Інститут громадянства України

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет

«Харківський політехнічний інститут»

Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

«Інститут громадянства України»

Харків 2015

План

Вступ.................................................................................................................3

1. Поняття громадянства і належність до громадянства України…………...4-6

2. Принципи громадянства України………………………………………….7-11

3. Набуття громадянства України………………………………………….12-15

4. Припинення громадянства України………………………………………16-19

5. Державні органи, що беруть участь у вирішенні питань щодо громадянства України…………………………….………………………………………….20-22

Висновки…………………………………………………………………………23

Список використаної літератури……………………………………………….24

Вступ

Громадянство України - це стійкий, необмежений в просторі правовий зв'язок особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов'язків в обсязі, передбаченому Конституцією і законами України

Ознаками громадянства як певного зв'язку особи з державою є:

• правовий характер:
• необмеженість у просторі та часі;
• максимальний характер взаємних прав та обов'язків.

Цей зв'язок знаходить своє виявлення в розповсюдженні на відповідну особу суверенної влади держави незалежно від місця її проживання - на території держави чи за її межами.

Система конституційно-правових норм, що регулюють питання громадянства складає головний конституційно-правовий інститут - інститут громадянства.

Джерелами цього інституту є:

• Конституція України.
• Закон України «Про громадянство України».
• Чинні міжнародні договори України з питань громадянства.
• Підзаконні акти.

Норми цих актів, виходячи з визнання права на громадянство як природного права людини, закріплюють принципи громадянства та регламентують порядок набуття і припинення громадянства, повноваження органів державної влади та інших організацій, які беруть участь у вирішенні питань громадянства та порядок їх вирішення.

1. Поняття громадянства і належність до громадянства України

Громадянство - це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст зв’язку людини і держави, взаємовідносин громадянина з державою та суспільством.

Поняття „громадянин” виникло ще за середньовіччя, коли в результаті поділу праці виникають міста, а в них складається суспільно-політичний лад із своїм інститутом середньовічного містового громадянства. Тоді поняття „городянин” ототожнювалося з поняттям „громадянин”, як синонімом вільної людини, яка наділена визначальною повнотою політичних і майнових прав.

Пройшло чимало часу, поки наприкінці XVIII - на початку XIX ст. громадянство стало предметом правового регулювання, тільки тоді почав формуватися інститут громадянства, який відповідає сьогоденню.

Протягом тривалого часу у вітчизняній літературі громадянство визначалось як належність особи до держави, а інколи - при визначенні поняття громадянства - держава порівнювалася з організацією, яка має фіксований склад членів, а громадянство - із членством у такій організації.

Першими кроками на шляху становлення інституту громадянства України після проголошення незалежності нашої держави був Закон ”Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991р., у ст. 9 якого закріплено, що ”всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України проживали на території України, є громадянами України”, а також Закон України ”Про громадянство України” від 8 жовтня 1991р.. Указом Президента України від 31 березня 1992р. було затверджене ”Положення про порядок розгляду питань, пов’язаних з громадянством України”. Цими нормативними актами вперше було визначено поняття громадянства України, коло осіб, які стали громадянами незалежної Української держави, порядок набуття та припинення громадянства України.

У зв’язку з прийняттям Конституції України 28 червня І996р. виникла необхідність, приведення всіх нормативних актів у відповідність до Конституції України. Верховна Рада України ухвалила нову редакцію Закону про громадянство України 16 квітня 1997 р.. Цей Закон набув чинності 20 травня 1997р.. Відповідно до Закону ”Про громадянство України” і в його розвиток 6 листопада 1997 р. був виданий указ Президента України „ Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства” .

Закон України ”Про громадянство України” визначає громадянство України як ”постійний правовий зв’язок особи та Української держави; що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках”. Дане правове визначення дає змогу розкрити істотні ознаки громадянства України.

Одним з перших питань, які виникають при розгляді проблеми громадянства України, як і інших держав, є питання про визнання категорії осіб, які є громадянами України. Закон України “Про громадянство України” визначає громадянами України осіб, які набули громадянства України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Стаття 3 Закону “Про громадянства України” відносить до громадян України наступних осіб:

1. усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2. особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13.11.1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3. особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;
4. особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Існує ряд документів, які підтверджують належність до громадянства України. Їх перелік наведений у ст. 5 Закона України “Про громадянство України”:

1. паспорт громадянина України;
2. свідоцтво про належність до громадянства України;
3. паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
4. тимчасове посвідчення громадянина України;
5. проїзний документ дитини;
6. дипломатичний паспорт;
7. службовий паспорт;
8. посвідчення особи моряка;
9. посвідчення члена екіпажу;
10. посвідчення особи на повернення в Україну.

Таким чином закон чітко визначив коло осіб, які мають статус громадян України.

2. Принципи громадянства України

Стаття 2 Закону України “Про громадянство України” від 18.01.2001 р. перераховує принципи законодавства України про громадянство, але слід зазначити, що цей перелік не є вичерпним. Принципи такого правового інституту, як громадянство, в Україні закріплені й іншими нормативно-правовими актами, зокрема, Конституцією України – основним законом держави, Декларацією про державний суверенітет України, Декларацією прав національностей України, Законом України “Про національні меншини”.

Першим слід розглянути принцип єдиного громадянства. Цей принцип закріплено і в Законі (пункт 1 статті 2), і в Конституції (стаття 4). Цей принцип має декілька аспектів: по-перше, “внутрішнє” єдине громадянство держави Україна означає, що не можуть існувати громадянства окремих адміністративно-територіальних одиниць України. Тобто, не може бути громадянства Автономної Республіки Крим, чи міста Києва або Севастополя, чи будь-якої області. Зазначений аспект цього принципу спрямований на забезпечення унітарності держави.

По-друге, так би мовити, “зовнішнє” єдине громадянство України означає, що “якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України”. Те ж саме правило застосовується і до іноземців, які набули громадянства України, тобто вони в правовідносинах з Україною вважаються тільки громадянами України, не приймаючи до уваги належність їх і до іншого громадянства. У даному аспекті відображається негативне ставлення держави до множинного громадянства, тобто належності особи до громадянства двох або більше держав (пункт b статті 2). Сам термін “множинне громадянство” в Законі про громадянство не вживається, але його визначення є в Європейській конвенції про громадянство 1997 року.

Принцип “зовнішнього” єдиного громадянства не означає невизнання множинного громадянства, тому що воно може виникнути в незалежності від волі особи, тобто автоматично, наприклад, при вступі до шлюбу (Італія), або внаслідок колізії законодавств різних держав (принципів філіації jus soli (країни Латинської Америки) і jus sanguinis (країни Європи)). Цей принцип означає невизнання саме правових наслідків множинного громадянства.

Наступний принцип – принцип запобігання виникненню випадків безгромадянства (апатризму). Цей принцип означає неприпустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізії національного законодавства України із законодавством інших держав, громадянство яких він бажає отримати. Це один з найважливіших міжнародних принципів у сфері громадянства.

 Апатризм – це  дуже негативне явище як для самої особи, так і для держави, в якій вона проживає. Якщо громадянство – правовий зв’язок індивіда з державою, то апатризм – це відсутність такого зв’язку. Апатриди обмежені порівняно з громадянами в своїх правах, насамперед, в політичних. Вони також знаходяться в гіршому становищі порівняно з іноземцями, тому що не можуть звернутися за дипломатичним захистом до жодної з держав. Негатив у відношенні до держави проявляється через неможливість залучити особу без громадянства до проходження обов’язкової військової служби, а також через те, що їх практично неможливо видворити з території держави за грубе порушення законодавства.

Принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства України. Цей принцип знайшов своє закріплення в пункті 3 статті 2 Закону, в частині 1 статті 25 Конституції і в статті 15 Загальної декларації прав людини. Визнання і закріплення цього принципу має величезне значення для побудови демократичної, правової, якісно нової порівняно з СРСР держави.

Принцип визнання права громадянина на зміну громадянства. Як і попередній принцип, цей принцип також закріплений в Законі (пункт 4 статті 2), в Конституції (частина 1 статті 25) і Загальній декларації прав людини (стаття 15). Сутність цього принципу полягає саме в зміні громадянства, а не в припиненні громадянства без набуття громадянства іншої держави, що призвело б до безгромадянства.. Україна не може гарантувати набуття іншого громадянства, але вона може поставити вихід особи з громадянства України в залежність від набуття нею іноземного громадянства або отримання гарантій його набуття. Сталий характер правового зв’язку особи і держави не означає примусового утримання людини в громадянстві.

Принцип неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя.

Цей принцип також має два аспекти. Перший стосується автоматичності набуття чи припинення громадянства України, яке як таке неможливе. Поняття “автоматично” означає з настанням юридичного факту, тобто таких життєвих обставин, з якими норми права зв’язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин, в даному випадку, на підставі якого набувається чи втрачається громадянство. Отже, громадянство набувається чи припиняється не автоматично, а з моменту видання Президентом України відповідного указу чи набрання чинності іншого документу у встановлених Законом випадках. Виключенням щодо автоматичності набуття громадянства є лише філіація.

Цей аспект відображає сутність громадянства як індивідуального, особистого зв’язку держави з людиною. 

Другий аспект стосується рівноправності жінок і чоловіків та виходить з принципу визнання шлюбу рівноправним союзом, в якому не припускається безумовне слідування жінки (чоловіка) за громадянством чоловіка (жінки). Але шлюбні відносини  відповідно до пункту 3 статті 9 Закону про громадянство України дає можливість набути громадянства України за дещо спрощеною системою: одною з умов набуття громадянства є умова безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх 5 років; це правило не торкається осіб, які перебувають у шлюбі з громадянином України протягом двох років та постійно на законних підставах проживають на території України.

Ще один принцип – принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав (за народженням, за територіальним походженням, внаслідок прийняття чи поновлення у громадянстві, інших випадків передбачених законодавством), порядку (будь то через оформлення набуття громадянства чи прийняття до нього) і моменту набуття (з моменту народження, чи дати видання відповідного указу Президента України, чи дати реєстрації набуття громадянства, тощо) ними громадянства України.

Ця норма є продовженням статті 24 Конституції України: ”Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.”

В деяких країнах цей принцип громадянства не визнається, наприклад, в США іммігрант, навіть, якщо він набув громадянства США, не має права стати президентом країни (розділ 1 статті II Конституції США).

Останній принцип, закріплений у Законі – принцип збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина. Принцип випливає з конституційного принципу, закріпленого в статті 33 Конституцій України, тобто принципу свободи пересування, вільного вибору місця проживання і права вільно залишати територію України. Цей принцип значно відрізняє чинний Закон про громадянство від попередньої редакції. В Законі України “Про громадянство України” від 16.04.1997 року одною з основних підстав втрати громадянства було нестання громадянина на консульський облік протягом 7 років без поважних причин.

Принцип захисту і протегування громадян України, які знаходяться за межами України – принцип незакріплений в Законі, але відображений у Конституції (стаття 25). Цей принцип здійснюється через дипломатичні представництва та консульські установи України за її межами.

Принцип невигнання та невидачі громадян України також закріплений у статті  25 Конституції. Під видачею (екстрадицією) розуміється передача злочинця державою, на території якого він знаходиться, іншій державі з метою притягнення його до відповідальності або для виконання винесеного вироку. Це питання виникає у випадках, коли громадянин вчинивши злочин на території іншої держави, повернувся до України. На відміну від законодавств деяких держав (Білорусі, Литви), в яких визнано можливість видачі своїх громадян, якщо це передбачено міжнародними договорами, законодавство України беззастережно говорить про невидачу своїх громадян. Виганяють з держави, як правило, осіб, яких звинувачують у скоєні злочину за кордоном.

3. Набуття громадянства України

Відповідно до п. 4 ст. 3 ЗУ “Про громадянство України” громадянами України визнаються особи, які набули громадянства України відповідно до Закону “Про громадянство України”. Вітчизняний законодавець присвятив цілий розділ ЗУ “Про громадянство України” питанню набуття громадянства України.

Відповідно до ст. 6 Закону громадянство України може набуватися на таких підставах:

1. за народженням;
2. за територіальним походженням;
3. внаслідок прийняття до громадянства;
4. внаслідок поновлення у громадянстві;
5. внаслідок усиновлення;
6. внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;
7. внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8. у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9. внаслідок встановлення батьківства;
10. за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Слід зазначити, встановлені підстави повністю відповідають загальновизнаним принципам міжнародного права.

Наступною підставою набуття громадянства України є натуралізація (укорінення), тобто прийняття до громадянства. Ст. 9 ЗУ “Про громадянство України” встановлює ряд умов, додержання яких є необхідним при прийнятті до громадянства України. Зокрема:

1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2) зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови,  якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони).

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.

Ця умова  не  поширюється  на особу,  яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;

4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні.

Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;

5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

6) наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Слід також зазначити, що законодавець, орієнтуючись на міжнародні стандарти, встановив категорії осіб, прийняття до громадянства України яких не можливе. Серед них:

     1) вчинила злочин  проти людства чи здійснювала  геноцид;

     2) засуджена  в Україні до позбавлення волі  за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

     3) вчинила на  території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України  тяжким злочином.

Не дуже суттєво відрізняється процедура поновлення у громадянстві України. Для них загалом встановлені всі ті ж вимоги, що і при набутті громадянства, за виключенням певних спрощень. Українське законодавство встановлює також спрощений порядок набуття громадянства України дітьми. Воно може проходити в наступних формах:

1) набуття дитиною громадянства України внаслідок                усиновлення (ст. 11 ЗУ “Про громадянство України”);

2) набуття  дитиною громадянства України внаслідок встановлення над нею опіки чи піклування (ст. 12 ЗУ “Про громадянство України”);

3) набуття громадянства України дитиною внаслідок перебування громадянстві України її батьків чи одного з них (ст. 14 ЗУ “Про громадянство України”);

4) набуття дитиною громадянства України внаслідок встановлення над нею батьківства (ст. 15 ЗУ “Про громадянство України”).

Слід зауважити, що набуття громадянства України дітьми у віці від 15 до 18 років можливе лише за їхньою згодою.

Законодавець передбачив можливість автоматичного набуття громадянства України іноземцями або особами без громадянства, які проживають на території України на законних підставах, над якими встановлено опіку громадянина України. Вони набувають громадянство України з моменту набрання чинності рішенням про встановлення опіки.

Отже, українське законодавство передбачає можливість набуття громадянства України різними шляхами (філіація, натуралізація, репатріація, реінтеграція та ін.). Закріплені норми, що регулюються питання набуття громадянства України відповідають міжнародним стандартам.

4. Припинення громадянства  України

Відповідно до статті 17 чинного Закону України “Про громадянство України” підставами для припинення громадянства України є:

1. Вихід з громадянства України;

2. Втрата громадянства України;

3. Підстави, передбачені міжнародними договорами України.

Вихід з громадянства – це припинення громадянства за ініціативою особи. Це питання регулюється статтею 18 Закону про громадянство. Особа може вийти з громадянства за своїм клопотанням, якщо вона виїхала на постійне проживання за кордон. При цьому важливим питанням є громадянство дітей. Закон передбачає слідуючи варіанти вирішення:

1. Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина;

2. Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням;

3. Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням;

4. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків;

5. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який вийшов з громадянства України;

6. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства України;

7. Дитина, яка набула за народженням громадянство України, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини;

8. Дитина, яка усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий є іноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який є іноземцем;

9. Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з усиновителів.

Принциповим є положення, також закріплене в цій статті, про те, що вихід з громадянства дітей віком від 15 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою.

Як було зазначено вище, в Україні діє принцип недопущення виникнення апатридів. Отже, саме ця стаття реалізує цей принцип, встановлюючи, що вихід з громадянства допускається, якщо особа набула громадянства іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

В Законі закріплено, що вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.

Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених ст. 18, є дата видання відповідного Указу Президента України. Таким чином, мова не йде про автоматичне припинення громадянства.

Іншою підставою для припинення громадянства є його втрата. Стаття 19 Закону визначає їх:

1. Якщо громадянин після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянства іншої держави. Такими вважаються всі випадки, коли громадянин України за власним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянства іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо: а) діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянство іншої держави; б) діти, які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя; в) громадянин України автоматично набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем; г) згідно із законодавством іншої держави її громадянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави. Тобто велику роль має вольова сторона щодо отримання іноземного громадянства. Якщо людина не бажає отримання іноземного громадянства, але це відбувається автоматично поза її волею, то ніщо не може перешкодити їй залишити громадянство України;

2. Якщо іноземець набув громадянство України і не подав у порядку, передбаченому частиною 5 статті 8, пунктом 2 частини 2 статті 9 та частиною 2 статті 10 Закону про громадянство документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;