Фінансова діяльність комерційних банків в умовах економічного розвитку

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ НАЦОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ

з курсу «Банківські  операції»

на тему:

«Фінансова діяльність комерційних банків в умовах економічного розвитку»

Виконала: студентка  групи  ФБД-43к

Шурубура Я.М.

ІРПІНЬ – 2013

Зміст

Розділ 1. Загальнотеоретична характеристика комерційних банків……..3

1. Поняття комерційного банку............................................................................3
2. Принципи діяльності та функції комерційних банків……………………...6

Розділ 2. Види операцій банків………………………………………………..10

2.1 Пасивні операції комерційних  банків………………………………………10

2.2 Активні операції комерційних банків……………………………………...14

2.3 Комісійні банківські операції……………………………………………….16

Розділ 3. Шляхи розвитку банківської системи в Україні………………..18

3.1 Інституційні зміни середовища діяльності комерційних банків…………18

3.2 Іноземний капітал на банківському ринку України……………………….23

Висновок…………………………………………………………………………25

Список використаної літератури…………………………………………….26

Розділ 1. Загальнотеоретична характеристика комерційних банків

1.1 Поняття комерційного  банку

Банк – це організація, створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поворотності, платності і терміновості.

Основне призначення банку  – посередництво в переміщенні  грошових коштів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців. Разом з банками переміщення грошових коштів на ринках здійснюють і інші фінансові і кредитно-фінансові установи: інвестиційні фонди, страхові компанії, брокерські, дилерські фірми і т.д. Але банки як суб’єкти фінансового ринку мають дві істотні ознаки, що відрізняють їх від всіх інших суб’єктів.

По-перше, для банків характерний  подвійний обмін борговими зобов’язаннями: вони розміщують свої власні боргові  зобов’язання (депозити, ощадні сертифікати  і ін.), а мобілізовані таким чином  засоби розміщують в боргові зобов’язання і цінні папери, випущені іншими. Це відрізняє банки від фінансових брокерів і дилерів, які не випускають своїх власних боргових зобов’язань.

По-друге, банки відрізняє ухвалення на себе безумовних зобов’язань з фіксованою сумою довга перед юридичними і фізичними особами. Цим банки відрізняються від різних інвестиційних фондів, які всі ризики, пов’язані із зміною вартості її активів і пасивів, розподіляє серед своїх акціонерів.

В Україні створення і  функціонування комерційних банків ґрунтується на Законі України “Про банки і банківську діяльність”. Відповідно до цього закону банки  України діють як універсальні кредитні установи, що здійснюють широкий круг операцій на фінансовому ринку: надання  різних по видах і термінах кредитів, покупка-продаж і зберігання цінних паперів, іноземної валюти, залучення засобів у внески, здійснення розрахунків, видача гарантій, порук і інших зобов’язань, посередницькі і довірчі операції і т.п.

В Україні банки можуть створюватися на основі будь-якої форми  власності – приватною, колективною, акціонерною, змішаною. Не виключається можливість створення банків, заснованих виключно на державній формі власності, які відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати свою діяльність на комерційній основі. Для формування статутних капіталів українських банків допускається залучення іноземних інвестицій. Під банками за участю іноземних інвестицій розуміються:

- сумісні банки, тобто  банки, статутної капітал яких  формується за рахунок засобів резидентів і нерезидентів;

- іноземні банки –  банки, статутної капітал яких  формується за рахунок нерезидентів;

- філії банків-нерезидентів.

Рішення про відкриття кожного окремого банку за участю іноземних інвестицій ухвалюється Радою директорів Національного Банку України. НБУ встановлює ліміт участі іноземного капіталу в банківській системі країни. Обмеження на участь іноземного капіталу переслідують мету створити найбільш сприятливі умови для становлення вітчизняних комерційних банків і захисту від експансії зарубіжних банків.

За способом формування статутного капіталу банки підрозділяються на акціонерні (відкритого і закритого типу) і пайові. Можливість створення банків, що належать одній особі (юридичному або фізичному) виключається чинним законодавством, згідно якому статутний капітал банку формується із засобів не менші три учасники.

Якщо на початковому етапі  реформування кредитної системи  комерційні банки створювалися головним чином на пайовій основі, то для  нинішнього етапу характерне перетворення пайових банків в акціонерні і створення нових банків у формі акціонерних суспільств. Для акціонерного суспільства характерний, що власником його капіталу виступає саме суспільство, тобто банк. А пайові комерційні банки власниками свого капіталу не є, оскільки кожен з пайовиків зберігає право власності на свою частку капіталу. Пайові комерційні банки організовані на принципах суспільства з обмеженою відповідальністю, тобто суспільства відповідальність кожного пайовика обмежена межами його внеску в загальний капітал банку. Розширення статутного фонду може здійснюватися як за рахунок внесення учасниками додаткових внесків, так і за рахунок вступу до банку нових учасників. Питання про вступ нових учасників і розміри їх внеску до статутного фонду банку вирішується на загальних зборах учасників.

У банків, що функціонують як акціонерне суспільство, статутний  капітал роздільний на певне число  акцій рівної номінальної вартості, що розміщуються серед юридичних і фізичних осіб. Акціонери не мають права вимагати від банку повернення цього внеску, що підвищує стійкість і надійність банку і створює для банку міцні основи для управління його ліквідністю. Акціонерні банки бувають закритого і відкритого типів. Акції закритих банків можуть переходити з рук в руки тільки з відома більшості акціонерів. Акції банків відкритого типу можуть переходити з рук в руки без згоди інших акціонерів і розповсюдяться в порядку відкритої підписки. Підписка на цінні папери вважається відкритою, якщо список покупців цінних паперів не затверджується заздалегідь засновниками або керівними органами банку-емітента, і в результаті ці папери може придбати будь-яка особа. Відкрита підписка вимагає від банку широкої інформації про свою діяльність.

1.2 Принципи діяльності  та функції комерційних банків

Першим і основоположним принципом діяльності комерційного банку є робота в межах реальних наявних ресурсів.

Робота в межах реальних наявних ресурсів означає, що комерційний банк повинен забезпечувати не тільки кількісну відповідність між своїми ресурсами і кредитними вкладеннями, але і добиватися відповідності характеру банківських активів специфіці мобілізованих ним ресурсів. Перш за все, це відноситься до термінів тих і інших. Так якщо банк привертає засоби головним чином на короткі терміни, а вкладає їх переважно в довгострокові позики, то його ліквідність виявляється під загрозою. Наявність в активах банку великої кількості позик з підвищеним ризиком вимагає від банку збільшення питомої ваги власних засобів в загальному об’ємі його ресурсів.

Другим найважливішим  принципом, на якому базується діяльність комерційних банків, є економічна самостійність, тобто економічна відповідальність банку за результати своєї діяльності. Економічна самостійність припускає  свободу розпорядження власними засобами банку і привернутими ресурсами, вільний вибір клієнтів і вкладників, розпорядження доходами банку.

Чинне законодавство надає  всім комерційним банкам економічну свободу в розпорядженні своїми фондами і доходами. Прибуток банка, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, розподіляється відповідно до рішення загальних зборів акціонерів. Воно встановлює норми і розміри відрахувань до різних фондів банку, а також розміри дивідендів по акціях.

За своїми зобов’язаннями комерційний банк відповідає всіма засобами, що належать йому, і майном, на які може бути накладене стягнення. Всі ризики від своїх від своїх операцій комерційний банк бере на себе.

Третій принцип полягає  в тому, що взаємини комерційного банку з своїми клієнтами будуються як звичайні ринкові відносини. Надаючи позики, комерційний банк виходить перш за все з ринкових критеріїв прибутковості, риски і ліквідності.

Четвертий принцип роботи комерційного банку полягає в тому, що регулювання його діяльності може здійснюватися тільки непрямими економічними (а не адміністративними) методами. Держава визначає лише “правила гри” для комерційних банків, але не може давати їм наказів.

Однією з важливих функцій  комерційного банку є посередництво  в кредиті, яке вони здійснюють шляхом перерозподілу грошових коштів, підприємств, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів, і грошових доходів приватних осіб. Особливість посередницької функції комерційних банків полягає в тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником. Перерозподіл ресурсів здійснюється по горизонталі господарських зв’язків від кредитора до позичальника, за допомогою банків без участі проміжних ланок в особі вищестоящих банківських структур, на умовах платності і поворотності. Плата за віддані і отримані у позику засоби формується під впливом попиту і пропозиції позикових засобів. В результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів в господарстві, відповідне ринковому типу відносин.

Значення посередницької функції комерційних банків для  успішного розвитку ринкової економіки  полягає в тому, що вони своєю  діяльністю зменшують ступінь риски  і невизначеності в економічній  системі. Грошові кошти можуть переміщатися від кредиторів до позичальників  і без посередництва банків. Проте  при цьому різко зростають ризики втрати грошових коштів, що віддаються в позику, і зростають загальні витрати по їх переміщенню, оскільки кредитори і позичальники не обізнані про платоспроможність один одного, а розмір і терміни пропозиції грошових коштів не співпадає з розмірами і термінами потреби в них. Комерційні банки привертають засоби, які можуть бути віддані в позику, відповідно до потреб позичальників і на основі широкої диверсифікації своїх активів знижують сукупні ризики власників грошей, розміщених в банці.

Друга найважливіша функція  комерційних банків – стимулювання накопичень в господарстві. Комерційні банки, виступаючи на фінансовому ринку  з попитом на кредитні ресурси, винні  не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, але і формувати достатньо  ефективні стимули до накопичення  засобів. Стимули до накопичення  і заощадження грошових коштів формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Крім високих відсотків, що виплачуються по внесках, кредиторам банку необхідні високі гарантії надійності приміщення накопичених ресурсів в банк. Створенню гарантій служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів в комерційних банках.

Разом із страхуванням депозитів  важливе значення для вкладників має доступність інформації про  діяльність комерційних банків і про ті гарантії, які вони можуть дати. Вирішуючи питання про використання засобів, що є у кредитора, він повинен мати достатню інформацію про фінансовий стан банку, щоб самому оцінити ризик майбутніх вкладень.

Третя функція банків –  посередництво в платежах між окремими самостійними суб’єктами.

У зв’язку з формуванням  фондового ринку отримує розвиток і така функція банків, як посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, які можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередник; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії і інвестиційного фонду. Виступаючи як фінансовий брокер, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнта на підставі договору комісії або доручення.

Як інвестиційний консультант  банк надає консультаційні послуги  своїм клієнтам з приводу випуску  і звернення цінних паперів. Якщо банк бере на себе роль інвестиційної  компанії, то він займається організацією випуску цінних паперів і видачею  гарантій по їх розміщенню на користь  третьої особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, зокрема шляхом котирування цінних паперів, тобто оголошуючи на певні цінні папери “ціни продавця” і “ціни покупця”, по яких він зобов’язується їх продавати і купувати. Коли банк розміщує свої ресурси в цінні папери від свого імені і всі ризики, пов’язані з таким розміщенням, всі доходи і збитки від зміни ринкової оцінки придбаних цінних паперів відносяться за рахунок акціонерів банку, то він виступає як інвестиційний фонд. Необхідною умовою виконання ролі інвестиційного фонду є наявність в штаті банку фахівців з роботи з цінними паперами, що мають кваліфікаційний атестат Міністерства фінансів України, що дає право на здійснення операцій із залученням засобів громадян.

Розділ 2. Види операцій банків

2.1 Пасивні операції комерційних банків

Під пасивними операціями розуміються такі операції банків, в результаті яких відбувається формування ресурсів банків.

Ресурси комерційних банків формуються за рахунок власних, привернутих  і емітованих засобів.

Пасивні операції грають важливу  роль в діяльності комерційних банків. Саме з їх допомогою банки набувають  кредитних ресурсів на ринку.

Існує чотири форми пасивних операцій комерційних банків:

1. Первинна емісія цінних паперів комерційного банку.

2. Відрахування від прибутку  банку на формування або збільшення  фондів.

3. Отримання кредитів  від інших юридичних осіб.

4. Депозитні операції.

Пасивні операції дозволяють привертати в банки грошові кошти, що вже знаходяться в обороті. Нові ж ресурси створюються банківською системою в результаті активних кредитних операцій.

За допомогою перших двох форм пасивних операцій створюється  перша крупна група кредитних ресурсів – власні ресурси. Наступні дві форми пасивних операцій створюють другу крупну групу ресурсів – позикові, або привернуті, кредитні ресурси.

До власних засобів  відносяться акціонерний, резервний капітал і нерозподілений прибуток.

Акціонерний капітал (або  статутний фонд банку) створюється  шляхом випуску і розміщення акцій. Як правило, банки у міру розвитку своєї діяльності і розширення операцій послідовно здійснюють нові випуски акцій. Як тільки один з випусків акцій завершений і сплачений новими власниками банку, крупні банки починають готувати нові комплекти документів з тим, щоб, коли діяльність банку розвернеться в достатній мірі, не втрачати часу на опрацьовування документації і її твердження.

Резервний капітал або  резервний фонд банків утворюється  за рахунок відрахувань від прибутку і призначений для покриття непередбачених збитків і втрат від падіння  курсів цінних паперів.

Нерозподілений прибуток – частина прибули, що залишається  після виплати дивідендів і відрахувань до резервного фонду.

Привернуті засоби банків покривають понад 90% всієї потреби в грошових ресурсах для здійснення активних операцій, перш за все кредитових. Це депозити (внески), а також контокорентні і кореспондентські рахунки. Роль їх виключно велика. Мобілізуючи тимчасово вільні засоби юридичних і фізичних осіб на ринку кредитних ресурсів, комерційні банки з їх допомогою задовольняють потребу народного господарства в додаткових оборотних коштах, сприяють перетворенню грошей на капітал, забезпечують потреби населення в споживчому кредиті.

Основну частину привернутих  коштів складають депозити, які підрозділяються на внески до запитання, термінові і ощадні внески.

Внески до запитання, а  також на поточні рахунки можуть бути вилучені вкладниками на першу вимогу. Власник поточного рахунку отримує від банку чекову книжку, по якій він може не тільки сам отримувати гроші, але і розплачуватися з агентами економічних відносин.

Термінові внески – це внески, що вносяться клієнтами банку  на певний термін, по ним сплачуються  підвищені відсотки. При цьому процентні ставки залежать від розміру і терміну внеску. Одним з видів термінових внесків є депозитні сертифікати, розраховані на точно зафіксований час залучення засобів. Депозитні сертифікати – це свідоцтво про депонування в банці певної достатньо крупної суми грошей, в якому указуються термін його обов’язкового зворотного викупу банком і розмір виплачуваної при цьому певної надбавки.

Важливу роль в ресурсах банків грають ощадні внески населення, зокрема внески цільового призначення. Вони вносяться і вилучаються в повній сумі або частково і упевняються видачею ощадної книжки. Банки приймають цільові внески, виплата яких приурочена до періоду відпусток, днів народжень, практикуються також “новорічні внески” – протягом року банк приймає невеликі внески на святкування Нового року, а в кінці року банк видає гроші вкладникам, охочі ж можуть продовжувати накопичення грошей до наступного нового року. Ці внески користуються великою популярністю у пересічних громадян в економічно розвинених країнах.

Для банків найпривабливішими  є термінові внески, які підсилюють ліквідні позиції банків.

Важливим джерелом банківських  ресурсів виступають міжбанківські  кредити, тобто позики, що отримуються  у інших банків.

Комерційні банки отримують  кредити у НБУ у формі переобліку і перезастави векселів, в порядку  рефінансування і у формі ломбардних кредитів.

Контокорент – єдиний рахунок, за допомогою якого проводяться  всі розрахункові і кредитні операції між клієнтом і банком. У окремі періоди цей рахунок є пасивним, в інші – активним: за наявності у клієнта засобів цей рахунок є пасивним, при їх відсутності, коли клієнт все ж таки виставляє на банк платіжне доручення або виписує чеки, цей рахунок є активним. Як по дебету, так і по кредиту контокорентного рахунку нараховуються відсотки, причому по дебету, тобто по дебетовому сальдо рахунку корпорації, більше, ніж по кредитовому. Кредит по контокорентному рахунку надається під забезпечення комерційними векселями або у формі незабезпечених позик, тобто позик без жодного забезпечення. Нарахування відсотків по дебету контокорентного рахунку може здійснюватися тільки в межах кредитного ліміту – кредитної лінії, яка визначається в договорі між клієнтом і банком (договір про кредитну лінію і розрахунковий-касове обслуговування).

Емітовані засоби банків. Банки  виявляють особливу зацікавленість в дослідженні таких засобів клієнтури, якими вони могли б користуватися достатньо тривалий період. До таких засобів відносяться облігаційні позики, банківські векселі і ін.

Облігаційні позики емітуються у вигляді облігацій. Випуск цих цінних паперів є об’єктом жорсткої регламентації з боку державних органів.

Ще одним видом привернутих  засобів є цінні папери, які  знаходяться на балансі банку  і продаються з угодою про зворотний  їх викуп. Так створюються пасиви банківських ресурсів.

2.2 Активні операції комерційних банків

Мобілізовані грошові  кошти банки використовують для  кредитування клієнтури і здійснення своєї підприємницької діяльності. Операції, пов’язані з розміщенням банківських ресурсів, відносяться до активних операцій банків.

У активах банків виділяються  дві найважливіші групи операцій – кредитні (обліково-позичкові) і фондові операції. На них доводиться до 80% всього балансу.

Кредитні операції можна  класифікувати по ряду ознак.

Залежно від забезпечення розрізняються: позики без забезпечення (бланкові) і позики, що мають забезпечення. Останні діляться на: вексельні, підтоварні і фондові.

Вексельні позики – це кредити, що видаються у формі покупки  векселя або під заставу векселя. Враховуючи вексель, банк стає його власником і виплачує особі, що емітувала вексель або що пред’явив його до обліку, певну суму грошей. За цю операцію банк стягує з клієнта певний відсоток, який називається обліковим відсотком, або дисконтом. До активних вексельних операцій банків відносяться також акцептна і аваль операції. Акцептна операція полягає в тому, що банк надає право солідному клієнтові виписувати векселі, які банк акцептує, тобто, гарантує оплату за свій рахунок по даному векселю, а клієнт, що користується таким акцептним кредитом, зобов’язується внести до закінчення терміну векселя в банк відповідну суму для оплати векселя. У разі авалю платіж по векселю здійснюється безпосередньо векселедавцем, а аваль служить лише гарантією платежу. При нездатності векселедавця сплатити вексель відповідальність за здійснення платежу по векселю переноситься на банк, який поставив аваль на векселі, і за системою кореспондентських відносин з використанням банківських ключів і шифрів підтвердив у разі запиту іншому банку свій аваль. Особливість операцій акцептного авалю полягає в тому, що вони відносяться одночасно до активних і пасивних операцій.

Підтоварні позики – це позики під заставу товарів і товаророзпорядчих документів.

Фондові позики – це позики під забезпечення цінних паперів.

По термінах погашення: що не мають певного терміну –  онкольні (що погашаються на вимогу позичальника або банку); короткострокові (до одного року); середньострокові (від  одного року до п’яти років) і довгострокові (понад п’ять років).

По характеру погашення: що погашаються одноразовим внеском; що погашаються в розстрочку.

По методу стягування відсотка: відсоток утримується у момент видачі позики (при обліку векселя, при наданні споживчої позики); відсоток сплачується у момент погашення кредиту або рівномірними внесками впродовж всього терміну кредиту.

По категоріях позичальників, що відображають економічний зміст і мету кредиту.

До фондових операцій банків відносяться різноманітні операції з цінними паперами: покупка цінних паперів для власного портфеля (інвестиції); первинне розміщення знов випущених цінних паперів серед утримувачів; покупка і продаж цінних паперів на ринку за дорученням клієнта (обслуговування вторинного обороту цінних паперів); позики під цінні папери. “Портфель цінних паперів у банків служить засобом отримання додаткового прибутку у вигляді дивідендів і відсотків, знаряддям фінансового контролю, а також одним з методів фінансування витрат держави”.

2.3 Комісійні банківські операції

Банки ведуть також комісійні  операції, тобто “виконують різні доручення своїх клієнтів за їх рахунок”. Такі доручення пов’язані з переказом грошей як усередині однієї країни, так і з однієї країни в іншу. Це перекладні операції, при яких клієнт доручає своєму банку (у якому він встав на розрахунковий-касове обслуговування і з яким уклав договір про розрахунковий-касове обслуговування) перекласти певну суму з рахунку клієнта вказаному адресатові. Коли операція здійснена, банк висилає або видає (якщо клієнт є в банк особисто) документ про здійснення перекладу. За операцію, що проводиться, банк стягує комісію.

Акредитивна операція полягає  в тому, що банк приймає доручення від клієнта провести платіж третій особі (бенефіціару), тобто особі, на користь якої відкритий акредитив, або акцептувати векселі бенефіціара, або провести платіж бенефіціару, але тільки на певних умовах.

Інкасові операції – це операції по отриманню банками для  клієнтів грошей за їх дорученням і  за їх рахунок по різних документах. Інкасові операції здійснюються з чеками, векселями, товарними документами і цінними паперами. При інкасуванні цінних паперів клієнт передає їх банку для реалізації на ринку тієї країни, де вони емітовані.

Факторингові операції відносяться  до посередницьких. Суть їх в тому, що банк купує боргові вимоги (рахунки-фактури) клієнта на умовах негайної оплати 80% вартості відфактурованих постачань  і сплати решти частини, за вирахуванням відсотка за кредит і комісійних платежів, в строго обумовлені терміни незалежно  від надходження виручки від боржників.

Особливий різновид комісійних операцій – довірчі операції, що полягають в тому, що банк за дорученням клієнтів бере на себе зберігання, передачу і управління певним майном, вираженим як в грошах, так і в цінних паперах.

До комісійних відносяться  також торговий-комісійні операції – покупка і продаж за дорученням клієнта дорогоцінних металів і  коштовних каменів, покупка і продаж цінних паперів і т.д.

Різновидом посередницьких операцій є трастові операції банків. Найбільш поширена форма володіння власністю в країнах з розвиненою ринковою економікою – наявність акцій, облігацій і грошових коштів. У міру збільшення кількості фінансових інструментів і суми фінансових активів комерційні банки розширюють трастові (довірителі) операції. Трастові департаменти банків – одні з найбільш розвинених підрозділів сучасних транснаціональних банків.

Розділ 3. Шляхи розвитку банківської системи в Україні

3.1 Інституційні зміни середовища діяльності комерційних банків

Сучасний стан банківської  сфери характеризується наявністю  деяких проблем зростання, серед  яких найбільш рельєфними є загострення  конкурентної боротьби в наслідок об’єктивного уповільнення темпів експансії в  зовнішнє середовище, зниження ефективності діяльності та системи управління, відголосу процесу глобалізації, зростання дії позаекономічних  факторів, зокрема впливу політичного  істеблішменту, правового нігілізму, тощо. У таких умовах необхідно виділити пріоритети, які можуть забезпечити сталий розвиток банківської сфери та економіки в цілому та сформувати заходи, щодо їх досягнення.

Такими пріоритетами, на нашу думку, повинні стати:

забезпечення принципу справедливого  розподілу доходів між банками  в залежності від внеску в загальний  розвиток банківської сфери та економіки;

формування ефективного  інституційного середовища для регулювання  факторів конкурентної боротьби та уповільнення монополізації банківської сфери;

створення умов прискореного розвитку регіонів та вирівнювання їх стану через збільшення фінансування та кредитування перспективних напрямів господарської діяльності;

визначення незадоволених  потреб клієнтів щодо банківського обслуговування та їх задоволення на основі пропозиції нових банківських продуктів  і різних форм та способів надання послуг;

підвищення використання “людського фактору” через створення ефективної системи управління та здійснення кадрової політики в банківських установах.