Поняття i система особливоi частини кримiнального права

ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ  КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ

§ 1. ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА  ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО  ПРАВА

Як зазначалося у Главі 1 даного посібника, кримінальне право  поділяється на дві частини:

Загальну, яка визначає підставу кримінальної відповідаль¬ності, поняття та стадії злочину, види покарань, підстави звільнення від відповідальності та покарання тощо;

Особливу, в якій містяться  конкретні норми, розміщені у  відповідних розділах, у певній ієрархічній  послідовності, і встановлюють відповідальність за конкретні злочинні діяння.

Єдність та нерозривний зв'язок Загальної і Особливої час¬тин КК полягає у неможливості застосування норм Особливої частини без врахування положень Загальної частини, зокрема неможливо кваліфікувати діяння кількох злочинців, які спіль¬но вчинили умисний злочин без узагальнення положень, які врегульовують особливості кваліфікації злочинів при співучас-ті, охарактеризованих на рівні Загальної частини.

Особлива частина КК —  це система норм, які встановлю¬ють коло суспільно небезпечних діянь, котрі визнаються зло¬чинами, види і межі покарань, застосовуваних судам до осіб, що їх вчинили, а також спеціальні підстави звільнення від від¬повідальності при позитивній посткримінальній поведінці.

Необхідно відзначити, що перелік  складів злочинів в Особли¬вій частині КК є вичерпним, тобто особа не може бути притяг¬нена до кримінальної відповідальності за діяння, яке прямо не заборонене законодавством про кримінальну відповідальність.

Норми Особливої частини  КК об'єднані у певні розділи, розміщені  між собою у чіткій послідовності  залежно від ступеня суспільної небезпечності діянь, які посягають на охоронювані кримінальним законодавством суспільні відносини. Да¬не послідовне розміщення розділів і є системою Особливої ча¬стини КК:

І. Злочини проти основ  національної безпеки України

II. Злочини проти життя  та здоров'я особи

III. Злочини проти волі, честі та гідності особи

IV. Злочини проти статевої  свободи та статевої недоторка¬ності особи

V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особис¬тих прав і свобод людини і громадянина VI. Злочини проти власності VII. Злочини у сфері господарської діяльності VIII. Злочини проти довкілля IX. Злочини проти громадської безпеки X. Злочини проти безпеки виробництва XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту XII. Злочини проти громадського порядку та моральності

Злочини у сфері обігу  наркотичних засобів, психотро¬пних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші зло¬чини проти здоров'я населення

Злочини у сфері охорони  державної таємниці, недотор¬канності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації

XV. Злочини проти авторитету  органів державної влади, ор¬ганів місцевого самоврядування та об'єднань громадян XVI. Злочини у сфері використання електронно-обчислюва¬льних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку XVII. Злочини у сфері службової діяльності XVIII. Злочини проти правосуддя

XIX. Злочини проти встановленого  порядку несення війсь¬кової служби (військові злочини)

XX. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародно¬го правопорядку.

Узагальнення даної системи  дозволяє зробити висновок, що вона побудована з урахуванням родового об'єкта злочинів. Тобто в рамках одного розділу Особливої частини  об'єднані склади злочинів, які мають  спільний родовий об'єкт.

Родовим об'єктом є однорідна  група суспільних відносин яким спричиняється, або створюється небезпека спричинення  шкоди в результаті вчинення злочинних  діянь

Так, у розділі І Особливої  частини КК об'єднані норми, які встановлюють відповідальність за посягання на основи націо¬нальної безпеки України. Родовим об'єктом усіх злочинів, що містяться у даному розділі є охоронювані кримінальним зако¬ном суспільні відносини, які забезпечують національну безпе¬ку України. Цей об'єкт єдиний для даної (однорідної) групи злочинів. Він є критерієм класифікації усіх кримінально-пра¬вових норм, які встановлюють відповідальність за вчинення злочинів. Саме ця його властивість і є основою побудови Осо¬бливої частини КК України.

Однак, не можна з упевненістю  стверджувати, що дана дум¬ка є істиною в останній інстанції. Як правило, основним кри¬терієм класифікації злочинів і розгрупування їх у розділах є родовий об'єкт, але не він один. Так, якщо брати злочини про¬ти встановленого порядку несення військової служби (військо¬ві злочини), то тут, очевидно, при включенні складів злочинів до даного розділу мав відношення не об'єкт, а суб'єкт даного злочину. Тому стверджувати, що при систематизації Особливої частини на розділи береться до уваги лише родовий об'єкт — не зовсім вірно.

Систематизація злочинів має важливе значення для спро¬щення пошуку конкретних складів злочинів серед великої кі¬лькості норм Особливої частини КК України. А саме, для то¬го, щоб відшукати певний склад злочину — достатньо встано¬вити його родовий об'єкт, а відтак і визначити розділ Особли¬вої частини КК, у якому знаходиться даний злочин, а потім серед норм цього розділу відшукати конкретний злочин. На¬приклад, для того щоб знайти у Особливій частині КК такий склад злочину, як "Крадіжка", необхідно визначити родовий об'єкт даного злочину — охоронювані кримінальним законом суспільні відносини власності. Встановивши, що даний родо¬вий об'єкт поставлений законодавцем під охорону у розділі VI Особливої частини КК, відшукавши цей розділ, ми відразу знаходимо ст. 185 КК ("Крадіжка"). Звичайно, цим не обмежу¬ється важливість систематизації Особливої частини КК. Зокре¬ма, вона встановлює значимість суспільних відносин, які охо¬роняються законом, має кодифікаційне значення тощо.

Норми Особливої частини  КК України за змістом поділя¬ються на групи: забороняючі; роз'яснюючі; заохочувальні.

Забороняючі — встановлюють пряму заборону вчиняти діян¬ня, які окреслені у рамках диспозиції норми, під загрозою застосування відповідних санкцій. Дана група норм становить переважну більшість в Особливій частині КК. У свою чергу дані норми (за структурою) складаються з двох елементів: диспозиції та санкції.

Роз'яснюючі — розтлумачують зміст термінів, які містяться у диспозиціях кримінально-правових норм.

Заохочувальні — передбачають можливість звільнення осо¬би, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності у випадку дотримання нею тих обов'язкових умов, передбачених цими нормами після вчинення злочину (так звана позитивна постаримінальна поведінка).

 

§ 2. НАУКОВІ ОСНОВИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ

У випадку вчинення суспільно  небезпечного діяння перед правозастосовчими органами постає питання про юридичну оцінку вчиненого, встановлення відповідності діяння юридичній конс¬трукції конкретного складу злочину, передбаченого нормами КК. Тобто, виникає необхідність здійснити кваліфікацію злочину.

Кваліфікація злочинів, як поняття науки кримінального  пра¬ва, може вживатися в кількох значеннях в залежності від осо¬бливостей змісту даного поняття і суб'єкта кваліфікації. Ці значення мають умовний характер і можуть розглядатися як певні види кваліфікації злочинів.

Залежно від юридичної  значимості (зокрема її правових на¬слідків) кваліфікація злочинів поділяється на:

Офіційну (легальну) — здійснюється компетентним право-застосовчим органом в процесі розслідування і розгляду конкретної кримінальної справи.

Неофіційну — не тягне  за собою відповідних правових на¬ слідків, оскільки здійснюється не в процесі реального за¬стосування правових норм і не відповідним компетентним правозастосовчим органом.

В залежності від суб'єкта такої неофіційної кваліфікації во¬на умовно поділяється на:

а) доктринальну кваліфікацію — дається вченими в межах  на¬укових досліджень, узагальнення судової практики тощо;

б) учбову кваліфікацію —  дається викладачами і студентами в межах навчання;

в) публіцистичну кваліфікацію — дається журналістами в сво¬їх публікаціях.

Кваліфікація злочинів —  це встановлення і юридичне закрі¬плення відповідності між фактично вчиненими діяннями і юридичним складом злочину, який передбачений нормами кри¬мінального кодексу.

Основний правовий зміст  кваліфікації злочинів:

кваліфікація злочинів —  різновид юридичної кваліфікації (з  позиції загальної теорії права), що полягає у виборі тієї правової норми, яка передбачає відповідну ситуацію;

кваліфікація злочинів є  юридичною кваліфікацією у процесі  застосування правових норм;

за своїм змістом кваліфікація злочинів — це встановлення відповідності  певної поведінки особи у поєднанні  з іншими фактичними обставинами (юридичними фактами) юридич¬ному складу злочину певного виду чи окремого різновиду такого злочину;

висновок про відповідність  певної поведінки особи в поєд¬нанні з іншими фактами юридичного складу злочину як ре¬зультат кваліфікації має свої зовнішні форми закріплення в процесуальних документах.

Загальною передумовою кваліфікації злочинів є встановлен¬ня і узагальнення фактичних обставин, що мають значення для кваліфікації. Таке узагальнення передбачає перехід від фа¬ктичного рівня викладу і сприйняття відповідних обставин на рівень їх юридичного змісту.

Наступним етапом кваліфікації є визначення юридичної зна¬чимості фактичних обставин в контексті відповідних елементів чи ознак юридичного складу злочину, що передбачає таку сис¬тематизацію фактичних обставин, яка дозволяє віднести їх до певної складової частини юридичного складу злочину, яку во¬ни характеризують (наприклад, насильство переважно характе¬ризує діяння як ознаку об'єктивної сторони).

Після проведення оцінки фактичних  обставин, здійснюється загальна програма кваліфікації злочинів. Підставами кваліфіка¬ції є:

фактична — встановлення наявності конкретних фактич¬них обставин у діяннях особи стосовно якої здійснюється кваліфікація;

нормативна — наявність  у нормах КК конкретного складу злочину, який передбачає відповідальність за вчинене, та за своїми ознаками повністю співпадає із фактичними обста¬винами вчиненого.

 

 

ГЛАВА 1 Поняття  кримінально-правової кваліфікації

Поняття кваліфікації є одним  з центральних і таких, що часто  застосовується у теорії кримінального права та правозастосовній практиці. З назв значного числа публікацій випливає, що вони присвячені або загальним проблемам кваліфікації, або ж питанням кваліфікації окремих видів злочинів. Чи не у кожній постанові Пленуму Верховного Суду України містяться вказівки щодо кваліфікації тих чи інших діянь. У повсякденній мові правників часто йдеться про «кваліфікацію злочину», «кваліфікацію із запасом», «неправильну кваліфікацію», «чистоту кваліфікації», «зміну кваліфікації» тощо. Причому вказані й аналогічні вислови часто використовуються паралельно з поняттями «інкримінувати», «притягти до відповідальності», «застосувати певну статтю КК».

Слід зазначити, що закон  відповідні терміни використовує порівняно  рідко. У нормах матеріального кримінального права вони не зустрічаються взагалі. Кримінально-процесуальний кодекс України (далі — КПК) термін «кваліфіка ція злочинів» застосовує для характеристики чи не кожної стадії процесу, десятки разів у його статтях йдеться про «застосування кримінального закону» в тому ж значенні, у якому використовується термін «кваліфікація».

Привертає увагу те, що як у теорії кримінального права, так і на практиці до останнього часу переважно йшла мова лише про кваліфікацію злочинів. Таким чином, по суті, будь-яке діяння, яке оцінювалося на підставі положень кримінального закону апріорі, оцінювалося як таке, що полягає у порушенні КК. Разом з тим, навіть побіжне ознайомлення зі змістом сучасного кримінального законодавства, відоме ставлення до КК як до «кодексу свободи», означає, що він передбачає як злочинність, так і незло-чинність діяння. Оцінка вчиненого на основі кримінального закону не обов'язково означає констатацію того, що відбулася кваліфікація злочину. А, отже, крім кваліфікації злочинів, існує і кваліфікація діянь, які не є злочинами, хоча й передбачені КК. Напрошується висновок, що кваліфікація злочинів і кваліфікація діянь, які не є злочинами, охоплюються ширшим поняттям — кримінально-правової кваліфікації.

У літературі з кримінального  права не бракує визначень поняття кваліфікації злочинів. Автори або пропонують оригінальні визначення, або ж інтерпретують формулювання інших вчених. На жаль, підхід до визначення відповідних понять не позначається глибиною. Дискусії, якщо вони проводяться, стосуються окремих елементів визначення, використовуваних термінів.

Разом з тим, очевидно, що висвітлення проблем, які стосуються кримінально-правової кваліфікації, доцільно почати зі з'ясування відповідного поняття. Причому не у його вузькому значенні — як відповідної дефініції, а  у широкому, що включає встановлення значень, у яких вживається поняття  кваліфікації у кримінальному праві, характеристику його змісту та обсягу, виділення видів, встановлення співвідношення з суміжними правовими феноменами, розгляд відповідної діяльності у динаміці та визначення її результатів, аналіз структури тощо.

1.1.   Зміст та обсяг поняття кримінально-правової кваліфікації

Походження та зна-            Встановлення поняття кримі-

чення терміна «кри- нально-правової кваліфікації до-

мінально-правова цільно почати зі з'ясування значення

кваліфікація»       слова, яке лежить в основі відповідного терміна. Слово «кваліфікація»

походить від двох латинських слів — qualis (якість, який за якістю) та facio (роблю). Таким чином, в буквальному перекладі «кваліфікація» — це визначення якості, оцінка. У праві під кваліфікацією звичайно розуміють оцінку діяння з точки зору нормативно-правових актів, визначення того, під яку правову норму «підпадає» дане діяння. Кримінально-правова кваліфікація характеризується тим, що:

1)             оцінці підлягають не будь-яка поведінка особи, а та,

котра хоча чимось нагадує  злочин — діяння, передбачене КК;

2)             оцінка здійснюється на підставі норм, викладених у КК.

У спеціальній літературі, звичайно, підкреслюється,

що термін «кваліфікація» має два основних значення. По-перше, його використовують для позначення певного процесу, діяльності уповноважених на те державних органів щодо оцінки, встановлення юридичної природи вчиненого посягання. По-друге, цим терміном позначають результат такої діяльності, який полягає у визначенні кримінально-правової норми (норм) — вказівку статті, її частини чи пункту кримінального закону, які передбачають відповідальність за скоєне. Однак наведеними (основними) значеннями не вичерпується поняття кримінально-правової кваліфікації злочинів. Під нею також розуміють:

оцінку скоєного, з точки  зору держави, не лише юри

дичну, а й суспільно-політичну оцінку посягання як зло

чину, а не іншого правопорушення;

логічну діяльність із встановлення відповідності (то

тожності) між фактичними і юридичними ознаками пося

гання, сукупність процесів, які здійснюються відповідно

до законів формальної логіки;

процес мислення, що відбувається у свідомості осо

би згідно із законами психології.  

 

Поняття кримінально-правової кваліфікації                9

Зміст поняття кри-              Поняття кримінально-правової

мінально-правової кваліфікації, як і будь-яке інше,

кваліфікації           характеризується такими найваж-

ливішими ознаками, як зміст і обсяг. Зміст аналізованого поняття розкривається за допомогою його визначення. При цьому розкриття змісту вимагає виділення і проведення характеристики істотних, необхідних і достатніх ознак кримінально-правової кваліфікації. Лише на цій основі може бути сформульована дефініція поняття — проведена логічна операція розкриття його змісту, завдяки якій вказана суть поняття кримінально-правової кваліфікації, показана його відмінність від інших предметів, процесів, явищ.

Кримінально-правова кваліфікація, як і будь-яка людська діяльність, характеризується специфічними учасниками (суб'єктами, котрі мають певний правовий статус), об'єктом та змістом. Тому ознаки кримінально-правової кваліфікації (детальний зміст яких буде охарактеризований при розгляді наступних питань теми) такі:

1) кваліфікація — частина  процесу застосування кримінального закону. А, отже:

це офіційна діяльність, яка здійснюється уповнова

женими на те органами держави - дізнання, досудового

слідства, прокуратури та суду;

вона проводиться у  відповідній процесуальній

формі, її результати закріплюються  у актах вказаних вище

органів (постановах, обвинувальному висновку, вироку);

має обов'язкове значення, тягне  за собою правові

наслідки як для осіб, дії яких кваліфікуються, так і  для

самих державних органів.

У юридичній літературі часто  кваліфікацію ділять на офіційну та неофіційну. Під останньою розуміють кримінально-правову оцінку діяння, яку роблять особи, не уповноважені на те законом (потерпілі, науковці, студенти, журналісти). Вони дійсно можуть оцінювати ті чи інші діяння (реальні злочини, описані в умовах завдань, зображені у художніх творах тощо ) на предмет того, чи становлять вони злочин і який саме. Однак, враховуючи, що така діяльність не наділена жодною з вказаних вище рис, її не 

 

10            Глава 1

можна вважати кримінально-правовою кваліфікацією, хоча б і неофіційною. Разом з тим чинне законодавство  передбачає немало випадків, коли на окремих  громадян покладається обов'язок проводити  кримінально-правову оцінку чи то своєї  власної поведінки, чи то діянь інших  осіб (на чому зупинимося далі).

2)             у ході кримінально-правової кваліфікації оцінці під

лягає суспільно небезпечна поведінка. Констатувати, що

певні діяння потребують кримінально-правової кваліфі

кації можна лише, коли встановлена належність відповід

них суспільних відносин до предмета кримінально-право

вої регламентації. Про це свідчать наступні ознаки:

заподіяння або загроза  заподіяння істотної шкоди;

кримінальна протиправність вчиненого діяння.

Реально заподіяна чи можлива  шкода головним чином

визначає суспільну небезпеку  діяння — основний критерій для  визнання його злочином, а, отже, і віднесення до предмета кримінального права. Проте як таке заподіяння істотної шкоди ще не обов'язково свідчить про те, що діяння є злочином. У ході кримінально-правової кваліфікації якраз і здійснюється оцінка факту заподіяння шкоди — визнання його: а) злочином; б) посяганням, яке не містить всіх ознак складу злочину; в) діянням, вчиненим за обставин, що усувають його злочинність.

Кримінальна протиправність є ознакою, яка завжди і однозначно свідчить про необхідність кримінально-правової кваліфікації діяння. Однак про її наявність може йтися лише тоді, коли кваліфікацію вже здійснено. Сама ж кваліфікація якраз і має підтвердити чи заперечити той факт, що діяння є кримінально-протиправним, становить злочин чи незлочинну поведінку.

3)             зміст кримінально-правової кваліфікації полягає у

визначенні кримінально-правової норми, яка передбачає

скоєне діяння. У свою чергу, це передбачає:

оцінку фактичних обставин, виділення з них тих,

які мають кримінально-правове  значення;

«вибір» статті (статей, їх частин або пунктів) КК,

яка містить відповідну кримінально-правову  норму;

обґрунтування необхідності застосування саме да

ної статті (статей, їх частин або пунктів) КК. Це здій- 

 

Поняття кримінально-правової кваліфікації                11

снюється шляхом доведення того, що фактичні ознаки діяння, яке кваліфікується, повністю відповідають ознакам злочину, передбаченого КК;

— процесуальне закріплення  висновку про те, що діяння передбачене певною статтею КК та, відповідно, що воно є І не є злочином чи іншим діянням, передбаченим КК.

Обсяг поняття кри-             Обсяг поняття кримінально-пра-

мінально-правової вової кваліфікації визначається

кваліфікації           шляхом поділу цього поняття. Виз-

начення обсягу аналізованого поняття є передумовою розкриття його змісту, оскільки це дозволяє з'ясувати його, принаймні, зовнішнє співвідношення з деякими суміжними поняттями, до певної міри розкрити зміст розглядуваного поняття шляхом вказівки на те, які складові його утворюють.

Обсяг будь-якого поняття  з'ясовується через його поділ. Шляхом поділу родового поняття кримінально-правової кваліфікації з'ясовуються види, з яких складається родове поняття.

Найпростішим і, відповідно, найточнішим і логічно бездоганним  є дихотомічний поділ поняття  кримінально-правової кваліфікації —  двочленний поділ на дві частини, коли обсяг поняття ділиться на два суперечливих поняття (А та не-А). Такий поділ завжди співрозмірний (тобто сума обсягів видових понять рівна обсягу поділеного родового поняття), члени поділу виключають один одного (не мають спільних елементів, не перетинаються), поділ здійснюється лише за однією підставою і є безперервним. Тому при його здійсненні повністю дотримуються правила поділу понять. Провівши такий поділ поняття кримінально-правової кваліфікації, отримаємо дві частини — «кваліфікація злочинів» і «кваліфікація не-злочинів». Користуючись термінологією, більш звичною для юристів, Другу частину можна іменувати «кваліфікація суспільно нзбезпечних діянь, які не є злочинами».

Дихотомічний поділ, при  всіх перевагах, має і очевидні недоліки. Адже він не досить конкретний і  інформативний, його  недостатньо, щоб назвати види кримінально- 

 

12            Глава 1

правової кваліфікації, які  мають практичне значення. Тому поділ  кожної з названих вище частин слід продовжити. При цьому вирішальне значення має встановлення видостворюючих ознак чи підстав (критеріїв) поділу.

Види кваліфікації                Здійснюючи поділ кваліфікації

злочинів                злочинів на види, доцільно керува-

тися класифікаціями видів злочинів, які містяться у кримінальному законі, враховувати особливості кваліфікації окремих видів злочинів, відображених у нормах чинного кримінального законодавства.

З врахуванням викладеного, доцільно враховувати такі критерії поділу кваліфікації злочину на види та виділяти наступні види кваліфікації злочинів.

За стадією, якої досягло  посягання:

кваліфікація закінченого  злочину;

кваліфікація готування  до злочину;

кваліфікація замаху на злочин.

Залежно від того, вчинений злочин «одноосібно» чи у співучасті:

кваліфікація злочину, вчиненого  однією особою;

кваліфікація злочину, вчиненого  у співучасті.

Виходячи з кількості  злочинів, які піддані кваліфікації:

кваліфікація одиничного злочину;

кваліфікація множинності  злочинів.

Названі види кваліфікації злочинів, у свою чергу, можна об'єднати в групи чи, навпаки, поділити на підвиди. Наприклад, кваліфікація готування до злочину та кваліфікація замаху на злочин охоплюються поняттям «кваліфікація попередньої злочинної діяльності»; кваліфікація множинності злочинів включає поняття «кваліфікація повторності злочинів», «кваліфікація сукупності злочинів» , «кваліфікація рецидиву злочинів». Кількість ступенів поділу, дрібність у виділенні видів кваліфікації злочинів визначається, врешті-решт, метою дослідження. Видається, що у плані постановки питання про співвідношення родового поняття кримінально-правової кваліфікації і відповідних видових понять достатнім є виділення видів кваліфікації злочинів, вказаних вище. 

 

Поняття кримінально-правової кваліфікації                13

Види кваліфікації                3 аналогічних засад слід виходи-

ве-злочинів           ти і при виділенні видів кваліфі-

кації не-злочинів.

З врахуванням підстав, відповідно до яких вчинення діянь, формально заборонених кримінальним законом, не визнається злочинами, можуть бути виділені такі види кваліфікації:

кваліфікація суспільно  небезпечних діянь неосудних;

кваліфікація суспільно  небезпечних діянь осіб, котрі

не досягли віку, з якого  настає   кримінальна відпові

дальність;

кваліфікація діянь, вчинених за обставин, що усу

вають їх злочинність.

Види кваліфікації we-злочинів також можуть бути піддані подальшій  класифікації. Зокрема, кваліфікація діянь, вчинених за обставин, що усувають їх злочинність, включає кваліфікацію діянь, скоєних у стані необхідної оборони, кваліфікацію діянь, вчинених у стані крайньої необхідності, тощо.

Види кримінально-             Залежно від співставлення мо-

правової кваліфіка- менту вчинення діяння і часу про-ції, які виділяються ведення кваліфікації може бути за процесуальними    виділена:

підставами            — перспективна кваліфікація

(оцінка діяння, яке ще  не вчинене);

—            ретроактивна кваліфікація (оцінка вже вчиненого

діяння).

Можливе виділення окремих  видів кримінально-правової кваліфікації також з врахуванням положень, які базуються на процесуальних нормах. Так, з врахуванням того, чи встановлена особа, діяння якої піддаються оцінці (тобто, здійснюється оцінка певного діяння чи поведінки конкретної особи), існує:

кваліфікація «за фактом»;

кваліфікація діяння особи.

З врахуванням того, які  учасники процесу кваліфікують скоєне, виділяється:

—            кваліфікація, яка здійснюється органами досудово-

го слідства; 

 

14            Глава 1

—            судова кваліфікація.

У свою чергу ці види кваліфікації можуть бути класифіковані більш детально.

Виходячи з того, на якій із стадій кримінального процесу  проводиться відповідна діяльність, існує:

кваліфікація до порушення  кримінальної справи

(кваліфікація при перевірці  повідомлень і заяв про злочин);

кваліфікація при порушенні  кримінальної справи;

кваліфікація при закінченні досудового слідства;

кваліфікація при перевірці  прокурором справи з об

винувальним висновком тощо.

Залежно від процесуального порядку внесення змін у проведену  кваліфікацію буває:

кваліфікація попередня;

кваліфікація остаточна.

Враховуючи суть змін, які  можуть бути внесені у кваліфікацію, виділяють:

кваліфікацію, що змінює становище  особи в сторо

ну погіршення;

кваліфікацію, яка змінюється у сторону покращан

ня становища особи.

Перелік підстав поділу кримінально-правової кваліфікації на види і, відповідно, видів такої кваліфікації може бути продовжений майже до безкінченості. Навряд чи є потреба це робити. Важливо, що й викладене вище показує складність та багатоаспектність поняття кримінально-правової кваліфікації, те, що його об'єм ділиться як за матеріально-правовими, так і за процесуальними підставами. Це знову ж таки підтверджує, що проблема кримінально-правової кваліфікації є міждисциплінарною.

Загальні засади ви-             3 наведеного вище випливають

значення поняття    загальні засади, з яких, вважаємо, кримінально-ира-    слід виходити при визначенні по-вової кваліфікації      няття кримінально-правової кваліфікації. Вони такі:

1. «Кримінально-правова кваліфікація»  — родове поняття, яке включає в себе ряд видових. Із співвідношення цих понять як родового і видових випливає, що: 

 

Поняття кримінально-правової кваліфікації                15

видові поняття — поняття  кваліфікації окремих

видів діянь входять у  об'єм родового і становлять лише

його частину. При цьому  поняття кримінально-правової

кваліфікації має ширший об'єм, включає певну кількість