Проблеми зайнятості та безробіття в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

економічний факультет

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Індивідуальна робота

з дисципліни: Політична економія

на тему: «Проблеми зайнятості та безробіття в Україні»

  Виконала: студентка

групи ФК-14-4

Філь К.Г.

                                                                                       Перевірив:

                                                                                      Пампуха С.І.

Дніпропетровськ – 2014

ЗМІСТ

Вступ                                                                                                                            3

1. Проблема безробіття  працездатного населення                                                  4

2. Наслідки, до яких призводить  безробіття                                                            6

3. Державне забезпечення  зайнятості населення                                                    7

4. Втрати людського капіталу  України. Чинники безробіття                                9

5. Причини безробіття  в різних умовах економічного  розвитку України та методи  її подолання                                                                                                  10

6. Стан зайнятості та  безробіття в Україні в умовах  фінансово-економічної кризи                                                                                                                           14

7. Програми для сприяння  ліквідації безробіття                                                    16

Висновок                                                                                                                     17

Список використаних джерел                                                                                  18

ВСТУП

Здійснюваний в Україні в даний час перехід до ринкових відносин пов'язаний з великими труднощами, виникненням багатьох соціально-економічних проблем. Одна з них - проблема зайнятості, яка нерозривно пов'язана з людьми, їх виробничою діяльністю. 

Процес руху робочої сили (добровільної чи вимушеної) означає постійне протягом економічно активного населення між сукупністю зайнятих і безробітних.

Головними причинами сучасного досить високого рівня безробіття в країнах є:  
  · Спад економіки і відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу;  
  ·Структурні зрушення;  
  · Рух робочої сили (професійне, соціальне, регіональне). 

Основний чинник безробіття в економічно розвинених країнах - науково-технічний прогрес і впровадження нових технологій протягом 90-х років помітного впливу на скорочення попиту на робочу силу в Україні, як і в більшості країн перехідної економіки, не здійснював.

На сьогоднішній день, проблема зайнятості - одна з найактуальніших проблем економічного розвитку і одна з найважливіших, що характеризують загальний стан макроекономіки, що дають уявлення про її ефективності. Безробіття вважається, з одного боку важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого - великим суспільним горем. Всі країни докладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній з них ще не вдалося ліквідувати її повністю.

Мета даної роботи - показати сутність ринку праці та проблеми його формування і стабільного функціонування в сьогоднішніх умовах в Україні. З урахуванням специфіки даної теми і кола порушених питань структура роботи дозволяє послідовно освітити питання сутності зайнятості та безробіття, проблеми їх регулювання, практичний аспект здійснення політики боротьби з безробіттям в сучасних українських умовах. Також у роботі визначені причини та особливості безробіття в Україні 

Я вважаю, що моя тема є однією з найбільш актуальних для України, так як ця проблема все ще залишається відкритою і невирішеною для українського суспільства. Також проблема безробіття може вплинути на кожного, починаючи від студента і до людини середніх років. Тому вирішення цієї проблеми є однією з найважливіших завдань держави. У своїй роботі я запропоную кілька, найбільш ефективних шляхів встановлення рівноваги на ринку праці. 

1. Проблема  безробіття працездатного населення

Різні перетворення та трансформації, які мають місце у кожній країні, досить часто супроводжуються низкою криз, які згодом позначаються на всіх сферах життя суспільства. В сучасних умовах застійної економічної кризи сформувався не дуже сприятливий клімат на українському ринку праці. Якщо ж раніше безробіття існувало через об'єктивні причини формування ринкової економіки, а самі безробітні були необхідним ресурсом у сфері зайнятості, то на сьогодні кількість безробітних громадян працездатного віку зростає стрімкими темпами і набуває масового характеру.

Досягнення високого рівня зайнятості – одна з основних цілей як економічної так і соціальної політики держави. Економічна система, яка створює додаткову кількість робочих місць, має за мету збільшити об'єм суспільного продукту і тим самим в більшій мірі задовольнити матеріальні потреби населення. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили система працює не досягає межі своїх виробничих можливостей. Крім цього безробіття завдає значної шкоди життєвим інтересам людей, не даючи їм змоги застосувати свої вміння в тому виді діяльності, в якому людина може в найбільшій мірі проявити себе, або ж позбавляючи їх такої можливості, завдяки чому люди втрачають свій попередній соціальний статус, переживають серйозний психологічний стрес бо вимушені вирішити ряд проблем, пов'язаних із втратою роботи та змоги забезпечити нормальне життя своїм сім'ям.

Безробіття — неоднозначний і складний феномен. Існує дуже багато визначень цього терміну. Англійський економіст Дж. Кейнс визначив безробіття як соціально-економічне явище, яке виникає внаслідок деформації ринку праці, коли пропозиція робочої сили є меншою за попит на неї.

В економічному словнику професора С. Мочерного дається визначення безробіття як соціально-економічного явища, при якому певна кількість працездатних людей не може знайти собі роботу.

Російський дослідник Волгін у своєму підручнику «Соціальна політика» пропонує наступні визначення безробіття:

- як призупинення трудової  діяльності на певний строк  з причин неможливості працевлаштування, при чому незалежне від волі  індивіда, також після розірвання  трудового договору з попереднім  роботодавцем;

- стан, за якого людина  не може працевлаштуватися попри  власне бажання задля забезпечення  необхідного доходу.

Про актуальність дослідження проблеми безробіття свідчать публікації та наукові дослідження провідних зарубіжних та вітчизняних науковців. Окремі аспекти безробіття, причини його виникнення та шляхи регулювання окрім Дж. М. Кейнса досліджували ще Т. Мальтус, К. Маркс, Д. Рікардо, А. Пігу, М. Фрідмен, А. Сміт, Д. Хікс та ін. З огляду на стрімку плинність подій на українському ринку праці, серед публікацій у цьому напрямі можна виокремити праці багатьох українських учених і публіцистів, а саме Д. Горбача, Г. Леха, А. Позняка, Н. Науменко, Н. Селюченко, В. Юрчишина, які здійснюють дослідження зайнятості в нашій державі.

Згідно законодавства України, зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Поняття занятості є одним із ключових показників для визначення стану економіки та рівня соціального розвитку держави.

Зайнятість в ринкових умовах представляє собою функцію ринку праці як однієї з підсистем ринкової економіки. Сама сутність економічної системи даного типу має на увазі необхідність існування певної кількості не працевлаштованого, безробітного населення, припускає деяку вибірковість у залученні кадрів до виробництва задля їх ефективної конкуренції і підвищення продуктивності праці. Зайнятість в Україні має свої особливості, які виникли внаслідок функціонування колишньої командно-адміністративної системи, а також викликані сучасними трансформаційними проблемами:

  а) низька ціна робочої сили;

  б) значні масштаби нерегламентованої законодавством або неформальної зайнятості;

  в) приховане безробіття.

За останнє десятиріччя в структурі зайнятості населення і використанні робочої сили України відбулися зміни принципового характеру, які призвели до негативних тенденцій у розвитку і функціонуванні ринку праці.

Феномен безробіття варто розглядати як комплексну соціальну проблему, деструктивні наслідки якої вимагають системного аналізу. У різних визначеннях підкреслюється, насамперед, його вимушений характер, бо воно відлучає людину від трудової діяльності та не дає змоги їй задовольнити свої життєво необхідні потреби. Позбавляючи людину можливості працювати і заробляти на життя, безробіття певною мірою порушує не лише гарантоване законодавством право людини на працю, але й право на достатній рівень життя для себе та своєї родини, які відносяться до найважливіших соціальних прав у будь-якій демократично орієнтованій країні. В нашій державі це закріплено у статтях 43 та 48 Конституції України.

Перехід до ринкових відносин пострадянських країн, у тому числі й України, докорінно змінив природу зайнятості населення, працевлаштування та пошуку найманих працівників. Для країн пострадянського простору особливо актуальним є питання безробіття через їх радикальний перехід до нового типу економічної системи з суровими вимогами до робочої сили від радянської системи командного типу, яка забезпечувала зайнятість працездатного населення з потужними соціальними гарантіями кваліфікованих кадрів. Крім того цей перехід загострився економічною кризою 90-х років ХХ ст., своєю деіндустріалізацією, яка супроводжувалася масовим вивільненням робочої сили, падінням заробітної плати та суттєвим погіршенням умов праці. Внаслідок цього велика кількість кваліфікованих працівників залишилися не тільки без роботи, а й без нормальних умов для життя та засобів для існування, втратили соціальний статус.

Масовий характер безробіття, можливість його загострення у зв'язку з нестабільністю державної економіки, особливо в умовах фінансово-економічної кризи, яка розпочалась у 2008 році, порушує практичне питання функціонування державної політики, спрямованої на вирішення проблеми зайнятості населення і подолання наслідків безробіття у ракурсі соціального захисту населення і ефективного управління зайнятістю в державі.

Перехід України до ринкової економіки призвів до значних змін умов господарської діяльності. В умовах економічної кризи більшість підприємств не готові до ефективного функціонування і самостійного вирішення проблем, успішної діяльності в умовах конкуренції та нестабільної державної політики.

В результаті процесів та явищ, що відбулися внаслідок кризових трансформацій, попит на товари та послуги зменшується, виникає їх надлишкова пропозиція. Основними проблемами, що потребують вирішення є: зменшення збуту товарів та послуг призводить до скорочення обсягів виробництва, нестабільності цін на ринках, вивільнення працівників та зростання рівня безробіття.

Дослідники визнають, що найгострішою проблемою для України під час економічної кризи є безробіття працездатного населення і визначають його як соціальне зло, бо цей феномен має ряд вкрай негативних наслідків. На макросоціальному рівні слід виокремити насамперед:

  1) маргіналізацію та бідність певних груп населення (професійних, гендерних і статевовікових категорій);

  2) міграції небажаного характеру;

  3) зростання соціальних патологій та проявів асоціальної поведінки, і як наслідок формування криміногенної ситуації;

  4) формування радикально налаштованих субкультур;

  5) посилення соціальної напруги та нестабільності а також рівня конфліктогенності в суспільстві або регіоні: у світовій практиці критичним порогом безробіття вважається досягнення 8-10 % рівня.

2. Наслідки, до яких призводить безробіття

До наслідків безробіття на мікросоціальному рівні слід віднести:

  1) обмеження соціальних можливостей індивіда, впевненості у завтрашньому дні, почуття захищеності, свободи, тощо;

  2) загроза деградації особистості внаслідок втрати соціальних зв'язків, відлучення від трудового колективу як соціального оточення, налагодженого укладу життя, внаслідок чого виникає відчуття непотрібності суспільству, безнадійності, в найгірших випадках людина обирає асоціальну поведінку, стає на кримінальний шлях;

  3) негативний вплив на здоров'я людини, насамперед, у психологічному й моральному плані, внаслідок чого виникає депресивний стан, який може сприяти втягуванню в наркотичну чи алкогольну залежність, або ж штовхнути до суїциду;

  4) безробіття підриває стосунки в сім'ї внаслідок нестачі доходу для задоволення матеріальних потреб родини, крім цього через певні психологічні моменти, до яких можна віднести втрату людиною ролі годувальника, апатію, яка обов'язково тягне за собою сімейні чвари, нарешті, стигматизацію «сім'ї безробітних».

Безробіття набирає обертів за час криз і неефективних зрушень в економіці будь-якої держави, проте для нормалізації ситуації на ринку праці необхідні роки. Навіть якщо економіка України вийде з кризового стану, потрібен не один рік для відновлення ринку праці, його інноваційних можливостей.

Задля забезпечення соціальних гарантій безробітним громадянам Верховна Рада України ухвалила два основні закони щодо регулювання ситуації на ринку праці, зокрема, Закон «Про зайнятість населення» від 1991 р. та Закон «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2000 р.. Ці закони стали законодавчою основою для вирішення проблеми соціального захисту безробітних громадян, надання їм матеріальної допомоги, а також нормальних умов для забезпечення роботою. Закон «Про зайнятість населення» детально розглядає поняття "безробітний”, зокрема, ст. 2 передбачає, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості.

Правовий статус безробітного включає основні обов'язки та права, а також їх гарантії. Порядок і виплата допомоги по безробіттю, її призначення, розмір та терміни виплати регулюється статтями 28-30 Закону України «Про зайнятість населення», Положенням про порядок реєстрації, перереєстрації і обліку громадян, що шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, також умови надання матеріальної допомоги під час професійної підготовки та перепідготовки, що був затверджений Постановою кабінету Міністрів України №578 від 27 квітня 1998 р..

3. Державне забезпечення зайнятості населення

Доктор економічних наук Базилевич В.Д. відзначає, що з огляду орієнтації на довгострокову перспективу завдання уряду має бути спрямоване на забезпечення ефективних змін у структурі зайнятості. Державне забезпечення зайнятості здійснюється як прямими, так і непрямими методами.

До прямих методів належать:

  1) законодавче регламентування умов найму та використання праці через трудове законодавство;

  2) створення нових робочих місць;

  3) мотивування найманих працівників пропонувати трудові послуги тощо.

  4) До непрямих методів слід віднести:

  5) стимулююча політика держави, спрямована на створення додаткових робочих місць через систему організації та розширення громадських робіт;

  6) фіскальна політика, спрямована на зміну ставок оподаткування з одного боку, та використання субсидій, асигнувань, та інших важелів, спрямована на підтримання та підвищення рівня зайнятості з іншого;

  7) здійснення виплат по безробіттю та інших матеріальних допомог;

  8) встановлення рівня нормального прожиткового мінімуму та створення умов його забезпечення;

  9) контроль диференціації доходів;

 10) створення сприятливих умов для територіальної, соціальної та професійної мобільності населення;

 11) захист інтересів споживачів;

 12) організація ефективної системи формування доходів, за якої рівень винагороди визначається внеском у результат діяльності, незалежно від галузі, в якій ця діяльність здійснюється.

У свою чергу, українська дослідниця А.В. Калина стверджує, що під активним регулюванням зайнятості слід вважати заходи держави, спрямовані на попередження, спрямовані ефективно впливати на рівень зайнятості через урівноваження балансу між попитом і пропозицією. Така політика пов'язана з державним регулюванням ситуації на українському ринку праці, а також обумовлює ріст продуктивності зайнятості та її вільний вибір.

До пасивного регулювання зайнятості відносять діяльність, спрямовану на вирішення проблем відносно незайнятого населення – це загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, виплати одноразової матеріальної допомоги, а також налагодження ефективної системи допомоги безробітним та їх сім'ям.

Економічне зростання, над зміцненням якого працює уряд, має на меті створити сприятливий клімат для збільшення зайнятості, зростання доходів населення, підвищення продуктивності праці кадрів. Вихід з економічної кризи відбувається повільно, що певною мірою характеризує українську економіку, та нерівномірно для окремих галузей і підприємств, що призводить до диспропорції на ринку праці, а також до різновекторного розвитку окремих його сегментів. Більш того, неефективна політика української влади з формування та функціонування ринку праці, призвела до зменшення кількості робочих місць, до нерозумних і спірних вимог щодо якості робочої сили, до збільшення кількості робочих місць з небезпечними умовами праці для здоров'я та життя працівників.

Сучасний український ринок праці сильно деформувався і функціонує лише із стійким порушенням таких регуляторів зайнятості, як ціна і вартість робочої сили, свобода переміщення капіталу і праці, конкуренція. Так звана гіпертрофія безробіття на ринку праці в нашій державі є відмінною рисою перехідного періоду. На сьогоднішній день зруйновані всі організаційно-управлінські та інституційні структури, які ефективно функціонували в минулому, але ще не створені нові.

Питання безробіття стало особистою проблемою кожного громадянина, а тому призвело до ряду факторів, які негативно позначаються на суспільному добробуті в цілому. Досягнення соціальної стабільності і прогресу не можливе без вирішення проблем соціального захисту безробітних громадян. В умовах сьогодення політика держави на ринку праці повинна бути спрямована на скорочення рівня безробіття, тобто на забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім працездатним громадянам, що забезпечується, насамперед, нормальним функціонуванням суспільства, його еволюційним розвитком.

Аналіз даної проблематики, дозволяє відзначити, що основною можливістю зниження безробіття на сучасному етапі є активізація державної політики зайнятості разом із загальним оздоровленням економіки держави, що має здійснюватися відразу в декількох напрямках, комплексно, і орієнтуватися на довгостроковий період.

4. Втрати людського капіталу України. Чинники безробіття

Соціально-економічні реформи в Україні в умовах глобалізації передбачають зниження рівня бідності та примноження багатства нації. Головною рушійною силою досягнення таких цілей є виважена державна політика щодо зменшення втрат людського капіталу. Створення умов нормальної життєдіяльності всіх і кожного є передумовою не тільки покращення життя народу, а й досягнення економічного поступу країни, її соціальної та політичної стабільності. Тому дослідження стримуючих чинників розвитку людського капіталу є надзвичайно актуальним.

Аналіз останніх публікацій з проблематики людського капіталу дозволяє стверджувати, що у вітчизняній і зарубіжній літературі недостатньо досліджень, у яких би всебічно розглядалися проблеми оцінювання втрат людського капіталу. Автори частіше розглядають питання, пов'язані із його формуванням, інвестуванням, міжнародним обміном, використанням, розвитком. Ця проблематика, зокрема, висвітлена у працях українських вчених: Д. Богині, З. Варналія, О. Власика, Н. Верхоглядової, А. Гальчинського, В. Геєця, О. Грішнової, Г. Євтушенко, Я. Жаліло, І. Лапшиної, Є. Лібанової, В. Куценко, А. Мокія, Е. Прушківської, Л. Семів, Л. Шевчук та інших.

У найширшому сенсі під людським капіталом розуміють сукупність притаманних кожній людині знань, навичок, здібностей і кваліфікацій носіїв робочої сили, які можуть бути використані нею у виробничих чи споживчих цілях. Він, як і фізичний капітал, формується завдяки інвестиціям, перебуває у власності, використовується в економічній діяльності, сприяє створенню додаткової вартості, характеризується нагромадженням та ефективністю.

Дефініції людського капіталу акцентують на його інтегрованість. Зокрема, в ньому наявна антропологічна складова, яка відображає єдність в людині соціального і біологічного, суспільного й індивідуального. Це зумовлює теоретико-методологічну проблему складності оцінювання обсягу людського капіталу в грошових вимірниках і, відповідно, визначення його втрат.

Якщо вважати втратами людського капіталу незадіяні ресурси носіїв робочої сили, тоді зменшення чисельності працездатного населення територіальної суспільної системи (населеного пункту, регіону, держави, світу) зменшує вартісне вираження людського капіталу цієї системи. На рівні держави базовим макроекономічним показником є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує вартість усіх продуктів і послуг, створених на економічній території країни за мінусом їхнього проміжного споживання.

Як економічна категорія, зайнятість – це сукупність соціально-економічних відносин між людьми, юридичними особами, які регулюють забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування, розподіл і перерозподіл трудових ресурсів з метою їх ефективної участі у суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Слід зауважити, що вітчизняна статистика кількість зайнятих, безробітних та чисельність економічно неактивного населення визначає за матеріалами вибіркових обстежень і враховує осіб у віці 15-70 років. Безробітними (за методологією МОП) вважаються особи (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам :

  1) не мали роботи (прибуткового заняття);

  2) активно шукали роботу або намагалися організувати власну справу;

  3) впродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу.

До категорії безробітних відносять також осіб, які приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів; знайшли роботу, чекають відповіді; зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу; навчаються за направленням служби зайнятості.

Держкомстат України до складу економічно неактивного населення включає осіб учнів та студентів; пенсіонерів за віком, по інвалідності та на пільгових умовах; осіб, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; осіб, які зневірились знайти роботу; інших осіб, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та тих, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом. Частка економічно неактивного населення щорічно зростає, при чому її зміна є повільнішою за зміну зайнятого населення.

Аналіз динамічних змін втрат виробництва товарів та послуг внаслідок безробіття дозволяє стверджувати про наявні потенційні резерви національної економіки. Зниження кількості безробітних та збільшення числа зайнятих сприятимуть економічному зростанню України.

Викладені загальні положення, пов'язані з оцінюванням втрат людського капіталу під впливом чинника безробіття, вимагають подальших теоретико-методологічних напрацювань, зокрема у напрямку оцінювання інвестиційних процесів.

5. Причини безробіття в різних умовах економічного розвитку України та методи її подолання

Проблема безробіття є надзвичайно актуальною сьогодні, оскільки за неповного використання наявних ресурсів робочої сили економічна система працює, не досягаючи межі своїх виробничих можливостей. Крім цього, безробіття спричинює негативні зміни в складі людських ресурсів, а саме: погіршення якісних характеристик робочої сили, втрату працівниками їхніх професійних навичок, кваліфікації, послаблення мотивації до праці, зниження продуктивності праці, відтік найбільш кваліфікованої робочої сили за межі країни. З іншого боку, внаслідок безробіття країна має значні фінансові збитки, утримуючи безробітних, відшкодовуючи їм втрати в доходах на період пошуку нових сфер прикладання праці. Тому проблема безробіття потребує постійного вирішення, враховуючи особливості загострення його динаміки.

Водночас, новизна й актуальність цього дослідження полягає у наведених і проаналізованих статистичних даних Держкомстату та Світового банку стосовно стану безробіття в Україні. Проте низка питань, пов'язаних із безробіттям в Україні, особливо у методологічному плані, залишаються недостатньо дослідженими. Це стосується, насамперед, проблеми соціально-економічних наслідків та втрат від безробіття, а також його впливу на безпечний національний розвиток.

Безробіття – один із головних соціальних ризиків, що підстерігає людину у сучасному суспільстві. Воно виникає у будь-яких системах, але у складно організованій конкурентній боротьбі стає її неминучим супутником. Рівень безробіття – найважливіший індикатор стану праці та економіки загалом. Він відображає, наскільки ефективно використовується головна продуктивна сила суспільства – трудові ресурси.

Типовим для економіки України є трансформаційне безробіття, тобто перебіг потоків робочої сили з офіційної в неофіційну зайнятість і навпаки. Регресивно-галузеве безробіття в Україні є наслідком занепаду і стагнації стратегічно важливих галузей господарства – наукові дослідження, геологічні вишукування, високотехнологічне виробництво та ін. Депресивно-галузеве безробіття в нашій державі пов'язане зі занепадом окремих галузей господарства, які, можливо, вже не будуть відновлені: це деякі галузі видобувної промисловості, виробництво електро-, радіо-, фототоварів, побутової техніки тощо. Головна причина такого занепаду – слабка конкурентоспроможність продукції тих галузей порівняно з імпортною.