Проблеми захисту інтелектуальної власності в міжнародному бізнесі

Завдання  з дисципліни міжнародна економіка 

Ессе  на тему

«Проблеми захисту інтелектуальної власності в міжнародному бізнесі» 
 
 
 
 

  За  етапами свого розвитку суспільство  подолало шлях від рабовласницького устрою через феодальний і капіталістичний  до сьогодення, що в західному світі визнається як «постіндустріальний», «інформаційний» або «технотронний» період.  На всіх перерахованих історичних етапах економічного розвитку суспільства власністю, за допомогою яких велося господарювання і отримувався прибуток, були, відповідно, раби, земля, капітал.

  Зрозумілою  є ініціатива з захисту власності, що виникла на певному етапі розвитку господарювання. Адже в основі виробництва лежить бажання не тільки заробляти, а й охороняти надбане. Таким чином природнім шляхом виникла юридична практика закріплювати права власників на підвладні їм засоби виробництва (землю, рабів, обладнання тощо).

      В основі існуючої «інформаційної» економічної  системи лежить новий технологічний  спосіб виробництва, насамперед інформаційно-інтелектуальні технології, знання, що з одного боку підносять прибутковість вироблених благ, а з іншого докорінно змінюють становище людини в суспільстві.

   В існуючих умовах саме інтелектуальний здобуток здатен потенціювати засоби виробництва і відтак виступає безперечною конкурентною перевагою в бізнесі. З набуттям такого сенсу інтелектуальний потенціал людини стає головною формою багатства в сучасному світі і визначає подальший розвиток економіки і суспільства в цілому.  По аналогії з правами на рабів, землю, засоби виробництва тощо інтелектуальний потенціал отримує статус власності і можливість бути переданим на певних умовах іншому об’єкту господарювання. Оскільки результати застосування інтелектуального потенціалу є потенційно прибутковою  власністю, то закономірно виникає необхідність її захисту від привласнення іншими особами.

  Результати інтелектуальної творчої діяльності являють собою оригінальну інформацію, яка є нематеріальним об’єктом, розміщеним на матеріальному носії, або втілена у певну об’єктивну форму і здатна до відтворення. Так само, як і у випадку з матеріальними об’єктами, передбачає визначеність у питанні, кому належатимуть доходи від використання цих об’єктів, тобто чиїм є право власності на інтелектуальний продукт.

Перше патентне право з’явилося в 1623 р., а прообраз сучасного авторського права Statute of Anne - у 1710 р.  Ці ранні документи були обмежені в своїх можливостях і могли застосовуватися лише по відношенню до декількох типів інформації.

  Термін  «інтелектуальна власність» (від англ. Іntellectual property) є юридичним і визначає всі тимчасово передані особі ексклюзивні нематеріальні права. Перш за все термін має на увазі тимчасове володіння авторськими і суміжними правами, володіння існуючими патентами і свідоцтвами на товарні знаки.

      В широкому розумінні означає закріплені законом часові виняткові права на результат інтелектуальної діяльності. Законодавство, що визначає права на інтелектуальну власність, встановлює монополію авторів на певні форми використання результатів своєї інтелектуальної або творчої діяльності, що можуть бути використаними іншими особами лише з дозволу перших.

   Поняття «Інтелектуальна власність» (далі ІВ) виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури.

  У XVIII –XIX століттях термін «інтелектуальна  власність» епізодично застосовувався юристами-теоретиками. У 1845 році суддя Окружного суду штату Массачусетс Чарльз Вудбарі (Charles Woodbury) вперше вжив термін «ІВ». В Європі вперше цей термін вжив Альфред Ніон (Alfred Nion) у своєму трактаті «Droits civils des auteurs, artistes et inventeurs» у 1846 році.

• Однак справжня історія терміну почалася 14 липня 1967 р. після створення в Стокгольмі Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Вона доклала багато зусиль для світового визнання для закріплення терміну, який є ключовою складовою частиною її назви. З 1974 р. ВОІВ є спеціалізованою установою ООН з питань творчості та

  У Конвенції, яка заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ) об’єктами інтелектуальної власності є права на:

- літературні,  художні і наукові твори

- виступи  виконавців, фонограмні програми  ефірного мовлення

- наукові  відкриття

- винаходи  у всіх галузях людської діяльності

- промислові  зв’язки

- товарні  знаки, знаки обслуговування, торговельні  найменування і позначення

- право  на припинення недобросовісної  конкуренції

- усі  інші права, що стосуються інтелектуальної  діяльності й виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

         Історично узвичайнено, що права на об’єкти інтелектуальної власності (далі ОІВ) поділяються на наступні типи об’єктів:

1. авторського права і суміжних прав: літературні, художні і наукові твори, виступи виконавців, фонограмні програми ефірного мовлення)
2. промислової власності (ОПВ): винаходи, промислові зв’язки, товарні знаки, знаки обслуговування, торговельні найменування і позначення. 

Наукові відкриття не належать ані до авторського  права, ані до промислової власності, оскільки жодне національне законодавство і жодний міжнародний договір не дають будь-якого права на власність стосовно наукових відкриттів. Право на припинення недобросовісної конкуренції і всі інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності у різних сферах регулюються відповідними національними законами та міжнародними договорами.

  Перелік ОПВ, зафіксований у Конвенції ВІОВ, неодноразово доповнювався, зокрема, Паризькою Конвенцією з охорони промислової власності 1996 р. корисними моделями, фірмовими найменуваннями, зазначеннями походження чи найменуваннями місць походження. Цей перелік приблизний характер і з розвитком інтелектуальної діяльності може бути доповнений у законодавстві окремих країн. Так, промислова власність трактується у найширшому сенсі та поширюється не лише на промисловість і торгівлю, а й на галузі сільського господарства та видобувної промисловості, а також на всі продукти промислового чи природного походження, а саме:

• сорти рослин і фруктів,
• породи тварин,
• назви лікеро-горілчаних, виноробних, тютюнових, пиво безалкогольних виробів,
• квітів тощо.

  Розвиток  науково-технічного прогресу, і зокрема  інформаційних технологій, обумовив включення до складу ОІВ, які регулюються  авторським правом інтелектуальної власності:

• програми для комп’ютерів
• доменні імена,
• бази даних,
• компонування (топологію) інтегральних мікросхем. 

  Право власності на інтелектуальний продукт  має деякі особливості порівняно  з аналогічними майновими правами  на матеріальні об’єкти. Це пов’язано  з особливістю господарського обороту інтелектуальних продуктів. Наприклад:

• вони не можуть бути відчужені від одної особи та передані іншій повною мірою, тобто в разі відчуження неможливе виключне володіння інтелектуальним продуктом: інформація входить до складу знань іншої людини і залишається в неї.
• інтелектуальна власність може бути втіленою у матеріальні або віртуальні об’єкти багато разів, вона не піддається фізичному зносу, її можна використовувати до того часу, аж поки вона не  застаріє морально внаслідок іншого винаходу.

  Регулюванню у даному випадку підлягає лише використання інтелектуального продукту, який правовласник може дозволити або заборонити. Саме це значно ускладнює усвідомлення сутності інтелектуальної власності.

  Інтелектуальний продукт може мати різні форми:

• літературні та художні твори,
• наукові відкриття, винаходи,
• результати технологічних і проектних робіт або нова технологія,
• зразки нової продукції, техніки й матеріалів,

послуги (науково-виробничі, консалтингові, економіко-фінансові, управлінські, маркетингові тощо).

  Особливість правового захисту винаходів-способів, які спрямовані на виготовлення продуктів, полягає у тому, що дія патенту  поширюється і на продукт, виготовлений безпосередньо цим способом.

  Твори, що не мають спеціального захисту, на практиці просто таки стають легкою здобиччю для порушників прав інтелектуальної власності. Проблема полягає у тому, що переважна більшість правовласників взагалі не в змозі відслідковувати розповсюдження та використання належних їм та охоронюваних законом об’єктів авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет. Твори, які виражені в електронній формі, є досяжними у цифровій мережі Інтернет та у зв’язку з цим можуть використовуватись необмеженою кількістю осіб.

   Необхідність  обговорення у межах ГАТТ питань, пов’язаних з охороною прав інтелектуальної власності, виникла у зв’язку зі стрімким розповсюдженням в міжнародному торговельному обігу копій та аналогів товарів, які законно захищені патентами, товарними знаками, авторськими правами. Недостатня ефективність національних систем охорони прав інтелектуальної власності призвела до значних диспропорцій у торгівлі та використовувалась деякими країнами в протекціоністських цілях. Підробка товарів та послуг, перетворившись у міжнародний бізнес, стала охоплювати дедалі ширший спектр товарів, причому створених як у розвинених країнах, так і у країнах, що розвиваються. Подібна практика стала причиною величезних фінансових втрат для промисловості ряду розвинених країн внаслідок недоотримання значної частини прибутку від експорту фірм-виробників оригінальної продукції.

   Перша спроба поставити питання щодо захисту  прав інтелектуальної власності  у рамках ГАТТ була здійснена у 1978 р. на Токійському раунду багатосторонніх  торговельних переговорів (1973-1979 рр.). Тоді США та ЄС виступили з ініціативою укласти відповідну угоду з інтелектуальної власності, насамперед стосовно фармацевтичної та хімічної продукції, а також програм електронних обчислювальних машин. У той час угода не була укладена, вирішення проблеми фактично було відкладено ще на десять років – до початку роботи СОТ.

   За  цей час посилилась об’єктивна необхідність створення міжнародної системи  захисту прав інтелектуальної власності  при Генеральній угоді з торгівлі товарами. Це було обумовлено:

• процесами глобалізації в світовій економіці, які стимулювали поширення доступу на зарубіжні ринки і, відповідно, вимагали підвищення мінімальних міжнародних стандартів захисту прав інтелектуальної власності;
• значним збільшенням питомої ваги високотехнологічних і наукомістких товарів в структурі світової торгівлі порівняно з минулим раундом переговорів;
• зростанням обсягів виробництва і реалізації (особливо на зарубіжних ринках) підробленої продукції (в першу чергу відомих в усьому світі брендів) законних виробників;
• збільшенням тиску з боку відомих світових експортерів з вимогами захисту їх прав інтелектуальної власності на зарубіжних ринках;
• неадекватністю заходів захисту інтелектуальної власності в межах Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO – World International Property Organization).

   На  мою думку основною рушійною силою  до незаконного використання результатів  інтелектуальної праці людини є  зростаючий попит на контрабандну продукцію (аудіо, відео продукція, комп’ютерні програми та ігри, тощо) як серед країн з відносно низьким рівнем життя, так і серед розвинутих країн.

   Ця  проблема піднімалася під час Уругвайського Раунду переговорів у 1986 р., коли на конференції в Пунта-дель-Есте представники країн-членів ГАТТ домовились про включення у порядок денний цього раунду питань торгових аспектів прав інтелектуальної власності. Метою цього було зменшення перешкод у міжнародній торгівлі при одночасному зростанні ефективності охорони прав на інтелектуальну власність. Питання були внесені в порядок денний, але на початку раунду країни, що розвиваються, з насторогою поставилися до пропозиції створення мінімальних стандартів захисту власників інтелектуальної власності, хоча і підтримували ідею проведення дискусії щодо підробленої і піратської продукції. Така позиція була цілком зрозуміла, оскільки менш розвинені країни очікували, що в результаті прийняття таких стандартів їм необхідно буде змінювати внутрішню політику щодо охорони прав інтелектуальної власності і, крім того, це могло привести до збільшення виплат за придбання ліцензій, що, в свою чергу, негативно вплинути на рівень собівартості і ціни виробленої за ліцензіями продукції. Однак з початком консультацій і переговорів пропозиції сторін зблизилися і серед питань, які потребували негайного вирішення сторони визначили наступні:

   - створення необхідних стандартів та принципів стосовно існування, обсягу та використання прав інтелектуальної власності (торговельні аспекти);

   - розробка ефективних засобів виконання цих прав;

   - порядок розв’язання суперечок між країнами щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності;

   - укладання тимчасових угод для реалізації досягнутих домовленостей.

   Слід  зазначити, що робота над визначеними  питаннями ґрунтувалась на досить солідній інституційній базі, яку складала низку конвенцій (понад 15 документів), що протягом більш ніж сторіччя розроблялися під егідою Всесвітньої організації інтелектуальної власності та організацій-попередників. Серед найбільш вагомих конвенцій, положення яких були враховані в новій Угоді слід зазначити Римську конвенцію (1961 р.), Паризьку конвенцію (1967 р.) та  Бернську конвенцію (1971 р.).

  Боротьба  за результати, що приносить ІВ спонукають аферистів на все більш креатині та шахрайські кроки. Останнім часом збільшилися випадки неправомірної реєстрації та утримання найменувань доменів, тотожних або схожих настільки, що їх можна сплутати із зареєстрованими торговельними марками, з метою їх комерційного використання або продажу власникам торговельних марок. Таке правопорушення отримало назву кіберсквотінгу (cybersquatting). Так, позаяк процедура реєстрації доменних імен є відносно недорогою, кіберсквотери реєструють десятки таких імен для реєстрації торговельних марок, фірмових найменувань, прізвищ відомих людей без їх згоди. Потім вони пропонують зареєстровані доменні імена безпосередньо компаніям-власникам торговельної марки за чималу винагороду.

   З 1999 р. ВОІВ надає послуги з регулювання  суперечок, що виникають за реєстрації і використання найбільш розповсюджених назв доменів в Інтернеті (.com, .net, .org).

  1 січня 1995 р. набрала чинності  Угода про торгівельні аспекти  прав інтелектуальної власності – ТРІПС (TRIPS – Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights), що стала одним із найважливіших результатів Уругвайського раунду переговорів (1986-1994 р.) у рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Виключна цінність Угоди визначається, принаймні, двома фактами, зокрема:

   - ставши органічною складовою  пакету документів щодо створення  Світової організації торгівлі, Угода значно розширила сферу  регулювання міжнародних торговельно-економічних  процесів;

   - базуючись на існувавших раніше багатосторонніх міжнародних угодах з питань захисту окремих видів прав інтелектуальної власності, Угода суттєво удосконалила систему захисту прав інтелектуальної власності, встановивши мінімальні стандарти щодо їх захисту.

   На  сьогоднішній день Угода ТРІПС є найбільш всеосяжною багатосторонньою угодою з інтелектуальної власності.

  Проте з самого виникнення ІВ критикувалася, як з боку окремих осіб, так і  організацій. До того ж критикувалися не лише виключні права, а й їх поєднання в єдине ціле.

  Вразливим місцем ІВ є теорія про те, що ідея приходить в голову комусь одному. Практика неодноразово демонструвала, що стан науки в певні моменти  часу можуть наштовхувати на відкриття  або винахід зовсім різних, не знайомих між собою людей, приблизно в один і той самий час. У випадку застосування поняття «ІВ» можливість користуватися фінансовими результатами від запатентованого винаходу (відкриття) і правом  судового позову може належати лише 1 особі, що перша заявила про свій винахід. Однак історія знає численні випадки, коли зафіксоване право ІВ було спірним мало відповідало реальному вкладу патентотримача в винахід (Попов і Марконі, Тесла і Едісон, тощо).

  Виступи проти ІВ особливо посилилися в 1980-1990 рр., починаючи з періоду розповсюдження цифрових технологій і Інтернета.  Так Фонд вільного програмного забезпечення виступає за права користувачів комп’ютерних програм і проти надмірного, з його погляду, обмеження їх авторськими правами і патентами.

  Electronic Frontier Foundation веде боротьбу проти порушень різноманітних прав і свобод – порушеннями, пов’язаними з реалізацією виключних прав ІВ, або здійснених під її предлогом. А з 2005 р. в Європі з’являються «Піратські партії», що ведуть боротьбу проти ІВ на загальнополітичному рівні.

  Сьогодні, коли сфера інтелектуальної власності  активно розвивається, спостерігається  ситуація, що призводить до збільшення кількості правопорушень, щодо порушення прав та законних інтересів на ті чи інші об'єкти права інтелектуальної власності. Найчастіше предметом таких правопорушень виступають майнові права на об'єкти інтелектуальної власності.

    На  думку багатьох вчених, що досліджують  стан та розвиток інноваційних процесів і, зокрема, охорони промислової  власності, в Україні закладено  лише підвалини законодавчої та нормативно-правової бази промислової власності, і часто  законодавство не відповідає потребам економічного розвитку держави, а також міжнародним нормам і вимогам. Незадовільним є рівень дотримання законодавства з охорони власності у господарській практиці. Саме тому міжнародний альянс поставив Україну першою у списку 58 країн з низьким стандартом охорони інтелектуальної власності.

  Реалізація  інноваційної моделі розвитку промисловості  в  Україні обумовлює особливу важливість захисту прав на ОПВ:

• винаходи
• корисні моделі
• промислові зразки
• знаки для товарів і послуг (торгові марки)
• фірмові найменування
• позначення місць походження товару.

     на  об’єкти інших сфер інтелектуальної  власності:

• наукові відкриття
• програми для комп’ютерів
• бази даних
• топологію інтегральних схем
• раціоналізаторські пропозиції
• ноу-хау
• право на захист від недобросовісної конкуренції.

    В цілому система законодавства України  у сфері інтелектуальної власності  є досить наповнена, та враховує світовий досвід. Однак більшість Законів  у Верховній Раді України з 2004 року не були переглянуті, і доопрацьовані  з урахуванням тенденції до інтеграції України до ЄС.

    Наявність багатьох неузгоджених питань і протиріч, суперечки, кількість яких все збільшується спонукає держави ініціювати обговорення різних аспектів цієї нової і досить складної ланки ринкового механізму. Так в рамках заснованого Всесвітнього Дня Інтелектуальної Власності в Україні відбувся форум, присвячений питанням комерційного використання об'єктів інтелектуальної власності у бізнес-структурах. Організаторами Форуму виступили науково-практичний журнал «Інтелектуальна власність» та Агенція «Точка зору» за ініціативи Всеукраїнської Асоціації патентних повірених України під патронатом ДДІВ. Захід налічував близько 100 учасників. Серед доповідачів перші та другі особи таких установ, як то

• Міністерство внутрішніх справ України,
• відділ науково-технологічної безпеки апарату Ради національної безпеки і оборони України,
• Фонд державного майна України,
• відділ захисту прав інтелектуальної власності Державної митної служби України,
• Всеукраїнське об'єднання суб'єктів авторських і суміжних прав «Оберіг»,
• НДІ інтелектуальної власності Академії правових наук України,
• Вищий господарський суд, 
• Всеукраїнська асоціація патентних повірених України
• Державний департамент інтелектуальної власності
• Центр інтелектуальної власності та передачі технологій НАН України
• представники патентно-юридичних Агенцій, лабораторії судових експертиз об'єктів інтелектуальної власності Київського НДІ, судових експертиз МЮ України, викладачі Інституту інтелектуальної власності і права, тощо.

  Основна увага приділяється протидії тиражуванню і розповсюдженню на території держави контрафактної аудіовізуальної продукції, а також викриттю фактів виробництва і розповсюдження фальсифікованої продукції з незаконним використанням товарних знаків відомих вітчизняних та зарубіжних виробників.

  Причини, з яких держави приймають національні  закони і приєднуються до регіональних чи міжнародних договорів, що регулюють права інтелектуальної власності зазвичай ґрунтуються на

• створити мотив для прояву ініціативи в створенні інновацій завдяки надання охорони стороною інновації
• надати винахідникам офіційне визнання,
• винагородити творчу діяльність
• створити сховище життєво важливої інформації
• сприяти росту як вітчизняної промисловості і культури, так і міжнародній торгівлі.

  Однак, на думку деяких дослідників, сьогодні захист ІВ дає побічний ефект. Основна мета сьогоднішньої системи авторського права – надати певним компаніям несправедливу владу над суспільством, котрою вони користуються для збагачення. Вартість інтелектуального вдосконалення закладається в ціну випущеного з використанням винаходу (вдосконалення тощо) продукту з зависокою ціною, яку мусить платити кінцевий споживач.

  Крім  того, у практиці реалізації прав на ОПВ часто виникають суперечності щодо визначення частини цінності інноваціонного продукту, яка створена завдяки використанню цих інноваційних ідей у виробництві. Проблема ускладнюється тим, що об’єктом ОПВ найчастіше є інноваційний продукт, у створенні якого використовуються не лише ОПВ, а й інші ресурси (матеріальні, трудові, фінансові, тощо), які належать іншим власникам.  Вартість такого вдосконалення досить важко однозначно оцінити з позиції її майбутньої цінності.

   Уведення  у господарський оборот будь-якого  майна обумовлює необхідність оцінки його вартості. Об’єкти ІВ (ОІВ) розглядаються як об’єкти громадянського, у тому числі господарського обороту, а отже, можуть бути об’єктами оцінки або входити до складу майнових комплексів підприємств та організацій. Проте в господарській практиці найчастіше оцінюються не самі  ОІВ, а права на них, при цьому оцінка прав на ОІВ залежить від цілей їх використання та багатьох інших факторів.

   Попереднім  етапом оцінки є аналіз відомостей про об’єкт оцінки, у процесі якого використовується така інформація:

   -     юридичний статус ОІВ,

   - характеристика ОІВ та продукту, виготовленого з його застосуванням;

   - техніко-економічні параметри продукту, виготовленого із застосуванням ОІВ,