усього лише його структурні підрозділи, що не є юридичними особами, тим часом як "елементарною одиницею" банківської системи можуть бути дійсно самостійні організації. Крім того, представництва взагалі не ведуть ніяких банківських операцій [16, с.26].

По іншому визначення банківської  системи сформульовано в Російській банківській енциклопедії. В ній  банківська система інтерпретується  як "сукупність банків, банківської інфраструктури, банківського законодавства, банківського ринку" [194, с.51].

Наведені точки зору вчених  щодо визначення банківської системи свідчать про те, що це питання є дискусійним як серед українських, так і вчених країн, що виникли на пострадянському просторі.

На наш погляд, поняття "банківська система" слід розглядати у вузькому і широкому розумінні. Банківська система  у вузькому розумінні становить  сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією банківських  установ, взаємопов’язаних, об’єднаних загальною метою та функціями, основою діяльності яких є акумулювання та розміщення коштів на основі повернення, платності і строковості, при постійному банківському контролі і нагляді за їх діяльністю з боку державних органів.

У цьому зв'язку елементний склад  банківської системи, закріплений  у ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" представляється логічним, оскільки в цьому випадку банківська система містить у собі Національний банк, інші банки, а також філії іноземних банків створені і діючі на території України. З визначення випливає, що до елементів банківської системи відносяться не тільки банки та філії іноземних банків, що виконують банківські операції а й органи, що регулюють і контролюють цю діяльність.

Однак, визначення банківської системи  зазначене в ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність", зводиться до перерахування тільки банківських установ, що є елементами банківської системи, на наш погляд, є занадто вузьким і не цілком адекватним. Більш адекватним є широкий підхід, що припускає віднесення до системи не тільки тих утворень, що здійснюють визначений вид діяльності, але й організацій, що складають інфраструктуру цієї діяльності, забезпечують основну функцію системи.

У науковому плані є всі підстави виходити з широкого поняття банківської системи, оскільки це дозволить реально оцінювати стан справ і виробляти форми взаємодії всіх елементів. Подібний погляд щодо складу банківської системи здобуває все більше прихильників. Так, О.П. Орлюк наголошує на недоцільності визначення банківської системи виключно як сукупності кредитно-фінансових інститутів, які діють на території певної держави. Це значно складніший механізм, який включає ряд взаємопов’язаних елементів, у тому числі сукупність банківських установ, інфраструктуру, законодавство, банківський ринок тощо [128, с.18]. Прихильниками цієї точки зору є і ряд російських науковців [57, с.291-297; 49, с.38-39].

Такий підхід цілком узгоджується з  відомим загальним визначенням "система". "Під … системою, - пише В.Г. Афанасьєв, - розуміється сукупність компонентів, взаємодія яких породжує нові (інтегративні, системні) якості, не властиві її утворюючим…Найважливішою особливістю цілісної системи є  наявність у ній інтегративних, системних якостей, що зводяться не до суми  властивостей утворюючих її компонентів"[10, с.9].

Виходячи з цього, банківська система  не може обмежуватися наявністю одних  тільки банківських установ, безпосередньо  виконуючих функції з обслуговування юридичних і фізичних осіб. До елементів банківської системи варто віднести і ряд інших компонентів. Адже організаційна структура банківської системи ринкового типу має включати також мережу допоміжних організацій, які забезпечують нормальну діяльність банківських установ, сприяючи функціонуванню складного механізму взаємозв’язків банків з юридичними і фізичними особами. На практиці, в організаційному плані реалізація допоміжних функцій забезпечується елементами, які в своїй сукупності являють собою інфраструктуру банківської системи, що у нормальних ринкових умовах повинна охоплювати різного роду організації і служби. Банківська інфраструктура включає інформаційне, науково-методичне, технічне, кадрове та правове забезпечення діяльності банків.

В умовах ринку банки, насамперед, мають потребу в широкій оперативній інформації про фінансовий стан, про стан економіки, її галузей, окремих підприємств, що звертаються в банк за кредитом та іншими послугами. Для оцінки кредитоспроможності клієнтів, економічного і ділового ринку, для консультування підприємств і населення, банки мають потребу в докладній інформації. Наявність інформації та її аналіз стають обов'язковим атрибутом технології надання банківських послуг.

Інформаційне забезпечення передбачає функціонування спеціалізованих  організацій, які визначають рейтинги банків, проводять аудит їхньої діяльності, здійснюють аналіз та надають повідомлення про стан банківської системи у засобах масової інформації, що створює можливість для бізнесу і широкого загалу отримати належну інформацію про діяльність банків країни, їхню надійність, прибутковість, ефективність управління. Крім того, й самі банки потребують інформації як про потенційних клієнтів (фінансовий стан, перспективи розвитку, позиції на ринку), так і про економіку в цілому (кон’юнктуру ринку, динаміку цін, розвиток виробництва за галузями).

Зрозуміло, функціонування такого ефективного  інформаційного забезпечення потребує праці багатьох досвідчених фахівців, що формують потужний аналітичний апарат, створення якого не завжди під  силу дрібним і середнім банкам та й часто недоцільне з економічної точки зору навіть для найбільших банків. Оптимальним, на наш погляд, є варіант діяльності спеціалізованих інформаційних агентств, створених на пайових засадах групою банків для забезпечення їхніх потреб у даних із питань фінансового стану і економічного розвитку країни.

Необхідним компонентом банківської  інфраструктури виступає і науково-методичне  забезпечення. Воно відіграє важливу  роль у практичній реалізації банками  своїх функцій з обслуговування різних груп клієнтів. Йдеться про розробку для банків методики здійснення окремих видів операцій, управління активами й пасивами, мінімізації ризиків. Нині основна маса подібної роботи виконується Національним банком, оскільки в структурі окремих комерційних банків, як правило відсутні аналітичні підрозділи, що здійснюють дослідження ринка банківських послуг. Певну  частину навантаження щодо розробки необхідної методології могли б узяти на себе спеціалізовані наукові центри, що мають можливість проводити глибокі аналітичні дослідження проблем діяльності банків. З метою наукових досліджень, які б сприяли б успішному виконанню функцій Національного банку України у 2003р. в його структурі створено Центр наукових досліджень [41, с.48].

Технічне забезпечення пов’язане з діяльністю організацій, що надають банкам усе необхідне обладнання для обслуговування клієнтів, розробляють, упроваджують необхідне програмне забезпечення, налагоджують і обслуговують канали зв’язку для оперативної передачі інформації й реалізації фінансових угод, а також гарантують необхідний захист зазначених каналів від несанкціонованого доступу. Останній аспект функціонування допоміжних організацій в умовах величезних потоків відіграє одну із головних ролей у забезпеченні стабільного й ефективного функціонування банків.

Важним елементом банківської  інфраструктури виступає кадрове забезпечення. Кадрове забезпечення діяльності банківської  системи в інституційному плані  являє собою мережу різноманітних  навчальних закладів, центрів підготовки та перепідготовки фахівців для роботи у банківських установах.

Наявність таких закладів конче  необхідна, адже більшість працівників, що прийшли на роботу в банківські установи (яких в Україні до 2000 р. було більше двохсот), не мали відповідної  підготовки. Нині цю проблему практично розв’язано у кількісному плані. В Україні існує мережа спеціальних вищих учбових закладів, факультетів, в яких підготовляються кадри банківського профілю, проте постає питання якості підготовки фахівців, що потребує узгодження навчального процесу із відповідними запитами банків, враховуючи постійний динамізм фінансового ринку та зміни банківських технологій здійснення різноманітних операцій.

Особливим блоком банківської системи  служить банківське законодавство, яке покликано регулювати банківську діяльність. Законодавче регулювання банківської діяльності відіграє важливу роль у її забезпеченні стабільного функціонування усіх банків, здійсненні державного контролю. При цьому мають регулюватися не лише загальні моменти функціонування банківських установ, а й окремі аспекти банківської справи в країні та визначення основи діяльності різних елементів банківської системи (зокрема, спеціалізованих комерційних банків різних видів). Тільки за таких обставин може бути створено належний правовий механізм діяльності банків із боку держави.

Банківська система не може існувати без банківського ринку, на якому  концентрується торгівля банківськими послугами. Тому банківський ринок  є одним з важливих елементів  банківської системи.

У банківській  системі в інституціональному плані можна виділити банківські об'єднання до числа яких відносяться: банківські корпорації, банківські холдингові групи, фінансові холдингові групи, що можуть створюватися банками за узгодженням з Національним банком України. Такі об'єднання створюються для спільного здійснення банківських операцій на основі висновків   договору.

Важливе значення для стабільності банківської системи і гарантування вкладів населення має Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який є державною  спеціалізованою установою, яка виконує функції управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Цей Фонд формується за рахунок обов’язкових внесків комерційних банків, а також за рахунок держави [157, с.142-146].

У разі банкрутства будь-якого із банків вкладники мають гарантоване право на повернення визначеної Фондом частини вкладу. 3 31 серпня2007р. такою гарантованою сумою є 50тис. грн. [225, 2007. – 11 верес.]. 

В банківську систему, на погляд фахівців, варто включити і створювані банками  некомерційні об'єднання, що не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю, але які відіграють важливу організуючу роль  у банківській системі [49, с.62-63; 126, с.181-185]. До них згідно зі ст. 13 Закону України  "Про банки і банківську діяльність" відносяться союзи й асоціації, створювані банками. Ці об’єднання створюються для захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв’язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності та рішення спільних задач. У нашій країні в 1990р. створена Асоціація українських банків (АБУ) як всеукраїнська недержавна, добровільна, некомерційна організація. АУБ об’єднує діючі в Україні комерційні банки та представляє їх інтереси у відносинах із НБУ та органами влади, іншими державними і недержавними установами та організаціями [218, с.112].

Без розглянутих елементів інфраструктури нормальне функціонування банків в  умовах ринку неможливе. Тому необхідність інтегрування їх до банківської системи об’єктивно випливає з потреб всебічного регулювання діяльності банківських установ, включаючи також діяльність допоміжних організацій в інтересах розвитку всієї банківської системи відповідно до потреб суб’єктів економічних відносин, яких вона обслуговує.

Таким чином, елементний склад банківської  системи не обмежується лише банківськими установами, які безпосередньо здійснюють банківські операції. На рівні з  ними він включає також банківську інфраструктуру, банківське законодавство, банківський ринок, некомерційні об’єднання, які забезпечують нормальне функціонування банківської системи загалом.

Банківські системи у країнах  з ринковою економікою організовані далеко не однаково, оскільки їх формування відбулося в своєрідних історичних умовах, в різні періоди розвитку національної економіки. Тому для тієї чи іншої країни характерна власна модель банківської системи, яка склалася історично та закріпилася законодавчо.

За структурною побудовою розрізняють  одно- та дворівневу банківські системи. Дворівнева банківська система, властива для більшості розвинених країн з ринковим укладом економіки. Однорівнева банківська система передбачає переважно горизонтальні зв’язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. У межах такої системи всі кредитні установи, в тому числі центральний банк, знаходяться на одному ієрархічному рівні, виконуючи аналогічні функції у кредитно-розрахунковому обслуговуванні клієнтів. Однорівневий спосіб організації банківської системи можливий або за відсутності центрального банку, що відповідає раннім етапам розвитку банківської системи, або при функціонуванні самого лише центрального банку і його відділень, що характерно для країн з адміністративно-командною побудовою управління економікою при виключній монополії держави на банківську діяльність.

Дворівнева банківська система  базується на взаємовідношеннях  між банками у двох площинах –  по вертикалі та горизонталі. По вертикалі  – відносини підлеглості між  центральним банком як керівним, управляючим  центром і низовими ланками – комерційними банками; по горизонталі – відносини рівного партнерства між будь-якими банками.

Специфічною особливістю дворівневої  банківської системи є те, що центральний  банк уповноважений державою на управління всією сукупністю банківських установ. Банківські системи, в яких центральний банк регулює діяльність комерційних банків, називають дворівневим.

Тому відносини між центральним  банком та рештою суб’єктів банківської  системи перетворюється у відносини  субординації, які, головним чином, і забезпечують цілісність системи. В умовах цивілізованої ринкової економіки банківська система може бути організована тільки за дворівневим принципом, що об’єктивно  випливає із потреб реальної координації й регулювання діяльності банків при наявності широкого розмаїття банківських установ та здійснення ними операцій відповідно до запитів суб’єктів ринку.

Банківська система в сучасній Україні, на зразок банківських систем високорозвинутих країн світу, є  дворівневою структурою і складається, по-перше, з Національного банку України, по-друге – з комерційних банків різних форм власності, спеціалізації та сфери діяльності.

Національний банк України у  банківській системі є банком верхнього рівня та виконує функції  типові для центральних банків розвинутих європейських держав, виступає емісійним та розрахунковим центром, наглядовим органом, банком банків і банком уряду України.

Комерційні банки як банки другого  рівня складають основу банківської  системи України. Їх задача – обслуговування юридичних і фізичних осіб, надання їм різноманітних видів послуг.

У державах, які виникли на пострадянському  просторі банківські системи також  за своєю структурою, своїм функціям і завданням є, як правило, наближеними  до європейської моделі.

Хоча банківська система як організаційна структура відіграє важливу роль в країні, але вона не може існувати автономно, оскільки вона є складовою більш широкої системи – економічної. І тому без сильної економіки неможливо мати сильні банки, і навпаки: для розвитку економіки необхідна кредитна та інвестиційна підтримка банків.

Банківська система – це специфічна організаційно-правова  структура, що забезпечує функціонування грошового ринку та економіки в цілому. В зв’язку з тим вона покликана виконувати такі функції:

1) трансформаційну;

2) створення грошей і регулювання грошової маси;

3) стабілізаційну.

Сутність трансформаційної функції  полягає в тому, що мобілізуючи  тимчасово вільні кошти одних  суб’єктів ринку і передаючи  їх різними способами іншим суб’єктам, банки перетворюють їх у реально діючий капітал. Банківські установи залучають вільні кошти підприємств і населення та вкладають їх на свій страх і ризик у розвиток суб’єктів  господарювання, впливаючи таким чином на величину, якість, вартість та строки грошових капіталів.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси означає те, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відносно зміни попиту на гроші.  В рішенні цієї проблеми керівна роль належить НБУ, на який покладено здійснення грошово-кредитної політики в країні. У виконанні цієї функції бере участь те тільки НБУ, а й усі інші банки. Через них проходить великий обсяг грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення.

Стабілізаційна функція характеризує сталість банківської діяльності й грошового ринку. Враховуючи те, що для банківської діяльності характерні високі ризики, оскільки банківські установи працюють переважно із залученими коштами суб’єктів господарювання та населення, вони постійно перебувають у стані підвищеної загрози втрати грошей, внаслідок чого може наступити їх банкрутство та втрата довіри до всієї банківської системи. Стабілізаційна функція покликана забезпечити сталість банківської діяльності й грошового ринку. Виконання її забезпечується шляхом прийняття нормативних актів, що регламентують діяльність усіх  ланок банківської системи та створенням належного механізму нагляду за дотриманням чинного банківського законодавства.

Сучасна банківська система України  існує не довгий час, розвиток її був  стрімким. Пікового значення кількість банків сягнула у 1995 р., коли їх стало – 230 [53, с.4]. Проте фінансова криза 1998 р. спричинила в Україні банкрутство банків. Тільки за період з 1998 по 2000 р.р. їх було ліквідовано – 36, а ще 18 банків перетворено на філії інших банків [12, с.32-33].

За весь період існування банківської  системи України з  (1992-2006 р.р.) ліквідовано, чи у певний спосіб реорганізовано – 112 банків [13, с.69-70].

За станом на 01.01.2006 р. в Україні (з населенням 47 млн. 16 тисяч чол.) зареєстровано 186 банків, із них діючих – 165 [132, с.4]. Це багато чи мало для України? Наприклад, в Люксембурзі (населення 412 тис.) діє – 210 банків, у Франції (нас. 60 млн.) – 2200 банків, Італії (нас. 57 млн.) – 876, Росії (нас. 144 млн.) – 1349, Австрії (нас. 8 млн.) – 906 [118, с.101-117].

Отже, в різних країнах кількість  банків різна, що обумовлено істотним, політичним та економічним розвитком  кожної країни. Стосовно кількості  банків в Україні, то дехто з фахівців, наприклад О. Дугов, вважає, що їх кількість треба скорочувати [140, с.41]. На наш погляд, в Україні повинно бути стільки банків щоб вони забезпечували ефективний розвиток економіки країни та надавали різноманітні послуги населенню. Тому, обмежувати банківську систему якоюсь певною кількістю банків, немає потреби.