Корпоративне право. 2

    План 

    Вступ

    1.Визначення  поняття корпоративного права

    2.Суб’єкти корпоративного права

3. Особливості набуття та здійснення корпоративних прав неповнолітніми та                                                малолітніми

         4. Здійснення корпоративних прав держави 

    Використана література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Актуальність  теми. Становлення і розвиток ринкових відносин в Україні обумовили виникнення на початку 90-х років минулого сторіччя нових видів юридичних осіб із корпоративним устроєм – підприємницьких товариств. На сьогодні вони стали однією з найбільш поширених організаційно-правових форм в Україні.

    З’ясування питання щодо здійснення корпоративних прав учасниками (засновниками) господарських товариств залишається необхідним з огляду на динамічний розвиток законодавства, що регулює корпоративні відносини. Потреба його відповідного переосмислення зумовлена суттєвими змінами та доповненнями до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та корпоративних спорів, а також актуальністю прийняття Верховною Радою України Закону України «Про акціонерні товариства». Значно розширилася судова практика вирішення корпоративних конфліктів.

    Поряд із тим неоднакове тлумачення теоретичних  положень корпоративного права породжує неоднозначний підхід до вказаного предмета. Ще й досі ведуться дискусії між господарниками та цивілістами щодо визнання корпоративного права цивільно-правовим інститутом. Не останню роль у них відіграє те, що саме нормами Господарського кодексу України (далі – ГК України), а не Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) врегульовано корпоративні права та корпоративні правовідносини. По-різному у цих двох кодексах визначаються права учасників господарських товариств та корпоративні права.

    Здійснення  корпоративних прав учасниками (засновниками) господарських товариств часто  супроводжується різноманітними зловживаннями  і порушеннями. Суттєвого значення щодо їх уникнення набувають положення  чинного законодавства та внутрішньокорпоративні норми. Важливим етапом роботи є використання позитивного зарубіжного досвіду при внесенні пропозицій до нормативно-правових актів, які забезпечують реалізацію корпоративних прав учасниками.

    Отже  питання, які виникають у зв’язку  із здійсненням корпоративних прав та виконанням обов’язків залишаються актуальними, що і обумовлює необхідність аналізу не окремих проблем, а проведення комплексного дослідження у цій сфері.

    Мета  і завдання дослідження. Метою роботи є розробка наукових положень і пропозицій до законодавства щодо правового забезпечення здійснення корпоративних прав учасниками (засновниками) господарських товариств на основі теоретичних джерел, нормативно-правової бази і судової практики.

    Для досягнення поставленої мети сформульовані  такі завдання даного реферату:

    - проаналізувати чинну нормативну  базу з питань здійснення корпоративних  прав учасниками (засновниками) господарських  товариств;

    - з’ясувати юридичну природу корпоративних  прав учасників господарських  товариств та їх ознаки;

    -  встановити коло осіб, які охоплюються статусом суб’єкта корпоративних правовідносин;

• визначити загально-теоретичні поняття щодо здійснення корпоративних прав та виконання корпоративних обов’язків;

    -  дослідити способи та межі  здійснення корпоративних прав;

    -  розглянути поняття «обмеження корпоративних прав» і «зловживання корпоративними правами»;

    - визначити юридичні факти, які  породжують, змінюють або припиняють  корпоративні права;

    - проаналізувати цивільно-правові  форми розпорядження корпоративними  правами;

    - сформулювати пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України, що регулює корпоративні відносини.

    Об’єктом  дослідження є корпоративні права учасників (засновників)  господарських товариств та правовідносини, які складаються з приводу їх набуття та здійснення.

    Предметом дослідження є нормативно-правові акти, наукова література, а також договірна і судова практика вирішення корпоративних спорів.

    Методи  дослідження. У процесі написання дисертаційної роботи використовувалися такі методи: системний, що дозволив розглянути корпоративні відносини у широкому розумінні, включаючи зловживання та колізію інтересів, що виникають при здійсненні корпоративних прав, врахування яких надає цілісне уявлення про корпоративні відносини та забезпечує можливість комплексного визначення факторів, несприятливих для забезпечення реалізації корпоративних прав; порівняльно-правовий, за допомогою якого простежена послідовність розвитку регулювання здійснення корпоративних прав та їх правової природи; логічний, що забезпечив послідовність висловлених суджень та висновків. У процесі дослідження використовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. 
 
 
 
 

1.ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА 

     Поняття корпоративного права визначає частина  перша статті 167 Господарського кодексу України, що набув чинності 30 січня 2004 року, а саме:

     „Корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.”

     В іншому Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств”  зазначено, що „корпоративні права – це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації”.

     Обидва  поняття є близькі за змістом, однак є ряд відмінностей. Відобразимо  їх  в таблиці:

     Порівняльна таблиця

       Спільним в обох визначеннях  є комплекс справ, які складають  зміст терміну „корпоративні  права”. Це – права на управління, отримання дивідендів та частини  активів при ліквідації юридичної особи (господарської організації).  

     Цивільний кодекс України не застосовує поняття  „корпоративне право”, а такі поняття  як: „право участі у Товаристві”, „частка  в статутному капіталі” і не існує  єдиної статті, яка розкривала б  зміст „корпоративного права” як це зробив Господарський кодекс України.

     Набуття права власності на частку в статутному капіталі Товариства не завжди приводить  до набуття корпоративних прав у  повному обсязі. Наприклад, якщо учасники Товариства відмовляють спадкоємцеві померлого учасника у прийнятті до Товариства  або якщо сам спадкоємець відмовиться вступити до Товариства, то йому виділяється вартість частини майна Товариства, пропорційна розміру частки. (ст. 147 ЦК України, ст.55 Закону України „Про господарські товариства”). У такому випадку спадкоємець набуває права власності на частку в статутному капіталі внаслідок спадкування, але не набуває права участі в Товаристві.

   Учасником Товариства може бути особа тільки за власною волею (принцип добровільності). Тому можна сказати, що корпоративні права складаються з двох самостійних прав:

- права на частку в статутному капіталі Товариства (майнове право);

- право участі в Товаристві (особисте немайнове право);

      Такі  права можуть виникати одночасно, а  можуть набуватися й окремо. Те ж саме стосується і припинення вищевказаних прав.

     Виникнення  корпоративних  прав  має  місце  внаслідок створення Товариства, прийняття до Товариства учасника, придбання частки в статутному капіталі.

     Зміна корпоративних прав має місце  внаслідок збільшення або зменшення розміру або номінальної вартості частки в статутному капіталі, реорганізації Товариства.

     Припинення корпоративних прав відбувається в зв’язку з виходом із Товариства, відчуженням частки в статутному капіталі, у разі ліквідації юридичної особи, смерті учасника-фізичної особи.

     Корпоративне  право треба розуміти як право  особи, об’єднуючи зусилля та капітал, бути учасником корпорації (юридичної  особи).

    Специфіка корпоративного права виявляється  в тому, що воно в свою чергу складається  з низки прав, яке кожне окремо можна назвати – „корпоративне право”:

- це право на управління;

- це право на отримання частини прибутку;

- це право на одержання дивідендів. 

     Корпоративні  права надають право:

- мати частку в статутному капіталі Товариства;

- обирати та бути обраним;

- брати участь в управлінні Товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

• брати участь у розподілі прибутку Товариства і отримувати частину його прибутку (дивіденди);
• вийти в встановленому порядку з Товариства;
• здійснити відчуження часток у статутному капіталі Товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у Товаристві, у порядку, встановленому законом;
• одержувати інформацію про діяльність Товариства, знайомитись зі звітами, протоколами зборів, річними балансами.

     Слід  пам’ятати, що поняття  корпоративних  прав нерозривно пов’язане з поняттям корпоративних обов’язків. Коло обов’язків так само як обсяг прав визначається організаційно-правовою формою юридичної  особи. До таких обов’язків можна віднести:

а) зробити  внесок до статутного капіталу;

б) виконувати рішення вищих органів управління;

в) не розголошувати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію, і т.д. 

2. СУБ’ЄКТИ КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА 

     Суб’єктами  корпоративних відносин є фізичні та юридичні особи, що можуть чи мають право бути засновниками (учасниками) Товариств.

     Моментом  виникнення корпоративних відносин є особливий факт – реєстрація юридичної особи.

     Корпоративні  підприємства утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діють на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників(учасників) у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, що створюються у формі господарського товариства , а також інші підприємства,  в т.ч. засновані на приватній власності двох або більше осіб (ст.63 Господарського кодексу України).

     Учасники  такого Товариства, вносячи своє майно  у формування його статутного фонду, передають це майно у власність  Товариства. І як компенсацію за таке відчуження учасник отримує  право (право власності) на долю в статутному фонді, яке породжує корпоративні права (ст., ст.12,13 Закону України „Про господарські товариства”).

     Класичними  суб’єктами, відносно яких існують  корпоративні права є господарські товариства.

     Однак господарські товариства це  не всі  юридичні особи, а лише їх окрема група. До господарських, зокрема, належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства. Останні три види „не користуються популярністю”, тому левова частка „корпоративних справ” стосується акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю (ст.116 ЦК України, ст.88 Господарського кодексу України, ст.10  закону України „Про господарські товариства”), про що детальніше буде викладено далі.

     Юридичні  особи, як і всі організації, не виникають  самі по собі. В основі їх створення  завжди лежить волевиявлення осіб. Право на створення юридичної  особи – це передбачена законом  можливість суб’єкта чинити дії передбачені  законом, що матимуть наслідком створення юридичної особи, тобто право обрати назву організації, її місцезнаходження, обрати організаційно-правову форму, сформувати органи юридичної особи, зареєструвати в державного реєстратора організацію, а у випадку відмови оскаржити цю відмову державного реєстратора.

     Найчастіше  засновниками юридичних осіб виступають фізичні особи. Усі фізичні особи  мають цивільну правоздатність, що виникає з моменту її народження(ст.25 ЦК України). А цивільну дієздатність має та фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може ними керувати, та здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність в разі їх невиконання (ст.30 ЦК України). Законодавець встановив часткову цивільну дієздатність особи, що не досягла 14 років (ст.31 ЦК України) та неповну цивільну дієздатність фізичної особи у віці від 14 років до 18 років (ст.32 ЦК України).

     Право на створення юридичної особи мають також іноземці і особи без громадянства. Відповідно до ст.7 Закону України №3929-ХІІ- 2004 року „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, іноземці та особи без громадянства мають право, займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченої законодавством України. При цьому вони мають такі ж права і обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає із Конституції і Законів України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.Особливості набуття та здійснення корпоративних прав неповнолітніми та малолітніми  

       Досліджуючи питання суб’єктів корпоративних прав цивілісти за невеликим винятком залишають поза увагою особливості, які стосуються набуття та здійснення корпоративних прав осіб, які не набули повної цивільної дієздатності. Ті ж вчені, хто звернув увагу на це питання (зокрема, Кравчук В.М.), досліджують лише можливість таких осіб бути засновником юридичних осіб, зокрема корпоративних товариств [1, 172]. Ні в чинному законодавстві, ні в цивілістичній літературі не розв’язано питання набуття корпоративних прав малолітніми та неповнолітніми з похідних підстав та здійснення цих прав. Дискусійним залишається питання заснування особами, які не набули повної цивільної дієздатності корпоративних товариств, виникнення в них на цій підставі корпоративних прав та їх здійснення.

       В Цивільному кодексі України фізичні особи, які не досягли повноліття, поділяються на дві групи за віковим критерієм: 1) фізичні особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні особи); 2) фізичні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи). Ці дві групи наділяються відповідними обсягами дієздатності: малолітні – частковою цивільною дієздатністю, а неповнолітні – неповною.

 Цивільний  кодекс України надає право  малолітній особі самостійно  лише вчиняти дрібні побутові  правочини та здійснювати особисті  немайнові права на результати  інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом [2, ст. 31]. Тобто, про право малолітніх осіб самостійно виступати засновником юридичної особи, набувати корпоративних прав за цивільно-правовими договорами чи самостійно їх здійснювати в Цивільному кодексі України взагалі не йдеться. Більше того, співставивши положення ст. ст. 31 та 32 Цивільного кодексу України можна прийти до висновку, що малолітні особи взагалі не можуть бути учасниками юридичних осіб. Однак це не відповідає дійсності, оскільки малолітня особа може бути суб’єктом корпоративних прав.

  Так, Цивільним кодексом України передбачено, що законними представниками малолітніх осіб є їх батьки (усиновлювачі) або опікуни [2, ст. 242]. Відповідно до Сімейного кодексу України, батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження [3, ст. 177]. Згідно зі ст. 239 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє. Аналіз даних положень чинного законодавства та позицій науковців (зокрема, Кравчука В.М.) дає підстави стверджувати, що від імені та в інтересах малолітніх дітей батьки можуть вчинити такі правочини щодо набуття корпоративних прав: 1) створити або взяти участь у створенні корпоративного товариства; 2) вступити в корпоративне товариство; 3) придбати частку (акцію) у корпоративного товариства, попередньо придбану ним у свого учасника; 4) придбати частку (акцію) в інших учасників корпоративного товариства.

 Слід  зауважити, що набути від імені  та в інтересах малолітньої  особи корпоративні права у  виробничому кооперативі батьки не можуть, оскільки членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності [4, ст. 10]. Крім цього, малолітня особа не може стати членом фермерського господарства, оскільки ним може бути дитина, яка досягла 14-річного віку [5, ст. 3]. Обмежено також можливість малолітніх ставати учасниками повного та повними учасниками командитного товариств, оскільки така участь передбачає здійснення підприємницької діяльності від імені товариства [2, ст. 119]. А з положень ст. 35 Цивільного кодексу України випливає, що підприємницькою діяльністю можна займатися за відповідних умов лише із досягненням шістнадцяти років.

       Значні особливості виявляються  при набутті малолітніми особами  корпоративних прав в порядку спадкування.

       Так, Цивільним кодексом України передбачено, що малолітня особа вважається такою, що прийняла спадщину, крім випадку, коли батьки (усиновлювачі), опікун відмовилися від її прийняття з дозволу органу опіки та піклування [2, ст. 1268]. Тобто, у випадку успадкування малолітньою особою частки (акції), вона набуває корпоративних прав навіть без вчинення активних дій (правочинів) її батьками.

       Зокрема, частка у статутному  капіталі товариства з обмеженою  відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи – учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства [2, ст. 147]. Даному положенню дещо суперечить ст. 55 Закону України «Про господарські товариства», в якій зазначено, що спадкоємець учасника має лише переважне право вступу до товариства. Вважаю, слід привести цю норму у відповідність до положень Цивільного кодексу України.

       Отже, малолітні особи можуть набувати корпоративних прав в таких видах корпоративних товариств: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, приватне підприємство кількох засновників-фізичних осіб. Підставами набуття ними корпоративних прав можуть виступати правочини, вчинені від їх імені та в їх інтересах батьками (усиновлювачами) чи опікунами, або спадкування частки (акції).

  З приводу здійснення корпоративних прав малолітніх осіб в актах цивільного законодавства та в цивілістичній літературі прослідковується чітка позиція, згідно з якою малолітні особи не можуть самостійно здійснювати корпоративних прав, які за них здійснюють їх законні представники (батьки, опікуни, усиновлювачі) [7, 196].

 Відповідно до п.3 ч.1 ст.32 Цивільного кодексу України, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи (зокрема, не можуть бути засновниками та членами виробничого кооперативу особи віком від 14 до 16 років).

       Звідси можна зробити висновок, що особи, наділені неповною  дієздатністю, самостійно набувають  корпоративні права як з первісних  так і з похідних підстав  та самостійно їх здійснюють, якщо це не заборонено актами цивільного законодавства або установчими документами корпоративного товариства.

       З огляду на вищенаведене, слід  внести зміни до Цивільного  кодексу України, доповнивши ч.1 ст. 31, що передбачає права малолітніх  осіб, які вони здійснюють самостійно, пунктом 3 такого змісту: «бути учасником юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи». Крім цього, слід викласти пункт 3 ч.1 ст. 32 Цивільного кодексу України, яка передбачає види правочинів, які можуть самостійно вчинятися неповнолітніми особами, в такій редакції: «самостійно засновувати юридичні особи, вступати до них та набувати корпоративних прав з інших підстав, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи». 

4.Здійснення корпоративних прав держави 

       Корпоративні права держави —  це акції, частки у статутному  фонді господарських товариств,  що належать державі.

     Корпоративні  права держави здійснюються визначеними  законом центральними органами виконавчої влади та уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

     Основними нормативно-правовими актами, які  регулюють здійснення корпоративних  прав держави, є Господарський кодекс України та Постанова Кабінету Міністрів  України “Про управління державними корпоративними правами” від 15.05.2000 р.

     Держава здійснює свої корпоративні права через  систему органів управління державними корпоративними правами, яка включає  кілька рівнів.

     Кабінет Міністрів України є вищим  органом управління майном, що знаходиться у державній власності, приймає нормативно-правові акти з питань управління державними корпоративними правами, визначає органи, уповноважені управляти державними корпоративними правами, приймає рішення про передачу корпоративних прав з державної у комунальну власність.

     Фонд  державного майна України (ФДМУ) здійснює управління державними корпоративними правами при проведенні приватизації і корпоратизації державних підприємств  до моменту закінчення цих процесів. ФДМУ здійснює управління акціями, які згідно з планом приватизації підлягають продажу, передає у встановленому порядку органам, уповноваженим управляти об'єктами державної власності, акції, які згідно з планом приватизації залишаються у державній власності.

     Національне агентство України з управління державними корпоративними правами — центральний орган виконавчої влади, завданнями якого є: управління частками (акціями, паями), що належать державі у майні господарських товариств; оцінка вартості державних корпоративних прав; призначення уповноважених осіб з управління державними корпоративними правами та контроль за ефективністю їх діяльності тощо.

     Уповноважені особи — це недержавні юридичні і фізичні особи, які здійснюють управління акціями, частками, паями, що належать державі.

   Центральні органи виконавчої влади та уповноважені особи:

   - здійснюють правомочності щодо  участі в управлінні господарською  організацією відповідно до частки (акцій, паїв) держави у статутному  фонді цієї організації;

   - ведуть реєстр державних корпоративних  прав;

   - проводять оцінку державних  корпоративних прав;

   - здійснюють контроль за ефективністю  роботи господарської організації  у частині реалізації належних  держав і корпоративних прав.

     Правомочності з участі в управлінні господарською  організацією здійснюють уповноважені особи. Так, уповноважена особа зобов'язана приймати участь у зборах товариства, може бути членом наглядової ради, ревізійної комісії або виконавчого органу. Для участі у зборах з питань збільшення статутного фонду, внесення змін і доповнень в установчі документи, створення дочірніх підприємств, філій, представництв, реорганізації і ліквідації товариства, розподілу прибутку уповноважена особа одержує від органів виконавчої влади окрему довіреність.

     Реєстр  державних корпоративних прав веде ФДМУ за участю міністерств та інших органів виконавчої влади. Оцінка державних корпоративних прав здійснюється експертним шляхом на підставі відповідного рішення Національного агентства України з управління державними корпоративними правами. Агентство також здійснює контроль за ефективністю роботи господарської організації (бере участь у визначенні стратегії розвитку таких господарських товариств, здійснює контроль та аналіз результатів їх господарської діяльності, вносить пропозиції щодо відчуження державних корпоративних прав, реалізує їх тощо).