Дипломатичний протокол

Вступ

Дипломатичний протокол є невід’ємною  складовою частиною дипломатії, її політичним інструментом, формою, якою супроводжується будь-яка зовнішньополітична акція (акт, захід) держави та якої дотримуються її представництва чи представники. Дипломатія має надзвичайно довгу історію, бо з’явилася практично з виникненням  родового суспільства, першого обміну продуктами, а також перших проблем, пов’язаних з територіями для  полювання, землеробства, рибальства та їхніми межами, суперечками і конфліктами, що виникали навколо них. Уже первісні люди дійшли висновку, що розбіжності  краще вирішувати за допомогою домовленостей, бо вирішення їх силою часто викликало  озлоблення суперника і призводило до нових конфліктів. Так з’явилися  зародки первісної, примітивної  дипломатії, що базувалися на засадах  здорового глузду, а у ролі дипломатів виступали старші члени общини, до голосу яких прислухалися.

З подальшим розвитком суспільства  розвивалась безпосередньо и  дипломатія. Значний влив на її формування мало мистецтво дипломатії ,що почало зароджуватись ще до нашої ери у таких країнах як Єгипет та Індія. Проте більш вагомий вплив на неї здійснила дипломатія,що зародилися у Греції, Римі та Візантії. Держави цієї епохи підтримували між собою активні контакти, вели торгівлю, змагалися за нові території та ринки збуту. Грецька дипломатія того часу мала скоріше відкритий, публічний характер, яка базувалася на засадах "проксенії", тобто гостинності, спрямовувалась на боротьбу за розширення територій, за збільшення кількості рабів, за ринки збуту. Обман та підступність характерні для дипломатії Стародавнього Риму, який, окрім цього, взяв на озброєння використання сили проти слабшого, метод розпалювання чвар між сусідами, а принцип "розділяй та владарюй" став основним принципом римської дипломатії. Обман у дипломатії Риму став нормою, а вигода, без огляду на інших, — головним кредо. 

Слід відзначити, що візантійська дипломатія справляла на той час  великий вплив на дипломатію Венеції, Флоренції, Великого Князівства Московського, Туреччини, а засади її протоколу, оформленого  у вигляді правил "Про церемоніал візантійського двору", лягли в  основу нового дипломатичного протоколу, який почав формуватися на початку XIX століття . Цікавим періодом у розвитку дипломатії була історія Візантії (39—1453), яка, на жаль, передала чимало негативного з досвіду грецької та римської дипломатії у спадок італійським містам-державам — Венеції, Генуї, Мілану, Флоренції, а також Московії, а саме — хитрість, обман, недовіру, використання сили проти слабшого партнера. Саме у візантійській практиці застосовувався надміру урочистий дипломатичний церемоніал, щоб переконати сусідів у багатстві і могутності імперії. Тут вперше було використано вірчі грамоти, які писались на пергаменті вишуканим стилем кольоровим чорнилом. Засади візантійської дипломатії спрямовувалися на те, щоб показати іноземцям велич та могутність імператора, всієї імперії, її непереможність перед будь-якими ворогами.

Сутність  дипломатичного протоколу

Дипломатичний протокол — це сукупність загальноприйнятих правил, традицій і умовностей, які дотримуються урядами, відомствами закордонних справ, дипломатичними представництвами, офіційними особами і дипломатами при виконанні своїх функцій в міжнародному спілкуванні. Слово протокол походить від грецького «protokollon» («protos» — перший, а «kolla»— клеїти), тобто, дослівно — правила оформлення документів. Пізніше це слово тривко увійшло в дипломатичну практику і крім оформлення документів цією назвою стали означати всі питання етикету і церемоніалу. Правила дипломатичного протоколу ґрунтуються на принципі міжнародної ввічливості, тобто поваги до всього, що символізує чи представляє державу. Норми дипломатичного протоколу складалися протягом тисячоліть і ввібрали в себе ті умовності і традиції, які відповідали інтересам встановлення і підтримання міждержавного спілкування. Окремі норми дипломатичного протоколу мають особливо парадний характер і називаються церемоніалом: наприклад, церемоніал вручення вірчих грамот, церемоніал зустрічі і проводів офіційної делегації, церемоніал підписанняміжнародних договорів

Дипломатичний протокол має міжнародний  характер і у всіх країнах дотримується приблизно однаково, хоча в деяких з них можуть мати місце свої невеликі відхилення, які випливають із соціального ладу, національних і релігійних звичаїв. В Індії та Індонезії, наприклад, почесного гостя увінчують вінком (гірляндою) квітів. На Індонезійському острові Балі кожен гість, що прибуває на цю землю, проходить релігійний церемоніалвигнання «злих духів».

Дипломатичний протокол створює відповідні умови для того, щоб відносини  між державами, урядами та їхніми представниками могли розвиватися  в дружній, мирній атмосфері та в  обстановці взаємоповаги. Нині в міжнародному спілкуванні бере участь майже 300 держав, кожна з яких має свої соціально-економічний  та суспільно-політичний устрій, історію, культуру, мову, релігію, традиції. Нормальне  спілкування було б неможливим, якби всі вони не дотримувалися загальних  принципів взаємовідносин, у першу чергу таких, як повага до державного суверенітету і національної незалежності, невтручання у внутрішні справи іншої держави, дотримання рівності між державами, територіальна цілість, дотримання умов міжнародних угод і договорів, суворе виконання взятих на себе зобов’язань.

Віденський (1815) і Аахенський (1818) конгреси вперше в міжнародній практиці ухвалили спеціальні постанови, що стосуються дипломатичних відносин і, зокрема, питання визначення старшинства дипломатичних представників. Ці політичні документи були першою спробою наділити юридичною силою і перетворити в норми міжнародного права деякі правила міжнародної ввічливості. Постанови Віденського та Аахенського конгресів, що визначили основу міжнародної протокольної практики, проіснували понад 150 років — аж до 1961 року, коли у Відні була підписана "Віденська конвенція про дипломатичні зносини".

Нині "Віденська конвенція  про дипломатичні зносини" є базовим  міжнародно-правовим документом, який регулює дипломатичну діяльність суб’єктів  міжнародного права. У Конвенції  зафіксовані ранги дипломатичних  представників, порядок визначення їхнього старшинства, привілеї та імунітети  дипломатів, їхній статус, права  та обов’язки та інші сторони дипломатичної  місії держави та її агентів. Низка  держав приєдналася до Конвенції  шляхом її підписання та ратифікації, а деякі навіть інкорпорували  її до своїх національних законодавств. Учасниками Конвенції є понад 160 держав, у тому числі й Україна. Але й ті країни, які формально  не приєдналися до Конвенції, вимушені рахуватися з нормами, зафіксованими  у цьому документі.

Порушення протоколу або відхід від нього інколи проявляється у  бажанні зробити і щось приємне. Добре відомо, що двір Ватикану, який вважається одним з найстаріших  у Європі, справедливо визнається найретельнішим допиль- новувачем протоколу. Та все ж був такий випадок, коли дружина президента Дж. Кеннеді повинна була відвідати з візитом Ватикан. Папа Римський запитав, як він повинен звернутися до неї. Йому запропонували на вибір: "пані дружино президента", "пані", "пані Кеннеді". Папа ж зустрів дружину президента з обіймами і радісним вигуком: "О, Жакліно". Нетрадиційний випадок у протокольній практиці, що стосується України, мав місце на прийомі на честь Президента

України в листопаді 2002 року в Італії, коли Прем’єр-міністр С. Берлусконі своєю хусточкою демонстративно витер туфлі футболіста А. Шевченка, який був присутній на цьому прийомі, виражаючи у такий спосіб свою вдячність за його вклад у розвиток італійського футболу.

Виступ Президента України в  Конгресі СІЛА в квітні 2005 року слухали  стоячи і скандуючи "Ющенко", що також виходить далеко за рамки прохолодного та прагматичного протоколу першої держави світу.

Протокольні і ділові візити

Протокольні і ділові візити складають з метою налагодження контактів і проведення бесід  з керівниками держави, офіційними особами МЗС та інших міністерств  та відомств, з парламентаріями, членами  дипломатичного корпусу, політичними  діячами партій, представниками профспілок, громадських організацій, ділових  кіл, військовими діячами, діячами культури, науки, мистецтва, працівниками ЗМІ тощо. Тому мистецтво встановлювати, підтримувати і розвивати контакти з офіційними особами, а також цікавими і мудрими людьми, мистецтво вести дипломатичні бесіди в різних умовах і на різних рівнях як у діяльності зовнішньополітичного відомства своєї країни, так і в роботі дипломатичного представництва за кордоном, має неоціненне значення.

Дипломатичний протокол кожного диппредставництва включає в себе, насамперед, організацію прийомів.

Залежно від учасників, на честь яких влаштовують свято, а  також події, яка стала приводом для організації урочистостей, прийоми  поділяють на офіційні та неофіційні. Офіційними вважаються прийоми, коли запрошені  особи пов’язані між собою  службовою діяльністю. Неофіційні прийоми  організовуються з приводу загальних, товариських подій, сімейних свят та інших традиційних урочистостей.

У дипломатичній та діловій практиці основними видами як офіційних, так  і неофіційних прийомів є: келих  вина, келих шампанського, перший сніданок, другий сніданок, обід, обід-буфет, вечеря, "а-ля фуршет", коктейль, "жур  фікс" ("jour fix"), а також малі прийоми — чай та кава.

Прийоми поділяються на денні  та вечірні, а також на прийоми  з розміщенням за столом і без  нього. Денними прийомами вважаються келих вина або келих шампанського, перший сніданок, другий сніданок. Усі  інші належать до вечірніх. Прийоми  такого типу набувають усе більшого поширення, оскільки це вимагає менших затрат часу на їхню організацію і  проведення. Згідно з міжнародною  практикою, найбільш почесними видами прийомів є сніданок і обід.

Без розсаджування

Денні.

Келих шампанського. Цей вид прийому, як правило, починається о 12-й годині і триває приблизно годину. Його організовують з нагоди національного  свята, у зв’язку з від’їздом  посла, з нагоди перебування іноземної  делегації, відкриття національної виставки, після підписання міждержавних документів. На таких прийомах, крім шампанського, гостям можуть запропонувати  вино, соки, мінеральну воду. Закуски  є необов’язковими, але якщо вони і подаються, то тільки у вигляді  канапок. Закуски і напої розносять  офіціанти. Форма одягу — повсякденна.

Келих вина. Прийом, аналогічний келиху шампанського. Назва наголошує на особливому характері прийому. Як келих  шампанського, так і келих вина можуть мати місце і у вечірні  години. Так, келих шампанського було організовано після підписання міждержавних документів під час візиту до Києва  Президента Вірменії у липні 1997 року (після 19-ї години), а прощальна  бесіда та келих вина — перед  відльотом президента Німеччини  на батьківщину у лютому 1998 року (о 19-й годині).

Вечірні.

Коктейль. Починається о 17.00—18.00. Тривалість прийому — близько 2-х годин. Проходить  він стоячи. На запрошенні вказується час початку і закінчення (17.00— 19.00, 18.00—20.00). Гості можуть приходити  і йти в будь-який вказаний час. Нормальним вважається перебування  на прийомі до 1,5 години.

Перші гості збираються протягом 15—ЗО  хвилин. Прихід на прийом на початку  і залишення його наприкінці прийнято вважати проявом особливої поваги до господарів.

"А-ля фуршет". Проводиться  у ті ж години, що й коктейль (17.00—19.00 або 18.00—20.00). Формальна відмінність  між ними полягає в тому, що  на коктейлі, зазвичай, подається  більше напоїв і менше закуски,  а на фуршеті — напоїв не  менше, а закусок значно більше. 

З розсаджуванням

Ранкові. Денні. Перший сніданок. Як правило, такий сніданок дається від імені  міністра закордонних справ і  триває з 8-ї до 9-ї години ранку. Можлива  організація його і від імені  глави держави.

Цей вид прийому досить поширений  у дипломатичній практиці України, наприклад: сніданок Президента України  Л. Кучми з провідними бізнесменами Великобританії під час його візиту до Лондона у грудні 1997 року (розпочався о 7.45); сніданок Президента Вірменії Л. Тер-Петросяна до

Києва у липні 1997 року (розпочався о 8.30); сніданок міністра закордонних  справ України Б. Тарасюка з міністром  закордонних справ Гвінейської  республіки Л. Камаре під час візиту до Києва Президента Гвінеї Л. Конте у червні 1998 року (почався о 8.00).

Другий сніданок. Традиційно так називали прийоми, які починалися, як правило, о 12.30 або о 13.00 і закінчувалися  о 15.00. У сучасній практиці української  дипломатії сніданки орієнтовно тривають з 11.30 до 13.00.

Крім організації урочистих  прийомів, міжнародна практика в цій  сфері дозволяє влаштовувати зустрічі й у менш офіційній обстановці — за чайним або кавовим столами. Такі маленькі прийоми проводяться в міжнародному спілкуванні не тільки серед ділових людей, але й на найвищому рівні. На каву запрошують із 17.00 до 19.00. Чай влаштовується між 16.00 й 18.00, як правило, для жінок, але можна запрошувати гостей й пізніше — до 20.00. Традиція пити чай у цей час існує не тільки в нашій країні, англійці також вірні своїй традиції пити п’ятигодинний чай ("five о’сіоск tea"). При цьому гостеві пропонується дійсно лише чашка чаю (індійського — з молоком, китайського — з лимоном). З варенням чай п’ють тільки в Росії. До речі, молоко ніколи не наливають у порожню чашку, а лише в наповнену чаєм.

Обід — це найбільш почесний вид прийому. Він звичайно починається  в проміжку між 19.00 й 21.00.

Вечеря починається о 21.00 і пізніше.

Подарунки

У дипломатичній протокольній практиці суттєве значення мають  подарунки (сувеніри), які символізують поглиблення і зміцнення дружби, є вираженням вдячності, доброї волі, свідчать про бажання ближчих  стосунків. Даруючи щось, треба особливо пам’ятати, що значення подарунка (сувеніра) залежить далеко не від його ціни, а  від вмілого вибору. Часто дорогі, нічим не обґрунтовані подарунки  можуть викликати підозру і замість  користі спричинити зворотну реакцію.

Обмін подарунками відбувається під час перебування різнопланових  делегацій, здебільшого в кінцевій фазі візиту.

Особливості дипломатії різних країн

Китай

У зв’язку з тим, що остаточні  рішення приймаються, як правило, керівниками  країни, то без їхнього схвалення  жодна зміна відносин неможлива. Разом з тим, керівники Китаю  рахуються з думкою дипломатів, учених. У китайській делегації, як правило, багато експертів, наприклад, експерт  із фінансових питань, технічних тощо. У результаті чисельність делегації  виявляється досить великою .

Китайці — привітні господарі. Якщо вас запросять додому або в  ресторан на обід, приготуйтеся до того, що подадуть два десятки страв, а  то й більше. Категорично відмовлятися від запропонованого частування не слід. Навіть якщо якась із екзотичних страв здається вам огидною, спробуйте  з’їсти хоча б шматочок чи кілька ложок, а решту залишіть. Якщо подають суп, значить, обід підходить до кінця. Гість у Китаї повинен підводитися з-за столу першим.

У Китаї популярними є і горілка, і вино. П’ють, як правило, після  тосту. Келих варто тримати в  правій руці, підтримуючи її лівою. Цокаються нечасто, але якщо цокаються, то дотримаються правила: келих молодшого  за рангом повинен торкнутися верхньою частиною ніжки келиха, що тримає людина вищого рангу. В чужі келихи потрібно наливати до країв, інакше це буде розцінено  як неповага

Індія

Підтримуючи контакти з представниками Індії, варто пам’ятати про те, що в індійців високо розвинене почуття  власної гідності. Індус не дозволить  образити себе.

Імпонує ще одна риса індійських політиків  і дипломатів — це їхні реалізм, практичність, підпорядкованість одній  меті — інтересам країни.

Індійський дипломат ревно ставиться  до своєї честі. Ось, наприклад, у  Лондон до батька, посла Індії, приїхав  син- школяр, і в магазині, куди він пішов один, його спокусили кольорові олівці, які він вкрав. Його затримали, але як неповнолітнього, звичайно, відпустили. Про це дізналися журналісти жовтої преси. В одній із газет з’явилася стаття: "Батько заявив, що вчинок його сина не дозволяє йому представляти свою країну, негайно подав у відставку і покинув Лондон".

Японія

Говорячи про японський  характер та зіштовхуючись із японцями, іноземці звертають увагу на "загадкову  посмішку" та їхнє мистецтво приховувати  свої думки. Боб Дан Хем у книзі "Мистецтво бути японцем", ніби відповідаючи на питання про те, які вони — японські дипломати, — пише: "На Заході люди говорять вам правду або обманюють. Японці ж майже ніколи не обманюють, однак їм ніколи не спаде на думку говорити правду".

Японці не схильні висловлювати свої думки прямолінійно, а зміст  фраз навмисне затуманюється обмовками, в яких закладена невизначеність. З "покоління в покоління їх привчали говорити натяками, щоб уникати  зіткнення думок, радили уникати  прямих тверджень".

У розмовах, контактах з  японцями варто пам’ятати про  ще одну їхню рису, втім, властиву дипломатам інших країн, — вони не терплять найменшої образи, грубого слова  і самі утримуються від подібних висловів. їхня ввічливість робить їх приємними співрозмовниками. 

Спілкуючись із японськими партнерами, ніколи не використовуйте рукостискання. Японці уникають прямого  погляду в вічі, який неминучий  при рукостисканні. А за традицією найважливішим елементом чемної поведінки є уклін. Вітаючись, застосовують три види поклонів — найнижчий ("сайкейрей"), середній уклін під кутом приблизно 30° і легкий — приблизно 15°. Вітаючи один одного, японці повинні вклонитися не раз і не двічі: для звичайного вітання потрібно п’ятнадцять поклонів, а для того, щоб висловити особливу повагу до дуже шанованої особи — дев’яносто разів підряд.

Арабські країни

В арабських державах існуть свої норми етикету, протоколу, звичаї, пов’язані із способом життя, релігією, ідеологією

Враховуючи відношення до жінки, що прийнято в цій країні, у жодному  випадку не подавати їй руку, оскільки можуть виникнути ускладення. У жодному разі не подавати чоловікові для вітання ліву руку.

Знайомлячись, не прийнято розпитувати  про дружину, передавати їй привіти, і навпаки, якщо ви знаєте, що у вашого партнера е діти, потрібно розпитати  про них, розповісти про своїх.

У мусульман, арабів не прийнято вживати  вино, і, запрошуючи на ланч, обід, коктейль, не треба примушувати їх пити. Не можна подавати до столу свинину, а найкраще через помічника розпитати  — до якої їжі більш схильні  гості. В Іраку, наприклад, на великих  прийомах на стіл подають частини  туші корови й усі розривають її руками, тому не просіть ніж і  виделку. Якщо перед кавою вам  пропонували прохолодні напої —  це означає, що час, відведений для зустрічі, вичерпано. У Північній Африці не прийнято пити під час їжі. У Марокко  після їжі вам запропонують три  склянки чаю з м’ятою — і  ви все це повинні випити. Потиснувши руку господарю-марокканцю, потрібно піднести її до губ.

Північна і Південна Америка

На переговорах американці часто  займають жорстку позицію, використовуючи метод позиційного торгу; при  виникненні труднощів удаються до використання заздалегідь підготовленого пакета.

Американці, що беруть участь у переговорах, мають  набагато більше свободи при прийнятті  остаточного рішення, ніж, наприклад, члени китайської делегації.

Розмовляють американці дуже голосно. Британська манера говорити приглушеним голосом у  них вважається "шепотінням" і  викликає ворожість та підозру.

У США  правила етикету і протоколу  простіші, ніж в Англії. Смокінг  одягають рідше, ніж у інших країнах (більше в артистичних колах), фраки  ще рідше. Слова "mister" і "mistress" на конвертах і в листах не пишуться. Написані повністю вони мають інший, неприємний зміст. Повністю пишуть тільки "міс", пишіть Ms. чи Mr.

Франція

Французька  дипломатія відома своїми шармом, чарівністю. Французи вважають себе елітою, оскільки в них неабиякі досягнення в галузі французької науки і культури, живопису, літератури, філософії. Хоча вони цього не показують, але в  душі захоплюються своєю історією. Вони цінують людей, які знають їхню історію, культуру, архітектуру, і про  це слід пам’ятати, спілкуючись з  ними. Контактуючи, французи ніколи не применшують силу партнера. Вони пильно стежать за тим, аби зберегти свою незалежність і не поступитися. Вони жорстко ведуть переговори і, як правило, не мають запасної позиції, розраховуючи на перемогу.

У Франції надають великого значення освіті, тому на візитній картці слід зазначити, який вищий навчальний заклад ви закінчили, особливо якщо він має гарну репутацію.

Французи, як уже зазначалося, не відрізняються  пунктуальністю. До того ж, на прийомах вони дотримуються правила: чим вище становище, яке посідає в товаристві людина, тим пізніше вона приходить [4, с. 161].

Французи віддають перевагу розмові  на близькій відстані [2, с. 128].

Про справи починають говорити після  того, як подається кава. Як пише Ю. Рубинський у книзі "Французы у себя дома", вони не люблять "з ходу" торкатися в бесіді питання, що їх цікавить понад усе. До нього підходять поступово, після довгої розмови довкола і на різні нейтральні теми і ніби мимохідь, без натискування — "між грушею і сиром", тобто наприкінці обіду. Зробити навпаки означає не тільки дурний тон, але й невеликий розум: демонструючи свій інтерес, ви виступаєте в ролі прохача, а почувши негативну відповідь, ставите в незручне становище як себе, так і партнера".

Німеччина

Німецькі дипломати вирізняються пунктуальністю.

Німці, як правило, називають титул  кожного, з ким вони розмовляють (пан президент, пан міністр тощо). Якщо титул співрозмовника вам невідомий, звичайне звертання "Herr Doctor". До заміжніх жінок у Німеччині звертаються згідно з титулом її чоловіка (наприклад, "Frau Doctor"). Можна використовувати також звертання "Gnadige Frau" ("милостива пані").

Німці не люблять, коли гості запізнюються, і самі не запізнюються. За столом, у  дружній обстановці, вони можуть співати. На відміну від французів, які  просто піднімають келихи, німці цокаються. У ресторані вітаються навіть з незнайомими, а до офіціантів звертаються  шанобливо.

Італія

Італійські дипломати відзначаються  витонченістю, але до їхніх позитивних якостей не належать акуратність, пунктуальність, вони можуть спізнитися на обід, вечерю, затримати зустріч і навіть не помітити цього. Вони вільно розпоряджаються  часом.

До недоліків деяких італійських  дипломатів варто віднести те, що вони, обіцяючи що-небудь, не завжди дотримуються свого слова

їжа в них — предмет культу. За столом можуть вестися і серйозні переговори. Обід іноді триває 2—3 години. Міцні напої тут п’ють рідко. Однак, без місцевого вина не минає  жодний обід. Виголошувати довгі тости  в Італії не прийнято. 
 
Перед тим, як осушити келихи, вимовляють "чін-чін". За столом не цокаються

Відстань при бесіді — близька.

Англія

Найсильнішою рисою англійської  дипломатії є бездоганне знання предмета, проблем, що підлягають вирішенню, знання країн, енциклопедичні дані, які передаються  з покоління в покоління. 

Англійцям притаманні якості, що підходять для дипломатії. Це, наприклад, їхня схильність до замовчування, натяків. Англійці прагнуть уникати  категоричності. Улюбленими їхніми зворотами  є: "мені здається", "я думаю", "можливо, я неправий", їх характеризує схильність, якщо це можливо, уникати  однозначних відповідей "так" і "ні", що створює іноді труднощі в розумінні їх іноземцями.

Рукостисканням при зустрічі користуються рідко, обмін рукостисканнями  прийнятий тільки при першій зустрічі, у ході подальших контактів англійці обмежуються усним вітанням. Жінкам руки, як правило, не цілують, їхнє вбрання  не хвалять — це вважається непристойним. При першому відвідуванні нових  знайомих прийнято того ж дня надіслати  лист подяки, що свідчитиме про ваше бажання продовжити контакт.

У Великобританії дуже суворі вимоги до пунктуальності. Перед початком ділової зустрічі запитайте в  партнера, на скільки часу він розраховує. Це свідчення того, що ви цінуєте  його час.

В Англії дотримуються суворих  правил, вибираючи одяг для візитів. На обід приходять у смокінгу, на офіційний вечір одягають фрак.

Англійці не люблять, коли за столом виникають локальні розмови. Ваша промова повинна бути звернена до всіх присутніх, а не тільки до найближчих сусідів. У свою чергу, всі повинні  слухати того, хто говорить. Проголошувати  тости і цокатися тут не прийнято.

Висновок

Отож, останнім часом у  міжнародній протокольній практиці планувалася тенденція до раціоналізації і спрощення деяких елементів  церемоніалу. Ці явища не суперечать, а, навпаки, сприяють подальшому процесу  уніфікації протокольних вимог у  створенні єдиного загальновизнаного  кодексу норм. А Це, в умовах міжнародного спілкування, яке постійно розширюється, актуалізує завдання освоєння і застосування на практиці норм і принципів дипломатичного протоколу, який є, по суті, гарантією  успішного виконання дипломатом своїх професійних обов’язків 

Про дипломатію і дипломатів говорили і писали з давніх часів, писали різне  — і серйозне, і жартівливе, часом  іронічно-саркастичне, інколи анектодичне, і все це — свідчення того, що ця романтична професія цікавила і цікавить людей, не залишає їх байдужими. Тому хотілось би на завершення навести деякі найцікавіші афоризми про дипломатію і дипломатів, про протокол і церемоніал, про національні особливості деяких народів

Всяка дипломатія — це продовження  війни іншими засобами.

Чжоу Еньлай — китайський державний діяч

Хороший дипломат завжди пам’ятає, що він повинен забути.

Г. Макміллан — прем’єр-міністр Великобританії

Дипломат — людина, яка вміє мовчати на десяти мовах.

Невідомий автор

Дипломат — людина, яка двічі  подумає перед тим, як нічого не сказати.

А.Дрейєр — американський критик

Дипломат — це людина, яка може послати вас до дідька в таких  виразах, що ви й самі не помітите, як попрямуєте за вказаною адресою.

К. Стіннетт — американський письменник

Той, хто вивчає дипломатію, повинен  вивчити три речі: говорити французькою, нічого не говорити і говорити неправду.

К.Берне — німецький публіцист

Дипломат — це чесна людина, яку посилають до чужої країни обманювати для блага своєї вітчизни.

Г. Уоттон — англійський дипломат

Ідеальний дипломат — це професійний  шахрай з благородним серцем.

В. Швебель — німецький учений

Багатство породжує церемонії.

В’єтнамське прислів’я

Етикет — це коли поводишся трохи  ліпше, аніж це необхідно.

Невідомий автор

Цінність етикету в тому, що правила  поведінки передбачають увагу до людей. Це — самодисципліна заради інших людей і заради принципів.

Невідомий автор

Етикет — це коли позіхають із закритим ротом. Обідній етикет, мабуть, придумали люди, які не знали почуття  голоду.