Роль фінансів у суспільстві

  Тема 1 

  Різниця між цими поняттями полягає в  тому, що не всі гроші можуть бути фінансами. Фінансами гроші стають лише при створенні власником  відповідного фонду і вкладенні  грошей у цінні папери чи у статутний  фонд підприємства; наданні кредиту  комусь, завдяки чому можна буде отримати певний дохід. Тобто фінанси – це роцесс формування доходів і видатків у певних грошових одиницях. 

  1. ФУНКЦІЇ

  У фінансовій літературі виділяють три  або чотири функції:

  розподільна;

  регулювальна;

  контрольна;

  стабілізаційна. 

  1) За допомогою розподільної функції фінансів здійснюється первинний, але, головним чином, вторинний розподіл ВВП і національного доходу у суспільстві.

  Перерозподіл  НД здійснюється у зв’язку з:

  міжгалузевим  і територіальним перерозподілом коштів;

  наявністю виробничої і невиробничої сфери;

  наявністю різних соціальних груп населення;

  наявністю різних форм власності.

  Кінцевою  метою перерозподілу НД і ВВП, що здійснюються за допомогою фінансів є розвиток виробничих сил, зміцнення  держави, забезпечення високої якості життя всіх прошарків населення, підтримки рівноправності всіх форм власності.

  Метою фінансового перерозподілу є  також економічне стимулювання раціонального  використання матеріальних, трудових, фінансових природних ресурсів, уникнення  непродуктивних витрат. 

  2) Регулювальна функція фінансів  пов’язана із втручанням держави  (через податки, державні видатки,  державні кредити) у процес  відтворення виробництва. 

  3) Контрольна функція фінансів  проявляється в контролі за  розподілом ВВП по відповідних  фондах і витратою їх за цільовим призначенням.

  Завдання  фінансового контролю:

  перевірка точного дотримання всіма суб’єктами законодавства;

  своєчасність  і повнота виконання фінансових зобов’язань перед бюджетною  системою, податковою службою, банками;

  виконання взаємних зобов’язань підприємств і організацій по розрахунках і платежах;

  виконання планів прибуткової і видаткової частин бюджету; ця функція здійснюється працівниками фінансових органів, податкової і банківської систем.

  Форми, методи, напрями контролю в ринкових умовах суттєво змінюються порівняно з адміністративною економікою. 

  4) Стабілізаційна функція фінансів  полягає в тому, щоб забезпечити  для всіх господарюючих суб’єктів  і громадян стабільні умови  економічного і соціального розвитку.

  Важливе значення при цьому має стабільність фінансового законодавства, без чого не можлива успішна політика, стабільний розвиток економіки держави.

  Функції фінансів реалізуються через фінансовий механізм. 

  2. Роль фінансів  у суспільстві:

  - забезпечують кругообіг фінансових  ресурсів і тим самим безперервність відтворення виробництва;

  - забезпечують розподіл ВВП і  фінансові потреби юридичних,  фізичних осіб та держави;

  - здійснюють перерозподіл первинних  і вторинних доходів між галузями, регіонами, верствами населення,  юридичними і фізичними особами;

  - впливають на інтереси суб’єктів  розподільних відносин і регулюють  різні напрями соціально-економічного  розвитку;

  - відіграють провідну роль у  системі економічних методів  управління економікою;

  - фінансові показники є індикаторами  економічного і соціального рівня розвитку суспільства, суб’єктів господарювання;

  - забезпечують контроль за формуванням  і використанням фінансів у  державі. 

 

   Тема 2

  1.Принципи  структурування фінансової системи

  Фінанси як сукупність економічних відносин, пов’язаних із обміном, розподілом, використанням у грошовій формі вартості ВВП, являють собою складне суспільне явище.

  При єдиній суті цих відносин у них  виділяються окремі елементи, які  мають свої характерні ознаки і особливості, а відтак є відносно відокремленими. Сукупність цих елементів визначається терміном «фінансова система». Таким чином, фінансова система - це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, господарських суб’єктів, окремих фінансових інститутів і населення для виконання покладених на них функцій і задоволення не стільки економічних, скільки соціальних потреб.

   

  2. Внутрішня будова  фінансової системи

  Принципи  внутрішньої будови фінансової системи  такі:

  за  каналами руху грошових потоків;

  за  місцем концентрації фінансових ресурсів.

  За  основу при виділенні сфер приймається  рівень економічної системи

  

  Концентрація  фінансових ресурсів проводиться у  відповідних грошових фондах, які  можуть виступати ознакою виділення  ланок фінансової системи.

  Внутрішня структура фінансової системи є  однаковою для всіх країн. Вона складається  зі сфер і ланок.

  У межах сфер (а іноді відокремлено - як страхування) виділяються ланки  як відособлена частина фінансових відносин. 

  Внутрішня будова фінансової системи залежить від того, до якої фінансової системи вона відноситься:

  світової;

  регіональної (національна, окремого регіону).

    

  3. Організаційна структура  фінансової системи

      Організаційна структура фінансової  системи - це сукупність фінансових  органів та інститутів, яка характеризує систему управління фінансами.

  Рух грошових потоків здійснюється не сам  по собі, а керується певними управлінськими структурами, юридичними особами. Це суб’єктивна  сторона будови фінансової системи, а тому вона відображає умови конкретної країни.

  Основою для виділення органів управління фінансової системи (ФС) є її внутрішня  структура.

  Загальне  керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюється органами державної влади і управління.

До складу ФС входять:

а) Органи управління: Міністерство фінансів; Державна податкова адміністрація; Контрольно-ревізійна служба; Державне казначейство; Рахункова палата; Аудиторська палата; Комітет з нагляду за страховою діяльністю; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Пенсійний фонд; Фонди соціального страхування 

б) Фінансові інститути: Національний банк; Комерційні банки; Страхові компанії; Небанківські кредитні установи (ломбард, кредитні спілки); Міжбанківська валютна біржа; Фондова біржа; Фінансові посередники на ринку цінних паперів. 

Фінансові органи та інститути можуть бути згуртовані в чотири блоки.

І блок - органи, які функціонують у сфері бюджету держави:

Міністерство  фінансів України та його відособлені  підрозділи:

Державне  казначейство (ДК);

Контрольно-ревізійна служба (КРУ);

Державна  податкова адміністрація (ДПА) (самостійна з1996 р.). 

ІІ  блок - контрольно-регулювальні органи:

Рахункова палата Верховної Ради України (РП);

Державна  комісія з цінних паперів та фондового  ринку;

Комітет з нагляду за страховою діяльністю (КНСД);

Аудиторська палата і аудиторські фірми (АП). 

ІІІ блок - фінансові інститути, які працюють на фінансовому ринку:

Національний  банк України (НБУ);

Комерційні  банки (КБ);

Міжбанківська валютна біржа (МБВБ);

Фондова біржа (ФБ);

Фінансові посередники;

Страхові  компанії. 

IV блок - органи управління цільовими фондами:

Пенсійний фонд;

Фонд  соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

Фонд  загальнообов’язкового соціального  страхування на випадок безробіття;

Фонд  загальнообов’язкового страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань. 

 

Тема 3

 

1.Суть  фінансів підприємств,  зовнішні і внутрішні  фінансові відносини

   Фінанси підприємницьких структур - одна із важливих сфер фінансової системи будь-якої держави.

   Специфіка цих відносин полягає в тому, що за їхньою допомогою мобілізуються кошти й створюються фонди фінансових ресурсів не з метою подальшого їх перерозподілу, як у сфері державних фінансів, а для обслуговування процесу виробництва продукції (послуг).

   Обслуговуючи процес створення нової вартості в країні, фінанси підприємств беруть участь у формуванні ВВП і здійснюють первинний розподіл його на фонди нагромадження, споживання і відновлення матеріальних елементів процесу виробництва.

   Матеріальною  основою фінансових відносин є гроші, фінансові відносини - лише частка грошових відносин, які виникають при реальному русі грошових коштів.

   Таким чином, фінанси комерційних підприємств  і організацій - це фінансово-грошові  відносини, що виникають у ході підприємницької  діяльності в процесі формування власного капіталу, цільових фондів грошових коштів, їх розподілу і використання. 

   Фінансова діяльність підприємств відображається в грошових потоках. 

   До  зовнішніх фінансових відносин належать взаємовідносини:

   -між  суб’єктами господарювання у вигляді розрахунків з постачальниками МРТ та покупцями товару;

   -з  бюджетом - платежі та асигнування;

   -з  фондами спеціального призначення  - внески і надходження;

   -із  страховими компаніями - страхові  платежі і відшкодування;

   -з  банками - відкриття рахунків, зберігання коштів, отримання і погашення кредитів;

   -з  інститутами фінансового ринку  - розміщення власних цінних паперів  та інвестування тимчасово вільних  коштів;

   -з  галузевими і корпоративними  органами - внески у централізовані  фонди і надходження з них. 

   Внутрішні фінансові відносини включають:

   -виплату  зарплати;

   -розподіл  доходу підприємства і формування  прибутку;

   -розподіл  чистого прибутку та його використання;

   -формування  та використання амортизаційних  відрахувань;

   -утворення  та використання фондів підприємств. 

   Таким чином, формується ланцюг, що характеризує механізм фінансової діяльності підприємств:

   Фінансові ресурси -> витрати -> доходи -> фінансові  результати -> збільшення (зменшення) фінансових ресурсів.

   Весь  цей ланцюг обслуговується грошовими потоками - вхідними і вихідними. 

 

    Тема 4

   1. Державні фінанси

   Державні  фінанси є складовою частиною фінансової системи держави. Це - центральна підсистема, через яку здійснюється вплив держави на економічний  і соціальний розвиток країни та окремих її територій і соціальних груп населення. 

   Державні  фінанси - найважливіша сфера фінансової системи, бо через неї опосередковується  майже 80% фінансових відносин. 

   Сфера державних фінансів представлена такими ланками:

   бюджет  держави;

   фонди цільового призначення;

   державний кредит;

   фінанси державного сектора. 

   Державний бюджет - центральна ланка державної фінансової системи України. Йому належить активна роль у підтриманні збалансованості між ефективністю економіки і соціальною справедливістю у суспільстві. 

   Державний бюджет може розглядатися з декількох  позицій:

   як  економічна категорія;

   як  правова категорія;

   за  матеріальним змістом. 

   Відтак, державний бюджет визначається як сукупність економічних відносин держави з  юридичними і фізичними суб’єктами; по-друге, це фінансовий план держави, що має статус закону на фінансовий рік і водночас це централізований фонд фінансових ресурсів, що утворюється для забезпечення видатків, пов’язаних із діяльністю держави і органів місцевого самоврядування. 

   Бюджетна  система України характеризує всі складові частини бюджету, є сукупністю всіх бюджетів країни відповідно до її бюджетного устрою. 

   Схематично  її можна представити так:

Бюджетним Кодексом України, прийнятим у 2001 році, визначаються засади бюджетної системи  України.

Бюджет  області об’єднує: обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного  підпорядкування.

Бюджет  району містить: районний бюджет, бюджети  міст районного підпорядкування, селищні  та сільські бюджети.

Бюджет  України об’єднує 13,3 тис. самостійних  бюджетів згідно з бюджетним устроєм країни. 

 

Тема 5

1.Загальнодержавні  фонди цільового  призначення.

До сфери  державних фінансів окрім бюджету  держави, фінансів казенних підприємств  входять також централізовані фонди  цільового призначення та державний  кредит.

При цьому  бюджет виступає основним централізованим  фондом фінансових ресурсів. Кошти, що потрапляють до бюджету, є знеособленими  і використовуються державою для  здійснення її функцій.

Проте у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і тому повинні мати відповідне гарантоване забезпечення. Для цих цілей спеціально і створюються загальнодержавні фонди цільового призначення.

Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів  України, Федерацією роботодавців України  та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями на 2002-2003 роки передбачено, що під час розроблення проектів нормативно-правових актів у сфері загальнообов’язкового державного страхування (пенсійного, медичного, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням), а також у разі змін розміру страхових внесків, об’єктів страхування, умов забезпечення повинен здійснюватися попередній розгляд і узгодження з об’єднаннями профспілок і роботодавців.

Цільові фонди поділяються на дві групи

До першої належать постійні фонди, створення  яких пов’язане з вичлененням  окремих функцій держави, важливих протягом довгого періоду часу.

Другу групу становлять тимчасові фонди, які формуються для прискореного вирішення певних актуальних для даного періоду проблем, після вирішення яких фонди закриваються. У частині реалізації соціальної функції держави особлива увага приділяється соціальному трахуванню.

У системі  державного соціального страхування страховиком виступає держава, яка бере на себе зобов’язання щодо створення колективних страхових фондів і виплат страхового відшкодування. Функції всіх страхових фондів чітко розмежовані. 

 

Тема 6

1. Міжнародні фінансові  потоки. Міжнародні фінансові відносини і міжнародні фінанси

Країни  як учасники системи світового господарства в сучасних умовах надзвичайно пов’язані  між собою і дедалі система  економічних, політичних, наукових та інших відносин стає все тіснішою. Це спричиняє розширенню потоку грошових платежів, кредитів, капіталів між країнами. Міжнародні фінанси як система фінансових відносин щодо руху грошових потоків групуються таким чином:

відносини між суб’єктами господарювання різних країн;

відносини держави з урядами інших країн та суб’єктами господарювання іноземних країн;

взаємовідносини держави і суб’єктів господарювання з міжнародними фінансовими інститутами  і організаціями (тобто з наднаціональними структурами). 

Тож сфера  міжнародних фінансів може бути умовно представленою:

міжнародними  фінансовими відносинами (обслуговують перші два види грошових потоків).

Міжнародними  фінансами (обслуговують взаємовідносини  з наднаціональними структурами). 

Міжнародні  фінансові відносини характеризують грошові потоки між суб’єктами різних країн. Якщо суб’єкта­ми виступають підприємства, то між ними виникають здебільшого відносини купівлі-продажу. Забезпечення еквівалентності рівнозначності обміну при цьому досягається через валютні регулювання - встановлення курсу валют. 

Відхилення  курсу валюти від реального співвідношення між конкретними валютами свідчить про міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів, який суттєво впливає на торгівельний баланс країн-учасників  міжнародної торгівлі. 

Міжнародні  фінансові відносини між урядами різних країн виникають з приводу кредитування одних іншими. Можуть також виникати фінансові відносини і з приводу кредитування державою суб’єктів іншої країни. 

Особливістю міжнародних кредитних відносин є те, що вони завжди є двосторонніми (надання позики - по­гашення її і сплата процентів). 

Міжнародні  фінанси відображають світові інтеграційні процеси, які йдуть паралельно із поглибленням спеці­алізації у сучасному  світі. 

Фінансове забезпечення діяльності наднаціональних  структур здійснюється через фонди, що створюються даними організаціями (бюджет ООН, цільові фонди під програми). 

Міжнародні  фінансові інститути мають взаємовідносини  як з урядами країн, так і з  суб’єктами господарювання окремих  країн. Відносини з першими - з  приводу перерахування ними внесків до статутного фонду, користування кредитами міждержавних організацій. 

Взаємовідносини з окремими підприємствами міжнародні організації будують на принципі надання кредитів на конкурсній основі. 

Посилення ролі авторитету діючих міжнародних організацій, утворення нових веде до підвищення рівня централізації фінансових ресурсів, розширення міжнародних фінансових коштів, що логічно підводить до створення єдиної грошової одиниці. 

 

Тема 7.

1. Фінансова політика

Виконуючи розподільчу і перерозподільчу функції у суспільстві і водночас формуючи систему економічних інтересів впливу на виробництво валового внутрішнього продукту, фінанси тісно пов’язані із соціально-еко­номічним розвитком країни. При цьому фінансова політика, як правило, є одним із дієвих елементів макроекономічної політики держави для досягнення певного рівня розвитку економіки країни і рівня соціальної захищеності громадян. 

Фінансова політика України початку XXI ст. спрямована на подолання наслідків сильної  економічної кризи кінця 90-х років минулого століття, а також на стабілізацію соціально-економічної ситуації в країні, яка неможлива без нормалізації фінансово-економічної ситуації в ній. 

Сучасна фінансова політика включає такі напрямки:

-бюджетну  політику;

-податкову  політику;

-грошово-кредитну політику;

-інвестиційну  політику;

-інвестиційне  перетворення;

-соціальну  політику. 

Для реалізації успішної фінансової політики на етапі  економічного піднесення економіки, що має місце в Україні з 2000 р., необхідно досягти зниження соціальної напруженості в суспільстві, оздоровлення державних фінансів, повноцінного функціонування банківської системи, збалансування товарних і грошових потоків, розширення фінансово-економічної самостійності підприємств і регіонів, виходу економіки з «тіні». 

Щодо  задач бюджетної політики, то найважливішою  з них слід вважати подолання  бюджетної кризи, для чого передбачається:

-реалізація  програм економії державних видатків;

-регіональне  розмежування видатків бюджету  між державними та місцевими  бюджетами;

-реструктуризація державного боргу, поліпшення його обслуговування і цілеспрямоване його зменшення;

-інвентаризація  внутрішніх і зовнішніх запозичень;

-зменшення  прихованого дефіциту бюджету  за рахунок упорядкування системи  надання пільг та визначення  джерел фінансування. 

Активізація інвестиційної політики має бути спрямована перш за все на прискорений -розвиток економіки в цілому, а  також окремих її галузей. Вона передбачає:

-Підвищення  ролі Бюджету розвитку як джерела  фінансового забезпечення інвестиційної  політики;

-розвиток  іпотечного кредитування;

-створення  умов для інвестування за рахунок  забережень населення;

-спрямування  коштів з державного бюджету  для здійснення лише прибуткових  та стратегічно перспективних  проектів. 

Інвестиційні  перетворення пов’язані із задачами держави у сфері управління:

-посилення  позицій держави щодо управління  і контролю за процесом приватизації  державного майна, інвестиційними  програмами, банкрутством і погашенням  заборгованостей перед бюджетом;

-передача  у довірче управління пакетів акцій підприємств, що належать державі;

-структурні  перетворення спрямовані на посилення  конкуренції і підвищення ефективності  функціонування підприємств, які  є природними монополістами;

-удосконалення  цінового і тарифного механізмів  регулювання послуг природних монополістів. 

Фінансова політика, як правило, повинна мати соціальну спрямованість і на сучасному етапі, при вході в  ринок, має бути активною і дієвою. Вона передбачає:

-виплату  в повному обсязі поточної  заробітної плати працівникам  бюджетної сфери;