Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Договір поруки

МИНИСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРЬКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім.Г.С.Сковороди

Індивідуальне науково - дослідне завдання

з цивільного права України

на тему : «Договір поруки»

виконала:Данильчук Тетяна

студентка 34групи 3-го курсу

Харків – 2009

План

Вступ

1. Поняття договору поруки.

1.1Юридичне оформлення договору поруки

1.2Зміст договору поруки

1.3Права та обов’язки сторін в договорі поруки

2. Припинення поруки

Висновок

Література

Вступ

Порука є одним із найефективніших способів забезпечення зобов’язань за кредитними договорами. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку, причому поручитель відповідає перед кредитором тільки за порушення зобов’язання боржником.

Даний вид договору не є нововведенням, а має дуже давню та багату історію використання. Найдавніший договір поруки, про який відомо сьогодні, був укладений ще у Месопотамії в 2750 році до н.е. На стародавній дошці записано, що фермер, якого призвали на службу до правителя не мав, відповідно, можливості доглядати власні поля. У зв’язку з цим, він уклав угоду з іншим фермером, який погоджувався обробляти його поля і сплачувати за таке право половину вирощеного врожаю. Для того, щоб гарантувати собі отримання вказаної плати, фермер-власник землі звернувся до місцевого купця, який поручився за фермера-орендаря. Таким чином було реалізовано суть договору поруки.

Порука належить до традиційних способів забезпечення виконання зобов’язання, що застосовуються як у відносинах з участю громадян, так і юридичних осіб. Однак в умовах планово-адміністративної економіки юридичні особи з метою забезпечити виконання прийнятих зобов’язань звичайно застосовували гарантію як специфічний спосіб забезпечення.

Таким чином, порука має акцесорний (додатковий) характер: визнання недійсним основного зобов’язання, яке забезпечується укладенням поруки, незалежно від тих підстав, за якими основне зобов’язання визнається недійсним, тягне за собою беззаперечну недійсність і поруки.

1.Поняття договору поруки

Порука — це договір, за яким поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання у повному обсязі або у частині.

Порука — це договір, сторонами якого є кредитор по основному зобов’язанню, а також особа, яка виступає поручителем за боржника по основному зобов’язанню. Порукою може забезпечуватися лише дійсна вимога. Забезпечувальна функція поруки полягає у тому, що коли у боржника бракує коштів для задоволення вимог кредитора відповідальність перед останнім несе поручитель. Тобто законом передбачена додаткова (субсидіарна) відповідальність поручителя по зобов’язаннях боржника . Проте законом або договором може бути передбачена солідарна відповідальність боржника по основному зобов’язанню і поручителя. В цьому випадку від кредитора залежить, до кого з них звернутися з вимогою.[1]

Порука надає кредитору додаткове джерело для задоволення його вимог, яким є майно поручителя, чим, звичайно, сприяє задоволенню інтересів кредитора. Якщо за боржника поручалась не одна, а кілька осіб, то вони відповідають перед кредитором солідарне, якщо інше не встановлено договором поруки .Поручитель, за загальним правилом, відповідає у тому ж обсязі, що й основний боржник, якщо інше не встановлено договором поруки. Зокрема, він відповідає за сплату процентів, відшкодування збитків, сплату неустойки. Проте його відповідальність не може перевищувати відповідальності боржника по основному зобов’язанню.

Якщо поручитель виконав зобов’язання замість боржника, він стає на місце кредитора по основному зобов’язанню і набуває всіх прав кредитора по цьому зобов’язанню. Якщо поручителів було кілька, кожний з них має право зворотної вимоги до боржника у розмірі виплаченої цим поручителем суми.

На відміну від завдатка, порука і в чинному ЦК України завжди вимагає під страхом недійсності простої письмової форми.

Договір поруки має дві цивілістичні традиції, які своїм корінням сягають у римську давнину. Цей інститут дістав свій розвиток і у західних цивільних кодифікаціях, і в англо-саксонській судовій практиці. Він був достатньо розроблений і в російському дореволюційному законодавстві.

Дослідники проблеми способів забезпечення виконання зобов’язань відзначали, що у радянський період застосування інституту поруки було досить обмеженим. Громадяни у відносинах один з одним застосовували поруку вкрай рідко. У відносинах між організаціями можливе було прийняття поруки вищестоящим органом за борги нижчестоящого органу. Так, вищестоящі ланки кооперативної системи могли ручатися за забов’язаннями нижчестоящих ланок кооперації. У певному обсязі договори поруки укладали соціалістичні організації при вчиненні зовнішньоторговельних угод.

Ринкові умови господарювання певною мірою «реанімували» поруку як спосіб забезпечення виконання зобов’язань. Сфера її застосування практично не має обмежень. Однак найбільш широко її, як і раніше, застосовують для забезпечення грошових зобов’язань.

Як видно із визначення, закріпленого у ЦК України, забезпечувальний механізм поруки полягає в залученні додаткового боржника, який поряд з основним відповідає перед кредитором за виконання зобов’язання.

1.1.Юридичне оформлення договору поруки

Договір поруки повинен бути укладений у письмовій формі. Недодержання цього призводить до його недійсності

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку (частково або у повному обсязі – залежно від умов договору). Тобто поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Поручителем може бути як одна, так і декілька осіб. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно,якщо інше не встановлено договором поруки.

Порукою може забезпечуватись як грошове зобов’язання боржника, так й інше зобов’язання (передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо). Відповідно на поручителя, у разі порушення боржником свого зобов’язання, може бути покладений обов’язок сплатити гроші на користь кредитора, передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо.

1.2Зміст договору поруки

У вітчизняній цивілістичній літературі спеціальні дослідження змісту договору поруки відсутні. Деякі аспекти цієї проблеми розглядалися у наукових працях В.А. Бєлова, Д.М. Гриджука, Б.М.Гонгало, В.О. Олійника, проте переважно в контексті загального підходу до правового регулювання поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань або стосовно загальних положень про істотні умови, що становлять зміст будь-якого виду договору в цивільному праві (В.Вітрянський, В.Мілаш[2]) .

Для вибору правильної позиції при з’ясуванні вказаного питання необхідно зауважити, про який аспект поняття “договір” йде мова. Справа у тому, що категорія “договір” у радянській та пострадянській юридичній літературі досить-таки послідовно розглядалася з трьох точок зору: як підстава виникнення правовідношення (договір-правочин); як правовідношення, що виникає з договору-правочину; і як форма, якої набуває відповідне правовідношення.

Згідно із ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Досить часто в літературі у випадках, коли договір розглядають через призму цивільного правовідношення, під його змістом розуміють права та обов’язки учасників (за аналогією із змістом цивільно-правових відносин). Проте, коли мова йде про договір як правочин, термін «зміст» слід вживати саме у тому значенні, яке йому надав закон, - як сукупність умов договору, у яких безумовно фіксуються взаємні права та обов’язки сторін[3]. Весь набір умов [, с. 315][4], що складають зміст договору, на етапі його укладення визначають програму майбутніх дій сторін [ , с. 17-18][5], а на етапі його виконання – послідовність здійснення цих дій.

В теорії цивільного права договірні умови поділяють на три групи: істотні, звичайні та випадкові (або вільні). Всі вони після укладення відповідного договору стають обов’язковими для виконання. Втім, наслідки їх неузгодження на момент укладення договору суттєво різняться між собою. Так, відсутність згоди хоча б щодо однієї із істотних умов договору призводить до визнання його неукладеним. Відсутність інших видів умов (звичайних та (або) випадкових) може бути підставою для визнання договору недійсним або ж спричинити інші наслідки, наприклад, відмову у позові.

Як свідчить судова практика, випадки заявлення позовів про визнання договорів неукладеними з підстав відсутності істотних умов стають дедалі частішими.

На жаль, в ЦК України не визначено істотні умови договору поруки. Науковці вказане питання або взагалі залишають поза увагою, або згадують про нього при розв’язанні більш важливих на їхню думку проблем. Так, наприклад, Д.Волнухін вважає, що для договору поруки достатньо визначити його предмет, під яким він розуміє обов’язок поручителя нести відповідальність за боржника. Більш розширений перелік істотних умов договору поруки наводять Д.М. Гриджук та В.А. Олійник: по-перше, це – індивідуалізація зобов’язання, виконання якого забезпечується (зміст та сторони, сума, яку поручитель зобов’язався повернути кредитору, строк виконання), по-друге, чітка вказівка, кому надана порука (найменування кредитора), за кого її було видано (найменування боржника); по-третє, посилання на основний договір тощо. Також була висловлена думка, згідно з якою особливого значення при укладенні договору поруки слід надавати узгодженню умов щодо відповідальності поручителя, оскільки вид відповідальності (солідарна чи субсидіарна) і обсяг відповідальності (збитки, проценти, неустойка) є найбільш суттєвими елементами даного договору [ , с. 51][6]. Наведені наукові підходи до визначення істотних умов договору поруки потребують додаткового аналізу і уточнення.

Враховуючи відсутність спеціальних вимог до змісту договору поруки, слід застосовувати загальні правила, сформульовані у ст.. 638 ЦК України. Таким чином договір поруки можна вважати укладеним, коли між сторонами в належній формі досягнуто згоди щодо всіх істотних умов. Істотними умовами будь-якого договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Таким чином, можна виділити чотири групи умов, які законодавець вважає істотними – це, по-перше, умови про предмет; по-друге, умови, які визначені як істотні в законі; по-третє, умови, які є необхідними для договорів даного виду; по-четверте, всі необхідні для даного договору умови з точки зору сторін.

Отож, в першу чергу слід підкреслити особливо важливе теоретичне та практичне значення умови про предмет договору поруки. На сьогодні це питання є недостатньо дослідженим в літературі. Більшість авторів залишають його поза увагою. Деякі обмежуються вказівкою про те, що предметом даного договору є обов’язок поручителя відповідати за виконання боржником зобов’язання перед кредитором.

Окреслене завдання ускладнюється ще й тим, що до цього часу серед науковців немає єдності щодо визначення та розмежування понять “об’єкт” та “предмет” цивільних правовідносин взагалі та договірних правовідносин зокрема. Не заглиблюючись в наукову дискусію,можна прослідити, що погляди науковців розділилися з приводу того, визнавати об’єктом (предметом) цивільних правовідносин речі чи дії зобов’язаних .Деякі автори поряд із речами визнають об’єктами цивільних правовідносин також і дії , результати духовної та інтелектуальної творчості, особисті немайнові благ. Доволі вдалу спробу узгодити наведені погляди зробив О.С.Іоффе, підійшовши до визначення об’єкта правовідношення диференційовано. Він виділяв юридичний об’єкт, яким є певна поведінка зобов’язаних осіб, та матеріальний об’єкт – речі або інші блага, на які спрямована поведінка учасників правовідношення [ , с. 62-63][7]. Подібну позицію підтримує також Н.С. Кузнєцова [ , с.11], [ , с. 612][8].

На мою думку, з метою уникнення плутанини в теорії, законодавстві і на практиці, юридичний об’єкт доцільно замінити терміном «предмет», а матеріальний об’єкт – «об’єкт», що відповідає визначенню цих термінів в теорії права та філософії.

Крім того, досить часто в доктрині цивільного права поняття предмет договору замінюють терміном предмет зобов’язання, що випливає з договору. Зокрема, Є. Годеме зазначав, що «говорити про предмет договору недоцільно, оскільки не договір має предмет, а зобов’язання, що випливає з договору». Вбачається, що така позиція не відповідає реаліям сьогодення і не узгоджується з нормами діючого на сьогодні законодавства України. Так, умова про предмет договору згідно із ст.. 638 ЦК України розглядається як абсолютна. Проте, необхідно вказати на те, що поняття “предмет договору ” та “предмет зобов’язання» не є тотожними [ , с. 86][9].

З моєї точки зору, предмет договору повинен у найбільш загальному вигляді відображати набір показників того, з приводу чого укладений договір. З цією метою, передбачаючи умову про предмет договору, на мою думку, сторонам необхідно чітко визначити дії, які повинні вчинити зобов’язані особи.

Що ж стосується речей, майна, майнових прав, результатів виконаних робіт та наданих послуг, майнових та немайнових благ, які згадуються, зокрема, в ст..ст. 656, 760, 807 ЦК України та ст.., то слід підтримати позицію Т.В.Боднар про те, що в даному випадку мова йде про об’єкт договору, а не про його предмет, як це закріплено в ЦК України. Тому до відповідних статей необхідно вносити зміни .

Отже, на мій погляд, варто розрізняти предмет договору, під яким слід розуміти чітку вказівку на дії зобов’язаних осіб (певну поведінку) щодо об’єкта, що відображають безпосередній інтерес сторін при його укладанні, та визначають видову приналежність договору; та об’єкт договору, яким є речі (майно), майнові та немайнові блага, результати виконання робіт та надання послуг тощо.

Перш ніж перейти до безпосереднього розгляду питання про предмет договору поруки, варто навести позицію Б.Л. Хаскельберга та В.В.Ровного щодо поділу всіх зобов’язань на індивідуальні, предмет яких визначений уже на етапі виникнення зобов’язання, та родові, предмет яких на етапі виникнення можна характеризувати лише як визначуваний за певними критеріями, а відому індивідуалізацію він отримує лише на стадії виконання.

Проаналізувавши з цієї точки зору зобов’язання поручителя, що виникає на підставі договору поруки то його слід характеризувати саме як родове. Так, на етапі укладення предмет договору поруки чітко визначити не можна, оскільки ще невідомий точний розмір процентів за користування грошовими коштами (при забезпеченні грошових зобов’язань), а також збитків та неустойки як форм відповідальності поручителя за невиконання зобов’язання боржника. Відповідно, предмет договору поруки набуває визначеності лише на етапі його виконання поручителем або пред’явлення до нього позову.

Враховуючи все вищенаведене, що сторони, передбачаючи умову про предмет договору поруки повинні вказувати на дії поручителя, які він зобов’язаний вчинити у випадку невиконання зобов’язання боржника за основним договором.

З метою конкретизації предмету договору поруки пропоную визначати його за допомогою наступних елементів:

1) вичерпного переліку дій, які зобов’язаний вчинити поручитель у випадку невиконання основного обов’язку боржника;

2) вказівки на зобов’язання, що забезпечується порукою;

3) реквізитів основного договору.

Що стосується першого елементу предмету договору поруки, то тут можливі принаймі чотири різні варіанти поведінки поручителя: а) виконання основного обов’язку боржника та відповідальність за його невиконання у формі відшкодування збитків та (або) сплати неустойки; б) лише виконання основного обов’язку боржника; в) лише відповідальність за невиконання боржником основного зобов’язання у формі відшкодування збитків та сплати неустойки; г) відповідальність в конкретній наперед визначеній формі - збитки або неустойка (штраф, пеня).

Наприклад, порукою забезпечено зобов’язання продавця передати товар за договором купівлі-продажу нафтопродуктів. В такому випадку предметом договору поруки є дії поручителя стосовно надання кредитору нафтопродуктів такої кількості, якості, марки тощо, як і за основним договором купівлі-продажу (якщо поручитель зобов’язався виконати зобов’язання боржника), або грошової суми збитків, неустойки, процентів (якщо поручитель зобов’язався нести лише відповідальність), або і те, і інше.

Принагідно зазначимо, що в умові про предмет договору поруки, яким забезпечені зобов’язання, що мають своїм об’єктом незамінні, індивідуально-визначені речі, а також у зобов’язаннях особистого характеру, можуть передбачатися лише дії поручителя, спрямовані на відшкодування збитків та (або) сплату неустойки (штрафу, пені) замість боржника.

Що ж до другого не менш важливого з моєї точки зору елементу предмету договору поруки, то виходячи із акцесорного характеру способів забезпечення, нами робиться висновок, що предмет договору поруки безпосередньо залежить від зобов’язання, на забезпечення якого порука була надана.

В окремих випадках для ідентифікації предмету у договорі поруки недостатньо вказати на істотні особливості основного зобов’язання. Іноді треба зробити зноску на конкретний договір, оскільки у зв’язку з ним, а вірніше, з метою забезпечення його виконання і укладається договір поруки. Крім того, між тими ж сторонами може існувати не один договір.

Показовою в цьому випадку може бути справа за позовом державного ощадного банку України до С. та В. як поручителя про стягнення суми боргу за кредитним договором. Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області, позов задоволено частково за рахунок поручителя. В порядку касаційного оскарження судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України вказані судові рішення скасовано. При цьому як на одну із підстав постановлення такого рішення Верховний Суд України цілком обґрунтовано вказав, що кредитний договір в даному випадку не забезпечений порукою, оскільки в тексті договору немає відомостей про банк, який надав кредит, немає посилань на конкретний кредитний договір, тобто в тексті договору не вказані умови, які б дозволяли визначити, за виконання якого зобов’язання поручився В.

Таким чином, думається, що договір поруки можна вважати укладеним у випадку зазначення реквізитів основного договору. Тобто, як мінімум, необхідно вказати відомості про кредитора і боржника, предмет основного договору, особливості та строк його виконання, умови відповідальності, визначені для боржника тощо.

Аналогічна позиція була зайнята судовою палатою у господарських справах під час провадження у справі № 3-307к02, за результатами розгляду якої у своїй постанові Верховний Суд України вказав, що “викладені умови договору поруки містять всі істотні умови, необхідні для цієї категорії договорів… Порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов’язання – своєчасного повернення кредиту за кредитним договором… У кредитному договорі (один із 3-ох оригінальних примірників якого знаходиться у поручителя) передбачено повернення основної суми кредиту та розмір процентів, строки їх повернення, розмір неустойки, отже, у договорі поруки визначені усі конкретні умови, які дозволяють конкретизувати зобов’язання поручителя. Таким чином, товариство з обмеженою відповідальністю, укладаючи договір поруки, було обізнаним про суть і розмір забезпеченої вимоги, про розмір неустойки за кредитним договором…

Серед істотних умов у ст.. 638 ЦК України також названі ті умови, які визнані такими за законом. Аналіз параграфа 3 глави 49 ЦК України про поруку дозволяє зробити висновок, що істотні умови для даного виду договору не передбачені.

Виняток становить визначення вичерпного переліку істотних умов договору поруки стосовно такого її різновиду як фінансова порука у ст.. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Такий договір повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб’єкта підприємницької діяльності; 3) прізвище, ім’я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов’язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

У цьому зв’язку хотілося б звернути особливу увагу на оплатність договору фінансової поруки. Тому розмір та порядок здійснення оплати є істотними умовами вказаного різновиду поруки, на відміну від інших видів поруки, які можуть і не містити умов щодо оплати, оскільки згідно із ЦК України, порука може бути і безоплатною.

Як правило, сторони включають у зміст договору поруки і інші умови, зокрема, такі як: розмір і інші параметри основного обов’язку поручителя, порядок і строки сплати поручителем кредитору грошових сум, строк дії поруки, види відповідальності поручителя за невиконання або неналежне виконання ним свого обов’язку та інші. І хоча у більшості випадків ці умови не можна вважати істотними у розумінні ч. 1 ст. 638 ЦК України, їх наявність в договорі все таки має досить важливе значення. Детальне і чітке вирішення в договорі поруки всіх можливих спірних моментів у майбутніх взаємовідносинах між поручителем, кредитором та боржником дозволить попередити в подальшому можливі конфліктні ситуації між ними.

1.3Права та обов’язки сторін в договорі поруки

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК).

Солідарна відповідальність боржників означає, що кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов’язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Якщо договором передбачена субсидіарна відповідальність поручителя, то до пред’явлення вимоги особі, яка несе таку відповідальність, кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред’явлену вимогу, кредитор може пред’явити вимогу до особи, яка несе субсидіарну відповідальність[10].

У будь-якому разі поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦК).

У разі одержання вимоги кредитора поручитель насамперед зобов’язаний повідомити про це боржника. У свою чергу, боржник, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя.

Водночас поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, навіть якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг (ст. 555 ЦК).

Якщо поручитель виконав зобов’язання, забезпечене порукою, то згідно зі ст. 556 ЦК кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують таке виконання (розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі).

За наявності кількох поручителів, які виконали забезпечене порукою зобов’язання, права кредитора переходять до них у розмірі частини обов’язку, що виконана кожним із них.

Звертаємо увагу також на те, що згідно зі ст. 558 ЦК поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. У разі оплатності поруки вона набуває ознак фінансової послуги згідно з п. 5 ст. 1 Закону України від 12.07.2001 р. №2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг". Адже відповідно до п. 7 ст. 4 цього Закону порука віднесена до фінансових послуг. Відповідно до п. 1.4 Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб’єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг України від 22.01.2004 р. №21, систематичне надання фінансових послуг (за трьома й більше договорами) передбачає взяття на облік юридичної особи в Держфінпослуг.

Якщо у договорі поруки не передбачено винагороду, то така послуга не може вважатися фінансовою, бо не виконується умова прибутковості, яка є однією з ознак фінансової послуги.

2. Припинення поруки

У ст. 559 ЦК наведено чіткий перелік юридичних фактів, при настанні яких порука припиняється (до речі, перелік таких підстав розширений порівняно з ЦК УРСР). Насамперед припинення поруки пов’язане з припиненням забезпеченого нею основного зобов’язання, наприклад, внаслідок належного виконання боржником основного зобов’язання. Крім того, порука припиняється:

- у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

- якщо після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

- у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

- у разі закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців (раніше було 3 місяці) від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом 1 року від дня укладення договору поруки. Зазначені строки не можуть бути змінені сторонами.

Звертаємо також увагу на те, що згідно зі ст. 548 ЦК недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, зокрема й договору поруки.

Оскільки для дієвості і належного функціонування відносин поруки істотне значення має особа боржника (його платоспроможність, сумлінність, інші якості), переведення боргу, тобто заміна боржника іншою особою, також припиняє поруку, якщо поручитель не виявив згоди відповідати за нового боржника.

Практичні наслідки такого вирішення виглядають таким чином. Як правило, виконання основного зобов'язання забезпечується не тільки порукою, але й неустойкою, яку поручитель зобов'язаний сплатити у випадку невиконання боржником основного зобов'язання. При продовженні строку дії основного зобов'язання за рахунок збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими коштами, а також у випадку підвищення розміру відсотків істотно збільшується сума основного зобов'язання. Поручитель у цьому випадку несе відповідальність, тільки якщо він згодний продовжити договір поруки на нових умовах. В іншому разі порука припиняється Так, якщо кредитор не довів до відома поручителя про продовження кредитного договору і не одержав його згоди на продовження договору поруки на нових умовах, пов'язаних зі збільшенням відповідальності поручителя, зазначені обставини припиняють дію договору поруки.