Корекція професійних деформацій

План

Вступ

1. Вивчення професійних деформацій.

 2. Рівні професійної деформації.

3. Корекція професійних деформацій.

Висновки

Список використаних джерел.

Вступ

Бути вчителем завжди нелегко, не лише у наші скрутні часи. Професія вимагає крім спеціальних знань ще й багато здоров'я, терпіння, розважливості, гумору. Вчительська професія - професія публічна. Бути постійно серед людей, спілкуватися, впливати, час від часу опиняючись у несподіваних, стресових ситуаціях, що вимагають негайного реагування, зовсім нелегко. Необхідно постійно якось вгамовувати дитячі конфлікти, нейтралізувати образи, притлумлювати бурхливі пристрасті, пом'якшувати батьківські претензії, розв'язувати непорозуміння. Треба щось робити із собою, щоб не приносити із школи додому роздратування, пригніченість, хронічну втому. Необхідно якось серйозніше ставитися до власного здоров'я, щоб постійне напруження не впливало таким руйнівним чином на серцево-судинну систему, не відбивалося у психосоматичних захворюваннях шлунку й печінки, нирок і легенів. Адже існують різні психологічні способи релаксації, зняття стресового стану, відновлення працездатності.

Хто не іронізував з приводу  вчительської обов'язковості, зосередженості, сконцентрованості, яких буває трохи  забагато у повсякденному житті? Хто не помічав у вчителя зі стажем особливого, досить жорсткого, директивного стилю спілкування, деяких не дуже приємних для його оточення звичок, рис характеру? Більшості  немолодих вчителів постійно хочеться все навколо контролювати, всіх виховувати, за все відповідати, все поліпшувати. Вони самі від цього втомлюються  і втомлюють всіх навколо себе. Бажано навчитися допомагати собі у  подоланні професійних деформацій, що накопичуються з роками. Кожному  вчителю конче потрібно десь брати  сили для самовідновлення, для встановлення внутрішньої рівноваги, підвищення віри у себе. Абсолютно необхідно  якось підтримувати у собі творчій  погляд на своїх учнів, бажання по-новому викладати, по-новому виховувати. Здавалось  би, цьому має допомогти наука  психологія, яку всі вчителі вивчали  колись у вузі. Але, нажаль, академічні психологічні курси й досі побудовані таким чином, що практичних вмінь  вони дають вкрай замало. Особливо коли йдеться не про учнів, а про  самих вчителів, у яких теж є  свої індивідуально-типологічні, характерологічні, статеві та вікові особливості. Про вчителів, які теж переживають життєві кризи, у яких теж виникають проблемні життєві ситуації, які теж інколи не можуть розв'язати свої сімейні конфлікти. Якщо учню допомагають і вчителі, і батьки, і шкільні психологи, то вчителю ніхто не допоможе крім нього самого. Щоб упорядкувати, гармонізувати своє нелегке життя, вчитель записується на якісь курси, шукає літературу, радиться з колегами.  
 

1.Вивчення професійних деформацій

У психолого-педагогічній науці є  чимало досліджень, що свідчать про  позитивний вплив професійної діяльності на особистість (Є. Борисова, В. Дружинін, В. Орел, Ю. Поваренков, А. Рукавішніков, В. Щадріков, Л. Урванцев та ін.). Позитивний вплив професії на особистість учителя  проявляється у формуванні професійної  самосвідомості, педагогічної спрямованості, педагогічного мислення, у розвитку професійно важливих якостей, в оволодінні педагогічним досвідом .

Проте вплив професії на особистість  може виражатися не тільки в покращенні адаптованості особистості до вимог  професії, але і в деяких негативних проявах особистості, таких як різке  загострення особистісних якостей, «огрубіння» і перенесення назовні  стереотипів поведінки, мислення, спілкування, що призводить до ускладнення у взаємодії  з іншими людьми і робить її поведінку  неадекватною обстановці. На неминучість  негативного впливу професії на здоров'я  вчителя вказував І. Щербо: «У школі  склався штамп: професійний розвиток фахівця сприймається нами тільки як ріст, удосконалення, тобто зі знаком плюс. Але вектор цього процесу  має і зворотний відлік - до негативних значень і руйнування, деформації».

У науковій літературі немає єдиного  підходу до розуміння суті професійних  деформацій, чіткого розмежування професійних  дисгармоній, деформацій і деструкцій особистості педагога. Досліджень у  цьому напрямі недостатньо. Останнім часом появляється багато робіт, що стосуються проблеми «професійного  вигорання» вчителя.

Аналіз проблеми гармонії і дисгармонії  особистості свідчить, що цілісного  вчення про це немає і його розробка потребує зусиль представників найрізноманітніших галузей науки. Із психологічної  точки зору, розвиток особистості  передбачає наявність як гармонійних, так і дисгармонійних фаз. Імовірність  появи дисгармоній, вважає Т. Титаренко, є завжди високою. Особистісна дисгармонія  визначається авторкою як «непатологічне відхилення в розвитку особистості, що виникає під впливом непрямих обставин, кризових ситуацій, деструктивних конфліктів». Дисгармонійні психічні стани, спричинені переважно зовнішніми обставинами (ситуаціями стресу, фрустрації, міжособистісного конфлікту) відбиваються, в основному, на локальному самопочутті педагога й істотно не впливають на педагогічне спілкування і продуктивність педагогічної діяльності в цілому. Особистісні дисгармонії як відбиток індивідуальних історій життя за підвищеної емоційно-розумової напруженості спричиняють відносно стійкі утруднення педагогічного спілкування, істотно знижують продуктивність педагогічної праці, погіршують стан професійного здоров'я .

Комунікативні утруднення професійної  діяльності, деструктивна взаємодія, педагогічні  конфлікти розглядаються науковцями (М. Андрос, Л. Анциферова, А. Добрович, Л. Мітіна, В. Павленко, А. Реан, В. Чорнобровкін, В. Чорнобровкіна) як специфічні проблеми педагогічної праці, що є умовами  для виявлення і розвитку дисгармонійних станів особистості педагогів.

Спеціальні дослідження закономірностей  розвитку особистісних дисгармоній  свідчать про можливості їх усунення. Наявність настанови на певні  психологічні зміни - необхідна умова  подолання дисгармоній. Особистісна  гармонія неможлива «без задоволеності  від якомога повнішого розкриття  власних сутнісних сил, від бачення перспектив подальшого руху вперед». Тому педагог повинен знати особливості своєї особистості, професійної діяльності, специфіку професійного розвитку і становлення, прагнути до змін, що попередить багато негативних наслідків, допоможе зберегти професійне здоров'я і довголіття.

Е. Зеєр зазначає, що розвиток - це знахідки і втрати, а значить, становлення  фахівця, професіонала - не тільки вдосконалення, але і руйнування, деструкції. Професійні деструкції цей учений розглядає  як: порушення засвоєних способів діяльності; руйнування сформованих  професійних якостей; появу стереотипів  професійної поведінки і психологічних  бар'єрів при освоєнні нових професійних  технологій, нової спеціальності; зміну  структури особистості при переході від однієї стадії професійного становлення  до іншої. І. Щербо вважає, що «професійні  деструкції - це зміни психологічної  структури особистості, що склалася в процесі професійної діяльності. Її прояви знижують якість праці, спричинюють соціальний дискомфорт, як в оточення, так і в самої людини, дезадаптують її в колись рідному середовищі» .

Професійні деформації Е. Зеєр розглядає  як деструктивні зміни особистості  в процесі виконання діяльності. А. Маркова називає тенденції професійних деструкцій: дезінтеграція професійного розвитку, розпад професійної свідомості; спотворення професійного розвитку, поява негативних рис, відхилень від соціальних та індивідуальних норм професійного розвитку; низька професійна мобільність, невміння пристосуватися до нових умов праці і дезадаптація; послаблення наявних професійних даних, професійних здібностей, професійного мислення; відставання, сповільнення професійного розвитку порівняно з віковими і соціальними нормами; неузгодженість окремих ланок професійного розвитку, одна сфера «забігає вперед, інша відстає»; поява професійних деформацій особистості (наприклад, емоційне виснаження, вигорання, збиткова професійна позиція); професійні хвороби чи втрата працездатності .

Професійну деформацію вчені трактують  порізному: як різновид професійного захворювання (Е. Зеєр); як порушення структури  особистості, звуження кола інтересів  та потреб до винятково професійних (О. Рубін); як вплив професійної діяльності на формування в особистості стійких  зразків поведінки та мислення (Г. Грановська); як відхилення від певного  соціального орієнтира, норми, професійної  вимоги, які спричинені професійною  роботою, що призводять до стійких змін у поведінці і діяльності (С. Геллерштейн, О. Рукавішніков); як зміни, що порушують  цілісність особистості, знижують рівень адаптації і ефективність професійного функціонування (М. Смирнов); як негативний вплив професії на психологічні характеристики людини, що утруднює її поведінку в  повсякденному непрофесійному житті (С. Геллерштейн); як свого роду компенсацію, що проявляється тільки у фахівців, які не володіють достатнім рівнем професійних здібностей і відсутністю  творчого моменту в роботі (Є. Борисова); як різке загострення якостей  особистості фахівця, перенесення  назовні професійних стереотипів  поведінки, мислення, спілкування, які призводять до ускладнення стосунків з іншими людьми, роблять його поведінку неадекватною обстановці (Л. Корнєєва); як наслідок професійного стресу (О. Марковець); як дисгармонізацію особистості вчителя, спричинену педагогічною діяльністю (В. Бойко, О. Юрченко).

Серед чинників, що визначають схильність до деформації, науковці виділяють  внутрішні індивідуальні особливості  особистості фахівця (зрілість особистості  або інфантильність, багатство або  бідність життєвого досвіду, здатність  або нездатність піддавати аналізу  хід подій життя) та зовнішні: емоційна напруга, висока інтенсивність праці, хронічний дефіцит часу, відсутність  необхідної свободи у процесі  вироблення та прийняття рішень, стреси, що спричинені умовами та результатами праці (надто високий або низький  рівень відповідальності, придушення ініціативи, невикористання досвіду, кваліфікації фахівця тощо), наявність конфліктних  ситуацій, неадекватні винагороди за виконану роботу, неадекватна підтримка  з боку керівників, постійно і невиправдано часті ротації, зміни, переміщення.

Професійна деформація у педагогічній діяльності може мати досить складну  динаміку проявів і стосуватися  різних сторін психіки: мотиваційної, когнітивної, сфери особистісних якостей. Її результатом можуть бути специфічні установки і уявлення, поява певних рис особистості.

Науковці називають професійні деформації, що найчастіше зустрічаються  в учителів: авторитарність, консерватизм, соціальне лицемірство, поведінковий трансфер, емоційна індиферентність, надконтроль, професійна агресія, рольовий експансіонізм, моралізування (Е. Зеєр, І. Щербо); зміна  міміки, мови вчителя, погіршення психічної  діяльності (зниження показників пам'яті, обсягу і концентрації уваги, гнучкості  і логічності мислення) (Р. Макаревич); повчальність, самовпевненість, прямолінійність, педагогічну впертість, зниження критичності  мислення, певний догматизм поглядів, відсутність комунікативної гнучкості, орієнтація на соціальне схвалення (М. Смирнов, В. Сонін); конформність і  готовність підкорятися твердим  інструкціям і правилам без вираженого прагнення до нововведень і сміливих пошуків (Л. Собчик); авторитарність і  домінантність (І. Зубкова, О. Юрченко); підвищена агресивність (О. Улибіна, А. Реан); неадекватна самооцінка (Н. Клюєва, Є.Рогов, В.Сонін, О.Юрченко) й ін.

2. Рівні професійної деформації

Професійна деформація у педагогів  може проявлятися на двох рівнях:

1) загальнопедагогічні деформації, які характеризують подібні зміни  особистості у всіх, хто займається  педагогічною діяльністю. Наявність  таких деформацій робить учителів, що викладають різні предмети  в різних навчальних закладах, проповідують різні педагогічні  погляди, працюють із різним  темпераментом і характером, подібними  один на одного (авторитарними,  занадто повчальними, догматичними, надмірно самовпевненими і т.п.);

2) типологічні деформації, пов'язані  із поєднанням особистісних особливостей  із відповідними впливами професійної  діяльності. Зазвичай це спричиняє загостренню окремих рис особистості до рівня їх акцентуації.

Дещо інший підхід до проблеми типів  деформацій, що появляються в особистості  і діяльності педагогів, висловлює  Є. Рогов. Він виділяє чотири типи деформацій учителів: 1) загальнопедагогічні; 2) типологічні; 3) специфічні; 4) індивідуальні.

Загальнопедагогічні деформації відмічаються у всіх педагогів. Є. Рогов вважає, що це відбувається в результаті зближення  суб'єкта діяльності з її засобами. Типологічні деформації проявляються, коли особливості особистості розчиняються у відповідних компонентах педагогічної діяльності (наприклад, учителі-гуманітарії  відрізняються розкутістю, емоційністю, надмірною комунікабельністю, балакучістю  і т. п.) специфічні предметні деформації визначаються особливостями предмета, що викладається. Учитель математики більш стриманий у порівнянні з учителем літератури чи фізичної культури. Індивідуальні деформації проявляються через переважання  певних індивідуальних особливостей учителя. Наприклад, ними є підвищений рівень тривожності чи акцентуація характеру, надвідповідальність, суперчесність, гіперактивність, трудовий фанатизм, професійний  ентузіазм .

Сензитивним періодом для виникнення професійних деформацій є періоди  професійних криз, коли фахівець стикається з необхідністю вирішення особливо складних професійних ситуацій (Е. Зєєр, Л. Корнєєва). Певні зміни поведінки  в цих випадках є відповіддю на складність завдання. Вирішення складного  завдання сприяє тому, що ці поведінкові  реакції закріплюються, перетворюються в стереотипи, спричиняють загострення  певних особистісних рис (зниження емпатії, надзвичайно спрощений підхід до проблеми, категоричність суджень, авторитарність, повчальна манера спілкування, прагнення  все зводити до простих схем, узагальненість у сприйманні людей, пригнічене почуття  гумору). Іншим проявом негативного  впливу професії на особистість педагога є феномен «професійного вигорання». Теоретичні та емпіричні дослідження  вигорання широко представлені у  зарубіжній психології. Останнім часом  у вітчизняній науці з'являється  все більша кількість досліджень, які присвячені цій проблемі. У  багатьох роботах сучасних психологів і педагогів розглядаються сутнісні аспекти та фактори виникнення «професійного  вигорання» (М. Андерсен, Е. Аросон, Р. Барке, Х. Кюйнарпуу, М. Лейтер, К. Маслач, С. Максименко, Е. Махер, В. Орел, А. Пайнз, Б. Перлман, Ф. Сторлі, Т. Форманюк та ін.), питання  розробки психо-діагностичного інструментарію (В. Бойко, Н. Водоп'янова, Д. Грінберг, Т. Ронгінська, А. Рукавішніков, А. Серебрякова, О. Старченкова і ін.), пошуків  засобів профілактики та корекції зазначеного  феномену (О. Козлова, К. Кондо, О. Марковець, Н. Назарук, Д. Трунов та ін.).

Варто зазначити, що на сьогодні відсутнє єдине розуміння вигорання, факторів, закономірностей його виникнення і  розвитку. Вчені по-різному розглядають  цей феномен: як прояв професійної  деформації (А. Маркова, О. Рукавішніков), як форму професійної деформації (О. Марковець), як компонент професійної  деформації (Г. Абрамова, К. Юдчіц), як показник дезадаптації педагога (Т. Форманюк), як професійну кризу, пов'язану із професійною  діяльністю, а не тільки із міжособистісними стосунками (В. Орел), як прояв стресу в педагогічній діяльності, наслідок професійного стресу, результат хронічного впливу стресових факторів у педагогічній діяльності (В. Водоп'янова, Н.В. Гришина, К. Маслач, Б. Перлман, Е. Хартман), як синдром «хронічної втоми» (Е. Аронсон, А. Пайнз), як наслідок душевної перевтоми, «хворобу спілкування» (А. Смик). Але всі науковці єдині в тому, що професійне вигорання педагога - один із найпоширеніших негативних наслідків професійної діяльності. На думку багатьох дослідників, учителі є тією категорією фахівців, ризик виникнення професійного вигорання серед яких є найвищим. У контексті нашого дослідження актуальним є підхід Н. Е. Водоп'янової, яка розглядає професійне вигорання як стрес-синдром, тобто сукупність симптомів, які негативно впливають на працездатність, самопочуття та інтерперсональні ставлення суб'єкта професійної діяльності .

Узагальнений на основі досліджень різних авторів перелік ознак  цього синдрому має такий вигляд: почуття емоційного виснаження; дегуманізація, деперсоналізація; негативне самосприйняття у професійному плані (втрата почуття  особистих досягнень); виснаження, втома; психосоматичне нездужання; безсоння; негативне ставлення до клієнтів і до роботи; мізерність репертуару робочих дій; зловживання тютюном, кавою і т.п.; відсутність апетиту  або переїдання; негативна «Я-концепція»; агресивні почуття (дратівливість, напруженість, тривога, неспокій, гнів); пригнічений настрій і пов'язані  з ним емоції (цинізм, песимізм, апатія, депресія, почуття безнадії); переживання  почуття вини. Вітчизняні і зарубіжні  дослідження свідчать про те, що вигорання завдає значної шкоди  психосоматичному здоров'ю. Серед можливих наслідків вигорання вчені називають  порушення в роботі кишково-шлункового тракту та серцевосудинної системи.

Аналіз наукових робіт свідчить, що основні зусилля психологів спрямовані на виявлення факторів, які спричиняють  емоційне вигорання або гальмують  його. Серед цих факторів найчастіше називають високе емоційне напруження праці, інтенсивне спілкування із суб'єктами діяльності. Розглядається роль робочого середовища і особистісних особливостей фахівця у формуванні вигорання. При цьому деякі науковці виділяють  зовнішні фактори (особливості педагогічної діяльності) і внутрішні фактори (особливості особистості педагога). До основних факторів, що зумовлюють вигорання  педагогів, належать щоденне психічне перевантаження, самовіддана допомога, висока відповідальність за учнів, дисбаланс між інтелектуально-енергетичними затратами і морально-матеріальною винагородою (фактор соціальної несправедливості), рольові конфлікти, поведінку «важких» учнів .

Отже, можна стверджувати, що професійне вигорання - перенесення «Я-особистісного» на «Я-професійне», а професійна деформація - зміщення «Я-професійного» на «Я-особистісне». Оскільки на виникнення емоційного вигорання впливають зовнішні (ситуаційні) і внутрішні (особистісні) фактори, то профілактика і корекція повинні бути спрямовані на виявлення цих факторів і усунення їх негативного впливу на емоційний стан педагогів. Що стосується особистісних факторів, то тут необхідне вивчення індивідуальних характеристик, мотиваційної, емоційної сфер особистості і їх відповідності особливостям педагогічної діяльності, а також здійснення заходів, спрямованих на усунення невідповідності між особливостями особистості і вимогами діяльності.

3. Корекція професійних деформацій.

Корекція впливу зовнішніх факторів повинна бути спрямована на оптимізацію  психологічного клімату у педагогічному  колективі, покращення умов організації  діяльності (регламентація обов'язків, розподіл навантаження, поліпшення умов роботи, стимулювання праці, залучення  педагогів до інноваційної діяльності).

Професійне здоров’я і  довголіття педагога великою мірою  залежить від діяльності, яку проводить  у цьому плані адміністрація  навчального закладу. Керівництво  школою повинно забезпечити учителям можливість професійного росту, налагодити соціальні й інші позитивні моменти, що підвищують мотивацію. Адміністрація  повинна чітко розподілити обов’язки, продумати посадові інструкції. Від  неї у першу чергу залежить також психологічний клімат закладу  і те, наскільки здоровими є  взаємостосунки між педагогами.

Тільки спільні зусилля  насамперед самих педагогів, цілеспрямована робота всього педагогічного колективу, увага до професійного здоров’я вчителів з боку адміністрації закладу сприятимуть їх професійному довголіттю, творчому кар’єрному росту, професійному саморозвитку.

У сучасній психолого-педагогічній літературі велика кількість досліджень присвячена вивченню сутнісних аспектів, факторів виникнення професійного стресу, професійної дезадаптації, синдрому емоційного згорання та шляхів його усунення. Значно більшої уваги потребують розробки превентивних заходів та шляхів збереження і зміцнення професійного здоров’я педагога, формування стресостійкості  майбутнього фахівця, шляхів і методів  гармонізації його внутрішнього світу.

Способи подолання професійних деформацій педагога:

1. Підвищення компетентності (соціальної, психологічної, загально - педагогічної, предметної).

2. Діагностика професійних  деформацій і розробка стратегії  подолання.

3. Проходження тренінгів  особистісний і професійний рости  (будь-які рольові ігри, ділові  ігри).

4. Рефлексія професійної  біографії і розробка альтернативних  сценаріїв подальший особистісний  і професійний рости.

6. Оволодіння   прийомами,   способами   саморегуляції   емоційно-вольової сфери і самоаналізу.

7. Використання інноваційних  форм і технологій навчання.

8. Проведення серед педагогів  конкурсів, олімпіад, оглядів професійних  досягнень.

9. Засвоєння нового, "додаткового"  навчального предмета і викладання  його як факультативного.

10. Індивідуальна робота  з психологом у формі консультування,  психотерапії, психокорекції.

11.Релаксаційні вправи  з камінчиками:

• Перекидати камінчик один одному, ловити двома руками.
• Перекидати камінчик один одному, ловити по черзі правою і лівою рукою.
• Перекидати камінчик з руки в руку.
• Підкидати і ловити камінчик правою рукою.
• Підкидати і ловити камінчик лівою рукою.
• Підкидати камінчик правої, а ловити лівою рукою.
• Підкидати камінчик лівої, а ловити правою рукою.

Висновки

Під професійним здоров’ям  у психолого-педагогічній науці  розуміють здатність організму  зберігати й активізувати компенсаторні, захисні, регуляторні механізми, що забезпечують працездатність, ефективність і розвиток особистості вчителя  в умовах протікання педагогічної діяльності.

Учительство як професійна група відзначається дуже низькими показниками фізичного і психічного здоров’я. Це пояснюється тим, що праця  педагога відноситься до розряду  складних, стресогенних, найбільш напружених у психологічному плані, таких, що вимагають  від людини великих резервів самовладання й саморегуляції. На це є певні  об’єктивні причини: комунікативні  та інформаційні перевантаження, велике емоційне напруження, поява певних професійних деформацій, багатофункціональність соціально відповідальної діяльності, соціальна незахищеність і низький  статус професії у масовому сприйманні. Крім того, професія вчителя належить до так званих хелперських (від англ. help – допомагати), оскільки пов’язана  з роботою у системі «людина-людина», наданням підтримки і допомоги підопічним. Саме в учителів дуже високий ризик  невротичних і психосоматичних  реакцій на напружені ситуації в  роботі.

На сьогодні у Міжнародній  класифікації хвороб навіть виявлено окремий стан – «професійний стрес». Один із наслідків тривалого професійного стресу – синдром «емоційного  згорання» як стан фізичного, емоційного і розумового виснаження фахівця.

Отже, узагальнення емпіричних даних  вітчизняних і зарубіжних досліджень свідчать про те, що негативним наслідком  впливу педагогічної діяльності на особистість  учителя, тривалої дії професійних  стресорів є професійні деструкції, професійні деформації, професійне вигорання.

Список використаних джерел

1. Э.Ф Зеєр., Симанюк Э.Э. Психологія професійних деструкцій: Уч. для вузів. – М.: Академич. проект, 2005. – 240с.
2. С.П. Безносів Професійна деформація особистості. – Спб.: Мова, 2004. - 272с.
3. С.К. Риженко Стаття. Професійні деформації і шляхи їхнього подолання // Курси тьютерів., 2010 рік.
4. В.В.  Гафнер Професійна деформація і професійна компетентність педагога// ОБЖ. Основи безпеки життя, 2004. – № 10. –  С. 22–24.
5. Майтак Т.М. Педагогічна діяльність як фактор формування професійної деформації особистості вчителя. Актуальні проблеми психології в закладах освіти: збірник наукових праць. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2012. – с .177- 181.
6. Маркова А.К. Психология профессионализма. — М., 1996.