Дипломатична діяльність Б. Хмельницького
Кафедра «Історії та україноведення»
Реферат
З дисципліни : « Історія України»
На тему : «Дипломатична діяльність Б. Хмельницького»
Студент групи АП – 01/13
Великий О.В.
м. Дніпропетровськ
2013
Зміст
План.…………………………………………………………………
Анотація…………………………………………………………
Основна частина………………………………….………………………
Висновок…………………………………………………………
Гласарій………..……………………………………………
Календар дат………………………………………………
Персоналій…….……………………………………………
Список літератури…………………………………
План
- Біографія Богдана Хмельницького та перші роздуми про майбутній розвиток України.
- Отримання першої освіти
- Новий етап життя гетьмана
- Роздуми про відносини з Польщею
- Внутрішня та зовнішня політика.
- Початок повстання 1648 року
- Звернення до Кримського ханства – одвічного ворога українців
- Висновки щодо підтримання стосунків з різними державами
- Українсько – татарські відносини
- Договір с турецьким султаном
- Доба Богдана Хмельницького
- Нові напрямки української зовнішньї політики
- Коаліція держав.
- Роль України у реалізації політичних інтересів певних держав
- Підсилення союзу між Москвою та Польщею
- Намагання Швеції притягнути собі у союзники Україну
- Союзні стосунки України с Семигородом
- Останні роки життя Богдана Хмельницького
- Смерть сина великого гетьмана
- Включення Укріїни до розподілу Польщі
- Підписання «Трактату вічного союзу»
- Змінення геополітики Московської держави
Анотація
Я вибрав саме
цю тему, оскільки вона мені
дуже цікава, адже з цим великим
гетьманом пов’язано багато
Жодний з історичних діячів України давніх століть не може зрівнятися з Богданом Хмельницьким за кількістю створених про нього праць. Важко навіть перелічити види наукових розвідок і творів художньої літератури й мистецтва, в яких описується, досліджується, змальовується, згадується постать великого гетьмана. Наукові монографії, статті, розвідки й документальні публікації, записки, мемуари й спогади… Народ у своїй творчості: історичних піснях, думах, легендах, переказах, у прикладному мистецтві завжди приділяв особливу увагу славетному сину української землі. Про нього написано романи, повісті, оповідання, поеми, драми, створено кінострічки, картини й скульптури.
Коли б хто-небудь спробував зробити карту місць, де виникали всі ці наукові; літературні та мистецькі твори про Богдана Хмельницького, то довелося б включити до неї багато країн світу. Цей загальнолюдський доробок свідчить про глобальний інтерес до нашого славного предка, світовий характер подій, у центрі яких він перебував. «Так ось оце той Хмель, що його слава та ім'я лунають по світу», — писав його сучасник Павло Алеппський, арабський мандрівник XVII ст.
Історія підняла на своїх хвилях українського гетьмана насамперед тому, що він утілив прогресивні вимоги свого часу в історичній обстановці тогочасної України. Богдан Хмельницький належав до тих типових постатей доби, що дала світові в різних країнах видатних діячів політики, науки, культури, наділених найрізноманітнішими талантами.
Дипломатична діяльність Б. Хмельницького
Біографія Б. Хмельницький
Богдан (Зиновій) Михайлович
Хмельницький (1595-1657) народився на
Черкащині. Матеріальні достатки родини
Хмельницьких дозволили дати
Богданові пристойну домашню освіту, продовжити
її в одній із
парафіяльних шкіл Києва. Майже 5 років
провчився Богдан у Львові у
єзуїтській колегії під керівництвом
найкращих вчителів, де отримав
знання багатьох мов, знайшов друзів.
Поєднання традиційної освіти, що існувала
в Україні, з європейською
сприяло розширенню світогляду Хмельницького,
дало можливість
познайомитися з кращими зразками світових
духовних надбань.
З реаліями тогочасного життя Богдан Хмельницький
познайомився у
Чигирині. Почався якісно новий етап його
життя. Шляхетське середовище і
шкільну парту замінили атмосфера козаччини
й ефес шаблі. Життя в краї
було далеким від романтичних уявлень
молодої людини.
В районі Дикого Поля Хмельницькому довелося
вперше зіткнутися з реальною загрозою
з боку турків і татар, наяву побачити
суперечності, які
існували між різними угрупуваннями козацтва,
на собі відчути результати
політики польський властей. Проте, очевидно,
саме ці екстремальні умови
сприяли утвердженню принципової лінії
поведінки Богдана і його
політичного кредо. Свою долю Хмельницький
зв’язав з козацтвом. Він бере
участь у боротьбі проти турецько-татарської
експансії в Україну,
потрапляє у полон на два роки. Після повернення
у рідні міста
починається новий етап формування політичного
світогляду майбутнього
гетьмана.
Хмельницький замислюється над перспективою
розвитку України, її взаємин
з Польщею, та причинами поразки попередніх
виступів козаків.
Без особливого перебільшення можна твердити,
що на 1648 р. Б.
Хмельницький зумів акумулювати і адаптувати
до реалій того часу
попередній досвід визвольної боротьби
козацтва. Для нього рівноцінними
були як військові, так і політичні методи
боротьби. Говорити про
перевагу одного з цих компонентів не
доводиться. У роки Визвольної війни
українського народу Хмельницький продемонстрував
неперевершену
майстерність добиватися поставленої
мети шляхом як відкритої збройної
боротьби, так і методом переговорів, компромісів
і навіть тимчасових
поступок.
У роки війни Б. Хмельницькому
довелося вирішувати цілий комплекс
питань,
пов’язаних із зовнішньополітичним забезпеченням
життєдіяльності молодої
держави.
Висновок: сім’я великого гетьмана не була бідною, оскільки змогла йому дати пристойну освіту. Але потім Богдан Хмельницький змінив навчання на козацтво.
Внутрішня та зовнішня політика
Як відомо, вже на початку
повстання 1648 року Б. Хмельницький у пошуках
союзника в боротьбі проти Речі Посполитої
звертається до Кримського
ханства, яке традиційно розглядалося,
як одвічний ворог українського
народу. З моменту заснування Кримського
ханату його історія тісно
переплітається з українською. З українсько-татарськми
відносинами були
пов’язані інтереси практично всіх навколишніх
держав. В.А. Брехуненко
зауважує, що « із самого початку вироблення
української лінії в політиці
щодо Криму було в руках козакуючого елементу.
А відколи козацтво
перетворюється в осібний стан і перебирає
на себе від вгасаючої
князівсько-магнатської верстви провід
в обороні національних інтересів
магнатської верстви провід в обороні
національних інтересів
українського етносу, політика щодо ханату
стає виключно його
прерогативою. З іншого боку, татарський
чинник завжди відігравав в
історії козаччини надзвичайно важливу
роль. Власне його наявність була
однією з основних передумов появи козацтва,
і відтоді він вже не
витрачав свого впливу».
Вивчаючи досвід попередніх відносин
кримців з козаками, коли останні
намагалися залучити татар до бойових
дій проти боротьби із Польщею,
Богдан Хмельницький усвідомлював проблему
такого залучення – вкрай
небезпечна схильність Криму до порушення
угод.
Не менш важливий висновок, який зробив
гетьман з подій 1624-1629 рр., це
необхідність підтримувати тісні стосунки
не тільки з центральною владою,
а й з ногайськими мурзами, враховуючи
їх автономістичні прагнення та
специфічну реакцію на будь-які заходи
Бахчисарая. Ігнорування
ногайського чинника було неприпустимим.
Насамперед ногайці могли
відмовитися від виступу на козацькому
боці, тим паче, що договір з
Іслам-Гіреєм передбачав припинення набігів
на українські землі, від чого
найбільше утискалися інтереси саме ногайської
орди. Отже без нагайців
сила союзника значно зменшувалася і вимагала
коригування тактики бойових дій, оскільки
Б. Хмельницький значну роль відводив
татарській кінноті.
Існувала також небезпека польсько-ногайського
зближення.
Ногайсько-буджацька орда також не зазнавала
впливу донського чинника. І
коли напередодні компанії 1649 р. Іслам-Гірей
через походи донців
затримався з виходом майже на місяць,
ногайці вчасно з’явилися на
Україні. Отже, Б. Хмельницький постійно
тримав руку на пульсі подій у
буд жаків та перекопців, нейтралізуючи
ворожі впливи.
Та найбільшу небезпеку для гетьмана становила
спроба Криму використати
союзницькі відносини з козаками для організації
спільного походу на
московські землі, що вже траплялося у
1625 році, коли 800 запорожців,
причому без гетьманського відома вирушили
на землі государеві.
Ймовірність повторення подібних дій
була надзвичайно високою. Реалізація
ідеї спільного походу на Москву, неминуче
втягувала Україну у відкриту
конфронтацію з і без того ненадійним
північним сусідом, викликаючи
адекватну реакцію Польщі. Таким чином,
існувала загроза утворення вісі
Річ Посполита – Москва антикримського,
а, отже, і антиукраїнського
спрямування. Не тільки руйнувалися плани
гетьмана щодо утворення широкої анти
польської коаліції, а й завдавався фактично
смертельний удар по визвольній війні
в цілому.
Богдан Хмельницький двічі
робив спроби домовитися з Кримом
про спільні
дії. Перше посольство вирушило з Січі
ще в другій половині січня 1648
р., і лише внаслідок діяльності другого
посольства (березень 1648р.)
було укладено угоду про спільні воєнні
дії козаків і татар проти Речі
Посполитої. Саме в березні. Тобто під
час перебування в Бахчисараї
українського посольства на чолі з Хмельницьким,
Іслам-Гірей одержав
листа від турецького султана. Останній
вимагав, щоб татари подали йому
допомогу в боротьбі за острів Мальту.
Можливо саме це послугувала для
Іслам-Гірея поштовхом для укладення угоди
з Хмельницьким, оскільки похід
татар на Середземне море не обіцяв здобичі,
яка їй була гарантована на
землях Речі Посполитої. А зволікання
з підписанням угоди свідчить про
обережну позицію Криму, уряд якого пильно
стежив за розвитком подій в
Україні. І лише після того, як позиції
Б. хмельницького
змінилися, Іслам-Гірей вирішив взяти
участь у війні проти Польщі.
Дослідники не виключають також можливості
проведення переговорів
представників повстанців з окремими
татарськими воєначальниками,
насамперед з перекопським мурзою Тугай-беєм.
Саме останній, як стверджує
В.І Цибульській, одержав інструкцію від
хана не вступати в бій доти,
поки не впевниться, що козаки дійсно будуть
воювати з поляками.
Щодо самого змісту українсько-татарських
відносин, то вони трактуються в
історіографії неоднозначно. Висновки
деяких вчених твердять, що татарам
був наданий офіційний дозвіл грабувати
і забирати в полон українців. Інші доказують,
що про заборону татарам грабувати
українські землі було відомо навіть в
столиці Османської Порти. Але хоча
текст договору Б. Хмельницького з Іслам-Гіреєм
ІІІ не зберігся, з
донесення московських воєвод відомо,
що татари зобов’язувалися не брати
в полон українське православне населення.
Можливо ця умова
була важкою для виконання й спричинила
непорозуміння між союзниками.
Таким чином, вчені по різному оцінюють
значення україно-татарської угоди
1648р. Звичайно вона покликана була відіграти
досить важливу роль у
розвитку воєнних подій на Україні. Очевидно
також, що не всі українці з
ентузіазмом зустріли рішення про союз
з татарами. Однак геополітичне
становище України, яка перебувала в так
званому трикутнику, а також
відсутність власної кінноти поставили
гетьмана перед необхідністю
укладання договору з татарами.
Союз з Кримом відігравав позитивну роль
протягом певного часу. Але, як
зазначає В. Степанков, кримський уряд
був проти створення незалежної
Української держави, оскільки це поклало
б край найбільшому джерелу
наживи – грабежу українських земель
і торгівлі живим товаром. Для татар
оптимальною виглядала ситуація рівноваги
сил у боротьбі України з
Польщею. Такий підхід дає можливість
пояснити поведінку татар
у вирішальні моменти битв,
Відносини України з Османською Портою
також залежали від
українсько-татарських взаємин, оскільки
Кримське ханство було васалом
Туреччини і дії татар значною мірою визначалися
позицією султанського
уряду.
Відразу після смерті короля Речі Посполитої
Владислава ІV гетьман Б. Хмельницький
відправив дипломатичне посольство до
Стамбула. Згідно з дослідженнями відомого
сходознавця
Омеляна Пріцака, вже влітку 1648 р. між Османською
імперією та
українським гетьманом було укладено
угоду сюзеренно-васального типу. Інший
сучасний історик Валерій Степанков віднайшов
у
архівосховищах Львова та Вроцлава документи,
які свідчили про те, що це
посольство мало просити у султана “прийняти
його (Б. Хмельницького) під
свою оборону і надати допомогу проти
поляків”. На основі даних
листа польського шляхтича Л. М’ясковського,
російський дослідник Борис
Флоря зробив висновок щодо ведення переговорів
козацьким посольством
відправлено полковника Филона Джалалія
(восени 1648 р. той вдруге
відправився до Туреччини) в напрямку
отримання османської протекції. Як
засвідчують джерела, в обмін на заступництво
султана Б. Хмельницький
повинен був виплачувати данину на зразок
Молдавського й Волоського
князівств, надавати в разі потреби посильну
військову допомогу Порті,
давати “рабів” на турецькі галери, а
також передати у пряме
підпорядкування Османській імперії Кам’янець-Подільський.
Укладення договору з турецьким султаном
(за іншою версією – лише ведення
переговорів щодо прийняття османської
протекції) у 1648 р. започатковує
формування чорноморської політики гетьманського
уряду Б. Хмельницького.
Нагадаємо, що Чорне море на той час було
таким собі «внутрішнім озером»
Османської імперії. Протягом 1649 р. гетьман
продовжував міжнародну
політику щодо зміни протекції – про це
свідчать не тільки його листи до
московського царя, але й продовження
переговорів із послами Османської
імперії, листування із трансільванським
князем та урядовцями Кримського
ханства. Однак жодна з “високих” сторін
(окрім хіба що Криму) не могла
забезпечити своєї військової присутності
в Україні й тим самим допомогти
реальному утвердженню влади Б. Хмельницького,
яка перебувала перед
постійною загрозою ліквідації з польського
боку.
Не відмовляючись від сюзеренітету польського
короля, Українське
гетьманство вже у цей час спробувало
знову добитися прихильності іншого
династичного зверхника – монарха в особі
султана Мегмеда ІV. Згідно з
дослідженнями М. Костомарова визнання
османського протекторату над
козацькою Україною відбулося протягом
1649–1650 рр. Додатковим
підтвердженням цього факту є те, що на
початку квітня 1649 р.турецький
султан наказав кримському хану та сілістрійському
(очаківському)
бейлербею підтримати Б. Хмельницького.
Таким чином, очевидно,
що саме тоді між Чигирином і Стамбулом
було укладено лише торгову угоду,
яка називалася “Договір між турецьким
цісарем і Військом Запорозьким та
народом Руським про торгівлю на Чорному
морі” (т.зв. Чорноморська
конвенція). У її першому пункті відзначалося,
що “Цісар Й[ого] М[илість]
Турецький дозволяє Козацькому війську
та його державі плавати по Чорному
морю до всіх своїх портів, міст і островів,
по Білому (Середземному)
морю до всіх своїх держав, островів та
інших портів і до портів
чужоземних володарів і християнських
держав, а також по всіх ріках та
містах, з якими мають вести торгівлю,
товари, що їх захочуть продавати,
купувати і міняти за своєю волею зупинятись
у портах, в'їжджати в них,
коли захочуть, без жодної затримки, перешкоди
і труднощів”.
Історик Омелян Пріцак засвідчуює, що
підписання другого
“османсько-козацького” договору відбулося
трохи пізніше – у 1650–1651
рр. Це підтверджується тим, що з огляду
на ненадання Московською
державою проханої військової підтримки,
влітку 1650 р. козацька Україна
значно активізувала свої відносини з
Османською імперією.
Доба гетьмана Б. Хмельницького була яскравим проявом філігранної української дипломатії з її надзусиллями утвердити Україну у балто-чорноморському геополітичному просторі як супердержаву.
Так, у лютому 1650 року, коли Польща намагалась втягнути гетьмана у війну в Туреччиною, а татарський хан - використати козацького ватажка у війні з Московщиною, Б. Хмельницький відновив свій союз із Туреччиною, чим приборкав одразу обох неспокійних сусідів. Складаючи 2 серпня 1650 року на руки посла Османа-аги присягу вірності Османській імперії, Хмельницький в такий спосіб зірвав московсько-польський союз, що був обернутий проти Туреччини, — в разі утворення його Україна перетворилася б на театр воєнних дій супротивників.
Але вже того ж року Великий гетьман розпочинає вперту дволітню боротьбу за встановлення українського контролю над Волощиною, наслідком якої був шлюб його старшого сина Тимофія з донькою волоського господаря Лупулла Роксаною, скріплений у селі Рашків 21 серпня 1652 року. Під цими намірами простежувалось прагнення Б.Хмельницького через Волощину зайняти стосовно Порти безпосередньо, без васальної залежності від Криму, становище удільного князя і знайти на Заході осередок («Князівство Подільське», пізніше «Князівство Сарматське» з князем Юрієм Хмельницьким на чолі), навколо якого під протекторатом Туреччини українська державність могла б оформитись і зміцнитись.
Ці плани не мали остаточного успіху через загибель сина Великого гетьмана Тимофія Хмельницького, вбитого під Сучавою у вересні 1652 року.
Невдовзі Б. Хмельницький і його оточення розробили новий
великий задум, що вражав своєю грандіозністю:
розвалити Польщу і Крим за допомогою
Москви, вийшовши в такий спосіб із васальної
залежності Туреччини. Налагоджуючи дипломатичні
стосунки з Москвою, Україна шахувала
польські експансійні намагання, відкриваючи
собі шлях до провадження власної активної
зовнішньої політики на європейському
континенті. Одним з перших проявів цього,
після підписання Переяславської угоди
1654 року, було намагання гетьмана встановити
винятково український контроль над Білоруссю,
для чого ним туди було послано значні
козацькі сили під командуванням полковника
Івана Золотаренка. Останній переконав білоруську
Це викликало велике замішання серед московського боярства, яке, твердо ведучи свою державно-політичну лінію, вимагало, аби білоруси присягали безпосередньо самому цареві. Однак українські сили випередили їх, розпочавши енергійну окупацію Білорусі, де весь край між Гомелем та Могильовом було в короткий термін організовано за козацьким устроєм, а полковник І.Золотаренко з наказу Б.Хмельницького прийняв титул гетьмана Сіверського.
Конкуренція й великі суперечності між Москвою та Чигирином, яскраво виплеснуті 1655 року під час кампанії проти Польщі, повною мірою виявили чималі розбіжності між союзниками, кожен з яких претендував не лише на самостійність зовнішньополітичних зносин, але й на домінування в регіоні. Згадану кампанію гетьман веде у тісному порозумінні зі Швецією, паралельно усіляко паралізуючи ініціативи Москви. За таких умов розрив із Москвою ставав неминучим. Останнім поштовхом до того став мирний договір, підписаний у вересні 1656 року за посередництвом Австрії, між Москвою і Польщею без урахування інтересів України.
Московсько-польський мир порушував усі найважливіші інтереси України; він в одну мить перекреслював великодержавні плани гетьмана Б. Хмельницького. Москва ставала союзницею Польщі. Це означало, що для України військовий союз із Москвою, звернений проти Польщі, втрачав будь-яку вагу і значення. Більше того, для об'єднання в козацькій державі всіх руських земель (це була головна мета гетьмана) царська влада ставала не лише зайвою, але й шкідливою і навіть небезпечною, адже протекція царська як символ унезалежнення від Польщі вже давно відіграла свою роль і Україна була визнана усіма сусідніми володарями як суверенна держава, що й доводили постійні міжнародні контакти Б.Хмельницького.
Крім того, московсько-польський союз обертався проти нового союзника України — короля шведського Карла-Густава, що, підсилюючи Польщу, тим самим загрожував Україні та її політиці в регіоні, адже в такий спосіб остання могла б бути поділена між новими союзницями, як це сталося пізніше — у XX столітті.
Угода Московщини з Польщею
змусила Б.Хмельницького
Новопостала тоді на сході Європи коаліція держав, у якій по великих трудах гетьманській дипломатії поталанило забезпечити собі один а перших голосів, одразу поставила нову українську державу на становище не лише суверенної країни, але й цілком самостійної у веденні власної міжнародної політики. Європа щоразу більше переконувалась, що державний організм, який постав на окраїнах Польщі та Московщини, на сході має не менше від Варшави і Москви значення, а також може відіграти важливу роль в питаннях політичної рівноваги, паралізуючи загарбницькі тенденції обох зазначених держав.
Висновок: гетьман вів дуже уважну та зосереджену як зовнішню так і внутрішню політику, беручи до уваги усі фактори.
Коаліції держав
До цієї коаліції держав входили: Швеція, Прусія, Литва, Україна, Семигород, Молдавія та Волощина. Вона була утворена на противагу Москві з одного боку та Польщі і Криму — з іншого.
Коаліція вищеназваних держав фактично спиралась на міцних основах тогочасної спільності політичних інтересів, у реалізації яких неабияку роль відігравала Україна. Розглянемо конспективно прагнення кожної з країн — учасниць блоку.
Швеція, у своїх давніх намірах заволодіти польським узбережжям Балтійського моря та в старій династичній війні з Польщею, Із підписанням Віденського миру між Московщиною і Польщею опинилась перед новою проблемою — можливістю підсилення останньої союзом із Москвою та перспективою обрання московського царя на польський престол. За цих умов завданням короля шведського Карла-Густава було якнайшвидше запобігти цій небезпеці та, випередивши Москву, швидкими темпами оволодіти максимальною територією польських земель. Тож Україна — ворог Польщі й незадоволений царською протекцією васал Москви — була для Швеції природним, життєво важливим і потрібним союзником.
Неабиякі інтереси щодо України мала також Прусія. Фрідріх Вільгельм Великий, князь Пруський і курфюрст Бранденбурзький, основоположник і будівничий сили та могутності Пруської держави, завдяки козацькому повстанню під проводом Б.Хмельницького отримав можливість визволитися з-під влади і впливу Польщі. Одразу після початку українсько-польської війни 1648 року він був звільнений від обов'язку платити щорічну грошову данину Польщі, яка не мала змоги вести війну на два фронти. Тож кожним успіхом гетьмана Б.Хмельницького й ослабленням Польщі відкривались все нові й нові можливості для подальшого унезалежнення і зросту Прусії.
Таким чином, Швеція і Прусія,
Ланкою, що мала об'єднати північну
і південну групи держав коаліції,
була Литва. Відчувши ослаблення Польщі
у війні з Україною, в Литві
почали ширитись сепаратистські настрої,
речником яких був князь Януш Радзівілл.
Зі смертю останнього політичний провід
опинився в руках його брата князя
Богуслава Радзівілла, який підчас
польсько-шведської війни
Король шведський Карл-Густав та гетьман Б.Хмельницький гарантували князеві Богуславу суверенне володіння князівством Слуцьким і воєводством Новгородським разом із суміжними литовськими землями, що, в свою чергу, підштовхувало його вступити до коаліції.
Південна група коаліції держав складалася з України, Семигороду, Молдавії та Волощини. Останні три держави, маючи великі спільні інтереси в боротьбі за незалежність від Османської імперії, історично підтримували давні культурні, релігійні та династичні взаємини (після смерті сина Тимофія Б.Хмельницький прагнув видати свою доньку за небожа молдавського воєводи Михайла). Єднали їх також спільне сусідство та боротьба з татарськими кочівниками.
Такі ж давні політичні та військові стосунки існували між Україною й Семигородом. Особливо вони посилились в три час, коли князь семигородоький Юрій II Ракочі запався метою поширити свою державу за рахунок польських територій, в чому йому конче необхідна була допомога України, Молдавії та Волощини. Реалізація задумів Юрія II Ракочі залежала від того, чи погодиться Україна прикрити його західні кордони від постійних нападів татар.
Водночас князь семигородський
був у найтісніших контактах
із королем шведським Карлом-
Ця балтійсько-чорноморська коаліція, що клином врізувалась між Москвою та Польщею, паралізувала великодержавні тенденції обох згаданих країн, створюючи належну противагу. В цих умовах Україні набувала ваги великої держави, без участі якої було б неможливим не лише утворення згаданої коаліції, але й реалізація всіх зазначених геополітичних інтересів кожної з країн-учасниць блоку.
Після довгих переговорів між Семигородом і Україною, ведених за посередництвом Швеції в першій половині 1656 року, обома сторонами 7 вересня 1656 року був підписаний «трактат вічної приязні» між гетьманом Б.Хмельницьким та князем Ракочі. Згідно з цією угодою, як Хмельницький і його нащадки, так і Ракочі та його наступники взаємно зобов'язувались боронити один одного від ворогів. Також було домовлено, що коли Ракочі розпочне війну проти Польщі, гетьман Б. Хмельницький надасть йому військову допомогу, не зважаючи на ставлення до цього московського царя. За це Україна мала отримати всю Червону Русь, а також частину Білої Руси; Хмельницький отримає титул князя, який, за підтримки Юрір Ракочі, як і вся верховна влада в Україні, буде передана по наслідству синові гетьмана Юрієві.
- Дипломатична служба Азербайджану
- Дипломатичне листування
- Дипломатичне оформлення державних кордонів незалежної України
- Дипломатичний протокол
- Дипломатичний протокол
- Дипломатичні зв’язки гетьманської держави Богдана Хмельницького
- Дипломатичні зносини Кримського ханства та України
- Дипломатический этикет
- Дипломатический язык
- Дипломатическое и консульское право
- Дипломатическое право
- Дипломатическое право
- Дипломатическое право
- Дипломатическое представительство
