Договірне регулювання поділу майна сім’ї

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Юридичний факультет

ДОГОВІРНЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ПОДІЛУ МАЙНА СІМ’Ї

(РЕФЕРАТ)

Виконала:

студентка 502 академічної групи

денної форми навчання

Орлова Катерина Іванівна

Чернівці – 2012

План

1. Вступ
2. Угода про поділ майна між подружжям як основний засіб регулювання поділу майна сім`ї
3. Роль шлюбного договору у поділі майна сім’ї
4. Висновки
5. Додаток 1
6. Список використаних джерел

Вступ

Здійснення подружжям  права спільної власності може призводити також до його припинення. Це можливо  як за загально-правовими підставами (шляхом відчуження спільного майна  за угодами іншим особам, його споживання, знищення тощо), так і за підставами, передбаченими сімейним законодавством, тобто за спеціальними підставами. Найпоширенішою спеціальною підставою  припинення права спільної власності  на набуте подружжям у період шлюбу  майно є його поділ.

Подружжя зможуть зробити  поділ спільного майна в період шлюбу, у випадку його розірвання, а також після розлучення.

Необхідність у такому розділі може бути обумовлена ​​різними  причинами. Наприклад, чоловік хоче подарувати частину свого майна  дітям або розділ йому необхідний для сплати особистих боргів. Причинами  розділу може бути також фактичне припинення сімейних відносин, марнотратство  одного з подружжя. У цих та інших  випадках було б необґрунтовано обмежувати права подружжя і ставити розділ їхньої спільної власності в залежність від розірвання шлюбу, що могло б  стимулювати розлучення. Тому законодавець передбачає, що подружжя і після  розділу майна будуть проживати  в шлюбі. У такому випадку відповідно СК законний режим спільної власності  буде поширюватися на майно, яке буде придбано ними після розділу [7]. 

Майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, може бути поділене між сторонами. Загальна ідея поділу майна полягає у припиненні режиму спільності й виникненні на його основі режиму роздільності майна. Поділ спільного майна подружжя може бути здійснено під час існування  шлюбу, у процесі його розірвання, а також після розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК дружина і  чоловік мають право на поділ  майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від  розірвання шлюбу. Поділ майна подружжя може бути здійснено у добровільному  або судовому порядку.

Угода про поділ  майна між подружжям як основний засіб регулювання поділу майна  сім`ї

Спільність майна, як правило, найбільш повною мірою забезпечує інтереси подружжя. Проте в житті можуть виникати ситуації, коли подружжя доходить висновку про припинення режиму спільності та поділ належного йому майна. В  коментованій статті закріплюється  право подружжя на поділ спільного  майна або на виділ з нього  певної частки.

В цивільному праві поняття  «виділ» та «поділ» майна не є  тотожними, хоча, як в першому, так і у другому випадку мова йде про відносини спільної власності Як відомо, спільна власність означає право двох або більше осіб (співвласників) стосовно одного об'єкта (спільного майна) [3, ст. 355]. У свою чергу поділ майна означає припинення права спільної власності і виникнення -в його основі права власності кожного із колишніх співвласників на окреме майно.  Наприклад, дружина та чоловік вирішили у зв'язку з припиненням шлюбу поділити усе спільне майно, розподіливши його між собою певним чином. Після такого поділу кожна із сторін стає одноособовим власником певного майна, а відносини права спільної власності припиняються.

Виділ майна означає виокремлення певної частки майна з загальної маси спільного майна співвласників та збереження в частці, що залишилася, права спільної власності двох або більше осіб. Наприклад, подружжя може домовитися,що дачний будинок, який було набуто за час шлюбу, буде виділено із спільного майна подружжя і передано у власність дружини. За таких обставин режим спільності щодо усього майна подружжя зберігається, окрім окремої речі, яка і вділяється.

Окрім поділу та виділу можна  згадати ще один варіант трансформації  права спільної власності - визначення часток в майні, яке належить особам на праві спільної сумісної власності, тобто заміну права спільної сумісної власності на право спільної часткової власності. В такому випадку право спільної власності зберігається як стосовно майна в цілому, так і його окремих об’єктів, однак кожна із сторін одержує відповідну частку в праві власності на майно.

Поділ спільного майна  здійснюється або добровільно шляхом укладення подружжям відповідної  цивільно-правової угоди, у тому числі  з нотаріальним посвідченням, або  у судовому порядку на вимогу одного із подружжя чи на вимогу інших осіб у зв'язку зі зверненням стягнення  на їх майно. Крім того, ст. ст. 34, 38 Закону України "Про нотаріат"¹ передбачено, що державними нотаріальними та консульськими установами України можуть вчинятися відповідні нотаріальні дії, у тому числі такі як видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що вчиняється в порядку, встановленому Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України ²

Поділ та виділ майна можуть здійснюватися у добровільному  порядку. В цивільному законодавстві  встановлено загальні правила: а) майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними [3, ст.. 372]; б) співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності [3, ст.. 370]. У разі поділу майна або виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (ч. 2 ст. 370, ч. 2 ст. 372 ЦК України).

Нині подружжя як фізичні  особи або як суб'єкти підприємництва можуть мати у власності будь-яке  майно, за винятками, встановленими  законом, а тому нотаріуси при  вчиненні нотаріальних дій щодо спільного  майна подружжя і суди при розгляді спорів щодо такого майна мають враховувати  наявність відповідних доказових  документів щодо правового режиму роздільного чи спільного майна подружжя. Поділ майна подружжя є одним із спеціальних способів припинення їх права спільної сумісної власності на все нажите ними в період шлюбу майно або лише на його частину. В сімейному законодавстві відсутнє визначення поняття поділу спільного майна подружжя. В ст. ст. 70, 71 СК України лише встановлюється порядок визначення розміру часток кожного з подружжя у спільному майні та порядок його поділу.

Новий СК України вперше чітко визначає два види договорів  подружжя: а) договір про поділ  подружнього майна; б) договір про  виділ майна одному з подружжя (дружині або чоловікові) зі складу усього майна подружжя.

Такі договори можуть укладатися стосовно будь-якого майна. Закон  лише визначає, що якщо предмет договору складає нерухоме майно, то він має бути нотаріально посвідчений. В усіх інших випадках форма договору визначається за загальними правилами, що встановлені нормами цивільного законодавства до форми правочинів [3, ст.. 205-210]. У практиці нерідко зустрічаються випадки нотаріального посвідчення договору про поділ майна подружжя навіть у випадках, коли закон не вимагає такої форми договору. Це може бути поділ рухомих речей - меблевих гарнітурів, предметів домашнього вжитку, аудіо-, відеоапаратури тощо. Подружжя за власним бажанням звертається до нотаріуса для надання більшої вірогідності договору про поділ майна. Законодавство не забороняє такі дії. Подружжя, як і будь-які інші фізичні особи, вправі нотаріально посвідчити будь-який договір [3, ст.. 209].

У договорі про поділ майна  подружжя сторони можуть дійти згоди  щодо розміру часток кожного з  них в праві на майно та про  спосіб його поділу. В цілому способи поділу майна, що встановлюються в договорі, схожі з тими, що застосовуються судами при виникненні майнового спору між подружжям. В договорі дружина та чоловік можуть:

а) розподілити речі між собою з урахуванням їх вартості та частки кожного з них у спільному майні. При цьому сторони можуть встановити у договорі,що частки дружини та чоловіка будуть як рівними,так і нерівними. Наприклад,сторони можуть вказати, що у разі поділу їх майна частка дружини складатиме 3/10,а чоловіка7/10 в праві на майно. Згідно з цим частками дружина одержить у разі поділу майна певну квартиру та предмети домашнього вжитку,що в ній знаходяться. У свою чергу чоловік отримає житловий будинок, автомобіль та  дивіденди від акції певного акціонерного товариства;

б)     передати майно в натурі одному з подружжя, з покладанням на нього обов'язку компенсувати іншому з них його частку грошима. Такий спосіб поділу застосовується у випадку, коли до майнової маси входять неподільні речі - автомобіль, дача тощо. Така річ не може бути фізично поділена на частки без її ушкодження, тому вона може передаватися у власність одного з подружжя. У свою чергу той з подружжя, хто одержав таке майно за договором, буде повинен компенсувати іншому з подружжя його частку грошима. Так, сторони можуть домовитися, що у разі поділу подружнього майна чоловік одержить у власність автомобіль, а дружина - половину його вартості. При цьому дружина та чоловік можуть у договорі точно вказати, в якому порядку та протягом якого часу буде сплачена відповідна сума компенсації;

в)      розділити майно в натурі,якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення. Такий спосіб поділу спільного майна застосовується до подільних речей,які при поділі не змінюють своїх корисних властивостей,а лише зменшуються в кількісному значенні (борошно, цукор, пісок, цегла тощо).

Поділу можуть підлягати  також неподільні за своєю природою речі, які незважаючи на це, можуть бути віднесені до розряду подільних. Так, поділ може здійснюватися відносно житлового будинку, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, якщо це можливо в технічному плані і відповідає волі сторін;

г) продати річ та розділити між собою отриману суму. Чинним сімейним законодавством не передбачений такий спосіб поділу подружнього майна. Проте він не суперечить закону,тому може бути включений до шлюбного договору. Необхідність у продажу спільного майна може виникнути у випадку, коли йдеться про цінне майно, що не підлягає поділу у разі відсутності у того з подружжя, хто одержує річ, можливості компенсувати другому з подружжя його частку грошима У зв'язку з неможливістю її реального поділу доцільним може бути продаж такого майна та поділ між сторонами одержаної суми [10].   

 Дружина та чоловік  можуть за своєю домовленістю  застосувати і комбінований спосіб  поділу майна: деякі речі можуть  бути поділені між ними в  натурі, інші реалізовані з поділом  одержаної суми, треті розподілені  між подружжям тощо.

До складу майна,  що підлягає поділу включається загальне майно подружжя,  наявне у нього на час розгляду справи,  та те, що знаходиться  у  третіх  осіб.  При поділі майна  враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями,  що виникли  в інтересах сім'ї  [2, ч. 4 ст.. 65]. Не належить до спільної сумісної  власності майно одного  з подружжя,  набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за  кошти,  які належали  одному  з подружжя особисто;  речі індивідуального користування,  в тому  числі коштовності,  навіть якщо  вони  були  придбані  за  рахунок спільних коштів подружжя; кошти,  одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала  особі,  а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди;  страхові суми,  одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням,  якщо  страхові  внески  сплачувалися  за рахунок коштів,  що були особистою власністю кожного з них [5, п.4]. 

З позицій цивілістичного вчення про угоди добровільний поділ спільного майна подружжям можна було б визначити як угоду (дії), спрямовану на припинення режиму спільності на майно, нажите громадянами, які перебувають або перебували у шлюбі. Однак за цивільним законодавством цивільні права і обов'язки виникають з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. І хоч у сімейному законодавстві поділ спільного майна подружжя прямо не визначається угодою, але важко віднайти вагомі аргументи, щоб заперечити у таких діях подружжя наявність ознак угоди, яка, щоправда, має комплексний характер, оскільки водночас є цивільно-правовою і сімейно-правовою. Подружжя, як і усі інші громадяни, є повноцінними суб'єктами цивільних правовідносин, якщо вони вступають у правовідносини щодо об'єкта цивільних прав, яким, безумовно, є майно, що належить їм на праві спільної власності.

Якщо ж поділ спільного  майна здійснюється подружжям, то постає питання про його правову природу  в системі цивільно-правових договорів, про порядок його проведення тощо. На наш погляд, є досить підстав  розглядати поділ спільного майна  подружжям як самостійний цивільно-правовий договір, за яким кожна з сторін (подружжя) зобов'язується надати одна одній певну  частку майна з належної їм спільної власності на відповідних умовах. Якщо подружжя поділили майно у рівних частках, то відсутні ознаки оплатності договору, оскільки кожен з них  за такого поділу одержує майно у  розмірі, передбаченому законом. Тобто  у такому разі поділ спільного  майна є безоплатною угодою. Іншою  може бути оцінка поділу спільного  майна у нерівних частках. Тут  можна лише припустити, що той з  подружжя, хто погоджується надати другому з них більшу частку в  спільній власності, фактично вчиняє в  частині майна, що перевищує половину всього спільного майна, дії, які  за своїми юридичними ознаками можуть бути близькими до відносин дарування. У зв'язку з цим може постати  питання про форму угоди про  поділ майна в рівних частках [11].

Чинне сімейне та цивільне законодавство не містить положень про порядок оформлення угод про поділ майна між подружжям. Ця проблема є актуальною і щодо поділу (виділу) спільного майна і між іншими особами, які є співвласниками, адже і в цих випадках дане питання не знайшло свого законодавчого врегулювання. Безумовно, у такому разі цілком логічно на угоди про поділ між співвласниками спільного майна поширити загальні положення цивільного законодавства про укладення угод в усній, письмовій (простій та нотаріальній) формах. Цілком очевидно, що об'єкти нерухомості можуть бути поділені подружжям лише за нотаріально посвідченою угодою. Однак, на наш погляд, такий висновок, хоч і є юридичне коректним, але водночас може бути підданий критиці опонентами, зокрема з підстав відсутності законодавчого визнання поділу подружжям спільного майна угодою. У новому СК України, на жаль, це положення не знайшло свого відображення. У ст. 69 СК лише зазначається, що договір про поділ нерухомого майна (його виділ) має бути нотаріально посвідчений. Ця норма є правильною, оскільки і нині такі договори нотаріально посвідчуються в силу вимог цивільного законодавства, але вона не вирішує в цілому проблем оформлення угод про поділ спільного майна подружжя.

Дружина і чоловік мають  право на укладання договорів  про поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. При укладенні договору про поділ майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, сторони можуть відступити від засад рівності часток подружжя. Договір про поділ майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, може бути посвідчений нотаріусом незалежно від розірвання шлюбу. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню [6].

Звичайно, що при поділі подружжям  спільного майна може виникнути  питання про межі їх свободи у  визначенні розміру часток у цьому  майні та порядку проведення поділу. Чинним законодавством України не встановлено  конкретних вимог для поділу спільного  майна подружжя за їх обопільною згодою. В юридичній літературі вважається, що подружжя має право добровільно поділити спільне майно, на свій розсуд визначити розміри часток, порядок і спосіб його поділу.

Дійсно, немає ніякого  законодавчого підґрунтя та юридичних  аргументів для того, щоб не визнавати  за подружжям право на вільний  поділ спільного майна. Чоловік  і дружина, як і будь-які інші суб'єкти цивільних правовідносин, мають  право на свободу договору. Однак  це аж ніяк не означає, що договір між  подружжям про поділ спільного  майна не може бути оспорений. На наш  погляд, договір поділу спільного  майна подружжя може бути визнаний, як і будь-який інший договір, недійсним  за підставами, встановленими ЦК, згідно з яким недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в  тому числі ущемляє особисті або  майнові права неповнолітніх  дітей. Цю норму, на наш погляд, необхідно  розуміти так, що недійсною має вважатися  угода, яка не відповідає не лише ЦК, але й вимогам інших законів, у тому числі сімейно-правових [12]. Тому, оскільки чинне шлюбно-сімейне законодавство не забороняє подружжю ділити належне їм спільне майно на власний розсуд, встановлення угодою подружжя нерівних часток само по собі не може бути підставою для визнання її недійсною. Водночас, якщо угода подружжя про поділ майна в нерівних частках була укладена внаслідок омани, насильства, погрози або з порушенням інших вимог, передбачених законодавством, вона може бути визнана недійсною.

Законодавець не передбачає обов'язкового нотаріального посвідчення  угод подружжя про поділ їх спільного  майна. Таку форму вони можуть обрати за власним бажанням або обмежитись усною чи простою письмовою формою залежно від суми угоди. Звичайно, що поділ спільного жилого будинку (квартири) чи іншого об'єкта нерухомості  має оформлятися нотаріально. Нотаріальне  оформлення таких угод має бути обов'язковим  [2, ст. 69].

В літературі аналізувалася  правова природа договору подружжя про поділ - належного їм майна. Його можна розглядати як сімейно-правовий договір, який є двостороннім і консенсуальним. Аналогічною є правова природа договору про виділ одному з подружжя частки у спільному майні.

Нотаріально не посвідчений  договір поділу спільного майна  подружжя не може забезпечити реалізацію ними прав, що випливають з цього  договору, адже формально власником  об'єкта нерухомості буде вважатися  той з подружжя, хто ним зазначений у відповідному правовстановлюючому  документі чи зареєстрований в органах  бюро технічної інвентаризації. Між  тим, у Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться  державна реєстрація права власності  на об'єкти нерухомого майна, доданого до Тимчасового положення про  порядок державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, договори поділу спільного майна  подружжя чи інших співвласників  взагалі не передбачені як правовстановлюючі  документи, необхідні для реєстрації права власності на об'єкти нерухомості [13]. Очевидно, таку ситуацію можна пояснити відсутністю у цивільному, сімейному та нотаріальному законодавстві норм про обов'язковість нотаріального посвідчення такого роду угод, хоча з правової точки зору існує потреба у введенні таких норм.

Так, незважаючи на наявність  договору про поділ спільного майна, оформленого у письмовій формі, у третіх осіб так чи інакше будуть виникати сумніви щодо права власності на частину об'єкта нерухомості, зареєстрованого на ім'я одного з подружжя. Нічого не може змінити у цих сумнівах і існуюча в сімейному праві презумпція спільності набутого подружжям у період шлюбу майна та рівності їх прав на це майно, адже дана презумпція має юридичне значення переважно для судового розгляду спорів, що виникають між подружжям. Не можна не враховувати і тієї обставини, що поділ подружжям спільного об'єкта нерухомості фактично змінює його правовий режим. Більш того, у разі встановлення договором поділу нерівних часток такий договір буде мати усі ознаки договору відчуження нерухомого майна, який потребує обов'язкового нотаріального посвідчення. Тому цілком логічним може бути висновок про те, що коли законодавець встановлює обов'язкову нотаріальну форму для договорів відчуження нерухомості, то таку ж форму законодавець має встановити і для договорів про поділ подружжям їх спільного об'єкта нерухомості. Тому з урахуванням усього викладеного вважаємо за необхідне підтримати правило СК про нотаріальне посвідчення угод про поділ нерухомого майна [10].

Від поділу подружжям спільного  майна необхідно чітко відрізняти дії, пов'язані із видачею державними нотаріальними конторами (консульськими  установами) свідоцтва про право  власності на частку в спільному  майні подружжя. На жаль, у чинному  законодавстві не визначені правові наслідки одержання подружжям такого свідоцтва, а також його вплив на правовий режим майна, зазначеного у свідоцтві. В Законі України "Про нотаріат", як вже зазначалося, лише передбачено право державних нотаріальних контор (консульських установ) видавати подружжю свідоцтво про право власності на частку у спільному майні [4]. Така невизначеність правових наслідків даної нотаріальної дії дала підставу фахівцям у галузі нотаріального права стверджувати, що вчинення цієї нотаріальної дії дозволяє подружжю визначити частку кожного з них у майні, яке має статус спільного сумісного майна подружжя, тобто перевести це майно у часткову власність і в такий спосіб надати кожному з них право розпоряджатися самостійно вже належною йому часткою майна. Безперечно, в умовах законодавчої неврегульованості цих відносин висловлена думка має право на існування. Однак з нею не можна беззастережно погодитись, адже ситуація насправді є значно складнішою.

Необхідність у законодавчому  врегулюванні відносин щодо видачі свідоцтва  про право власності на частку в спільному майні подружжя зумовлена  ще й тим, що сама по собі нотаріальна  процедура його видачі є такою  розпливчатою і неоднозначною, що безпосередньо  не визначає правову природу цих  відносин. У даному випадку можна  лише припустити, що, звертаючись до нотаріуса із заявою, подружжя тим  самим начебто висловлює свою волю на укладення угоди щодо поділу їх спільного майна, хоч фактично вони можуть і не бажати припинення права спільної сумісної власності.

Як поділ, так і виділ  майна подружжя не можуть бути кваліфіковані  інакше, ніж двосторонній правочин (договір), тобто погоджена дія  двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних  прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 626 ЦК України). Письмова заява подружжя про видачу свідоцтва про право  власності на частку в спільному  майні - це певною мірою завуальований  договір про поділ майна. Протягом багатьох років саме таким чином (не шляхом укладення договору) оформлювалися  дії подружжя. Це пояснюється загальним  ставленням до договорів в сімейному  праві, яке панувало за радянських часів. Сімейне право визнавалося окремою від цивільного права галуззю права, в якому не було місця цивільним договорам. Про договори подружжя було прийнято згадувати лише в окремих випадках, коли цього не можна було уникнути. За таких обставин поділ майна подружжя можна було здійснювати за заявою подружжя, не застосовуючи поняття «договір» [14].

Проте подання заяви про  видачу свідоцтва про право власності  на частку в спільному майні подружжя не вписується в загальну систему  юридичних фактів, до яких належить будь-яка дія цивільно-правової природи. До неї входять правочини як правомірні дії, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків сторін. Окрім правочинів (зокрема договорів), не існує правомірних дій, які б визначалися іншою назвою. Немає в такій системі місця і заявам подружжя про видачу свідоцтва на право власності. Коли подружжя звертається до нотаріуса, то сторони висловлюють свою узгоджену волю на настання відповідних  правових наслідків, до яких вони прагнуть - припинення спільної сумісної власності і набуття права власності кожним з них на певне майно. Така правомірна дія може мати лише одну назву - двосторонній правочин (договір). Якщо, наприклад, нотаріально посвідчується договір купівлі-продажу будинку, сторони не звертаються до нотаріуса із заявою про видачу покупцю свідоцтва про право власності на будинок, а підписують відповідний договір. Така ж саме ситуація виникає у разі поділу майна подружжя або виділу з нього частки.

Тому абсолютно правомірним  є те, що новий СК прямо визначає домовленості подружжя щодо поділу їхнього  майна або виділення з нього  частки договорами. Поділ та виділ нерухомого майна подружжя мають оформлюватися лише у вигляді відповідного нотаріально посвідченого договору, а не шляхом видачі свідоцтва про право власності на майно.

Законодавство України не пов'язує розлучення і поділ майна. Як говорилося вище, поділ майна  може бути вчинено подружжям через  значний час після розірвання шлюбу. Проте слід мати на увазі, що поділ майна можливий протягом трьох  років з моменту, коли один з подружжя дізнався, що його майнове право  було порушене (або з моменту розлучення).

Добровільний поділ майна  подружжя - передбачає досягнення відповідної  угоди між подружжям. Волевиявлення  подружжя про поділ спільного  майна має бути засвідчено нотаріусом [8].

Укладаючи добровільну угоду, подружжя самі визначають належні їм частки, які не обов'язково будуть рівними. Одночасно з цим повинні враховуватися  права їх неповнолітніх дітей.

Як вже зазначалося  раніше, поділ майна може здійснюватися  подружжям добровільно на власний  розсуд або в судовому порядку. Добровільний поділ спільного майна фактично є правовою формою реалізації подружжям  правомочностей співвласників. Однак, якщо подружжя не змогло досягти згоди щодо угоди про поділ спільного майна, кожен з них має право звернутися до суду з відповідним позовом. При розгляді таких позовів суд має дотримуватися правил, передбачених чинним законодавством.

Роль шлюбного договору у поділі майна сім’ї

Сенс шлюбного договору полягає  в створенні подружжям власних (відмінних від законодавчих) правил (міні-норм), які будуть визначати їх права та обов'язки у майновій сфері. В опублікованих зразках шлюбних договорів нерідко можна зустріти умови, які відтворюють норми СК України. Такі умови не несуть ніякого смислового навантаження та в цілому є зайвими. Сенс такого роду повторень норм СК України можна знайти лише в певній конкретизації норм закону по відношенню до конкретної подружньої пари. Однак реальне значення мають лише ті положення шлюбного договору, які містять правила, відмінні від передбачених в законі.

Сфера договірної ініціативи сторін при визначенні майнових відносин подружжя є достатньо широкою. В коментованій статті окреслюються лише основні напрямки такої ініціативи.

В цілому умови шлюбного договору, що визначають правовий режим  майна дружини та чоловіка, можна  об'єднати в кілька груп. Це умови  щодо:

•     зміни передбаченого законом режиму роздільності майна дружини та чоловіка на режим спільності майна;

•     зміни передбаченого законом режиму спільності майна подружжя на режим роздільності майна;

•     визначення порядку користування майном дружини та чоловіка [10].

Умови поділу майна подружжя або виділу з нього частки можуть бути передбачені в спеціальному договорі про поділ майна або визначатися у шлюбному договорі подружжя. Різниця між цими договорами полягає в тому, що предметом договору про поділ є майно, яке вже належить подружжю на праві спільної власності, у той час як умови шлюбного договору можуть стосуватися майна, яке подружжя придбає у майбутньому і яке є відсутнім на момент укладення договору. У зв'язку з цим умови шлюбного договору можуть мати менш визначений характер і моделюватися за принципом умовних правочинів («...якщо за час шлюбу сторони одержать за договором купівлі-продажу автомобіль, то у разі його поділу, частка дружини буде складати 2/3, а чоловіка - 1/3 в праві на це майно»). Якщо у майбутньому виникне необхідність поділу майна подружжя, то сторони мають керуватися шлюбним договором за виключенням випадків, які передбачені законом, зокрема [2, ст.. 102, 103].

 Якщо між подружжям  не був укладений шлюбний договір,  але вони мають намір врегулювати  майнові відносини в позасудовому  порядку, то між ними, в тому  числі і з допомогою юриста  або адвоката може бути складено  угоду про поділ майна. Слід  мати на увазі, що це можливо  як до розлучення, так і після.  Розірвання шлюбу в даному  випадку впливає тільки на  обсяг майна, що підлягає розподілу,  оскільки поділу підлягає тільки  майно нажите подружжям у шлюбі.  Подружжя може прописати, кому  і яке майно буде належати  після укладення та нотаріального  посвідчення даної угоди.