Функціонування валютного ринку в Україні

        Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

      Київський національний торговельно-економічний  університет

      Вінницький  торговельно-економічний інститут 
 
 
 

      Реферат

      з дисципліни «Міжнародні фінанси»

      на  тему:

      «Функціонування валютного ринку в Україні» 
 
 
 

      Роботу  виконала:

      Студентка групи МЕ-41

      Денної  форми навчання

      Ахевич  Вікторія 
 

      Вінниця-2011

Зміст 

          Вступ

1. Передумови та періоди становлення валютного ринку України
2. Сучасна система регулювання валютного ринку в Україні

          Висновки

          Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

              У найбільш узагальненому виді валютний ринок - це організаційно оформлена система стійких взаємозв'язків між уповноваженими структурами по купівлі-продажу іноземної валюти. Інфраструктура Українського валютного ринку перебуває в стадії формування й уособлена комерційними банками, що одержали ліцензію на проведення операцій з іноземною валютою, і тендером Центра клірингових міжбанківських розрахунків, що початків роботу після тимчасового припинення діяльності Української міжбанківської валютної біржі.

            До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму (правові норми і інститути) і валютних відносин (щоденні зв’язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших операцій, спрямованих на придбання або продаж іноземної валюти).

            У системі валютного ринку можна виділити міжнародний валютний ринок та національний валютний ринок. Функціонування валютного ринку пов’язане з використанням деяких економічних категорій та понять. Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій. Валютний курс виконує низку важливих функцій. З його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до цього валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей. 
 
 
 
 

1. Передумови та  періоди становлення  валютного ринку  України 

     Формування  валютного ринку в Україні  безпосередньо пов'язане з процесами розбудови української держави та реформуванням її економіки. В умовах колишнього СРСР в Україні існувала державна монополія на зовнішньоторговельну діяльність і державна валютна монополія. Валютний ринок був представлений Держбанком та Зовнішекономбанком (ЗЕБ) СРСР. Функції регулювання валютних надходжень від реалізації продукції виконували такі державні органи, як Держплан, Держбанк, Міністерство фінансів.

     Готівкову емісію рубля виконував виключно Держбанк СРСР. Після розпаду СРСР весь обсяг готівкових грошей друкувався Центробанком (ЦБ) Росії. В умовах інфляційних процесів, коли економіка України потребувала дедалі більше готівкових рублів, загострювалася проблема їх власної емісії в Україні. З цією метою, а також з метою захисту внутрішнього споживчого ринку з 10 січня 1992 р. до обігу вводяться так звані «купони багаторазового використання», які разом з рублем виконують функцію обігу та платежу. Встановлений в січні офіційний валютний курс купона до рубля (1 купон за 10 рублів, та 10 купонів за 1 дол. США) не витримав і двох тижнів.

     Офіційно  купон розглядався не як національна валюта, а як своєрідна заміна готівкового рубля. У зв'язку з цим весь облік в Україні, виплати населенню проводилися за курсом 1:1. НБУ не встановлював співвідношення між рублем та купоном. Тільки на чорному ринку виникла курсова різниця між купоном, емітованим НБУ, та рублями, готівкову емісію яких здійснював ЦБ Російської Федерації.

     Ознакою валютного ринку на перехідному  етапі була також відсутність національної системи валютного регулювання в Україні. Хронічно неурівноважена грошова система фактично перебувала в «рублевій зоні»: курс відносно інших іноземних валют визначався через крос-курс стосовно до російського рубля, та рубль відігравав роль ключової резервної валюти.

     Серед негативних явищ у валютній сфері, які  були характерні для цього етапу розвитку валютного ринку в Україні, слід назвати:

• організаційну слабкість банківської системи;
• низький рівень державних валютних резервів;
• кризу неплатежів у безготівковому обігу з країнами СНД, в першу чергу з Росією;
• відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам та системи обов'язкового продажу іноземної валюти;
• нерозробленість системи контролю за проведенням валютних операцій та порядку переміщення валюти через кордон України;
• широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно підірвало стабільність і без того слабкої «ерзац»-грошової одиниці — купона;
• постійний дефіцит платіжного балансу у відносинах з країнами СНД та загострення економічної та енергетичної кризи.

     Фактичне  відокремлення систем безготівкового грошового обігу почалося з впровадженням  Центробанком Росії нового розрахункового порядку з країнами колишнього СРСР, відповідно до якого всі розрахунки проводилися лише через спеціально відкриті для цього кореспондентські рахунки центральних банків. З липня 1992 р. перерахування на користь резидентів Росії приймалися лише за умови кредитового сальдо за цим рахунком. Внаслідок цих дій фактично припинилися міждержавні розрахунки України з Росією.

     Таким чином, наступний крок щодо проведення грошової та валютної реформи в Україні, який було зроблено 16 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України, частково був вимушений станом розрахунків з країнами СНД 3 цього часу український карбованець стає єдиним законним засобом платежу на території України. Офіційний курс карбованця установлено 1,45 укр. крб. за 1 російський рубль. Передумовою виходу України з так званої «рублевої зони» стало проведення взаємозаліку заборгованості між Україною та Росією в грудні (з 3.12 по 31.12) 1992 р. за станом на 16 листопада 1992 р.

     В умовах кризи системи міждержавних розрахунків неплатежі за продукцію, експортовану з України, на початок жовтня 1992 р. становили майже 300 млрд крб. Тому згідно з рішенням уряду, а також НБУ 3 грудня 1992 р. експортери України при укладанні контрактів з підприємствами країн, які використовують рубль як засіб платежу, застосовують акредитивну форму розрахунків, або попередаю оплату.

     Ще  у 1992 р. за пропозицією НБУ почалися створення резервів та розробка механізму для підтримки валютного курсу національної валюти. Характерною рисою цього періоду становлених валютного ринку незалежної держави буде прийняття Постанови Верховної Ради України «Про формування валютних фондів України у 1992 р.» від 5 лютого 1992р. та створення у жовтні 1992 року валютної біржі при НБУ. Перші торги на біржі, засновниками якої стали більш ніж 40 комерційних банків, почалися в листопаді 1992 р.

     Порядок формування валютних фондів передбачав, що суб'єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця реєстрації та форм власності, сплачують податок на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної валюти.

     Введення  податку на валютну виручку супроводжувалося певними додатковими умовами.

     1. До суми виручки, що підлягала  оподаткуванню, не зараховувалися  транспортні, страхові та накладні витрати в іноземній валюті.

     2. Від податку на валютну виручку  звільнялися:

     а) підприємства з участю іноземного капіталу, частка якого у статутному фонді становила не менше 30%;

     б) кошти на благодійні цілі за умови  використання їх на зазначені цілі в повному обсязі;

     в) частина валютної виручки, яка спрямовувалася на погашення заборгованості за іноземними кредитами;

     г) кошти від продажу сільськогосподарської продукції (зерна, зернобобових).

     3. Ставка податку у межах держзамовлення  зменшувалася на 5% за умови виконання  державного замовлення на експорт у повному обсязі

     4. З метою запобігання подвійному  оподаткуванню було встановлено, що доход підприємств зменшувався на суму валютних надходжень, з яких сплачено податок на валютну виручку.

     5. Валютна виручка від експорту  продукції, робіт, послуг піддягала обов'язковому зарахуванню на їхні рахунки в уповноважених банках. Таким чином, було заборонено переведення та переуступка боргових зобов'язань між резидентами та нерезидентами.

     Зазначений  порядок тривав до прийняття національного  законодавства з питань валютного регулювання.

     Головною  ознакою розвину валютного ринку  в Украпи у 1993 р. стало запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям низки декретів Кабінету Міністрів щодо валютного регулювання в Україні була створена юридична основа для подальшого розвитку валютного ринку

     Водночас  інфляційні процеси в економіці  України внаслідок неконтрольованої кредитної емісії, подальшого спаду виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутність як зовнішньої, так і внутрішньої рівноваги грошового обігу, проблеми, пов'язані з використанням «тимчасової» валюти — карбованця, призвели до різкого падіння курсу карбованця відносно іноземних валют.

     Внаслідок цього урядова політика протягом з 12 серпня 1993 р. по серпень 1994 р. була переорієнтована на спробу відновлення зовнішньоторговельної та валютної монополії. Така політика знайшла відображення:

     по-перше, у введенні режиму так званих «спецекспортерів»;

     по-друге, у впровадженні фіксованого валютного  курсу на рівні 5970 крб. за 1 дол. США (пізніше  — 12610 крб. за 1 дол. США).

     по-третє, в різкому зменшенні обсягів  операцій на валютній біржі, а згодом взагалі адміністративне припинення її діяльності;

     по-четверте, у впровадженні так званого аукціонного  продажу іноземної валюти за адміністративне  встановленим курсом до іноземних валют через «тендерний комітет»;

     по-п'яте, у зменшенні з 90 до 30 днів терміну повернення в країну валютної виручки експортерів та збільшення від 0,3 % до 1 % пені за кожний день просрочки  при порушенні цих термінів.

     Слід  підкреслити, що в результаті зазначених заходів гальмувався експорт з України та стимулювався імпорт, що, у свою чергу, призвело до зменшення валютних надходжень у країну разом з різким зростанням попиту на іноземну валюту.

     Розуміння безперспективності політики адміністративного  регулювання зовнішньоекономічних та валютних відносин знайшло відображення в поверненні до ринкових методів. Указом Президента від 22 серпня 1994 р. «Про вдосконалення валютного регулювання», який передбачав рад заходів щодо лібералізації валютного ринку в Україні, насамперед передбачалося з 1 жовтня 1994 р. відновити роботу Валютної біржі НБУ, розробити систему заходів для наближення та уніфікації офіційного та ринкового курсів, встановлення валютного курсу карбованця за результатами торгів на валютній біржі. Ці заходи були спрямовані на децентралізацію валютного ринку, стабілізацію курсу карбованця, створення передумов для проведення грошової реформи.

     Таким чином, перехідний етап розвитку валютного  ринку в Україні можна поділити на декілька періодів:

     1) попередній — з прийняття Декларації  про Державний Суверенітет України до виходу України з «рублевої зони»;

     2) період упровадження власної  грошової одиниці та прийняття  національного валютного законодавства;

     3) період спроби відновлення державної  валютної монополії;

     4) період лібералізації валютного  ринку та відносної стабілізації валютного курсу карбованця, який закінчився запровадженням національної валюти — гривні.

     Удосконалення системи заходів щодо валютного  регулювання протягом останнього періоду (кінець 1994 — серпень 1996 р.) сприяли позитивним тенденціям, які визначилися на валютному ринку в Україні:

     значно  зросла роль УМВБ як центру проведення валютних операцій, активізувалися валютні операції не тільки на біржовому, а й на позабіржовому валютному ринках;.

     змінилося співвідношення між попитом та пропозицією іноземних валют на користь останньої та стабілізувався курс українського карбованця відносно ключових іноземних валют;

     НБУ спромігся без залучення 1,5 млрд дол. США, які обіцяв надати МВФ як кредит розширеного фінансування (ЕFF), створити значні валютні резерви в іноземній валюті;

     було  розроблено систему заходів, котрі  вплинули на переведення коштів з валютного та кредитного ринків на ринок державних цінних паперів. Так, за даними НБУ, підписка на ОДВП тільки нерезидентами досягла 300 — 370 млн грн.

     Всі ці фактори разом з повним контролем  НБУ над фінансовою ситуацією  в країні, різким зниженням темпів інфляції створювали сприятливі передумови для проведення грошової реформи  в Україні, яка і була здійснена  у вересні 1996 р. 

2. Сучасна система  регулювання валютного ринку в Україні

     Операції  з іноземною валютою на території  України здійснюються відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та інших документів, які визначають, що учасниками валютного ринку в Україні є:

• Національний банк України;
• уповноважені комерційні банки;
• кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію НБУ на право проведення валютних операцій;
• юридичні особи, які уклали агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют;
• кредитно-фінансові установи-нерезиденти, які одержали індивідуальні ліцензії НБУ на право проведення операцій на валютному ринку України.

     Банківські  операції з іноземною валютою  в країні здійснюються уповноваженими банками, тобто комерційними банками, які мають ліцензію Національного банку України на проведення операцій з іноземною валютою;

     До  валютних операцій взагалі належать операції, пов'язані:

• з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
• з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобів платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;
• з увезенням, переказом і пересиланням на територію України та вивезенням, переказом і пересиланням за її межі валютних цінностей.

     Валютними цінностями на території України вважаються:

     1. Валюта України, під якою розуміють  грошові знаки у вигляді банкнот,  казначейських білетів, монет  та в інших формах, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України і.

     2. Платіжні документи та інші  папери (акції, облігації, купони  до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати,  ощадні книжки, інші банківські документи), виражені у валюті Україні.

     3. Іноземна валюта — іноземні  грошові знаки у вигляді банкнот,  казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що не піддягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти в грошових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

     4. Платіжні документи та інші  цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чехи, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

     5. Монетарні метали: золото і метали  іридієво-платинових груп у будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.

     Учасниками  валютних операцій можуть бути юридичні та фізичні особи, які з точки зору валютного регулювання розглядаються як резиденти та нерезиденти.

     До  резидентів належать:

     1. Фізичні особи (громадяни України,  іноземні громадяни, особи без  громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

     2. Юридичні особи, суб'єкти підприємницької  діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

     3. Дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філії та представництва підприємств та організацій за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

     Нерезидентами вважаються:

     1. Фізичні особи (іноземні громадяни,  громадяни України, особи без  громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

     2. Юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

     3. Розташовані на території України  іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

     Згідно  з законодавством України резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право також здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених Декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та іншими нормативними актами.

     Відкриття та ведення валютних рахунків. Порядок  відкриття та ведення валютних рахунків в Україні визначає Національний банк України. Для відкриття рахунку юридичні особи надають банку певні документи:

• копію свідоцтва про реєстрацію та копи реєстраційних документів, засвідчені нотаріально;
• заяву встановленого зразка;
• нотаріально засвідчені картки зі зразками підписів осіб, уповноважених проводити розрахункові операції, та відбитком печатки (для юридичних осіб).

     Банк  оформляє відкриття рахунку клієнта  на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування за валютними рахунками. Взагалі банківські рахунки в іноземній валюті можна поділити на:

• розрахункові;
• субрахункові;
• позичкові;
• депозитні (за вкладами).

     Розрахункові  рахунки призначені для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій формах для проведення поточних торговельних та неторговельних операцій, які визначаються законодавством з питань валютного регулювання та нормативними актами НБУ.

     Одночасно з відкриттям розрахункового рахунку  в іноземній валюті юридичним особам — резидентам відкривається розподільчий рахунок. При цьому усі надходження в іноземній валюті на користь резидентів, включаючи виручку від реалізації товарів, робіт, послуг за іноземну валюту, на території України підлягають попередньому зарахуванню на розподільчі рахунки цих резидентів в уповноваженому банку.

     Таким чином, процес обігу валюти за розрахунковим рахунком юридичних осіб резидентів України фактично відбувається по двох паралельних рахунках: розподільчому та поточному валютному рахунку.

     Розподільчий (блокований або транзитний) рахунок  — це валютний рахунок, на який зараховується сума валютних надходжень від продажу товарів та послуг за іноземну валюту, незалежно вад джерел її походження. Зазначена сума підлягає обов'язковому та повному зарахуванню на спеціальні розподільчі рахунки, які відкриваються та ведуться стосовно кожного з клієнтів у комерційних банках України, що мають ліцензію НБУ.

     На  поточний валютний рахунок (або валютний рахунок в країні) зараховується решта валютних коштів, яка залишається у розпорядженні підприємства, організації, установи після обов'язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті

     Чинним  законодавством передбачаються певні  випадки, коли надходження на користь  резидентів України не зараховуються  на розподільчий рахунок і не підлягають обов'язковому продажу уповноваженим банкам.

     Субрахункові  рахунки в іноземній валюті відкриваються  для філіалів або інших відокремлених підрозділів підприємств, які мають право на використання іноземної валюти (за згодою власника рахунку — головного підприємства), відповідно до діючого валютного законодавства.

     На  субрахунковий рахунок можуть бути зараховані валютні кошти за реалізовані товари та послуги (відповідно до нормативних актів НБУ), перераховані головним підприємством або придбані на міжбанківському валютному ринку. Виручка за реалізовані товари та послуги після зарахування на субрахунковий рахунок підлягає перерахуванню на основний рахунок у повному обсязі Що стосується коштів, які перераховані головним підприємством або придбані на міжбанківському валютному ринку, то вони можуть витрачатися філіалами або іншими відокремленими підрозділами (згідно з затвердженими кошторисами) на оплату службових відряджень за кордон, забезпечення експлуатації власних транспортних засобів за кордоном, на оплату праці нерезидентів в іноземній валюті, а також на придбання обладнання для власних потреб згідно з контрактами з нерезидентами.

     Позичкові рахунки в іноземній валюті відкриваються  уповноваженими банками на договірних засадах юридичним особам (резидентам та нерезидентам), а також представництвам юридичних осіб-нерезидентів. Позичкові рахунки призначені для обліку позик, які надані шляхом сплати розрахункових документів або перерахуванням на розрахунковий рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

     Депозитні (за внесками) рахунки в іноземній валюті відкриваються фізичним та юридичним особам (резидентам та нерезидентам), а також представництвам юридичних осіб — нерезидентів на підставі депозитного договору між власником рахунку і банком на визначений у договорі термін. Кошти на депозитний рахунок юридичної особи нерезидента перераховуються з розрахункового рахунку в іноземній валюті власників коштів, а після закінчення терміну їх зберігання повертаються на цей же розрахунковий рахунок.

     Кошти на депозитний рахунок юридичної особи нерезидента перераховуються через кореспондентський рахунок уповноваженого банку України з рахунку нерезидента, відкритого ним в іноземному банку. Після закінчення терміну їх зберігання кошти повертаються на зазначений нерезидентом рахунок в іноземному банку. Аналогічний порядок діє щодо відсотків за депозитними внесками,