Проблеми залучення іноземних інвестицій в Україну та шляхи їх вирішення

      МІНІСТЕРСТО ОСВІТИ УКРАЇНИ

      ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ФІНАНСІВ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ФІНАНСІВ І МІЖДУНАРОДНОЇ  ТОРГІВЛІ

      (ХІФ  УДУФМТ) 
 
 
 
 
 
 
 
 

      ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ 
 

з дисципліни:   Міжнародні фінанси 

Тема  роботи:   Проблеми залучення іноземних інвестицій в Україну та шляхи їх вирішення 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                             Виконала: студентка

        групи 31ф

Сарматицька Н. 

Перевірила: Пєнська І.А. 
 
 
 
 
 

Харків 2012

       ПРОБЛЕМИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ  ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНУ ТА ШЛЯХИ  ЇХ ВИРІШЕННЯ 

      У ринковій економіці інвестиції відіграють надзвичайно важливу роль у розвитку національного виробництва. Завдяки їм відбувається технічне переоснащення підприємств, удосконалюється продукція, здійснюється науково-дослідна робота – на рівні підприємства, на рівні держави – поліпшується її інвестиційний клімат, підвищуються показники конкурентоспроможності економіки в цілому.

      Надходження прямих іноземних інвестицій сприяє поліпшенню стану і результативності національного господарства, залученню  інноваційних технологій, створенню  нових робочих місць, налагодженню економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами, нарощуванню експортного потенціалу тощо.

      Тому  сьогодні питання залучення іноземних  інвестиційних ресурсів у економіку  України є надзвичайно актуальним, адже саме вони сприяють входженню в систему світового економічного господарства та формуванню власної ринкової інфраструктури.

      Інвестування  – це довгострокове вкладання  наявних коштів з метою одержання  вигоди в майбутньому. Постає питання, що краще: інвестувати наявні економічні ресурси чи все ж таки використати їх сьогодні. Зрозуміло, що очікувані вигоди в майбутньому мають бути значними, оскільки вони мають компенсувати інвесторові, по-перше відстрочку задоволення поточних потреб за допомогою цих економічних ресурсів, а по-друге, – ризик втрати вкладених ресурсів [5, с. 33].

      Інвестиції  в економіку України завжди мали місце, однак, можливо, не в бажаному обсязі. Як свідчить інформація, наведена в табл. 1, інвестиції мали номінальне зростання до 2008 р. включно, у 2009 р. відбулося різке скорочення, що було спричинено світовою фінансовою кризою та її наслідками. Динаміка інвестицій є нестабільною величиною, прив’язаною до загальної макроекономічної ситуації в країні. 

      Таблиця 1

Динаміка  інвестиційної активності в Україні, у фактичних цінах, млн. грн.[3]

      На  динаміку інвестиційної діяльності в Україні негативно впливає нестабільність законодавчої бази. Вітчизняна законодавча база має принаймні два основних недоліки: по-перше, нестабільність і ненадійність, по-друге, відсутність комплексності й наявність суперечностей у законодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську й фінансову діяльність об’єктів інвестування, тому стабільна нормативна база для іноземного інвестора є дуже важливою.

      Суттєвою перешкодою на шляху активізації інвестиційної діяльності є нерозвинутість механізму управління ризиками – їх мінімізація, страхування, хеджування, перерозподіл. На ступінь комерційного ризику впливають наступні фактори: попит на продукт, платоспроможність покупців, поведінка конкурентів, можливість вивезення своєї продукції з України в інші держави. За оцінками провідних спеціалістів Європи, підприємницький ризик інвестицій в Україну становить 80%. Саме він зумовлює незначний потік прямих інвестицій [7, с. 4].

      Специфічною економічною проблемою інвестування за кордон є ризик, пов'язаний з коливанням курсів валют, регулятивною структурою ї бізнес-кліматом у країні. У цьому аспекті Україна програє країнам Західної Європи, США, Канаді, меншою мірою – країнам Центральної Європи.

      Ще  одним чинником, який негативно впливає на інвестиційну діяльність є відсутність бажання вітчизняних інвесторів вкладати гроші у власну економіку, що є важливим індикатором для іноземних інвесторів. Така ситуація породжує дефіцит довгострокових фінансових ресурсів в економіці, без яких неможлива реалізація серйозних інвестиційних проектів.

      Розглянемо  тепер структуру інвестицій за видами економічної діяльності (табл. 2). 

      Таблиця 2

Динаміка  інвестицій у власний капітал  за видами економічної діяльності, освоєно (використано) у млн. грн. [3]

      Як  видно з даних табл. 2, найбільше  інвестицій надходило до таких галузей, як промисловість, операції з нерухомістю, діяльність транспорту та зв’язку, торгівля.

      Що  ж стосується структури іноземних  інвесторів в Україні, то вона є далеко не оптимальною та зовсім не відповідає структурі інвесторів, які діють  у розвинутих країнах. Переважна  маса іноземних інвесторів в Україні просто намагається поліпшити свій фінансовий стан за рахунок операцій на українському ринку. За своїм якісним складом лише 15% закордонних фірм, які розгортають свою діяльність на території країни, можуть розглядатися як надійні партнери. Обережність же західних партнерів щодо великих інвестицій пояснюється відсутністю надійних гарантій їх захисту. Насамперед, інвесторів в Україні цікавлять сировина, продукти хімічної промисловості, невикористані відходи та вторинні ресурси [1, с. 197].

      Загалом, у 2011 р. прямі іноземні інвестиції в  Україну надійшли із 119 країн світу. Вже кілька років поспіль лідерами прямого іноземного інвестування в  українську економіку залишаються 10 промислово розвинутих країн, які  є постачальниками більше 83% загального обсягу прямих інвестицій в економіку України. Географічна структура іноземних інвестицій свідчить про наявність серед головних інвесторів – Кіпру та Віргінських островів – офшорних зон, з яких не стільки надходять дійсно іноземні інвестиції, скільки повертається нелегально «виведений» український капітал.

      Отже, основними країнами-донорами прямих іноземних інвестицій для України  є Російська Федерація, Сполучені  Штати Америки та країни Європейського  союзу (рис. 1) [3]. 

      Рис. 1. Структура прямих іноземних інвестицій в економіку України за основними країнами-інвесторами  

      Залучення іноземних інвестиційних ресурсів до економіки України має як позитивний, так і негативний вплив на її розвиток. Аналіз соціально-економічних досягнень окремих зарубіжних країн дав змогу обґрунтувати переваги та недоліки залучення й функціонування іноземного капіталу (рис. 2).

      Рис. 2. Переваги та недоліки залучення іноземного капіталу в економіку.  

      На  активність інвестиційної діяльності в країні впливає її інвестиційний клімат, інвестиційна привабливість. Чим вища в рейтингу інвестиційна привабливість країни чи об’єкта інвестування, тим швидше та у значних обсягах будуть надходити інвестицій. Таким чином, можна стверджувати, що інвестиційний клімат та інвестиційна діяльність у країні тісно пов’язані між собою. На стан інвестиційного клімату в країні впливає безліч факторів, однак формування сприятливого інвестиційного клімату є визначальним завданням державної політики у сфері інвестиційної діяльності.

      Оцінювання  інвестиційного клімату коливається  в межах від сприятливого до несприятливого. Сприятливим вважається інвестиційний клімат, що сприяє активній інвестиційній діяльності, яка стимулює прибутки капіталу. Несприятливий інвестиційний клімат підвищує ризик для інвесторів, що призводить до відтоку капіталу та затухання інвестиційної діяльності. Ефективність інвестиційної політики вимірюється зміною інвестиційного клімату в більш сприятливий бік і приводить до активізації інвестиційної діяльності. У свою чергу, сприятливий інвестиційний клімат впливає на інвестиційну політику в бік її подальшого вдосконалення [2, c. 146].

      Для оцінювання сучасного інвестиційного клімату в Україні звернемо увагу на міжнародні рейтинги ведення бізнесу та конкурентоспроможності, які відображають загальносвітові тенденції та порівнюють розвиток певної економіки країни із загальносвітовими тенденціями та з іншими економіками за основними показниками (табл. 3). 

Таблиця 3

Міжнародні  рейтинги: їх суть та місце України [4]

      Як  видно з рейтингів, Україна перебуває «у хвості», що свідчить про несприятливий інвестиційний клімат і як результат інвестор не зацікавлений вкладати кошти в країну з низькою інвестиційною ефективністю, з високим рівнем корупції, зі слабкою захищеністю прав власності тощо.

      Система податкових і митних пільг передбачає податкові канікули, зниження ставок оподаткування в разі реінвестування отриманого прибутку чи інвестування у певні регіони й галузі, захист від подвійного оподаткування, а також звільнення від митних зборів на імпорт новітніх машин та обладнання, технологій, ноу-хау, експорту продукції власного виробництва для покриття валютних витрат або зменшення цих зборів. У спеціальних економічних зонах діє ще розвиненіша система податкових і митних пільг, спрощення адміністративних процедур. Це, зокрема, зміцнення позицій національної грошової одиниці, її конвертованість; можливість для підприємств, створених з участю іноземних інвесторів, вільно конвертувати отримані доходи; користування банківською системою країни; надання державних кредитів для інвестиційних проектів у пріоритетні сфери. Інформаційне забезпечення й центри допомоги іноземним бізнесменам мають інформувати інвесторів про різні проекти й умови їх здійснення за кордоном, систему оподаткування за кордоном, систему оподаткування, адміністративно-правові процедури господарської діяльності.

      Держава намагається виправити ситуацію, яка склалася у сфері фінансування інвестицій, про що свідчать такі базові принципи Концепції Державної програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011–2015 рр. [6]:

• послідовна децентралізація інвестиційного процесу;
• перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;
• фінансування об’єктів, будівництво яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;
• здійснення відповідними державними органами контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;
• удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;
• збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб’єктів господарювання у фінансуванні інвестиційних проектів;
• виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки, за адресним принципом;
• надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переоснащенню та реконструкції діючих підприємств;
• розширення мішаного фінансування інвестиційних проектів;
• впровадження системи страхування інвестицій.

      На  наш погляд, не всі задекларовані в Концепції принципи можуть бути ефективно реалізовані найближчим часом. Наприклад, принцип збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб’єктів господарювання у фінансуванні інвестиційних проектів навряд чи буде реалізовано в найближчому майбутньому через дефіцитність фінансових ресурсів у підприємств та низький рівень їх прибутковості. Також викликає сумніви реалізація принципу впровадження системи страхування інвестицій, оскільки реалізація цього принципу в примусовому порядку навряд чи дасть позитивний ефект, а для розвитку добровільного страхування інвестицій має бути готовий власне страховий ринок, який на сьогодні все ще не оговтався від фінансової кризи.

      На  основі названих принципів у Концепції обґрунтовані напрями інвестиційної політики (рис.3) на найближчий термін (2011–2015 рр.).

      Таким чином, огляд вищенаведених напрямів формування державної стратегії  інвестиційної діяльності показує, що вони охоплюють важливе коло питань, вирішення яких дозволить суттєво поліпшити інвестиційне середовище і на цих засадах значно прискорити процеси капіталізації економіки.

      Рис. 3. Напрями інвестиційної політики в Україні на 2011–2015 рр. 

      В той же час вищенаведені програмні  документи не зачепили ряд дуже принципових питань, які доводиться постійно вирішувати, фахівцями сфери інвестиційної діяльності. Задля покращення інвестиційного клімату в Україні, тим самим активізування притоку іноземного капіталу в Україну, доцільно реалізувати державну політику, яка здійснювалася б за такими напрямами:

• забезпечення надійного інституційного захисту прав інвесторів;
• вдосконалення нормативно-правової бази підприємницької та інвестиційної діяльності;
• сприяння розвитку науки, науково-технічної та інноваційної діяльності;
• вдосконалення системи корпоративного управління та процедури банкрутства;
• розробка скоординованої державної політики у сфері державних запозичень;
• вдосконалення державної політики у сфері приватизації державних підприємств та її реалізації;
• реформування діючої амортизаційної та податкової системи в Україні;
• створення в Україні дієвого механізму протидії корупції;
• розвиток фінансової сфери.

      Сьогодні перед Україною постає завдання покращення її інвестиційного клімату, що приведе до активізації інвестиційної діяльності, а це можливо лише за рахунок розробки, формування та впровадження ефективної державної інвестиційної політики. Потрібно на державно-правовому рівні уточнити питання про концесії (визначення можливостей отримання прибутку іноземними інвесторами від розвідування, розробки, видобування й експлуатації природних ресурсів). Потребує найретельнішого обґрунтування й система валютного регулювання. Потрібно видати інформаційні бюлетені й рекламну літературу з проблем іноземного інвестування, створити комп’ютерну мережу для обміну інформацією, систему статистичної інформації. Доцільно підтримувати інвестиційні проекти, спрямовані на розвиток приватного сектору, організовувати вставки інвестиційних проектів, створювати контрактові біржі.

      Одним із важливих шляхів залучення інвестицій в Україну є вітчизняні й міжнародні інвестиційні фонди. Іноземний капітал  потрібен насамперед у таких сферах економіки, активізація нарощування  виробничого потенціалу яких сприятиме  виведенню країни із кризи, усуненню соціального напруження в суспільстві та подоланню залежності економіки від імпорту. 

       Список використаної літератури: 
 

1. Вовк С. Міжнародні потоки прямих іноземних  інвестицій та участь України в них / Вовк С.// Журнал європейської економіки. – 2009. – №6. – С. 191-216.
2. Геєць В. М. Інноваційні перспективи України / В.М. Геєць, В.П. Семиноженко. – Харків: Константа, 2006. – 272 с.
3. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/
4. Міжнародні рейтинги України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Міжнародні_рейтинги_України
5. Пилипенко Г.М. Інноваційно-інвестиційна діяльність та її регулювання в економіці України. – Д.: НГУ, 2010. – 150 с.
6. Про затвердження Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/389-2011-%D0%BF
7. Харламова Г.О. Інвестиційна позиція та перспективи інтеграції України у міжнародний інвестиційний простір / Харламова Г.О. // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. - № 20. – С. 3-8.