Фінансова санація підприємств

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………….   3

1. Економічна  сутність санації, випадки та мета її проведення………......   4

2. Санаційний аудит і порядок його проведення…………………………….    6

3. Порядок проведення санації підприємств……………………………...... 10

Висновок……………………………………………………………………................. 17

Список використаної літератури……………………………………………………… 18

ВСТУП

Нині в  Україні існує значна кількість  фінансово неспроможних підприємств. Так, на початку ХХI ст. — 38% усіх підприємств працювали збитково. Наслідком незадовільного фінансового стану багатьох вітчизняних підприємств стало катастрофічне збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованості: кредиторська заборгованість у номінальному обчисленні майже в два з половиною рази перевищувала обсяги ВВП країни; дебіторська заборгованість перевищила обсяг ВВП у два рази. Близько 55 % дебіторської та близько 60 % кредиторської заборгованості виявилися простроченими. Таким є наслідок фінансової неспроможності багатьох суб'єктів господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом.

Банкрутство підприємства та його ліквідація означають  не тільки збитки для акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття, що теж може стати одним із факторів макроекономічної нестабільності. Суттєвим, однак, є те, що з-поміж підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються судом, значний відсоток таких, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації такі підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Однак за браком належного теоретико-методичного забезпечення процесу санації, через дефіцит кваліфікованого в цих питаннях фінансового менеджменту та інші суб'єктивні та об'єктивні причини, багато потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. У зв'язку з цим вивчення теми «Фінансова санація та банкрутство підприємств» є нині надзвичайно актуальним.

1. Економічна сутність санації, випадки та мета її проведення.

У системі  заходів для фінансового оздоровлення підприємств і виходу з економічної кризи застосовується так звана санація.

Під санацією розуміють систему економіко-організаційних заходів, спрямованих на підвищення прибутковості й ефективності виробництва, на оздоровлення фінансового стану підприємств-боржників. Слово «санація» походить від латинського «sanare», що в перекладі означає оздоровлення чи одужання.

Закон України  «Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р. дає поняття «санація» та «досудова санація». Згідно зі згаданим законом, досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. [8]

Санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника. [7]

Санація може здійснюватись у таких випадках:  

• необхідності забезпечення розвитку пріоритетних галузей народного господарства, більш важливих підприємств в силу їх значущості для народного господарства;
• переорієнтації підприємницької діяльності;
• здійснення антимонопольних заходів;
• за ініціативою суб'єкта господарювання, який знаходиться в кризі, якщо існує загроза оголошення його банкрутом у майбутньому;
• за рішенням господарського суду;
• за рішенням кредиторів відмовитися від частки своїх вимог з метою, щоб підприємство (якщо воно перспективне) продовжувало свою діяльність, або коли вони бачать в санації можливість врятувати свій капітал;
• коли боржник за власною ініціативою звертається до господарського суду з заявою про порушення справи про своє банкрутство у випадках, якщо є фінансова неспроможність або існує реальна загроза такої неспроможності;
• коли закінчився місячний термін після опублікування в офіційному друкарському органі Верховної Ради або Кабінету Міністрів України заяви про порушення справи про банкрутство цього підприємства у випадках, коли надійшли пропозиції від фізичних і юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника;
• за ініціативою заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства у випадках невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою майнового комплексу ;
• за ініціативою фінансово-кредитної установи у випадках оголошення клієнта неплатоспроможним та ін.

Головною  метою санації є мобілізація фінансових ресурсів для відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності підприємств, а також формування фінансового капіталу для здійснення санаційних заходів.

Підставою для  проведення санації є наявність  реальної загрози банкрутства підприємств.

Ініціатива, щодо проведення досудової санації  державних підприємств може виходити від уповноважених органів, підприємств, кредиторів або інших осіб.

Пропозиції  щодо проведення досудової санації  від відповідних осіб подаються  уповноваженому органу, який і приймає  рішення про її проведення.

2. Санаційний аудит і порядок його проведення

Для визначення рівня фінансово-господарської діяльності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі, та прийняття рішення щодо визначення необхідності та джерел фінансування санації, проводиться санаційний аудит.

Взагалі аудит - це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, повноти обліку і його відповідності чинному законодавству, а також формування висновків щодо реального фінансового стану підприємства. [7]

Окремою ділянкою загального аудиту є санаційний аудит. Його відмінною рисою є те, що він проводиться на підприємствах, які опинилися у фінансовій кризі.

Головною  метою санаційного аудиту є оцінка рівня фінансової кризи та виявлення фінансової спроможності її подолання на підприємстві на підставі проведення аналізу фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання.

Проведення санаційного  аудиту обумовлюється необхідністю наявності об'єктивної інформації про фінансовий стан підприємства, яке опинилося в фінансовій кризі.

Санаційний  аудит підприємства, що перебуває  у фінансовій кризі, можуть замовляти:

• саме підприємство - у випадках, якщо воно виходить з пропозицією

про укладення  мирової угоди та проведення санації у процесі провадження справи про банкрутство;

• потенційний санатор - у випадках, якщо вирішується питання про 
  санацію підприємства через його реорганізацію шляхом приєднання до іншого, або злиття з іншим підприємством;
• державні органи - у випадках, якщо вирішується питання про надання 
  підприємству державної санаційної підтримки;
• позикодавець - у випадках, якщо вирішується питання про надання 
  санаційного кредиту;
• існуючі та потенційні власники корпоративних прав підприємства - у 
  випадках, якщо приймається рішення про збільшення статутного фонду, та ін.

На вимогу замовників, санаційний аудит проводиться  зовнішніми, не залежними як від підприємства, аудит якого проводиться, так і від замовника аудиту, аудиторами.

Аудитор на основі результатів перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, яке знаходиться у фінансовій кризі, мусить дати висновок щодо його санаційної спроможності, тобто про спроможність до виживання.

Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність самостійно провести фінансову санацію. [5]

Санаційну спроможність підприємства можна виявити, якщо в  процесі санаційного аудиту вирішуються такі питання:

• визначені причини фінансової кризи, її глибина та можливості подолання;
• здійснена економіко-правова експертиза існуючої на підприємстві 
  санаційної концепції та оцінки ризиків, пов'язаних з її реалізацією.

У процесі  санаційного аудиту необхідно дати оцінку санаційної спроможності підприємства з економічної та правової сторін. Економічними критеріями санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення відновлення прибутковості, ліквідності та платоспроможності. З правового боку санаційно спроможним підприємство буде в тому випадку, якщо воно здатне відновити та в довготерміновому періоді зберігати платоспроможність з тим, щоб у кредиторів не було підстав звертатися з заявою до господарського суду з проханням про порушення справи про банкрутство.

Проведення  санаційного аудиту передбачає аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства та його фінансового стану, а також виявлення симптомів кризи та слабких місць у діяльності підприємства.

Аналізуючи  виробничо-господарську діяльність підприємства, аудитор вивчає його загально-виробничу структуру, оцінює рівень існуючої технології виробництва, проводить аналіз виробничих витрат, рівня собівартості та руху основних фондів, оцінює показники праці та ін.

Аналізуючи  фінансовий стан підприємства, що перебуває в кризі, аудитор оцінює динаміку та структуру валюти балансу, аналізує формування та рух власного та позичкового капіталу, кредиторської заборгованості, дає оцінку ліквідності активів підприємства та його платоспроможності, аналізує обсяг використання реальних та фінансових інвестицій, дебіторську заборгованість, оцінює ділову активність підприємства.

Аналізуючи  ситуацію на ринку збуту готової  продукції, аудитор вивчає основні параметри маркетингової політики, де особлива увага звертається на визначення попиту на продукцію та вивчення конкурентоспроможності товарів, відповідність рівня якості товарів вимогам ринку, існування концепції оновлення товарного асортименту, розширення інноваційної діяльності та ін.

На етапі аудиту причин кризи, сильних або слабких місць визначається вид та фаза фінансової кризи, а також її причини, виявляються фактори, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства, сильні і слабкі місця у його діяльності.

Завершальною стадією санаційного аудиту є складання акта. В акті відображається реальна картина фінансового стану підприємства, дається загальна оцінка його санаційної спроможності та формуються пропозиції.

Рішення про проведення санації приймається в таких ситуаціях:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі, - коли  існує загроза неплатоспроможності  та оголошення його банкрутом  у недалекому майбутньому. Рішення  про санацію приймається до  звернення кредиторів у арбітражний  суд із позовом щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація). 
2. Після того, як боржник з власної ініціативи, звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також (на бажання) запропонувати умови укладання мирової угоди та проведення санації.

3. Після закінчення місячного  терміну від дня опублікування  в офіційному друкованому органі  Верховної Ради чи Кабінету  Міністрів України оголошення  про порушення справи про банкрутство  даного підприємства - якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення претензій, арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та проведення фінансової санації юридичної особи.

4. З ініціативи фінансово-кредитної  установи. Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність", установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; використати для погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.

5. З ініціативи заставодержателя  цілісного майнового комплексу  підприємства. За невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержа-тель має право здійснити передбачені договором заходи з оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження його права розпоряджатися випущеною продукцією та іншим власним майном. Якщо внаслідок санаційних заходів не відновилася платоспроможність підприємства, то заставо держатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.

6. З ініціативи державного органу  з питань банкрутства, якщо  йдеться про санацію державних  підприємств та підприємств, у  статутному фонді яких частка  державної власності перевищує  25%. Після внесення боржника до  реєстру неплатоспроможних підприємств указаний орган уповноважується здійснювати управління майном такого підприємства та розробляти пропозиції щодо його фінансової санації. 
7. З ініціативи Національного Банку України - якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України "При банки та банківську діяльність".

3. Порядок проведення санації підприємств.

Порядок проведення санації державних підприємств викладений у «Положенні про порядок проведення санації державних підприємств» (для підприємств недержавної форми власності це положення має рекомендаційний характер), що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р.

У разі прийняття рішення про проведення досудової санації підприємство з участю представників уповноваженого органу та кредиторів у місячний термін складає план санації та подає його на затвердження уповноваженому органу.

План досудової санації мусить містити:

■ реквізити підприємства (повна назва, юридична адреса, організаційно-правова форма, орган управління);

■     відомості про фінансово-господарський стан;

■ заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передача майна в оренду);

■   відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові, скорочення чисельності працюючих тощо) і терміни їх здійснення; розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів;

• визначення джерел  фінансування заходів (зобов'язання інвесторів, кредиторів щодо погашення боргу або надання фінансової допомоги, кошти Державного бюджету, кошти, отримані від оренди майна, відчуження основних засобів, погашення дебіторської заборгованості, кредити банків тощо);
• умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації (набуття права власності на майно підприємства відповідно до законодавства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора тощо);

■   очікувані наслідки виконання плану досудової санації.

Уповноважений орган у місячний термін розглядає  та затверджує або відхиляє поданий підприємством план досудової санації.

Рішення про  відхилення плану досудової санації  приймається уповноваженим органом, якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлення платоспроможності підприємства.

Термін проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може продовжити термін, але не більше ніж на 6 місяців. [6]

Контроль  за виконанням плану досудової санації  здійснює уповноважений орган.

Право вибору умов проведення санації залишається за боржником у випадку, коли він сам звернувся до господарського суду з заявою про визнання його банкрутом. При цьому умови проведення санації державних підприємств шляхом їх реорганізації узгоджуються з особою, уповноваженою керувати державним майном, і антимонопольним комітетом України в його компетенції, або з відповідним органом приватизації, за умови проведення санації шляхом приватизації.

Якщо в  санації підприємства-боржника виявили  бажання взяти участь декілька громадян або юридичних осіб, то вибір санаторів здійснюється відповідними органами на конкурсній основі.

Якщо ж  порушено справу про банкрутство  державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника.

Проведення  санації передбачає подачу громадянами  та юридичними особами, які бажають  взяти участь у проведенні санації, в місячний термін заяви до господарського суду з зазначенням у ній зобов'язань  переведення на них боргу. Після прийняття судом рішення про проведення санації, її учасники, в особі керуючого санацією, у тримісячний термін повинні розробити план санації, в якому повинно міститися зобов'язання про задоволення вимог усіх кредиторів підприємства-боржника в узгоджені з ним терміни.

Схвалений комітетом  кредиторів план санації подається  до господарського суду на затвердження не пізніше п'яти днів з дня схвалення його комітетом кредиторів. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію до господарського суду не було подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і розпочати ліквідаційну процедуру.

За п'ятнадцять  днів до закінчення санації керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт. До звіту додається реєстр вимог кредиторів. За результатами розгляду звіту збори кредиторів приймають одне з таких рішень:

• про виконання плану санації і закінчення її процедури та відновлення 
  платоспроможності боржника;
• про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове 
  припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;
• про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації;
• про звернення до господарського суду з клопотанням про визначення 
  боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
• про укладання мирової угоди.

Якщо збори кредиторів не прийняли жодного з цих рішень або в установлені строки не проведені розрахунки з кредиторами, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

При наявності згоди  кредиторів на перехід боргу і  заміну боржника у випадку, якщо він сам звернувся до господарського суду, господарський суд виносить постанову про зупинення розгляду справи. У цьому випадку в постанові господарський суд затверджує узгоджені з кредиторами, санаторами і боржниками умови санації юридичної особи - боржника з зазначенням термінів її проведення.

Процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами про відстрочку та (або) розстрочку сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів за згодою сторін називається мировою угодою. [4]

Мирова угода укладається  переважно в тих випадках, коли боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності та з власної ініціативи звертається з заявою до господарського суду щодо порушення справи про своє Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів. Підписують це рішення, з одного боку, керівник чи керуючий санацією, з іншого - голова комітету кредиторів.

У проекті  мирової угоди вказуються пропозиції боржника за такими показниками: обсяг  початкового погашення заборгованості; бажана сума списання боргу; бажаний період пролонгації заборгованості; форма платіжних поступок кредиторів (списання чи пролонгація).

Складений проект мирової угоди разом зі списком  усіх кредиторів та дебіторів із визначенням  сум заборгованості, балансом та іншими документами, що підтверджують фінансово-майновий стан, і заявою про порушення справи про банкрутство боржник подає до господарського суду.

Поданий до суду проект мирової угоди підлягає затвердженню цим судом. З цією метою господарський керуючий у п'ятиденний термін з дня укладення проекту угоди повинен подати до суду заяву з проханням про затвердження мирової угоди. До заяви додаються: текст мирової угоди; протокол засідання комітету кредиторів з ухвалою рішення про укладення мирової угоди; список кредиторів, зобов'язання боржника про відшкодування першочергових витрат та ін.

Затверджена господарським судом мирова угода  є підставою для припинення справи про банкрутство боржника.

З дня затвердження судом мирової угоди припиняються повноваження господарського керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Під час дії  мирової угоди, господарський керуючий не має права розпоряджатися майном боржники. Він лише здійснює контроль за ефективністю використання цього майна.

У разі розірвання мирової угоди чи визнання її недійсною, вимоги кредиторів у незадоволеній частині відновлюються в повному обсязі.

Контроль  за проведенням санації здійснює господарський суд, який виніс рішення про проведення санації.

Проведення  санації передбачає здійснення системи  організаційних і фінансових заходів.

Організаційні заходи передбачають:

• злиття збиткового підприємства з фінансово здоровим;
• перетворення підприємства в інше за формою власності;
• закриття нерентабельних виробництв;
• введення зовнішнього управління майном;
• продаж частини майна підприємства-боржника або передача його в оренду;
• орієнтація програми виробництва та продажу на потреби ринку;
• перегляд і створення системи контролю затрат;
• зміна загальної виробничої структури шляхом створення на базі під 
  розділів підприємства самостійних госпрозрахункових одиниць;
• перегляд та зміна виробничого процесу, технологій виробництва;
• перевірка компетенції керівників і спеціалістів з подальшою їх заміною при необхідності;
• створення спеціальних служб контролю за діяльністю підприємства. 
  Фінансові заходи включають:
• погашення боргів підприємства;
• реструктуризацію боргів, переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові;
• випуск і розміщення цінних паперів для мобілізації додаткових фінансових ресурсів і збільшення капіталу підприємства та ін.

Особливе  місце в процесі санації займають заходи фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання фінансових джерел санації.

Мета фінансової санації - покриття поточних збитків і ліквідація причини їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованостей, формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів. Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел не вистачило для проведення санації або реструктуризації, то в окремих випадках може бути прийняте рішення про надання державної фінансової підтримки.

У відповідності до Закону України «Про підприємства в Україні» у випадках збиткової роботи підприємств держава, якщо вона вважає їх продукцію суспільно необхідною, може надати таким підприємствам фінансову підтримку у вигляді дотацій та інших пільг. При цьому надання підтримки орієнтоване в першу чергу на підприємства, які можуть її використовувати з максимальною віддачею, забезпечити збільшення виробництва продукції, підвищення прибутковості та ефективності роботи.

Фінансова підтримка  державою підприємств може здійснюватися шляхом централізованої санації у вигляді прямого бюджетного фінансування і непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств може здійснюватися на поворотних (бюджетні кредити) та неповоротних умовах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємства, яке знаходиться на межі банкрутства).

Досвід західних держав показав, що пряме безповоротне фінансування підприємств себе не виправдало. В Україні широкого масштабу набрала практика проведення цільових кредитних аукціонів Національним банком під програми санації виробництва, а не підприємств, які отримали цільові кредити і використовували їх найчастіше не на розвиток виробництва, а на покриття поточних витрат.

Одним із методів  державної фінансової допомоги підприємства є санаційна підтримка у формі повного або часткового викупу державою акцій підприємств, які знаходяться у фінансовій кризі. Виступаючи в ролі санатора, держава повинна керуватися перш за все народногосподарською ефективністю виробництва і зростанням безробіття. Головна мета державних інвестицій - це сприяння поновленню ліквідності підприємств і забезпечення їх ефективної роботи.

Можливе також  надання державних гарантій для  отримання вітчизняними підприємствами внутрішніх кредитів, особливо під програми санації та реструктуризації виробництва.