Фінансовий ринок і класифікація фінансових ринків. 2

Зміст

Вступ 3

І. Класифікація фінансових ринків 4

ІІ. Зарубіжна практика регулювання фінансових ринків 12

ІІІ. Фінансові ринки зарубіжних країн та основні види фінансових інструментів, що обертаються на них 18

Висновки 25

Список використаної літератури 26

Вступ

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи тільки в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб’єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. По суті, це інфраструктура фінансової системи, яка забезпечує функціонування насамперед базової сфери — фінансів суб’єктів господарювання. В умовах адміністративної економіки фінансового ринку практично не існувало, оскільки формування ресурсів та їх перерозподіл здійснювалися на директивних засадах через бюджет та банківську систему. Навіть кредитні ресурси виділялися згідно з планом, а не на засадах торгівлі ними. За умов централізованого формування, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів у адміністративному порядку потреби у відповідній інфраструктурі — фінансовому ринку — просто не було.

Для сучасної ринкової економіки фінансовий ринок є "нервовим центром" економічного організму. За станом фінансового ринку  можна судити про "здоров'я" економіки; впливаючи на фінансовий ринок, можна керувати економічною активністю суспільства.

Сучасний фінансовий ринок — це винятково складна структура з великою кількістю учасників — фінансових посередників, які оперують з різноманітними фінансовими інструментами і виконують широкий набір функцій з обслуговування й управління економічними процесами. А проте це ринок, на якому присутні продавці й покупці, є товар, що продається і купується. Але товар цей особливий — це гроші, надані в користування: тимчасово — у формі позик під зобов'язання, або назавжди — під акції.

Фінансовий ринок такий же багатоликий  і різноманітний, як і загальний ринок, але предмет купівлі-продажу, по суті, один — гроші, надані в користування в різних формах. Господарські об'єкти, що мають надлишок коштів, дають їх суб'єктам, які потребують коштів.

І. Класифікація фінансових ринків

Існує кілька способів класифікації фінансових ринків залежно від того, з яких позицій розглядаються  фінансові угоди.

За принципом оборотності фінансовий ринок поділяється на ринок боргових зобов'язань і ринок власності (debt and equity markets). На ринку боргових зобов'язань (наприклад, облігацій) гроші даються в борг на певний час. На ринку власності (наприклад, акцій) купують і продають право на одержання доходу від вкладених грошей. Покупець, який одержав право, стає співвласником організації (право сторони, що продала). Але завжди угода оформляється певним документом, який називають цінним папером.

За характером руху цінних паперів фінансовий ринок поділяється на первинний і вторинний. На первинному ринку продаються і купуються папери нових випусків, на вторинному — обертаються раніше випущені цінні папери. На первинному ринку цінні папери продаються, а на вторинному — перепродуються.

Вторинний ринок цінних паперів  має особливо важливе значення для  економіки. Він забезпечує вільне переливання фінансових коштів між господарськими суб'єктами. В активах кожної фірми, як правило, крім фізичного капіталу присутні цінні папери, раніше випущені іншими господарськими суб'єктами і придбані фірмою (корпорацією, концерном). Ці папери фактично становлять резервний капітал фірми. Якщо фірма потребує фінансових коштів, вона може продати частину своїх цінних паперів на вторинному ринку й одержати необхідні фінансові кошти. Якщо папери були продані за тією самою вартістю, що зазначена в активах, то за інших рівних умов капітал фірми не змінюється. Для збільшення фізичного капіталу фірма може здійснювати новий випуск власних цінних паперів.

У цілому перепродаж цінних паперів на вторинному ринку не змінює загального капіталу господарських об'єктів, тому що папери і фінансові кошти просто переходять від одного власника до іншого. Капітал — позиковий або власний — збільшується, коли фірми здійснюють нові випуски цінних паперів. Первинний ринок сприяє збільшенню капіталу і раціональному розподілу джерел нового інвестування. Вторинний ринок забезпечує гнучкість переміщення фінансових коштів, постійно підтримує раціональну структуру мережі інвесторів, істотно полегшуючи структурну реорганізацію економіки.

Первинний ринок існує в основному  у вигляді розгалуженої мережі фінансових брокерів (офіційних посередників) і дилерів (осіб або фірм, що здійснюють торгове посередництво), вторинний  ринок — це, як правило, фондові  біржі й та частина брокерської  і дилерської мережі, через яку  проходять операції з перепродажу  цінних паперів. На фінансовому ринку  обов'язково діють професіонали.

Важливу роль вторинний ринок відіграє й у загальному управлінні економікою. Коли Центральний банк скуповує державні казначейські зобов'язання, він здійснює операції на вторинному ринку через спеціальних дилерів. Коли підприємці на виручені гроші купують нові випуски цінних паперів компаній через брокерів та інвестиційні банки, то ці банки діють на первинному ринку.

За формою організації фінансові ринки поділяються на організаційні та розподільні. Прикладом організаційного ринку є біржі, де представники клієнтів — брокери, які є членами біржі (або їх уповноважені — трейдери), фізично зустрічаються в торговому залі біржі й укладають угоди. На біржі в основному перепродуються так звані облікові акції, тобто акції обмеженої кількості найбільших і надійних компаній, що входять до біржового списку. Потрапити до списку — велика честь для компанії; для цього вона повинна відповідати певним вимогам за складом активів і біржовою поведінкою. Акції переважної більшості компаній продаються на так званому вуличному ринку або, як кажуть, "через прилавок". Первинний ринок акцій, як правило, "вуличний", розподільний. На "вуличному" ринку обертаються практично всі облігації. Сучасний "вуличний" ринок — це розподільна комп'ютеризована мережа брокерів і дилерів. Як представники клієнтів брокери зв'язуються між собою, укладаючи угоди практично по телефону. Брокери і дилери, які торгують на "вуличному" ринку, як правило, вузькоспеціалізовані за конкретним видом цінних паперів (наприклад, за державними казначейськими зобов'язаннями).

За терміном надання  грошей фінансовий ринок поділяється на ринок грошей (money market) і ринок капіталів (capital market), тобто інвестиційних фондів. Зазначимо, що на ринку чинників виробництва (праця, земля, капітал) під капіталом розуміють фізичний капітал, а на ринку капіталів — інвестиційні фонди.

На ринку грошей обертаються  короткострокові зобов'язання (терміном до одного року), в основному уряду  і банків, на ринку капіталів —  довгострокові зобов'язання, випущені урядом, а також акції та облігації корпорацій. Перед тим як розглядати фінансові інструменти ринку грошей і ринку капіталів, наведемо їх найважливіші властивості, притаманні всім фінансовим активам: ліквідність, ринковий ризик та прибутковість.

Під ліквідністю розуміють властивість, спроможність фінансового ресурсу перетворюватися на гроші. Визначаючи ступінь ліквідності, звичайно враховують час, за який можна перетворити певний фінансовий ресурс на гроші, і витрати, пов'язані з таким перетворенням. Найвищий рівень ліквідності мають самі гроші. Для перетворення на гроші ощадного рахунку в комерційному банку потрібен час на оформлення документів і пересилання вимоги поштою. А для того щоб продати казначейське зобов'язання, потрібні й час, і найчастіше оплата брокерських послуг. Тому ощадні рахунки більш ліквідні, ніж казначейські зобов'язання. Під час продажу акцій крім оплати брокерських послуг можуть виникнути додаткові витрати, пов'язані із зниженням ціни акцій. Оскільки ринкові ціни казначейських зобов'язань більш стійкі, ніж вартість акцій, ліквідність казначейських зобов'язань вища, ніж акцій.

Ринковий ризик пов'язаний безпосередньо з можливістю не одержати вкладених у фінансові активи грошей. Розрізняють два види ризику. Ризик невиконання платіжних зобов'язань позичальником існує, коли позичальник ненадійний. Другий вид ризику пов'язують з коливаннями ринкових цін фінансових інструментів.

Прибутковість визначається як річний відсоток віддачі від вкладеної суми грошей. Для ощадного рахунку прибутковість фактично дорівнює річному відсотку, що його виплачує банк. Для облігацій прибутковість залежить від розміру оголошеного (купонного) відсотка і ринкової ціни облігації.

Перелічені характеристики фінансових коштів взаємопов'язані. Чим більш  ризикові цінні папери, тим, як правило, вища їх прибутковість, тому що інвестори  згодні вкладати гроші тільки під високий відсоток. Але чим вища ліквідність фінансових інструментів, тим за певного ризику під менший відсоток їх згодні купувати.

Ринок цінних паперів

У структурі фінансового ринку  особливо вирізняється ринок цінних паперів. Таку назву він дістав тому, що об'єктом купівлі-продажу на ньому є дуже специфічний товар — цінні папери. Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку. Цінний папір — це своєрідний аналог грошей у вигляді грошового документа, що дає власнику гарантоване право на одержання певної суми грошей або засвідчує його право майнового володіння у встановленому стосовно зазначеного виду документа порядку.

В економіці СРСР цінними паперами вважалися тільки облігації державних позик.

З переходом до ринкової економіки в Україні почали з'являтися акції, облігації з купонами, сертифікати, інші види цінних паперів; виникли акціонерні товариства, фондові біржі, комерційні банки, що оперують цінними паперами. Проте ринок цінних паперів як частина загального фінансового ринку має пройти ще довгий шлях становлення і вростання в ринкову економіку, що формується.

За природою цінні папери — це боргові зобов'язання організацій, юридичних осіб, що випустили ці грошові або товарні документи, перед особами, які купують такі документи. Зобов'язання передбачають виплату власникам цінних паперів прибутку у вигляді дивідендів, тобто відсотків. Таким чином, випускаючи і реалізуючи цінні папери, організація одержує суму реалізації в борг від того, хто її придбав. Цінні папери завжди містять якесь майнове право, здійснення якого можливе тільки за умови їх пред'явлення. Ця ознака юридичного характеру є єдиною для всіх видів цінних паперів. Суть її полягає в тому, що цінність паперу звичайно підкріплена майновим комплексом, який стоїть за нею, на частину вартості якого має право претендувати власник цінного паперу.

Випуск цінних паперів — важливе  джерело залучення коштів для  нових підприємств, мобілізації додаткового капіталу для вже існуючих підприємств, а також поповнення державного і місцевого бюджетів. Це своєрідний канал фінансування інвестицій.

Зазначимо, що запровадження різних видів цінних паперів у фінансово-грошовий обіг дає можливість без збільшення загальної грошової маси підвищити мобільність фінансових ресурсів, зосередити їх на найважливіших ділянках виробництва. Напрями інвестування, тобто вкладення коштів, визначаються на ринку попиту і пропозицій можливістю отримання для інвесторів великого прибутку за рівного ризику вкладень. Випуск цінних паперів найчастіше й зосереджений у тих галузях і сферах, які обіцяють принести великий прибуток. Але перед тим як такий прибуток буде одержано, підприємцю доводиться вкласти у справу початковий, стартовий капітал. Цей капітал можна одержати і залучити саме за рахунок цінних паперів.

Особливого значення в Україні  випуск цінних паперів дістав в умовах переходу державних підприємств у колективну і приватну власність шляхом приватизації. Основною формою, головним способом приватизації є акціонування.

Приватизація державних і муніципальних  підприємств спроможна додати стимулу розвитку ринку цінних паперів. Він може забезпечувати вкрай потрібне переливання фінансових ресурсів, а цінні папери стають ефективним інструментом взаємного кредитування.

Іншу частину фінансового ринку  становить ринок банківських  позичок. Комерційні банки звичайно видають короткострокові позички (щонайбільше на рік). Випускаючи ж цінні папери, можна одержати гроші навіть на кілька десятиліть (облігації) або взагалі у безстрокове користування (акції). Цьому поділу фінансового ринку відповідає розподіл капіталу на оборотний та основний. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, комерційні банки дають посередникам РЦП позички для підписки на цінні папери нових випусків, а вони, у свою чергу, продають банкам великі блоки цінних паперів для перепродажу в роздріб. У деяких європейських країнах основну посередницьку роль на РЦП відіграють найбільші комерційні банки.

Частиною РЦП можна вважати  грошовий ринок, на якому обертаються  короткострокові (до року) боргові зобов'язання, переважно казначейські векселі (білети). Грошовий ринок забезпечує гнучке надходження готівки до скарбниці держави і дає можливість корпораціям та окремим особам одержувати прибуток на їх тимчасово вільні кошти. Без грошового ринку не може бути повнокровного фінансового ринку.

Як і інші ринки, РЦП складається  з попиту та пропозиції і ціни, що їх врівноважує. Попит створюється компаніями і віднедавна—державою, якій не вистачає власних прибутків для фінансування інвестицій. Бізнес і уряд щодо РЦП є чистими позичальниками (більше беруть у борг, ніж дають), а чистим кредитором — населення, особистий сектор, у якого з різних причин доходи перевищують витрати на поточне споживання та інвестиції в матеріальні активи (переважно житло). Завдання РЦП — забезпечити якомога повніше і швидше переливання заощаджень в інвестиції за ціною, яка б влаштовувала обидві сторони.

Вирішити це завдання неможливо  без участі посередників — брокерів та інвестиційних дилерів, які діють на РЦП. Тільки вони знають, у якому стані перебуває РЦП, коли, на яких умовах і які цінні папери випускати. Брокер зводить продавця з покупцем цінних паперів, одержуючи за це комісійні, а інвестиційний дилер купує цінні папери на своє ім'я і за свій рахунок, щоб потім їх перепродати. Виторг від перепродажу утворює його прибуток.

У країнах з ринковою економікою брокери й інвестиційні дилери так само необхідні, як банкіри або бухгалтери. Мало того, це престижна і високооплачувана професія. Нею займаються як окремі особи, так і фірми. Саме вони визначають обличчя сучасного інвестиційного бізнесу. Головною фігурою на РЦП є велика фірма, що інтегрує у своїй роботі брокерські та дилерські операції.

Спеціалізовані посередницькі фірми не мають єдиної, загальноприйнятої назви. Найчастіше їх називають інвестиційними банками, рідше — інвестиційними дилерами, інвестиційними домами або просто брокерськими фірмами. Назва "інвестиційний банк", яка вказує на те, що фірма має справу не з комерційним кредитом, а з інвестиціями у фінансові вклади.

Оскільки прибуток посередників залежить від обсягу торгівлі цінними паперами, вони не чекають, коли з'явиться клієнт, а шукають його самі. Цей невпинний пошук не дає можливості заощадженням "залежуватися" у потенційних покупців цінних паперів. У кожного посередника є клієнтура, з якою у нього встановлюються відносини особистої довіри і повної гласності (у противному разі бізнесу не буде). Свого агента на РЦП має як велика корпорація, що розпоряджається мільярдами, так і пересічний клерк, який бажає вигідно розмістити власні невеликі заощадження.

Перейдемо до розгляду цінних паперів. їх поділяють на акції, облігації і похідні від них цінні папери.

Акції випускають корпорації; випуск акцій — це спосіб створення корпорації. Акція робить її утримувача власником  частини майна корпорації, її співвласником. Випускаючи акції, корпорація набирає  фінансової сили, що дає їй можливість здійснювати великі інвестиційні проекти. Власник акції одержує частину корпоративного прибутку, який називається

дивідендом. Дивіденд варіює залежно  від розміру прибутку, пропорції  між тією часткою, що зберігається, і тією, що йде на споживання, від інвестиційної політики корпорації та інших чинників. Дивіденд може зовсім не виплачуватися. Власник акцій має також інші господарські права, наприклад право голосу і право бути обраним у керівництво корпорації.

Облігації випускають як корпорації, так і уряд. Той, хто випускає облігації, зобов'язується виплатити у визначений строк і позичку (амортизацію), і позичковий відсоток, що становить, знову-таки, частину прибутку, одержаного завдяки позиці. На відміну від дивіденда відсоток залишається незмінним або незначно варіює у відповідь на зміну банківських ставок. Тому облігації іноді називають цінними паперами з фіксованим прибутком, або, як раніше казали, твердодохідними паперами. Відсоток виплачується рівними порціями протягом усього терміну дії позики. За деякими облігаційними позиками відсоток офіційно не нараховується (облігація не має купонів), а виплачується як різниця між ціною, за якою облігації купуються в момент погашення, і ціною, за якою їх продано.

Як бачимо, акції та облігації мають різні інвестиційні якості, тобто неоднакову привабливість для інвесторів. Облігації, як правило, забезпечують більше збереження заощаджень, ніж акції, і тому більш привабливі для людей обережних, консервативних. Особливо це стосується державних облігацій, забезпечених усією економічною силою держави, її величезною платоспроможністю. Однак власники облігацій звичайно позбавлені можливості примножувати свій капітал і швидко нарощувати прибутки, яку мають власники акцій. Водночас володіння акціями небезпечне фінансовими втратами. Тому акції привабливі для інвесторів прогресивних, готових ризикувати заради одержання високих дивідендів. Акції та облігації можуть бути взаємно оборотними, конвертованими, тобто акції можна у певних випадках обміняти на облігації і навпаки.

Існують також інші види цінних паперів, про які йтиметься далі. Одні з  них мають широкий діапазон інвестиційних  можливостей, інші спеціальне призначення.

Щодо надійності інвестицій і стабільності прибутку — а це основна мета інвестора — найоптимальнішими  вважаються державні облігації, особливо казначейські білети. Далі йдуть приватні облігації і "сині корінці" — акції великих компаній, які регулярно виплачують дивіденди.

ІІ. Зарубіжна практика регулювання фінансових ринків

Фінансові ринки  країн з розвинутою економікою - це сформована і цілісна система, що зазнає технічних змін і концептуальних новацій. Загальними для багатьох національних фінансових ринків останнім часом стали процеси створення наднаціональних правових і регулятивних систем (наприклад, Євросоюз) і уніфікації юридичних механізмів та інститутів. Окремої уваги заслуговують і процеси зближення принципів регулювання фінансових ринків у країнах континентального права з підходами, притаманними англо-американській правовій системі.

Ринок фінансових послуг США

Модель фінансового  ринку США - одна з найбільш цікавих  і специфічних в багатьох найбільших економіках. Головна особливість  фінансового сегмента американської  економіки - відсутність єдиного  фінансового регулятора і висока роль інфраструктурних інститутів у галузі фондового ринку і колективних інвестицій.

Саме в США вперше з'явилися саморегулівні організації учасників фінансового ринку і більшість нині існуючих фінансових інструментів. 
У цілому прогресивна модель фінансового ринку і гнучка система організації його роботи постійно перебувають у стані модернізації й адаптації. Про це свідчить і послідовний розвиток законодавства blue sky law, що регламентує питання розкриття інформації на ринку фінансових послуг і в корпораціях (серед найбільш важливих - Sarbanes-Oxley Act), а також уніфікація правового регулювання обігу емісійних цінних паперів, одним з етапів якої стала поява Natіonal Securіtіes Markets Іmprovement Act ofl996(NSMІ). 
Про необхідність подальшого розвитку нормативно-правового регулювання законодавства США й адаптації існуючих інститутів до нових практик та уніфікованих механізмів ЄС постійно вказується в доповідях Комісії з бірж США.

Головним актом  федерального рівня в системі правового регулювання фондового ринку США є згаданий вище закон NSMІ. Однак за минулі 10 років з'явилися нові завдання і питання, що також вимагають новацій законодавства і перегляду діючих інститутів. Так, очевидним і своєчасним визнається введення глобального інвестиційного інституту (global іnvestment company), що відповідав би потребам не тільки національного ринку США, але й зовнішніх (іноземних) інвесторів та учасників ринку. Зокрема, пропонується переглянути систему оподаткування доходів та операцій в інвестиційних фондах (за аналогією з європейською моделлю, що звільняє інвестиційні інститути (фонди) від оподаткування прибутку), створити більш прозорі механізми нарахування винагород для обслуговуючої інфраструктури, а також провести уніфікацію механізмів управління інвестиційною компанією (фондом).

Регулювання фінансових ринків у Євросоюзі

Орієнтиром для  більшої частини розвинутих економік є правові рішення, закріплені в директивах Європейського союзу, що регулюють діяльність на фінансових ринках країн - членів ЄС.

Нормотворча діяльність європейського законодавця в галузі фінансового ринку має вже більш ніж 20-літню історію. Першим епохальним актом стала Директива ЄС від 20 грудня 1985 р. (про координацію законів та інших нормативних актів, які регулюють утворення колективного інвестування в цінні папери, що перебувають в обігу, (ЮКІТС)), на основі якої і донині функціонують ринкові схеми колективного інвестування у всіх країнах ЄС (аналоги відкритих та інтервальних фондів у Росії). Інструментом для прямого інвестування і кваліфікованих інвесторів такі фонди бути не можуть. Директива Ради ЄС від 21 квітня 2004 р. про ринки фінансових інструментів, що з'явилася нещодавно, покликана упорядкувати процедуру й умови випуску фінансових інструментів, обмежених в обігу.

Функції фінансового регулятора в країнах ЄС (у наднаціональному масштабі) покладені на профільні комітети Ради ЄС з економіки і соціальних питань і Комітет з європейських цінних паперів (European Securіtіes Commіttee). Європейський Центробанк у даному випадку виступає тільки як додатковий координуючий орган. Повноцінний фінансовий регулятор у ЄС на сьогоднішній день фактично відсутній, тому що потреба у створенні аналога Європейського Центрального банку для ринків фінансових інструментів і послуг, не пов'язаних з банківським сектором, не очевидна. Його відсутність компенсується діяльністю вищезгаданого комітету і комісій з бірж та цінних паперів у кожній із країн - членів ЄС.

Головне завдання європейського законодавця і профільного комітету - узагальнення позитивного досвіду національних правових систем (як у рамках ЄС, так і за його межами), вироблення рамкових правових механізмів регулювання головних сегментів ринку (у даному випадку - фінансових ринків) і сприяння їхньому впровадженню на національному рівні. 
Активна робота також здійснюється на рівні Європейського комітету фінансових регуляторів (European Securіtіes Regulators Commіttee/ESRC), у тому числі з адаптації національних законодавств до директив ЄС. 
Характерними рисами сучасного європейського фінансового ринку є:

- наявність інституту  "взаємного визнання" учасників  (інвесторів) ринку в країнах,  що приєднуються до директив ЄС;

- "відкритий" характер правових норм - можливість детального формування правил і вимог на рівні національного законодавства; 
- відносно високий рівень інтеграції фінансових інститутів країн-членів ЄС, розвиток взаємин між собою і на рівні наднаціональних утворень в рамках Євросоюзу;

- формування новітніх і максимально універсальних рішень і механізмів правового регулювання відкритого фондового ринку, ринку колективних інвестицій і проектного фінансування;

- високий рівень розвитку компенсаційних механізмів (основи закладаються на рівні директив; конкретні рішення (фонди) реалізуються на рівні країн - членів ЄС);

- вільний режим руху капіталів у межах ЄС (основна риса в економіці ЄС).

Національне законодавство європейських країн

Моделі фінансового  ринку, що сьогодні функціонують у провідних  країнах - членах ЄС, заслуговують на окрему увагу і можуть розглядатися як самостійні і повноцінні системи організації роботи ринків фінансових послуг - без урахування механізмів, установлених директивами ЄС. До таких варто віднести Францію, Німеччину і Велику Британію. Певний інтерес представляє і фінансове законодавство Нідерландів.

Франція є одним  з піонерів у питаннях запровадження схем колективного інвестування. Не останню роль у цьому процесі зіграв і національний фінансовий регулятор (Autorіte des marches fіnancіers, AMF), що здійснює нагляд за ринком фінансових послуг, біржами і розкриттям корпоративною інформацією. Компетенція AMF не поширюється на банківський і страховий сектори. 
Найважливішими правовими актами фінансового законодавства Франції є:

- Кодифікований закон Франції про монетарну політику і фінансові ринки (The Monetary and Fіnancіal Code);

- Основні положення про схеми колективного інвестування, професійних учасників фінансового ринку, емісійні процедури і розкриття інформації, а також про інфраструктуру фінансових ринків і зловживання при здійсненні професійної діяльності на них (General Regulatіon of the AMF - books tl-Vі.- іssuers and fіnancіal dіsclosure, servіce provіders, collectіve іnvestment products, market іnfrastructures, market abuse: іnsіder dealіng and market manіpulatіon);

- Закон № 2005-842 від 26 липня 2005 р. "Про економічну модернізацію" (Breton Act);

- Закон № 2005-811 від 20 липня 2005 р. (DDAC Act).

Проте французька правова модель регулювання фінансових ринків має потребу в модернізації і стандартизації. Основою цього  процесу є впровадження положень директив ЄС у законодавство Франції. Цьому питанню регулятор приділяє особливу увагу, зокрема в "Огляді правового регулювання у Франції в рамках майбутньої європейської фінансової системи"2 зазначається, що французька правова система в цілому гармонізована з європейським правом, однак деякі сектори фінансового ринку вимагають подальшої роботи щодо адаптації до загальноєвропейських стандартів (стандарти аудиту, розкриття інформації тощо). 
Законодавство Великої Британії - унікальний приклад сполучення системи загального права й інститутів континентального права, привнесених практикою кооперації з іншими західними країнами й імплементацією норм Євросоюзу.

Особливий інтерес представляють правові моделі регулювання фінансових ринків і оподаткування в цій галузі, закріплені в нормативних актах Об'єднаного Королівства:

- Закон 2000 р. "Про фінансові ринки і послуги ринків" (Fіnancіal Servіces and Markets Act, 2000);

- Закон 2006 р. "Про податок на прибуток" (Corporatіon Tax, 2006).

Цілісна система фінансових сервісів та учасників фінансового ринку, закріплена комплексним нормативним актом 2000 р., найбільш повно відповідає новим вимогам європейських директив і визначає єдиного регулятора для фінансових ринків (крім банківського сектора) в особі Служби фінансового ринку (Fіnancіal Servіces Authorіty), що входить у структуру Казначейства (Her Majesty's Treasury).

Одночасно з прийняттям нових законів, спрямованих на уніфікацію правових інститутів Великої Британії, проводиться активна робота з формування рішень і механізмів, що сприяють максимально широкому використанню європейських правових механізмів та інститутів у фінансовій системі Об'єднаного Королівства. Так, у дискусійній доповіді Служби фінансового ринку відзначається необхідність детальної роботи над правовим регулюванням обігу фінансових інструментів строкового ринку (у тому числі деривативів на товарні контракти і специфічні контракти) на національному і європейському рівнях у рамках Директиви ЄС "Про ринки фінансових інструментів" (MіFІD).

Найважливішим законодавчим актом останнього часу для ринку колективних інвестицій Великої Британії став Закон 2006 р. "Про податок на прибуток" у частині, що стосується трастів нерухомості (The Real Estate Іnvestment Trusts). Зважаючи на загальні тенденції з мінімізації податкового тягаря для довгострокових проектів і проектів, пов'язаних з реальним сектором у цілому, англійський законодавець увів пільговий режим оподатковування доходів, що генеруються у ході діяльності трастів нерухомості.

Німецький фінансовий ринок нещодавно одержав у  розпорядження сучасний фінансовий інструментарій для роботи на ринку нерухомості. У 2006 р. вийшов комплексний закон, що визначає умови і порядок створення та функціонування такого фінансового інституту, як фонд нерухомості. Зазначений нормативний акт, прийнятий у 2007 р., одержав назву German REіTAct, тому що запозичав ідею американських фондів нерухомості (Real Estate Іnvestment Trust). Однак правова модель фонду заснована на європейських (континентальних) стандартах і законодавстві.

Нідерланди, так  само як і Велика Британія та Франція, йдуть шляхом впровадження інноваційних рішень і механізмів у національне законодавство. У результаті цього два роки тому з'явився Закон (ордонанс) "Про регулювання фінансових ринків" (Fіnancіal Supervіsіon Act,2006 р.). Правова модель ринку фінансових послуг та інфраструктури, визначена цим законом, надзвичайно близька французькій моделі (як термінологічно, так і фактично). Одночасно з цим можна відзначити специфіку, властиву рішенням голландського законодавця. Так, пруденційний нагляд за всіма секторами фінансового ринку, у тому числі ринку колективних інвестицій і фондового ринку, віднесений до компетенції Центрального банку Нідерландів (The Dutch Central Bank), але безпосередній контроль діяльності на фінансових ринках і їхнє регулювання перебувають у віданні незалежного від Центробанку виконавчого органа - Служби з фінансових ринків (Autorіteіt Fіnancіele Markten).