Корпоративне управління. 2

План

Вступ

1. Корпоративне управління: сутність, риси

2. Правове поле корпоративних товариств

3. Проблеми та шляхи вирішення корпоративних відносин

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

              Сучасний світ розвивається в напрямку створення глобальної економіки, в якій товари, послуги, фінансовий капітал, інформація, знання, ідеї вільно перетинають географічні кордони держав. Процес глобалізації, що відбувається в сучасному світі, задає могутній імпульс розвитку інтеграційної господарської діяльності на рівні суб’єктів господарювання, а зростаючий рівень міжнародної конкуренції змушує суб’єктів господарювання шукати шляхи об’єднання потенціалів в боротьбі за виживання і ринкове співробітництво. Практика показує, що корпоративні інтегровані структури є основою сучасної економіки. Створення великих високотехнологічних корпоративних структур має ряд досить важливих переваг у порівнянні з підприємствами малого і середнього бізнесу та відіграє значну роль у формуванні ефективної структури економіки України й у посиленні економічної і науково-технічної інтеграції. Тенденція до об’єднання суб’єктів господарювання відбиває об’єктивну необхідність їхнього розвитку. Великі корпорації сприяють стійкості економічного співробітництва як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, координації діяльності промислових структур за допомогою засобів внутрішньофірмового управління, що, у свою чергу, обумовлює необхідність дослідження механізму корпоративного управління.

1.      Корпоративне управління: сутність, риси

Корпоративне управління — (англ. corporate governance) — внутрішні системи, структури та процедури, що використовуються для управління та контролю корпорації. Корпоративне управління - система відносин, яка визначає правила та процедури прийняття рішень щодо діяльності господарського товариства та здійснення контролю, а також розподіл прав і обов'язків між органами товариства та його учасниками стосовно управління товариством. Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) виступає автором міжнародних стандартів корпоративного управління. За визначенням ОЕСР, корпоративне управління – це система відносин між власниками (акціонерами) і менеджментом компанії, а також іншими зацікавленими сторонами – кредиторами, клієнтами тощо. За допомогою корпоративного управління власники мотивують та контролюють менеджмент, який, в свою чергу, працює на підвищення вартості компанії і на користь власників 

Корпоративна форма бізнесу – явище порівняно нове, котре виникло як відповідь на певні вимоги часу. За офіційними даними, кількість акціонерних товариств в Україні на кінець 2009 року склала близько 32 тис., з них 11 тис. – публічні і майже 21 тис. – приватні. Загальний обсяг виробництва акціонерних товариств в Україні складає близько 75% ВВП країни. Саме в акціонерних товариствах зосереджено понад 60% промислово-виробничого потенціалу України.

Система корпоративного управління являє собою організаційну модель, за допомогою якої корпорація представляє й захищає інтереси своїх інвесторів. Дана система містить в собі багато чого: від ради директорів до схем оплати праці виконавчої ланки й механізмів оголошення банкрутства. Тип застосовуваної моделі залежить від структури корпорації, що існує в рамках ринкової економіки, і відображає сам факт поділу функцій володіння й управління сучасною корпорацією.

Різну роль у діяльності корпорації відіграють органи управління: загальні збори, наглядова рада, виконавчий орган (правління), ревізійна комісія. Створення чіткої системи взаємодії цих органів є першочерговим завданням і об’єктом корпоративного управління.

Можна виділити наступні основні риси корпоративного управління в Україні: проблема виникла в 1992 році; наразі створено близько 32 тисяч акціонерних товариств; більше 12 тисяч акціонерних товариств створено в процесі приватизації; законодавство є недосконалим; переважна більшість осіб, зацікавлених в діяльності товариств, не володіє належним рівнем корпоративної культури та досвідом корпоративних відносин; усвідомлення необхідності запровадження ефективного корпоративного управління відчувається на всіх рівнях; розроблено нові нормативні акти в сфері корпоративного управління; здійснюється багато освітніх заходів; надруковано навчальні видання з питань корпоративного управління.

Рівень розвитку корпоративного управління в країні визначається рівнем розвитку корпоративного законодавства та корпоративної культури.

Корпоративна культура охоплює корпоративні звичаї та звичайну практику ділових відносин, корпоративні прецеденти, локальні нормативні акти акціонерних товариств. У зв’язку з тим, що з багатьох причин рівень розвитку корпоративної культури в Україні не є високим, головна увага під час реформування корпоративних відносин має бути приділена законодавству.

              Аналіз проблем бізнесу різних корпорацій показує, що їхня наявність пов’язана не з дисбалансом влади, а з помилковими стратегічними рішеннями. Баланс влади - лише необхідна і досить важлива основа для побудови ефективної системи корпоративного управління. Сутність же системи полягає в ефективності рішень, насамперед стратегічних. Система корпоративного управління має бути побудована таким чином, щоб вона могла попереджати появу стратегічних помилок, а за умови їх виникнення - ефективно їх коректувати. В результаті процес прийняття стратегічних рішень повинен бути істотно змінений.

              Стратегічні рішення мають особливість - процес їхньої розробки не менш важливий, ніж результат. Більше того, формулювання стратегічних рішень часто звучать досить банально, приховуючи в собі величезний набір припущень, що були зроблені в процесі розробки стратегії. Це призводить до істотної складності контролю за реалізацією стратегічних рішень, якщо контролюючий орган не був залучений до розробки стратегії [2, 3].

              У стратегічно орієнтованій системі корпоративного управління великі акціонери, інституціональні інвестори, члени ради директорів мають бути залучені до розробки стратегічних рішень разом із менеджментом.

              Урахування відмінностей між двома існуючими системами корпоративного управління дозволяє краще з’ясувати багато процесів у корпоративному середовищі, що склалося в Україні. Порівняльні характеристики збалансованої і стратегічно орієнтованої системи корпоративного управління наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. - Порівняльна характеристика систем корпоративного управління

              Збалансована система корпоративного управління є практично непрацездатною в динамічному нестійкому розбалансованому корпоративному зовнішньому середовищі. Прагнення до ефективності в межах такої системи припускає тільки один шлях - концентрацію капіталу - і тим самим істотне зниження конфлікту інтересів. Фактично це шлях поступового виведення за рамки корпоративних процесів носіїв інших інтересів. Саме тому штучно створені в процесі приватизації компанії відкритого типу дрейфували в 1990-і роки у бік перетворення на компанії з істотно сконцентрованою власністю, що моделюють закриті корпоративні відносини. Перейшовши в цей стан, компанії практично усунули переваги і працездатні механізми збалансованої системи корпоративного управління. Рада директорів при цьому втрачає роль провідника балансу інтересів. Вона може залишатися пасивним органом управління, існуючим лише як данина формальним нормам, або трансформуватися в стратегічно орієнтований орган управління. Якщо порівнювати збалансовану і стратегічно орієнтовану системи, то перша з них передбачає ефективність моніторингу, а друга - ефективність рішень. Основним стратегічним орієнтиром є стійке зростання вартості акціонерного капіталу. У цьому випадку проблема зводиться до стратегічного управління вартістю корпорації. 

2.      Правове поле корпоративних товариств

Правове поле, в якому наразі діють товариства України, можна умовно поділити на: законодавство, що регулює діяльність товариств в Україні (Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про господарські товариства», Закон України «Про акціонерні товариства»); законодавство про приватизацію, яке регулює особливості діяльності товариств, створених в процесі приватизації; законодавство, яке регулює діяльність акціонерних товариств на фондовому ринку.

Сучасне державне регулювання і корпоративне законодавство України спрямовані на вирішення наступних завдань:

- підвищення інвестиційної привабливості України в результаті впровадження цивілізованих механізмів захисту інтересів інвесторів;

- зростання капіталізації акціонерних товариств;

- покращення доступу акціонерних товариств до ринків капіталу і зменшення витрат на його притягнення;

- покращення репутації компаній, їхніх директорів і менеджерів;

- спрощення системи управління корпоративними правами;

- захист акціонерних товариств від недоброякісного менеджменту шляхом контролю акціонерами всіх угод компанії, роблячи неможливим незаконне «виведення» коштів компанії через пов’язаних осіб, фіктивне банкрутство;

- захист акціонерів від розмивання їх пакетів акцій при чергових емісіях за допомогою законодавчих норм щодо викупу акцій;

- чітке формулювання прав акціонерів;

- протидія рейдерству через випуск акцій у бездокументарній формі; обов’язкове попереднє повідомлення від особи, яка хоче купити значний пакет акцій (10% і вище); зменшення можливості підробки, фальсифікації резолюцій, протоколів зборів за рахунок обов’язкової наявності бюлетеня при голосуванні на зборах акціонерів; проведення зборів тільки за місцем знаходження підприємства.

              В 2003 р. українським законодавством були визначені важливі принципи та рекомендації щодо якісного та прозорого управління, дотримання яких має допомогти товариствам у підвищенні їх інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності. Так, до головних принципів на основі яких мають розвиватися корпоративні відносини в Україні, належать: мета товариства, права акціонерів, спостережна рада і виконавчій орган, розкриття інформації та прозорість, контроль за фінансово-господарською діяльністю, зацікавленість особи. На жаль, законодавство Україні регулює лише обмежене коло правових питань у сфері корпоративних взаємовідносин 

              Формальний за сутністю розгляд скарг, які щороку надходять до Державної комісії з цінних паперів, радикально не вирішує системних проблем розвитку корпоративного сектора. Проблеми покращення якості корпоративного управління стримують розвиток фондового ринку, приплив прямих та портфельних інвестицій. За оцінками експертів компанії McKenzie 63 % інвесторів уникають інвестування в компанії, а 31% - в країни з низьким рівнем корпоративного управління. З іншого боку, інвестори готові платити на 30-39 % більше від ринкової ціни за акції компаній з якісним корпоративним управлінням [8]. Органи державного управління приділяють недостатньо уваги проблемам корпоративного управління в Україні, хоч і визнають їх беззаперечну актуальність. Разом з тим, процес ринкових перетворень в нашій країні вимагає активнішого втручання держави в процеси вдосконалення корпоративного управління, розробки конкретних проектів та їх практичного впровадження. Також, однією з проблем корпоративного управління сьогодні є  значна концентрація прав власності на підприємстві. 

              За такого стану корпоративного управління важко спрогнозувати добровільне  запровадження належного рівня якості корпоративного управління. Єдино можливою передумовою свідомого вдосконалення корпоративного управління на своєму підприємстві є бажання власника вийти на міжнародні ринки капіталів, у середовище, що вимагає дотримання високорозвинених правових норм та процедур корпоративного управління.

3.      Проблем та шляхи вирішення корпоративних відносин

Становлення корпоративних відносин в Україні супроводжується  виникненням ряду істотних проблем,  серед яких можна виділити такі:

-         українські акціонерні товариства на етапі свого становлення не в повній мірі сприймають сучасні тенденції розвитку корпоративного управління, засновані на побудові якісно нових взаємин суб'єктів корпоративного управління;

-         акціонерні товариства слабко сприймають так звану "соціальну функцію" як необхідний елемент існування корпорацій;

-         акціонерний капітал не став основним джерелом росту загальноукраїнського організованого фондового ринку;

-         сучасний рівень українського законодавства в сфері корпоративного управління не повністю відповідає міжнародним стандартам. У ньому немає ефективно діючих норм, регулюючих відповідальність керівників корпорацій за свої дії на шкоду акціонерному товариству, закріплюючих відповідальність за зловживання акціонерів;

-         наявність специфічних "тісних" відносин між керівництвом  і власниками великих пакетів акцій. Формування такої структури акціонерного капіталу затвердило орієнтацію не на ріст капіталізації, а на збереження існуючих взаємин з підприємством.

              Поліпшення рівня корпоративного управління  є чинником підвищення інвестиційної привабливості та формування вторинного ринку цінних паперів. З метою підвищення рівня корпоративного управління в Україні є доцільним:

1. Перехід до  Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (ІАS) та Міжнародних стандартів аудиту (ISA).

2. Запровадження єдиних принципів корпоративного управління.

3. Законодавче  закріплення  вимог щодо частки незалежних директорів у Наглядовій раді. Для середнього бізнесу частка незалежних членів має складати 25 %, для великого - більш, ніж 50 %.

4. Запровадження  єдиної  методики регулярного розрахунку і публічного представлення індексів корпоративного управління.

Входження українських корпорацій у систему цивілізованого корпоративного управління, заснованого на вимогах сучасного бізнесу, менеджменту і маркетингу, можливе при дотриманні наступних умов: строге визначення цілей діяльності корпорації й способів мотивації її власників; реструктуризація корпорації до рівня самокерованих структур під контролем акціонерів; вибір організаційної структури, адекватної поставленим цілям: виробництво, збут продукції, інновації, маркетинг; розробка єдиних принципів роботи корпорації у вигляді місії, філософії або іншого основного документа; зміна філософії оплати праці персоналу, особливо вищих менеджерів.

Переходячи до оплати праці, що враховує реальний внесок кожного працівника як в одержання поточного прибутку, так і у формування капіталізованого прибутку корпорації, вищий менеджмент, як правило, зіштовхується із проблемою особистої зацікавленості акціонерів. Якщо пакет акцій значний, то й вплив акціонера вагомий у прийнятті рішень, і частка прибутку, що розподіляється за підсумками фінансового року, значна. Якщо ж пакет акцій незначний, то мотивація зрушується в область одержання високої оплати за підсумки роботи. Тому реальна система оплати праці в корпораціях повинна враховувати три компоненти: пряму оплату праці за виконувану роботу на основі контракту; дохід від частки акцій за підсумками фінансового року; додаткові виплати й пільги (бонуси), обумовлені в кожній корпорації внутрішніми документами.

При такій схемі оплати праці вищі менеджери повинні одержувати сумарно високий дохід, що стимулює до інтенсивної праці, до збільшення частки приналежного їм капіталізованого прибутку, до розширення соціальних виплат і гарантій у корпорації. Цей шлях природно зніме наявні протиріччя між високою оплатою праці вищих менеджерів корпорацій і результатами роботи самих корпорацій.

Висновки

Таким чином, сучасна система корпоративного управління в Україні знаходиться в стадії свого еволюційного становлення. У теперішній час найбільш привабливими для вітчизняних та іноземних інвесторів є чотири характеристики корпоративної форми бізнесу в Україні: самостійність корпорації як юридичної особи, обмежена відповідальність індивідуальних інвесторів, можливість передачі іншим особам акцій, що належать індивідуальним інвесторам, централізоване управління.

В умовах становлення корпоративного управління на українських підприємствах і компаніях особливо важливого значення набуває необхідність законодавчого встановлення вимог та принципів корпоративного управління, дотримання яких повинно забезпечуватися державою. Українським законодавствам визначенні лише принципи корпоративного управління, які багато в чому нагадують міжнародні корпоративні стандарти ОЕСР.

В процесі розробки та впровадження національного кодексу корпоративного управління необхідно узагальнити світовий досвід у цій галузі для того, щоб національні принципи корпоративного управління відповідали найкращим світовим традиціям та враховували загальноприйняті норми корпоративного управління, а також враховували специфічні особливості та сучасні проблеми управління компаніями в Україні. Кодекс корпоративного управління повинен стати реальним дієвим механізмом у системі забезпечення ефективного управління компаніями в Україні.

Важливим в цьому аспекті є також погодження інтересів учасників корпоративних відносин, що сприятиме запровадженню в практику діяльності українських компаній принципів корпоративного управління, посиленню державного контролю за додержанням акціонерними товариствами прав акціонерів та взаємодії з судовими органами щодо судових справ із захисту прав інвесторів.

Список використаної літератури

1.      Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. №514-VI .

2. Румянцев С.А. Українська модель корпоративного управління: становлення та розвиток. - К.: Т-во „Знання”, КОО, 2003. - 149 с. 
3. Астапова Г.В. Організаційно-економічний механізм корпоративного управління авіапідприємством на основі права трудової власності: Монографія. - К.: НАУ, 2006. - 244 с. 
4. Стерлин А. Р., Тулин И. В. Стратегическое планирование в промышленных корпорациях США. - М.: Прогресс, 1990. - 395 с. 

5. Дяченко Т.О. Сучасні проблеми корпоративного управління в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – № 6 (73) – С. 71-75.
6. Сирош Н. В. Перспективы повышения эффективности корпоративного сектора экономики и корпоративного управления // О приватизации. Гос. информ. бюл. - 2000. - № 2. - С. 73-75. 

7. Шеремет О. Удосконалення корпоративного управління // Економіка України. – 2004. – №1.

8. www.niss.gov.ua