Финансовая безопасность банковской системы

ЗМІСТ

Стр.

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ БАНКІВ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

1.1. Фінансова безпека  держави в системі національної  безпеки………..……….3

1.2. Державне регулювання  банківської системи в контексті фінансово-економічної безпеки…………………………………………………………………9

1.3. Науково-методичні  підходи до формування фінансової  системи безпеки банків………………………………………………………………………………..17

Висновки до першого  розділу……………………………………………………..32

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1. Нормативно-правова  та інституційна основи діяльності  банків в Україні...34

2.2. Тенденції на банківському  ринку України в контексті  фінансової кризи…53

2.3. Стан фінансової безпеки банківської  сфери України……………………….66

Висновки до другого розділу……………………………………………………...73

РОЗДІЛ ІІІ. СТРАТЕГІЯ  РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ  В УМОВАХ РИЗИКІВ І ЗАГРОЗ РИНКОВОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ

3.1. Удосконалення державного регулювання банківської діяльності в контексті збереження фінансової безпеки України…………………………………………75

3.2 Розвиток принципів  «Базель 2» в системі державного  регулювання фінансової безпеки банківської системи України………………………………..83

3.3. Перспективи і застереження  діяльності банківського кредитування  в Україні………………………………………………………………………………89

Висновки до третього розділу……………………………………………………..95

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...98

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………….102

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………111

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ

БЕЗПЕКИ БАНКІВ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

1.1. Фінансова безпека  держави в системі національної  безпеки

У сучасних умовах розвитку України, з урахуванням подолання наслідків світової фінансової кризи дуже актуальною стає проблема вдосконалення правового механізму забезпечення національної безпеки України, у тому числі її економічної і фінансової складової. Тут необхідно розглянути окремі питання системи національної безпеки з фінансово-правових позицій. Фінансову безпеку пропонуємо розглядати як складову економічної безпеки і елемент в системі національної безпеки.

Фінaнсова безпекa - це:

• ступінь захищеності фінaнсових інтересів на усіх рівнях фінансових відносин;
• рівень забезпеченості громадянина, домашнього господарства, верств населення, підприємства, організації, установи, регіону, галузі, сектора економіки, ринку, держави, суспільства, міждержавних утворень, світового співтовариства фінaнсовими ресурсами, достатніми для задоволення їх потреб і виконання існуючих зобов'язань;
• стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, бaнківської, бюджетної, податкової, розрахункової, інвестиційної, митно-тaрифної та фондової систем, а також системи ціноутворення, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негaтивних впливів, здатністю відвернути зовнішню фінaнсову експансію, забезпечити фінансову стійкість (стабільність), ефективне функціонувaння націонaльної економічної системи та економічне зростання;
• якість фінaнсових інструментів і послуг, що запобігає негaтивному впливу можливих прорaхунків і прямих зловживaнь на фінансовий стан наявних і потенційних клієнтів, а також: гарaнтує (у разі потреби) повернення вклaдених коштів [1].

Фінансова безпека держави - це такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, бaнківської, бюджетної, податкової систем, який харaктеризується збалaнсованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростaння [2].

О.Барановський вважає, що фінансова безпека - це важлива складова частина економічної безпеки держави, що базується на незалежності, ефективності і конкурентоспроможності фінансово-кредитної сфери України, яка відображається через систему критеріїв і показників її стану, що характеризують збалансованість фінансів, достатню ліквідність активів і наявність необхідних грошових  і золотовалютних резервів, ступінь захищеності фінансових інтересів на усіх рівнях фінансових відносин, стан фінансових потоків в економіці, що характеризується збалансованістю і наявністю апробованих механізмів регулювання і саморегулювання [1].

А.Миколайчук, фінансову безпеку держави визначає як сукупність соціально-економічних і правових відносин, що забезпечують такий фінансовий стан, при якому виявляється стійкість до зовнішніх загроз і ризиків при раціональному використанні своїх фінансових ресурсів.

За способом взаємодії із зовнішнім  середовищем, фінансова безпека – це відкрита система, яка функціонує в умовах невизначеності (відсутності детермінованості), тому фінансова безпека банків визначається рівнем фінансової безпеки всіх підсистем, які входять до її складу. Це не суперечить методології системного аналізу, яка дозволяє відображати параметри аналізованої системи через параметри її складових з метою одержання комплексної логічної моделі. Однак слід ураховувати, що при цьому система буде мати низку додаткових властивостей, які не характерні жодній із складових такої системи.

Система фінансової безпеки відіграє роль надсистеми, одночасно вона є і підсистемою економічної безпеки держави (яка, у свою чергу є складовою національної безпеки держави та міжнародної економічної безпеки). Схематично цей взаємозв'язок зображено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Місце фінансової безпеки держави у системі міжнародної безпеки

Зa: [2].

Фінaнсова безпекa є надзвичaйно склaдною багaторівневою системою, яку утворюють ряд підсистем, кожнa з яких мaє влaсну структуру і логіку розвитку.

Система фінансової безпеки  держави включає бюджетну, валютну, грошово-кредитну, боргову безпеки, безпеку страхового ринку та безпеку фондового ринку. Складові фінансової безпеки відображено на рис. 1.2

Рис. 1.2. Складові фінансової безпеки держави

За: [2].

Структурна схема фінансової безпеки України зображена на рис. 1.3 (Додаток А).

Суб'єктами фінансової безпеки виступають: окремі громадяни, домашні господарства, населення в цілому, підприємства, організації, установи, галузі господарського комплексу, регіони, окремі сектори економіки, держава, міждержавні утворення, а також світові співтовариства [3].

Фінансова безпека держави значною мірою визначається характером формування державного та місцевих бюджетів, станом її платіжного балансу, співвідношенням грошей в офіційній і тіньовій економіці, ступенем повернення грошей, що перебувають в обігу, до банків, рухом валютних коштів [3].

У зовнішньому вимірі це, насамперед, фінансова незалежність, фінансовий суверенітет. Велике значення має розмір зовнішньої фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових інституцій, економічних угрупувань, урядів окремих країн, обсяг іноземних інвестицій у національну економіку.

Рівень фінансової безпеки  держави зумовлений і ступенем розвитку ринку капіталів, на якому обертаються акції великої кількості реально функціонуючих суб'єктів господарювання, діють численні фінансові інститути; мірою відкритості внутрішнього ринку; розмаїттям фінансових інструментів; схильністю населення до операцій з фондовими цінностями; концентрацією інтелектуальних ресурсів, задіяних в розвитку фінансового ринку. Багато в чому фінансова безпека держави визначається характером фінансово-кредитної політики, яку вона проводить. Причому як внутрішньої,так і зовнішньої.

Забезпечення дієвої системи фінансової безпеки передбачає з'ясування і систематизацію явищ, подій, дій, настання або здійснення яких безпосередньо або опосередковано може бути загрозою тому чи іншому суб'єктові фінансової безпеки.

Основні загрози фінансовій безпеці держави становлять:

— недосконалість бюджетної політики і нецільове використання коштів бюджету;

— ефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків;

— значні обсяги державного та гарантованого  державою боргу, проблеми з його обслуговування;

— різкі зміни рівня цін та курсу національної валюти;

— значна різниця співвідношення доходів найбільш і найменш забезпеченого населення та недостатня соціальна захищеність певних груп населення;

— невисокий рівень капіталізації  банківської системи, невеликі обсяги довгострокового банківського кредитування та значний рівень відсоткових ставок із кредитів;

— залежність реформування економіки країни від отримання іноземних кредитів;

— низький рівень інвестиційної  діяльності;

— зростання "тіньової" економіки, посилення її криміналізації, нелегальний  відплив валютних коштів за кордон тощо [3].

Ступінь впливу загроз визначається на підставі розрахунку і моніторингу системи індикаторів та порівняння їх із пороговими значеннями. Індикатор (від лат. indico — вказую, визначаю) — елемент, що відображає процес або стан об'єкта спостережень, його якісні та кількісні характеристики.

Також вкрай негативно позначається на забезпеченні фінансової безпеки України позбавлення її можливості отримати належну їй частку золотого запасу, алмазного фонду та інших активів колишнього СРСР. У разі ратифікації Верховною Радою України підписаної під тиском російської сторони 09.12.94 р. Угоди між Україною і Росією про так званий "нульовий варіант" врегулювання питання правонаступництва щодо зовнішнього боргу й активів колишнього СРСР, буде завдано шкоди міжнародному авторитету України як одній з країн – правонаступниць колишнього СРСР. Національним інтересам України відповідала б відмова від ратифікації Угоди щодо "нульового варіанту" і висунення вимог щодо передачі Україні належної їй частки активів і пасивів колишнього СРСР.

Обґрунтована система індикаторів дає змогу оперативно здійснювати аналіз фінансової безпеки різних об'єктів, попереджувати розвиток негативних тенденцій, вносити необхідні корективи як у повсякденну діяльність, так і на перспективу, прогнозувати розвиток подій.

Залежно від специфіки  досліджуваного явища визначаються порогові значення індикаторів, що не можуть визначатися шляхом точних розрахунків, а визначаються експертно на основі досвіду. У процесі встановлення порогових значень фінансової безпеки України слід також враховувати граничні рівні критеріїв, встановлених для країн — кандидатів на вступ до ЄС.

Рівень фінансової безпеки  визначають багато індикаторів, основними  з яких є: дефіцит бюджету, обсяги боргів держави, рівень інфляції, вартість банківських кредитів, рівень монетизації  економіки, обсяг міжнародних резервів НБУ [3].

1.2. Державне регулювання  банківської системи в контексті фінансово-економічної безпеки

Банківська система країни відіграє важливу роль у цілісному економічному механізмі, особливо в ринкових умовах, і може істотно впливати на економічні процеси в суспільстві. Банки зберігають та розпоряджаються суспільним капіталом, є посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищуючи загальну ефективність виробництва. Тому саме в їхній надійності зацікавлені всі учасники: держава, підприємства, населення, самі банки.

Питання механізму та ефективності державного регуляторного  впливу на розвиток банківської системи країни досить широко висвітлено у закордонній та українській економічній літературі. Зокрема, окремі питання теорії і практики функціонування банківської системи досліджували наступні закордонні вчені: Дж. Герлі, А. Грязнова, Е. Жуков, Дж. М. Кейнс, Е. Коен, В. Колесніков, Л. Красавіна, О. Лаврушин, Ю.А. Львов, Ф. Мишкін, А. Пігу, П. Роуз, Дж. Сінкі, М. Фрідмен, Е. Шоу, Й. Шумпетер. Вагомий внесок у дослідження механізму державного регулювання банківської країни зробили українські вчені-економісти: О. Василик, В. Вітлінський, А. Гальчинський, А. Даниленко, О. Дзюблюк, О. Заруба, Т. Ковальчук, Н. Костіна, І. Лютий, А. Мороз, П. Нікіфорова, А. Пересада, О. Пилипченко, М. Пуховкіна, М. Савлук, О. Шарова.

Успіх реформування економіки  визначає ефективна робота фінансово-кредитного комплексу, основою діяльності якого є банківська система.

Банківська система – законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю. Її надійність і стабільність роботи є одним із найважливіших чинників стійкості й ефективності національної економіки. Становлення банківської системи України, як і в інших країнах із перехідною економікою, відбувається в умовах відсутності повноцінних ринкових відносин. Банківська система України і, відповідно НБУ, створювалися протягом 1991р. у зв'язку з дезінтеграцією радянської банківської системи. Правовою основою банківської системи нашої держави став Закон України "Про банки і банківську діяльність", ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991р. [4].

Банк варто розглядати як підприємство, але підприємство особливого виду. Якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують головним чином роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші виступають у ролі товару. Ця особливість банківського підприємства робить його настільки своєрідним, що вона об'єктивно потребує спеціального правового регулювання, яке відрізняється від загального законодавства про підприємства [5].

Державне регулювання банківської системи реалізується через вплив Національного банку України на банки. Цей вплив зумовлений ступенем розвитку банківської і кредитної систем та об'єктивною потребою для здійснення його цілей, визначених Законодавством. Основні питання державного регулювання банківської системи в Україні відображені в інструкції №10 "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків" НБУ [6]. Згідно з цим документом комерційні банки повинні дотримуватися ряду обов'язкових економічних нормативів. Перша їх група стосується питань визначення розміру та категорії капіталу банку.

Головною метою регулювання банківської сфери є підвищення рівня надійності, стабільності банківської системи загалом та захист інтересів кредиторів і вкладників. Межі регулювання можливостей держави визначаються економічною ситуацією, що склалася у державі. За цих умов важливою характеристикою регулювання є динамічність.

Функції державного регулювання банківської системи: обумовленні завданнями  регулювання; мають об’єктивний характер; є складовими змісту управління банківською індустрією; є відносно самостійними; реалізуються через механізм регуляції банківської системи; спрямовані на об’єкт регулювання.

Згідно ст. 55 Закону України  “Про Національний банк України ” головна мета банківського регулювання визначається як безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників та кредиторів [7].

Натомість у Законі України  “Про фінансові послуги та державне регулювання  ринків фінансових послуг ” подано розширений перелік функцій державного регулювання ринку фінансових послуг, до складу яких зокрема входить ринок банківських послуг. Законодавець визначає їх наступним чином [8]:

• проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

• захист інтересів споживачів фінансових послуг;

• створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;

• створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

• забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

• додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

• запобігання монополії  та створення умов розвитку добросовісної  конкуренції на ринках фінансових послуг;

• контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;

• сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Перелічені вище функції згідно чинного законодавства визначають мету державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні, його економічну сутність.

Сутність державного регулювання банківської системи проявляється через реалізацію функцій, які покладаються на нього суспільством та станом фінансового сектору держави. Від того наскільки адекватно система державного регулювання реалізуватиме функції координації у банківському секторі залежатиме розвиток банківського бізнесу та подальше економічне зростання у вітчизняній економіці.

На сучасному етапі  розвитку банківництва важливо чітко  визначити функції, за допомогою  яких найефективніше здійснюватиметься державне регулювання банківської системи, віднайти оптимальні варіанти розподілу цих функцій між органами державної влади.

Згідно теоретичних  розробок існуючих наукових досліджень та законодавчих положень стосовно функцій регулювання банківської системи, за умови максимального врахування економічної сутності державного регулювання банківської системи доцільно виділити такі його функції:

1. Інституційна (функція формування та розвитку інституційного середовища). Формування інституційного середовища забезпечується діяльністю органів державного регулювання через визначення правил гри для учасників банківського ринку. Визначальна роль у цьому належить процесу розробки, прийняття та реалізації законодавчих та нормативно-правових актів. Інституційна функція державного регулювання банківської системи покликана забезпечувати розвиток конкурентного середовища у банківництві, рівноправність учасників банківського ринку всіх форм власності, вільне входження та вихід із даного сегменту ринку.
2. Регламентуюча (функція регулювання банківської діяльності та реалізації регуляторної політики). Дана функція передбачає здійснення регламентації процесу організації банківського бізнесу, регулювання діяльності банків на кредитному, валютному та фондовому ринках. Згідно Закону України “Про зсади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності Національний банк України здійснює регуляторну діяльність щодо виконання таких функцій [9,10]: становлення для банків правил проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку та звітності, захисту інформації, коштів та майна; визначення системи, порядку і форми платежів між банками; визначення напрямків розвитку сучасних електронних банківських технологій, створення та координація електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; ведення державного  реєстру банків, здійснення ліцензування банківської діяльності та операцій; здійснення сертифікації аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку; організація інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видання ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей.
3. Соціальна (функція забезпечення соціальної допомоги та захисту прав учасників банківського ринку). Соціальний аспект державного регулювання банківської системи проявляється: у формуванні системи прав захисту вкладників та кредиторів банківської установи; у стимулюванні реалізації банками пільгових програм кредитування для незахищених верств населення (багатодітних сімей; неповносправних громадян; ветеранів війни, інвалідів дитинства, пенсіонерів тощо); у організації розробки програм фінансової підтримки сектору малого і середнього бізнесу, підприємців, фізичних осіб, фермерів; у активізації розвитку іпотечного кредитування, зокрема молодіжного іпотечного кредитування тощо.
4. Контрольна (функція реалізації державного контролю за діяльністю об’єктів державного регулювання банківництва). Контрольна функція виявляє порушення чинної законодавчої та нормативно-правової бази та забезпечує адекватне реагування наглядових структур щодо застосування заходів впливу до порушників. Контрольна функція реалізується через банківський нагляд, податковий аудит, державний господарський контроль, контроль силових структур, фінансовий моніторинг. Безперервний процес контролю за банківською системою дозволяє своєчасно реагувати на порушення банківського законодавства та оптимізувати політику державного регулювання.
5. Функція забезпечення безпеки банківського сектору країни. Безпека банківської система в значній мірі залежить від характеру здійснення політики доступу іноземних банків до національної банківської системи; антикримінальної політики в фінансовому секторі; ступеню боротьби контролюючих органів з легалізацією коштів, набутих злочинним шляхом; заходів впливу за недодержання вимог щодо відкритості, достовірності та прозорості фінансової звітності банків. Реалізація функції забезпечення безпеки банківського сектору передбачає виявлення та прогнозування внутрішніх та зовнішніх загроз банківській системі, здійснення комплексу оперативних та довгострокових заходів щодо їх попередження та  нейтралізації. Важливого значення при цьому набуває створення фонду засобів забезпечення фінансової стійкості банківської системи та ефективне управління ними в повсякденних умовах та при надзвичайних ситуаціях.
6. Координувальна (функція налагодження взаємодії між регулюючими органами державної влади). Дана функція набуває вагомого значення при оптимізації процесу регулювання, що в кінцевому результаті веде до підвищення ефективності функціонування банківської системи. Така оптимізація досягається шляхом: налагодження обміну інформацією, спостереженнями, висновками між органами, що здійснюють державне регулювання банківської системи; вільного доступу до інформаційних баз даних одне одного; проведення спільних нарад та зустрічей. Належна реалізація координуючої функції сприяє уникненню дублювання регулюючих та контрольних функції, економії часу фахівців та зменшенню фінансових витрат на утримання відповідного персоналу.
7. Інтеграційна (функція сприяння входженню в світовий банківський ринок). Зростання мобільності фінансового капіталу та інтернаціоналізація банківської діяльності, розвиток фінансових інновацій та розширення сфери трансграничних банківських послуг вимагають активної діяльності органів державної влади щодо стимулювання входження вітчизняних банків на європейський та світовий ринки банківських послуг. Такому входженню може сприяти адаптація міжнародних принципів та правил ведення банківської діяльності до реалій вітчизняного банківського ринку, використання досвіду провідних країн світу щодо застосування прогресивних форм державного регулювання банківського сектору. А це можливо внаслідок налагодження тісної співпраці з міжнародними організаціями, які здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин, з організаціями, які являються форумом для міжурядового обговорення проблем банківського регулювання та нагляду, з організаціями, які забезпечують збір належної інформації та здійснюють статистичні та науково-дослідні роботи з актуальних питань банківського регулювання.

Законодавчо визначено, що наглядові та регулятивні функції  можуть здійснюватися Національним банком безпосередньо або через  створений ним орган банківського нагляду. На сьогодні весь спектр регулятивно-наглядових функцій Національний банк реалізує виключно самостійно, шляхом реалізації таких повноважень:

• здійснює усі види перевірок на місцях банків, інших фінансово-кредитних установ в Україні, а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків та ліцензуванні банківських операцій;
• може вимагати від банків та інших фінансово-кредитних установ проведення загальних зборів акціонерів і визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення;
• може брати участь у роботі зборів акціонерів, засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банку та іншої фінансово-кредитної установи з правом дорадчого голосу;
• може пред’являти вимоги щодо здійснення обов’язкових аудиторських перевірок банків, отримує висновки незалежних аудиторських організацій про результати діяльності банків тощо.

Зміст регулювання діяльності банків Національним банком України (згідно функцій НБУ) полягає у здійсненні впливу на банки та інші фінансово-кредитні установи з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці, сприяння дотриманню стабільності банківської системи та цінової стабільності.

Форми регулювання банківської  діяльності відображають характер впливу НБУ на банки та інші фінансово-кредитні установи, засоби і прийоми його здійснення. Згідно статті 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:

• адміністративне регулювання: реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків.
• індикативне регулювання: встановлення обов'язкових економічних нормативів; визначення норм обов'язкових резервів для банків; встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; визначення процентної політики; рефінансування банків; кореспондентських відносин; управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; операцій з цінними паперами на відкритому ринку; імпорту та експорту капіталу [11].

В основу адміністративного регулювання покладено використання засобів впливу переважно організаційно-владного характеру. За допомогою адміністративного регулювання забезпечується нормальне функціонування банківської системи України. Форми адміністративного регулювання утворюють цілісну підсистему й охоплюють повний управлінський цикл.

Індикативне регулювання  передбачає використання комплексу  змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість НБУ за допомогою інструментів (засобів  та методів) грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу і кредитування економіки з метою забезпечення цілей діяльності НБУ.

Структура банківського нагляду в Україні змінювалася  декілька разів, що свідчить про пошук  Національним банком оптимальних форм організації системи банківського регулювання і нагляду в умовах постійних змін в банківській системі держави.

1.3. Науково-методичні підходи щодо формування фінансової системи безпеки банків.

Безпеці банківської  діяльності присвячено багато наукових праць, в яких безпека банків розглядається з різних точок зору, зокрема безпеки банків, економічної безпеки, фінансової безпеки, безпеки проведення банківських операцій та ін.

В енциклопедії банківської справи наводиться таке визначення безпеки банків: система заходів, яка забезпечує захищеність інтересів власників, клієнтів, працівників і керівництва банку від зовнішніх та внутрішніх загроз [12].

У концепції економічної безпеки  України, яка розроблена Інститутом економічного прогнозування при  Національній академії наук України, фінансовою безпекою вважається захищеність фінансових інтересів суб’єктів господарювання на всіх рівнях фінансових відносин [13].

Враховуючи те, що економічна безпека банківської системи є складовою фінансової безпеки країни, доцільно розширити зміст аналізованого поняття: економічна безпека банків – це такий стан, за якого банківські установи не можуть втрачати фінансову стійкість і ділову репутацію в результаті цілеспрямованих дій певної групи осіб чи організацій як усередині, так і за межами держави, а також у результаті негативних макроекономічних та політичних чинників.

У методиці розрахунку рівня економічної  безпеки України, яка затверджена наказом Міністерства економіки України № 60 від 02.03.2007 [14], фінансова безпека трактується як стан бюджетної, грошово-кредитної, банківської, валютної систем та фінансових ринків, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних загроз, здатністю забезпечувати ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання. Так, М. Єрмошенко зазначає, що економічна безпека повинна безпосередньо включати як ґрунтовну складову фінансову безпеку або безпеку фінансово-кредитної сфери [15].

Велику увагу проблемі забезпечення фінансової безпеки банківської діяльності приділяє О. Барановський. Він дає таке визначення фінансової безпеки комерційного банку: сукупність умов, за яких потенційно небезпечні для фінансового стану комерційного банку дії чи обставини, попереджені чи зведені до такого рівня, за якого вони не здатні завдавати шкоди встановленому порядку функціонування банку, збереженню й відтворенню його майна та інфраструктури і перешкоджати досягненню банком статутних цілей; стан захищеності фінансових інтересів комерційного банку, його фінансової стійкості, а також середовища, в якому він функціонує [16]. Із наведеного визначення видно, що автор пов’язує фінансову безпеку з фінансової стійкістю.

Враховуючи те, що на фінансову стійкість банківської системи впливають зовнішні та внутрішні чинники, фінансова безпека банків повинна бути спрямована на нейтралізацію їх негативного впливу та досягнення певного ефекту від проведених заходів.

Зарубіжний та вітчизняний  досвід свідчить про те, що для забезпечення безпеки необхідно створити цілеспрямовану протидію усім злочинним та протиправним діям [17].

Систему безпеки  банківської діяльності можна визначити  як організовану сукупність спеціальних  органів, коштів, методів і заходів, що забезпечують захист діяльності від  впливу внутрішніх та зовнішніх загроз (рис. 1.4).

Рис. 1.4 Система безпеки банківської діяльності

За: [12].

При організації ефективної системи фінансової безпеки необхідно дотримуватися таких принципів:

• комплексність – забезпечення безпеки персоналу, матеріальних та фінансових ресурсів від можливих загроз усіма доступними законними засобами, методами; забезпечення безпеки інформаційних ресурсів протягом усього життєвого циклу, на усіх технологічнихетапах їх обробки та використання, в усіх режимах функціонування; спроможність системи до розвитку та удосконалення відповідно до змін умов функціонування суб’єкта;
• своєчасність – попереджувальний характер заходів щодо забезпечення безпеки. Постановка завдань, формування комплексної безпеки на попередніх стадіях розробки системи безпеки на підставі аналізу та прогнозування обставин, загроз безпеці, а також розробка ефективних заходів попередження;
• безперервність – використання злочинцями законних і незаконних методів з метою боротьби з методами захисту, що забезпечують безпеку діяльності;
• активність – захист інтересів банківських установ шляхом використання стандартних і нестандартних методів;
• законність – система безпеки на о<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__Char" style=" font-size: 14pt