Правовий підхід до класифікації видів латентної злочинності

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ВИДИ

1. Кримінологічна характеристика поняття латентної злочинності
2. Правовий підхід до класифікації видів латентної злочинності

2. Жіноча злочинність: загальна характеристика та її профілактика.

2.1. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності

2.2. Причини та умови жіночої  злочинності

2. 3. Запобігання жіночій злочинності

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

В умовах побудови правової держави  особливо актуальним стає питання про  формування режиму законності, припинення і профілактики правопорушень. Програми боротьби зі злочинністю мали би великий коефіцієнт корисності, якби включали заходу для попередженню латентності окремих категорій і видів злочинів. 

 Актуальність вивчення проблеми латентної злочинності визначається необхідністю реалізації відправних принципів кримінально-правової політики. Насамперед, мова повинна йти про послідовну реалізацію принципу невідворотності кримінальної відповідальності особи, що вчинила злочин, про забезпечення повноти розслідування і дозволи кримінальних справ, про адекватність і домірність засобів правового впливу вчиненому, що по суті є необхідною умовою винесення справедливого покарання, його індивідуалізації. Велике практичне значення має вироблення науково обґрунтованої методики виявлення схованих злочинів, вивчення факторів латентності злочинів, їхні профілактики і попередження. 

В основі політики боротьби зі злочинністю повинна в першу чергу лежати ідея про те, що не тільки можливо контролювати латентну злочинність, але і впливати на неї за допомогою комплексу мір загальної, кримінологічної й індивідуальної профілактики. Що у свою чергу припускає точне визначення самого поняття латентного правопорушення, розробляючи яке, виділяються три основних елементи його складу: об'єкт діяння, суб'єкт і саме діяння, яке варто розглянути з його суб'єктивної й об'єктивної сторони. 

Діяльність по попередженню латентних  злочинів може бути спрямована безпосередньо  на суб'єкт правопорушення, а може і на фактори, що обумовлюють вчинення злочину, причому не тільки на безпосередні, але і більш широкими суспільними умовами. Стрімко змінюється соціально-економічна і політична ситуація в країні, криміналізація систем керування державою, залучення в кримінальну структуру нових шарів населення Україні створюють умови для першочергового росту латентної злочинності (корупція, наркоманія і т.п.), що складає на сьогоднішній день основне тло кримінальної картини суспільства. Сьогодні керування соціальними процесами в сфері попередження латентних злочинів, що є однієї з тих найважливіших функцій держави і суспільства, має потребу в подальшому удосконалюванні правових основ, що вимагає серйозного наукового аналізу цих процесів.     Вищевказані положення, що обґрунтовують актуальність і значення дослідження проблем латентної злочинності, послужили автору основою для вибору теми дослідження, визначили його напрямок і характер.  
1. ПОНЯТТЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ВИДИ

1.1 Кримінологічна характеристика поняття латентної злочинності

Злочинність - соціально зумовлене, історично мінливе, негативне, стійке, масове та кримінально-правове явище, яке являє собою сукупність певних видів злочинів вчинених на певній території за певний проміжок часу.

Розглядаючи злочинність як соціальне  явище й оперуючи її кількісними та якісними характеристиками треба зазначити, що для отримання точних відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних органів. Проте загальновідомо, що кримінальна статистика не відбиває повністю справжнього стану злочинності оскільки не всі злочини, що вчинені, а також особи, які їх вчинили, реєструються відповідними державними органами, утворюючи латентну злочинність. Незареєстрована частина злочинності створює так звану «темну цифру» злочинність. В юридичній літературі латентну, тобто приховану, злочинність визначають як частину всієї злочинності, інформація про яку не надійшла до органів, що реєструють злочини і злочинність.

В усіх державах фактична злочинність  перевищує ту кількість злочинів, які зареєстровані їх органами. Так було раніше, так залишається і зараз.

Про ознаки, поняття і визначення латентної злочинності в юридичній  літературі єдності думок немає.

Латентна злочинність, її розміри  обумовлюють викревлене, неповне  уявлення про злочинність в цілому і тому мають вивчатися, визначатися, для отримання більш адекватного уявлення про фактично вчинену кількість злочинів.

Латентність кримінологи схильні  вважати ознакою іманентною ознакою  злочинності. Семантичне походження терміна  «латентний» (від лат. latentis) oзначає прихований, невидимий, тобто той, що не виявляє себе видимими ознаками. У міжнародному значенні латентна ознака явища злочинності найчастіше позначається виразом «dark side», або «темний бік злочинності» чи «nonreported crimes», тобто «злочини, про які не було повідомлено поліції».

Іноді вважають, що до числа латентних належить злочини, приховані від одного з органів, яким згідно із законом надане право розслідувати або розглядати справи про вчинення суспільно небезпечних діянь. Проте одного факту приховування злочину від відповідного правоохоронного органу, деякі науковці вважають, далеко недостатньо, щоб відносити його до числа латентних. Тут необхідна інша, причому вирішальна, ознака, а саме: чи потрапив даний злочин до офіційного державного обліку про вчинені злочини. Тому більш правильно розглядати латентну злочинність як сукупність фактично вчинених злочинів, які, однак, не були виявлені або внаслідок інших обставин не стали відомими правоохоронним органам і судовим органам, відомості не знаходять відображення в офіційній кримінально-правовій статистиці. Наведене визначення побудоване на базі двох ознак «невідомості» і «неврахованності», тобто невідомості про факт вчинення злочину і неврахованості цього факту в статистичній звітності.

Висловлювалося твердження, що не може бути єдиного правового поняття латентної злочинності. За своєю природою вона нібито має троякий зміст: кримінологічний, криміналістичний і кримінально-процесуальний. Латентна злочинність у кримінологічному аспекті (вищезазначеному) – це сукупність не виявлених і не включених в статистичну звітність злочинів. Під латентною злочинністю в криміналістичному значенні розуміють не виявлені і не розкриті злочини. Латентну злочинність у кримінально-процесуальному значенні становлять ті злочини, вчинення яких не потягло за собою виникнення юридичних наслідків – порушення і вирішення кримінальної справи в порядку кримінального судочинства.

Подібній погляд на латентну злочинність  позбавлений вагомих підстав. Виділення  її криміналістичного значення і кримінально-процесуального змісту не відповідає її істинній природі. Вони усього-на всього похідні від її розуміння в основному і єдиному аспекті – кримінологічному. Так зване криміналістичне його значення виступає як передумова латентності (злочин не виявлений, не розкритий), а кримінально-процесуальний її зміст – результат втрат у роботі органів кримінальної юстиції (вчинений злочин не спричинив юридичних наслідків). Крім того, слід мати на увазі, що криміналістична і кримінально-процесуальна сторони латентної злочинності можуть бути застосовані лише до окремих елементів злочинності (конкретних злочинів) і не характеризують злочинність взагалі як соціальне явище. Тому латентна злочинність – поняття суто кримінологічне. Вона охоплює певну частину злочинності, тобто явища, яке віднесене до предмета кримінології і не входить до предмета криміналістики і кримінального процесу.

Латентна злочинність - сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом. Суспільна небезпека латентної злочинності полягає в тому:

- питання боротьби з цим видом злочинності не беруться до уваги, не плануються, а тому не можуть бути ефективними;

• зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює визначення напрямків боротьби з нею; - почуття безкарності заохочує осіб, які скоїли тяжкі злочини, породжує продовжувати свою злочинну діяльність, тобто сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної ;

- підриває авторитет правоохоронних органів держави;

- зменшує активність громадян у боротьбі зі злочинністю;

- сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві;

- якщо при розкритих злочинах спричинення матеріальних збитків частково відновлюється, то в разі прихованих - вони не тільки не відновлюються, але немає навіть процесуальних шляхів для цього;

- латентна злочинність, оскільки вона все ж "помічається" довколишніми, руйнує їхні моральні та правозаборонні бар'єри;

- під її впливом деякі члени суспільства стають на злочинний шлях;

- складає хибне враження про фактичні обсяги злочинності, її рівень, структуру, динаміку, про величину й характер шкоди, завданої злочинністю;

- заважає реалізації принципу невідворотності відповідальності за вчинені злочини.

На думку дослідників, різниця в обсязі і рівні зареєстрованої латентної злочинності є досить значною. Наприклад, С.С. Бослохов вважає. Що співвідношення між відомою (зареєстрованою) і реальною (фактичною) злочинністю становить 1:4. Це співвідношення визнається МВС РФ. За оцінками міжнародних експертів не виявлені та, відповідно, не відображені в офіційній статистиці, злочини становлять приблизно 60-70% від практично вчинених. А за окремими цей показник коливається ще в більших межах. Таку оцінку підтримує більшість зарубіжних кримінологів.

1.2 Правовий підхід до класифікації видів латентної злочинності

Взагалі наявність латентної злочинності  є одним із закономірних проявів  феномену злочинності. Повністю ліквідувати латентну злочинність можна тільки разом із самою злочинністю, якщо припустити, що це б трапилося.

У науковій юридичній літературі розрізняють  латентність трьох видів: природну, штучну та пограничну.

Природна латентність - це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним органам, представникам адміністрації підприємств, установ, окремим громадянам. Про злочинну подію знають тільки винний та його спільники, які, зрозуміло, не зацікавлені у розголошенні відомостей про це. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.

Штучна латентність – становить великий масив злочинів, які хоча і відомі посадовим особам, але з різних причин вони не інформують про них правоохоронні органи, які не ставлять їх на облік. Серед мотивів, які спонукають їх до цього, можна назвати : прагнення приховати злочин, бо його виявлення може завдати шкоди престижу організації або її керівникам.

Також виділяють латентну злочинність пов’язану з порушенням законності, іноді її позначають «граничні ситуації». Вона являє собою групу тих злочинів, інформація про які стала відома правоохоронним органам. Але їх конкретний представник помилково, сумлінно помиляючись або не маючи достатньої професійної підготовки, дав неправильну юридичну оцінку діянню, не вбачав у ньому ознак злочину, в зв’язку з чим воно опинилося поза статистичним обліком.

Погранична латентність - факт злочину стався, але потерпілому не відомо про це, або факт його вчинення не приймається чи не усвідомлюється потерпілим як злочин (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).

Проміжну категорію становлять так звані напівприховані злочини або «сіра злочинність», тобто діяння, зареєстровані правоохоронними органами, але не розкриті або такі, що розкриті, однак підозрювані звільняються від відповідальності за недостатністю доказів вини.

Запропонований варіант поділу, на думку кримінологів, не охоплює всі можливі причини та механізми латентизації злочинів. Крім того, деякі із запропонованих груп, зокрема межова латентність, не мають чітких критеріїв виділення.

Тому вчені пропонують інший  варіант поділу латентних злочинів залежно від причин і механізмів їхньої латентизації. Він реалізований у Програмі вивчення причин латентності злочинів та розробки засобів забезпечення боротьби з латентною злочинністю. Програма затвердження прем’єр-міністром України 01.12.1998 р. Та реалізована у правоохоронних органах і наукових установах України. Згідно з цим поділом всі латентні злочини з названих підстав (причини і механізми набуття латентності) поділяються на шість основних груп.

1. Злочинні прояви, які з низки  причин (вчинення з необережності, правова некомпетентність тощо) помилково не сприймаються як передбачені Кримінальним кодексом України кримінально карані діяння.

2. Злочини, про які потерпілі  з різних мотивів не повідомляють  компетентним органам.

3. Злочини, в яких немає персоніфікованого потерпілого суб’єкта. Заінтересованого повідомляти про їхнє вчинення (посягання на державні, загальносуспільні об’єкти та відносини).

4. Злочини, факт вчинення яких відомий обмеженому колу осіб або лише винуватцям, проте через вжиття ними спеціальних заходів щодо нерозповсюдження відомостей про згадані прояви, а також через незаінтересованість у цьому потерпілих, повідомлення про злочини не надходять до правоохоронних органів. Дуже часто такі злочини вичиняються у тіньових сферах економіки, у корумпованих ланках апарату управління. Вони спостерігаються і серед злочинів так званого загально-кримінального (неекономічного та управлінського) характеру, які вчинять організовані злочинні групи (вбивства, захоплення заручників, шантажування, вимагання, шахрайство тощо)

5. Злочини, інформація про які відома правоохоронним органом, але вони (помилково або свідомо) не оцінені ними у встановленому кримінально-процесуальному порядку як кримінально карані діяння та залишені поза обліком. Це так звані «приховані» злочини, де оцінювалася сучасна практика правоохоронних органів щодо розгляду заяв і повідомлень про вчинені злочини, з яких лише один із чотирьох – п’яти отримує реагування у вигляді порушення кримінальної справи. Скорочення цієї латеності цілком залежить від дотримання правоохоронними органами вимог закону.

6. Злочини, стосовно яких прийнято необґрунтоване процесуальне рішення щодо відсутності події або складу злочину.

Як зазначено, злочини I-IV груп залишаються  латентними через неповідомлення про них з різних причин і мотивів до правоохоронних органів. Злочин V та VI стають латентними через некомпетентні або упереджені дії та рішення правоохоронних органів. Із «латентизацією» злочинів останніх двох груп необхідно вести наполегливу боротьбу, насамперед через контрольні (наглядові) та процесуальні дії органів прокуратури, а також керівних структур органів внутрішніх справ.

Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:

низький - очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, грабіж тощо);

середній - злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факту вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри в можливість розкриття злочину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);

високий - злочини, про вчинення яких у більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, крім того останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви, шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Ця категорія злочинів через їхню неочевидність та практично «нульову» активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.

Латентність знаходить свій прояв  у об’єктивному існуванні певного  кола злочинів. Встановлення стану  латентності окремих злочинів є  надзвичайно важливим для дальшого розвитку кримінологічної науки, дослідження якої ґрунтуються на найбільш повних статистичних показниках. Призначених об’єктивно характеризувати загальний стан злочинності. Латентна злочинність існує в усіх групах злочинах, але є певні злочини, серед яких латентність має більш високі показники на відміну від інших злочинів, що зумовлює подвійний інтерес до вивчення латентності саме цих видів злочинів, а саме: латентність зґвалтування, латентність контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, а також латентність корисливої насильницької злочинності та інші злочини, котрих є велика кількість.

Статтею 305 Кримінального кодексу  України передбачено відповідальність за контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Враховуючи суспільну небезпеку цього злочину, слід прийняти до уваги, що проблема визначення рівня його прихованості є актуальною. Подальше вдосконалення діяльності правоохоронних органів по боротьбі із контрабандою наркотичних засобів психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів неможливе без встановлення рівня її латентності. Визначення кількісного показника прихованості є запорукою мобілізації сил у напрямі попередження, розкриття та розслідування цього злочину.

2. Жіноча злочинність: загальна характеристика та її профілактика.

2.1. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності

Жіноча злочинність являє собою  сукупність злочинів, які вчиняються жінками, хоча у КК України передбачений тільки один склад злочину (ст. 117), спеціальним суб'єктом якого є тільки жінка (вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини). Жіноча злочинність - скла­дова частина всієї злочинності і підкоряється її загальним закономірностям та змінам. Традиційне ж у кримінології відокремлення і вивчення жіночої злочинності обумовлено тим, що вона має певні особливості. Останні пов'язані як із біологічними, так і значною мірою із соціальними факторами, які, визначаючи місце жінки в суспільстві, відбиваються на формуванні її свідомості, обмежують коло її зовнішніх зв'язків і життєву активність, тип реагування на криміногенні прояви зовнішнього середовища.

Взагалі жіночій  злочинності - порівняно з чоловічою - притаманні такі риси, як більша стабільність її кількісно-якісних показників, певна  структурна одноманітність, менші агресивність, жорстокість, вандалізм тощо. Звичайно, історично змінюються соціальні умови, гострота реагування держави на недопустимі форми поведінки, у зв'язку з чим змінюється і кримінологічна характеристика жіночої злочинності.

Рівень жіночої  злочинності значно нижчий за чоловічу і її питома вага у структурі злочинності  в цілому становить приблизно 17 %. Має місце деяке зниження рівня  жіночої злочинності: якщо у 1996 р. було виявлено близько 59 тис., у 2000 р. - 46 тис., у 2001 р. - понад 38,5 тис., у 2005 - 2006 pp. відповідно - 33 478 і 28 057, у 2007 р. - 27 256 жінок, які вчинили злочини. Зниження динаміки злочинності жінок пояснюється низкою обставин: скорочення населення, міграція, декриміналізація деяких злочинів та ін. Злочинність дівчат складає до 6 %.

Жіночій злочинності  властиві певні особливості, зокрема, переважну частину в її структурі  займають такі корисливі злочини, як крадіжка чужого майна, обман покупців та замовників, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Переважна більшість цих злочинів безпосередньо стосується тієї роботи, яку виконують жінки (промисловість, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання і збут, освіта, охорона здоров'я, культура, соціальне забезпечення, сільське господарство, підприємницька діяльність тощо).

Жінки дедалі впевненіше займають в управлінському апараті, державних установах і організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційних та адміністративно-господарських повноважень, що впливає на рівень, структуру і динаміку злочинності.

Насильницькі  злочини не є характерними для  жіночої злочинності і найчастіше вчиняються у сімейно-побутовій  сфері. Але останніми роками виявляється  негативна тенденція до різкого  зростання кількості жінок, які притягаються до кримінальної відповідальності за тяжкі насильницькі злочини проти життя та здоров'я особи, корисливо-насильницькі злочини (грабіж, розбій), за злочини, пов'язані з наркотиками. І хоча питома вага цих злочинів у структурі жіночої злочинності поки що невелика, але за певних умов вона може збільшуватися.

В умовах соціально-економічних  негараздів, які значною мірою  впливають на соціально-психологічний  стан сімейно-побутових відносин і  виникнення сімейного неблагополуччя, зростають тяжкі насильницькі злочини в сім'ї. Мотивами вбивств і тяжких тілесних ушко­джень стають прагнення вирішити проблемні ситуації, конфлікти; помста, ревнощі, корисливість, страх тощо.

Жертвами сімейно-побутових  злочинів стають подружжя, діти, сусіди, співмешканці, родичі, друзі та знайомі. За деякими спостереженнями, в організації вбивств родичів на замовлення, як це не дивно, «пріоритет» належить жінкам.

Жіночий злочинний  професіоналізм характерний для  таких видів злочинів, як крадіжка, шахрайство, створення або утримання місць розпусти і звідництва та інші. Жінки-злочинниці опановують нові кримінальні професії: торгівля наркотичними засобами, торгівля людьми тощо. Рівень рецидиву злочинів серед жінок - до 10 %.

Питання про місце  алкоголю в системі факторів, що мають помітний зв'язок зі структурою жіночої злочинності, є тепер особливо актуальним, оскільки в алкогольний полон потрапляють дедалі більше жінок. Характеризуючи вплив алкогольної обтяженості на види та форми злочинної поведінки, слід зазначити, що агресивні злочини невластиві жінкам-алкоголічкам.

Дослідженнями виявлена специфіка мотивів, які лежать у  генезі кримінальної поведінки. Встановлено, що агресивно-хуліганські мотиви мають  невелику питому вагу. Частка вбивств  у групі злочинниць-алкоголічок нижча, ніж у злочинниць без таких ознак. Особливе місце серед вбивств при обтяжуючих обставинах, які вчиняють жінки-алкоголічки, посідає вбивство з корисливості. Цільова спрямованість вчинків таких злочинниць - це задоволення потреби в алкоголі. Майно, речі, коштовності йдуть на придбання алкогольних напоїв. Заради алкоголю вчиняються крадіжки, грабежі. Значну групу злочинів, які вчиняють жінки-алкоголічки, становлять крадіжки чужого майна. Тут характерним є ненасильницький спосіб заволодіння ним.

Після відбуття покарання у вигляді позбавлення  волі багато жінок стають соціально  неадаптованими, особливо зараз (самотність, відсутність житла і роботи, сімейних і родинних зв'язків, надії на майбутнє). Наслідком цього є рецидив  злочинів.

Вивчення особи жінки-злочинниці має важливе значення для пізнання причинно-наслідкових зв'язків, які лежать в основі жіночої злочинності і забезпечують застосування відповідних попереджувальних заходів. Даній категорії осіб властиві як деякі загальні для всіх злочинців риси, так і специфічні, що виділяє їх з основної маси правопорушників. На думку дослідників, біологічні особливості жінок, обумовлюючи або в деяких випадках обмежуючи кількісні показники окремих видів злочинів, не виступають головними у поясненні детермінації злочинів. 1 все ж не можна не враховувати те, що жінки виявляються, наприклад, менш захищеними психологічно від різних ускладнень в їхньому житті. Основну масу злочинниць, які перебувають у місцях позбавлення волі, становлять жінки віком від 20 до 40 років, що пов'язано зі зміною соціального статусу жінок, їх соціальною незахищеністю, безробіттям, посадовим становищем та становищем у сім'ї. Понад третина жінок одружені, інші - незаміжні або вдови. Для жінок-злочинниць характер­на середня і середня спеціальна освіта. Зростає кількість злочинниць, які мають вищу освіту. Освітній рівень жінок завжди був вищий за такий у чоловіків, що взагалі характерно для населення нашої країни.

Переважна більшість жінок працездатні. Серед них робітниці і працівниці у галузі сільського господарства становлять близько половини; незначною є кількість службовців і тих, хто навчаються. Збільшується група злочинниць, які працюють у сфері підприємницької діяльності.

Серед засуджених збільшується частка іноземок і осіб без громадянства, що пояснюється, зокрема, незаконним проникненням емігрантів в Україну.

Що стосується кримінально-правових рис засуджених жінок, то частка раніше судимих становить переважну  більшість. Спеціальний рецидив  найбільш поширений серед жінок-алкоголічок. Переважній більшості засуджених призначено покарання у вигляді позбавлення волі від одного до п'яти років.

Одними з найбільш поширених  морально-психологічних рис жінок-злочинниць є алкогольна і наркотична залежність, дезадаптованість. Аналіз рецидивної злочинності жінок-алкоголічок і  наркоманок свідчить про те, що під впливом алкоголю і наркотиків зростає кількість судимостей, настає соціальна деградація особи, формується стійка психологія паразитизму, яка веде до нових злочинів. Більшість із засуджених, особливо неодноразово, втрачають зв'язок із сім'єю, дітьми, роботою, не мають житла, взагалі засобів до існування. Соціальна доля жінки-злочинниці є драматичною.

2.2. Причини та умови жіночої злочинності

Кримінологічна характеристика жіночої  злочинності, її помітні істотні  відмінності від чоловічої свідчать про вплив на них явищ біологічного характеру. Щодо ролі біологічних факторів у формуванні особистості людини, в тому числі особи злочинця, висловлюються різні думки. Тому природною є постановка проблеми біологічної відмінності жіночої злочинності від чоловічої. Ще у XIX ст. представники соціологічної школи у кримінології пояснювали менші злочинні прояви у жінок як їх фізичною слабкістю, так і відчуженням від громадського життя, замкненістю у колі сімейних обов'язків. Ясна річ, фізичні можливості для реалізації наміру вчинення, наприклад, насильницького злочину в жінки, як правило, більш обмежені порівняно з чоловіком. У ході сімейно-побутових чи іншої природи суперечностей жінка звичайно не може завдати чоловікові істотної шкоди. Але в той же час не слід забувати про те, що для жінок типовим є вчинення злочинів із заздалегідь обдуманим наміром. Давно було зазначено, що заздалегідь обдумане вбивство припускає відсутність боротьби з боку жертви і тому воно більш легке для фізично слабкішої статі. Що стосується вчинення корисливих злочинів жінками, то тут фізичні можливості істотної ролі не відіграють.

Певне відокремлення жінки від  інтенсивного соціального життя, без  сумніву, стимулює зростання жіночої  злочинності. Але тенденція до подальшої  емансипації жінки, більш активна її участь у матеріальному і духовному процесі життєдіяльності ведуть до соціального «перероблення» жіночої природи, деформації і деморалізації її особи. Жінка стає більш схильною вирішувати життєві проблеми шляхом вчинення злочину.

Прихильники антропологічної школи у кримінології наполягали на тому, що відмінність кримінологічних показників жіночої і чоловічої злочинності обумовлена генетичною природою жінки, певною мірою «біологічною її недорозвиненістю». Зараз, мабуть, ніхто не заперечує, що біологічні і психічні властивості жінки відіграють певну роль у формуванні її особистості. Більшість сучасних дослідників схильні стверджувати, що особистість - це соціально-біологічний продукт епохи. Особистість людини постійно формується (вдоскона­люється або деградує) під впливом біологічних, психологічних і соціальних обставин. Суспільство, щоправда, контролює головним чином соціальні реагування людини на зовнішні подразники і віддає пріоритет у причинному комплексі жіночої злочинності соціальним факторам. Дійсно, злочинна поведінка жінки, як і її правомірна поведінка, визначена наперед зрештою не її біологічною статтю, а соціальними умовами. Наше життя зовсім недосконале і сприяє не тільки законослухняній поведінці. Як показують численні приклади, жінка все більше засвоює ті форми суспільної поведінки, котрі раніше були прерогативою чоловіків. Негативні стандарти поведінки, характерні для злочинців-чоловіків (зловживання спиртними напоями, наркотиками, паразитизм, аморальність, бездуховність тощо), стають дедалі частіше притаманними і жінці-злочинниці.