Інвестиційні фонди

Міністерство  освіти і  науки, молоді та спорту України

Чернігівський державний  інститут економіки і управління

 

 

Кафедра банківської справи

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Гроші і кредит»

на тему:

«Інвестиційні фонди»

 

 

 

 

 

Виконала: студентка ІІІ  курсу

групи ФК-102

Захарченко Л.М.

Перевірила: викладач

Сакун О.С.

 

 

 

 

 

Чернігів, 2013

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття інвестиційного фонду як інституту спільного інвестування.
2. Класифікація інвестиційних фондів.
3. Органи управління інветиційного фонду.
4. Інвестиційна компанія, її діяльність щодо спільного інвестування.
5. Перспективи розвитку інвестиційних фондів в Україні.

Висновок

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Початок діяльності інвестиційних  фондів та компаній фактично починається з 1994 р., коли указом Президента України було прийнято Положення «Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії». Вони створювалися з метою проведення інвестування в інтересах і за рахунок засновників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з приватизаційними паперами. Але ситуація кардинально змінилася, коли на початку 2001 р. був прийнятий Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)» №2299 від 15.03.2001 р. Цей закон надав можливості для створення та розвитку таких професійних інвестиційних інститутів в Україні як інвестиційні фонди.

Відмінними рисами в порівнянні з іншими інвестиційними інститутами є те, по-перше, що інвестиційні фонди мають податкові пільги, а саме, не мають податку на прибуток (майно, що знаходиться у розпорядженні та управлінні інвестиційних фондів не оподатковується), підлягає оподаткуванню тільки інвестиційний доход. По-друге, внаслідок обмеженості розміру використовуваного позичкового капіталу вони не надають ніяких гарантій та позик своїм клієнтам.

У вітчизняній та зарубіжній літературі накопичено значний досвід вивчення особливостей діяльності інвестиційних фондів та компаній. Дослідженню проблем становлення цих небанківських інститутів приділяли увагу такі вчені-економісти: Александров В., Блохіна Т., Ватаманюк З., Ворона О., Герасимчук М., Гончаров В., Ердман Г., Жуков Є., Іванов В., Роберт В. Колб, Рикардо Дж. Родригес, Коваленко М., Косова Т., Кульчицький М., Махмудов О., Мітюков І., Недашківський М., Недбаєва С., Радванська Л., Сазонець І., Свердел М., Смілянська О., Палівода К., Петерсон Р.Л., Фукс А., Хмиз О., Шарп У. та багато інших.

 

 

Поняття інвестиційного фонду як інституту спільного  інвестування

Суттєвим внутрішнім джерелом інвестицій у будь-якій країні є  заощадження дрібних потенційних інвесторів, а найбільш поширеним та привабливим механізмом їх залучення до різних ланок економіки (державного сектору, корпоративного або банківського)  спільне інвестування як об'єднання коштів багатьох суб'єктів з метою їх розміщення у цінні папери, що є предметом діяльності спеціальних підприємниць­ких структур - інститутів спільного інвестування.

Вітчизняний механізм спільного  інвестування був запроваджений  Указом Президента «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії»  ще в 1994 році, і спрямовувався, головним чином, на обслуговування процесу роздержавлення майна в межах приватизаційної  програми. Сучасне економічне середовище потребує створення нових інвестиційних  структур, здатних перетворити розпорошені  грошові ресурси на потужне джерело  фінансування, спроможне скласти  конкуренцію банківській системі, адже спільне інвестування має ряд  переваг як для суб’єктів, так і для об'єктів інвестування. Створення сприятливих умов для розвитку інститутів спільного інвестування, що визначається як один з головних напрямів розвитку фондового ринку України, передбачає, насамперед, приведення українського законодавства у відповідність із законодавством країн ЄС . І першим кроком на цьому етапі стало прийняття у березні 2002 року Закону України «Про інститути спільного інвестування» та інших нормативних документів, що регулюють діяльність інститутів спільного інвестування [13].

Взагалі поняття інвестиційного фонду та інвестиційної компанії було визначено ще Положенням про  інвестиційні фонди та компанії яке було затверджено Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. N 55/94 [2]. Так, згідно даного положення, інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

 

Класифікація  інвестиційних фондів

 Згідно з чинним  законодавством в Україні можуть  створюватися:

- Корпоративні інвестиційні  фонди (КІФ) 

- Пайові інвестиційні  фонди (ПІФ)

 Корпоративний інвестиційний  фонд створюються у вигляді  відкритого акціонерного товариства, виключним видом діяльності якого  є спільне інвестування.

 Пайовий інвестиційний  фонд не є юридичною особою  і представляє собою активи, які  належать інвесторам на правах  спільної власності і перебувають  в управлінні компанії з управління  активами.

 Залежно від порядку  здійснення діяльності інвестиційні  фонди можуть бути:

- Відкритого 

- Закритого 

- Інтервального типу 

 Фонд належить до  відкритого типу, якщо він або  компанія з управління активами - для пайового фонду приймає  на себе зобов'язання по викупу  випущених фондом цінних паперів  у будь-який час на вимогу інвестора.

 Закритий фонд або  компанія з управління активами  не несе зобов'язань щодо викупу  випущених ним цінних паперів до моменту його реорганізації або ліквідації.

 Фонд є інтервальним, якщо такі зобов'язання приймаються  у визначені в документах фонду,  а саме в проспекті емісії  цінних паперів, але не рідше одного разу на рік.

 По терміну створення  інвестиційні фонди поділяються  на:

- Термінові 

- Безстрокові 

 Термінові інвестиційні  фонди - фонди, які створюються  на певний термін, встановлений  у проспекті емісії,

 Безстрокові інвестиційні  фонди - створюються на невизначений  термін. При цьому фонди закритого типу можуть бути тільки терміновими.

 У залежності від  заборонених / дозволених видів  активів і максимальних значень  інвестицій в ці активи, інвестиційні  фонди поділяються на:

- Диверсифіковані 

- Недиверсифіковані 

 До диверсифікованих  фондів застосовуються найбільші  обмеження в інвестуванні в  цілях зниження ризиків по  цінних паперах таких фондів. Наприклад, не менше 80% активів  диверсифікованого фонду повинні  складати грошові кошти, ощадні  сертифікати, облігації підприємств та місцевих позик, державні цінні папери та цінні папери, допущені до торгів на біржі.

 Недиверсифіковані фонди  також мають обмеження, хоча  й менші. Наприклад, частка  паперів, не включених в біржові  списки, і нерухомості не може  перевищувати 50% всіх активів фонду.

 Інвестиційні фонди  відкритого та інтервального  типу можуть бути тільки диверсифікованими. 

 Різновидом недиверсифікованого інвестиційного фонду є венчурний фонд. Це недиверсифікований фонд закритого типу, який здійснює виключно приватне розміщення своїх цінних паперів (тобто без відкритого продажу, шляхом безпосередньої пропозиції попередньо визначеному колу осіб) та активи якого більш ніж на 50% складаються з корпоративних прав і цінних паперів, не допущених до торгів на біржі або в торговельно-інформаційній системі.

 Венчурний інвестиційний  фонд має ряд переваг: 

- Венчурний фонд має  мінімальні обмеження щодо структури  активів (об'єктів інвестування);

 - Компанія з управління активами (КУА), яка управляє венчурним фондом, має можливість здійснювати за власні кошти операції з цінними паперами, які є активами венчурного фонду;

- Компанія з управління  активами (КУА), яка управляє венчурним  фондом, має можливість надавати  позику за рахунок активів  ІСІ емітентам корпоративних  прав, які входять до складу  активів ІСІ. Зобов'язання боржників  венчурного фонду можуть бути  оформлені векселями, облігаціями та договорами позики;

- Вартість чистих активів  венчурного фонду визначається  не кожен день або щоквартально, як це передбачено для інших  ІСІ при досягненні ними нормативів, необхідних для здійснення їх  діяльності, і при подальшому  розміщенні цінних паперів, а  на кінець року та при ліквідації;

 - Допускається розстрочка оплати цінних паперів, які емітуються венчурним фондом.

Органи управління інветиційного фонду

Засновниками інвестиційного фонду можуть бути як юридичні так  і фізичні особи. Проте, не можуть бути засновниками інвестиційного фонду  юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Засновники несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.

Для створення інвестиційного фонду його засновники укладають  установчий договір, затверджують статут і проводять реєстрацію інвестиційного фонду у порядку, встановленому для реєстрації акціонерних товариств.

Установчий договір визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, пов'язаної із створенням інвестиційного фонду, відповідальність перед учасниками і перед третіми особами.

У статуті інвестиційного фонду зазначаються найменування, місцезнаходження та вид інвестиційного фонду, розмір і порядок зміни статутного фонду, склад засновників, порядок створення органів управління інвестиційного фонду, їх компетенція й порядок прийняття ними рішень, порядок отримання засновниками дивідендів на кожну акцію в розмірі, який дорівнює розмірові дивіденду на один інвестиційний сертифікат, порядок реорганізації та ліквідації інвестиційного фонду.

Статут інвестиційного фонду  повинен містити вимогу щодо заборони створення будь-яких спеціальних  і резервних фондів, а також  може містити положення про повний розподіл його прибутків між засновниками й учасниками в порядку, встановленому інвестиційною декларацією.

До статуту може бути включено й інші положення, що не суперечать чинному законодавству.

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати  цього фонду.

Інвестиційні сертифікати  можуть бути іменними і на пред'явника. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифікату повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам.

Для випуску інвестиційних  сертифікатів укладається договір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, проводиться реєстрація випуску інвестиційних сертифікатів, публікуються інвестиційна декларація та інформація про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду.

Вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори засновників, до виключної компетенції яких належить:

• внесення змін і доповнень до установчого договору та статуту інвестиційного фонду;
• затвердження інвестиційної декларації, умов депозитного договору, договору з інвестиційним керуючим, договору з аудитором або аудиторською фірмою і внесення в установленому порядку змін та доповнень до цих документів;
• прийняття рішення та затвердження інформації про випуск інвестиційних сертифікатів;
• затвердження результатів річної діяльності інвестиційного фонду після проведення аудиторської перевірки;
• затвердження порядку розрахунку дивідендів;
• прийняття рішень про створення, реорганізацію або ліквідацію філій, регіональних представництв інвестиційного фонду та затвердження положень про них;
•   прийняття рішень про ліквідацію фонду, створення ліквідаційної комісії і затвердження ліквідаційного балансу;
•   обрання й відкликання членів спостережної ради.

Загальні збори засновників  скликаються не рідше одного разу на рік, а також на вимогу депозитарію, спостережної ради, інвестиційного керуючого або учасників інвестиційного фонду, що є власниками не менш як 10 відсотків випущених інвестиційних сертифікатів.

З метою контролю за діяльністю інвестиційного керуючого та захисту інтересів учасників створюється спостережна рада, не менш як 60 відсотків членів якої повинні бути неафілійованими особами. Членами спостережної ради можуть обиратися також особи, які не є учасниками інвестиційного фонду.

Інвестиційний фонд не має  права:

1.      випускати  облігації та векселі;

2.      мати в  своїх активах більш як 10 відсотків  цінних паперів одного емітента  та інвестувати понад 5 відсотків  своїх активів у цінні папери  одного емітента, крім інвестування  в облігації внутрішніх державних позик, казначейські зобов'язання держави та інші цінні папери, одержання доходів за якими гарантовано Урядом України;

3. тримати в цінних паперах менш як 70 відсотків активів інвестиційного фонду;

4.    купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії;

5. займатися представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;

6.   брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;

7.   здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційного фонду;

8.      видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, для третіх осіб, укладати договори застави;

9.      придбавати  цінні папери повних та командитних  товариств. 

Інвестиційна  компанія, її діяльність щодо спільного  інвестування

Інвестиційною компанією  визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших  видів діяльності, може залучати кошти  для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення. Інвестиційна компанія створюється  у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, формується в порядку, встановленому Законом України "Про господарські товариства".

Інвестиційна компанія для  здійснення діяльності щодо спільного  інвестування зобов'язана заснувати  взаємний фонд, провести реєстрацію випуску  інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних  сертифікатів. Інвестиційна компанія одержує інвестиційні сертифікати  в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд. Інвестиційні сертифікати засновників зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.

Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії, що утворюється  за рішенням її вищого органу. Цей орган затверджує також Положення та інвестиційну декларацію взаємного фонду. Взаємний фонд має окремі баланс та поточний рахунок і підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для реєстрації філій суб'єктів підприємницької діяльності. На баланс взаємного фонду інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об'єктів нерухомості. Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями інвестиційної компанії, не пов'язаними з діяльністю взаємного фонду.

Інвестиційна компанія одержує  прибутки від діяльності, пов'язаної із спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестиційною декларацією. Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті взаємні фонди, які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування. Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди, випускають інвестиційні сертифікати, які пропонуються для розміщення серед учасників. Кошти, отримані від учасників, відкриті фонди інвестують у цінні папери інших емітентів.  Закриті фонди мають право здійснення інвестування в цінні папери та придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації. Інвестиційні сертифікати відкритих фондів можуть бути придбані за кошти учасників, закритих фондів - за кошти учасників та приватизаційні папери.

Фонди мають право здійснювати  загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-разового розміру їх статутних фондів. Відкриті фонди випускають інвестиційні сертифікати, які не підлягають вільному перепродажу, а закриті - такі, що підлягають вільному перепродажу. Інвестиційні сертифікати пропонуються для розміщення та викуповуються фондом за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів, у терміни, встановлені інвестиційною декларацією.

Чистими активами інвестиційного фонду визнається вартість активів, в які розміщено кошти засновників та учасників фонду, в поточних цінах на момент оцінки.

Доходи фонду складаються  з дивідендів та інших надходжень від цінних паперів, що перебувають  у власності фонду, та доходів  від операцій з цінними паперами й іншими активами. Доходи фонду, його засновників та учасників оподатковуються при виплаті дивідендів у порядку, встановленому чинним законодавством.

Порядок реорганізації інвестиційних  фондів, а також особливості перетворення закритого інвестиційного фонду  у відкритий інвестиційний фонд та закритого взаємного фонду  інвестиційної компанії у відкритий  взаємний фонд інвестиційної компанії визначаються Державною комісією з  цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) за погодженням з Фондом державного майна України та Антимонопольним комітетом України [2].

З плином часу постала необхідність щодо більш широкого визначення поняття інститутів спільного інвестування, так у березні 2002 року, як вже зазначалось вище, було прийнято Закон України «Про інститути спільного інвестування». Цим правовим актом було визначено ряд положень, що регламентують на сьогодення діяльність інститутів спільного інвестування в Україні. Основні з них:

·   корпоративні інвестиційні фонди створюються у формі  відкритого акціонерного товариства з  винятковим видом діяльності, а пайові інвестиційні фонди - як сукупність активів, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності і не мають статусу юридичної особи;

· залежно від терміну викуповування цінних паперів інститути спільного інвестування поділяються на закриті, відкриті та інтервальні. Перші два види існували і раніше. Інтервальний фонд, на відміну від інших, протягом певного часу працює як закритий, але на визначені дати практично виконує обов’язки відкритого щодо задоволення вимог інвесторів з викуповування в них цінних паперів інститутів спільного інвестування;

·  залежно від виду активів, у які вкладаються кошти інститутів спільного інвестування, фонди поділяються на диверсифіковані та недиверсифіковані. Останні можуть вкладати кошти в активи ризикованіші, але й дохідніші. Прикладом абсолютно недиверсифікованого інституту спільного інвестування є венчурний фонд - фонд, який з самого початку орієнтований на вкладання коштів у неринкові, високоризикові, але потенційно дохідні та здатні до зростання активи;

·  що до диверсифікованих інститутів спільного інвестування, то законом чітко визначено їхні ознаки, а також запроваджено пряму заборону на окремі операції таких фондів. Наприклад, диверсифікованим інститутам спільного інвестування забороняється тримати в грошовому виразі, на банківських депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, більш як 30% загальної вартості активів або придбавати цінні папери одного емітента на суму понад 5% вартості активів. Вони також можуть тримати в державних цінних паперах не більш як 25% загальної вартості своїх активів, у корпоративних облігаціях - 20% активів, у акціях - не більш як 40%. Саме тому найбільшою популярністю наразі користуються венчурні фонди. Щоправда, закон забороняє їм приймати гроші від фізичних осіб. 

Експерти зауважують, що в законі повністю враховано вади "трастових пірамід" і унеможливлено випадки шахрайства з боку інститутів спільного інвестування. Закон, зокрема, вводить поняття управління активами інституту спільного інвестування як окремого виду професійної діяльності на фондовому ринку, що ліцензується ДКЦПФР і жорстко контролюється державою. Діяльність компаній з управління активами досить чітко регламентована, обов’язковою умовою роботи є інформаційна відкритість. Закон встановлює систему обмежень щодо діяльності керуючого активами, спрямованої на захист коштів інвестора та запобігання некоректним операціям. До того ж договір з компанією з управління активами є строковим (не більше 3-х років), що є додатковим засобом контролю інвесторів. Компанія з управління активами може водночас здійснювати управління активами кількох інститутів спільного інвестування та несе повну майнову відповідальність за збитки, спричинені інститутом спільного інвестування, її діями (бездіяльністю) або діями її посадових осіб. Обов’язковою умовою є створення інститутом спільного інвестування резервного фонду, який зберігається на окремому рахунку. У разі ліквідації інституту спільного інвестування гроші повертаються в першу чергу вкладникам. Забезпечено уникнення подвійного оподаткування коштів спільного інвестування та доходів від інвестиційних операцій інститутів спільного інвестування.

Перспективи розвитку інвестиційних фондів в Україні

Однією з умов динамічного  зростання української економіки  є ефективне функціонування фінансового  ринку. Запорукою цього є наявність  різноманітних фінансових інститутів у відповідних секторах фінансового  ринку. Український фінансовий ринок  доти не можна буде назвати зрілим і збалансованим, доки не буде створено умов для діяльності основних класичних  видів фінансово-кредитних установ, що функціонують сьогодні у країнах  із розвиненою економікою. Нині в Україні  тільки зароджуються такі установи, як пайові інвестиційні фонди, тому перспективи  їхнього розвитку викликають особливе зацікавлення.

 Формально в Україні  інвестиційні фонди працюють  із 1995 року, однакстворені вони були  для реалізації завдань ваучерної  приватизації і не відіграють  тієї важливої ролі на фінансовому  ринку, що притаманна таким  фінансовим інститутам. Сьогодні  лише незначна частина взаємних  фондів узагалі здійснює викуп  своїх інвестиційних сертифікатів, до того ж, як правило, за  номіналом, що не приносить  інвесторам навіть символічного  доходу.

Закон України "Про інститути  спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", прийнятий у березні 2001 року, визначив правові аспекти діяльності інститутів взаємного інвестування, окреслив нові типи інвестиційних фондів. Однак активність їх створення досі не простежується. З прийняттям закону діяльність інвестиційних фондів стала більш наближеною до світових стандартів. їхня надійність значно вища за попередні організаційні форми, бо функції обслуговування поділено одразу між кількома різними компаніями, які займаються лише діяльністю на ринку цінних паперів і не можуть дублювати дій одна одної.

 Так, наприклад, зберігачем  цінних паперів інституту спільного  інвестування не може бути  компанія з управління активами  або пов'язані з нею особи.  Облік коштів пайового інвестиційного  фонду ведеться на окремому  рахунку компанії з управління  активами в банку, окремо від  коштів самої компанії, що знижує  ймовірність зловживань із боку  відповідальних осіб компанії.

 Залежно від юридичного  статусу інвестиційні фонди в  Україні поділяються на пайові  та корпоративні. Особливістю корпоративного  інвестиційного фонду є його  юридична форма — тільки відкрите  акціонерне товариство. Пайовий  інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на  правах спільної часткової власності  й перебувають у віданні компанії  з управління активами та обліковуються  нею. Учасниками пайового інвестиційного  фонду є особи, якіпридбали  інвестиційний сертифікат цього  фонду. Емітентом таких цінних  паперів є компанія з управління  активами цього фонду.

 Для подолання відставання  української економіки у технологічних  науко-містких галузях економіки  слід бути пильнішими до венчурного  фінансування. У країнах із розвиненою  економікою цей механізм набув  великого поширення уже кілька  десятиріч тому, що відіграло  важливу роль у реалізації  значних науково-технічних проектів. Інвестори венчурних фондів за  умови успішної реалізації проектів, ризикуючи, як правило, незначною  часткою свого капіталу, отримують  дохід значно більший від звичайного.

 Законом України "Про  інститути спільного інвестування" окреслено критерії, за якими  інвестиційний фонд можна вважати  венчурним. Його ознаками є  належність до недиверсифікованих  фондів, здійснення лише приватного  розміщення цінних паперів фонду  та структура портфеля, яка передбачає  наявність у ньому понад 50 відсотків  цінних паперів, що не входять  до ліс-тингу фондових бірж  або торговельних систем. Слід  зазначити, що фізичні особи  не можуть бути учасниками  недиверсифікованого інвестиційного  фонду. Якщо активи диверсифікованого  інвестиційного фонду можуть  складатися тільки із цінних  паперів і коштів, то до складу  активів венчурного фонду можуть  входити також оформлені боргові  зобов'язання. їхні активи можуть  повністю складатися з цінних  паперів, що не входять до  лістингу бірж і торговельних систем.

В Україні на сучасному етапі не варто очікувати стрімкого розвитку пайових інвестиційних фондів, особливо стосовно інвесторів — фізичних осіб, що пов'язано з відносно невеликою часткою накопичень населення і низьким ступенем довіри до небанківських фінансових установ. Однак безперечною є зацікавленість корпорацій, що стосується участі у цих фінансових інститутах. На першому етапі більшою мірою слід очікувати інтересу компаній щодо використання пайових інвестиційних фондів, пов'язаного з можливістю мінімізації податкових платежів та впровадження нових схем кредитування. Ймовірне, наприклад, кредитування підприємств через викуп пайовим фондом корпоративних облігацій, при якому відпадає потреба у застосуванні такої проміжної ланки, як банк. До того ж, якщо інвестор і підприємство належать фактично одному власникові, отримується подвійний ефект. Підприємство — емітент облігацій збільшує свої валові витрати за рахунок процентів, що сплачуються за облігаціями. У свою чергу, підприємство-пайовик не долучає приросту вартості свого паю в інвестиційному фонді до валових доходів доти, доки пай не буде продано або погашено. При потребі існує можливість повернути кошти підприємству-пайовику без викупу паю через реінвестування фондом коштів у його власні акції шляхом додаткової емісії.