Інвестиційні банки та їх необхідність в Україні

ВСТУП

Банк виступає як основною ланкою, що постачає народне господарство додатковими грошовими ресурсами. Сучасні банки не тільки торгують грошима, вони водночас є аналітиками ринку. За своїм місцем в економічній системі банки найближче стоять до бізнесу, його потреб, його кон’юктури, що постійно змінюються.

Водночас дуже актуальною проблемою стає створення і функціонування інвестиційного банкінгу. Перш за все, це пов'язано з неефективною роботою українських комерційних банків: високі відсоткові ставки і короткі терміни кредитування, майже не фінансуються інноваційні та інвестиційні проекти. Банки не є активними гравцями на ринках капіталів, вони не беруть участі у міжнародних проектах. Основні прибутки банки отримують за рахунок короткострокового споживчого кредитування та підвищення банківських тарифів. Майже всі банки мають дуже низьку рентабельність активів у середньому - 1,5 %.

Поняття інвестиційного банку  є далеко не новою дефініцією в  науці і практиці, яке розглядається  в різних роботах вітчизняних  та зарубіжних учених. Однак на сучасному  етапі економічних реформ в Україні  зростає необхідність більш повного  і детального вивчення особливостей цього виду спеціалізованих банківських  інститутів, оскільки мені здається, що саме інвестиційні банки можуть стати  одним із механізмів вирішення довготермінових  проблем соціально-економічного розвитку країни й забезпечення стійкого економічного зростання через збільшення темпів зростання інвестицій у реальний сектор економіки й підвищення конкурентоспроможності підприємств.

ПОНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ

Виникненню інвестиційних  банків передували спеціалізація й  розподіл праці у фінансово-кредитній  сфері. Основним завданням функціонування інвестиційних банків є акумулювання довгострокового капіталу та його ефективне  розміщення. Специфіка інвестиційних банків полягає в тому, що вони не займаються залученням вкладів населення [5].

Інвестиційні банки виникли  наприкінці XVIII — на початку XIX століття. Це було пов'язано з розміщенням  державних цінних паперів. Із часом  ці банки почали вкладати капітал  у реальні інвестиції. Одним із перших до такої інвестиційної діяльності звернувся фінансовий клан Ротшильдів, який почав активно вкладати капітал у будівництво залізниць у Європі й Азії.

Загалом інвестиційні банки  за напрямами і пріоритетами їхньої діяльності можна поділити на два  типи. Банки першого типу надають  перевагу діяльності у сфері обслуговування емісії, розміщення й торгівлі цінними  паперами.

Інвестиційні банки другого  типу надають перевагу середньостроковому та довгостроковому кредитуванню різноманітних галузей економіки, а також розробці та координуванню реалізації інвестиційних проектів, переважно пов'язаних із передовими технологіями й інноваційними доробками.

Відповідно до Закону України  “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. в Україні можуть функціонувати банки як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки поділяють на ощадні, інвестиційні, іпотечні та розрахункові (клірингові). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу [1] .

Появу в українському законодавстві інвестиційних банків можна вважати якісним моментом у банківській практиці, оскільки раніше цю нішу займали інші структури.

Інвестиційний банк – це фінансово-кредитний інститут, який спеціалізується на операціях із цінними паперами (їх випуск та розміщення) з метою залучення додаткових грошових коштів, а також на довгостроковому кредитуванні своїх клієнтів, серед яких може бути і держава.

Інвестиційні банки мають доволі тривали історію становлення. У 1902 р. “Банківський довідник Ренд-Макнеллі” вперше відніс до інвестиційних банків нью-йоркський Сіті-Банк. Спочатку функції цих банків виконували акціонерні банки та інвестиційні компанії, які приймали депозити, проводили операції з акредитивами, купували та розповсюджували цінні папери. Багато банків на той час активно користувалися грошима вкладників, розміщуючи їх на ринку у спекулятивні цінні папери та гарантуючи спекулятивні випуски. Коли у 1929 р. відбувся великий біржовий крах, більша частина банків збанкрутувала саме внаслідок зазначених причин, а вкладники банків втратили свої заощадження. З метою посилення контрою за ринком цінних паперів у 1933 р. у США були прийняті закони при банки і цінні папери (Закон Гласса-Стігала і Закон про цінні папери), призначенням яких був захист інтересів суспільства та інвесторів від фінансових ризиків.

Закон Гласса-Стігала відокремив комерційні банки від філій, які займалися інвестиційною діяльністю, у результаті чого банки вже не мали змоги використовувати гроші вкладників з спекулятивною метою на фондовому ринку. Він заборонив федеральними банкам гарантувати розміщення цінних паперів, крім зобов’язань казначейства США та деяких урядових, і вести операції з цінними паперами за власний рахунок.

В Україні зазвичай інвестиційні банки  не називають інвестиційними банками, а замість цього використовують термінологію поширену в Росії: інвестиційні компанії. Що стосується українського законодавства, то воно також змушує підприємства використовувати назву інвестиційна компанія, а не інвестиційний банк, в зв'язку з тим, що мати слово "банк" у назві дозволяється лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію (не всі інвестиційні банки України мають банківську ліцензію, так як вони часто не надають послуги типові для комерціних банків).

Відповідно, найчастіше українські інвестиційні банки називають свої підприємства, так само як і в Росії, інвестиційними компаніями. Цікавою особливістю  вітчизняних інвестиційних компаній є те, що вони, як і західні інвестиційні банки, є структурами в яких діють  всі основні інвестиційні підрозділи: інвестиційний банкінґ, керування активами, брокерські послуги, дослідження фін. ринків тощо.

Діяльність інвестиційних банків має свою специфіку у різних країнах. Залежно від ролі банків на ринку цінних паперів виділяють три моделі ринку: небанківську (американську), банківську (європейську) і змішану.

Змішана модель організації ринку  цінних паперів відрізняється присутністю  та діяльністю на ринку як банків, так  і спеціалізованих інвестиційних  інститутів.

Серед 30 країн із розвиненим ринком цінних паперів приблизно 40–45 % –  це країни з небанківським ринком, 40–45 % – зі змішаним ринком і 10–15 % мають  суто банківський характер. В Україні стихійно була обрана змішана модель організацій ринку цінних паперів, в якій присутні комерційні банки з усіма правами на операції з цінними паперами поряд з небанківськими інвестиційними інститутами.

Наприкінці 1990-х років  ринок інвестиційних банківських  угод пройшов період консолідації. Це було пов'язано зі скасуванням  регулятивними органами фіксованої комісії для банківських установ, що призвело до зниження прибутковості  брокерської діяльності. Для збереження доходів на високому рівні банки  були змушені підвищити ступінь  прийнятного ризику. Внаслідок чого великі інвестиційні банки в пошуку шляхів розширення своєї ринкової частки і шляхів зростання рівня доходу значно розширили асортимент операцій. Врешті, саме такий поступ і відіграє вирішальну роль у розгортанні фатальних  подій глобального "інвестиційного банкінгу".

СУТНІСТЬ ТА СПЕЦИФІКА ДІЯЛЬНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ

Інвестиційні банки за розміром значно менші ніж комерційні, однак роль інвестиційних банків в економії суттєва. Вони опосередковують  рух значної долі ринку позичкових капіталів. Активи великих інвестиційних  банків набагато менші від активів  провідних комерційних банків. Проте  значення інвестиційних банків визначається не тільки їх ресурсами, що особливо важливо  для сучасної України, й власними вкладами, скільки професійною організацією своєї діяльності.

Традиційним видом діяльності цього  виду фінансових інститутів у світі  був андеррайтинг. Виведення на ринок нових випусків боргових зобов’язань та акцій приватних фірм і урядових органів є однією з основних послуг, які надають інвестиційні банківські фірми. Новий випуск акцій або облігацій носить назву первинного розміщення. Якщо компанія ніколи раніше не пропонувала свої цінні папери для публічного продажу, то таке первинне розміщення називається нерегулярним, а якщо вона вже має акції, які обертаються на ринку, то це регулярне розміщення. Коли компанія вирішує розмістити нові акції випуску цінних паперів, то у неї є можливість зробити це за допомогою публічного розміщення або закритої підписки. Більшість компаній емітентів надає перевагу гарантованому розміщенню, щоб реальне рішення про характер розміщення емісії лягло на інвестиційний банк. Процес, у ході якого інвестиційні банки гарантують викуп нового випуску цінних паперів за фіксованою ціною і отримав назву андеррайтингу.

Виходячи з цього, інвестиційні банки визначались як фінансові  інститути, що гарантували емісію і  розміщення цінних паперів.

Однак сьогодні їх діяльність не обмежується лише андерайтингом. Сучасні інвестиційні банки виконують  багато інших функцій. До основних функцій інвестиційних банків можна віднести:

• діяльність в якості брокерів або дилерів на вторинному ринку цінних паперів;
• вступ в якості консультантів для підприємства;
• надавання фінансової інформації про ситуацію на фондовому ринку;
• здійснювання операції із нерухомістю;
• участь у фінансуванні складних проектів і проектному фінансуванні;
• виступ фінансовими агентами компаній при злитті, поглинанні та реструктуризації;
• брати участь у прямих інвестиціях, надавати довготермінові й середньотермінові кредити;
• брати участь в управлінні взаємними фондами і виступати в якості фінансових менеджерів для пенсійних фондів;
• управляти іпотекою і венчурним капіталом;
• надавати послуги з управління портфелем.
• моніторинг інвестиційних проектів;
• довгострокове кредитування.

Але оскільки спеціалізовані інвестиційні банки наражаються (порівняно з універсальними) на значно більші ризики, то сфера їхньої діяльності регламентується жорсткішими нормативами. Так, у Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні НБУ зазначається, що для спеціалізованих інвестиційних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів [6]:

• нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) — не менше ніж 20 %;
• нормативу (коефіцієнта) співвідношення регулятивного капіталу й сукупних активів (Н3) — не менше ніж 12 %;
• нормативу загальної суми інвестування (Н12) — не більше ніж 90 %;
• залучення вкладів фізичних осіб має становити не більше 5 % регулятивного капіталу банку.

Різноманітні функції  вигідно виділяють інвестиційні банки на ринку банківських послуг:

1. Інвестиційні банки спеціалізуються на розміщенні цінних паперів, тому в них є можливість здійснити операції з розміщення швидше, ефективніше та з меншими затратами, ніж у компаній-емітентів. Підприємство, яке бажає розмістити пакет цінних паперів. Змушене буде створити окрему структуру – відділ зі збуту цінних паперів, що стане дорогим і неефективним способом продажу цінних паперів. Інвестиційні банки володіють, з одного боку, постійним підготовленим персоналом, здатним займатися розміщенням цінних паперів, а з іншого, - спираються у своїй діяльності на розгалужену мережу брокерсько-дилерських організацій. Крім цього, якщо інвестиційний банк відомий як суб’єкт, що «відбирає» хороші компанії і встановлює розумні ціни, то репутація допоможе йому з часом створити широку мережу клієнтури, перш за все інвестиційну, і таким чином підвищити ефективність його андерайтингової діяльності;
2. Не кожне підприємство, що вирішило залучити додатковий капітал через випуск цінних паперів, спроможне здійснити необхідні дослідження на всіх етапах підготовки і проведення емісії в тих обсягах і на тому рівні, як це здатні зробити відповідні підрозділи інвестиційних банків;
3. Багато компаній і підприємств, що тільки розгортають свою діяльність, гостро потребують професійної підтримки інвестиційних банків, у першу чергу, для створення вторинного ринку власних цінних паперів.
4. Необхідність залучення професійних послуг інвестиційних банків стає особливо очевидною, йдеться про проектування, визначення часу емісії, встановлення ціни випуску, конструювання випуску. При конструюванні випуску інвестиційний банк допомагає емітенту вибрати тип цінних паперів, сформувати їх характеристики й умови емісії. Головна ідея при цьому – досягти компромісу між інтересами емітента й інвесторів, тобто врахувати потреби і побажання компанії-емітента і забезпечити привабливість випуску в очах потенційних інвесторів. При виборі типу цінних паперів інвестиційний банк враховує стан економіки в цілому (в першу чергу – рівень інфляції), ситуацію на фондовому ринку, яка значною мірою визначає ріст (падіння) популярності тих чи інших видів цінних паперів, а також фінансовий стан компанії;
5. Інвестиційний банк відіграє головну роль у визначенні часу найбільш сприятливого для емісії.

Головною місією діяльності інвестиційних банків є підтримка реального сектору економіки через надання послуг підприємствам-емітентам і професійну діяльність на ринку фінансових активів.

Коли компанія пропонує нові цінні  папери і звертається до інвестиційного банку, то він надає гарантії у  тому, що емітент отримає за свій випуск цінних паперів обумовлену у  контракті суму. Якщо розмір емісії великий, то інвестиційний банк запрошує партнерів і організовує емісійний  синдикат для того, щоб розподілити  фінансовий ризик, з яким пов’язано  продаж нового випуску цінних паперів. Не всі інвестиційні банки використовують процедуру синдикату. Існує, наприклад, процедура купленої угоди, яка з’явилася у 1991 р. Вона полягає в організації інвестиційними банком випуску цінних паперів із гарантією купівлі за фіксованою ціною у випадку неможливості їх розміщення (зазвичай за облігаціями, резервними зобов’язаннями і простими акціями). Провідний менеджер або група менеджерів пропонують потенційному емітенту видати зобов’язання купити певну кількість цінних паперів з певним відсотком доходу і строком погашення за обумовленою ціною. Емітент, у свою чергу, акцептує або відхиляє пропозицію. У першому випадку це означає, що інвестиційний банк укладає куплену угоду.

Для захисту від втрат інвестиційний  банк використовує процедуру хеджування, тобто мінімізацію цінового ризику за наявною пропозицією через відкриття протилежної (строкової або опціонної) позиції за тим же самим фінансовим інструментом із наступним її заліком. Завдання такої процедури – фіксація певного рівня ціни або курсу за допомогою строкової угоди.

Ще одними видом діяльності інвестиційних банків є проведення злиття або поглинання, якими з 1960-х років займається більшість інвестиційних банків. Дані угоди приносять банкам популярність серед широкого загалу і фактично роблять із них “суперзірок”, які часто згадуються у засобах масової інформації, не говорячи вже про фінансову пресу. Злиття або поглинання проводиться спеціалізованим департаментом по злиттю та поглинанню, в якому працює висококваліфікований персонал, завданням якого є визначення фірм із залишком вільних коштів і можливістю придбати інші фірми, компанії, які могли б бути продані, а також фірм, які могли б бути привабливими для інших фірм як об’єкти поглинання. Основний мотив для більшості злиттів – бажання збільшити вартість об’єднаної фірми. Наприклад, якщо компанія А і В зливаються разом, щоб утворити компанію С, то вартість останньої повинна перевищити сумарну вартість взятих окремо компаній А і В.

Ще один вид діяльності – продаж та інвестиції у нерухомість. З 1970-х рр. великі інституційні інвестори почали все більше цікавитися вкладанням у нерухомість. Звичайно, що за сучасних умов, коли в структурі світового інвестиційного багатства частка нерухомості становить 35,6 %, інвестиційні банки не могли залишатися осторонь від роботи з нерухомістю. Тому банки почали створювати спеціальні відділи для роботи з нерухомістю або філії, які пропонували клієнтам купити або продати офісні будівлі, торговельні центри, сільськогосподарські угіддя тощо.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНИХ  БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Банківська система – це сектор економіки, що перебуває у постійному розвитку і пропонує все нові й  нові види фінансових послуг. При цьому, з одного боку, поява нових банківських  послуг є результатом розвитку економіки  та реакцією на попит її суб'єктів. З  другого – спонукає до активнішої взаємодії фінансових інститутів та представників реального й фінансового  секторів економіки, що сприяє, активізації  підприємницької діяльності і розвитку економіки в країні.  Сьогодні у банківській сфері активно  пропонуються різноманітні види розрахунково-касових, кредитних та посередницьких послуг.

Разом з тим у практиці вітчизняного фінансового сектору не отримали належного розвитку інвестиційні банківські послуги. Важливість та необхідність їх існування зумовлюється тим, що цей  напрям фінансових послуг є не лише джерелом доходів для банків, а  й сприяє взаємопроникненню фінансового  й реального секторів економіки  і надходження до підприємств  фінансових ресурсів.

В Україні пропозиція інвестиційних  послуг формується банками, інвестиційними і фінансовими компаніями. Оцінити  стан, динаміку й структуру інвестиційних  послуг фінансових установ, неможливо, оскільки звітність, яку вони подають  до регулюючих органів, не містить подібної інформації.

З усього переліку послуг, які традиційно надають інвестиційні банки світу, в Україні найбільш активно розвиваються наступні:

1. Андеррайтинг. Згідно з ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”  він визначається як купівля на первинному ринку цінних паперів із наступним їх перепродажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов’язку робити все можливе для того, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов’язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані.

2. Техніко-економічне обґрунтування інвестиційних проектів, розробка інвестиційних програм і підготовка проектної документації згідно з міжнародними стандартами.

3. Довгострокове кредитування під заставу цінних паперів.

4. Формування оптимальних емісійних портфелів, що включає розробку програм залучення інвестицій підприємством, розробку планів-графіків емісії боргових і пайових цінних паперів, обгрунтування оптимального рівня дохідності за емітованими цінними паперами.

5. Формування оптимальних індивідуальних портфелів цінних паперів.

6. Консультування з інвестиційних питань, пошук для підприємства іноземного інвестора, а для інвестора – суб’єкта інвестування.

7. Брокерські та дилерські послуги.

Основною формою банківських інвестицій є фінансові інвестиції та вкладення  капіталу у придбання нематеріальних активів, при цьому більшість  банків недостатньо інвестують реальний сектор економіки України, що зумовлено  їх неготовністю надавати значні й  довгострокові кредити, нестійкістю  функціонування виробничих підприємств, відсутністю реальних структурних  перетворень у вітчизняній економіці, а відтак — високими ризиками.

Відсутність професійного регулювання  розвитку інвестиційної діяльності банків з боку держави компенсується  реальною практикою, яку реалізують, в основному, банки з іноземними інвестиціями. Найбільш відомими гравцями на інвестиційному ринку України є ІНГ-банк Україна (Голландія), ОТР-Банк (Угорщина), Індексбанк (Агриколь банк Франція), УкрСиббанк, РайфайзенВанк Аваль (Австрія), Альфа-Банк (Росія).

До напрямів діяльності ІНГ-банку також можна віднести: обслуговування злиття і придбання компаній; сприяння у купівлі/продажу, діяльність на ринках пайового та боргового капіталу; загальні консалтингові послуги підприємствам. Зокрема, ІНГ-банк виступав лід-менеджером (послуги андерайтингу): випуску єврооблігацій Міністерством фінансів України, ВАТ Концерн "Стірол"; компанії-лідера на ринку сталі ЗАТ "Azovstal" та ін. Також ІНГ-банк надає послуги щодо злиття-поглинання. Банк виступав радником компанії МТС при придбанні українського оператора мобільного зв'язку UМС, а також радником компанії "Союз-Віктан Груп" при придбанні компанії "Княжий Град"

Ще  одним активним учасником ринку  послуг інвестиційного банкінгу в Україні є АКІБ "УкрСиббанк". Зокрема, починаючи з 2001 року, АКІБ "УкрСиббанк" виступав андерайтером та співандерайтером по 36 емісіях облігацій на загальну суму понад 3,8 млрд грн. Лише 2005 року банк взяв участь у 17 випусках корпоративних облігацій на суму 1,8 млрд грн., що становило близько 52 % усіх ринкових випусків, здійснених компаніями України цього року. Інвестиційні послуги надавалися банком для таких компаній: ЗАТ "Київстар; Дж.Ес.Ем.", ДМА "Бориспіль", ЗАТ "Сармат", ДП ЗАТ "ВО "Київ-Конті", туристична фірма "САМ", ВАТ "Азот", ЗАТ "Одеський завод шампанських вин" тощо. "УкрСиббанк" також брав участь у випуску муніципальних облігацій міста Києва, Харкова, Одеси, Донецька. Крім цього, "УкрСиббанк" здійснює активну брокерську та дилерську діяльність з цінними паперами у ПФТС і на позабіржовому ринку цінних паперів.

Послуги інвестиційного банкінгу в Україні надає й низка інших банків: "Промінвестбанк", "Приватбанк", "ТАС-Комерцбанк", "Надра", «ПУМБ», «Альфа-банк», «ОТП банк», «Фінанси та кредит» та ін.

Активними учасниками ринку інвестиційних  послуг в Україні є не лише банки, а й небанківські фінансові компанії. Так, наприклад, інвестиційна компанія Dragon Capital надає повний спектр брокерських та інвестиційно-банківських послуг в Україні, серед яких: брокерські послуги, послуги інвестиційного банкінгу, управління активами, пряме інвестування, аналітика. Компанія надає також консультаційні послуги: мережа супермаркетів "Велика Кишеня", мережа магазинів "Нова Лінія", "Родовід-Банк", "Укрінбанк", "ЛуАЗ".

Крім компанії Dragon Capital, інвестиційні послуги надаються такими небанківськими фінансовими установами: Українська фінансова група, інвестиційно-фінансова група "Сократ", "Столиця-цінні папери" та ін.

Як відомо, інвестування пов’язане з довгостроковими кредитами. Частка таких кредитів у портфелях комерційних банків порівняно з 2009 роком збільшилась з 9,9 % до 16,8 %.

Структура інвестиційного портфеля першої десятки українських банків станом на початок 2012 року наведена в таблиці 3.1. [7]

Таблиця 3.1

Структура інвестиційно-кредитного портфеля станом на 01.01.12, млн грн

Суттєвим чинником формування інвестиційних  банків в Україні є інтенсифікація розвитку страхового бізнесу і недержавного пенсійного забезпечення.

Розглянувши аспекти надання інвестиційних  послуг на прикладі окремих фінансово-банківських  груп та фінансових установ, можна зробити  висновки, що в Україні на сучасному  етапі відсутня зведена статистика з інвестиційних послуг банків та небанківських фінансових установ. Подібна ситуація обмежує можливості щодо висвітлення та оцінки реальних кількісних і якісних характеристик  ринку інвестиційних послуг. У  свою чергу це свідчить про нерозвиненість цього сегменту фінансового ринку. Тому  можна рекомендувати створити відповідні розділи в статистичній звітності фінансових установ.

Українські банки поступово починають виконувати традиційні операції інвестиційних банків – продаж цінних паперів на вторинному ринку та андеррайтинг. Потрібно сподіватися, що подальше формування інвестиційних програм для розвитку української економіки призведе до появи і посилення ролі інвестиційних банків, визначить модель їх поведінки на ринку цінних паперів.

Рушійною силою соціально-економічного розвитку є взаємодія усіх сторін інвестиційного процесу. З одного боку, банківська система зацікавлена в розвитку економіки, постійному відновленні і постійному нарощуванні виробничого потенціалу, що неможливо без значних інвестицій. З іншого, - кожен банк зацікавлений в отриманні прибутку і мінімізації ризиків, що є причиною низької інвестиційної активності. З метою вирішення цієї суперечності щодо активного залучення банківських ресурсів для досягнення основної мети - розвитку економіки і підвищення її ефективності - актуальною проблемою держави є вирішення таких основних завдань:

• сприяння та часткове формування конкурентоспроможного ринку інвестиційних банківських ресурсів;
• стимулювання створення кредитними установами достатнього для здійснення інвестування власного капіталу і забезпечення його збережуваності;
• забезпечення зниження ризику в інвестиційній діяльності;
• забезпечення дохідності коштів.

ВИСНОВКИ

Інвестиційний банк – це фінансово-кредитний інститут, який спеціа-лізується на операціях із цінними паперами (їх випуск та розміщення) з метою залучення додаткових грошових коштів, а також на довгостроковому кредитуванні своїх клієнтів, серед яких може бути і держава.

В Україні на сучасному  етапі економічних реформ держава  повинна спрямувати значні зусилля  на вирішення проблеми нестачі інвестицій. Це може бути здійснено як через  безпосередню участь в інвестиційних  проектах, так і через стимулювання населення до вкладення збережень.

Тобто для того, щоб покращати інвестиційний клімат та забезпечити подальший розвиток інвестиційної діяльності банків в Україні, необхідна обґрунтована державна інвестиційна політика, спрямована на перетворення вітчизняних банків в активних інвесторів української економіки, яка забезпечить усунення інвестиційного «голоду» в Україні та мобілізацію достатніх обсягів інвестиційних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку економіки.

Сьогодні в Україні  для створення інвестиційних  банків склались об’єктивні передумови, серед яких можна виділити головні:

• українська економіка переживає інвестиційну кризу;
• існуюча банківська система нездатна мобілізувати кошти для довготривалих вкладів у реальний сектор економіки;
• приватизованим українським підприємствам потрібні послуги щодо реструктуризації й залучення коштів на розвиток;
• великі капітали, що виникли останнім часом, шукають свого застосування  на фондовому ринку;
• в умовах зниження темпів інфляції більш рентабельним стає довготерміновий інвестиційний проект;
• комерційним банкам не вдається запропонувати конкурентоспроможних послуг у сфері інвестиційно-банківської діяльності.

У період економічної та інвестиційної кризи держава  повинна взяти на себе ініціативу з узгодження кредитної політики і стимулювання створення інвестиційно-банківських  інститутів, що підтверджується досвідом багатьох розвинутих країн і країн, що розвиваються, які в різний час  зіткнулися із аналогічними проблемами.

Також необхідно створити інвестиційно-банківські інститути, які за своєю формою власності не будуть державними, однак отримуватимуть на початковому етапі функціонування різні форми державної підтримки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про банки i банкiвську дiяльнiсть»: станом на 01.01.2011 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi—bin/laws/main.cgi?nreg=2121—14
2. Закон України «Про інвестиційну діяльність» . [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1560-12
3. Гуцал І. Проблеми і перспективи функціонування інвестиційних банків / І. Гуцал, А. Тимків // Фінанси України. – 2009. – № 11. – С. 78–87.
4. Діяльність інвестиційних банків в україні: проблеми та перспективи розвитку/ Н.В. Черевик, І.О. Компанієць// Ефективна економіка. – 2010 р.
5. Енциклопедія банківської справи / Редкол.: В.С. Стельмах та ін. — К.: Молодь; Ін Юре, 2001. — 680 с.
6. Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Постанова НБУ від 28.08.2001 № 368 [Електронний ресурс]. — http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0841-01
7. Структура кредитно-інвестиційного портфелю станом на 01.01.2012 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://bank-ua.com/statistics/loan_portfolio/