Інвестиційно-інноваційна діяльність підприємства

 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ  НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ 

 

Кафедра обліку і аудиту

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

З дисципліни 

«ЕКОНОМІЧНА СТАТИСТИКА»

 

 

Виконала: 

 

студентка ІІ курсу,  групи 3591-1                                       Пилип’юк О.М.

денного відділення            

 

 

Перевірила  :                                                                           Варламова І.С.

                     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя, 2013

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………3

1. Сутність інвестиційної діяльності підприємства.Класифікація інвестицій…………………………………………………………………………..4
2. Характеристика інновацій та інноваційної діяльності……………………12
3. Інвестиційна складова інноваційної діяльності підприємств…………….19

Висновки……………………………………………………………………………25

Список використаної літератури………………………………………………...26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 Сучасна  економіка  України  вимагає  істотних  інвестицій  в  промисловість,  які  повинні здійснюватися на якісно новому інноваційному рівні. Але не всі українські підприємства мають можливість  здійснювати інноваційну діяльність, оскільки вона вимагає істотного фінансування. Державне фінансування  фундаментальних досліджень, які є першоджерелом інновацій, обмежене.  

Здійснити  повномасштабний  перехід  українських  підприємств  на  інноваційний  рівень  розвитку  в  сучасних умовах неможливо через відсутність повноцінної пропозиції інноваційних продуктів, інноваційної  інфраструктури, достатнього  об'єму  фінансових ресурсів. Виходом з ситуації  є здійснення  промисловими підприємствами  інвестиційно-інноваційної  діяльності, спрямованої на  здійснення  капітальних вкладень  з метою зміни основних виробничих фондів і технології для випуску продукції з покращеними властивостями .

Під інноваційно-інвестиційною  діяльністю — розуміється сукупність практичних дій громадян, юридичних  осіб і держави щодо реалізації інновацій  та інвестицій.

В Концепції  Верховної Ради України відмічається, що національні інтереси України  вимагають негайних та ефективних заходів спрямованих на збереження її науково-технологічного потенціалу, забезпечення ефективного його використання для подолання кризових явищ у економічному та соціальному розвитку. Враховуючи економічні, соціальні, екологічні, оборонні та інші національні інтереси, слід за короткий строк здійснити комплекс заходів, які б сприяли підвищенню якісних характеристик вітчизняного науково-технологічного потенціалу до рівня стандартів розвинених країн, інтенсифікації процесу опанування науковими знаннями, новими технологіями та їх практичному втіленні .

 

 

1.СУТНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА. КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙ.

 

В сучасній Україні  поняття інвестиції та інвестування ввійшли в науковий обіг в результаті реформування економіки на ринковий лад. Вітчизняні і зарубіжні економісти розглядають інвестиції як довгострокове вкладення капіталу в різні сфери і галузі економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього природного середовища як всередині країни, так і за кордоном з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва, одержання прибутку.

Термін «інвестиція» походить від лат. «invest», що означає  «вкладати». В широкому розумінні  цього слова інвестиції являють  собою вкладення капіталу з метою  його збільшення в майбутньому . Таким чином, інвестиції – це те, що відкладається на завтра. Інвестиціями можуть бути як грошові кошти, так і акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права. З точки зору фінансів, інвестиції – це всі види активів (коштів), які вкладаються в економічну діяльність з метою одержання доходу, а з точки зору економіки, інвестиції – це витрати на створення, розширення і технічне переозброєння капіталу.

В сучасній економічній  літературі термін «інвестиції», як правило, трактується, як будь-яке вкладання коштів, яке може і не приводити ні до зростання капіталу, ні до одержання прибутку.

До них часто  відносять так звані споживчі інвестиції, тобто придбання предметів  довгострокового користування, які  за своїм економічним змістом не можуть бути віднесені до інвестицій. При цьому слід мати на увазі, що інвестування капіталу може здійснюватися не лише у грошовій формі, а й у формах рухомого і нерухомого майна, різних фінансових інструментів (цінних паперів), нематеріальних активів.

В Законі України  «Про інвестиційну діяльність» інвестиції трактуються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької  та інших видів діяльності, в результаті якої створюється при-буток або досягається соціальний ефект. Такими цінностями Закон визначає:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• рухоме та нерухоме майно;
• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
• сукупність технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих;

Таким чином, приріст  капіталу за рахунок інвестицій ми можемо назвати процесом інвестування. Джерелом приросту капіталу й головним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси – вкладення капіталів і одержання прибутку – відбуваються упродовж певного часу, а тому вкладення капіталу, а потім і отримання прибутку може бути послідовним, паралельним або інтервальним .

У першому випадку  прибуток буде одержано негайно після  завершення інвестування в повному  обсязі, у другому одержання прибутку можливе до повного завершення процесу  інвестування, у третьому між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, тривалість якого залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.

У сучасній зарубіжній літературі термін «інвестування» часто  трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій) . У нашій країні за радянських часів його ідентифікували з терміном «капітальні вкладення». Інвестиції в цьому разі розглядалися як вкладення у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестування можуть бути спрямовані на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).

Капіталовкладення визначають витрати на створення  нових, а також на розширення, реконструкцію  і технічне переозброєння діючих основних фондів реального сектора економіки. Капітальні вкладення як економічна категорія характеризувалися сукупністю товарно-грошових відносин, пов'язаних із рухом вартості, авансованої у відтворення матеріально-технічних компонентів продуктивних сил, тобто вони значно вужчі, ніж інвестиції.

Інвестування  – це процес акумуляції коштів у різній формі (гроші, акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права та ін.), перетворення їх в інвестиційні товари та ресурси, введення останніх у виробничу стадію і трансформація у перетворюючі інноваційні фактори – ресурси, а далі у капітал .

На наш погляд, неправомірно вважати продовженням інвестування приріст капітальної  вартості у формі доходу чи іншого ефекту. Дане методологічне положення  не суперечить необхідності докладного розрахунку повернення інвестованих коштів, їхньої ефективності, окупності і т. д. Але все це забезпечується уже виробничими процесами в поєднанні з іншими факторами.

В. Г. Ревазов  у ході досліджень виявив і обгрунтував  такі функції інвестицій у виробничій сфері :

• формування факторів-ресурсів для виробничої стадії відтворення;
• реструктуризація основних інститутів сучасного відтворення;
• утворення нової комплексної структури капіталу у виробничій

стадії;

• структурна перебудова економічних систем;
• ресурсне забезпечення переведення економічних систем на інновацій-ний шлях розвитку;
• функції, пов'язані з вирішенням проблем зайнятості, розвитком соціаль-ної сфери й інших ефектів інвестування;
• регулювання пріоритетних напрямів розвитку економіки.

На основі специфіки  відтворення різних видів інвестиційних  ресурсів у сучасних умовах виникає  потреба уточнення класифікації інвестицій за окремими ознаками. Але, на нашу думку, цю класифікацію слід провести більш детально (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Класифікація інвестицій за окремими ознаками

На особливу увагу заслуговує класифікація джерел інвестування. Як видно з рис. 1.2, вони поділяються на зовнішні та внутрішні, а ті в свою чергу складаються з трьох основних блоків.

Рис.1.2. Класифікація джерел фінансування інвестицій

Аналіз цілей, функцій та особливостей відтворення  інвестицій дозволяє визначити їх як сукупність засобів різної форми, вкладених  для формування комплексної ресурсної  бази відтворення товарів і послуг з метою одержання в кінцевому підсумку економічного, соціального, науково-технічного й іншого ефектів.

Інвестиції  у виробничій сфері стають капіталом  лише на стадії виробництва у відтворювальному процесі, коли починається їхнє самозростання.

Для регіональної економіки, як і для будь-якого іншого рівня, зміст інвестицій не змінюється. .

Оновлене розуміння  категорії інвестицій є важливим теоретико-методологічним підґрунтям для аналізу стану й організації  інвестиційних процесів, основних джерел інвестицій, умов перетворення їх на фактори ресурсів суспільного відтворення, стану й передумов формування повноцінного ринку інвестиційних товарів.

Щодо сутності інвестиційної діяльності, то у вітчизняному законодавстві є кілька підходів до її визначення (табл. 1).

Таблиця 1

Сутність  інвестиційної діяльності

Визначення	Джерело
Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.	ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО  ІНВЕСТИЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ (ст.2) м. Київ, 18 вересня 1991 року N 1560-XII
Інвестиційна діяльність – придбання та реалізація тих  необоротних активів, а також  тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.	МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ ПОЛОЖЕННЯ Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів" (п.4) N 87 від 31.03.99 м.Київ
Інвестиційна діяльність – це придбання і продаж довгострокових активів, а також інших інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.	ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО  БАНКУ УКРАЇНИ П О С Т  А Н О В А Про затвердження Інструкції про порядок складання  та оприлюднення фінансової звітності  банків України (Інструкція, розд.2) 07.12.2004 N 598
Інвестиційна діяльність – це придбання і продаж довгострокових активів, а також інших інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.	ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО  БАНКУ УКРАЇНИ П О С Т  А Н О В А Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України (Інструкція, п.1.14) 27.12.2007 N 480
Інвестиційна діяльність – придбання та реалізація тих  необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.	МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ Н А К А З Про  затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського  обліку в державному секторі 101 "Подання  фінансової звітності" (Положення (стандарт), п.3) 28.12.2009 N 1541

 

У процесі аналізу  необхідно врахувати такі особливості  інвестиційної діяльності:

– обмеженість  фінансових ресурсів;

– можливість вибору альтернативних проектів;

– значний вплив  фактора ризику.

Як зазначалося  за об'єктом вкладень інвестиції поділяються  на фінансові та реальні. У процесі  і розвитку та становлення фондового  ринку менеджери вітчизняних  підприємств все більше уваги  приділяють саме фінансовій формі інвестування, у результаті чого формується портфель цінних паперів, тобто сукупність усіх придбаних підприємством цінних паперів, паїв та вкладень в інші компанії, які здійснено за рахунок коштів, що перебувають у розпорядженні підприємства, з метою отримання зиску у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів. Перелік цінних паперів, що перебувають в обігу на конкретному ринку, регламентується чинним законодавством кожної країни, в Україні – це Закон України «Про цінні папери та фондову біржу». Значна кількість цінних паперів в обігу, різноманітність їх характеристик, зокрема таких як дохідність і ризик, правила емісії, обігу й оподаткування, багатофункціональність портфеля цінних паперів, – значно ускладнюють процес його формування та управління ним.

Для зовнішніх  щодо підприємства суб'єктів завдання аналізу полягає в оцінці інвестиційної  привабливості цього підприємства. У такому разі об'єктом аналізу  є насамперед реальні інвестиції, що дає можливість зробити прогнози щодо майбутньої діяльності підприємства. У процесі аналізу підприємства як об'єкта інвестування потенційних акціонерів (інвесторів) поряд з прибутковістю та рентабельністю цікавлять і такі показники, як обсяги та ефективність капітальних вкладень, здійснюваних на підприємстві. Аналіз динаміки реальних інвестицій з урахуванням темпів інфляції дає змогу зробити висновки щодо інвестиційної активності підприємства. Аналіз структури інвестицій уможливлює оцінювання перспективності напрямів їх вкладення. Об'єктами такого аналізу можуть бути :

– виробнича (галузева) структура капітальних вкладень підприємства, яка характеризує перспективи  його майбутньої галузевої диверсифікації;

– технологічна структура капітальних вкладень – співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи (пасивна частина капітальних вкладень) і на придбання обладнання, машин, інструментів (активна частина);                                  – відтворювальна структура капітальних вкладень: співвідношення між вкладеннями в нове будівництво, у розширення діючих потужностей, у технічне переозброєння та реконструкцію.

Аналіз цих  аспектів діяльності підприємства уможливлює оцінювання перспектив його розвитку та стабільності.

Для внутрішніх суб'єктів аналізу найважливішим  завданням є обґрунтування та вибір найефективнішого напряму інвестування коштів. На початковому етапі аналізується доцільність вкладення коштів у реальні та фінансові інвестиції. Залежно від результатів аналізу вибирають один із напрямів проведення інвестиційних операцій або визначають оптимальне їх поєднання. Методика аналізу дохідності та ризику інвестиційних операцій залежить від специфіки об'єктів дослідження, тобто від того, чи це виробничі проекти, чи фінансові інструменти. Як правило, кожне завдання можна розв'язати кількома методами. Тому у процесі аналізу постає завдання вибору оптимального проекту з-поміж кількох можливих варіантів капітальних вкладень або вибору таких цінних паперів, які б найточніше відповідали потребам підприємства.

Після того, як вибір зроблено і реалізація інвестиційного проекту (капітальні вкладення) почалася, або були придбані певні цінні папери, завдання аналізу полягає у виявленні можливих відхилень від запланованого сценарію та в обґрунтуванні коригуючих управлінських рішень. На цьому етапі аналіз характеризується як оперативний.

Після завершення інвестиційної операції необхідно  проаналізувати її фактичну ефективність та виявити причини відхилень  від запланованої або очікуваної ефективності. Результати такого аналізу  допоможуть підприємству в майбутньому адекватно оцінювати свої можливості та приймати обґрунтовані управлінські рішення. Отже, у процесі аналізу інвестиційної діяльності підприємства застосовуються всі види аналізу: попередній, оперативний, ретроспективний

2.ХАРАКТЕРИСТИКА ІННОВАЦІЙ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

 

Правові,  економічні  і  організаційні  засади  державного  регулювання інноваційної діяльності в Україні визначає Закон України «Про інноваційну  діяльність», згідно  з  яким  інновації — це  новостворені (застосовані)  і (або)  вдосконалені  конкурентоспрможні  технології, продукція  або  послуги,  а  також  організаційно-технічні  рішення  виробничого,  адміністративного,  комерційного  або  іншого  характеру,що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваціями прийнято вважати вкладення інвестиційного капіталу в  нововведення,  що  призводять  до  кількісних  або  якісних  поліпшень підприємницької діяльності.

Звичайно  інноваціям  передує  науково-виробнича  діяльність,  що пов’язана з появою нововведення. Ідеєю нововведення може бути народжена як інвенція, ініціація або

дифузія інновації.

Інвенція —  ідея,  пропозиція  або  проект,  що  після  пророблення виллються в інновацію.

Ініціація —  це  рекомендації  щодо  удосконаленню  науково-технічної,  організаційної,  продуктивної  або  комерційної  діяльності, метою  яких  є  початок  інноваційного  процесу  або  його  продовження (розвиток).

Дифузія — пропозиція по використанню вже одного разу обґрунтованої і впровадженої ідеї інновації.

Інноваційний  процес у різноманітних сферах діяльності, у зв’язку з розвитком науково-технічного прогресу, може проходити різні за тривалістю і витратами фази (стадії).Наприклад,  у виробничому середовищі цей процес звичайно  проходить такі стадії:

— сертифікація (патентування) ідеї;

— наукове  і  техніко-економічне  обґрунтування  нового  продукту (технології);

— експериментальне освоєння зразків;

— доведення  до промислового виробництва;

— одержання  нового продукту в необхідному обсязі для його ко-мерціалізації.

Законом України  «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність  визначена  як  форма  інвестицій  і  здійснюється  з  метою впровадження НТП у виробництво і соціальну сферу.

Ця діяльність включає:

— випуск  і  поширення  принципово  нових  видів  техніки  і  технологій;

— прогресивні  міжгалузеві структурні зрушення;

— реалізацію довгострокових науково-технічних програм із тривалими термінами окупності витрат;

— фінансування функціональних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

— розроблення  і  впровадження  нової  технології,  що  зберігає  ресурси, призначеної для поліпшення соціального та екологічного стану.

Досвід свідчить, що не всі інновації втілюються в  практику, а тим більше далеко не всі досягають завершення інвестиційним процесом. Причини: помилки в обґрунтуванні, недостатньо «чисті» результати експерименту, недостача коштів для розвитку, а також тривалі терміни інноваційного процесу, що призводять до старіння нововведення.

Інновації  переслідують  одну  або  декілька  з  головних  суспільних цілей. Вкладення в нововведення можуть здійснюватися з метою або одержання прибутку, або зниження затрат на виробництво, або досягнення соціального ефекту.Інновації  в  удосконалюванні  технології  можуть  не  приводити до створення нового продукту, проте впливають на поліпшення його товарних якостей, сприяють підвищенню технічного рівня виробництва, створенню нової техніки, що згодом може бути реалізований як товар.

Виробниче  підприємство  повинно  безупинно  удосконалювати  всі сфери своєї діяльності, вводити різноманітні нововведення у зв’язку з наявністю об’єктивних зовнішніх глобальних процесів, до яких відносять:

— збільшення народонаселення  та його зростаючі потреби;

— розвиток науки  і техніки;

— загальне розширене відтворення;

— конкуренція.

Зростання масштабів  світового виробництва неминуче призводить до збільшення питомих витрат на виготовлення продукції; при цьому:

— підвищуються ціни на сировину і паливо за рахунок  збільшення витрат на їхній видобуток у важкодоступних районах залягання;

— збільшуються витрати на охорону навколишнього  середовища;

— підвищуються вимоги до якості продукції, що випускається;

— посилюється  конкуренція між товаровиробниками;

— зростає заробітна  плата працівників у міру зростання їхніх потреб.

У таких умовах жодне підприємство не зможе скільки-небудь довго існувати, не вносячи помітних удосконалень у свою роботу.

Насамперед  удосконалюються засоби, методи та організація виробництва, тобто здійснюються:

— освоєння нової  і модернізація продукції, що випускається;

— впровадження  у  виробництво  нових  машин,  устаткування,  ін-струментів, нових  матеріалів;

— використання нових технологій і засобів виробництва  продукції;

— удосконалення  і застосування нових прогресивних методів, засобів і правил організації і керування виробництвом.

Завдання удосконалення  техніки й організації виробництва  безпосередньо пов’язують з потребами ринку, тобто визначають продукцію,яку варто проектувати, споживачів, конкурентів та ін. Ці  питання  вирішують  інженери,  маркетологи  та  економісти,  що розробляють  технічну  політику.  На  основі  цієї  політики  визначають напрям  технічного  розвитку  виробництва  і  сектор  ринку,  на  якому збирається закріпитися підприємство.

Досвід показує, що впровадження досягнень НТП на конкретному виробництві  реалізується  тільки  на  одну  третину  результативного ефекту нововведення, 60—70 % використовується іншими підприємствами.

Крім того, є інноваційні  ідеї, що були відкинуті у нас як безперспективні, а потім з успіхом використовувалися в інших країнах. Значення терміну «інновація» залежить від конкретної мети дослідження, вимірювання або аналізу об’єкта. У зв’язку з цим розрізняють такі основні типи інновацій:

— товарна інновація  — введення нового продукту;

— технологічна інновація  — введення нового методу виробництва;

— ринкова інновація —  створення нового ринку товарів  або послуг;

— маркетингова інновація — освоєння нового джерела  постачання  сировини або напівфабрикатів;

— управлінська інновація — реорганізація структури  управління;

— соціальна  інновація —  впровадження  заходів  для  поліпшення життя населення;

— екологічна інновація  — впровадження заходів для охорони нав-колишнього середовища.

Інновації підлягають класифікації за певними ознаками .

Їх можна  також розглядати і як вкладення  інвестиційного капіталу в  нововведення,  що  приводять  до  кількісних  або  якісних  змін  у  під-приємницькій діяльності. Підготовка, обґрунтування, освоєння та контроль за впровадженням нововведення є інноваційною діяльністю.

Згідно із законодавством України, інноваційна діяльність — це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів та послуг.

Суб’єктами  інноваційної діяльності можуть бути:

— фізичні та юридичні особи України;

— фізичні та юридичні особи іноземних держав;

— особи без  громадянства;

— об’єднання юридичних та фізичних осіб, які  проводять в Україні інноваційну  діяльність  і (або)  залучають  майнові  та  інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Підприємство (об’єднання підприємств) будь-якої форми власності, на якому понад 70 % обсягу продукції (у грошовому вимірі) за звітний період є інноваційні продукти або інноваційна продукція, визнається інноваційним підприємством.

Інноваційний  продукт —  є  результатом  виконання iнновацiйного проекту i науково-дослiдною i (або) дослiдно-конструкторською  розробкою нової технології (в тому числi iнформацiйно) чи продукцiї: з виготовленням  експериментального  зразка  чи  дослiдної  партiї i вiдповiдає таким вимогам:

— він є реалiзацiєю (впровадженням) об’єктiв iнтелектуальної власностi (винаходу, корисної моделi, промислового зразка, топографiї інтегральної мiкросхеми, селекцiйного досягнення тощо), на якi виробник  продукту  має  державнi  охоронні  документи (патенти,  свiдоцтва) чи  одержанi  вiд  власникiв  цих  об’єктiв  інтелектуальної  власностi лiцензiї, або він є реалiзацiєю (впровадженням) вiдкриттiв. При цьому використаний об’єкт iнтелектуальної власностi має бути визначальним для даного продукту;

— розробка  продукту  пiдвищує  вiтчизняний  науково-технiчний i технологiчний рiвень;

— в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порiвняно з iншим аналогiчним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоспроможним i має суттєво вищi технiко-економiчнi показники.

       Інноваційним  визнається  проект, яким  передбачаються  розробка, виробництво i реалiзацiя iнновацiйного продукту i (або) iнновацiйної продукцiї, тобто інноваційний проект — комплект документiв, що визначає процедуру i комплекс усіх необхiдних заходiв (у тому числi інвестиційних)  щодо  створення i реалiзацiї iнновацiйного  продукту  й (або) інноваційної продукцiї.

Інноваційною  визнається продукцiя, яка вiдповiдає  таким вимогам:

— вона є результатом  виконання iнновацiйного проекту;

— така продукцiя (товари чи послуги) є конкурентоспроможною.

Iнновацiйне   пiдприємство  може  функцiонувати   у  виглядi iнно-вацiйного центру, бiзнес-iнкубатора, технополiсу, технопарку  тощо.

Технологічний парк — юридична особа або об’єднання на пiдставi договору  про  спiльну  дiяльнiсть  юридичних  осiб (учасникiв),  головною  метою  яких  є  дiяльнiсть  щодо  виконання iнвестицiйних  та iнновацiйних проектiв, виробничого впровадження наукомiстких розробок, високих технологiй та конкурентоспроможної на свiтових ринках продукцiї.

Технопарк (науково-технологічний  парк)  можна розглядати  як комплекс дослiдних iнститутiв, лабораторiй та пiдприємств, що створюються на заздалегiдь пiдготовлених територiях з метою координацiї дiяльностi  та  спiвробiтництва  таких  головних  ланок,  як  наука,  вища школа, державний сектор виробництва, приватні пiдприємства, мiсцевi та peгioнальнi  органи  управлiння.

 Технополiс  —  це  науково-промисловий  комплекс, створений для виробництва нової прогресивної продукції або розроблення нових наукомiстких технологiй на базi тiсних  взаємовiдносин  виробничих  пiдприємств  і  вищих  навчальних закладів  та  науково-технiчних  центрів.  У  ньому  поєднуються  наука, техніка i пiдприємництво,  здiйснюється  тісне  спiвробiтництво  мiж академiчною наукою, пiдприємцями, мiсцевими i центральними органами влади.

Функцiєю  технополiсу  є  максимальне  використання  унiкального науково-виробничого  та  трудового  потенцiалу  великого  міста,  його зручного економiко-географiчного положення через формування життєво важливої для iнновацiйної  дiяльностi iнфраструктури. Отже,  сукупність  технопарків,  інкубаторів,  комплекс  рiзноманiтних  структур, якi забезпечують життя міста, утворюють технополiс.