Функціонування системи міжнародних розрахунків України

Київський національний лінгвістичний  університет

Економіко-правовий факультет

Кафедра менеджменту 
 
 
 
 
 
 

Реферат

«Функціонування системи міжнародних розрахунків України» 
 
 

ВСТУП

Створення механізму  розрахунків між суб'єктами ринкових відносин, забезпечення безперебійності  і безперервності платежів – найважливіше умови функціонування ринкової економіки.

Актуальність  цієї теми полягає в тому, що в сучасних умовах активна участь України в міжнародній торгівлі пов'язана із значними перевагами: воно дозволяє ефективніше використовувати наявні в країні ресурси, залучитися до світових досягнень науки і техніки, а також повно і різноманітно задовольняти потреби населення. В зв'язку з цим значний інтерес представляє вивчення форм міжнародних розрахунків вживаних при експорті і імпорті товарів, як їх достоїнств, так і недоліків. Особливу значущість ці питання мають для України і інших країн, орієнтованих на активну участь в міжнародній торгівлі товарами. Появи і подальші зміни в міжнародних розрахунках пов'язані з розвитком і інтернаціоналізацією товарного виробництва і звернення. У них відбивається відносна відособленість руху грошей в міжнародному обороті через неспівпадання періодів виробництва і реалізації товарів, віддаленість ринків збуту. Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі товарами і послугами, а також некомерційними операціями, кредитами і руху капіталів між країнами.

Відповідно  до поставленої мети необхідно вирішити ряд взаємозв'язаних завдань:

• дати поняття міжнародних розрахунків і визначити їх суть;
• розглянути державне регулювання міжнародних розрахунків;
• визначити валютно-фінансові умови зовнішньоторговельного контракту;
• проаналізувати форми міжнародних розрахунків, порядок їх застосування, достоїнства і недоліки;
• розглянути документообіг по операціях з використанням фінансових інструментів визначити порядок віддзеркалення міжнародних розрахунків по рахунках бухгалтерського обліку;
• виявити ризики при роботі на зовнішньому ринку;
• розглянути фінансову глобалізацію і ризики при міжнародних розрахунках;
• визначити перспективи розвитку діяльності банків при міжнародному ринку.

Об'єктом міжнародних  відносин, що виникають при експорті і імпорті товарів. До предмету даної  роботи відносяться форми міжнародних  розрахунків, вживаних при експорті і імпорті товарів. 
 
 
 
 
 

1. СУТЬ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

1.1 Поняття міжнародних  розрахунків і  їх суть. Державне  регулювання міжнародних розрахунків.

Значна частина  операцій в іноземній валюті, здійснюваних уповноваженими банками, пов'язана  з обслуговування міжнародного товарного  обороту, тобто з розрахунками за товари і послуги.

Міжнародні розрахунки – регулювання платежів по грошових вимогах і зобов'язаннях, що виникають  у зв'язку з економічними, політичними, культурними відносинами між  юридичними і фізичними особами  різних країн. Порядок проведення розрахунків за товари, що імпортуються і експортуються, регламентуються законодавством країни, а також підкоряється міжнародним правилам документарного оформлення і оплати платіжних документів.

Міжнародні  розрахунки регулюються  міжнародним законодавством:

• Міжнародні правила по тлумаченню торгових термінів (ІНКОТЕРМС 90), метою яких є розробка зведення міжнародних правил тлумачення найбільш торгових термінів, що часто зустрічаються в зовнішній торгівлі;
• Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів (UCP N 500) застосовуються до всіх документарних акредитивів (включаючи резервні акредитиви). Вони є обов'язковими для всіх зацікавлених сторін за відсутності прямо вираженої угоди про інше.

Уніфіковані правила  по інкасо (публікація Міжнародної  торгової палати N 522, в редакції 1995 р.) застосовуються до всі інкасо, коли посилання на ці Правила включене в текст "інкасових інструкцій", і будуть обов'язковими для всіх згадуваних там сторін, якщо інше не обумовлене спеціально або якщо інше не міститься в положеннях національного, державного або місцевого законодавства  і/або регулювання, від яких не можна  відступити

Уніфіковані правила  для гарантій на першу вимогу (редакція 1992 р., публікація МТП N 458) застосовуються до будь-якої банківської гарантії або доповнення до неї, яку гарант зобов'язався видати і в якій вказано, що вона складена відповідно до справжніх  правил (публікація МТП N 458) і обов'язкова для всіх сторін в гарантійному зобов'язанні, якщо інше прямо не вказане в гарантії або доповненні до неї:

• Женевський Одноманітний закон про чеки
• Женевська Конвенція про Одноманітний закон про простий і перекладний вексель а також внутрішнім законодавством і нормативними актами України:
• Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р
• Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р.

1.2 Валютно-фінансові  умови зовнішньоторговельного  контракту. Базисні  умови постачання

Найбільш складними  і такими, що вимагають високої  кваліфікації банківських працівників  є розрахунки по контрактах у сфері  міжнародної торгівлі і будівельно-монтажних  робіт. Від вибору форм і умов розрахунків  залежать швидкість і гарантія доручення  платежу, сума витрат, пов'язаних з проведенням  операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі переговорів  погоджують умови платежу і потім  закріплюють їх в контракті. Міжурядові угоди встановлюють загальні принципи розрахунків, а в зовнішньоторговельних  контрактах чітко формулюються докладні умови. Ці умови включають наступні основні елементи [6,с.65]:

Валюта  ціни і валюта платежу. Від вибору валюти ціни і валюти платежу залежить певною мірою валютна ефективність операції. Можна виділити наступні основні способи визначення цін товарів.

Тверда фіксація цін при укладенні контракту, при якої ціни не міняються в період його виконання. Цей спосіб застосовується при тенденції до зниження цін  на світових ринках.

При підписанні контракту фіксується принцип визначення ціни (на основі котирувань того або  іншого товарного ринку на день постачання), а сама ціна встановлюється в процесі  виконання операції. Цей спосіб зазвичай практикується при тенденції  до підвищення ринкових цін.

Ціна твердо фіксується при укладенні контракту, але міняється, якщо ринкова ціна зміниться в порівнянні з контрактною, скажемо в розмірі, що перевищує 5%.

Ковзаюча ціна залежно від зміни елементів витрат, наприклад при замовленні устаткування. В умовах високої кон'юнктури на користь замовника вводяться обмеження.

Змішана форма: частина ціни твердо фіксується, частина  встановлюється в ковзаючій формі.

Валюта  ціни - валюта, в якій визначається ціна на товар. При виборі валюти, в якій фіксується ціна товару, велике значення мають вид товару, умови міжурядових угод, міжнародні звичаї. Іноді ціна контракту указується в декількох валютах (два і більш) або валютній корзині в цілях страхування валютного ризику[7,с.22].

Валюта  платежу - валюта, в якій повинне бути погашене зобов'язання імпортера (або позичальника). При нестабільності валютних курсів ціни фіксуються в найбільш стійкій валюті, а платіж – зазвичай у валюті країни-імпортера. Якщо валюта ціни і валюта платежу співпадають, то в контракті обмовляється курс перерахунку першою в другу. У контракті встановлюються умови перерахунку:

1) уточнюється  час коректування курсу (наприклад,  напередодні або на день платежу)  на певному валютному ринку  (продавця, покупця або третьої  країни); 

2) обмовляється  курс, по якому здійснюється перерахунок:  зазвичай середній курс, іноді  курс продавця або покупця  на відкриття, закриття валютного  ринку або середній курс дня.

Умови платежу - важливий елемент зовнішньоекономічних операцій. Серед них розрізняються: аванс, наявні платежі, розрахунки з наданням комерційного кредиту, кредит з опціоном (правом вибору) наявного платежу[8,с.5].

Ув'язка протилежних  інтересів контрагентів в міжнародних  економічних відносинах і організація  їх платіжних відносин реалізуються шляхом застосування різних форм розрахунків.

2. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ  РОЗРАХУНКІВ І  ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ

2.1. Банківський переказ

Банківський переказ  – це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції. Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період. Оплата до відвантаження означає аванс. Порядок виконання банківського переказу такий[11]:

• переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти повідомлення продавця про відвантаження;
• експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника;
• експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру;
• імпортер подає заявку на переказ;
• імпортер отримує товари;
• банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;

банк експортера:

• перевіряє одержані документи;
• списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника;
• передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.

Для здійснення переказів, які надходять регулярно, призначені тому самому одержувачу й  сума яких щоразу однакова, можна скористатися так званим дорученням банку на проведення операцій за зобов'язаннями клієнта  за його рахунок. У такому випадку  банк платника щоразу автоматично переказує  у відповідний час заздалегідь  визначену суму. Для боржника це не тільки заощадження часу, але  й гарантія того, що він не пропустить термін сплати.

З огляду на необхідність розвитку міжнародної торгівлі в  Україні, та як попередня умова започаткування цього процесу, вихід на світовий ринок резидентів, застосування загальноприйнятих  в міжнародній практиці форм безготівкових  розрахунків набувають як ніколи великої важливості та значущості. При розгляді міжнародних розрахунків за допомогою банківських переказів необхідно звернути увагу на рахунки типу “ЛОРО”, тобто гривневі рахунки іноземних банків (а, отже, і їх клієнтів), відкриті в банках України.

Історично фінансовий механізм ЛОРО-рахунків – це ноу-хау  країн СНД, економічні зв’язки котрих потребували збереження деякої єдиної платіжної системи. Функціонування цих рахунків на стику валютних систем зумовлює декілька особливостей, що відрізняють  “правила гри” при роботі через ці рахунки від тих умов, у яких працює валютний ринок України:

• резидентам дозволено проводити через ЛОРО-рахунки лише розрахунки з нерезидентами,
• операції за ЛОРО-рахунками проводяться тільки у межах залишку на початок дня (що обмежує можливості для проведення операцій вдень),
• національна валюта повинна бути визначена в контракті як валюта платежу,
• проводиться контроль 90-денного строку надходження виручки для резидентів-експортерів чи надходження товару для резидентів-імпортерів та обов’язковий контроль банками відповідних контрактів і документів про надходження товарів та надання послуг,
• з ЛОРО-рахунку дозволена купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України у випадку надання документів, безспірно підтверджуючих одержання нерезидентом на ЛОРО-рахунок коштів у валюті України внаслідок експорту в Україну товарів (послуг),
• можлива купівля валюти на кошти, отримані як відсотки по депозиту чи по залишку на цьому рахунку,
• органам валютного контролю та комерційним банкам дозволено вимагати від резидентів, власників рахунків у гривнях будь-які документи та інформацію, що підтверджують законність здійснення платежів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, а також їх відповідність до діючого законодавства України і нормативних актів НБУ[1,2].

До ЛОРО-системи  українське законодавство довгий час  відносилося як до чисто розрахункової. Використання її для “перекачування” капіталів, гри на курсах валют спочатку серйозно не сприймалося з причини обмеженої конвертованості розрахункової одиниці (на той час – купоно-карбованця). Це завжди ставило ЛОРО-ринок на другу за значущістю позицію, у зв’язку з чим цей ринок завжди мав одну перевагу – більш ліберальні нормативні умови (що збереглися навіть після загального ускладнення роботи валютного ринку України восени 1998 року). авжди існував “подвійний” підхід до ЛОРО-рахунків: держава намагалася використовувати ЛОРО-рахунки для підтримання конвертованості національної валюти на міжнародному ринку, громадяни цієї ж держави з самого початку використовували ці рахунки як інструмент, за допомогою якого можна отримувати користь з ліберального законодавства інших країн[8,с.15].

Через ЛОРО-рахунки  йдуть грошові потоки набагато більш  потужних фінансових систем, аніж українська, в зв’язку з чим держава (НБУ) мала лавірувати, тактично регулюючи  рух коштів через ці рахунки, намагаючись  зберегти баланс між принадністю  ліберальної фінансової політики та мірами у відношенні великих фінансових спекулянтів, як вітчизняних, так і  зовнішніх.

Такий особливий  підхід до умов функціонування ЛОРО-рахунків знайшов свій вираз у достатньо  ліберальному механізмі нормативного регулювання операцій, що проводилися  резидентами та нерезидентами через  ці рахунки.

Найбільш свідома  економічна громадськість України  досить швидко навчилася використовувати  переваги ЛОРО-рахунків. Серед найпопулярніших  можна назвати три схеми:

Використання  гривневих рахунків для “клірингу” за експортно-імпортними операціями з використанням гривні у якості валюти платежу за зовнішньоекономічними контрактами. Воно дозволяє забути про обов’язковий продаж валюти, “оптимізувати” оподаткування, здійснювати “іноземне інвестування” у власне підприємство.

Один з багатьох механізмів здійснення “поштових” послуг, або ж конвертації безготівкових коштів підприємства у так званий “чорний нал” – готівкові долари США, що використовують частіше за все для виплати реальної зарплати робітникам підприємства. При цьому зменшується податок на прибуток підприємства, ПДВ, відрахування до соцстраху та Пенсійного фонду, податок на доходи громадян.

Рух коштів у  гривнях через ЛОРО-рахунки у  цих випадках історично має дві  головні траси – Прибалтика та Росія. Цілком природно, що вплив цього  ринку на курс долару всередині країни часто стає визначальним. І, що особливо неприємно, на нерезидентів не так легко  здійснювати тиск, як на українські банки[7,с.29].

Сьогоднішня мода на “ЛОРО-рішення”, окрім “валютно-спекулятивного” складника, вочевидь, викликана ще й тим, що з деякого часу обсяги незаконних операцій, що проводяться через ЛОРО-рахунки, почали стрімко досягати обсяги законних. Розуміючи джерело зростаючої небезпеки, Національний банк України вже давно ставить на контроль усі платежі понад визначеної суми, що проходять на ЛОРО-рахунки.

Ще одна з  найпоширеніших форм міжнародних безготівкових  розрахунків – інкасова.

2.2. Інкасові операції

(Collection; Encashment; італ. Incasso) – це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що сума буде виплачена у встановлений термін.

Базою для проведення операцій документарного інкасо є “Уніфіковані правила по інкасо” (УПІ), розроблені Міжнародною Торговельною Палатою і визнані банками. Існують два основні види інкасо:

• чисте, тобто інкасо тільки фінансових документів,
• документарне, тобто інкасо комерційних документів.

До головних комерційних документів відносять: комерційні розрахунки (розрахунки-фактури), транспортні документи (коносаменти  морські та річкові), які дають  право власності на товар їх держателям, накладні, акти прийняття-передання, поштові  квитанції, страхові поліси та страхові сертифікати.

Учасниками  інкасових операцій є:

• довіритель (клієнт, який доручає банку одержати певну суму),
• банк-ремітент (банк, якому клієнт доручає одержати певну суму),
• банк-інкасатор (будь-який банк, що не є банком-ремітентом і бере участь в операції),
• репрезентативний банк (банк, який безпосередньо одержує платіж або акцепт).

Вітчизняні комерційні банки, прилучаючись до міжнародного співробітництва, опановують різні форми розрахунків, прийнятих у світовій банківській  практиці. Все більше уповноважених  банків України (на сьогодні – близько  вісімдесяти) самостійно встановлюють кореспондентські відносини з іноземними. І все ж сфера зовнішньоекономічної діяльності наших банків поки що одна з найменш розвинутих. Українське законодавство, яке регулює діяльність комерційних банків України щодо виконання операцій, пов'язаних із міжнародними розрахунками, містить нормативні акти, що у ряді випадків обмежують можливості здійснення таких операцій. З іншого боку, у вітчизняній банківській  практиці ще досить погано освоєні  основні міжнародно-правові положення, які регулюють окремі форми міжнародних  розрахунків і значною мірою  визначають характер міжбанківських взаємовідносин.

На жаль, через  брак практичного досвіду у цій  галузі як перед банками, так і  їхніми клієнтами постає ряд серйозних  проблем, що призводить до різного роду помилок і затримок у розрахун­ках. Ситуація ускладнюється ще й тим, що українські банки мають недостатню внутрішню інструктивно-методологічну  базу. Іноземним підприємцям часто  важко визначити фінансове станови­ще, надійність та технічні можливості свого  українського партнера. Але, використовуючи різноманітні форми акредитивів, експортери та імпортери можуть звести до мінімуму труднощі та проблеми, які виникають  у міжнародній торгівлі, а саме: експортер має змогу, використовуючи акредитивну форму розрахунків, звести до незначних ризики, спричинені його поганою обізнаністю з вимогами, стандартами нового освоюваного  ринку збуту, політичною та економічною  стабільністю в країні імпортера, незнанням  місцевих законів щодо розрахунків  в іноземній валюті, специфіки  перевезення, страхування товару, оформлення документації на його ввезення та відправку[10,с.25].

2.3. Оплата по акредитиву

(Letter of credit (L/C); нім. Akkreditiv; фр. Accreditif; від лат. Accreditivus – довірчий), який використовується у розрахунках за зовнішньоторговельними угодами, незалежно від того, який він ("документарний акредитив", "акредитив", "акредитивний лист" тощо) – це одностороннє умовне грошове зобов'язання банку-емітента, видане ним за дорученням клієнта-наказодавця ак­редитива (імпортера) на користь його контрагента за контрактом бенефіціара (експортера).

За цим грошовим зобов'язанням банк, який відкрив  акредитив (банк-емітент), повинен здійснити  бенефіціару платіж (негайно або з відстрочкою) чи акцептувати тратти бенефіціара та сплатити їх в строк. Або він може уповноважити інший банк здійснити такі платежі, акцепт або негоціацію тратт бенефіціара за умови на­дання ним документів, передбачених в акредитиві, також якщо виконані інші умови акредитива.

Слід зазначити, що акредитивна форма розрахунків  найбільш складна і дорога. За виконання  акредитивних операцій (перевірку документів, авізування, платіж, підтвердження) банки беруть високу комісію, яка складає близько 3,0 % суми платежу. Крім того, для відкриття акредитива імпортер бере кредит, за який платить відсотки, але ця форма розрахунків має переваги, вона дає можливість імпортеру контролювати через банки виконання угод експортером, а для експортера - це єдина форма розрахунків, яка дає гарантію отримання платежу[11,с.27].

Послідовність дій при оформленні акредитива схематично можна подати так:

• укладення угоди між експортером та імпортером;
• заява імпортером на відкриття акредитива;
• відкриття акредитива банком-емітентом і направлення його бенефіціару через авізуючий банк (банк-експортера);
• авізування (повідомлення) бенефіціару про відкриття на його користь акредитива;
• перевірка акредитива експортером (відповідність умовам угоди, виконання);
• відправлення товару експортером імпортерові;
• оформлення і надання бенефіціаром у свій банк комплексу документів для отримання платежу за акредитивом;
• перевірка та пересилання банком, що авізує, документів банку-емітенту;
• перевірка банком-емітентом отриманих документів, що отримані та їх проплата;
• видача банком-емітентом документів, що проплачені, наказодавцю акредитива, тобто емітенту;
• зарахування банком, що авізує, коштів бенефіціару.

2.4. Розрахунки по  відкритому рахунку

Розрахунками  при відкритому рахунку називають  таку форму розрахунків, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, який направляє на адресу покупця товар і товарні документа, а імпортер протягом обумовленого терміну повинен переказати на рахунок експортера гроші. Ця форма розрахунків використовується в основному між фірмами, які пов’язані традиційними торговими відносинами; транснаціональними корпораціями та їх закордонними філіями; змішаними фірмами за участю експортера. Після звірки розрахунків, кінцеве погашення заборгованості за відкритим рахунком здійснюється через банки з використанням банківського переказу чи чеку, тому банківська статистика часто включає розрахунки за відкритим рахунком до банківських переказів. Розрахунок при відкритому рахунку представляє собою одну з форм комерційного кредиту[10].

Коли розрахунки ведуться з використанням відкритого рахунку, товар постачається на умовах його наступної оплати, а належна  сума заноситься імпортером на рахунок  експортера. Платежі здійснюються за згодою у встановлений період, а  остаточне врегулювання заборгованості з відкритого рахунка - через банки, із застосуванням інших форм міжнародних  розрахунків. Тому банки, як правило, не виділяють міжнародні розрахунки з  відкритого рахунка, а включають  їх в інкасо чи через банківські перекази.

2.5. Розрахунковий чек

Чек (Cheque; амер. Cheсk) – спеціальний документ, який містить письмове розпорядження банку видати (перерахувати) вказану в ньому суму грошей з поточного рахунку особи, яка підписала чек.

Існують різні  види чеків. Банківський ордерний чек  може за бажанням клієнта виступати  замість переказу. Як правило, він  відсилається банком безпосередньо  отримувачу. Іноді чек вручається чекодавцю, щоб він передав або надіслав його отримувачу. В більшості випадків цей чек пред'являється отримувачем банку-кореспонденту банку чекодавця. Після перевірки підписів банку чекодавця може бути виписана сума в іноземній валюті. Якщо в банку-платника немає кореспондентських відносин з банком чекодавця, чек посилається банку, який має такі кореспондентські відносини, де й кредитується за рахунок отримувача.

Якщо пред'являючи  чек, виписаний, як правило, в іноземній  валюті, покупець вимагає національну  валюту, сума виплачується за касовим  курсом, який котирується на день оплати чека на валютній біржі чи на міжбанківському  валютному ринку з даного виду розрахункових документів.

Іншим видом  чека в міжнародному обігу є клієнтський  чек, за допомогою якого чекодавець здійснює платіж безпосередньо своєму партнеру, що в цілому виявляється  швидше, ніж платіж за допомогою  переказів. На відміну від банківського, клієнтський чек виставляється  клієнтам на їхній банк. Це в більшості  випадків розрахункові чеки на пред'явника, виписані в національній чи іноземній  валюті залежно від домовленості сторін. Чекодавець пересилає чек  своєму партнеру за кордоном, який пред'являє  його своєму банку для кредитування рахунку. Якщо пред'явник чека визначається банком кредитоспроможним, йому одразу ж записується на кредит рахунку  дана сума з відміткою "З умовою отримання". У даному випадку запис  на кредитування рахунку отримувача здійснюється швидше, ніж при переказі. Якщо на думку банку, якому пред'явили чек, пред'явник не володіє відповідною платоспроможністю, банк не кредитує його рахунок відразу, а бере чек на інкасо і оплачує його після підтвердження свого кореспондента[10].

За  способом передачі розрізняють  три види чеків:

• чек на пред'явника - кожен власник чека вправі пред'явити його для оплати чи подати на інкасо. Його правомірність не підлягає перевірці;
• ордерний чек - у ньому однозначно названо одержувача, який може передати свої права на чек з допомогою так званого індосаменту третій особі. Для цього він пише на звороті текст: "Для мене на ордер фірми "Альфа" і підпис. Таким чином, фірма "Альфа" стала правомірною і може, в свою чергу, скористатися правами, які надає наявність чека, щодо банку платника чи особи, що виписала чек. Вона може також передати чек через механізм індосаменту іншим особам чи фірмам (за ордером). Останній, хто отримає чек, зобов'язаний довести своє право, пред'явивши безперервний ланцюг індосаментів. Цей вид чеків, як правило, використовується на міжнародному рівні.