Фінансова політика

Зміст

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

1. Сутність фінансової політики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5

 2. Методологічно-правові засади реалізації фінансової політики в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .10

3. Завдання фінансової політики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14

4. Фінансові проблеми програми "Україна 2010" . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .21

Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24

Вступ

     Фінансова система є основою для створення  певної фінансової політики держави. Саме на фінансовій політиці ґрунтується  співробітництво об’єктів фінансової системи всередині країни та зовнішнє співробітництво. Фінансова політика - це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему.

Фінансова система України за останні 10 років  зазнала істотних змін, але багато з них не дістали відповідного відображення у законодавстві. Україна  потребує чіткої правової та адміністративної основи управління податково-бюджетною  сферою. Це означає, що всі функції  та механізми такого управління (бюджетною  та позабюджетною діяльністю) повинні  у повному обсязі регламентуватися законами та відповідними нормативними актами. Зрозуміло, що державні кошти  слід виділяти та витрачати лише за наявності відповідних на це правових повноважень.

     Вивчення  особливостей фінансової політики держави  є запорукою розробки нових напрямків  та вдосконалення вже прийнятих, тому ця тема не втрачає своєї актуальності.

     Мета  даної роботи - дослідження особливостей фінансової політики України в розрізі  теоретичних та практичних аспектів. В якості практичного прикладу проводиться  аналіз доходної частини бюджету  Донецької області. В контексті  мети поставлено наступні задачі виконання  курсової роботи:

Характеристика  теоретичних засад фінансової політики в цілому та фінансової політики України  зокрема.

     Дослідження особливостей та правових засад фінансової політики України на сучасному етапі.

     Практичний  аналіз виконання бюджету за обраним  варіантом.

    Огляд джерел інформації для теоретичної  частини курсової роботи включає  такі види:

• законодавчі та нормативні акти України та міжнародного права;
• підручники та навчальні посібники;
• монографії та наукові статті в спеціальних періодичних друкованих виданнях;
• науково-публіцистичні статті в друкованих засобах масової інформації тощо.

1. Сутність фінансової  політики.

     Фiнансова  полiтика - це частина економiчної полiтики. Головним завданням фiнансової полiтики є забезпечення реалiзацiї тої чи iншої державної програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами.

   Проявляється  фінансова політика у [7]:

1. фiнансовому законодавствi;
2. в системi форм i методiв мобiлiзацiї фiнансових ресурсiв (найважливiшими з яких є податки);
3. в перерозподiлi фiнансових ресурсiв мiж окремими верствами населення, галузями дiяльностi, регiонами країни;
4. в структурi доходiв i видаткiв бюджетiв та iн.

   Найважливішими  умовами результативності фінансової політики є:

• врахування дiї економiчних законiв розвитку суспiльства;
• вивчення та використання досвiду попереднiх етапiв господарського будiвництва;
• врахування специфiки сучасних умов, змiни у зовнiшнiй та внутрiшнiй полiтицi;
• комплекснiсть у розробцi заходів, пов'язаних iз вдосконаленням фiнансових вiдносин.

    Фiнансова  полiтика має надзвичайно велике значення в життi суспiльства i при  дотриманнi вищенаведених умов може сприяти розвитку продуктивних сил, покращанню добробуту населення, вирiшенню  нацiональних i мiжнародних проблем, пiдвищенню обороноздатностi країни. В  залежностi вiд характеру заходів i часу, на якi вони розрахованi, розрiзняють наступні поняття: фінансова стратегія  і фінансова тактика.

    Мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються у державі з метою планомірного формування фондів коштів. Збирання коштів здійснюється за допомогою обов'язкового та добровільного методів мобілізації. Обов'язковий метод являє собою, по суті, справляння податків, зборів та інших обов'язкових платежів, за рахунок яких і формуються переважно доходна частина бюджетної системи країни та цільові фонди коштів. Держава на рівні закону встановлює вид обов'язкового платежу, розмір, ставки, об'єкт та платників, порядок справляння. Метод обов'язкових відрахувань застосовується і при проведенні обов'язкового державного страхування.

    Добровільний  метод мобілізації передбачає відсутність  імперативу з боку держави при  здійсненні платежів і реалізується у вигляді грошово-речових лотерей, благодійних допомог, пожертвувань, дарунків, траншів тощо. До добровільного  методу мобілізації слід віднести й  позики, що здійснюються державою та органами місцевого самоврядування шляхом емісії державних або муніципальних  цінних паперів з метою покриття дефіциту бюджету або виконання  певних цільових програм. Зокрема, Бюджетний  кодекс України доходами бюджету  вважає усі податкові, неподаткові  та інші надходження на безповоротній  основі, справляння яких передбачено  законодавством України, включаючи  трансферти, дарунки, гранти.

    Розподіл  коштів є також одним важливих напрямів фінансової діяльності держави. Саме під час розподілу коштів чіткіше простежуються пріоритети державної політики та її співвідношення із функціями держави, в тому числі  закріпленими у законодавстві (в  першу чергу в Конституції  України). На цьому етапі дістає своє відображення перерозподільча функція  фінансів. Розподіл коштів здійснюється на підставі Бюджетного кодексу України  відповідно до затверджених річних фінансових планів як держави (державний бюджет), так і окремих суб'єктів (місцеві  бюджети, бюджетні розписи, кошториси  бюджетних установ тощо).

    До  основних методів розподілу коштів належать фінансування й кредитування. Фінансування - це безповоротний, безоплатний, цільовий відпуск коштів, що здійснюється на підставі затверджених фінансових планів з відповідного централізованого фонду коштів; кредитування - виділення коштів на певний термін на засадах оплатності та поворотності з додержанням цільового призначення. Ці методи у свою чергу поділяються на кілька підвидів залежно від об'єкта та суб'єктів, які беруть участь у відносинах з розподілу фінансових ресурсів, що перебувають у фондах коштів. Зокрема, бюджетні установи можуть отримувати кошти як на умовах фінансування, так і кредитування.

    До  методів використання фінансових ресурсів відносять плановість, цільовий характер використання коштів, ефективність та економію, науково-методологічний підхід у визначенні обсягів видатків, використання коштів у межах встановлених лімітів  та інші методи. Видатки здійснюються за економічним призначенням (залежно  від тих сфер та економічних операцій, куди спрямовуються кошти) та за функціональним призначенням (залежно від напрямів спрямування коштів на виконання  функцій держави, АРК, органів місцевого  самоврядування тощо).

    Перелічені  методи фінансової діяльності є основними, але не вичерпними. Так, на всіх етапах фінансової діяльності застосовується метод фінансового контролю. Його призначення є досить важливим, оскільки фінансові ресурси завжди обмежені, їх мобілізація й витрачання регламентуються  спеціальними правовими нормами. Фінансовий контроль є постійним і всебічним, оскільки фактично охоплює всі аспекти  діяльності держави, юридичних та фізичних осіб. Звідси випливають і широкі повноваження органів фінансового контролю. Фінансова  діяльність кожного суб'єкта має  бути прозорою і здійснюватися у  межах чинного законодавства.

    Говорячи  про фінансову діяльність, не слід забувати й такого важливого аспекту, як аналіз перспектив інтеграції України  до Європейського Союзу. Процес розширення ЄС слід розглядати як один з визначальних факторів розбудови сучасного українського законодавства, метою якого на рівні  державної політики є поступова  гармонізація із законодавством ЄС. Однією зі сфер такої гармонізації є саме галузь фінансового права - фіскальне, банківське, бюджетне законодавство. Розширення ЄС з єдиною валютною системою сприятиме збільшенню обсягів використання евро у зовнішньоекономічних відносинах України, а отже, й деякому ослабленню однобічної залежності української гривні від долара СІЛА. Активне використання євро (з орієнтацією на нього в курсовій політиці) - один з факторів, що забезпечуватиме підвищену передбачуваність валютної політики України, зменшення валютних ризиків для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

    Більшість спеціалістів, у тому числі й міжнародні експерти провідних фінансових інституцій, наголошує на тому, що Україна у  змозі створити національний фінансовий ринок сучасного рівня.

    Фінансову систему держави можна розглядати у кількох аспектах. Зокрема, фінансова система - це сукупність фінансових інститутів, кожний з яких сприяє утворенню та використанню відповідних централізованих та децентралізованих фондів коштів для здійснення фінансової діяльності держави, тобто діяльності з приводу мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів для виконання завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування [12].

    З іншого боку (в організаційному аспекті), фінансову систему можна розглядати як сукупність органів державної  влади та місцевого самоврядування, які здійснюють у межах своєї  компетенції керівництво фінансовою діяльністю держави та підприємств, установ, організацій, що беруть у ній  участь.

    Якщо  характеризувати фінансову систему  з позицій економіки, то вона буде значно ширшою і включатиме державні фінанси (бюджет держави, фонди цільового  призначення, державний кредит, фінанси  державних підприємств), фінанси  суб'єктів господарювання, міжнародні фінанси (валютний ринок, фінанси міжнародних  організацій, міжнародні фінансові  інституції) та фінансовий ринок (ринок  грошей, ринок капіталів, кредитний  ринок та ринок цінних паперів).

    Державні  фінанси, відіграючи винятково важливу  роль в економіці, не можуть розглядатися як єдиний або найголовніший інструмент економічної політики. Сам стан державних  фінансів та формування доходної і  видаткової частин бюджету залежать від багатьох чинників, хоч недооцінювати  його вплив на економіку країни також  не слід.

    Фінансова система України як предмет дослідження  фінансового права) складається  з таких основних ланок: державний  бюджет та місцеві фінанси, фінанси  державних підприємств, установ  та організацій, спеціальні цільові  фонди та кредит.

    Фінансова стратегія - це основнi напрями використання фiнансiв на тривалу перспективу [14]. Прикладом стратегiчних завдань i вiдповiдно їх фiнансового забезпечення є: впровадження власної грошової одиницi, проведення приватизацiї, подолання iнфляцiї i спаду виробництва.

Фінансова тактика спрямована на вирiшення  завдань окремого етапу розвитку країни i полягає у змiнi форм органiзацiї  фiнансових вiдносин. Яскравим прикладом  фiнансової тактики є удосконалення  системи оподаткування, надання  пiльг окремим платникам, територiальний перерозподiл фiнансових ресурсiв  через бюджетну систему.

2. Методологічно-правові  засади реалізації  фінансової політики  в Україні

     В кожнiй країнi конкретнi методи проведення фiнансової полiтики залежать вiд iсторичних  умов, рiвня економiчного розвитку, нацiональних традицiй та iнших чинникiв. Сучасну фiнансову полiтику України  в значнiй мiрi визначає важкий стан економiки, як наслідок тривалої фінансової кризи.

    У 1990 році в Україні була розроблена і прийнята Концепція переходу до ринкової економіки. В цьому важливому  документі були накреслені напрямки фінансової стратегії уряду на перспективу  в зв'язку з необхідністю переходу до ринкової економіки. В концепції  була дана характеристика основних рис  ринку в Україні, моделей та етапів переходу до нього. Визначені головні  завдання [12]:

• проведення роздержавлення і приватизації підприємств;
• здійснення земельної реформи;
• демонополізація економіки;
• свобода підприємництва;
• реформа фінансово-бюджетної і банківської систем, нормалізація грошового обігу;
• створення ринкової інфраструктури, в т. ч. фінансового ринку;
• державне регулювання економіки з допомогою ринкових методів;
• забезпечення соціального захисту населення;
• вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності з метою зміцнення позицій країни у світовому співтоваристві;
• захист і оздоровлення екологічного середовища.

Звичайно, що вирішення всіх завдань, поставлених  Концепцією вимагає тривалого часу, більшість з них залишаються  актуальними і в умовах сьогодення.

     Економічна  ситуація, в якій опинилася Україна  на початку 90х років, виявилася чи не найскладнішою серед усіх постсоціалістичних країн Центральної та Східної  Європи, і тому практична реалізація поставлених завдань виявилася  занадто складною. В економіці  країни спостерігалося загострення  кризових процесів. Було допущено ряд  помилок в економічній політиці, у здійсненні зовнішньоекономічного  курсу, ігнорувалися специфічні умови  ринкової трансформації економіки  України. В таких умовах було прийнято рішення про здійснення радикальних  економічних реформ, спрямованих  на розбудову в Україні соціально-орієнтованої ринкової економіки, забезпечення реального  повороту всієї господарської системи  до людини. З цією метою в галузі фінансової політики передбачається проведення глибокої реформи фінансової і бюджетної  системи шляхом [8]:

• реального розмежування фінансової та кредитної системи країни;
• відокремлення фінансів державних підприємств від державного бюджету;
• розробки зведеного балансу фінансових ресурсів держави для відображення процесів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів держави, суб'єктів господарювання і населення;
• забезпечення децентралізації державних фінансів, розмежування державного та місцевого бюджетів за джерелами надходжень та витрат;
• перебудова податкової системи у напрямі її подальшої лібералізації;
• запровадження системи достовірного фінансового обліку, звітності та своєчасної сплати податків; - зменшення бюджетних видатків та відповідне ліквідація дефіциту державного бюджету;
• формування ринку обслуговування державного боргу на основі розміщення на ньому державних позик та облігацій, державних короткострокових казначейських зобов'язань.

     В умовах ринку одним з найважливіших  важелів впливу держави на економіку  є податки, з допомогою яких визначають пропорції розподілу валового національного  продукту, темпи нагромадження, здійснюють вплив на платоспроможний попит  населення і рівень його добробуту  тощо. І тому питання податкової політики завжди знаходилися в центрі уваги парламенту і уряду України.

     Але до 1995 року всі зміни, що передбачалися  в цій галузі, мали обмежений характер і торкалися окремих аспектів оподаткування. І тому було прийнято рішення про проведення в Україні  податкової реформи, метою якої є [6]:

• пом'якшення податкової політики;
• стимулювання вітчизняного виробництва;
• посилення податкової та платіжної дисципліни і забезпечення своєчасних надходжень до державного бюджету.

    Реалізація  цієї мети повинна бути забезпечена  через [9]:

• створення стабільної податкової системи;
• спрощення обчислення податків і сплата їх у такі строки, які б забезпечували можливість платникам враховувати це під час планування фінансово-господарської діяльності наступного періоду;
• зменшення рівня розміру податкових вилучень починаючи;
• чітке визначення об'єктів оподаткування для запобігання випадкам подвійного оподаткування;
• упорядкування стягнення податків та посилення відповідальності за ухилення від сплати та їх несвоєчасну сплату;
• скасування пільг в оподаткуванні, наданих за галузевим принципом або окремим суб'єктам господарювання з одночасним запровадженням механізму реструктуризації безнадійної заборгованості за податковими зобов’язаннями;
• зменшення ставок податків на імпортну продукцію, яка необхідна для вітчизняних виробників і збільшення податків на продукцію, яка імпортується в Україну і призначена для кінцевого споживання, за умови що аналогічна продукція виробляється в Україні;
• посилення оподаткування бартерних товарообмінних операцій та операцій з давальницькою сировиною;
• скасування авансової сплати податків та запровадження їх сплати раз на місяць;
• перехід до обчислення оподатковуваного прибутку як різниці між валовим доходом та валовими витратами виробництва (обігу).

     Першим  кроком у проведенні податкової реформи  в Україні стало прийняття  в 1997 році Законів України: "Про  систему оподаткування", "Про  податок на додану вартість", "Про  оподаткування прибутку підприємств". Наступним важливим кроком є прийняття  Податкового кодексу.

3. Завдання фінансової  політики

До найважливіших  завдань у сфері фінансової політики належать [11]:

• забезпечення збалансованості бюджетів;
• оптимізація рівня бюджетного дефіциту;
• посилення контрольної роботи за витрачанням бюджетних коштів;
• виділення державних інвестицій тільки на конкурсній, зворотній основі;
• скорочення державних запозичень, здешевлення обслуговування державного боргу;
• використання в процесі бюджетного планування соціальних стандартів та нормативів;
• скорочення обсягу дотацій та субсидій з бюджету;
• зміцнення доходної бази органів місцевого самоврядування, закріплення за місцевими бюджетами доходів, достатніх для виконання їх функцій;
• вдосконалення міжбюджетних відносин, забезпечення їх стабільності, посилення заінтересованості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у збільшенні власних доходів та своєчасному і повному справлянні податків;
• вдосконалення оплати праці в бюджетній сфері та ін.

    З бюджетної політикою тісно пов'язана  податкова реформа, основними завданнями якої є [13]:

1) забезпечення  стабільності системи оподаткування,  зниження податкового навантаження, впорядкування пільг по податках, вдосконалення податкового законодавства  (розробка Податкового кодексу). Зменшення нарахувань на фонд  оплати праці при оподаткуванні  доходів фізичних осіб;

2) створення  дієвого механізму контролю за  сплатою податків, зборів, посилення  відповідальності за ухилення  та несвоєчасну сплату;

3) додержання  міжнародних угод з питань  оподаткування, наближення податкового  законодавства України до законодавства  країн Європейського Союзу.

    Створення ефективної фінансової системи в  Україні неможливе без розвитку фінансового, в т. ч. фондового ринку. Однією з умов його функціонування є вдосконалення державного регулювання  ринку цінних паперів, яке повинно  охопити [15]:

• регулювання випуску та обігу цінних паперів (РЦП), діяльності учасників РЦП;
• захист прав інвесторів, контроль за їх дотриманням;
• контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на РЦП;
• удосконалення управління державними корпоративними правами;
• контроль достовірності інформації, яка подається учасниками РЦП.

    В подальшому розвитку фондового ринку  України пріоритетними напрямками повинні бути розвиток корпоративних  цінних паперів, розбудова інфраструктури фондового ринку, активізація вторинного РЦП. Відносно ринку облігацій внутрішньої  державної позики (ОВДП) передбачається ряд заходів, спрямованих на подолання  допущених у попередні роки прорахунків. Це, зокрема:

• створення єдиної системи управління державним боргом для забезпечення зниження вартості його обслуговування;
• випуск державних облігацій для фізичних осіб з фіксованим доходом на основі прогнозу помісячного індексу інфляції на найближчі роки;
• підтримка вторинного ринку Національним банком України;
• обмеження випуску державних боргових інструментів на внутрішньому ринку потребами обслуговування державного боргу;
• запровадження ідентифікації державних облігацій в міжнародній системі.

4. Фінансові проблеми  програми "Україна  2010"

     На  виконання розпорядження Президента України від 26 лютого 1998 р. № 43 провідними вченими і практиками нашої країни була розроблена програма розвитку на дванадцятирічний термін "Україна 2010" [19]. В основу програми покладено  фундаментальну ідею забезпечення пріоритету прав і життєдіяльності, оцінку стану  її реалізації в Україні та визначення відповідних інтегральних прогнозних показників на період до 2010 року. Для  вирішення цього питання застосовувалися  вітчизняні та зарубіжні методики розрахунку показників людського розвитку та конкурентоспроможності країн та ін.

     Поряд із цим була поставлена мета більш  чітко визначити місце і роль України в геополітичному та геоекономічному  просторі, відстежити основні тенденції  і варіанти розвитку цивілізації  та українського суспільства, накреслити конкретні цілі, рамкові умови  та пріоритети до 2010 року з урахуванням  наявних матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інших ресурсів держави, накреслити оптимальні шляхи  їх досягнення. Програма складається  з восьми розділів. В першому розділі "Національні інтереси України  в контексті розвитку світової цивілізації" дана характеристика становища України  як незалежної держави наприкінці ХХ ст., визначені етапи соціально-економічного розвитку та загальні національні цілі на період до 2010 року, а також довгострокові  передумови та фактори розвитку.

     В другому розділі "Ідея соціального  прогресу і стабільності" визначено  основні напрямки соціальної політики у державі, яка виходить із необхідності забезпечення кожній людині роботу, достаток, здоров'я та духовність. Особлива увага  приділена таким проблемам, як розвиток системи соціального страхування, освіти, науки, відродження української  культури, тенденціям демографічного розвитку, підтримці сім'ї та молоді тощо.

     Реформа системи соціального страхування  в Україні буде проведена з  метою підвищення рівня соціальної захищеності громадян, посилення  мотивації до праці, персональної відповідальності працівників та роботодавців за формування коштів страхових фондів. Для цього  передбачається запровадити п'ять  програм загальнообов'язкового державного соціального страхування:

1) пенсійного;

2) медичного;

3) у  зв'язку з тимчасовою втратою  працездатності та витратами,  зумовленими народженням та похованням;

4) на  випадок безробіття;

5) від  нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання.

     Важливою  складовою соціальної політики держави  є реформа пенсійного забезпечення, в результаті її проведення передбачається відновити діференціацію пенсій, встановити залежність розмірів пенсій від трудового вкладу та страхового стажу кожної особи. З метою створення  організаційних передумов буде впроваджено  автоматизований персоніфікований облік відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування.