Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Договір про передачу ноу-хау

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ ТА ЗБОРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Обліково – економічний факультет

РЕФЕРАТ

з курсу: «Інтелектуальна власність»

на тему

«Договір про передачу ноу-хау»

Ірпінь – 2013р

ЗМІСТ

ВСТУП

Поняття, ознаки та види «ноу-хау»
Умови та зміст договору про передачу «ноу-хау. Види договорів
Проблеми захисту та охорони прав на «ноу-хау» у вітчизняному законодавстві

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

В Україні в умовах розвитку економіки суб'єкти підприємницької діяльності ведуть конкурентну боротьбу за прибутковість свого бізнесу,яка певною мірою залежить від уміння розпоряджатися результатами інтелектуальної творчої діяльності людини, до яких уже тривалий час належить «ноу-хау».

Після кодифікації вітчизняного цивільного законодавства в Україні не проводилося комплексного наукового аналізу проблем «ноу-хау», хоча аналіз викладених у науковій літературі теоретичних концепцій, положень і рекомендацій показав, що значне коло проблем, пов’язаних з «ноу-хау», вимагає подальшого дослідження. На сьогоднішній день питання, пов’язані із організаційно-правовим використанням «ноу-хау», розглядаються багатьма вченими, серед яких особливо слід відмітити спеціалістів в галузі приватного права таких, як Свядоч Ю.І., Богуславський М.М., Сахарова О.А., а також Балакін Д.В., Князєв С.О. На жаль, доводиться констатувати, що спеціальне законодавство, яке б докладно регламентувало б правову охорону «ноу-хау», в Україні є відсутнім. Тобто існує проблема забезпечення правової охорони ноу-хау як об’єкта інтелектуальної власності.

Останніми роками в усьому світі спостерігається зростання обсягів «ноу-хау» в комерційному обігу країн. При цьому, за статистичними даними, патенти та ліцензії становлять 20%, патенти та ліцензії разом з передачею «ноу-хау» – 50%, угоди про передачу «ноу-хау» – 30% від комерційного обігу.

З розвитком конкуренції на національному та міжнародному ринках стає дедалі актуальнішим питання визначення «ноу-хау» та механізм регулювання відносин у процесі використання «ноу-хау», з метою правильного його розуміння та застосування, оскільки Цивільний кодекс України не використовує поняття «ноу-хау», хоча воно застосовується в ряді нормативно-правових актів України, тому доцільно вияснити значення поняття «ноу-хау», а також з'ясувати правову природу договору про його передачу.

Метою даної роботи на підставі аналізу нормативно-правових актів, наукової літератури дослідити сутність і значення терміну «ноу-хау» в Україні та визначити правову природу договору про його передачу.

Поняття, ознаки та види «ноу-хау»

Стрімкий розвиток науки і технологій у світі вимагає застосування ефективних засобів захисту об'єктів інтелектуальної власності, які є основною рушійною силою цього процесу. Державне посвідчення прав на такі об'єкти є основною гарантією їх правової охорони. Проте, такий об'єкт як «ноу-хау» по суті передбачає збереження в таємниці відповідної інформації. Саме тому на сьогодні не існує єдиної думки, щодо поняття «ноу-хау» та його місця в системі об'єктів інтелектуальної власності [10].

Термін «ноу-хау» походить від англійського вислову «know how», який перекладається – знаю як зробити. Прийнято вважати, що термін «know how» вперше з’явився у юридичній практиці в США у рішенні по судовій справі «Дізенд проти Брауна» 1916 року. З цього часу цей термін почав широко використовуватись в світовій практиці.

Розвиток «ноу-хау» відбувався у декілька етапів. На першому з них (початок ХХ ст.) «ноу-хау»» являло собою інформацію (додаткові відомості), що зберігалася володільцем патенту в секреті, володіння якою давало змогу використовувати винахід. Саме в цій якості «ноу-хау» стало залучатися до товарообігу, стаючи об’єктом операцій, безпосередньо пов’язаних з використанням винаходів, а, отже, стаючи об’єктом правового регулювання. На наступному етапі (середина ХХ ст.) режим конфіденційності поширився не лише на додаткові відомості, пов’язані з використанням технічних рішень, але й на них самих, що дозволило ввести в товарообіг неохороноздатні за традиційними видами охорони технічні рішення. «Ноу-хау» стало розглядатися як спеціальний правовий режим, що являв собою альтернативний спосіб охорони винаходів. У сучасних умовах «ноу-хау» трансформувався у специфічний об’єкт цивільного обороту, яким охоплюються різні види інформації, що зберігається володільцем права на нього в режимі конфіденційності [12].

В національних нормативно-правових актах України закріплені різні визначення поняття «ноу-хау». Основний акт цивільного законодавства не має визначення поняття «ноу-хау». Зазвичай поняття «ноу-хау» як в національному законодавстві так і в міжнародних нормах перш за все пов’язано з незапатентованою інформацією. Дійсно підприємствам часто вигідно не патентувати винаходи, що використовуються в виробництві, тому що це може бути фінансово невигідно або пов’язано із значними працезатратами, простіше такі результати «засекретити» [3]. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 1991 року дає наступне визначення «ноу-хау» - це є сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих [1].

Специфічне визначення терміну ноу-хау наводиться в Законі України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій». Так в ст. 1 цього закону зазначено що ноу-хау – це інформація, яка отримана завдяки досвіду та випробуванням, що не є загальновідомою чи легкодоступною на день укладання договору про трансфер технологій, яка є істотною, тобто важливою та корисною для виробництва продукції та/або надання послуг та є визначеною, тобто описаною достатньо вичерпно, щоб можливо було перевірити її відповідність критеріям не загальновідомості та істотності [2].

У Правилах Комісії Європейського Співтовариства № 556/ 89 від ЗО листопада 1988 р. зазначається, що ноу-хау — це сукупність технічної інформації, яка є секретною (не є загальновідомою та легкодоступною), суттєвою (не є тривіальною), корисною (сприяє підвищенню конкурентоспроможності) і такою, що ідентифікується в будь-якій формі (записана чи зафіксована так. що виникає можливість перевірки її на відповідність зазначеним критеріям). У резолюції Міжнародної асоціації з охорони промислової власності ноу-хау трактується як знання та досвід технічного, комерційного, адміністративного, фінансового та іншого походження, які можна використати на практиці під час експлуатації у виробництві. Водночас експерти Міжнародної торгової палати визначають ноу-хау як сукупність відносин, професійних знань та досвіду, що використовуються у технології виробництва будь-якого продукту [3]

Рис. 1. Передумови перетворення ноу-хау на об'єкт інтелектуальної власності

До ноу-хау, як правило, відносять технологічні, виробничі, управлінські та комерційні секрети, у тому числі професійний досвід працівників, відомості про сутність винаходів (до їх офіційного оприлюднення), особливості менеджменту, кадрової політики, бізнес-процесів, політики ціноутворення тощо.

Водночас розрізняють:

ноу-хау, невіддільні від конкретного індивіда (індивідуальні навички, професійний досвід, уміння);
ноу-хау, невіддільні від конкретного підприємства (технології та процеси, що ґрунтуються на традиціях, культурі виробництва, бізнесу тощо);
ноу-хау, які можна відокремити від конкретного індивіда або колективу підприємства (засекречені технічні та технологічні відомості, рисунки, креслення та інші патентоспроможні результати) [6].

Водночас до ноу-хау не можуть належати:

статутні документи підприємства,
відомості звітності, що надається за встановленими формами;
бухгалтерська звітність;
відомості про забруднення довкілля, порушення антимонопольного законодавства тощо.

До характерних ознак “ноу-хау“ доцільно віднести:

науково-технічну та економічну цінність;
можливість практичного застосування;
відсутність прямого захисту у вигляді промислового захисту;
повну або часткову конфіденційність [4].

В залежності від виду роботи, що виконується, і в результаті якої отримана інформація «ноу-хау», її можна поділяти на такі підвиди: науково-дослідну; дослідно-конструкторську; розрахункову, що отримана внаслідок створення системи розрахунків; технологічну і виробничу; проектну; будівельну; монтажну; експлуатаційну тощо.

Крім того, з врахуванням світового досвіду, основними принципами захисту «ноу-хау» в Україні мають стати такі:

«ноу-хау» має економічну цінність і належить тому, хто його створив або придбав законним шляхом;
передача «ноу-хау» здійснюється на договірній основі або іншим способом відповідно до національного законодавства;
«ноу-хау» захищається від незаконного присвоєння і розголошення. При цьому власник «ноу-хау» повинен вжити всіх заходів для збереження таємниці «ноу-хау». Окремо слід врахувати інтереси суб’єктів, що придбають «ноу-хау». Наприклад, як правило «ноу-хау» “ передається в формі технічної документації, в певних випадках в угоді доцільно передбачити додавання зразка виробу. Також угоди на передачу «ноу-хау» можуть включати обов’язкову умову надавати допомогу на його впровадження.

Одним з найвідоміших випадків, коли компанії не реєструють винахід - є компанія Coca-Cola, що вже більше 100 років для захисту секрету виробництва напою «Coca-Cola» використовує саме «ноу-хау». Т. Бєгова вбачає сутність «ноу-хау» в тому, що винахідник замість того, щоб повністю розкрити невідомі елементи свого винаходу в заявці на патент, бажає зберегти їх в таємниці, і вважає, що цей термін включено в поняття комерційної таємниці [5].

Отже, можна дати наступне визначення поняття «ноу-хау» - це особливий вид комерційної таємниці, який включає в себе незапатентовану інформацію, технічного, технологічного характеру, яка отримана завдяки досвіду та випробуванням, є секретною, тобто не загальновідомою, істотною та/або корисною для певної сфери її застосування та визначеною, а саме описаною достатньо вичерпно, щоб можливо було перевірити її відповідність критеріям секретності та істотності.

Умови та зміст договору про передачу «ноу-хау». Види договорів

Виходячи з того, що в сучасних умовах «ноу-хау» є самостійним об'єктом цивільних прав, а до правочинностей його володільця відноситься не лише право використання цього об'єкта, а й можливість розпорядитися даним правом, визначення юридичної природи договору передачі «ноу-хау» має важливе значення.

Найбільш вдале визначення, що відображає права та обов'язки контрагентів, дає Т. Бєгова "За договором про передачу ноу-хау - одна сторона (його право володілець) зобов'язується надати другій стороні (його набувачеві) право на використання ноу-хау в установлених договором межах, передати для цього відповідні інформацію, досвід і знання, а набувач - прийняти ноу-хау, зберігати його конфіденційність упродовж усього строку дії договору та вносити його право володільцеві платежі, обумовлені цим договором, якщо ним не передбачене інше. Володілець права на ноу-хау зобов'язаний зберігати конфіденційність ноу-хау впродовж усього строку дії договору. Таким чином, суть договору, який розглядається, полягає в тому, що право володілець надає набувачу право використання ноу-хау, отримуючи

обумовлену матеріальну винагороду, але зобов'язується разом із набувачем зберігати конфіденційність інформації, що становить «ноу-хау» [5].

Сьогодні у доктрині відсутній єдиний підхід до визначення правової природи договору про передання «ноу-хау», що зумовлюється різними підходами до розуміння суті «ноу-хау». Деякі вчені вважають за можливе передати користувачеві право на «ноу-хау» за допомогою ліцензійного договору, інші - за допомогою договору купівлі-продажу тощо.

Точки зору на правову природу досліджуваного договору умовно можна охарактеризувати як такі, що базуються на традиційному та нетрадиційному підходах. За традиційного підходу вчені розглядають ноу-хау винятково як не патентоздатне технічне рішення і, виходячи із загальної спрямованості інтересів володільців патентів і володільців права на ноу-хау, вважають за можливе передати користувачеві право на ноу-хау за допомогою добре відомої договірної форми у сфері патентного права – ліцензійного договору.

За нетрадиційного підходу договір про передання ноу-хау слід розглядати як самостійний договір; він повинен будуватися за моделлю договору купівлі-продажу; його слід розглядати як самостійний тип договорів, пов’язаних із реалізацією науково-технічного прогресу [5].

У науковій літературі, виходячи з широкого трактування «ноу-хау», виділяють окремі види договорів про передання «ноу-хау», використовуючи для цього різні критерії. Так, залежно від предмета, що передається за договором, виділяють: договори про передання технічного «ноу-хау» (договір про передання; договір про передання статистичних розрахунків і т. ін.); договори про передання комерційного «ноу-хау» (договір про передання картотеки клієнтів; договір про передання даних про фінансування); договори про передання управлінського «ноу-хау» (договір про передання методів взаємодії фірм, що кооперуються, договір про передання методів управління); договори про передання фінансового «ноу-хау» (договір про передання форм і методів інвестування в цінні папери, договір про передання форм і способів кредитування) [8].

Погодитися з такою класифікацією не можна, оскільки, у запропонованій класифікації не розрізнено поняття «ноу-хау», і «комерційна таємниця» в тій частині, в якій вона не є ні «ноу-хау», і «інформація». Залежно від обсягу прав, що передаються, виділяють договір про передання «ноу-хау» на виключній основі та договір про передання простого «ноу-хау» [9]. Так, за договором про передання «ноу-хау» на виключній основі володілець права на «ноу-хау» зобов’язується надати «ноу-хау» тільки одному набувачу на певній території. Сам же володілець права на «ноу-хау» в такому разі не має права використовувати його, якщо договором не передбачене інше. За договором про передання простого «ноу-хау» (невиключного) володілець права на «ноу-хау» може сам використовувати «ноу-хау». Більш того, у даному випадку передбачається передання «ноу-хау» третій особі. У той же час у договорі сторонами можуть бути передбачені обмеження, відповідно до яких володільцеві права на «ноу-хау», наприклад, надається право передати «ноу-хау» тільки одному набувачеві. Здається, що дана класифікація цілком відповідає суті «ноу-хау», можливості його використання і впливає на наповненість прав та обов’язків сторін. В економічній та юридичній літературі пропонуються класифікації і за іншими підставами. Однак, яке ж місце в системі цивільно-правових договорів України посідає договір про передання «ноу-хау». У практиці укладення договорів про передання «ноу-хау» застосовуються такі види платежів:

– періодичні платежі (процентні відрахування) протягом строку дії договору про передання «ноу-хау» — роялті;

– тверді (фіксовані) суми платежів — паушальні платежі;

– періодичні платежі (роялті) в поєднанні з паушальним платежем — комбіновані (змішані платежі) [10].

Основним обов’язком володільця права на «ноу-хау» є наділення набувача «ноу-хау» правом на використання «ноу-хау» шляхом передання інформації, що становить його суть. Під переданням інформації, що становить «ноу-хау», розуміється надання набувачу, на відміну від договору про розкриття «ноу-хау», повного обсягу інформації. При цьому передання інформації може здійснюватися залежно від угоди сторін у різних формах:

– у формі передання технічної та іншої документації;

– у формі надання необхідної технічної допомоги;

– у формі співбесіди та демонстрації того або іншого об’єкта (моделі, агрегату, пристрою), у процесі яких набувачеві «ноу-хау» повідомляються технічні відомості, розкриваються закладені в об’єкті конструктивні та інші рішення;

– у формі навчання фахівців набувача (передання досвіду, навичок, прийомів роботи);

– у формі продажу обладнання, приладів, матеріалів, необхідних для освоєння технологічних процесів [12].

Процес передання «ноу-хау» завершується врученням володільцем права на «ноу-хау» набувачеві «ноу-хау» опису «ноу-хау» за актом у визначений у договорі день або строк.

Разом із тим нерідко володілець права на «ноу-хау» проводить конференції, дозволяючи набувачу їх відвідувати, а також відвідувати власні виробництва. У таких випадках суть усного розкриття змісту «ноу-хау» і конфіденційної інформації повинна бути письмово підтверджена впродовж обумовленого періоду часу, ставши частиною опису про передане «ноу-хау». Надзвичайно важливими є також положення про «ноу-хау» («показати, як це робиться»), за якими володілець права на «ноу-хау» погоджується продемонструвати, як правильно використовувати дане «ноу-хау».

Договір про передання «ноу-хау» — самостійний договір у сфері права інтелектуальної власності. Хоча договір про передання «ноу-хау» не входить до переліку договорів про трансфер технологій, передбачених Законом України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», за його допомогою можна опосередкувати трансфер технологій. При цьому договір про передання «ноу-хау» повинен містити обов’язкову умову — збереження конфіденційності інформації, що становить цей об’єкт технології, і не підпадає під імперативні вимоги зазначеного Закону стосовно істотних умов договорів про трансфер-технологій.

1.За договором про передання «ноу-хау» одна сторона — його право володілець — зобов’язується надати другій стороні — його набувачу — право на використання «ноу-хау» в установлених договором межах, передати для цього відповідні інформацію, досвід і знання, а набувач — прийняти «ноу-хау», зберігати його конфіденційність упродовж усього строку дії договору і вносити його право володільцеві платежі, обумовлені цим договором, якщо ним не передбачене інше. Володілець права на «ноу-хау» зобов’язаний зберігати конфіденційність «ноу-хау» впродовж усього строку дії договору.

2. Договір про передання «ноу-хау» повинен бути укладений у письмовій формі, недотримання якої тягне за собою його анулювання.

Договір про передання «ноу-хау» є консесуальним, двостороннім і відплатним, якщо умова про безвідплатність не обумовлена в самому договорі.

4. Виходячи з правової природи договору про передання «ноу-хау», до його обов’язкових умов (істотних і необхідних) слід віднести: предмет; режим конфіденційності щодо «ноу-хау»; спосіб передання «ноу-хау»; ціну; порядок розрахунків.

5. До ініціативних умов слід віднести: умови про територію використання «ноу-хау», про строк встановлення обмежень за сферами використання «ноу-хау», за видами використання, за обсягом виробництва; дозвіл на укладення субдоговорів про передання «ноу-хау», про вдосконалення «ноу-хау» і порядок надання сторонами інформації про ці вдосконалення; умови про комерційні передумови, спрямовані на забезпечення реалізації продукції, підстави зміни та доповнення умов договору; загальні та спеціальні форми цивільноправової відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору.

3.проблеми захисту та охорони прав на «ноу-хау» у вітчизняному законодавстві

Стрімке зростання ролі та значення інтелектуальної діяльності у соціально-економічному розвитку суспільства, утвердження творчої розумової праці як найважливішого чинника успішного виробничого та комерційного функціонування сучасних високотехнологічних підприємств, підвищення їхньої конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках загострює проблему створення надійної та ефективної системи охорони та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності. За сучасних умов охорона та захист прав інтелектуальної власності є найважливішою інституцією регулювання відносин у цій сфері.

Світовий досвід переконує, що ефективний механізм охорони прав інтелектуальної власності є важливим елементом економічної політики, спрямованої на стимулювання та розвиток наукових досліджень, упровадження інновацій та прискорення науково-технічного прогресу; сприяє залученню інвестицій до інноваційних проектів, зростанню зайнятості, підвищенню економічного добробуту населення тієї чи іншої країни; стимулює розвиток міжнародної торгівлі, відіграє важливу роль у підвищенні конкурентоспроможності національних економік у глобальному ринковому середовищі; перетворюється на глобальну проблему, пов'язану з економічною безпекою окремих держав, що вимагає стратегічних підходів до її вирішення на наднаціональному рівні [6].

Необхідність охорони та захисту прав інтелектуальної власності зумовлена такими потребами: забезпечення інтересів творців шляхом надання їм обмежених у часі прав щодо контролю над використанням власних творів; стимулювання творчої інтелектуальної праці, заохочення творчої активності та впровадження її результатів у інтересах соціально-економічного прогресу суспільства; активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, впровадження досягнень науково-технічного прогресу та нововведень у всі сфери суспільного життя; створення цивілізованого ринкового середовища, надійного захисту суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності; захисту економічної безпеки держав за умов глобалізації світогосподарського розвитку, створення сприятливих умов для трансферу нових технологій; поширення інформації, уникнення втрат внаслідок дублювання зусиль, спрямованих на пошук шляхів вирішення нагальних науково-технологічних і соціально-економічних проблем; захисту інтересів суспільства щодо вільного доступу до світової інтелектуальної скарбниці [3].

До об’єктивних підстав припинення права на «ноу-хау» належать: знищення відомостей, що становлять зміст «ноу-хау»; закінчення строку дії зобов’язань зі збереження конфіденційності інформації, що становить суть «ноу-хау», особою, якій «ноу-хау» було довірене його право володільцем, за умови, що вказана особа, розкривши цю інформацію, робить її загальнодоступною або загальновідомою для необмеженого кола осіб; примусове припинення права на «ноу-хау» у випадках, передбачених законом.

Серед дій, що тягнуть за собою порушення права володільця на «ноу-хау», — неправомірне збирання інформації, що становить «ноу-хау»; розголошення, а також схилення до розголошення «ноу-хау», неправомірне використання «ноу-хау». Способами захисту права на «ноу-хау» є: відшкодування збитків і припинення дій, що порушують право володільця права на «ноу-хау» [4].

Доцільно впроваджувати двостадійний порядок передання «ноу-хау» і права на його використання. Перша стадія — укладення договору про розкриття «ноу-хау», а друга — укладення договору про передання «ноу-хау». Договір про розкриття «ноу-хау» не є попереднім договором, оскільки його метою є не лише укладення в майбутньому договору про передання «ноу-хау», але й обумовлене цим попереднє ознайомлення зі змістом самого «ноу-хау», збереження його в режимі конфіденційності для третіх осіб, а найголовніше — це гарантії дотримання інтересів сторін на випадок не укладення договору про передання «ноу-хау» [5].

Так, володілець права на «ноу-хау» має право вимагати нерозголошення конфіденційної інформації про останній, а набувач, який так і не отримав право на «ноу-хау», звільняється від відповідальності за відмову від укладення такого договору, якщо інформація, що становить «ноу-хау», не відповідає його інтересам як набувача або ознакам «ноу-хау».

ВИСНОВКИ

«Ноу-хау» є специфічним нетрадиційним об’єктом права інтелектуальної власності, правовий режим якого характеризується такими особливостями:

1) конфіденційність — основа надання права на «ноу-хау»;

2) квазі виключний характер права на «ноу-хау»;

3) незастосування формальних процедур (засвідчення прав, їх реєстрація, експертиза об’єктів і т. ін.) як умови надання охорони «ноу-хау»;

4) необмежений строк охорони.

Специфіка права на «ноу-хау» виявляється в тому, що момент його виникнення визначається моментом вжиття заходів щодо охорони конфіденційності відомостей, що його становлять.

Квазі виключне право на «ноу-хау» існує до тих пір, поки зберігається фактична монополія володільця на інформацію, що становить зміст «ноу-хау». Володільцями права на «ноу-хау» можуть виступати як суб’єкти підприємницької діяльності, так і інші особи.

Відсутність серед володільців права на «ноу-хау» фігури автора, а також можливість множинності володільців права на тотожні «ноу-хау» — одна з особливостей суб’єктного складу відносин з використання «ноу-хау», що відрізняє його від суб’єктного складу авторських або винахідницьких правовідносин.

До первинних способів виникнення права на «ноу-хау» належать: самостійне (незалежне) створення інтелектуальною, творчою працею фізичної особи об’єкта, що відповідає ознакам «ноу-хау»; створення «ноу-хау» робітником у процесі здійснення ним своїх трудових обов’язків або за завданням роботодавця, внаслідок чого володільцем права на «ноу-хау» стає роботодавець; створення іншого «ноу-хау» в процесі переробки (удосконалення) існуючого, отриманого набувачем від його право володільця за цивільно-правовим договором.

Договір про передання «ноу-хау» — самостійний договір у сфері права інтелектуальної власності. Його не можна розглядати як не пойменований стосовно такого типу договорів, як договори з розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, оскільки право на "ноу-хау" не належить до абсолютних виключних, що виникають на традиційні об'єкти інтелектуальної власності.