Інвестиційні ризики

АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ

Кафедра економіки та менеджменту

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

Дисципліна: „Менеджмент страхування та ризику”

Тема: «Інвестиційні ризики»

Виконала: студентка

568 групи

Рибалкіна О.С.

Прийняв:

Романчик Т.В.

Харків 2012

ПЛАН

1.                  ВСТУП.

2. СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ.

3.                  ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ.

4.                  ПРОБЛЕМИ ПРИЙНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РІШЕНЬ В УМОВАХ РИЗИКУ

5.                  МЕТОДИ ЗНИЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ.

6.                  СТРАХУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ

7.                  ВИСНОВКИ.

8.                  СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

ВСТУП.

Зіткнення з різноманітними ризиками – звичайна загроза для будь-якого інвестора в умовах сучасної ринкової економіки. Здебільшого, вкладаючи свої кошти в виробництво тих чи інших товарів чи послуг, інвестор не може мати цілковитої впевненості в суспільному визнанні результатів цього виробництва. На практиці таке визнання залежить від вдалого сполучення різних факторів, отже інвестори ризикують отримати прибуток, менший за очікуваний, або, навіть, зазнати збитків.

Таким чином, дослідження інвестиційних ризиків, виявлення факторів, які їх викликають та обчислення можливих втрат – ось важливі проблеми, на які необхідно зважати сучасному інвесторові, приймаючи рішення щодо вкладання коштів у той чи інший напрям виробничої чи комерційної діяльності. Саме тому вміння оцінювати інвестиційні ризики є необхідним для сучасного менеджера.

Про важливість врахування інвестиційних ризиків свідчить чимала увага, що приділяється даній проблемі дослідниками у високорозвинених країнах. Так, по цій проблемі у США видана багаточисленна довідкова література; в таких спеціалізованих журналах, як “Форчун”, “Бізнес уік”, з’явилися спеціальні рубрики, присвячені проблемам обліку ризику в інвестиційній кредитній діяльності, придбанні цінних паперів і т.і.”.

За умов сучасної української економіки проблема інвестиційних ризиків є особливо гострою через нестабільність податкового режиму, падіння курсу національної валюти, низьку купівельну спроможність значної частини населення. Тому для капіталовкладників, які мають справу з вітчизняним ринком, особливо важливо ретельно обраховувати можливий вплив інвестиційних ризиків.

СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ.

Як зазначає Б. М. Щукін, “інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов’язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів з об’єктивних чи суб’єктивних причин.”

Інвестиційний ризик являє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов’язаний з умовами даного проекту.

Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційного ризику :

      політичний ризик;

      загальноекономічний ризик;

      правовий ризик;

      технічний ризик;

      ризик учасників проекту;

      фінансовий ризик;

      маркетинговий ризик;

      екологічний ризик.

Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних проектів.

Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого спектру сторін інвестування, пов’язаними з якістю проектування, технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом, перевищенням кошторису.

Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи послуг, несплатоспроможність покупців продукції та власні підвищені витрати.

Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов дії проекту, наприклад ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів, організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.

Екологічний ризик пов’язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.

Нарешті, ризик учасників проекту може бути пов’язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані підприємств-партнерів.

О. Л. Устенко пропонує дещо інакшу класифікацію інвестиційних ризиків. Він поділяє їх на три групи, залежно від сфери вкладення капіталу:

      інвестиційні ризики від вкладення коштів у виробничу та невиробничу сфери економіки;

      інвестиційні ризики від діяльності фірми на фінансовому ринку;

      кредитні ризики.

Перша з вищезгаданих груп ризиків уявляє собою сукупність всіх тих ризиків, які діють на фірму під час проведення нею господарської діяльності, за винятком тієї її частини, яка пов’язана з діяльністю на фінансовому ринку.

Інвестиційні ризики, пов’язані з діяльністю на фінансовому ринку, у свою чергу поділяють на три групи :

      ризики втраченої можливості;

      ризики зниження доходності;

      відсоткові ризики.

Група ризиків втраченої можливості має своїм джерелом імовірність наставання непрямих (побічних) фінансових втрат, які виявляються в недоотриманні прибутку в результаті нездійснення фірмою якогось заходу, який би дозволив їй одержати цей прибуток (наприклад, відсутність страховки на судно, що перевозило вантажі даної фірми і згодом затонуло). Окремим випадком цього ризику є ризик внаслідок падіння загальноринкових цін, який найчастіше пов’язаний з падінням цін на всі цінні папери, що обігають на ринку, одночасно (наприклад, у результаті зниження загальної інвестиційної активності)”.

Найчастіше ризики втраченої можливості є несистемними. Їх можна запобігти завдяки проведенню спеціальних заходів.

Іншою групою інвестиційних ризиків є ризики зниження доходності. Існування цих ризиків є наслідком імовірності зниження розміру відсотків і дивідендів по портфельних інвестиціях, а також по внесках і кредитах.

Портфельними інвестиціями називають вкладення коштів у цінні папери довгострокового характеру, які, за звичай, не передбачають швидкого одержання доходу. Найчастіше це інвестиції великих промислових програм.

Ризики зниження доходності мають два різновиди :

-         відсоткові ризики;

-         кредитні ризики.

Відсоткові ризики – це ризики активних операцій, які проводять фірми (в більшості випадків банки). Можливі такі джерела їхнього виникнення :

-         будь-які зміни в облікових ставках Національного банку;

-         зміни маржі комерційних банків з кредитів, що надаються, і депозитних рахунків;

-         зміна в розмірах обов’язкових для резервування фондів комерційних банків у Національному банку. Наприклад, збільшення розміру резервного фонду в Національному банку означатиме для комерційних банків недовикористання частини їхніх пасивів, отже існує висока ступінь імовірності підвищення ними відсоткових ставок по кредитах, що надаються, з одночасним зниженням відсотку по депозитних рахунках своїх клієнтів;

-         зміни в системі оподаткування всіх суб’єктів господарювання і фінансових інститутів, зокрема;

-         будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в доходності самих інвестицій;

-         імовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);

-         за зростання банківського відсотку може розпочатися масове “скидання” акцій, внаслідок чого їхня вартість зменшується;

-         в разі вкладання коштів інвестором у середньострокові та довгострокові цінні папери (особливо в ту їхню частину, що має фіксований відсоток) за поточного підвищення середньоринкового відсотку порівняно з фіксованим рівнем. Це означає, що інвестор міг би збільшити доходи, але не може вивільнити свої кошти через зазначені умови;

-         якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику при поточному зниженні середньоринкового відсотку у порівнянні з визначеним їм фіксованим рівнем.

Кредитні ризики тісно пов’язані з відсотковими, причини їхнього виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між цими двома групами ризиків зниження доходності полягає в тому, що відсоткові ризики розглядаються з позицій кредитора, а кредитні – з позицій позичальника. При цьому виділяють декілька суто кредитних ризиків :

      біржові ризики, сутність яких полягає в наявності ймовірності виникнення втрат у результаті укладення фірмою біржових угод (наприклад, ризик неплатежу комісійної винагороди, ризик неплатежу взагалі тощо);

      селективні ризики (ризики вибору), які полягають у невірному виборі видів вкладення капіталу, видів цінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля, виборі позичальника тощо;

      ризики ліквідності, які пов’язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів або інших товарів внаслідок зміни їхньої якості, споживчої вартості тощо;

      ризики банкрутства, які виникають у результаті невірного вибору способів вкладення капіталу і закінчуються повною втратою підприємцем власного капіталу і спроможності розрахуватися по взятих на себе зобов’язаннях.

ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ.

Загальноприйнятим є методичний прийом кількісного оцінювання рівня ризику через розрахунок рівня невизначеності можливих змін показників ефективності проекту в майбутньому в умовах тих чи інших несприятливих для проекту подій. Проводяться варіантні розрахунки окремого показника ефективності проекту (іноді за допомогою ПЕОМ отримуються десятки тисяч прогнозних варіантів реалізації проекту) і на основі коливань відхилень варіантів від їх середньої величини визначають рівень невизначеності проекту.

Таким показником може бути рівень середньоквадратичного відхилення (σ) або коефіцієнт варіації (υ).

Для розрахунку рівня ризику проводиться серія розрахунків.

1. Крім базового очікуваного прибутку за проектом (наприклад, NPV), визначаються варіантні значення обраного показника результативності інвестування при різних можливих ситуаціях у майбутньому. Кількість таких розрахунків позначимо п, а прогнозний показник

NPV для кожного розрахунку NPVt, де і = 1,2, ., η. Кількість варіантів може бути необмежене великою. Комп'ютерна техніка дає змогу здійснювати розрахунки з бажаною кількістю та точністю.

2. Визначається середнє значення обраного показника результативності інвестування з усіх проведених варіантних розрахунків NPV·.

або

де Pt — імовірність майбутніх умов, що відображені г'-м варіантом розрахунку;

η — кількість розрахованих варіантів показника ефективності проекту.

Середньоквадратичне відхилення варіантних показників від їх середнього значення

4. Розраховується коефіцієнт варіації (υ), який визначає ступінь відхилень варіантів від середнього значення показника:

Можна вважати, що прийнятним буде таке інвестування, при якому коефіцієнт варіації становитиме менше 10 %. Іншими словами, за даним проектом можливі відхилення від запланованої дохідності на 10 % (і в більший, і в менший бік).

За коефіцієнтом варіації можна порівнювати проекти й обирати менш невизначені, тобто менш ризиковані, з більшою надійністю прогнозів за проектом. Меншому коефіцієнту варіації відповідає проект з меншим ризиком.

ПРОБЛЕМИ ПРИЙНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РІШЕНЬ В УМОВАХ РИЗИКУ

В період переходу економіки України до ринкових відносин інвестиційна діяльність пов’язана з численними ризиками. Тому при прийнятті інвестиційних рішень в умовах ризику важливим завданням є детальна оцінка ризиків, основу якої складає не лише визначення ступеню імовірності їх виникнення і обсягу можливих фінансових втрат, але й ідентифікація ризиків, їх класифікація і вибір ефективного методу оцінки ризиків. Основні етапи оцінки ризиків інвестиційної діяльності наведені на мал.1.

Під час ідентифікації ризиків важливу роль відіграє операційний аналіз та інформаційне забезпечення проекту. Операційний аналіз проекту полягає в процедурі виявлення і типізації усіх дій по виконанню проекту, а інформаційне забезпечення - в зборі і оцінці відомостей по проекту, порівняльному аналізі умов  його реалізації та кінцевих результатів проекту. До основних методів виявлення ризиків належать: опитувальний лист, структурні діаграми, карти потоків, пряма інспекція, аналіз фінансової й управлінської звітності тощо.

На основі наведених методів виявлення ризиків отримують інформацію від якості і об’єктивізму якої залежать надійність та ефективність подальшого процесу оцінки ризику. Тому під час оцінки обсягу і надійності отриманої інформації важливим є перевірка її повноти і достовірності для чіткого визначення видів ризиків. Однак на ефективність інвестування впливає безліч внутрішніх і зовнішніх факторів, які спонукають появлення певних ризиків, тому процес визначення потенційних ризиків окремих інвестиційних проектів повинен носити індивідуальний  характер. 

Мал. 1-Етапи оцінки ризиків інвестиційної діяльності

Для подальшої оцінки ризиків пропонується їх розподілити на кластери,  до складу яких входять безліч взаємопов’язаних видів ризиків. Така класифікація дозволить визначити наслідки прийняття інвестиційного рішення і

вибрати найбільш ефективний метод оцінки ризику для кожної їх групи. До основних методів  оцінки ризику відносяться економіко-статистичні, експертні, аналогові методи, методи економіко-математичного моделювання, метод дисконтування тощо.  Вибір конкретних методів оцінки визначається наявністю необхідної інформаційної бази і  групою ризиків, які оцінюють.

              Після вибору методу оцінки ризику визначається розмір можливих фінансових втрат. На підставі отриманих даних здійснюється групування інвестиційних проектів по зонам ризику.

              Для оцінки загального рівня ризику використовується показник коливання очікуваної суми чистого прибутку по інвестиційному проекту, який дозволяє співвіднести розрахунковий рівень ризику з розрахунковим рівнем доходу.

На наступному етапі оцінки ризиків інвестиційної діяльності зіставляються рівні проектного ризику з фінансовими можливостями підприємства і з рівнем прибутковості проекту. У відповідності з отриманими даними розглянуті інвестиційні проекти ранжуються за рівнем ризику  після чого приймається рішення щодо їх реалізації.

Розглянувши основні етапи оцінки ризику інвестиційної діяльності слід зазначити, що від надійності оцінки ризиків залежить ефективність прийняття інвестиційного рішення. Тому під час оцінки ризиків велика увага приділяється отриманню максимально повної і надійної інформаційної бази для виявлення усіх можливих видів ризиків , а також вибору методу їх оцінки, на підставі якого визначається розмір фінансових втрат і приймається рішення щодо доцільності інвестування.

МЕТОДИ ЗНИЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ

У системі заходів щодо забезпечення реалізації інвестиційних проектів важливе місце належить нейтралізації проектних ризиків.
Різні види ризиків мають різний ступінь керованості. Виявити рівень керованості ризику складно, але необхідно для визначення шляхів можливої нейтралізації їхніх негативних наслідків.

Нейтралізація інвестиційних ризиків має на увазі, насамперед, установлення гранично припустимого рівня ризиків за окремими операціями, пов'язаними з реалізацією інвестиційного проекту. Такий рівень установлюється в розрізі окремих видів операцій з урахуванням інвестиційного поводження власників підприємства, тобто їхнім відношенням до інвестиційного ризику.

При здійсненні помірної інвестиційної політики граничними значеннями рівня ризиків окремих операціях за оцінкою фахівців, є:

— за операціями із припустимим розміром втрат — 0,1 (намічувана операція з незастрахованими ризиками по ній повинна бути відхилена, якщо в одному випадку з десяти може бути втрачена вся розрахункова сума прибутку);

— за операціями із критичним розміром втрат — 0,01 (в одному випадку зі ста —втрачена сума розрахункового валового доходу);

— по операціях з катастрофічним розміром втрат — 0,001 (в одному випадку з тисячі — втрачений весь інвестований у проект капітал внаслідок банкрутства).

Існують такі методи зниження інвестиційних ризиків:

1) запобігання ризику;

2) нормування ризику;

3) розподіл ризику між учасниками проекту;

4) зниження ступеня ризику;

5) страхування ризику.

Метод запобігання ризику полягає в розробці заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид проектного ризику, а саме:
— відмова від використання у високих обсягах позикового капіталу;

— відмова від надмірного використання інвестиційних активів у низьколіквідних формах.

Нормування ризику— використовується за тими ризиками, які виходять за межі припустимого їхнього рівня, тобто за інвестиційними операціями у зоні критичного й катастрофічного ризику. Нормування реалізується шляхом установлення на підприємстві системи внутрішніх нормативів, що може містити в собі такі показники:

— граничний розмір позикових коштів, які використовуються для реалізації реальних інвестиційних проектів;

— мінімальний розмір інвестиційних активів у високоліквідній формі.

Розподіл ризику між учасниками проекту передбачає часткову передачу ризиків партнерам по окремих інвестиційних операціях.

Основні напрями розподілу ризиків:

— розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту;

— розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини й матеріалів;
— розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Зниження ступеня ризику — це скорочення ймовірності та обсягу втрат шляхом резервування коштів на покриття непередбачених витрат. Основні напрями цього методу:

— формування резервного (страхового) фонду підприємства;

— формування цільових резервних фондів;

— формування резервних сум фінансових ресурсів у системі інвестиційних бюджетів.

Усі перераховані вище методи зниження інвестиційного ризику належать до внутрішніх методів, тому що здійснюються безпосередньо на підприємстві з використанням внутрішніх механізмів. Вибір внутрішніх методів забезпечує високий ступінь альтернативності прийнятих управлінських рішень, що не залежать від інших суб'єктів господарювання, а також можливість обліку внутрішніх факторів фінансових можливостей підприємства й впливи внутрішніх факторів. Разом з тим, недоліками використання даних методів є обмеженість фінансових і кадрових ресурсів підприємства, а також неможливість використання цієї форми для нейтралізації деяких видів проектних ризиків.

СТРАХУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ

Страхування ризику — це операція по передачі інвестиційних ризиків зовнішньої страхової організації.

Страхування інвестиційних ризиків — це захист майнових інтересів підприємства при настанні страхової події спеціальними страховими компаніями за рахунок грошових фондів, сформованих ними шляхом одержання страхових внесків від страхувальників. При цьому обсяг відшкодування негативних наслідків проектних ризиків страховиками не обмежується — він визначається реальною вартістю об'єкта страхування (розміром страхової його оцінки), страхової суми й розміром страхових внесків (страхової премії).

З погляду інвестора, важливим моментом є необхідність проаналізувати стратегію реалізації проекту з погляду обліку ризикових ситуацій і розробки методів зниження інвестиційних ризиків.

Система ринкової економіки постійно вимагає від бізнесменів нових ідей, які б сприяли досягненню позитивних результатів. У наш час виникає необхідність у більш досконалих інвестиційних проектах. Але при реалізації їх виникають певні ризики, які можуть негативно вплинути на фінансовий стан інвестора та реалізатора інвестиційної програми. Сьогодні найбільш раціональним захистом є метод страхування інвестиційних ризиків, а саме ризиків, які можуть спричинити часткову або повну втрату чи неповернення вкладень; неодержання прибутку від інвестиції; ліквідацію юридичної особи або смерть фізичної особи – отримувача інвестиції; банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності; додаткові витрати при реалізації застрахованої інвестиційної діяльності. Для реалізації вдосконаленої програми захисту інвестиційної діяльності потрібно знати класифікаційну структуру ризиків.

Ризики в інвестиційній діяльності поділяються на три групи:

1. Ризики, які виникають під час підготовки інвестиції.

2. Ризики, які виникають під час реалізації інвестиції.

3. Ризики, які виникають при отриманні прибутку, забезпеченні окупності інвестицій.

Інвестиційні ризики також поділяються на п’ять видів:

      Процентний ризик виникає під час зміни відсоткових ставок у разі економічного зростання та інфляційних процесів.

      Комерційний ризик виникає при погіршенні стану діяльності юридичної чи фізичної особи внаслідок демпінгу ціни або появи нового конкурентного товару, помилок у плануванні виробництва, маркетинговій стратегії та реалізації продукції, невиконання підрядчиком планових будівельних робіт через помилки в організації та фінансуванні, невиконання партнерами зобов’язань в процесі реалізації інвестиційного проекту, поломки машин та обладнання, а також – при недійсності прав власності на об’єкт інвестиційної діяльності.

      Валютний ризик виникає під час коливання обмінних курсів валют у разі зміни відсоткових ставок, стану поточного торговельного балансу, рівня інфляції, політичних та економічних умов, фіскальної політики і ступеня втручання органів державного контролю та управління Національного банку України у діяльність валютних ринків, спекулятивної гри на валютному ринку.

      Ринковий ризик виникає внаслідок зміни цін на дорогоцінні метали та нерухомість, а також – біржової спекуляції.

      Катастрофічний ризик пов’язаний зі стихійними явищами та діяльністю людини в процесі виробництва.

При страхуванні деяких ризиків встановлюються додаткові умови страхування та збільшується розмір страхового платежу.

      У страхуванні інвестиційних ризиків розрізняють ризики залежно від етапів інвестиційної діяльності та поширення, виділяючи:

      страхування предмета застави;

      страхування відповідальності отримувача інвестиції;

      страхування інвестиційних ризиків інвестором або отримувачем інвестиції;

      страхування відповідальності інвестора перед отримувачем інвестиції; страхування відповідальності розробника інвестиційного проекту перед замовником;

      страхування відповідальності експертів інвестиційного проекту перед інвестором; страхування майнових та немайнових прав власності, які є інвестицією.

Для визначення розміру страхової суми та страхового платежу страховики керуються чинним законодавством з питань інвестиційної діяльності, правилами та тарифами, затвердженими Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Страхова сума визначається за згодою сторін, тобто страховика та страхувальника, у межах фактичних інвестицій страхувальника. Страховий тариф визначається з урахуванням строку, обсягу інвестиції, виду і характеру інвестування та інших факторів у кожному конкретному випадку.

Існують умови, яких потрібно дотримуватися при підписанні договорів страхування інвестиційних ризиків:

1. Договір не може бути укладено пізніше, ніж напередодні початку виконання робіт, що інвестуються страхувальником.

2. Строк дії такого договору встановлюють залежно від строку виконання інвестиційного проекту.

Для виплати страхового відшкодування страхувальник повинен повідомити страховика про настання страхового випадку та надати йому документи, які засвідчують факт настання страхового випадку, в строк, обумовлений договором страхування, а також вказати розмір збитку.

Виплату страхового відшкодування буде здійснено, якщо дохід страхувальника від реалізації продукції чи послуг, що інвестуються, є меншим від страхової суми за договором страхування внаслідок настання страхових випадків, конкретний перелік яких зазначено в договорі страхування.

Після виплати страхувальнику страхового відшкодування до страховика переходять всі (у межах відшкодованої суми) права щодо вимог страхувальника до особи, відповідальної за заподіяний збиток або завдану шкоду. Контрагент, партнер страхувальника за інвестиційним проектом, відповідає за регресними вимогами страховика.

У разі виплати страхового відшкодування в розмірі повної суми витрат за проектом, що інвестується, страховик набуває права інвестора на нього. При виплаті страхового відшкодування у розмірі, який менший від витрат, страховик має право за угодою із зацікавленими особами виплатити суму, що становить різницю між повною сумою витрат і виплаченим страховим відшкодуванням, і таким чином набути прав інвестора на проект.

У випадках, коли страховик відмовляється виплачувати страхові суми, страхувальник може звернутися до суду для врегулювання цього питання згідно із законом.

За необхідності продовження терміну окупності проекту страхувальник зобов’язаний до настання строку окупності інвестиційного проекту отримати попередню згоду страховика та укласти додатковий договір страхування.

Виконання всіх згаданих умов дозволить забезпечити страховий захист при здійсненні інвестиційної діяльності, а отже, захистити власний бізнес від фінансових негараздів.

Акціонерне страхове товариство «Вексель» – один із лідерів страхового ринку України – має неабиякий досвід у реалізації різноманітних проектів по страховому захисту бізнес-діяльності юридичних та фізичних осіб. Фахівці «Векселя» готові розглянути будь-які пропозиції по здійсненню спільних проектів захисту інвестиційної діяльності.