Банківське кредитування підприємств. 2

7.2. Банківське кредитування  підприємств

Банківський кредит - це основна форма кредиту, за якої банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного, або залученого капіталу на умовах повернення зі сплатою банківського процента.

Банківський кредит класифікують за різними ознаками, рис. 7.2.

Рис. 7.2. Банківське обслуговування підприємства

Даний кредит має широку цільову спрямованість і залучається  в найрізноманітніших видах. В останні роки в кредитуванні підприємств беруть участь не тільки вітчизняні, але й закордонні банки, особливо в кредитуванні спільних підприємств. Під банківським кредитом розуміються кошти, надані банком у борг клієнту для цільового використання на встановлений термін під визначений відсоток. Банківський кредит надається підприємствам на сучасному етапі в таких основних видах:

1. Бланковий (незабезпечений  кредит).

2. Контокорентний кредит (овердрафт).

3. Сезонний кредит  із щомісячною амортизацією боргу.

4. Відкриття кредитної  лінії.

5. Револьверний (автоматично  поновлювальний) кредит.

6. Онкольний кредит.

7. Ломбардний кредит.

8. Іпотечний кредит.

9. Роллеверний кредит.

10. Консорціумний (консорціальний) кредит.

Бланковий (незабезпечений) кредит під здійснення окремих господарських операцій, як правило, дається комерційним банком, що здійснює розрахунково-касове обслуговування підприємства. Хоча формально він носить незабезпечений характер, але фактично забезпечується розміром дебіторської заборгованості підприємства і його засобів на розрахунковому й інших рахунках у цьому ж банку. Крім того, даний вид кредиту є звичайно "тим, що сам ліквідовується", бо здійснена при його посередництві господарська операція генерує при її завершенні грошовий потік, достатній для його повного погашення. Даний вид кредиту дається, як правило, тільки на короткостроковий період.

Контокорентний  кредит (від італ. conto corrent - поточний рахунок) передбачає ведення банком поточного рахунка клієнта з оплатою розрахункових документів, що надійшли, і зарахуванням виторгу. Якщо коштів клієнта виявляється недостатньо для погашення зобов'язань, банк кредитує його в межах встановленої в кредитному договорі суми, тобто контокорент може мати і дебетове, і кредитове сальдо.

Контокорентний кредит (овердрафт) дається банком звичайно під забезпечення, але ця вимога не є обов'язковою. При наданні  даного кредиту банк відкриває підприємству контокорентний рахунок, на якому враховуються як кредитні, так і розрахункові його операції. Контокорентний рахунок використовується в якості джерела кредиту в обсязі, що не перевищує встановлене в кредитному договорі максимальне негативне сальдо (контокорентний ліміт). За негативним залишком контокорентного рахунка підприємство сплачує банку встановлений кредитний відсоток; при цьому договором може бути визначено, що за позитивним залишком цього рахунка банк нараховує підприємству депозитний відсоток. Сальдування надходжень і виплат за контокорентним рахунком підприємства відбувається через установлені договором проміжки часу з розрахунками кредитних платежів

Існують спеціальні овердрафтні рахунки, коли банк кредитує клієнта понад установлені кредитним договором суми. Розрахунки по контокоренту проводяться з установленої договором періодичністю шляхом сальдо платежів і надходжень та визначення реальної суми наданого кредиту.

Овердрафт - це допущення дебетового залишку на рахунку клієнта. У багатьох країнах клієнтські овердрафти заборонені законодавчо (однак вони активно використовуються у Великобританії). Овердрафт розглядається як своєрідна позичка клієнтові, що повинна бути погашена в короткий термін і з процентною ставкою, що перевищує середньоринкову.

Онкольний кредит (від англ. on call - за вимогою) є різновидом контокорента і видається, як правило, під заставу товарно-матеріальних цінностей або цінних паперів. У межах забезпеченого кредиту банк оплачує всі рахунки клієнта, одержуючи право погашення кредиту на першу свою вимогу за рахунок коштів, що надійшли на рахунок клієнта, а при їхній недостатності - шляхом реалізації застави. Процентна ставка по цьому кредиту нижча, ніж по термінових позичках.

Обліковий (вексельний) кредит надається банком пред'явникові векселів, обліковуючи їх до настання терміну платежу. Векселедержатель одержує від банку зазначену у векселі суму за винятком облікового відсотка, комісійних платежів і інших накладних витрат. Закриття кредиту здійснюється на підставі повідомлення банку про оплату векселя.

Відомі й інші форми  кредитування за допомогою банківського векселя. Наприклад, підприємство може придбати банківський вексель за ціною нижче номіналу і використовувати його як платіжний засіб. Останнє в ланцюжку підприємство в потрібний момент пред'явить вексель банкові для погашення й одержить зазначену в ньому суму. Підприємство, що купило банківський вексель, одержує додаткове джерело короткострокового фінансування (різниця між номіналом векселя і сплаченої за нього суми), крім того, не відбувається зриву платежів у ланцюжку.

Акцептний кредит використовується в основному в зовнішній торгівлі і надається постачальником імпортерові шляхом акцепту банком виставлених на нього експортером трат.

Аваль - поручительство за особу, зобов'язання за векселем, звичайно на лицьовій стороні векселя або алонжі. Банк, що видав таку гарантію (аваліст), відповідає за платіж за векселем у тому ж обсязі, що й особа, якій він виданий, тобто, несе солідарну відповідальність. Аваліст, що оплатив вексель має право вимагати відшкодування платежу, за яке він дав аваль, а також з осіб, відповідальних перед останнім.

Ломбардний  кредит здійснюється у формі банківського кредиту під заставу депонованих у банку цінних паперів. У заставу звичайно приймаються цінні папери, що котируються на біржі.

Сума кредиту складає  від 50 до 90% їхньої курсової вартості. Термін кредиту звичайно не перевищує трьох місяців.

Контракт на одержання  ломбардного кредиту може передбачати  різні умови виплати боргу. У  випадку, якщо позичальник не погасить кредит вчасно, він зобов'язаний розрахуватися  з кредитором по збільшеній (штрафній) процентній ставці за весь період прострочення платежу. Якщо кредит усе-таки не буде погашений, право власності переходить до кредитора, що реалізує майно й утримує з продажу суму боргу разом з нарахованими відсотками.

Кредит на фінансовому ринку. Великі добре відомі компанії іноді роблять короткострокові позики за допомогою продажу короткострокових комерційних векселів і інших інструментів фінансового ринку. Короткостроковий комерційний вексель являє собою незабезпечене короткострокове перекладне боргове зобов'язання, що обертається на фінансовому ринку. Оскільки такі векселі незабезпечені і є інструментами цього ринку, тільки самі кредитоспроможні компанії можуть використовувати комерційний вексель як джерело короткострокового фінансування.

Принципова перевага позики під комерційний вексель як джерела короткострокового фінансування в тому, що він звичайно дешевший, ніж короткострокова комерційна позичка в комерційному банку. У залежності від зміни процентної ставки, ставка за комерційним векселем на 1-6% нижче, ніж першокласна ставка по банківських кредитах для позичальників. Для більшої частини компаній позики під комерційні векселі доповнюють банківські кредити.

Однак звичайний  розвиток ринку комерційних векселів і інших фінансових ринків відбувається за рахунок банківських кредитів. Частка на ринку загального корпоративного фінансування, що задовольняється банками, постійно знижується. Замість випуску соло-векселя, деякі корпорації випускають так звані банківські комерційні векселі. У цьому випадку банк надає акредитив, що гарантує інвесторові оплату зобов'язань компанії. Якість інвестицій у цьому випадку залежить від кредитоспроможності банку, а вексель бере участь у котируваннях рейтингов их агентств. За надання акредитива банк стягує комісійну винагороду в залежності від максимальної суми кредиту, що він гарантує. Звичайно комісійний збір складає 1/8 або 1/4%. Крім того, банк часто дає кредит для використання на ринку векселів і стягує за це плату 1/8 або 1/4%.

Банківські  акцепти. Для компаній, що займаються міжнародною торгівлею або збереженням і доставкою визначених, що користуються попитом товарів, прийнятним джерелом фінансування можуть бути банківські акцепти. Американська компанія бажає імпортувати на 100 000 дол. електронних комплектуючих з Японії, дві компанії домовляються про використання 90-ден-ного термінового векселя при оплаті. Американська компанія відкриває у своєму банку акредитив. Це означає, що банк погоджується акцептувати трату, переведену на адресу компанії через японський банк. Японська фірма відвантажує товари й у той же час виписує трату, що є вказівкою американській фірмі оплатити суму постачання в 90-денний термін. Потім трата передається японському банкові. Відповідно до попередньої домовленості трата посилається в американський банк і акцептується цим банком. У цей момент вона стає банківським акцептом. По суті, банк приймає на себе відповідальність за оплату, таким чином, змінюючи трасата - американську компанію - собою.

Кредитна лінія (line of credit) - договір між банком і його клієнтом, що представляє собою обіцянку банка надати клієнтові визначену суму грошей до деякого ліміту протягом визначеного терміну.

Звичайно договір укладається  на 1 рік і через рік підлягає відновленню. Часто кредитна лінія  відновлюється після того, як банк одержує завірений аудитором річний звіт про діяльність компанії і можливість вивчити результати цієї діяльності. Якщо закінчення періоду, за який звітує позичальник, приходиться на 31 грудня, банк може встановити інший період дії кредитної лінії - наприклад, до березня. У березні банк і компанія зустрічаються для обговорення кредитних потреб фірми в майбутньому році у світлі результатів її діяльності за минулий рік. Обсяг кредиту базується на оцінці банком кредитоспроможності позичальника і його потреб у коштах. У залежності від зміни цих умов кредитна лінія може бути відновлена, починаючи з терміну припинення дії попередньої угоди або навіть раніше, якщо виникла необхідність змінити умови.

Кредитна лінія може оформлятися у вигляді письмової  кредитної угоди клієнта з банком або бути результатом усної домовленості (звичайно в країнах з розвиненою кредитною системою). Кредитна лінія відкривається під регулярне використання. Розрізняють обумовлену (зв'язану) і необумовлену кредитні лінії. При відкритті зв 'язаної кредитної лінії банк надає можливість фірмі використовувати кошти тільки під визначені цілі. У випадку необумовленої кредитної лінії фірма може використовувати отриманий кредит на будь-які цілі.

Незважаючи на переваги для позичальника - кредитна лінія не являє собою формального зобов 'язання банку надавати кредит. Позичальника часто інформують про висновок угоди за допомогою повідомлення про те, що банк хотів би дати кредит на визначену суму.

Револьверний  кредит (revolving credit) "- автоматично поновлюваний кредит (або акредитив), кредитна лінія. Юридично формалізований контракт про надання кредиту на якусь максимальну суму протягом визначеного періоду.

Якщо фінансове становище  фірми не змінюється, то раніше надана їй кредитна лінія пролонгується на фіксований термін (звичайно на рік). При перегляді кредиту уточнюються наступні умови кредиту: розмір кредитної лінії, процентна ставка по кредиту й інші умови. Розмір процентної ставки - особливо важлива категорія для банку, тому що зміна процентних ставок у часі різко зростає.

Револьверний  кредит на відміну від кредитної  лінії являє собою юридичне зобов 'язання давати кредит у межах встановленого  обсягу протягом установленого періоду. Поки зобов 'язання зберігає силу, банк повинен давати кредит, коли б позичальник не побажав, за умови, що загальна його сума не перевищить визначеного максимального розміру

Іпотечний кредит може бути отриманий від банків, що спеціалізуються  на видачі довгострокових позик під  заставу основних засобів або  майнового комплексу підприємств у цілому ("іпотечних банків"). Підприємство, що передає в заставу своє майно, зобов'язане застрахувати його в повному обсязі на користь банку. При цьому закладене в банку майно продовжує використовуватися підприємством. В умовах різкого скорочення видачі підприємствам незабезпечених банківських позик іпотечний кредит стає основною формою довгострокового банківського кредитування.

Роллеверний кредит є  одним із видів довгострокового  кредиту з процентною ставкою, що періодично переглядається у зв'язку зі зміною кон'юнктури фінансового ринку. У європейській практиці перегляд процентної ставки здійснюється один раз у квартал або півріччя (в умовах високої інфляції і частої зміни дисконтної ставки центрального банку періодичність перегляду процентних ставок за кредит може бути більш частою).

Консорціумний (консорціальний) кредит. Кредитна політика банку, система  встановлених нормативів кредитування або високий рівень ризику іноді  не дозволяють йому повною мірою задовольнити високу потребу підприємства-клієнта в кредиті. У цьому випадку банк, що обслуговує підприємство, може залучати до кредитування свого клієнта, інші банки, тобто створюється союз банків для здійснення таких кредитних операцій, який називається консорціум. Після укладання з підприємством-клієнтом кредитного договору банк акумулює засоби інших банків і передає їх позичальнику, розподіляючи суму відсотків при обслуговуванні боргу. За організацію консорціум його кредиту ведучий (обслуговуючий клієнта) банк одержує визначену комісійну винагороду.

 

 

 

,Новий  розділ

Пріоритети  в кредитуванні визначалися банками  на підставі динаміки розвитку галузей  економіки і якості обслуговування позичальниками кредитів у 2008-2009 рр. Причому  опитані банкіри запевняють, що на їх підставі позики в поточному році "світять" далеко не всім.

Харчовий пріоритет 

"Безперечним  лідером у рейтингу пріоритетів  для більшості банків сьогодні  є агропромисловий комплекс, який  продемонстрував зростання обсягів  виробництва під час кризи.  Крім АПК і харчової промисловості, пріоритетними є державний сектор, металургія і торгівля", - говорить директор департаменту корпоративного кредитування Альфа-Банку (Україна) Ірина Скороходова. Саме вони, на думку банкірів, зможуть якісно обслуговувати відносно дорогі кредити. "Найбільш перспективні галузі - це ті, що мають вищий потенціал росту в порівнянні із середнім рівнем в економіці, реальні активи, а також низьке боргове навантаження", - говорить начальник відділу аналізу фінансових ринків "ІНГ Банк Україна" Олександр Печеріцин.

А заступник  голови правління, директор з корпоративного бізнесу VAB Банку Олексій Саливон  серед пріоритетних галузей називає  також хімію і машинобудування. "Більш цікавими в 2011 р. будуть виробники, яким необхідно інвестувати в  модернізацію виробничих потужностей", - додає Патрік Пражак, директор департаменту корпоративного бізнесу "Ерсте Банку".

Втім, голова наглядової ради банку "Центр" Олександр  Охріменко нарівні з будівництвом відносить машинобудування до списку галузей-аутсайдерів. "Машинобудівників кредитувати невигідно. Їм потрібні дуже "довгі" кредити і при цьому у них завжди проблеми з реалізацією продукції", - відзначає він. Мало шансів на отримання позик і в автодилерів. Майже немає їх у стартапів, причому в будь-якій галузі.

Застава як пропуск

Разом з тим, приналежність до певної галузі, як уточнює Ірина Скороходова, не є вироком. Головним при прийнятті  рішення для більшості банків є фінансовий стан потенційного позичальника, його можливість обслуговувати кредит і хороша репутація. Інші параметри кредиту залежать саме від цих показників.

У разі наявності  всього перерахованого банки навіть готові йти на поступки клієнтам. Особливо якщо позичальник дає якісну заставу. У залежності від термінів кредитування та розміру застави ставки можуть відрізнятися на десять і більше відсоткових пунктів. "Міра поступок багато в чому залежить також від обсягу співробітництва клієнта з банком по некредитному продукту", - додає Артем Баранов, керівник управління корпоративного бізнесу "ПроКредит Банку". Найякіснішою заставою при цьому вважається банківський депозит. Далі за ранжиром йде ліквідна нерухомість.

Як додаткова  застава можуть розглядатися товари в обороті, а також майнові  права на виручку. Однак кредитування під оборот компанії дуже ризиковане. Відповідно ставки теж високі, а термін кредитування - найкоротший. "Терміни кредитування залежать від структури і суті угоди. Так, робочий капітал фінансується терміном до року, інвестиції - до п'яти років або більше", - коментує Пражак.

Нелояльні відсотки

Великі корпоративні клієнти в окремих випадках можуть претендувати на більш лояльні умови (починаючи від 12%). За прогнозами банкірів, протягом поточного року ставки за корпоративними кредитами в цілому будуть поступово знижуватися. Протягом першого півріччя можливе зниження ставок у середньому до 15-18% на ринку. До кінця року вони можуть знизитися до 14-17%. Розміри ставок будуть залежати від вартості ресурсів і збереження позитивних макроекономічних трендів.

Разом з тим, відзначає  Охріменко, головним чинником для позичальників зараз стає не ставка за кредитом, а умови оцінки застави. Вказують банкіри і на дефіцит фінансово стійких позичальників, недосконалість законодавства у частині захисту прав кредиторів і непрозорість українських судів. "Слабким місцем у розвитку корпоративного фінансування є "закредитованість" багатьох українських підприємств, а також непрозорість бізнесу", - відзначає Патрік Пражак.

Наявність у банків об'ємних портфелів проблемної заборгованості в поточному році змусить їх закладати  збитки минулих періодів у ставки за новими кредитами. Що, звісно, не забуде позначитися на активності кредиторів. "Оскільки наявність проблемних кредитів впливає на низку економічних нормативів банків, то обмеження стосуватимуться в основному граничних розмірів кредитів "в одні руки", а також загального обсягу кредитного портфеля банківської установи", - пояснює директор департаменту активних операцій ПАТ "АКБ "КИЇВ" Євген Соболєв.

За прогнозами учасників ринку, вихід банківської  системи на докризовий рівень корпоративного кредитування можливий не раніше другої половини 2012 р. "При стриманому сценарії розвитку економіки збільшення обсягів кредитування підприємств можливе в межах 10% на ринку", - прогнозує Олексій Саливон. Якщо ж темпи зростання економіки підуть у випередження поточних прогнозів, то показник зростання обсягів кредитування до кінця року може досягти і 15%. Щоправда, згідно з офіційною статистикою НБУ, рівень корпоративного кредитування вже значно вищий від докризового.

МАЛІ  ПІДПРИЄМСТВА В СИСТЕМІ

КОРПОРАТИВНИХ ФІНАНСІВ

Розкрито сутність поняття "корпоративні фінанси" у контексті  еволюції теорії

об’єднаного капіталу, виявлено чинники розвитку малих підприємств  в системі

корпоративних фінансів.

Теорія і  практика вітчизняних корпоративних  фінансів – один із

самостійних наукових напрямів, який починає свій відлік лише з кінця 50-х

років ХХ століття. Спираючись на найхарактерніші для  розвиненої ринкової

економіки класичні концепції й підходи в Україні  тільки починає

створюватися  основа власних знань щодо корпоративних фінансів. Перш ніж

використовувати, там де це можливо, загальноприйняті в міжнародній

практиці концепції  корпоративних фінансів, необхідно  спочатку визначити

інформаційну  базу і дослідити генезис, на яких має ґрунтуватися відповідний

аналіз і формуватися фінансові показники.

"Корпоративні  фінанси" є найближчим перекладом  англійського

терміну "corporate finance", який у вітчизняних перекладах розглядається

переважно як фінанси  корпорацій або фінанси акціонерних  компаній, тобто

вибір терміну відображає лише особисті змістовні переваги авторів. Проте у

західній літературі поняття "корпоративні фінанси" вважається синонімом

фінансового менеджменту  і одне з його визначень формулюється як

"мистецтво  і наука ухвалення правильних  інвестиційних рішень та рішень

щодо вибору джерел їх фінансування" [1]. Разом  з тим, на нашу думку,

питання теорії корпоративних фінансів відносяться  не лише до корпорацій, а

й до державних  фінансів, фінансів фізичних осіб, фінансів підприємств

різних організаційно-правових форм діяльності та власності: від малих

підприємств до великих. Переклади іншомовних взаємопов’язаних з

корпоративними  фінансами понять, що вже перейшли у вітчизняну

фінансово-економічну літературу із західних джерел, часто  не відображають

дійсної їх суті, не узгоджуються з стандартами обліку і звітності у

відповідних українських  джерелах, і тому можуть вводити

непоінформованого читача в оману. Дослідження свідчать, що у багатьох

випадках необхідний не звичайний переклад, а створення  нового понятійного

апарату, який би не лише найточніше відображав сутність відповідних

термінів, а  й узгоджувався з мікроекономікою  і бухгалтерським обліком,

термінологія  яких тісно переплітається.

Дослідження теоретичних  і практичних аспектів проблеми управління

корпоративними фінансами знайшли своє відображення у працях зарубіжних

вчених І. Балабанова, В. Бочарова, Р. Брейлі, Є. Брігхема, а  також у працях

вітчизняних вчених Т. Андріяко, К. Ляпіної, В. Парсяка, П. Саблука  та ін.

Зокрема, О. Мороз, Н. Карачина, Т. Халімон схиляються до думки, що

"фінансова  система визначає корпоративне  управління як певні

інституціональні  угоди, що забезпечують трансформацію  заощаджень в

інвестиції  і розподіляють ресурси серед  альтернативних користувачів в

корпоративному  секторі. Ефективне перетікання капіталу між галузями й

сферами суспільства  здійснюється в межах корпорацій, побудованих на

основі об'єднання  банківського та промислового капіталу" [2].

Водночас, недослідженим  залишається питання щодо місця  малих

підприємств в  системі корпоративних фінансів. Для поглибленого вивчення

цього питання  доцільно звернутись до теорії об'єднаного капіталу і з'ясувати

сутність корпоративних  фінансів враховуючи, що весь процес еволюції

корпоративної форми господарювання необхідно  розглядати у відповідності

з основними етапами розвитку ринкової економіки, протягом яких

змінювались теоретичні підходи до тлумачення поняття "корпорація" і, як

наслідок, –  корпоративних фінансів.

2

Мета  статті – дослідити сутність поняття "корпоративні фінанси" у

контексті еволюції теорії об’єднаного капіталу, виявити чинники розвитку

малих підприємств  у системі корпоративних фінансів.

Відправним  пунктом дослідження є аналіз базових термінів як

теоретичного  підґрунтя, що відображає причинно-наслідкові зв’язки між

науковими категоріями і поняттями. Походження терміну "корпоративні

фінанси" зумовлене  трансформацією економічного змісту його складників –

"корпорація" і "фінанси". Тому, насамперед, слід докладніше зупинитися на

особливостях  еволюції першого складника цього  поняття – "корпорація".

Поняття "corporatio", має латинське коріння і в економічній практиці

трактується досить широко і різнобічно. Радянські енциклопедичні словники

[3] визначали  його як "об'єднання, союз, суспільство,  сукупність осіб, що

об'єдналися для  досягнення певної мети". Схожі трактування зустрічаємо й у

сучасних економічних  словниках: "корпорацією є форма, за якої сукупність

осіб об'єднується  для досягнення загальних цілей, здійснення спільної

діяльності  та утворюють самостійний об'єкт  права – юридичну особу" [4].

Вітчизняні  економісти В. Россоха і О. Осетрова вважають, що "слово

"корпорація" походить від латинського "corpus – тіло". "Корпорацію можна

розцінювати як один із найвагоміших винаходів людства, подібно до важеля,

колеса і  друкарського станка…" [5].

Слід відмітити, що у вітчизняній і зарубіжній літературі дослідження

стосовно корпорацій здійснюються у різних наукових напрямах:

економічному, правовому, соціальному. Існує також безліч трактувань

корпоративних відносин щодо суб’єктів малого, середнього і великого

бізнесу (підприємництва). Одна група вчених, позиції яких ми розділяємо, до

числа корпоративних  організацій відносить всі юридичні організації, що

об’єднуються  у своїй діяльності, інша – лише акціонерні товариства.

В економічних дослідженнях ряд авторів [6–8] у теоретичному аспекті

розглядає корпорацію як фірму, що являє собою інститут економічної

системи, первинну одиницю бізнесу, яка має ознаки юридичної, фінансової

3

та організаційної самостійності. В Україні, як зазначалося  нами, у більшості

випадків термін "корпорація" розглядається обмежено, як синонім дефініції

"акціонерне  товариство", яка є "однією  з трьох основних форм організації

бізнесу, поряд  з власною справою і товариством. Корпорація домінує за

обсягами продажу  товарів та послуг. Її може організовувати одна або група

осіб. Власники корпорації – це акціонери, які придбали акції і не повинні

сплачувати  борги в разі банкрутства корпорації, тобто несуть обмежену

відповідальність. Завдання корпорації – примножувати добробут своїх

акціонерів" [9]. За визначенням М. Гольцберга [10] "корпорація, компанія –

це юридична особа, яка представляє об'єднання  власників капіталу

(акціонерів) для  здійснення певної діяльності. Корпорації  мобілізують

інвестиційний капітал шляхом розміщення (емісії) і розповсюдження

(продажу) цінних  паперів. У своїх статутах корпорації  можуть передбачати

різні умови  їх придбання першими власниками, а також наступної купівлі-

продажу. Залежно  від цих умов корпорації поділяються  на приватні (закриті)

та публічні (відкриті) з обмеженою відповідальністю". Як зазначає

Б. Стеценко, "вперше з'явившись у період 1600–1602 рр., корпорації

перетворилися у провідну форму організації  підприємництва. Розвиток

корпорацій, підвищення їх ролі в трансформаційних економічних  процесах,

підтримка з  боку держави, дають можливість характеризувати сучасний стан

економічного  розвитку як "корпоративну економіку" – явище, за якого

основні виробничі  потужності належать корпоративним  об'єднанням" [11].

Як окрема гілка  досліджень, наступні визначення терміну "корпорація"

ставлять акцент на правових цілях її формування, підкреслюючи саме

правову відмінність  корпорацій від інших суб'єктів  господарювання. До

таких варіантів  можна віднести наступні визначення корпорації: 1)

Корпорація  – юридичний суб'єкт (юридична особа), що одержав чартер

(статут) місцевих  органів влади або центрального  уряду і є відособленим від

індивідів, чиєю власністю він є [12]; 2) це юридична особа, окрема і відмінна

4

від своїх власників, яка має права, обов'язки і привілеї фактичної особи [13;

14].

Цікавим, на нашу думку, є сегмент визначень, які  відрізняються від

усіх інших  тим, що відзначають соціальні аспекти поняття "корпорація". У

цьому розумінні  Н. Хвесюк корпорацію уявляє як спільність людей,

побудовану  на асоційованій формі власності, принципах взаємозв'язку і

взаємовідповідальності  членів об'єднання, викликаних до життя  загальним

інтересом (одержання  прибутку, доходу) і зумовлених правом, традиціями,

глибиною психології, економічною культурою і моральністю [15]. У

європейському праві ця економічна категорія трактується як "колективне

утворення, організація, що визнана юридичною особою, заснована  на

об’єднаних  капіталах (добровільних внесках) і  здійснює будь-яку соціально

корисну діяльність" [16].

Отже, корпорація – явище багатоаспектне. Визначення цього терміну

знаходимо у  Господарському кодексі України (ГКУ, ст. 120, п. 3), де

виділено організаційно-правові  форми об'єднань підприємств: "Корпорацією

визнається  договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих,

наукових і  комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з

делегуванням  ними окремих повноважень централізованого регулювання