Інвестиційна діяльність на фондовому ринку комерційних банків

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Кафедра Менеджменту

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Ринок цінних паперів»

на тему: «Інвестиційна діяльність на фондовому ринку комерційних банків»

ВИКОНАЛА:

студентка групи № 4-МЕН-77

Могильна Віра Володимирівна

ПЕРЕВІРИВ:

Андреюк Сергій Федосович

м. Дніпропетровськ

2011

ЗМІСТ

ВВЕДЕННЯ                                                                                                                       3

1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНВЕСТИЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКІВ       4

2 БАНКІВСЬКЕ ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ                     12

2.1. Інвестиційні операції з цінними паперами                                                 12

2.2 Формування інвестиційного портфеля                                                        13

3 ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОРТФЕЛЬ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

“ПРИВАТБАНКУ”                                                                                                         22

ВИСНВКИ                                                                                                                      25

ЛІТЕРАТУРА                                                                                                                 27

ВВЕДЕННЯ

Актуальність теми дослідження. В умовах ринкової трансформації економіки в Україні важливого значення набуло вдосконалення управління банківською інвестиційною діяльністю. Це зумовлено передусім тим, що банківська система, як інституційний акумулятор та розподільник інвестиційних ресурсів, належить до ризикових елементів ринкової економіки. Окрім того, банківське інвестування демонструє свої зростаючі можливості і поступово перетворюється у вагомий чинник формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку української економіки. Усе це надає дослідженню проблем управління банківською інвестиційною діяльністю в Україні підвищеної актуальності і значущості.

Усе зазначене вище зумовило вибір теми реферату, визначило її мету, завдання та структуру.

Метою реферату є розгляд теоретичних питань інвестиційної діяльності банку і розібрання приклада інвестиційного портфелю банка .

Досягнення цієї мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

―  з’ясувати суть і структуру банківських інвестицій;

―  з’ясувати с чого складається інвестиційний портфель

―  охарактеризувати сучасний стан інвестиційного портфелю банку КБ „ПриватБанк”;

Об’єктом дослідження є дослідження інвестиційних операцій банку та склад інвестиційного портфелю в комерційних банках в Україні.

Предметом дослідження є інвестиційна діяльність і склад інвестиційного портфелю комерційного банку.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою роботи є  наукові дослідження фінансів і кредиту, ризику, управління.

Інформаційну основу дослідження становлять законодавчі та нормативно-правові акти України, аналітичні матеріали НБУ та статистичні матеріали Державного комітету статистики України, періодичні видання та статистичної звітності банків.

1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНВЕСТИЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКІВ

Під банківськими інвестиціями розуміють, як правило, вкладання коштів у цінні папери з терміном погашення понад один рік, що переслідують ціль одержання прибутку. Проте в сучасних умовах України, зважаючи на інфляційні процеси та недостатній розвиток ринку цінних паперів, враховуючи низьку ліквідність більшості об’єктів інвестиційних вкладень, до банківських інвестицій також відносять вклади у цінні папери з терміном обігу до 1-го року.

Банківські інвестиції класифікуються за такими ознаками та поділяються на такі види:

І. За складом:

- прямі, вкладання у статутний капітал, через паї та частки;

- портфельні, придбання цінних паперів;

ІІ. За терміном:

- короткострокові інвестиції – це звичайно вкладення капіталу на період не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо);

- середньострокові;

- довгострокові – вкладення капіталу на період понад один рік (цей критерій застосовують у практиці обліку, але, як показує досвід, він потребує подальшої деталізації);

ІІІ. За видами цінних паперів:

- вкладення у акції;

- вкладення в облігації;

- вкладення в інші боргові зобов’язання.

Як правило, банки здійснюють розміщення коштів у цінні папери різних емітентів, на різні терміни та у різні види інструментів, що дозволяє створювати диференційовані банківські інвестиційні портфелі.

Основні цілі банківських інвестицій стандартні:

- отримання доходу;

- збереження капіталу і забезпечення його приросту на основі росту курсової вартості цінних паперів;

- регулювання та забезпечення ліквідності банку.

Цілі, що переслідує банк здійснюючи інвестиційну діяльність, реалізуються через вироблення інвестиційної політики. При її виробленні банки керуються традиційними критеріями: ліквідність, дохідність, ризик та величина банківських процентних ставок. Таким чином, прийнято розрізняти два основні види інвестиційної політики банків:

1) агресивну: надається перевага цінним паперам із великим ступенем ризику, проте із значною потенційною дохідністю (акції);

2) консервативну: значну частину інвестицій займають вклади в облігації та інші короткострокові боргові зобов’язання, що призводить до зниження ризику, підвищення ліквідності, проте до зменшення доходності.

У банківській практиці інвестиційні операції означають вкладення коштів в цінні папери підприємств (державних, колективних і приватних) на відносно тривалий період часу. Інвестиції мають декілька особливих рис, що відрізняють їх від позик.

По-перше, позика передбачає використання коштів протягом короткого часу за умови її повернення чи її еквівалента. Інвестування – це вкладення коштів з метою забезпечення притоку грошей протягом тривалого періоду часу.

По-друге, в більшості кредитних операцій банк – головний і один з не багатьох кредиторів, у той час як в інвестиційному процесі, як правило, один з багатьох кредиторів.

По-третє, – при кредитуванні ініціатором операції виступає позичальник, а при інвестуванні ініціатива належить банку, що прагне придбати активи на ринку.

Цілі інвестиційної діяльності комерційного банку полягають в додержанні безпеки банківських коштів, забезпечення їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

Диверсифікація – розподіл коштів, що інвестуються, між різними об’єктами для зменшення ризику можливих втрат капіталу чи доходів від нього.

Під безпекою розуміють відносну неризикованість вкладень та стабільність в отриманні доходу. Безпека, як правило, досягається ціною зменшення доходності вкладень. Найбільш безпечними є вкладення в облігації державних позик, що забезпечуються платоспроможністю держави.

Якщо банк приділяє найбільшу увагу доходності цінних паперів, тобто отриманню максимально можливих дивідендів по акціях і процентів по боргових зобов’язаннях, то йому доведеться пожертвувати безпекою, оскільки вважається, що більш доходними є цінні папери акціонерних товариств з низьким інвестиційним рейтингом. Однак, це не означає, що чим менш надійні цінні папери, тим вони доходніші. Доходність залежить від інших факторів.

Ліквідність цінних паперів (це їх здатність перетворюватись в грошові кошти) означає швидке та беззбиткове для їх власників перетворення цих паперів у грошові кошти. Ліквідність не обов’язково пов’язана з іншими інвестиційними цілями. Вона означає, що при визначеній ціні завжди знайдуться покупці, що придбають ці цінні папери. Збільшувати вкладення можуть тільки власники акцій. Збільшення капіталу забезпечується за рахунок простих акцій швидко зростаючих акціонерних товариств, що діють в передових галузях економіки. Такі акції, як правило, мають низький рівень дивідендів, але забезпечують швидке подорожчання капіталу.

Необхідно підкреслити, що жоден цінний папір не відповідає одночасно всім інвестиційним цілям, тому потрібен компроміс між цілями інвестора та цілями підприємців. Якщо цінні папери надійні, то доходність буде низькою, тому що інвестори будуть купувати їх по ціні, яка вища за їх номінал, що відповідно зменшить їх доходність. Таке ж становище буде і при виборі інших цілей. Якщо прогнози показують на зростання капіталу. То на такі цінні папери виникає підвищений попит, в результаті чого будуть зростати ціни та зменшуватись доходність. Таким чином, коли визначені цілі інвестування, необхідно обирати ті цінні папери, що відповідають цим цілям.

Для початку проводять галузевий аналіз, відбір галузей діяльність яких за визначений період дає найкращі результати. За допомогою такої оцінки прогнозують перспективи розвитку галузі, роблять висновки про взаємозв’язки обсягу продаж, прибутку, рівня цін та інше.

Після цього проводять аналіз фінансової звітності та результатів діяльності підприємства за тривалий період часу. Основні показники, що розглядаються при аналізі: обсяг продаж і виручки, балансовий прибуток, чистий прибуток, ставка податків, розподіл активів тощо.

Потім розраховуються ключові показники: норма прибутку на акціонерний капітал; коефіцієнт прибутковості (відношення чистого прибутку д о виручки від реалізації продукції); коефіцієнт оборотності коштів (відношення від реалізації продукції до вартості активів підприємства); співвідношення власних та запозичених коштів, коефіцієнти ліквідності та інші показники.

Ці коефіцієнти доцільно розглянути в динаміці та в порівнянні з аналогічними по інших галузях.

Інвестиційна діяльність комерційного банку здійснюється працівниками спеціалізованого відділу. Функція інвестування потребує систематизованого аналізу ризику цінних паперів, які придбає банк, оцінки якості цих паперів, визначення здатності банку здійснювати інвестиції. Для цього потрібен безперервний і кваліфікований нагляд та вивчення ринку цінних паперів.

Кожен комерційний банк здійснює свою інвестиційну політику. Основними факторами, що впливають на неї є доходність, ліквідність, готовність на ризик чи навпаки, жертвувати прибутковістю для підтримання ліквідності. Періодично працівники спеціалізованих відділів банків готують звіти по інвестиційній діяльності, що містять такі основні показники, як ступінь диверсифікації, якість та строки цінних паперів, дані про аналіз інвестиційних портфелів.

В міру необхідності. Залежно від умов функціонування банків, їх інвестиційна політика може переглядатись та поновлюватись.

Цінні папери можуть бути об’єктом банківських інвестицій (акції, облігації, векселі, сертифікати тощо) при дотриманні двох умов: вони повинні обертатись на ринку і служити борговим зобов’язанням.

Комерційні банки особливу увагу приділяють якості цінних паперів. Однак, якість важко визначити, розпізнати і регулювати. На якість облігацій, що купуються комерційними банками, впливає багато факторів, але їх не завжди можна виявити в момент покупки. Інвестування коштів не являється точною наукою. Не має надійного методу вкладення коштів на тривалий період, адже усі цінні папери певною мірою служать об’єктом спекуляції. Все це свідчить про те, що якість цінних паперів в значній мірі – відносне поняття.

Між позичковими та інвестиційними операціями комерційних банків існує тісний зв'язок. Банки зобов’язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації змінювати її або на користь позик або на користь інвестицій.

Функція інвестицій – поповнювати резервний капітал на основі ступінчатих строків зобов’язань інвестиційного портфеля (сукупність усіх видів цінних паперів, що належать банку), а також задовольняти непередбачену потребу в коштах, що виникає в зв’язку з вилучення клієнтами своїх коштів чи заявок на позики, що перевищують наявні ресурси.

З ряду причин інвестиції не повинні мати однаковий рівень ліквідності з позиками. При виникненні потреби в коштах можна знизити обсяг інвестиційного портфеля і при необхідності зменшити вкладення в позики. Це досягається шляхом продажу цінних папе6рів, погашення позик, що були надання до запитання (кредити банку що надані позичальнику без встановлення конкретного строку погашення) тощо. Такі позички можуть бути стягнуті банком в будь-який час без попереднього повідомлення позичальника.

Банківським інвестиціям також властиві фактори ризику. Виділяють три таких фактори:

- кредитний ризик пов'язаний з тим, що фінансові можливості емітента (юридичної особи, що випускає цінні папери) зменшуються на стільки, що він буде не в змозі виконувати свої фінансові обов’язки;

- ринковий ризик випливає з того, що у зв’язку з непередбаченими змінами на ринку цінних паперів чи в економіці привабливість деяких цінних паперів як об’єкта вкладень може бути частково втрачена, тому їх продаж стане можливим лише з великою скидкою;

- процентний ризик пов'язаний з фіксацією процента по облігаціях в момент їх випуску в обіг при вільному коливанні ринкових ставок. Чим більше часу до погашення облігацій, тим вище ризик, що пов'язаний з динамікою ставки процента.

Здійснюючи інвестиційні операції, банки слідкують за рівнем їх доходності. Ставку доходу по облігаціях обчислюють у процентах і визначають шляхом відношення щорічного доходу за облігаціями на їх середню ціну.

Наприклад, річний доход по 100 облігаціях складає 25000 грн. Ціна облігацій 125000 грн. Ставка доходу по цьому пакету облігацій складає 20%. (25000 ÷ 125000 × 100).

Віддача від інвестицій в цінні папери повинна пропорційно відповідати ризикованістю вкладень.

Вартість облігацій і доходи від них знаходяться в зворотній залежності. Коли ціни низькі, доходи від облігацій великі, і навпаки. Інвестори, що купують облігації в період на високих процентних ставок, ризикують зменшенням вартості свого інвестиційного портфеля в разі підвищення ставок. З іншого боку при зменшенні процентних ставок відбудеться приріст ринкової вартості облігацій. З цього взаємозв’язку між цінами і доходністю облігацій (відношення суми доходу до ринкової їх ціни) випливає, що ринкова вартість банківського портфеля інвестицій коливається залежно від процентних ставок.

Наприклад, банк купив на фондовій біржі облігації одного емітента 100 одиниць, при ставці облікового процента 10% річних, купонному доході 12% річних і номінальній ціні 1000 грн. Вартість однієї облігації складе 1200 грн. (120 × 100% / 10), а всього пакета 120000 грн. (1200 × 100). Через деякий час ставка облікового процента піднялась до 15% річних, тоді вартість однієї облігації зменшиться до 800 грн. (120 × 100% / 15), а всього пакета до 80000 грн. Втрати банку складають 40000 грн. (120000 – 80000).

Банки повинні докладати максимум зусиль до того, щоб мінімізувати зменшення вартості портфеля інвестицій.

У багатьох випадках банки практично позбавлені вибору, вони подають облігації при підвищенні процентних ставок для того, щоб поповнити резерви при зменшенні обсягів депозитів чи задоволення попиту на кредит. Ризик, що обумовлений коливанням процентних ставок, як правило, залежить від строку погашення облігацій. Чим він менший, тим більше стабільна ціна, чим строк триваліший, тим ціна коливається більше.

Інвестиційна діяльність комерційних банків повинна мати захист від ризику збитків та втрати ліквідності. Одним з методів зменшення ризику є формування інвестиційного портфеля за рахунок багатьох видів цінних паперів, що мають різний рівень якості та різні строки погашення.

Банки прагнуть підтримувати визначену структуру строків погашення цінних паперів. Одним з підходів, що використовуються багатьма банками, є підтримання ступінчатої структури, тобто кошти інвестуються так, щоб щорічно закінчувався строк визначеної їх частини. Кошти, що надійшли від погашення цінних паперів, реінвестуються (повторне вкладення коштів в ті напрямки, з яких вони вивільнилися) в папери з найбільш тривалим строком. При такому підході забезпечується простота контролю і регулювання, а також стабільність доходу.

Багато комерційних банків у своїй інвестиційній діяльності дотримуються стратегії «штанги». При такому підході основна частина інвестиційного портфеля складається з довгострокових зобов’язань, що врівноважуються короткостроковими паперами в той час як облігацій з середнім строком дуже мало чи вони взагалі відсутні.

При стратегії «штанги» сума вкладень в довгострокові облігації і час їх здійснення залежить від рівня довгострокових процентних ставок і напрямку їх зміни. Якщо вони передбачаються зменшення довгострокових процентних ставок, здійснюють великі вкладення в довгострокові цінні папери. Якщо очікується, що короткострокові ставки будуть стабільними чи зменшаться, купують зобов’язання на строк 3 – 4 роки. Якщо прогнози банку стосовно процентних ставок точні, метод «штанги» приносить кращі результати.

На процес регулювання портфеля інвестицій великий вплив мають вимоги власників депозитів (державних органів чи крупних корпорацій) про те, щоб банки тримали необхідну кількість визначених цінних паперів як забезпечення їх депозитів. Це відволікає частку та зменшує інвестиційні можливості банку.

Кожен банк при управлінні своїми активами формує первинні та вторинні резерви. До первинних резервів належать готівка в касі банку та кошти на кореспондентському рахунку. До вторинних – високоліквідні цінні папери, в основному державні боргові зобов’язання.

Таким чином, цінні папери, що входять до інвестиційного портфеля згідно з їх призначенням, поділяється на інвестиції та вторинні ліквідні резерви (облігації внутрішніх позик та інші високоліквідні цінні папери). Вони відрізняються між собою ступенем ліквідності. Вторинні резерви можна негайно перетворити в готівкові кошти шляхом продажу на ринку цінних паперів. Однак ліквідність залежить також і від строків погашення цінних паперів. Чим більше часу до погашення боргового зобов’язання, тим більше вірогідність зміни його ринкової вартості із зміною процентної ставки. Тому, наприклад, довгострокові облігації уряду менш ліквідні, ніж короткострокові векселі, хоча ці папери випускає один емітент – казначейство. Це залежить від того, що для облігацій характерний чималий ризик внаслідок змін процентних ставок за ними.

Інвестиційні цінні папери (акції і облігації, емітовані на тривалий строк, які дають їх власникам право на отримання сталого доходу) розраховані на більш тривалий строк, ніж цінні папери вторинних резервів. Встановлення граничних строків цінних паперів, що належать до вторинних резервів, залежить від керівництва банку. Тому цінні папери весь час переходять з однієї категорії до іншої. Наприклад, якщо по довгострокових облігаціях уряду (що при придбанні були віднесені до інвестицій) лишилося часу до погашення стільки, скільки по паперах, віднесених до вторинних резервів, їх можна віднести до ліквідних активів.

З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності в сучасних умовах банки застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем.

Основним методом зменшення ризику втрат є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються різних видів, різної якості, з різним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможливо повністю позбавитись ризику але можна його зменшити.

При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення коштів у певний вид цінних паперів в розмірі 10-ти процентів від загальної вартості інвестиційного портфеля.

Коли портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досягнення інвестиційних цілей, він вважається збалансованим.

Балансу можна досягнути шляхом включення до інвестиційного портфеля оборонних цінних паперів (облігацій, простих і привілейованих акцій), що забезпечить надійність вкладень і стабільний доход, та агресивних цінних паперів (простих акцій, що забезпечують швидке зростання капіталу). [1,213-220]

2 БАНКІВСЬКЕ ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ

2.1. Інвестиційні операції з цінними паперами

Комерційні банки з ціллю диверсифікації активних операцій, розширення джерел отримання додаткових доходів і підтримання ліквідності балансу здійснюють інвестиційні операції з цінними паперами. Відповідно до нормативних документів будь-яка купівля та перепродаж цінних паперів від свого іменні, з свій рахунок і за власною ініціативою являється інвестиційною операцією. В банківській справі під інвестиціями за звичай розуміють вкладення в цінні папери підприємств – державних та приватних на відносно тривалий період часу. Інвестиційні операції комерційні банки здійснюють за рахунок:

- власних ресурсів;

- залучених та привілейованих засобів.

Банки, купуючи ті чи інші види цінних паперів, повинні враховувати такі фактори як:

- рівень ризику;

- ліквідність;

- дохідність.

Під ризиком вкладень розуміють можливе зниження ринкової вартості цінних паперів під впливом різноманітних змін на фондовому ринку. Зниження ризику цінних паперів за звичай досягаються у збиток доходності. Оптимальне відношення ризику і доходності забезпечується шляхом докладного підбору і постійного контролю інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель банку – набір цінних паперів, який створюється з ціллю отримання доходів та підтримання ліквідності. Банки, керуючи портфелем цінних паперів, мають на меті досягнути рівноваги між ліквідністю і прибутковістю. Основними факторами, що визначають величину інвестиційного портфелю банку, є його розмір і якість менеджменту. Структура інвестиційного портфелю зазвичай залежить від виду цінних паперів, які мають обіг на фондовому ринку країни. Це, як правило, цінні папери, емітовані федеральним правлінням, місцевими органами влади і великими підприємствами.

Основними умовами ефективної інвестиційної діяльності банків є:

- функціонування розвинутого фондового ринку в країні;

- наявність в банків високо професіональних спеціалістів, які формують портфель цінних паперів і керують ними;

- диверсифікованість інвестиційного портфелю за видами, строками і емітентами цінних паперів;

- наявність законодавчої та нормативної бази.

Одною з найважливіших проблем при формуванні інвестиційного портфелю є оцінка інвестиційної привабливості фондових інструментів. В банківській практиці існує два підходи. Перший підхід оснований на ринковій кон’юнктурі, також досліджується динаміка курсів; другий – на аналізі інвестиційних характеристик цінних паперів, який відображає фінансово-економічне положення емітента чи галузі, до якої він належить. Таким чином, історично сформувались два напрямки в аналізі фондового ринку:

- фундаментальний аналіз;

- технічний аналіз.[2,490-491]

2.2 Формування інвестиційного портфеля

Сучасний український ринок цінних паперів ще дуже молодий - основні його суб'єкти - комерційні банки, фондові біржі, інвестиційні компанії - сформувались до середини 90-х років. Але й за минулий, відносно короткий, час він пройшов значний шлях. Сьогодні на ньому представлені практично всі типи цінних паперів - акції, облігації, векселі, які випускаються різними емітентами - державними і муніципальними органами влади, акціонерними компаніями. Розвиток українського фондового ринку вимагає можливості застосування наукових методів його дослідження і підготовки рішень за конкретними операціями.

Один із найважливіших напрямів роботи на ринку цінних паперів портфельні інвестиції. Портфелі формують як великі інвестори - банки, інвестиційні компанії, так й інвестори з невеликими обсягами вкладів - юридичні і фізичні особи, які бажають розмістити тимчасово вільні грошові кошти. У цьому випадку вони здебільшого користуються послугами професійних учасників ринку цінних паперів. На формуванню портфеля цінних паперів звертається велика увага як в економічній теорії, так і в практичній роботі учасників фондового ринку.

Поняття "портфельне інвестування" декілька років тому міцно увійшло в наш фінансовий лексикон. Вважається, що можливості проведення портфельних інвестицій свідчать про зрілість ринку, і це цілком справедливо. Ще на початку 90-х років полеміка про методи портфельного інвестування була суто теоретичною. Безумовно, існували банки і фінансові компанії, які брали кошти клієнтів у довірче управління, але лише небагато з них переходили до портфеля як складного фінансового об'єкта.

Банківські інвестиції в ліквідні цінні папери виконують ряд важливих функцій у питаннях внутрібанківського управління. Ці цінні папери забезпечують додаткове, відмінне від кредитів, джерело доходів, яке особливо важливе для керівництва та акціонерів банку, коли доходи від наданих позик знижуються. Інвестиції банку в цінні папери також є джерелом ліквідності і для обмеження обсягу готівкових резервів, а також запозичення на грошовому ринку у випадку необхідності вилучення депозитів або для задоволення інших насущних потреб у фінансах. Вкладання у цінні папери допомагають зменшити податкові зобов'язання банку шляхом інвестицій у папери, звільнені від оподаткування. Придбання високодохідних цінних паперів дозволяє компенсувати високий ризик кредитного портфеля.

Комерційні банки активізуються на фондовому ринку шляхом створення дочірніх фінансових компаній і безпосередньо беруть участь в інвестиційних і брокерських фірмах. Більшість банків активно надає своїм клієнтам консалтингові послуги з широкого кола питань, які пов'язані з інвестуванням капіталу в ті чи інші фінансові активи. Консультаційне обслуговування опирається на висококваліфікований персонал, внутрішню інформаційну систему банків і на багаторічний досвід роботи на фінансових ринках. Усе це дозволяє проводити глибокий аналіз співвідношення між доходами і ризиком різних активів і складати для клієнтів алгоритми купівлі і формування портфеля цінних паперів з урахуванням динаміки їх дохідності.

Здійснюючи інвестиції на ринку цінних паперів, комерційні банки формують власні або клієнтські портфелі цінних паперів. Інвестиційний портфель банку - це, на нашу думку, набір цінних паперів, які придбані для отримання доходів і забезпечення ліквідності. Управління портфелем полягає у підтримці рівноваги між ліквідністю і прибутковістю.