Банківська система України. Небанківські фінансово-кредитні інституції

Зміст

1. Вступ.
2. Банківська система України.

2.  1. Суть, будова та функції банківської системи.

2.   2.  Фактори впливу на розвиток банківської системи.

2.   3. Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України.

2.  4. Показники діяльності банків.

3. Небанківські фінансово-кредитні інституції.
3. 1.  Види небанківських фінансово-кредитних установ.
3. 2. Діяльність кредитних спілок в Україні.
3. 3. Організація діяльності пенсійних фондів.
4. Економіка Росії

4.   1.  Загальна характеристика

4.   2.  Сучасний стан економіки

4.    3. Статистичні  показники економічного розвитку

5.   Висновки.

6.   Список використаних  джерел.

7.   Додатки.

1. ВСТУП

У роботі розглянуто банківську систему України, небанківські фінансово-кредитні інституції, а також економіку  Росії.

Банківська система України  сьогодні – один із найрозвинутіших  елементів господарського механізму, оскільки її реформування було почато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну  роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для  структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва. Водночас усебічне розкриття їхніх  потенційних можливостей у реалізації функції фінансового посередництва  на ринку значною мірою визначається особливостями структурної організації банківської системи країни, яка забезпечує складний механізм практичної реалізації взаємозв’язків і взаємовідносин між банківськими установами, від чого, у кінцевому підсумку, залежать результати їхньої діяльності та ефективність кредитно-фінансового обслуговування усіх ланок народногосподарського комплексу.

До кредитної системи входять банки, а також спеціальні небанківські фінансово-кредитні інститути (ФКІ). У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківськими ФКІ є пенсійні фонди, страхові, лізингові, інвестиційні та фінансові компанії. В Україні до небанківських кредитних установ належать кредитні спілки та ломбарди (за деякими джерелами до них також відносять пенсійні фонди та органи державного та акціонерного страхування, проте ці установи, згідно законодавства України не мають права здійснювати кредитну діяльність, а отже і не можуть називатися кредитними установами).

2. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА  УКРАЇНИ

2. 1. Суть, будова та функції банківської системи.

 Банківська діяльність – набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволено законом тільки під особливим наглядом держави спеціальним інститутам, які називаються банками. Іншим фінансовим посередникам займатися цією діяльністю заборонено. Банк в правовому відношенні – це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

В Законі «Про банки і банківську діяльність» ( березень 1991р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом.

До банківської діяльності відноситься комплекс з трьох  посередницьких операцій:

• приймати грошові вклади від клієнтів;
• надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;
• здійснювати розрахунки між клієнтами.

  Комплекс з трьох  базових операцій створює первинну  сферу банківської діяльності, а  фінансовий посередник, що виконує  цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

В дійсності фінансові  посередники, крім базових, можуть виконувати й багато інших, не базових, але потрібних  для грошового ринку операцій. Такі банки прийнято називати універсальними. Банки, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку, називаються спеціальними.

Якщо ж посередник грошового  ринку не виконує жодної з названих базових операцій, тобто позбавлений  ознак банку, його відносять до небанківських фінансових інститутів. В Україні такими інститутами є: страхові, трастові, фінансові, інвестиційні компанії, пенсійні фонди тощо.

Банківська система –  законодавчо визначена, чітко структурована  сукупність фінансових посередників грошового  ринку, які займаються банківською  діяльністю. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України повинна бути дворівневою, встановив, які банки відносяться до кожного з рівнів і яким буде механізм зв’язків між ними.

Необхідність формування банківської системи, як особливої структури, визначається двома групами причин:

• пов’язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами – забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків;
• пов’язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі.

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно  відрізняються. Разом з тим є  ряд ознак, які властиві всім банківським  системам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, дворівнева їх побудова.

На першому рівні знаходиться  центральний банк. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш за все – підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи.

На другому рівні банківської  системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками.

В зарубіжних країнах до комерційних  належить тільки частина  банків другого рівня. Переважно  це банки, що виконують весь комплекс базових операцій і створені на акціонерній основі. Крім комерційних у кожній країні виділяється цілий спектр інших банків – кооперативних, приватних, спеціалізованих тощо.

Таблиця 1.

Класифікація  комерційних банків.

Основна визначальна, провідна функція банків за умов перехідної, а згодом і створеної реально цивілізованої економіки – це посередництво у фінансовій і кредитній сфері, обслуговування господарсько-фінансових операцій. Посередництво виражається у процесі продажу рахунків фінансових вимог приватним клієнтам, а також державі. Одна з функцій комерційних банків проявляється в тому, щоб зменшувати ризик для індивідуальних рахунків за допомогою об’єднання нагромаджень і використання їх для створення великих диверсифікованих груп активів, інакше кажучи, функціональне призначення комерційних банків – це акумуляція, зберігання і використання фінансових ресурсів. 

Отже, банківська система  – це специфічна економічна та організаційно  – правова структура, що забезпечує функціонування грошового ринку та економіки в цілому.

Вона покликана виконувати такі функції:

• трансформаційну;
• створення платіжних засобів та регулювання грошової маси;
• забезпечення сталості банківської діяльності і грошового ринку.

Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки мають можливість змінювати:

• строки грошових капіталів;
• їх розміри;
• фінансові ризики.

Функція створення  грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Це ключова функція банківської системи. В її виконанні беруть участь усі ланки системи. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.

Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку пов’язана з надзвичайно високою ризиковістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб’єктів, несуть підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розлад усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи.

2. 2. Фактори впливу  на розвиток банківської системи.

На сьогодні розвиток банківської  системи країни пов’язаний із серйозними труднощами, що уповільнюють її функціонування і впливають на формування повноцінних  ринкових засад. На розвиток банківської  системи України впливають різні  фактори. По-перше, суперечливі політичні, економічні й соціальні перетворення в країні, відсутність обґрунтованої  та загальновизначеної концепції розвитку національної банківської системи  і, звичайно, відсутність досвіду  побудови національної банківської  системи в умовах ринкової економіки.

Крім того, серед економічних  факторів, які впливають на розвиток банківської системи, можна назвати: низькі темпи приватизації; рівень інфляції, нерозвинутість ринків капіталу і нерухомості в країні, зниження обсягів виробництва, що зумовлює зменшення  кількості клієнтів банків, повільний  розвиток малих підприємств і  важкий податковий тягар.

На процес функціонування банківської системи впливають  також організаційні фактори: нечітка  кредитна політика, неможливість передбачити  ризик, нестача кваліфікованих банківських  кадрів, збільшення Національним банком статутного капіталу для комерційних  банків, значні витрати (зокрема, на рекламу, інфраструктуру та ін.).

Для нормальної діяльності банківської системи країни велике значення має існування належної законодавчої бази, яка б регулювала правовий статус банків і банківську діяльність у відповідних сферах.

До недоліків нормативного регулювання слід віднести нестабільність чинного банківського законодавства, відсутність регулятивних норм для  багатьох видів банківських операцій, чітких бухгалтерських стандартів тощо.

Подолання вищезазначених недоліків  сприятиме розширенню та ускладненню  банківського бізнесу, стабілізації банківської  системи країни. Практична роль банківської  системи визначатиметься тим, як вона управляє в державі системою платежів і розрахунків, враховуючи, що значна частина комерційних угод здійснюється через депозити, інвестиції і кредитні операції. В той самий  час ефективність здійснення інвестування коштів значною мірою залежить від  здатності самої банківської  системи направляти ці кошти саме тим позичальникам, які знайдуть способи їх оптимального та ефективного  використання.

Зміст діяльності банківської  системи України розкривається  в її головних напрямках. До таких  напрямків на даному етапі відносяться:

• закріплення фінансової стабілізації та зміцнення купівельної спроможності національної грошової одиниці через подальше стримування темпів інфляції;
• здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, яка відповідає реальній зміні внутрішнього валового продукту (ВВП);
• забезпечення купівельної спроможності національної валюти, яка сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і суб’єктів національної економіки;
• підтримка короткострокової ліквідності комерційних банків Національним банком України;
• стимулювання процесів збільшення вкладів населення в банківську систему шляхом підвищення гарантованості їх повернення через дію механізмів страхування депозитів та орієнтації комерційних банків на встановлення реальних відсоткових ставок за депозитами з урахуванням рівня інфляції;
• зростання кредитної активності комерційних банків з метою підвищення кредитної підтримки вітчизняних підприємств;
• стимулювання інвестиційної спрямованості в діяльності комерційних банків шляхом збільшення обсягів довгострокового кредитування;
• подальше скорочення питомої ваги готівки в обігу;
• утримання валютних резервів в обсягах, необхідних для підтримки купівельної спроможності національної валюти;
• покриття дефіциту державного бюджету за рахунок неемісійних джерел фінансування через подальший розвиток ринку державних цінних паперів та зовнішніх запозичень;
• підвищення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;
• продовження забезпечення процесу «дедоларизації» національної економіки шляхом активізації привабливості гривневих активів порівняно зі вкладеннями в активи в іноземній валюті;
• поточне регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів;
• забезпечення нормального функціонування національної валютної системи, збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів;
• ретельний контроль за капітальними операціями резидентів і нерезидентів на фінансовому ринку України;
• сприяння співробітництву з міжнародними фінансовими організаціями та залученню інвестицій від цих установ для виконання програми стабілізації та структурної перебудови економіки.

У сучасних умовах банківська система відіграє важливу роль у  державі і стає інструментом впливу на економічні процеси як у внутрішній, так і зовнішній політиці держави. Від її ефективного функціонування залежать розподіл внутрішнього валового продукту і національного доходу, регулювання грошового обігу, кредитування, фінансування та досягнення інших економічних  і соціальних досягнень держави.

2. 3. Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України.

Поглиблення банківської  реформи та всебічне зміцнення на цій основі банківської системи, забезпечення на ділі її ефективної підтримки з боку держави розглядається як одне з пріоритетних завдань економічної політики. Без кваліфікованого здійснення радикальних заходів у цій сфері економічної діяльності, вирішення всього комплексу завдань ринкової трансформації адміністративної економіки, забезпечення її цивілізованого функціонування неможливо.

Основна спрямованість подальшого реформування банківської системи  пов’язується з утвердженням на ділі функціонально розглянутої дворівневої  структури банківських відносин, що передбачає забезпечення Національним банком країни стабілізацію грошового обігу, з одного боку, і здійснення всього комплексу банківських послуг комерційними банками, з іншого. З цією метою потрібно здійснити таку систему заходів:

• Суттєво прискорити розробку та прийняття комплексу законів про банківську та кредитну діяльність.
• Здійснювати політику, спрямовану на зміцнення авторитету Національного банку України. Підтримувати принцип самостійності НБУ і його виключної підзвітності Верховній Раді. Верховна Рада має ухвалити постанову «Про регламент підзвітності НБУ Верховній Раді» .Ініціюватиметься також утвердження конституційної норми, за якої голова НБУ призначатиметься на 8 років, що сприятиме стабільності керівництва НБУ. З метою узгодження різних напрямків фінансової та грошово-кредитної діяльності ініціюватиметься заснування Міжвідомчої консультативної Ради по банках.
• Відповідно до існуючої світової практики необхідно утворення автономної від НБУ системи органів по здійсненню реєстрації банківських установ та нагляду за банківською діяльністю.
• Має бути розроблена та здійснена комплексна програма розширення мережі, зміцнення та підвищення ролі у ринковій трансформації економіки комерційних банків, скасування їх дискримінаційного оподаткування, прийняття нормативних актів, що мають забезпечити правову основу безпосередньої участі комерційних банків у приватизаційному процесі, санації збиткових підприємств, зрощування капіталів промисловості та банків і утворення на цій основі конкурентоздатного національного фінансового капіталу.
• Необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення системного ризику для банківської системи в цілому, яка б включала, по-перше, механізм оперативної, бажано щоденної, оцінки стану банківської системи, однозначний об’єктивний механізм державної підтримки банківського сектора у разі виникнення несприятливого системного ризику. По-друге, необхідно створити для суб’єктів економіки можливість вчасно оцінювати фінансовий стан будь-яких банків України. Для цього необхідно розробити офіційну методику оцінки стану банку на основі його звітної статистики, з врахуванням української специфіки.
• З метою захисту вкладів громадян треба створити Міжбанківський фонд обов’язкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме статус юридичної особи.
• Необхідно створити дійовий механізми застави майна.

2. 4. Показники діяльності банків.

Показники діяльності банків відображені в додатках 1-6.

3. НЕБАНКІВСЬКІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ ІНСТИТУЦІЇ

3.  1. Види небанківських фінансово-кредитних установ.

Крім банків до кредитної  системи входять спеціальні небанківські фінансово-кредитні інститути (ФКІ). У  країнах з розвиненими ринковими  відносинами небанківськими ФКІ  є пенсійні фонди, страхові, лізингові, інвестиційні та фінансові компанії. В Україні до небанківських кредитних  установ належать кредитні спілки та ломбарди (за деякими джерелами до них також відносять пенсійні фонди та органи державного та акціонерного страхування, проте ці установи, згідно законодавства України не мають  права здійснювати кредитну діяльність, а отже і не можуть називатися кредитними установами).

Кредитна спілка – це громадська кредитна установа, яка  створюється на добровільних засадах  і акумулює кошти громадян для  надання їм матеріальної допомоги. Більш докладніше про кредитну спілку буде розглянуто далі.

Ломбарди – це кредитні установи, які надають грошові  позики під заставу рухомого майна.

Пенсійні фонди у західних країнах створюються приватними державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплат пенсій і  допомоги робітникам і службовцям. Кошти цих фондів створюються  за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків  від інвестицій пенсійних фондів.

На відміну від загальнодержавної системи соціального страхування, що ґрунтується на стандартних умовах, система забезпечення робітників та службовців з пенсійних фондів підприємств дає можливість встановлювати особливі умови, зокрема інший пенсійний вік, систему внесків, що враховує при нарахуванні пенсії весь заробіток, а не його частину. Пенсія може обчислюватися на основі суми заробітку за кілька місяців перед виходом на пенсію або залежно від стажу роботи.

У пенсійних фондах акумулюються досить великі кошти, які інвестуються переважно в акції приватних  компаній як на національному, так і  на міжнародних ринках позичкових капіталів. Пенсійні фонди є самостійною  ланкою західної кредитної системи.

Страхування здійснюється державними страховими комерційними організаціями, акціонерними страховими товариствами, страховими кооперативами, спільними  страховими організаціями за участю іноземних страхових фірм.

Існує майнове і особисте страхування. Страхування здійснюють у двох формах – обов’язковій та добровільній. Майнове страхування  розрізняють залежно від категорії  страховиків, а також за видами застрахованого майна – страхування будівель та споруд, засобів автотранспорту, домашнього майна тощо.

Особисте страхування  поділяється на страхування життя, яке включає змішане страхування, страхування дітей, страхування  пенсій тощо.

Кошти страхових організацій  складаються із статутного фонду, поточних надходжень із страхових операцій і  фондів спеціального призначення.

Інвестиційні компанії –  різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах. Їх капітал створюється на акціонерній основі внаслідок акумулювання коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних акцій. Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном. Отже, інвестиційні компанії є посередниками між позичальником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

Залежно від методу формування пасивів інвестиційні компанії поділяються  на дві основні групи – закритого  і відкритого типу. Перші мають  фіксований акціонерний капітал, їх акції котируються на ринку і  не підлягають погашенню до моменту  ліквідації компанії. Другим властивий капітал, що постійно змінюється, тобто їх акції вільно продаються та купуються за цінами, які відповідають поточній ринковій вартості активів інвестиційної компанії.

Фінансові компанії – це фінансово-кредитні установи, які спеціалізуються  на кредитуванні окремих галузей  або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного тощо), здійсненні фінансових операцій. Вирізняють такі види фінансових компаній:

• з кредитування продажу в розстрочку споживчих товарів тривалого користування – надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобов’язання у роздрібних торговців і дилерів зі знижкою (як правило, 7-10%);
• які займаються обслуговуванням систем комерційного кредиту – надають аванси фірмам, що відвантажують товар, одержуючи при цьому право вимоги щодо боржника (покупця);
• що надають дрібні позички індивідуальним позичальникам під високий процент.

Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових  депозитів (як правило, 3-6 міс.). Вони акумулюють грошові кошти промислових і  торговельних фірм, деяких фінансових установ і меншою мірою – населення. Фінансові компанії сплачують вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

3. 2. Діяльність кредитних спілок в Україні.

Як свідчить міжнародна практика та власна історія України, кредитні спілки виникали там і тоді, коли небагаті люди потребували певних фінансових послуг, яких не надавала жодна фінансова  інституція. Ця обставина змушувала  людей об’єднуватися і спільними  зусиллями створювати для себе такі послуги, які, на додаток, були дешевшими  і зручнішими.

Основним документом, що регламентує діяльність кредитних  спілок в Україні є Тимчасове  положення про кредитні спілки (затверд. Указом Президента України від 20 вересня 1993).

Кредитна спілка – це громадська організація, головною метою  якої є фінансовий та соціальний захист її учасників через залучення  їхніх особистих заощаджень для  взаємного кредитування.

Основна відмінність кредитної  спілки від банківської установи полягає в тому що кредитна спілка – некомерційна установа. Вона працює тільки зі своїми пайщиками, управляється на кооперативних засадах і не здійснює ризикованих операцій. Кредитна спілка бере на себе організацію тих  послуг, які не цікаві банкам.

Порядок створення та реєстрації кредитної спілки:

Крок перший. Організація  ініціативної групи з кількох  осіб. Бажано, щоб у ній були люди, які знають економіку, право, бухгалтерію, і які ще до Установчих загальних  зборів встигнуть опанувати існуюче  законодавство про кредитні спілки і, по можливості, познайомляться з  практикою діяльності існуючих кредитів. Ініціативна група здійснює всю необхідну підготовчу роботу по проведенню Установчих зборів спілки. В першу чергу, така робота полягає в підготовці проектів установчих документів та залученні необхідної для заснування спілки кількості однодумців.

Крок другий. Установчі  Збори повинні прийняти ряд обов’язкових рішень, які фіксуються у протоколі  зборів. До таких рішень, зокрема, відносяться:

1. Рішення про створення  кредитної спілки з відповідною  назвою. За це рішення повинні  проголосувати не менше 50 осіб, що беруть участь у зборах, оскільки саме у такому складі  може бути створена спілка згідно п.7 «Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні».

2. Рішення про прийняття  Статуту спілки та тексту угоди  про заснування.

Щодо Статуту, то згідно п.8 «Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні» Статут кредитної спілки повинен містити:

• назву кредитної спілки, її статус, юридичну адресу;

• склад, порядок утворення  і діяльності органів управління спілкою, порядок утворення філій  і відділень спілки, їх повноваження;

• умови і порядок прийому  до спілки та вибуття з неї;

• права і обов’язки  членів спілки;

• розміри та порядок  сплати вступних та членських внесків;

• порядок використання коштів спілки, в тому числі порядок  і умови надання кредитів членам спілки, розмір відрахувань та порядок  формування фондів, утворюваних спілкою, порядок звітності та контролю;

• порядок припинення діяльності спілки і вирішення майнових питань, пов’язаних з її ліквідацією.

У Статуті кредитної спілки можуть передбачатися інші положення, які стосуються діяльності кредитної  спілки та не суперечать законодавству  України.

В цілому ж при підготовці Статуту спілки слід орієнтуватися  на текст «Типового статуту кредитної  спілки», щоб уникнути в майбутньому  проблем при погодженні статуту  регіональним управлінням НБУ. Особливо це стосується питань, пов’язаних із фінансовою діяльністю спілки (розділ 4 «Типового статуту»).

Щодо угоди про заснування спілки, то необхідність її наявності  серед документів, що подаються в  реєструючий орган, визначено п.10 «Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні». Зміст угоди визначається п.7 Тимчасового положення.

3. Рішення про обрання  відповідних статутних органів.  Як правило, кредитні спілки  обирають стартовий склад Правління  спілки в кількості 5 членів, кредитного  комітету - 3 членів та наглядового  комітету - 3 членів.

4. Рішення про уповноваження  кількох учасників Установчих  Зборів (як правило, членів обраного  правління) для підписання від  імені засновників спілки засновницької  угоди.

Крім цього, Установчі  Збори можуть приймати інші рішення, необхідні на думку засновників: визначити порядок покриття витрат на реєстрацію; прийняти положення  про роботу окремих органів управління та формування спеціальних фондів; визначити структуру та політику надання послуг і т. і.

По результатах проведення Установчих зборів складається протокол, який підписують їх голова та секретар. До протоколу у вигляді додатку  готується список учасників зборів, що прийняли участь у створення спілки. Крім прізвища, ім’я та по-батькові учасників  в додатку вказуються основні  паспортні дані учасників.

Крок третій. Погодження Статуту спілки відповідним регіональним управлінням Національного банку  та підписання угоди про заснування спілки.

Погодження Статуту спілки регіональним управлінням Національного  банку України здійснюється згідно наказу Голови Правління НБУ №41 від 17 березня 1994 року «Про Положення про погодження Статуту кредитних спілок з питань кредитування та розрахунків і надання позичок кредитними спілками». Необхідність такого погодження визначено п.10 «Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні». Згідно вищевказаного наказу при розгляді Статуту Національний банк ретельно перевіряє:

• склад засновників, який має бути не менш як 50 осіб;