Інститути спільного користування та особливості їх діяльності

Міністерство  освіти і науки України

Волинський  національний університет імені  Лесі Українки 
 
 
 
 
 
 

Індивідуальна робота

з дисципліни:

«Ринок фінансових послуг»

на тему:

«Інститути спільного користування та особливості їх діяльності» 
 
 
 

Виконала:

Ст.53 гр. Фінанси

Королюк В.М. 
 
 
 
 

Луцьк 2011

Зміст 

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Особливості організації фінансів інститутів спільного інвестування…….4
2. Діяльність інститутів спільного інвестування в Україні…………………14
3. Проблеми діяльності інститутів спільного інвестування (ІСІ) в Україні та шляхи їх вирішення…………………………………………………………20

Висновки………………………………………………………………………...23

Список використаної літератури………………………………………………24 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     В Україні з'являється реальний інтерес  суспільства до діяльності інститутів парабанківської системи. Можна відзначити високу зацікавленість самого бізнесу до використання цих інститутів в якості інструмента досягнення своїх цілей, будь-то схемні проекти чи бажання просто заробити на відкритому ринку.

     Завдяки цьому високі темпи створення інститутів спільного інвестування (надалі ІСІ), недержавних пенсійних фондів, та інших інститутів парабанківської системи майже не знижуються, незважаючи на відносну пасивність населення, проблеми наповнення інститутів надійними активами, незадовільний стан з регуляцією фондового ринку, низьку фінансову культуру населення тощо.

     Нині  кількість інвестиційних та пенсійних  фондів, компаній з управління активами, страхових компаній, кредитних спілок можна порівнювати з їхньою чисельністю в більш розвинутих країнах, де значно швидше почалась розвиватись парабанківська система. За прогнозами така динаміка зростання нових інститутів збережеться ще кілька років.

     Основними перевагами ІСІ, з точки зору інвесторів, є потенційно висока дохідність, порівняно з традиційними способами збереження та примноження капіталу, та менші витрати часу на управління інвестиціями. Об’єднання коштів багатьох окремих інвесторів дозволяє ІСІ виходити на фондовий ринок та користуватись перевагами великих інституційних інвесторів. Серед інших переваг – диверсифікація інвестицій, відсутність мінімального терміну інвестицій (у випадку вкладання коштів у відкриті інвестиційні фонди) та можливість досить оперативно вилучити вкладені кошти у випадку необхідності. 
 
 
 

     1. Особливості організації фінансів інститутів спільного інвестування 

     Перший  інвестиційний фонд у світі було створено у серпні 1822 р. у Бельгії, через кілька десятиліть у Швейцарії  і Франції. Як масове явище вони почали розвиватися лише після другої світової війни, поступово складаючи конкуренцію банкам та іншим фінансовим інститутам. Найбільшого поширення інвестиційні фонди набули у Великобританії і США. Нині більше половини американських домогосподарств є вкладниками того чи іншого інвестиційного фонду.

     В Україні класичні з точки зору їхньої природи та функцій, інвестиційні фонди почали створюватись після прийняття Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (2001 р.).

     Інститути спільного інвестування — фінансові установи, які обслуговують сферу спільного інвестування шляхом забезпечення гарантій прав власності на цінні папери та захист прав учасників фондового ринку. Основним призначенням інститутів спільного інвестування є залучення та об'єднання вільних ресурсів населення, підприємств і організацій та їх подальше розміщення.

     Відповідно  до законодавства України інститути  спільного інвестування поділяють  так.

     Залежно від порядку здійснення їх діяльності:

     — відкритого типу інститут спільного  інвестування (або компанія з управління його активами), який бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп пінних паперів, емітованих цим інститутом (або компанією з управління його активами);

     — інтервального типу інститут спільного  інвестування (або компанія з управління його активами), який бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим інститутом (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік.

     Інститути спільного інвестування відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифікованими. Інститут спільного  інвестування закритого типу (або  компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим інститутом (або компанією з управління його активами) до моменту його реорганізації або ліквідації. Інститут закритого типу може бути лише строковим.

     Залежно від строку функціонування: строковий  інститут спільного інвестування (створюється на певний строк, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений інститут ліквідовується або реорганізовується); безстроковий інститут спільного інвестування створюється на невизначений строк.

     Залежно від розміщення активів.

     1. Диверсифікований інститут спільного  інвестування, якщо він одночасно  відповідає таким вимогам: кількість  цінних паперів одного емітента  в активах інституту не перевищує  10 % загального обсягу їх емісії; сумарна вартість цінних паперів,  що становлять активи інституту в кількості, більшій ніж 5 % загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 % вартості чистих активів інституту; не менша ніж 80 % загальної вартості активів інституту становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі.

 Диверсифікованим  інститутам спільного інвестування (ICI) забороняється:

• тримати у грошових коштах, на банківських депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, більше ніж ЗО % загальної вартості активів;
• придбавати або додатково інвестувати: у державні цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, більше ніж 25 % загальної вартості активів інституту (не менше ніж у три види державних цінних паперів); у цінні папери органів місцевого самоврядування, більше ніж 10 % ; в облігації підприємств, емітентами яких є резиденти України (крім комерційних банків), більше ніж 20 % ; в акції українських емітентів, більше ніж 40 % ; в акції та облігації іноземних емітентів, які допущені до торгів на організованих фондових ринках іноземних держав, більше ніж 20 % ; у цінні папери, доходи за якими гарантовано урядом однієї іноземної держави, більше ніж 10 % ; у цінні папери, доходи за якими гарантовано урядами іноземних держав, більше ніж 20 % ; в інші активи, дозволені законодавством України, більше ніж б % активів інституту;

 — придбавати або обмінювати цінні папери, емітентами яких є пов'язані особи інституту, компанії з управління активами або зберігача.

     2. Недиверсифікованими інститутами  спільного інвестування е ті, які не мають усіх ознак  диверсифікованих.

     У випадку, якщо недиверсифікований інститут закритого типу здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більше ніж на 50 % складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, він вважається венчурним фондом. Учасниками такого фонду можуть бути тільки юридичні особи.

     Дивіденди на цінні папери інституту спільного  інвестування відкритого та інтервального  типу не нараховуються і не сплачуються.

     Корпоративний інвестиційний фонд — інститут спільного інвестування (відкритого, інтервального чи закритого типу, диверсифікований чи недиверсифікований), який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність зі спільного інвестування. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юридичними особами, у статутному фонді (капіталі) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 %. Початковий статутний фонд (капітал) корпоративного інвестиційного фонду (тільки прості іменні акції) не може бути меншим від розміру, встановленого законодавством для відкритого акціонерного товариства, і формується він за рахунок: грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, допущених до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності. Збільшення статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду здійснюється виключно за рахунок грошових коштів акціонерів, внесених шляхом придбання ними акцій. Неповна сплата розміщених акцій не дозволяється.

     Активи  диверсифікованого ICI складаються тільки з цінних паперів та грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті.

     Корпоративний інвестиційний фонд провадить свою діяльність, якщо 70 або більше відсотків середньорічної вартості активів, що належать йому на праві власності, вкладені у цінні папери.

     Корпоративні  інвестиційні фонди мають певні  обмеження щодо проведення своєї  діяльності. Так, фонди не мають права:

• емітувати та розміщувати цінні папери, крім акцій;
• залучати позики або кредит у розмірі, що перевищує 10 % його активів;
• надавати активи під заставу в інтересах третіх осіб;
• відмовитися від викупу власних акцій;
• розміщувати акції за ціною, нижчою від вартості чистих активів корпоративного інвестиційного фонду в розрахунку на одну акцію; розміщувати акції понад проголошену кількість;
• розміщувати акції за ціною, нижчою від номінальної вартості; створювати будь-які спеціальні або резервні фонди.

     Управління активами корпоративного інвестиційного фонду на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами.

     Пайовий інвестиційний фонд — сукупність активів, що належать інвесторам на праві  спільної часткової власності, перебувають  в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. Цей фонд не є юридичною особою. Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути меншим, ніж розмір початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду. Ініціатором створення пайового інвестиційного фонду є компанія з управління активами.

     Створюють такий фонд шляхом придбання інвесторами  випущених компанією з управління активами інвестиційних сертифікатів. Управління активами похідних цінних паперів на основі інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду, активами якого ця компанія управляє, не допускається.

     Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються.

     Компанія  з управління активами інституту  спільного інвестування може бути юридичною  особою, яка створюється відповідно до законодавства України, її діяльність обмежується тільки управлінням  активами одного або кількох інститутів спільного інвестування (венчурних фондів). У статутному фонді (капіталі) таких компаній частка держави не може перевищувати 10 %.

     Компанія  з управління активами працює з певними  обмеженнями. Вона не має права:

• набувати за рахунок активів інституту спільного інвестування майно та цінні папери тих видів, які не передбачені проспектом емісії пінних паперів;
• укладати угоди, що порушують (або наслідком яких є порушення) норми законодавства;
• здійснювати за власні кошти операції з цінними паперами, які е активами інституту;
• безоплатно відчужувати активи інституту (крім компанії з управління активами венчурного фонду);
• брати позику або кредит, що підлягає поверненню за рахунок активів інституту, обсягом більшим ніж 10 % вартості чистих активів інституту, на строк, довший ніж три місяці, таз метою іншою, ніж використання цих коштів для викупу цінних паперів інституту;
• надавати позику або кредит за рахунок активів інституту;
• розміщувати цінні папери інших емітентів, крім цінних паперів інституту, активами яких вона управляє;
• придбавати векселі, похідні цінні папери, цінні папери інституту відкритого типу; укладати договори купівлі-продажу, позики або кредиту з пов'язаними особами, крім договорів з торговцями цінними паперами щодо розміщення та викупу цінних паперів інституту;
• продавати цінні папери інституту зберігачу, реєстратору, незалежному оцінювачу майна та аудитору (аудиторській фірмі) цього інституту, а також органам державної влади та органам місцевого самоврядування; набувати у власність нерухоме майно, що становить активи відповідного інституту тощо.

     Винагорода  компанії з управління активами (крім компанії з управління активами венчурного фонду) встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів інституту  спільного інвестування. Винагорода компанії з управління активами венчурного фонду встановлюється у співвідношенні до вар тості розміщуваної емісії інвестиційних сертифікатів за їх номінальною вартістю та різниці між витратами на придбання активів фонду та доходами від їх реалізації. Винагорода компанії з управління активами сплачується грошовими коштами.

     Компанія  з управління активами несе майнову  відповідальність за збитки, завдані  інституту спільного інвестування її діями (бездіяльністю). Вона відшкодовує  втрати, понесені інститутом спільного інвестування, якщо протягом року вартість чистих активів інституту в розрахунку на один цінний папір інституту зменшилася нижче від його номінальної вартості більше ніж на 20 %. Відшкодування здійснюється за рахунок резервного фонду цієї компанії, який формують за рахунок прибутку компанії з управління активами, а в разі його недостатності — за рахунок додаткових внесків її засновників.

     У випадку залучення інститутом спільного  інвестування коштів фізичних ї —  інвесторів компанія з управління активами формує резервний фонд, який зберігається на окремому депозитному банківському рахунку, відкритому ком-нацією з управління активами, або розміщується в державні цінні папери.

     Незалежний  оцінювач майна інституту спільного  інвестування — суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює визначення вартості нерухомого майна інституту під час його придбання або відчуження. Оцінювачем майна інституту спільного інвестування не можуть бути пов'язані особи, компанія з управління активами, зберігач, аудитор (аудиторська фірма), їх пов'язані особи.

     Діяльність  незалежного оцінювача майна  інституту спільного інвестування провадиться відповідно до договору, що укладається між ним та компанією  з управління активами інституту. Винагорода незалежному оцінювачу майна інституту спільного інвестування виплачується за рахунок активів інституту спільного інвестування.

     Зберігач  цінних паперів інституту спільного  інвестування може бути юридичною особою. Зберігачем цінних паперів інституту  не можуть бути компанія з управління активами інституту спільного інвестування та незалежний оцінювач майна інституту, а також їх пов'язані особи. Кожен інвестиційний фонд повинен мати тільки одного зберігача.

     Зберігачу заборонено використовувати активи інституту спільного інвестування для здійснення власних операцій.

     Зберігач  здійснює контроль за відповідністю  операцій з випуску, продажу, викупу та анулювання цінних паперів інституту  регламенту, проспекту емісії цінних паперів, чинному законодавству, а  також контролює діяльність компанії з управління активами стосовно порядку розрахунку вартості чистих активів інституту, розміщення та викупу цінних паперів інституту, напрямів використання прибутків, отриманих на активи інституту.

     Зберігач  виконує функції обслуговування грошових коштів інституту спільного інвестування. Банк зобов'язаний зараховувати грошові кошти, що надходять на рахунок корпоративного інвестиційного фонду або компанії з управління активами пайового інвестиційного фонду, зберігати їх та перераховувати (видавати) згідно з вимогами законодавства України та договором про обслуговування інституту спільного інвестування. Банк, який виконує функцію зберігача, може здійснювати операції з поточного обслуговування рахунків фонду та збереження активів фонду в грошовій формі.

     Податкове законодавство у сфері фондового ринку базується на таких принципах стабілізації та розвитку інвестиційного процесу:

     1) емітенти отримують у своє  розпорядження певні суми коштів, залучених ними шляхом випуску  цінних паперів для здійснення  господарської діяльності, як у власний капітал, так і на умовах позики;

     2) інвестори мають право повертати  інвестовані ними кошти шляхом  продажу належних їм цінних  паперів на фондовому ринку,  що знижує рівень інвестиційних  ризиків інвестора та стабілізує  господарську діяльність підприємства-емітента;

     3) оподаткуванню підлягають тільки  реальні доходи від володіння  цінними паперами або операцій  з ними, при цьому не повинно  виникати подвійного оподаткування  доходів інвесторів від здійснення  опосередкованих інвестицій у  цінні папери через інститути спільного інвестування;

     4) інвестори зацікавлені у реінвестуванні  отриманих ними за цінними  паперами доходів.

     Пайові  цінні папери засвідчують пайову участь їх власника у власному капіталі емітента. Особа, яка набуває такі цінні папери, стає співвласником усіх активів емітента і має право на отримання своєї частки у випадку ліквідації підприємства-емітента незалежно від фактичних витрат на придбання цих цінних паперів. Емітент, що випускає пайові цінні папери, формує власний капітал для здійснення своєї господарської діяльності й несе зобов'язання перед власником цінних паперів, які не обмежені лише номінальною вартістю таких цінних паперів. Відповідно до цього передбачається звільнення від оподаткування усіх коштів, отриманих емітентом від випуску пайових цінних паперів.

     Формування  власних коштів емітента відбувається не тільки за їх первинного розміщення, а й за розміщення пайових цінних паперів власного випуску, які вилучені ним раніше з обігу (наприклад, викуп  та повторне розміщення акцій акціонерним товариством або продаж-викуп інвестиційних сертифікатів інвестиційним фондом). При здійсненні такої операції емітент фактично відновлює частину власного капіталу, вилучену попереднім інвестором під час викупу емітентом власних пайових цінних паперів. Зазначена умова є невід'ємною складовою діяльності окремих інститутів спільного інвестування (інвестиційних фондів та інвестиційних компаній), емісія цінних паперів яких збігається з їхнім обігом, оскільки такі цінні папери за законодавством і продаються, і викуповуються самим емітентом в обов'язковому порядку, тобто обертаються лише на первинному (емісійному) ринку.

     При здійсненні наведених операцій дохід  виникає лише у власника цих цінних паперів, а не в їх емітента. Проте, відповідно до норм закону про оподаткування прибутку підприємств неоподатковуваними доходами визнаються надходження тільки від операцій з продажу (розміщення) цінних паперів первинного випуску та операцій з їх кінцевого погашення.

     Залежно від поточної інвестиційної привабливості емітента його пайові цінні папери первинного випуску можуть розміщуватися вище або нижче їхньої номінальної вартості. Перевищення отриманих емітентом коштів над номінальною вартістю випущених в обіг пайових цінних паперів (емісійний дохід) свідчить про високу інвестиційну привабливість пайової участі в капіталі цього емітента та є складовою цього капіталу. Розміщення пайових цінних паперів нижче їхньої номінальної вартості свідчить про зниження інвестиційної привабливості цього емітента. Отримані при цьому втрати не визнаються безпосередніми збитками від поточної господарської діяльності. Єдиним джерелом покриття таких збитків є накопичений раніше (або можливий у подальшому) емісійний дохід.

     До  оподатковуваних доходів за цінними  паперами належать:

     — дивіденди у вигляді неоподаткованих платежів на користь власників (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих юридичною особою у зв'язку з розподілом частини її прибутку;

     — відсотки за використання коштів, залучених  у депозит;

     — відсотки за облігаційними позиками;

     — доходи від інвестицій у нерухомість  тощо.

     Оподаткуванню підлягають доходи, отримані від приросту активів фонду внаслідок зростання  курсової вартості цінних паперів, які  є в активах фонду; приросту номінальної  вартості акцій (інших корпоративних прав) внаслідок збільшення статутного фонду акціонерного (господарського) товариства у зв'язку з індексацією основних засобів та нематеріальних активів; курсових різниць, що виникають у зв’язку з перерахуванням у національну валюту інвестицій (у тому числі в корпоративні права), які надходять в іноземній валюті.

     Інвестиційні  фонди відрізняються між собою. Кожний з них розрахований на свого  інвестора. Існує декілька параметрів при виборі інвестором інвестиційного фонду – сума інвестування, інвестиційний горизонт час, на який інвестор згоден віддати свої гроші працювати), інвестиційна стратегія фонду та інвестиційний темперамент інвестора. Основне, що необхідно враховувати при виборі фонду, - співвідношення прийнятного ризику до очікуваної доходності.

     Відповідно  до інвестиційної стратегії інвестиційні фонди можуть бути ризикованими (фонди  акцій), консервативними (фонди облігацій) і збалансованими (змішані за структурою активів). За своєю природою фонди акцій найбільш ризиковані, але й потенційно найбільш доходні. На противагу їм фонди облігацій найменш ризиковані і, відповідно, найменш доходні. Як правило, доходність фондів облігацій ледь перевищує банківський депозит. У збалансованих фондах ризики врівноважені, а доходність перевищує доходність консервативних фондів. 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Діяльність інститутів  спільного інвестування  в Україні 

     Перші в Україні інвестиційні фонди  та взаємні фонди інвестиційних  компаній почали працювати під час  масової сертифікатної приватизації. Вони акумулювали приватизаційні майнові сертифікати громадян інвестували через центри сертифікатних аукціонів у цінні папери інших емітентів, формували єдиний портфель та управляли ним. За весь час масової приватизації цими інститутами було зібрано понад 60 відсотків сертифікатів від їх загальної кількості. Із завершенням періоду  сертифікатної приватизації втратили перспективу і інституції, які її обслуговували. Наприкінці 2000 року функціонували 196 ІСІ, в тому числі 117 взаємних фондів інвестиційних компаній. Протягом кількох наступних років переважна більшість цих інституцій, розрахувавшись з учасниками, ліквідувалися, частина ж – трансформувалася.  

     Грошовий  етап приватизації та подальше інвестування розвитку вітчизняних підприємств, в тому числі із залученням коштів іноземних інвесторів, потребував якісно нового підходу до управління активами, який би вивів його на рівень світових стандартів та адаптував для застосування  як вітчизняними, так і зарубіжними інвесторами.

     Прийнятий 15 березня 2001 року Закон «Про ІСІ» відкрив друге дихання спільного інвестування та діяльності з управління активами.

     Закон передбачав як цивілізований вихід  з бізнесу чи трансформацію «старих» фондів, так і створював нові можливості для діяльності нових ІСІ - корпоративних та пайових інвестиційних фондів.

     Закон, який готувався у період світової фінансової кризи та «розквіту» фінансових пірамід, особливий акцент робив  на забезпеченні захисту прав інвесторів. Документ встановив серйозні вимоги до учасників ринку спільного інвестування й управління активами, запровадив багаторівневий контроль за діяльністю компаній з управління активами, жорсткі норми диверсифікації та інші обмеження. Закон також відкрив можливість для діяльності фондів венчурного інвестування, яка на той час була порівняно новою для вітчизняного інвестиційного бізнесу.   

     Новий виток розвитку ринку спільного  інвестування та управління активами  розпочався стрімким зростанням тільки з 2003 року. Кількість КУА із 5-ти на початку 2003 року до кінця 2008 зросла до 409-ти. При цьому найбільший приріст чисельності КУА був у 2007-му (+106 компаній) – найуспішнішому для фондового ринку році. 

     З 2008 року динаміка кількості учасників  ринку управління активами уповільнилася. Ринок почав відчувати значний негативний вплив глобальної фінансово-економічної кризи, особливо давалася взнаки надмірна зарегульованість ринку.

     Щоб зменшити фінансові ризики, наприкінці грудня 2008 року до Закону «Про ІСІ» було внесено зміни, покликані зробити  діяльність інститутів спільного інвестування більш гнучкою та пристосованою до змін і викликів. Стосувалися вони насамперед удосконалення норм диверсифікації активів ІСІ та структури активів ІСІ, впорядкування процедури реєстрації, реорганізації, ліквідації та порядку внесення ІСІ до реєстру ІСІ, визначення підстав для продовження терміну діяльності строкових фондів, дозволу участі у венчурних ІСІ для фізичних осіб – крупних інвесторів. Змінами було впорядковано процедуру дострокового викупу цінних паперів фондів закритого та інтервального типів на вимогу інвесторів, особливості бухгалтерського та податкового обліку активів та операцій пайових ІСІ, формування резервного фонду КУА, періодичність обчислення вартості чистих активів для венчурних і невенчурних фондів, встановлено погодження рекламних матеріалів ІСІ в ДКЦПФР та ін.