Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Бортнянский

РЕФЕРАТ

"Дмитро Степанович

БОРТНЯНСЬКИЙ"

П Л А Н .

І. Народження. Глухівський період життя.

1). Історія сім ї Бортнянських. Народження Дмитра

Бортнянського.

2).Глухів – столиця гетьманства України.Традиції

Глухівської музично-хорової школи.

3). Навчання Дмитра у Глухівській співочій школі.Від-

їзд до Петербургу.

2.Навчання і робота в Петербурзі у Придворному хорі.

(1758-1768рр.)

1). Історичні події 1758-го року.

2). Система навчання і роботи у Імператорському

хорі.

3). Зустріч Бортнянського з Бальдасаре Галуппі.

Вплив Галуппі на формування творчої особистості

Бортнянського.

4). Від їзд до Венеції (1768р.).

3. Венеціанський період (1769-1779).

1). Перші враження від Венеції.

2). Навчання і робота в Італії.Зустріч і відносини з

Березовським.

3). Участь Бортнянського у військових і політичних спра-

вах.

4). Італійські опери Бортнянського.

5). Від їзд на батьківщину.

1 –

4. Робота і життя в Петербурзі (1779 – 1801).

1). Робота в якості капельмейстера при російському

дворі, керівництво хорами. Створення циклу духовних

хорових концертів.

2). Призначення капельмейстером при «малому» дворі

Павла Петровича. Створення клавесинних творів.

Створення концертної симфонії – першого в Росії

Симфонічного твору. Створення опер «Празднецтво

Сеньора», «Сокол», «Син-суперник».

3). Призначення на посаду керуючого Придворною хо-

ровою капелою – головним хором Російської держави.

Адміністративна робота в капелі. Створення хорових

концертів, робота над розвитком цього жанру.

5. Період зрілості. Творчість, суспільне життя. ( 1801 – 1825 ).

1). Заснування в Петербурзі філармонійної спілки. По-

чаток діяльності Бортнянського в цій спілці.

2). Внесок Бортнянського у розвиток жанру кантат.

3). Написання творів з приводу Вітчизняної війни 1812р.

4). Останні роки життя.

2 –

Ще не так давно ім я Д. С. Бортнянського сприймалось більшістю як відголосок давно минулої доби, зв язаної частково

з історією православної церкви, а частково з деякими сторін –

ками російського хорового мистецтва. Знаючи про його діяль-

ність у сфері духовного , ми знаходились в полоні цих стереоти-

пів. Але ж саме на традиціях, закладених Дмитром Бортнян-

ським, зросли багато талантів. Саме він – один з основопо –

ложників російської національної композиторської школи.Са-

ме він надихав своєю творчістю покоління російських музикан-

тів.

Отже, познайомимось поближче з композитором, його

Сім єю і життям.

Рід Бортнянських походить з Бецької області, що на те-

Риторії Польщі. Звідти родом був дід Степана Васильовича

(батька композитора) – Дмитро Бортнянський. Від свого

батька він отримав декілька сотень десятин землі.

Село, в якому жив дід Степана Васильовича, називалось

Бортне. Звідси і пішло прізвище роду Бортнянських.

Дмитро Бортнянський займав посаду судді і, крім того,

мав “привілей корлівський”.

Тому і землі у Ботнянських було достатньо.Син Дмитра –

Василь – також користувався повагою у односельців. Від суд-

Ді він отримав великий посаг, що дозволило йому мати велику

Сім ю і дати освіту своїм дітям. Сам Василь займався тор –

гівлею.

Цій справі навчався у батька Степн Бортнянський. А пі-

зніше був посланий з дому для подальшого розширення справи

в “інші краї”.

Так відірвався від рідної землі батько майбутнього ком-

позитора.

Доля привела його в Глухів, де він вирішив залишитись

назавжди.

- 3 -

Не кожний чужинець міг ввійти в число жителів Глухова.

Треба було прийняти присягу на вірність «Її Імператорській

Величності». Степан Васильович Бортнянський не задумую –

чись прийняв цю присягу і став постійним жителем міста

Глухова.

У 1740-х роках постачав для глухівської козацької сотні

харчі та одяг,за що отримав подяку, де була відмічена його

службова «безпорочність».

Купив він у Глухові і будинок, але у 1748-му році у вели –

кій пожежі він згорів.Після цієї події оселився Степан Васильо-

вич уоднієї козачки, чоловік якої загинув. Вона мала дорослого си-

на – Івана,- який служив у Петербурзі при дворі на музичній по-

саді. Тому і мати його – Марина Дмитрівна –користувалась у

Глухові повагою.

Менше, чим через рік Степан Васильович і Марина Дмит-

рівна обвінчались. Потім народилась у них дочка, а слідом за

нею – син Тимофій, який помер у дитинстві. А у 1751-му ро-

ці Марина Дмитрівна народила ще одного сина, якого назвали

Дмитром.

Батьківщиною майбутнього композитора стало україн –

ське місто, один з центрів козацтва, де будуть розгортатися

події, що вплинуть на його долю.

Перша згадка про Глухів у літопису датована 1152-м ро-

ком. Місто знаходилось на кордоні чернігівських земель з Литвою

і Польщею.

У 1708-му році Петро 1 вирішив змінити місце гетьман –

ства в Україні, яке до того часу знаходилось у Батурині, і пере-

ніс його у Глухів. І місто почало розвиватись.

Як відомо, ще з середини 17-го ст. до Москви стали при-

ходити українські музиканти, що вносилс в російську музику

всілякі європейські новинки.

4 –

При Петрі1 тако ж кращими співаками вважались ви-

хідці з України, осбливо з Глухова. Після смерті Петра імпе-

ратриця неодноразово запрошувала глухівських співаків до

себе на службу.

Поступово за допомогою тодішнього гетьмана Дани-

ла Апостола у Глухові формується перша в Росії співоча шко-

ла. У 1738-му році на навчанні знаходилось близько двох де-

сятків підлітків. В серпні цього року їм був влаштований ек-

замен і 11 найкращих були відправлені до двору Анни Іоанів-

ни. Очолював хор регент Федір Яворський.

Розчулена імператриця 21 вересня 1738 року підписала

указ про відкриття у Глухові музично-хорової школи.

Ідея цього указу могла належати Олексію Григоровичу

Розумовському,який сам вийшов у графи через співоче ми –

стецтво. В дитинстві він був пастухом, але по святах спі-

вав у церкві, де його почув полковник Вишневський, що мав

свій хор. Разом з хором Вишневського Олексій Григорович

опинився в Петербурзі.

Вже пізніше, завдяки таємному шлюбу з дочкою Петра1,

Єлизаветою, він піднявся до статусу «першої людини» дер-

жави.

У 1743-му році Олексій викликав до себе молодшого

Брата – Кирила і того ж року направив його на навчання за

кордон. Закінчивши навчання, він повернувся на батьківщину

і отримав титул графа,чин камергера і пост президента

Академії наук. А у 22 роки Кирило Розумовський стає геть –

маном України. І якраз у 1751 році Кирило Розумовський

урочисто в їжджає в Глухів.

Ось так співоча справа пов язала між собою російський

трон, українське гетьманство, древнє місто Глухів і його хоро-

ву школу, забезпечивши на найближчі роки багатьом найбільш

5 –

видатним її випускникам досить привабливе майбутнє.

У Глухові Розумовський пробув недовго. Але за цей час він

отримав від імператриці орден Андрія Первозванного, встиг об-

їздити Україну, оглянув військо, міські укріплення. У Глухові у нього

народився син, якого назвали Андрієм.

В цей час імператорський двір переїхав до Москви і цариця

Запросила туди і Розумовського.

У листопаді 1752 року гетьманська родина покинула Глухів.

А Бортнянські продовжували жити в Глухові. Сім я жила в достатку.Степан Васильович користувався особливою прихильні-стю Кирила Розумовського. В його обов язки входило постачання

найкращих продуктів гетьманові, а також всілякого одягу.

У1755 році по протекції Розумовського С. В. Бортнянсько-

му було присвєно військове звання і внесено його в «список козацький»

глухівської сотні.

Дмитрові в той час було 4 роки і ніщо не віщувало майбутніх

Здібностей хлопчика.

Перші пагінці його таланту виявилися коли Дмитрові було 6

років. Завдяки матері, яка мала любов до музики і співала з своїми

подругами українських і козацьких багатоголосних пісень.

Дмитро мав чистий, сильний голос і вловлював мелодії на льо-

ту.

Батько сприймав здібності сина без особливого ентузіазму.

Він мріяв про воєнну кар єру для свого сина.

Але, завдяки старанням матері, через декілька місяців Дмит-

ра привели в співочу школу. Батько до останнього моменту споді-

вався, що хлопця не візьмуть. Але Дмитра прийняли з найвищими

оцінками.

Вчився він легко. Дуже любив співати, а це було головним, бо

не стільки навчання, скільки постійна служба була правилом для глухівських школярів.

- 6 -

Співали багато і регулярно. Навчання нагадувало постійну роботу. Основна методика зводилась до слідуючого твердження: нема кращого способу навчити справі, чим виконувати її постійно.

Ще у 1755 р. Кирило Розумовський заснував у Глухові музичну капелу, куди входили хор і оркестр.

У гетьманському домашньому театрі співали відомі майстри.

Юний Дмитро Бортнянський був примічений зразу. Уже в перших своїх виступах він показав свої неабиякі можливості, а тому часто виставлявся в якості соліста.

Ще у глухівській школі Бортнянський почав займатися на одному з музичних інструментів. Скорше всього на скрипці.

Почесно було знаходитись у стінах співлчої школи. Ще зовсім недавно покинув це гніздо Григорій Сковорода. На той час він проходив навчання в Придворному хорі в Петербурзі.

Перейшов вчитися з Глухова до Київсьлої духовної академії ще один даровитий юнак – Максим Березовський.

Але семилітній Дмитро Бортнянський ще не знав ні Григорія Сковороду, ні Максима Березовського. З першим він не побачиться ні разу, а з другим пройде пліч-о-пліч немало років свого багатотрудного життя у музиці…

Бортнянський мав чудовий чистий і сильний дискант – а такі голоси завжди були рідкістю. Тому і виділився юнак у перші ж місяці навчання серед своїх однолітків.

Кирило Розумовський, немов забувши про своє гетьманство, прижився устолиці і не збирався виїжджати в Україну. Але після нагадування імператриці Єлизавети Петрівни, був змушений готуватися до нового переїзду.

Може бути, що коли б у 1757 р. не приїхав би у Глухів Гетьман, то інакше склалась би доля юного Дмитра Бортнянського.

-7 -

У Глухові гетьман займався всілякими справами у тому числі і музикою. Домашня гетьманська капела співала для Розумовського по святах. В цих концертах приймали участь і хлпчики з глухівської школи. Там і примітив Кирило григорович відмінні голоси деяких співаків. Звернувши увагу на малого Дмитра і взнавши його ім я, гетьман наказав призначити Бортнянського у столичну капелу.

Літом 1758р. вибрані співаки глухівської школи від їжджда-

ли до Петербурга. Серед них був і Дмитро . Батько, як завжди, не дуже радів музичним успіхам свого сина. А мати сказала такі слова:

“Знай, що за гарний голос все людині прощається…”

Більше своїх батьків Дмитро Бортнянський не побачить ніколи…

В той самий час з Києва також везли співаків до Петербургу. В дорозі ці дві групи зустрілися і об єдналися. В київській групі був 13- тилітній хлопчик Максим Березовський.

Так відбулася зустріч двох видатних в майбутньому композиторів.

В Петербурзі новобранців привели до покоїв старого Зимового палацу. Тут рзташувались спеціальні кімнати для співаків. Видали одяг. Нагодували. І через два дні залучили до репетицій.

Почалась робота, серйозна, відповідальна і тяжка. Адже їм належало співати У кращому хорі Росії.

Дмитрові Бортнянському тоді ледь минуло сім років…

У той час на Російському престолі перебувала 48-ирічна Імператриця Єлизавета Петрівна. Вона дуже боялася старості і смерті. По цій причині заборонялося все, що могло нагадати про смерть. Навіть спів придворного хору повинен був звучати урочисто і радісно.

Щоб відволіктися від думок про можливий заколот, Єлизавета майже кожного дня об 11-й годині вечора слухала оперу, о першій ночі вечеряла і засинала під ранок.

І недарма. Велика княгиня Катерина Олексіївна уже не раз була помічена учасницею змов проти імператриці. У 1758 р. був розкри-

- 8 -

тий заколот, в якому Катерина приймала участь.

Але кінчилось усе тим, що Катерина вимолила собі прощення у Єлизавети. Єлизавета хворіла, а разом з нею “хворів”, чекаючи перемін, і двір.

Придворним хором керував Марко Федорович Півторацький, який сам вчився у Глухові, і, звичайно, він сам з благосклонністю відносився до всіх, хто прибув з гетьманської столиці.

Півторацький на власному досвіді знав багатогранне життя музиканта при дворі. Співав і в хорах, за що не раз був відмічений особливо. Приймав участь і в оперних постановках на початку італійської опери у Росії. А у 1756р. був затверджений на посаді директора Придворного хору.

Півторацький прийняв нове поповнення хору і розмістив їх – частину у Зимовому палаці, а частину у будинку поручика Нащокіна, який капела арендувала для своїх виконавців.

У перші дні прибувшим втовкмачували інструкцію, якою побут співаків був рзписаний в усіх подробицях.

Старші співаки повинні були займатися вихованням молодших. Відповідальність за 6-7-літніх хлопчиків повністю лягала на дорослих солістів капели.

Взаємовплив старших на молодших – найкраща школа. Більшість з них були земляками, деколи навіть родичами. У Дмитра Бортнянського тут, в Петербурзі, служив брат по матері – Іван Толстой.

З перших же днів глухівським школярам прийшлося приймати участь у виступах капели. Не було попереднього навчання. Відразу почалась робота.

Але це не означає, що не передбачалось ніяких занять. Виділялись свої ж, відомі вчителі – Яків Тимченко, Гаврило Головня.

Хорова російська школа на той час досягла великої досконалості. Теоретичні положення про характер і методику вокальної майстерності були давно сформульовані і використовувались на практиці.

- 9 -

Вивчення нових творів відбувалося дуже просто. Весь хор ділився на декілька ансамблів. В кожний з них включалися баси, тенори, альти і дисканти. Потім, після розучування партій, хор об єднувався і зіспівувався.

Навчали у Придворному хорі не тільки співу. Вчили іноземні мови – італійську, французьку. Серед інших занять виділялися “інструментальні студії”. Навчали грати на різних інструментах.

Тих, хто виявляв акторські здібності, Прикріплювали до сухопутного Шляхетського корпусу для навчання театральній справі.

Навчали композиції. Викладачами були іноземці – Генріх Раупах і Йозеф Старцер.

По закінченні кожного року проводився “генеральний екзамен перед директором і полковником М. Ф. Півторацьким” по всіх науках.

Крім того, існувала і нелегка робота. Співаки хору привикли до довгих церковних служб, які ретелбно вистоювала і вислуховувала імператриця Єлизавета. Вона любила слухати юних хористів.

Примітним став випадок, що стався на Пасхальній службі.

Дмитро Бортнянський стояв у ту ніч на правому клиросі. Йому було доручено виконувати окремі сольні партії. Його голос зачаровував імператрицю. Вона відчувала до нього душевну симпатію.

Служба підходила до кінця. У Дмитра була досить тривала пауза і він непомітно для себе задрімав. Коли настав час йому вступати, регент не почув його голосу. Сталася заминка, і всі побачили сплячого семилітнього соліста.

В цей момент імператриця наказала не будити хлопця і віднести його до її покоїв.

Коли Дмитро пробудився, він не повірив своїм очам. Своїм здивуванням і дитячим страхом він заставив сміятися свою покровительку.

- 10 -

Цей випадок, звичайно ж, зіграв свою роль у долі Бортнянського. Але від цього його життя не стало легше, скорше – навпаки.

Хлопчика, що успішно співав сольні партії Придворного хору, направили до вчителів акторської майстерності – в сухопутний Шляхетський корпус.

Що його чекало у найближчому майбутньому, він міг бачити на прикладі свого земляка – Максима Березовського – що нп очах у Дмитра, буквально за рік, став таким відомим, що отримав перші ролі в кращих італійських операх, які ставила придворна трупа Великого князя Петра Федоровича (сина Єлизавети).

Коли Бортнянський з малолітства почав займатися акторською майстерністю у Шляхетському корпусі, опери А. П. Сумарокова вважались найкращою школою виконавства, яку не можна було не пройти.

У 1759р. у Петербурзі відбулась прем єра російської опери Сумарокова на музику Раупаха «Альцеста». Вона була виконана «малыми певчими». Саме в цій опері через деякий час прийдеться дебютувати і Бортнянському.

А поки що імператриця все більше хворіла і на перший план стали виходити смаки і звички Петра Федоровича. Він являв собою великий контраст усім царюючим особам Росії 18-го століття. Він грав і імпровізував майже на всіх музичних інструментах, по правді кажучи, досить фальшиво, чим була дуже незадоволена його дружина – Катерина.

Але саме він наказав побудувати в Оранієнбаумському палаці, у 1755р. Оперний дім. Тут відбулась прем єра опери Арайя «Олександр у Індії»(1759р.). Партію індійського царя Пора виконав Максим Березовський. У 1760р. У другій опері «Впізнана Семираміда» він виконує також одну з головних ролей.

В обох операх Березовський був єдиним російським солістом. Цікаво, що всі чоловічі партії виконували італійські примадонни,

- 11 -

позаяк на кастратів, вимагавших великих гонорарів, у Петра Федоровича грошей поки що не ставало.

Автора «Семіраміди» Петро Федорович назначив керівником усієї своєї музики. Найближчим часом цей молодий композитор займе місце першого придворного капельмейстера.

25 грудня 1761р. Єлизавета Петрівна померла. Імператором став Петро Федорович. Він оголосив траур на цілий рік. Опери припинились. Отже Дмитрові Бортнянському приходилось приймати участь у щотижневих церковних службах, співати всілякі хорові і сольні партії.

Петро ІІІ правив недовго. 22 червня 1762р. він був убитий наближеними нової імператриці Катерини.

Правда, він встиг видати один указ, завдяки якому в найближчому майбутньому щасливо складеться доля Дмитра Борт-

нянського.

По цьому указу, здібних юнаків потрібно було відправляти на навчання у Європу. Зприходом на престол КатериниІІ почалась нова епоха в історії Російської держави і врозвитку культури і мистец-

тва. Музика також не була забута імператрицею і засіяла при дворі з новим блиском.

Бортнянський продовжував займати помітне місце у хорі. Рік від року зростала його майстерність. Досягнувши 12 років, він був уже визнаним солістом. А через рік він дебютував у опері «Альцеста» у головній партії – царя Адмета(1764р.). Адмет співає вопері три арії. Тринадцятирічний Бортнянський виконував їх у теноровому діапазоні.

31 березня 1763р. КатеринаІІ підписала указ «про виписання на службу до двору з Венеції славного капельмейстера Галуппі…».

Зробивши цей крок, Катерина вплинула на долю малолітнього співака Дмитра Бортнянського. Бальдасаре Галуппі приїхав до Петербургу майже через два роки після видання указу і знайшов, що російські музиканти досягли великих успіхів у всіх музичних жанрах.

- 12 -

В один зперших же днів по приїзді доПетербурга Галуппі був запрошений на виступ Придворної хорової капели. Спів хору настільки вразив його, що він сказав:»Такого чудового хору я ніколи не чув у Італії». Відмітив він і деяких найбільш обдарованих солістів. Одним з них був і Дмитро Бортнянський. Скоро Галуппі взнав, що Дмитро уже здобув собі славу і на оперній сцені. Бортнянський дуже швидко вловлював все, чому його почав навчати Галуппі. Що ж стосується музичної науки, то і тут відчувалась фундаментальна підготовка і гаряче бажання пізнання нового і невідомого.

Галуппі був відмінним клавесіністом. Він почав займатися і з Дмитром. На публічні виступи завжди брав юнака з собою.

Катерина запропонувала Галуппі зимою 1766р. поставити оперу. Маестро приготував її, взявши за основу лібретто Пьєтро Метастазіо – «Дідона». До роботи над постановкою він залучив і своїх найкращих учнів, а серед них і Бортнянського. Галуппі помітив схильність і здібність юнака до композиції. Він пояснив Дмитрові, що у нього настав такий вік, коли не можна співати і тому треба займатися клавесином, оркестровкою, композицією.

Зимою 1766р. відбулася прем єра «Покинутої Дідони» на імпе –

раторській сцені. Катерина щедро нагородила всіх учасників вистави.

Крім розважальної музики Галуппі вирішив в чомусь реформувати духовний хоровий спів в Петербурзьких хорах. Але як не старався уславлений музикант, не приживались його хори на російському грунті. І, розуміючи це, він вирощує і допомагає як педагог юним російським талантам, виділивши особливо з них Максима Березовського і Дмитра Бортнянського.

Галуппі допомагає молодим музикантам показати свої твори на публіці. 22 серпня 1766р. у Янтарній кімнаті «для пробы придвор - ными певчими пет был концерт, сочинённый музыкантом Березовским”- так відмічено у камер-фур єрському журналі Катери-

нинського палацу у Царському Селі.

Закінчувався контракт Галуппі. Відносно Бортнянського він

- 13 -

зрозумів, що цього юнака не можна покинути просто так, що слід пояснити необхідність продовження його освіти. Галуппі зробив усе, щоб добитися своєї благородної мети. Він пояснював свої думки Ди –

рекції придворних театрів, переконував Півторацького, нарешті на аудієнції у самої імператриці натякнув на необхідність відправити юнака зним до Венеції. Імператриця згодилась з пропозицією Галуппі. Таким чином у липні 1768р. два земляка і друга Дмитро Бортнянський і Максим Березовський покидають Петербург і разом з учителем Галуппі від їжджають для подальшого навчання у Венецію.

Пізньої осені 1769р. прибув на Апенинський півострів юний російський музикант – вісімнадцятирічний Дмитро Бортнянський. Він мав рекомендаційний лист до російського консула Маруція, якого відразу відвідав і отримав від консула перші поради і рекомендації стосовно свого життя у Італії.

Перші музичні враження Бортнянського були різноманітними і яскравими. Італійська музика того часу відрізнялась зовнішньою святковістю, легкістю. Навіть церковні служби проходили, як добре організовані вистави, оформлені в самому вибагливому музичному стилі. Ця краса і доступність приваблювала до себе маси людей, що шукали хоча б тимчасового притулку в світі душевних конфліктів і потрясінь. Вона була зрозуміла кожному. Класична гармонія стала новою мовою, з допомогою якої можна було впливати на почуття і смаки кожного європейця, був він французом, росіянином або ким-небудь ще. Це була надсвітова музика, що ввібрала всебе всі найвищі досягнення музичної думки.

Бортнянский 📙 Реферат → 🆔 41304