Формування і розвиток ДРП в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ  УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

                                                                            Кафедра державного управління               та місцевого самоврядування

 

 

РЕФЕРАТ

         З навчальної дисципліни

         «Державна регіональна економічна політика»

                                     НА ТЕМУ:

«Історичні етапи формування державної регіональної політики в Україні »

                   

 

 

 

                    Виконала:

                    студентка 2-го курсу

                    І-ї групи

                    Факультету УЕ

                    Підгорна Г.О        

 

 

 

 

Хмельницький

2011

План

Вступ 
1.Поняття, цілі та завдання державної регіональної економічної політики 
2.Етапи формування державної регіональної економічної політики в Україні 
3.Механізм реалізації державної регіональної економічної політики 
Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Україна започатковує державну регіональну політику, засновану  на європейських цінностях, засадах  демократії та національної єдності, орієнтовану  на підвищення економічних та соціальних стандартів життя кожного громадянина.

Особливої актуальності набуває  проблема ефективного використання регіонального потенціалу.

За сучасних умов першочерговим  завданням є пошук раціонального балансу між децентралізацією управління і єдиновладдям. На державному рівні визначено, що громади та створені ними структури управління на місцях мають нести відповідальність за соціально-економічний стан перед населенням регіону та державою. На рівні регіону це позначається як принцип «відповідальної регіоналізації». З метою надання більших повноважень регіонам, державна регіональна стратегія спрямовується на подолання інституційних, соціально-економічних та морально-психологічних перешкод гармонійного розвитку регіонів у їхній єдності як складових єдиної держави.

Головним завданням регіональної політики держави має стати досягнення балансу між її інтересами та інтересами розвитку її регіонів. Ключовим завданням  наступного стратегічного горизонту регіональної політики є розробка напрямів та механізмів передачі частини державних повноважень на нижчий рівень управління, спираючись на демократичні цінності та виходячи з положень Конституції України.

Принципи раціональності, відповідальності та ефективності децентралізації - орієнтири, на які мають спиратися подальші реформи у сфері державного управління.

Держава залишається координатором  інтересів усіх рівнів. Гармонізуюча роль держави особливо має активізуватися в точках зіткнення інтересів: між людиною і громадою, між громадами і регіональною владою, між регіональною і державною владою тощо.

Особливої ролі набуває економічна база розвитку територій, яка має  відповідати ключовому завданню, поставленому перед державою - посиленню соціальної складової регіонального розвитку, що передбачає забезпечення державних стандартів (нормативів) та державних соціальних гарантій гідного рівня життя кожного громадянина незалежно від місця його проживання.

Завдання держави - досягти  політичної, економічної та гуманітарної єдності країни на основі узгодження різноспрямованих інтересів усіх регіонів. Важливим аспектом також є проблема дотримання державою принципів прозорості в процесі формування та реалізації регіональної політики, взаємодії держави  з інститутами громадянського суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття, цілі  та завдання державної регіональної  економічної політики

 

Регіональна економічна політика за організаційною сутністю являє собою сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які за допомогою відповідних адміністративних важелів та фінансово-економічних інструментів забезпечують стимулювання ефективного, пропорційного та збалансованого розвитку економіки регіонів, раціональне та економне використання їх ресурсного потенціалу з метою підвищення життєвого рівня та якості населення з максимальним збереженням природного середовища функціонування продуктивних сил.

Державна регіональна  політика при цьому являє собою 
систему заходів, що здійснюється органами державної влади з 
метою забезпечення управління політичним, економічним та 
соціальним розвитком регіонів і територіально-адміністративних одиниць. Вона передбачає: створення ефективно діючої системи влади та управління в центрі і в регіонах, їх фінансово-економічне та нормативно-правове забезпечення на основі оптимального поєднання загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів. Державна регіональна політика спрямовується на надання істотного динамізму регіональному 
соціально-економічному розвитку шляхом більш повного та 
ефективного залучення в господарський оборот ресурсного 
потенціалу регіонів, використання переваг територіального 
поділу і кооперації праці на основі розширення повноважень і 
підвищення відповідальності регіональних та місцевих органів влади і управління за вирішення поточних і перспективних проблем територій.

Об'єктами державної регіональної політики є адміністративно-територіальні одиниці чи їх сукупності, що визначаються чинним адміністративно-територіальним устроєм України.

Суб'єктами державної регіональної політики виступають 
центральні, регіональні і місцеві органи виконавчої влади та 
органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання регіонального соціально-економічного розвитку.

Основні напрями регіональної економічної політики визначає вищий орган законодавчої влади – Верховна Рада України, яка в процесі розробки бюджету на наступні роки передбачає пріоритети розвитку галузей, затверджує регіональні програми розвитку та розміщення продуктивних сил депресивних регіонів.

Основною метою державної регіональної економічної політики є: 
- збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного, трудового і науково-технічного потенціалів кожного регіону і тісної співпраці між ними;                               

- послідовне здійснення  заходів, спрямованих на вирівнювання  рівнів соціально-економічного розвитку  регіонів з урахуванням ефективності територіального поділу праці, раціоналізації системи розселення , соціальних та інших особливостей;                                                                         

- підтримка внутрішньо  регіональної збалансованості економічного  розвитку, екологічного стану, соціально-демографічних  та соціально-політичних процесів.      

Головним завданням державної регіональної економічної політики є:

В економічній  сфері:

• поліпшення функціонування галузей виробництва в ринкових умовах;
• створення сприятливих умов розвитку підприємництва і ринкової інфраструктури при проведенні приватизації державного майна, земельної реформи та інших ринкових перетворень;
• облаштування державних кордонів і налагодженняч зв’язків між прикордонними регіонами;
• удосконалення економічного районування та узаконення на найвищому рівні мережі економічних регіонів.                                      

В соціальній сфері:

• забезпечення повної зайнятості населення;
• підвищення рівня добробуту та стабілізація рівня життя населення;
• гарантування продовольчої забезпеченості;
• запобігання погіршенню демографічної ситуації і депопуляції населення;
• здійснення заходів щодо продовження життя населення і підвищення його природного приросту.

В екологічній  сфері:

• запобігання забрудненню довкілля;
• ефективне використання природних ресурсів;
• екологічно обґрунтоване розміщення продуктивних сил.

У регіонах концентруються інтереси держави, вітчизняних і  зарубіжних підприємств, організацій, олігархів тощо. Та під поняттям регіональна політика зазвичай розуміють лише політику держави. І дійсно, багато регіональних проблем не можна вирішити зусиллями лише окремих підприємств, зокрема екологічні, демографічні та інші. Таким чином, державна регіональна політика — це сукупність заходів, які здійснюються державою у сфері комплексного розвитку регіонів країни 
відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціональне використання їхнього ресурсного потенціалу, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконаления територіальної організації суспільства.

Регіональна політика є органічною складовою загальнодержавної політики. Вихідними положеннями для її формування є ступінь економічної міцності регіонів, рівень життя населення у них, політичне, екологічне, релігійне становище. Така політика, з одного боку, спрямовується на забезпечення всебічного розвитку регіонів, а з другого — на збереження територіальної цілісності держави. Здійснення першого напряму відбувається завдяки чіткому розмежуванню повноважень 
між центральними і місцевими органами виконавчої влади та 
органами місцевого самоврядування. За умови вдалого, науково обгрунтованого розподілу повноважень підвищується правова відповідальність усіх сторін за вирішення завдань життєзабезпечення населення регіонів і комплексного розвитку територій. При здійсненні другого напряму регіональної політики визначальним є принцип дотримання пріоритетів загальнодержавного значення, органічної єдності комплексного розвитку регіонів і країни в цілому. Цей напрям коригується виключно центральними органами виконавчої влади згідно з наданими їм Конституцією країни та відповідними законодавчими актами повноваженнями.

Таким чином, всебічно обгрунтована державна регіональна політика повинна базуватися на врахуванні та оптимальному поєднанні загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів. Тому провадити її повинні згідно з визначеними повноваженнями управлінські структури центральних, регіональних і місцевих органів виконавчої влади, правильно 
застосовуючи чинне законодавчо затверджене нормативно- 
правове і фінансово-економічне забезпечення проведення такої політики. При цьому пріоритетними цілями державної регіональної політики є наступні:

• збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного та науково-технічного потенціалу кожного регіону і тісного співробітництва між ними;

• поступове вирівнювання та зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів України;

•   сприяння гармонійному та збалансованому розвитку регіонів, надання фіиаисово-економічиої підтримки депресивним та проблемним регіонам;

•  запровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів та дієвих механізмів соціального захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів;

 Для реалізації головної мети та пріоритетних цілей державної регіональної політики належить вирішити такі завдання:

• створення належної фінансової, матеріальної і правової 
основи регіонального управління та місцевого самоврядування, удосконалення фінансово-бюджетних відносин між центром і регіонами, вироблення критеріїв та механізмів надання 
державної підтримки регіонам;

• структурна перебудова економіки регіонів, створення нових високоефективних виробничих потужностей, налагодження системи коопераційних міжрегіональних зв'язків;

• досягнення продуктивної зайнятості населення, стабілізації та покращання демографічної ситуації, збільшення тривалості життя та природного приросту населення в регіонах;

•  перерозподіл повноважень між різними рівнями влади на основі децентралізації управління соціально-економічними процессами шляхом здійснення повномасштабної державно-правової реформи;

•  забезпечення взаємного представництва центральних і регіональних органів влади.

В регіональному вимірі у регіональній політиці визначаються наступні пріоритетні завдання:

1. Забезпечення комплексного і збалансованого соціально-економічного розвитку усіх регіонів шляхом раціонального використання їх економічного потенціалу.

2. Всебічна підтримка депресивних регіонів, у першу чергу аграрно-промислових, із порівняно низьким рівнем соціально-економічного розвитку (території Полісся,Поділля, Карпатський та Південний райони тощо).

3. Зниження рівня сировинної орієнтації економіки, здійснення відповідної структурної перебудови в напрямку розвитку високотехнологічних ресурсозберігаючих виробництв у традиційно промислових районах України, для яких характерна концентрація підприємств важкої промисловості й складна економічна ситуація. Це в першу чергу: Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, міста Харків, Одеса, Київ.

4.  Оздоровлення екологічного стану промислових регіонів Прикарпаття, Донбасу, Придніпров'я, а також територій, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на ЧАЕС. Створення в цих регіонах сприятливих умов для життєдіяльності населення.

5. Формування раціональної системи розселення шляхом зміцнення сільської її мережі, активізація функціонування сільських населених пунктів, малих сільських поселень на базі малого і середнього,підприємництва.

6. Широкий розвиток прикордонної торгівлі та міжнародного співробітництва, в першу чергу з сусідніми державами та країнами СНД.

7.  Розвиток регіональних і міжрегіональних інфрасгруктурних систем транспорту, зв'язку, інформатики, які забезпечують і стимулюють ефективність територіального поділу праці.

8.Раціональне використання рекреаційних ресурсів в Криму, районах Чорноморського і Азовського узбережжя, Карпатах, в екологічно чистих зонах інших областей України шляхом створення розгалуженої мережі транспортнихкомунікацій, об'єктів соціальної інфраструктури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Етапи формування державної регіональної економічної політики в Україні

 

Згідно концептуальних засад  державної регіональної економічної політики, реалізація відповідних заходів передбачала поетапне досягнення її цілей та завдань. Зокрема, за етапами виконання регіональної політики, її схваленою Урядому 1999 році Концепцією було передбачено низку наступних заходів.

Перший етап (2000-2001 роки):

• створення Центрального органу виконавчої влади з питань регіональної політики;

• розробка і внесення змін до існуючої нормативної бази 
щодо визначення функцій і розмежування повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

• розробка методики фінансового вирівнювання регіонів;

• створення Національного і територіальних агентств 
регіонального розвитку;

• розробка мінімальних державних соціальних стандартів; 
.    • розробка середньо- і довгострокових прогнозів ресурсного забезпечення економіки України з урахуванням 
регіональних особливостей; стимулювання створення ареалів 
та зон економічного зростання в регіонах;

• формування інфраструктури регіональних і 
міжрегіональних аграрних ринків: товарних бірж, оптових 
ринків, агроторгових домів, аукціонів, ярмарків, заготівельних 
кооперативів, підприємств фірмової торгівлі;

• створення фондів фінансового вирівнювання на центральному та регіональному рівнях;

• розробка нормативно-правової бази визначення депресивних і проблемних регіонів та умов надання їм державної 
підтримки;

• запровадження нової моделі організації місцевих органів 
виконавчої влади;

• перехід до формування збалансованих бюджетів усіх 
рівнів на реальній доходній базі та оптимізованих .видатках;

• упорядкування територіальних громад, підвищення їх 
економічної, фінансової та владної дієздатності;

• запровадження системи комунальних запозичень;

• створення інститутів і механізмів забезпечення взаємного представництва центральних та регіональних органів влади;

• визначення регіональних розмірів соціальних виплат з 
урахуванням демографічної, галузевої і цінової кон'юнктури та 
створення єдиної бази даних отримувачів соціальної допомоги:

• створення нового економічного механізму взаємодії державних органів влади різних рівнів, органів місцевого самоврядування і природо користувачів, включення екологічних вимогу процедуру регіональних управлінських рішень;

• організація державного і громадського контролю за виконанням регіональних соціальних програм, ефективним використанням фінансових ресурсів;

• реорганізація діючої системи соціального захисту, усунення дублювання функцій соціальної підтримки органами 
публічної влади різних рівнів, надання усіх видів допомоги в 
регіонах та територіальних громадах;

• врегулювання питань комунальної власності, державної 
підтримки розвитку місцевого самоврядування, порядку утворення га діяльності органів самоорганізації населення;

• утворення Всеукраїнського об'єднання органів місцевого самоврядування;

• розробка концепції перспективного розвитку малих міст 
України.

Другий етап (2002-2004 роки);

• формування інтегрованих регіональних та міжрегіональних тернторіально-госиодарських утворень: фінансовопромислових груп, консорціумів, холдінгїв. корпорації, технополісів тощо;

• розробка нормативно-правової бази щодо взаємодії 
регіонів України з регіонами країн Європейського Союзу;

• запровадження системи фінансового вирівнювання на 
основі прозорих і об'єктивних критеріїв та показників:

• створення міжнародних регіонів економічного співробітництва, запровадження особливого режиму транскордонної кооперації шляхом надання відповідних повноважень органам регіонального управління та місцевого самоврядування;

•  завершення передачі державного майна, включаючи об'єкти соціально-культурної сфери, до складу комунальної власності та його розмежування між рівнями регіонального управління та місцевого самоврядування;

• запровадження програмного підходу до формування 
державного та місцевих бюджетів у галузях освіти, охорони здоров'я, соціального захисту і культури;

• остаточний перехід на казначейське виконання місцевих бюджетів;

• створення системи адміністративних судів як інструменту забезпечення законності у сфері державного управління та 
захисту прав і свобод громадян, врегулювання окремим 
Адміністративно-процесуал ьним кодексом, процедури;

• розгляду справ з цих питань;

• формування та законодавче врегулювання служби в органах місцевого самоврядування;

• розвиток співробітництва асоціацій та об'єднань місцевих регіональних влад з відповідними об'єднаннями зарубіжних країн.

Третій етап (2005-2010 роки):

• розробка методологічного та нормативно-иравового забезпечення щодо реформи адміністративно-територіального устрою України;

• трансформація адміністративно-територіальної одиниці 
середньої (район) та вищої (область) ланки адміністративно- 
територіального устрою на основні збереження його конституційної триланкової структури;

• Відкриття зелених коридорів та формування спільної 
екологічної мережі з країнами Європейського Союзу та Російської Федерації;

• законодавче врегулювання міграційних процесів і проблем зайнятості прикордонних областей;

• розробка міжрегіональних інвестиційних соціальних 
проектів і створення міжрегіональних бюджетів розвитку;

• підвищення забезпеченості населення озелененими територіями, доведення природних комплексів регіонів до рівня, 
що забезпечує виконання рекреаційних та середовищерегулюючих функцій на урбанізованих територіях;

• створення економічних і норматпвпо-нравових передумов 
реалізації основних принципів сталого розвитку в регіонах;

• запровадження державних і регіональних інформаційних систем щодо етапу потенціалу і потреб регіону.

В своїй більшості заплановані заходи реалізації регіональної 
економічної політики виконувалися, хоча іі не завжди в передбачені строки іі у заданих обсягах. Зокрема, ключовим пунктом у впровадженні Державної регіональної економічної політики стало прийняття в 2005 році Верховною Радою України Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» №2850-1V, яким визначено правові, економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів та подолання депресіївності територій.

Згідно з даним Законом, стимулювання розвитку регіонів 
це комплекс правових, організаційних, наукових, фінансових та інших заходів, спрямованих па досягнення сталого розвитку регіонів на основі поєднання економічних, соціальних та екологічних інтересів на загальнодержавному та регіональному рівнях, максимально ефективного використання потенціалу регіонів в інтересах їх жителів га держави в цілому.

Стимулювання  розвитку регіонів здійснюється з метою:

• забезпечення їх сталого розвитку в інтересах усієї України,

• підвищення рівня життя населення, подолання бідності 
та безробіття, формування середнього класу;

• ефективного використання економічного, наукового, 
трудового потенціалу, природних та інших ресурсів, а також 
особливостей регіонів для досягнення на цій основі підвищення рівня життя людей, оптимальної спеціалізації регіонів у виробництві товарів та послуг;

• створення рівних умов для динамічного, збалансованого 
соціально-економічного розвитку регіонів України;

• забезпечення додержання визначених державою 
соціальних гарантііі для кожного громадянина незалежно від 
місця його проживання;

• подолання депресивного стану окремих територій, 
своєчасного і комплексного розв'язання проблем охорони 
довкілля.

Стимулювання  розвитку регіонів здійснюється на засадах:

• збалансування загальнодержавних, регіональних та 
місцевих інтересів розвитку, визначення державою з урахуванням пропозицій органів місцевого самоврядування науково 
обґунтованих пріоритетних напрямів регіонального розвитку;

• програмпо-цільового підходу до розв'язання проблем;

• соціальпо-економічного розвитку, створення сприятливого інвестиційного середовища в регіонах;

• максимального наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до споживачів цих послуг;

• концентрації на конкурсній основі коштів Державного 
бюджету України, місцевих бюджетів, а також інших ресурсів 
з метою досягнення найбільш ефективного їх використаннядля цілей регіонального розвитку;

• співробітництва та взаємної відповідальності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого

• самоврядування, наукових і громадських організацій та 
інших суб'єктів у виконанні завдань регіонального розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Механізм реалізації  державної регіональної економічної  політики

 

Для практичного здійснення регіональної економічної 
політики необхідно створити відповідний механізм.

Механізм регіональної економічної політики включає:

1.Розробку і практичне впровадження регіональних програм та планів соціальпо-економічного розвитку регіонів, які можуть складатися для певної групи регіонів, окремого регіону, або певної території всередині регіону.

2.Використання економічних методів, зокрема: державного 
інвестування, створення спеціальних фондів для фінансування 
регіональних програм, залучення іноземного та приватного 
капіталів, пільгове кредитування і оподаткування, стимулювання територіального розвитку за допомогою іноземних коштів.

Регіональну політику в найближчий період треба спрямувати. насамперед, на комплексне вирішення соціально-економічнпх  проблем, специфічних для кожного регіону.В цьому контексті перш за все треба посилити міжгалузеву виробничу координацію всередині регіональних територіально-виробничих комплексів, забезпечити скоординоване функціонування їх енерговирооничпх циклів. При цьому, докорінно нову роль відіграватимуть місцеві органи влади та органи місцевого самоврядування. яким після прийняття нової редакції Закону про місцеве самоврядування повинні перейти нові, розширенні повноваження. Це і одного боку, падає можливості саморозвитку територіям, а з іншої сгорнои покладає на 
регіональну владу нові обов'язки. Згідно зі світовим 
досвідом, саме на регіональний рівень необхідно у першу чергу передати управління вирішенням таких проблем, як-от: забезпечення потреб населення продовольчими та непродовольчими товарами широкого вжитку, платними послугами, об'єктами соціальної інфраструктури та житла, боротьба з безробіттям та забезпечення продуктивної зайнятості, охорона 
довкілля, збереження і відновлення природних ресурсів, підтримка стабнльного рівня цін на товари першої потреби, забезпечення нормальної екологічної обстановки, правопорядку, законності тощо. Для цього регіональні (обласні, республіканські. міські тощо) органи влади і місцевого самоврядування мають використовувати використовуватимуть весь 
набір економічних і організаційних методів управління механізму регіональної політики, серед яких провідне місце належатиме системі регіональних нормативів і стандартів.

Важливим місцем в регіональній політиці є оцінка діяльності місцевих органів влади. Оцінювання роботи органів виконавчої влади щодо забезпечення регіонального розвитку заходів здійснюється з метою забезпечення постійного проведення відповідних оцінок га аналізу впливу регіональних органів виконавчої влади на розвиток територій. Об'єктами 
оцінювання роботи є органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, областей, міста Київ, Севастополь.

При визначенні критеріїв  оптнмальності роботи 
регіональних органів влади необхідно користуватися цільовим підходом, а сааме - оцінювати, наскільки робота місцевих органів влади забезпечує виконання цілей і завдань регіонального розвитку. При ньому, необхідно виділяти у будь-якому випадку, як мінімум ДВІ групи цілей і завдань:

1. Цілі і завдання, які є загальними для всіх регіонів.

2. Цілі і завдання, характерні саме для даного регіону.

Крім того, необхідно в  обов'язковому иоряду враховувати

системну специфіку регіону, його роль і місце в національній 
економіці, передумови розвитку тощо. В загальному випадку 
такими групами можуть бути: регіони, що динамічно розвиваються, депресивні регіони, регіони пріоритетного розвитку, 
регіони з середніми темпами розвитку, кризові регіони тощо.

Окрім традиційного підходу, коли встановлюються 
жорсткі критерії оцінки діяльності за визначеними показниками, можна іі корисно використовувати альтернативний підхід, за якого критерії оптнмальності визначати за ознаками нечіткої логіки, а саме, відповіддю на запитання про оптимальність роботи органу влади є не конкретна відповідь 
«ТАК» чи «НІ» за жорстким критерієм, а отримана в результаті 
системної оцінки позиція групи оцінюваних показників у межах визначених щодо цього т.з. "довірчих інтервалів", диференційованих щодо регіональної специфіки. А саме, для кожного показника, за яким проводиться оцінка, враховуються внутрішні та зовнішні передумови діяльності відповідного органу влади і встановлюється інтервал, або ж рівень динаміки 
показників, в межах якого значення обчислюваного показника 
дає можливість віднести діяльність органу влади у даному напрямі до оптимальної, або ж ні. Так, для одних груп регіонів 
оптимальною може бути визнана робота органів влади у випадку забезпечення визначених темпів росту економіки, в інших за випадку зменшення в межах заданного показника темпів падіння виробництва і т.д. Довірчі інтервали можуть бути "відкритими" не менше, або не більше визначеного показника, або ж "закритими", коли залається точно найменше 
та найбільше припустиме значення показника.