Проблеми зайнятості і безробіття в Україні. Шляхи їх вирішення

План

1. Вступ

2. Теорія зайнятості і  безробіття

    2.1 Сутність зайнятості та її визначення. Теорії зайнятості

    2.2 Безробіття як соціально – економічне явище

3. Аналіз зайнятості і  безробіття в Україні

4. Проблеми зайнятості  і безробіття в Україні. Шляхи  їх вирішення

   4.1 Сутність економічної діяльності держави в сфері регулювання зайнятості

    4.2 Роль та значення служби зайнятості, її функціонування в Україні

   4.3 Державне регулювання зайнятості в Україні

5. Висновки

6. Список літератури

Вступ

Однією з соціально - економічних  проблем в умовах ринкової трансформації  економіки України є формування національного ринку праці. Перехід  від командно - адміністративної системи  до ринкової супроваджується зростання  рівня та тривалості безробіття, розвитком  вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо.

В Україні існють величезні  можливості для підвищення рівня  зайнятості – розвиток приватного підприємництва, малого бізнесу, сфери  послуг, фермерства, всієї ринкової інфраструктури.

Головною умовою формування та ефективного функціонування національного  ринку праці є пришвидшення економічних  реформ в Україні. Ефективна структурна перебудова національної економіки  через реструктуризацію збиткових підприємств, відмову від практики м'яких бюджетних обмежень, реальне застосування інституту банкрутства дала б змогу підвищувати мобільність робочої сили, продуктивність праці та заробітну плату. Ці заходи в поєднанні з розвитком перспективних галузей економіки, малого та середнього бізнесу сприяли б зменшенню прихованого безробіття, працевлаштуванню вивільненої надлишкової робочої сили на новостворених робочих місцях зі стабільною виплатою заробітної плати. Такі заходи не допускали б надмірного зростання безробіття і не індукували б застійного безробіття.

2. Теорія зайнятості  і безробіття

    2.1 Сутність зайнятості та її визначення. Теорії зайнятості.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

У відповідності з Законом  України "Про зайнятість населення" відносини зайнятості в Україні ґрунтуються на таких принципах:

- виключне право громадян  розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов'язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини працювати чи не працювати, а якщо працювати — то там і стільки, де і скільки це їй потрібно.

- створення державою умов  для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи у відповідності з Конституцією України.

Закон України "Про зайнятість населення" закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості: забезпечення рівних можливостей всім громадянам України незалежно від національності, статі, віку, соціального положення, політичних і релігійних переконань у реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; розвиток людських ресурсів; попередження масового і скорочення тривалого безробіття; підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвиткові їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці; забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, включаючи спеціальні заходи для громадян, що мають особливі труднощі в пошуку роботи; заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо.

Повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього  поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забезпечує нормальне життя.

Ефективно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. В зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

Зайнятість населення  України забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної  політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

В економічній науці існують  такі теорії зайнятості:

- класична,

- кейнсіанська,

- неокласична, 

- монетаристська,

- інституціоналістська,

- марксистська.

Класична теорія зайнятості XIX ст. пов'язана з іменами Д. Рікардо, Дж. Мілля та В. Петті. її автори вважали, що ринок має всі можливості для ефективної кооперації усіх процесів, пов'язаних із зайнятістю, забезпеченням повного використання ресурсів праці, якими володіє суспільство. Держава не повинна втручатись у процеси, що відбуваються, оскільки в ринкових умовах об'єктивні закони управляють економічними явищами у суспільстві.

За теорією ДУК. Кейнса, ринок праці характеризується постійною  рівновагою. Основним регулятором зайнятості є держава, яка впливає на сукупний попит на товари і послуги та на працю. Ціна є не регулятором ринку  праці, а результатом співвідношення між попитом і пропозицією. Послідовники Дж. Кейнса пояснюють безробіття скороченням  сукупного попиту.

На відміну від кейнсіанців  представники неокласичної теорії (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Пері, Р. Холл та ін.) вважали, що ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто  регулятором ринку є ціна робочої  сили (заробітна плата), яка регулює  попит і пропозицію робочої сили. Якщо попит перевищує пропозицію, працівники пропонують свої послуги  за дедалі більші ставки заробітної плати, і роботодавці змушені платити  заробітну плату, вищу за ринкову. У  такий спосіб установлюється рівновага, підвищується зайнятість населення.

Монетаризм (Μ. Фрідмен, Φ. Маклуп, Л. Роббінс та ін.) ґрунтується на необхідності "природного" рівня  безробіття, жорсткої структури цін  на робочу силу. Представники цієї концепції  вважають, що досягнення ринкової стабільності і рівноваги можливе в умовах вільної конкуренції на ринку  з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави і профспілок. Урівноваженню ринку, на їх думку, може сприяти використання механізму  грошово-кредитної політики (облікова ставка центрального банку, розміри  обов'язкових резервів комерційних  банків на рахунках центрального банку).

Інституціоналістська теорія пояснює характер зайнятості особливостями  динаміки окремих галузей і професійно-демографічних  груп. Особлива увага приділяється не макроекономічному аналізові  ринку праці, а аналізу професійних  структур і галузевих відмінностей у структурі робочої сили, рівнях заробітної плати.

Марксистська теорія наголошує, що зайнятість населення визначається загальними ринковими закономірностями. Згідно з цією теорією, товар "робоча сила" в процесі праці створює  вартість, а вартість усіх інших  ресурсів лише переноситься на нову вартість працею. Окрім того, робоча сила як товар  впливає на співвідношення попиту і  пропозиції та на свою ринкову ціну.

2.2 Безробіття як соціально – економічне явище

Безробіттям називається  соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

Безробіття є проблемою, що безпосередньо відбивається на особі, що не може знайти споживача на свою робочу силу на ринку праці, на її родині, формує помітне психологічне навантаження навіть на тих, хто має роботу. Досить зазначити, що наявність у домогосподарстві хоча б одного безробітного збільшує імовірність бідності наполовину, двох — в 2,3 рази, а трьох та більше — в 2,6 рази. Але втрата роботи для більшості людей означає не лише втрату головного джерела доходів, а й психологічну травму.[9]

Безробіття має вагомі наслідки і для суспільства в  цілому:

- необхідність економічного  утримання певної кількості людей, що не вносять відповідного внеску до валового продукту;

- зростання демоекономічного  навантаження на робочу силу (рівень  демоекономічного навантаження  вимірюється співвідношенням економічно неактивних або непрацездатних і відповідно економічно активних або працездатних контингентів), причому за рахунок населення працездатного віку, чиї потреби значно перевищують аналогічні потреби дітей чи осіб похилого віку;

- суттєву соціальну напругу,  обумовлену існуванням в суспільстві маргінальних груп населення (їх склад поповнюють насамперед безробітні).

Головними причинами сучасного  досить високого рівня безробіття в країнах перехідної економіки є такі:

- спад економіки і відповідне  скорочення сукупного попиту  на робочу силу; вплив цього  циклічного чинника був посилений  утриманням надлишкової робочої  сили на більшості підприємств  до початку перехідного процесу; 

- структурні зрушення (не  лише міжгалузеві, а й секторальні  та внутрішньогалузеві та регіональні), зокрема в Україні протягом перехідного періоду спостерігається прискорене скорочення попиту на робочу силу технічної кваліфікації і збільшення потреби в економістах, юристах, менеджерах; цілком імовірно, що через 2-3 роки від початку економічного зростання структура попиту на робочу силу зміниться, як це відбулося в Польщі, Чехії, Угорщині; результатом таких структурних зрушень є якісна невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній;

- рух робочої сили (професійний,  соціальний, регіональний).

Основний чинник безробіття в економічно розвинених країнах  — науково-технологічний прогрес  та запровадження нових технологій — впродовж 90-х років помітного впливу на скорочення попиту на робочу силу в Україні, як і в більшості країн перехідної економіки, не здійснював. Пояснюється це передусім вкрай низькими інвестиціями і низьким рівнем запровадження сучасних технологій в економіку країни.

Визначення безробітних  за методологією Міжнародної організації праці відрізняється від прийнятого у вітчизняній практиці.

Безробітні у визначенні МОП— особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

- не мають роботи (прибуткового  заняття);

- активно шукають роботу  або намагаються організувати  власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували обстеженню, тобто здійснюють конкретні кроки протягом останніх 4-х тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом сил на власному підприємстві;

- готові приступити до  роботи впродовж 2-х найближчих  тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних 2-х тижнів.

До категорії безробітних  відносяться також особи, які  не шукають роботу через те, що вже  її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості.

Згідно з вітчизняним  визначенням безробітнимиє тільки зареєстровані в державній зайнятості особи працездатного віку, які не мають роботи та заробітку, шукають роботу та здатні приступити до підходящої роботи.

За останні роки рівень безробіття в Україні неухильно  скорочується. Якщо в 2000 році він дорівнював 11,6% економічно активного населення, то за І півріччя 2007 року в цілому по Україні він склав 6,6%. Цей показник нижчий, ніж у середньому по країнах Євросоюзу, який там становить 7,1 %. Основними умовами для віднесення людей до категорії безробітних є відсутність роботи, активний її пошук і готовність приступити до неї. Безробітні можуть шукати роботу самостійно або за сприяння державної служби зайнятості. Такий показник, як «Рівень зареєстрованого безробіття», враховує лише частину осіб, зареєстрованих у державній службі зайнятості, в загальній чисельності населення працездатного віку. Станом на 1 жовтня 2007 року рівень зареєстрованого безробіття складав 2,1%. Показники «Рівень безробіття (визначений за методологією МОП)» і «Рівень зареєстрованого безробіття» розраховуються за різною методологією і тому не суперечать один одному, а відображають різні явища на ринку праці. «Рівень безробіття (за методологією МОП)» – це загальна ситуація щодо безробіття, а «Рівень зареєстрованого безробіття» – це питома вага громадян, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні, серед чисельності населення працездатного віку. Такого показника, як «прихований рівень безробіття», не існує, як не існує й показника «офіційний рівень безробіття». Всі дані, що озвучуються і публікуються Державним центром зайнятості і Державним комітетом статистики, є відкритими.

Загальний рівень безробіття в Україні приблизно відповідає параметрам таких країн, як Іспанія, Італія, Франція. Проте, специфічним  проявом безробіття в Україні  є висока частка людей, які вимушено працюють в режимі неповної зайнятості, тривалий час перебувають в неоплачуваних відпустках або не отримують заробітної плати протягом кількох місяців.

В Україні — як і в  ряді інших країн перехідної економіки — спостерігається протилежна ситуація. На відміну від зареєстрованого безробіття, де і досі домінують жінки, хоча їх питома вага в порівнянні з початком реєстрації значно знизилась, рівні жіночого безробіття, визначеного за методологією МОП, в Україні стабільно нижчі, ніж чоловічого.

У вивченні явища і проблем  безробіття велика увага приділяється аналізу його видів. Є такі основні види безробіття:

- структурне,

- фрикційне 

- циклічне безробіття.

Структурне безробіття виникає  при масштабних структурних зрушеннях  економіки, швидкій зміні структури  потреби в робочій силі. Неминучість цих процесів обумовлює те, що цілий ряд дослідників вважає і технологічне, і структурне безробіття формою природного.

Структурне безробіття на практиці проявляється в якісній  невідповідності попиту на робочу силу її пропозиції поза залежністю від співвідношення суто кількісних параметрів. Це призводить до принципово різних рівнів безробіття серед різних соціодемографічних і професійних груп.

Фрикційне безробіття, яке ще називають безробіттям руху, пов'язане з тим, що встановлення рівноваги між пропозицією робочої сили і попитом на неї потребує певного часу, зокрема на пошук робочого місця, яке відповідає вимогам безробітного та його кваліфікації. І чим більше розрізняються вакантні робочі місця за своїми умовами, платнею тощо, тим більше різноманітних варіантів вибору постає перед пошукувачем роботи і тим більшим (за інших рівних умов) буде термін пошуку.

Головною ознакою фрикційного  безробіття є його короткостроковість: за звичай тривалість фрикційного безробіття не перевищує 4-5 тижнів. В США, наприклад, наприкінці 80-х років при загальному рівні безробіття 5,5-6,5% (біля 7 млн. осіб) приблизно половина була без роботи менше 5 тижнів.

В Україні фрикційне безробіття відіграє відносно незначну роль у  формуванні загальних масштабів  незайнятості. Тільки 2,6% безробітних (за методологією МОП) мали перерву в роботі менше 1 місяця. Істотно відрізняються тільки особи до 20 років — частка тих, хто має перерву в роботі до 1 місяця. Частка безробітних до 1 місяця є дещо вищою серед жінок, оскільки вони, як правило, мають менші вимоги до оплати праці, престижності тощо і відповідно скоріше погоджуються на запропоноване робоче місце.

Високий рівень фрикційного  безробіття, як правило, не призводить до зубожіння охоплених ним і відповідно до суттєвої соціальної напруги в суспільстві, не викликає необхідності змінювати звичний спосіб життя. Перш за все, фрикційне безробіття відбиває як швидкі зрушення в попиті на робочу силу (насамперед, якісні), так і в її пропозиції, тобто, є ознакою динамічності ринку праці.

Циклічне безробіття –  безробіття, викликане спадом виробництва. Коли сукупний попит на товари і  послуги зменшується, а безробіття росте;

Також до видів безробіття відносять ще такі види:

- Природнє безробіття 

- Інституційне безробіття 

- Вимушене безробіття 

- Технологічне безробіття 

- Регіональне безробіття 

- Застійне безробіття 

Природне безробіття функціонування ринкової економічної системи, що спирається на принципи вільного вибору і носіїв (власників робочої сили) і її споживачів, як свідчить аналіз, виявляється найбільш ефективним в умовах існування певного резерву трудоактивного населення. Масштаби такого резерву визначаються конкретними економічними і соціально-демографічними особливостями регіону. Але штучна підтримка високого, економічно невиправданого рівня зайнятості неминуче супроводжуються низькою ефективністю виробництва, інфляцією попиту. Навпаки, надмірно високий рівень безробіття викликає посилення економічного розшарування суспільства, зубожіння окремих груп населення, тиск на державний бюджет, покликаний необхідністю забезпечення не-маєтних, нарешті, практично неминучі соціальні конфлікти.

Природне безробіття складається  із фрикційного, пов'язаного зі зміною місця роботи, і інституційного,що породжується системою організації регіональної економіки, насамперед правовою системою.

Інституційне безробіття, або безробіття очікування, безпосередньо пов'язане з державною політикою ринку праці, зайнятості, з системою оподаткування, гарантованим мінімумом оплати праці, системою соціального забезпечення, розмірами і порядком надання допомоги по безробіттю, поінформованістю населення щодо наявних вакансій і можливостей. Можна вважати, що Інституційне безробіття стрімко зростає з поширенням соціального компоненту в ринковій економічній системі.

Слід підкреслити, що на відміну  від інших видів, Інституційне безробіття існує тільки в зареєстрованій формі, оскільки воно так чи інакше пов'язане  з виплатами соціальної допомоги.

Окремою частиною інституційного безробіття є реєстрація в службах  зайнятості осіб, які реально не пропонують свою робочу силу на ринку праці і не потребують допомоги в працевлаштуванні, але потребують відповідної довідки для отримання інших видів соціальної допомоги. Це може бути допомога на дітей, на оплату різних послуг (житлово-комунальних, медичних, навчальних тощо).

Вимушене безробіття. На відміну від природного безробіття, що як правило, є певною мірою добровільним і не призводить до суттєвих негативних наслідків, вимушене є довготривалим, викликає необхідність повних або часткових змін способу життя В складі вимушеного безробіття розрізняють технологічне, структурне І регіональне.

Технологічне безробіття. Технологічне безробіття формується внаслідок запровадження нових технологій, головним чином на тих виробництвах і операціях, де заміна працівника машиною найбільш вигідна. Однак запровадження нових технологій не лише призводить до вивільнення робочих, а й створює нові робочі місця. Тобто масштаби технологічного безробіття, як правило, нижчі за скорочення попиту на робочу силу внаслідок технологічного прогресу. Так, нині в США на кожні 160 тис. Скорочених робочих місць припадає 140 тис. знов створених.

Регіональне безробіття. Регіональне безробіття обумовлене переважно концентрацією в окремих територіальних одиницях таких галузей економіки, для яких характерне найбільше скорочення потреби в робочій силі. В Україні найвищі рівні безробіття (за методологією МОП) спостерігаються на Буковині (19,2%), найнижчі — на Вінниччині (8,2%). І хоча усталеного критерію кваліфікації безробіття як регіонального не існує, в практиці застосовується 20-25%-вий поріг. Таким чином, можна вважати регіональним безробіття тільки в Чернівецькій області.[14]

Застійне безробіттяБезробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціологів після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце. Щодо молоді, то цей період зменшується вдвічі. Статистика виділяє тих, хто не має роботи довгий період часу: понад 6 місяців (так зване тривале безробіття) і понад 12 місяців (застійне безробіття).

Спираючись на ситуацію в  Україні доводить наявність зв'язку між зростанням безробіття та введенням тих чи інших потужних заходів адресної соціальної допомоги, які безпосередньо на безробітних і не спрямовувались. Передусім це — запровадження «Програми субсидій на оплату житлово-комунальних послуг та палива ». Сім'ї, які претендують на цей вид допомоги і мають в складі осіб працездатного віку, повинні представити довідки про заробітну плату, а непрацюючі — з служби зайнятості про реєстрацію. Відповідно досить численна група осіб, які не пропонують свою робочу силу на ринку праці, не претендують на допомогу по безробіттю і не потребують працевлаштування, тобто фактично не є безробітними, почали реєструватись.

Природна норма безробіття – це цілком ясно, що природне безробіття визначається конструкцією сучасного ринку робочої сили, регулюється його механізмами. М.Фрідмен, що заложив підвалини аналізу природного безробіття, ототожнював його норму з таким «рівнем безробіття, що є сумісним з реальними природними умовами функціонування ринку праці».

Для України, з її відносно низьким рівнем мобільності робочої сили, норма природного безробіття, ймовірно, може бути прийнятою на рівні 3,5-4%.[14]

В Україні найвищі рівні  безробіття характерні для кваліфікованих робітників з інструментом і робітників сфери обслуговування та торгівлі, що віддзеркалює спад виробництва в промисловості і скорочення попиту на робочу силу в сфері обслуговування внаслідок приватизації і стагнації обсягів виробництва. В найближчій перспективі реформування аграрного сектору неминуче призведе до стрімкого зростання безробіття і серед робітників сільського господарства.

Як і в більшості  інших країн СНД, в Україні, різновидом структурного безробіття є конверсійне. Таке безробіття пов'язане з перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу та скороченням збройних сил. За Законом про зайнятість передбачені посилені соціальні гарантії для осіб, що втратили роботу в зв'язку з реорганізацією виробництва. Але згадані гарантії пов’язані переважно з додатковими розмірами допомоги і не можуть вирішити проблем зайнятості в умовах структурної перебудови. Винятком є система перенавчання колишніх військовослужбовців.

Як правило, більше страждають від перерви в роботі особи  старшого віку, які все життя працювали, звикли до такого статусу, вважають його незмінним (особливо таке уявлення про гарантовану довічну зайнятість характерне для людей, чия психологія була сформована за часів адміністративно-командної економіки) і не в змозі змінити свою професію або, навіть, і кваліфікацію.

Молодь, як свідчать соціологічні дослідження, швидше адаптується до нової ситуації, легше погоджується на перекваліфікацію, скоріше знаходить собі роботу у незареєстрованому секторі економіки.

В більшості країн світу  застійне безробіття більше притаманне жінкам, ніж чоловікам. В Україні ж рівні застійного безробіття — як, власне, і всі інші показники, визначені за методологією МОП і не пов'язані з реєстрацією — серед жінок нижчі.

Критичний рівень безробіття. Якщо безробіття в країні або в окремому регіоні загрожує соціальною кризою (вибухом), вважається, що воно досягло критичного рівня. Визначається цей рівень (інколи його називають порогом) дією цілої низки факторів:

- загальною чисельністю  безробітних; 

- чисельністю безробітних  протягом тривалого часу (як правило, більше року);

- наявністю у безробітних  інших джерел існування (доходу) або власності; 

- питомою вагою молоді  в складі безробітних; 

- системою соціального  захисту безробітних; 

- наявністю політичного  каталізатора;

- особливостями соціопсихологічного  клімату в суспільстві. 

Зрозуміло, що чим більша чисельність населення не має  роботи, насамперед протягом тривалого часу, тим нижчим є поріг, тобто тим нижчий рівень безробіття суспільство може пережити без соціальної катастрофи. Значною мірою підвищує цей поріг наявність інших джерел доходу або будь-якої власності.

Найвищий відомий в  історії рівень безробіття, пережитий  країною без видимої соціальної напруги, це 28% безробіття в Іспанії наприкінці 80-х. За звичай можна розраховувати на більш гостру ситуацію: потенційно небезпечним є рівень безробіття в 18-20%.[14]

Що стосується України, то виходячи з реальної ситуації на ринку  праці, поширеності зайнятості на земельних  ділянках і інших нерегламентованих  форм трудової активності, обмеженого соціального захисту безробітних тощо, можна розраховувати на критичний поріг на рівні 15% по Україні в цілому, і приблизно 10-12% — в Донбасі.[14]

3. Аналіз зайнятості  і безробіття в Україні

Громадяни України хочуть почути від керівників країни правду: «Скільки громадян змушені виживати без роботи?» Влада у відповідь  оперує цифрами, які дуже далекі від  правди.

Уряд не визнає, що саме через  відсутність роботи 7 мільйонів наших  співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Він не включає до складу безробітних ні 2 мільйони селян, які  живуть лише із присадибного господарства, ні тих, котрі працюють на «чверть  ставки», ні тих, що мають тимчасові  підробітки. За допомогою статистичного  шахрайства нам демонструють фальшиве благополуччя, яке приховує справжній  масштаб безробіття.

У країнах, де влада чесна  зі своїми громадянами, безробітними вважаються всі, хто хоче працювати й не може знайти роботу. У Росії таких – 9,2%, у Польщі – 19,2%, у Чехії – 7,8%, в Італії – 8,2%, у Португалії – 8,7%. В Україні декларується рівень безробіття у 3,6%, і влада запевняє громадян, що відбувається небачене в Європі «економічне диво».

Уряд правління в Україні  звітує, що 2006 року економіка зросла на 14 %. Але робочих місць побільшало тільки на 1%!

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в майбутньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти.