Фінансова криза

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат з антикризового управління підприємством

на тему: «Фінансова криза» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Виконали: студенти

      1-ї  групи, 2-го курсу,

      Спеціальності 6505

      Алексєєнко Юлія;

      Даниленко Андрій;

      Панковець Микита 

      Перевірила: Кужель Марина    Юріївна 
 
 

Київ 2010

      План 

     1. Вступ. Фінансова  криза (теорія) ст. 3

     2. Велика депресія   ст. 12

     3. Фінансова криза в Україні в 2008 році  ст. 15

     4. Економічна криза  в Росії в 1998 році ст. 17

     5. Висновки ст. 19

     6. Список використаних  джерел ст. 20  

     Фінансова криза – це вид локальної кризи, при якій в динаміці спостерігається погіршення показників поточної ліквідності, фінансової стійкості з одночасним зростанням коротко- та середньострокової заборгованості, що призводить до неплатоспроможності підприємства.

     Фінансова криза – це робота підприємства у безприбутковій зоні, яка призводить до втрати потенціалу успіху, загрожує його платоспроможності та по  дальшому існуванню як суб’єкту господарювання.

     Також під фінансовою кризою розуміють  фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві.  З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. В результаті настання фінансової кризи на підприємстві, через нестачу грошових ресурсів, відбуваються збої в поставках, що може спричинити виникнення  кризи постачання.

     До  основних симптомів фінансової кризи  належать: зменшення рівня прибутковості  та рентабельності; скорочення частки грошової маси в обігових коштах; зменшення  платоспроможності та поточної ліквідності підприємства; збільшення собівартості готової продукції; збільшення запасів готової продукції на складах; зменшення швидкості обороту капіталу та ін.

     Як  правило, фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно 
діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог  заходів щодо фінансового оздоровлення.

     Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, прийнято поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства). 

     Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

• спад кон'юнктури в економіці в цілому;
• значний рівень інфляції;
• нестабільність господарського та податкового законодавства;
• нестабільність фінансового та валютного ринків;
• посилення конкуренції в галузі;
• криза окремої галузі;
• посилення монополізму на ринку;
• дискримінація підприємства органами влади та управління;
• політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції).

     Головні ендогенні фактори фінансової кризи:

• брак чітко визначеної стратегії розвитку підприємства;
• дефіцити в організаційній структурі;
• низький рівень менеджменту;
• низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;
• незадовільне використання виробничих ресурсів;
• непродуктивне утримання зайвих робочих місць.

     У цілому всі названі причини кризи  досить тісно взаємозв'язані і  створюють складний комплекс причинно-наслідкових  зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вже перелічених нами. Типовими наслідками впливу вищенаведених причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:

• утрата клієнтів та покупців готової продукції;
• зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;
• неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
• підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;
• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;
• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та підвищення плинності кадрів;
• підвищення тиску на ціни;
• суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції. Виділяють такі види кризи:

     Далі  необхідно з’ясувати основні  види фінансової кризи на підприємстві. Розрізняють такі види кризи: стратегічна  криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал, немає засобів  щодо його відновлення, оскільки відсутні ключові фактори успіху, що не дозволяє подолати кризу збуту); криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу); криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

     Важливою  передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація  глибини фінансової кризи. Існують 
три фази кризи: фаза передкризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);  фаза кризи, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;  кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації (за режимами самоліквідації або через систему банкрутства).

      Досить  важливим є питання своєчасної ідентифікації  фінансової кризи на підприємстві. Основними джерелами інформації при аналізі фінансової сфери є: баланс підприємства; звіт про фінансові  результати; звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал. Взагалі аудит фінансової сфери передбачає: оцінювання динаміки та структури валюти балансу; аудит власного капіталу; аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості; оцінювання ліквідності активів підприємства та його платоспроможності; аудит інвестицій; аналіз дебіторської заборгованості; аналіз Cash-Flow (обсяги чистих грошових потоків, утворюваних у результаті операційної та інвестиційної діяльності, які залишаються в розпорядженні підприємства на певному періоді); оцінювання ділової активності підприємства.

      До  надзвичайних заходів щодо подолання  фінансової кризи відносяться: заходи, спрямовані на призупинення “відтоку”  готівки (заморожування рахунків до оплати; одержання короткострокових поступок по оплаті боргів; визначення й оплата термінових зобов'язань; призупинення витрат на модернізацію обладнання, підвищення кваліфікації і т.д.) та заходи, спрямовані на інтенсифікацію “притоку” готівки  (продаж/здача в оренду основних чи фондів устаткування; відмовлення від закупівлі мало споживаних видів сировини і матеріалів на користь найбільш необхідних; розгляд варіантів кредитування і т.д.). Тактичні заходи можуть мати вигляд постійно-діючих планів або спеціальних планів по фінансовому оздоровленню. Прийняття рішень щодо змісту та часових характеристик заходів залежить від типу та глибини фінансової кризи.

      Для фінансового оздоровлення, у залежності від причин формування кризових явищ у фінансовій підсистемі, застосовують заходи у таких напрямках: подолання кризи платежів; реструктуризація кредиторської заборгованості, в т.ч. по основному боргу, санкціях тощо; забезпечення достатнього рівня надходження коштів; економія поточних витрат тощо. Реструктуризація заборгованості – один з найважливіших заходів, що дозволяє забезпечити базу для подальших антикризових перетворень в організації.  Фінансова реструктуризація займає чильне місце у загальному процесі реструктуризації підприємств. Заходи виходять за межі суто фінансових важелів та потребують участі практично усіх підрозділів підприємства. 

      Фінансове оздоровлення може існувати у формі  фінансової санації. Згідно Закону України  “Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом”  санація розглядається як  система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів та капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

      Санація може здійснюватися з ініціативи власників або кредиторів підприємства, що передбачає поглинання фірми, що знаходиться на межі банкрутства іншою компанією; випуск нових цінних паперів для мобілізації грошового капіталу; збільшення кредитів та державних субсидій; зменшення відсотків за облігаціями, які раніше були випущеними та відстрочки їх погашення; реструктуризація заборгованості; повна або часткова купівля державою акцій підприємств. Санаційні заходи можуть оформлятися у вигляді плану або програми, які відрізняються цілями, структурою, часовими характеристиками та складом виконавців.

      Для подолання стратегічної фінансової кризи на підприємстві необхідно підготувати програму розробки та реалізації заходів по фінансовому оздоровленню підприємства, яка повинна охоплювати такі розділи: експрес-діагностика за балансовими даними; заходи щодо використання зовнішніх джерел фінансового оздоровлення підприємства; заходи щодо використання внутрішніх джерел (резервів фінансового оздоровлення). Зміст програми включатиме заходи по розробці та виконанню антикризової фінансової стратегії, а також необхідні механізми, що забезпечують підтримку фінансової стійкості .

     Вибір методів подолання фінансової кризи  зумовлює склад та обсяги робіт фінансово-економічних  служб підприємства. Основними задачами діяльності фінансових підрозділів підприємства в умовах  кризи є: координація діяльності всіх підрозділів підприємства з метою впровадження заходів по фінансовому оздоровленню; скорочення витрат при стабілізації поставок МТР;  розробка та фінансове обґрунтування виходу підприємства з кризи;  збереження  платоспроможності;  підвищення надходжень та скорочення витрат.

     Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження та прогнозування банкрутства підприємств є дискримінантний аналіз. Зміст дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та розраховується інтегральний показник, на підставі якого можна з достатньою ймовірністю передбачити банкрутство суб'єкта господарювання. Дискримінантний аналіз базується на емпіричному дослідженні фінансових показників великої кількості підприємств, одні з яких збанкрутіли, а інші — успішно продовжують свою діяльність. При цьому добирається ряд показників (коефіцієнтів), для кожного з яких визначається питома вага в так званій «дискримінантній функції». Як і граничне значення вибраних показників, вагомість може коригуватися. Вона залежить від галузі, до якої належить підприємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рівня інфляції та інших факторів. Залежно від величини інтегрального показника робиться висновок про належність об'єкта аналізу до групи підприємств-банкрутів, чи до групи таких, що успішно функціонують.

     Попередником  дискримінантного аналізу є тест на банкрутство Тамарі (фінансовий аналітик «Bank of Israel»). В основу тесту Тамарі покладено шість показників: коефіцієнт забезпеченості власним капіталом, прибутковість капіталу, абсолютна ліквідність, коефіцієнт співвідношення вартості товарної продукції до запасів готової продукції на складі, коефіцієнт оборотності основного капіталу, коефіцієнт співвідношення обороту від реалізації та дебіторської заборгованості.

     Існує багато підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб'єктів господарювання. Будь-яка методика оцінки кредитоспроможності за своєю суттю є одночасно методикою прогнозування банкрутства. У зарубіжній практиці досить поширеними є модель Альтмана та модель Спрінгейта.

     Модель  Альтмана розроблено в 1968 році. Вона має  також назву «розрахунок Z-показника». Це 5-факторна модель, де факторами є  окремі показники фінансового стану  підприємства.

Z = 1,2 А + 1,4 В + 3,3 С + 0,6 D + 1,0 Е 

     За  деякими джерелами точність прогнозування  банкрутства за цією моделлю становить 95%.

     На  жаль, можливість використання її в Україні є проблематичною через інфляцію та монополізацію економіки.

     Модель  Спрінгейта побудовано на підставі дослідження впливу 19 фінансових показників. Вважається, точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%, однак з часом цей показник зменшується.

Z = 1,03 А + 3,07 В + 0,66С  + 0.4D.

     Якщо Z < 0, 862, то підприємство є потенційним  банкрутом.

     З використанням різних методик прогнозування банкрутства розраховано універсальну дискримінантну функцію. Вона має такий вигляд:

Z = 1,5Х1 + 0,08Х2 + 10Х3+5Х4 + 0,3Х5 + 0, 1Хб,

де Х1 — Cash-Flow / зобов'язання;

X2 —  валюта балансу / зобов'язання;

Х3—  прибуток / валюта балансу;

Х4 —  прибуток / виручка від реалізації;

Х5 —  виробничі запаси / виручка від  реалізації;

Х6 —  оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валюта балансу).

Одержані  значення показника Z можна інтерпретувати так:

Z > 2 —  підприємство є фінансове стійким, і йому не загрожує банкрутство;

1 < Z <2 — у підприємства порушено фінансову рівновагу (фінансову стійкість), але йому не загрожує банкрутство за умови переходу на антикризове управління;

0 < Z < 1 — підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z < 0 —  підприємство є напівбанкрутом. Головне значення прогнозування банкрутства полягає у своєчасній розробці контрзаходів, спрямованих на подолання на підприємстві негативних тенденцій.

     Система раннього попередження та реагування може бути організована як на самому підприємстві, так і за його межами, наприклад на базі консалтингової фірми, котра обслуговує це підприємство.

       Велика депресія.

      Велика  депресія – рецесія світової економіки, що почалася в більшості в 1929 році і закінчилась на початку 1933. Але аж до 1939 року світ виходив з депресії, тому 1930-і роки вважаються періодом Великої депресії. В українській мові частіше вживаний термін «світова економічна криза», а термін «Велика депресія» стосується лише США.

      Ця  криза сильно вплинула на найбільш розвинуті країни, включаючи США, Канаду, Великобританію, Німеччину, Францію, проте мала вплив і на інші країни. Більш за все постраждали промислові міста, в багатьох країнах майже  зупинилось будівництво. Через скорочення платоспроможного попиту, ціни на с/г продукцію упали на 40-60%. 

      Причини.

      Передували  Великій депресії події Біржового краху США 1929 року: обвальне падіння цін на акції, що почалося в «Чорний четвер» 24 жовтня 1929 року, і прийняло катастрофічні масштаби в «чорний понеділок» і «чорний вівторок». 29 жовтня 1929 року – день біржового краху на Уолл-Стріт.

      Економісти  не прийшли до єдиної думки щодо причин Великої депресії. Існує ряд  теорії на цей рахунок, але, мабуть, в виникненні кризи зіграла сукупність всіх факторів.

• Кейнсіанське пояснення – брак грошової маси. В той час гроші були прив’язані до золотого запасу, що обмежувало грошову масу. В той же час зростало виробництво, на межі віків з’явились нові види товарів такі як автомобілі, літаки, побутова техніка тощо. Кількість товарів, як валова, так і по асортименту збільшилась багатократно. В результаті обмеженості грошової маси і росту товарної маси виникла сильна дефляція – падіння цін, що викликало фінансову нестабільність, банкрутство багатьох підприємств, неповернення кредитів.
• Монетаризм – кризу викликала грошова політика ФРС.
• Марксизм – чергова криза перевиробництва, характерна для капіталізму.
• Біржовий пузир – інвестиції в виробництв понад реальної необхідності.
• Закон Смута-Хоулі – закон, прийнятий в 1930 році, згідно з яким вводилось високе мито на імпортні товари. Намагаючись таким чином захистити внутрішнього виробника, уряд протекціоністськими методами підвищив ціни на дешевий імпорт. Це в свою чергу знизило і без того погану купівельну спроможність населення, а також змусило інші країни ввести контрміри, що зашкодило американським експортерам. Лише в середині 1930х років міжнародна торгівля почала відновлюватися , позитивно впливаючи на світову економіку.
• Перша світова війна також зіграла роль однієї з причин кризи – після війни економіка США була накачана військовими замовленнями уряду, які після закінчення війни різко скоротилися, що привело до рецесії в ВПК країни і суміжних секторах економіки.

     Наслідки

• рівень промислового виробництва був відкинутий до рівня початку хх століття, тобто на 30 років
• в індустріально-розвинутих країнах з ринковою економікою нараховувалось близько 30 млн безробітних
• погіршилось становище фермерів, мілких торговців, представників середнього класу. багато з них опинилися за межею бідності.
• виросла кількість прихильників як комуністичних, так і правоекстремістських партій (в Німеччині наприклад до влади прийшла НСНРП на чолі з Адольфом Гітлером).

Фінансова криза  в Україні у 2008 році

     Кризові явища в банківській сфері почали проявлятися в другій половині 2008 року. Українські банки, особливо, контрольовані іноземним капіталом, мали можливість легко отримати дешеві і як правило короткострокові кредити у іноземних банків і за рахунок цих ресурсів видавати більш дорогі та більш довгострокові кредити в Україні. Після початку іпотечної кризи в США ситуація почала поступово змінюватися, оскільки західні банки змушені були підвищувати ставки за своїми кредитами, що призвело до утримання кредиту українських банків, скороченню кредитування будівництва, особливо житлового.

     Наслідком скорочення доходів і неможливості взяти кредит під час кризи стало різке падіння цін на придбання та оренду нерухомості. Криза в будівельній індустрії України стала помітною вже в травні, коли були скорочені доходи та стало неможливим взяти кредит. Знизилися обсяги будівництва. Спад в будівництві прийняв обвальний характер, зробив невідворотним поглиблення кризи в металургії, оскільки будівельна галузь була одним з основним споживачем металу.

     Значна  залежність української економіки  від експорту,особливо, металургійної  продукції, ускладнило протікання кризи. Падіння цін на українську металургійну продукцію було пов’язане зі зростаючою конкуренцією виробників з Китаю та сезоннім скороченням попиту в основних країнах-споживачах. На початку літа 2008 року ріст цін на чорні метали зупинився, а на прикінці липня почалося зниження цін на продукцію чорної металургії. На початку жовтня Мінпромполітики України оголосило про початок серйозної кризи в чорній металургії: було зупинено 17 з 36 українських доменних печей, розглядалася можливість повної зупинки роботи підприємств.

     В вересні 2008 року почалося падіння курсу  гривні по відношенню до долару США, яке в жовтні переросло в паніку на валютному ринку. В листопаді-грудні багато комерційних банків в односторонньому порядку підняли відсоткові ставки по раніше виданим валютним та гривневим кредитам – в середньому в півтора рази. Станом на 11 грудня, за офіціальним (заниженим) курсом 7,47 грн/дол., валютні кредити тільки фізичним особам склали 191,7 млрд. гривень, збільшившись з 130 мільярдів в жовтні виключно за рахунок падіння гривні. З листопада кредитування населення банками практично було зупинено.

     На  протязі 2008 року українська гривня девальвувала на 38% по відношенню до долару США, що було кращим показником тільки в порівнянні з ісландською кроною та сейшельським рупієм. Рівень безробіття, розрахований за методологією МОТ, в середньому за 9 місяців 2008 року склав 6,5%. За даними Держкомстату, рівень безробіття в листопаді 2008 року збільшився на 20,7% - до 639,9 тисяч людей. Середня заробітна плата за даними Державного комітету статистики в 2008 році склала 1806 гривень на місяць. Через економічну кризу, починаючи з вересня, середня заробітна плат зменшилася. Хоча, більш за все знизилися ходи працівників металургійного сектору, машинобудівників та спеціалістів коксохімічної промисловості, у яких заробітна плата почала знижуватися починаючи з серпня.

     Наприкінці  жовтня 2008 року Міжнародний валютний фонд підтвердив готовність виділити Україні кредит на суму 16,5 мільярдів гривень на 15 років під чотири відсотка річних для подолання проблем економіці. 31 листопада 2008 року, на другому читанні, Верховна Рада прийняла президентський законопроект «Про першочергові заходи по запобіганню негативних наслідків фінансової кризи та про внесення змін до деяких законотворчих актів України» 10 листопада 2008 року Україна отримала перший транш кредиту «stand by» у розмірі 4,5 мільярдів доларів. 

     Економічна  криза в Росії 1998 року

     Економічна  криза в Росії 1998 року (також відома як «Дефолт» по назві однієї з причин кризи) була однією з найтяжчих криз за історію Росії.

     Основними причинами кризи були:

• величезний державний борг Росії, породжений обвалом азіатських економік
• криза ліквідності
• низькі світові ціни на сировину, що складала основу експорту Росії
• популістська економічна політика держави
• будівництво піраміди ДКЗ (ГКО – государственные краткосрочные обязательства)

Датою дефолта являється 17 серпня 1998 року.

     Його  наслідки мали серйозний вплив (позитивний і негативний) як на розвиток економіки, так і держави загалом. Курс рубля по відношенню до долару за півроку впав більше ніж в 3 рази. Була підірвана довіра населення та закордонних інвесторів до російських банків і держави, а також до національної валюти. Розорилась велика кількість малих підприємств, «луснуло» багато банків. Банківська система опинилась в колапсі мінімум на півроку. Населення втратило значну частину своїх заощаджень, впав рівень життя.