Соціальна диференціація мови

                                 Міністерство освіти і науки України

Миколаївський Національний університет імені В.О. Сухомлинського

Факультет

Філології та журналістики

Реферат

на тему:

«Соціальна диференціація

мови»

Виконала:

Миколаїв 2013

                                       Вступ

             Тема, розкрита у рефераті, є надзвичайно актуальною на сьогоднішній день. Кожна людина, як і все суспільство, має свої певні особливості. В чомусь люди подібні, в чомусь відмінні. І ця відмінність виявляється не лише на психологічному, а на соціальному, політичному і інших сферах людської діяльності. Такий розподіл населення за певними показниками називається диференціацією.

Споконвіків люди займаються певними видами діяльності, одержують від них певні результати. На сучасному етапі розвитку суспільства за певну виконану роботу людини одержує певний дохід. Він залежить від праці, розвиненості галузі промисловості чи сільського господарства, потрібності певної професії на ринку робочої сили та багатьох інших показників. Отож, одержуваний дохід різниться, а отже є і різниця у статусі людей. Цей зв’язок прямо пропорційний. Чим вищий дохід, тим вищий статус людини у суспільстві. Хоча не завжди люди з вищим статусом (багаті, привілейовані особи) трудяться більше, ніж прості, пересічні громадяни.

             Статус визначає певне місце людини у суспільстві, яке вона має посідати. Чим вищий дохід, вищий статус, тим краще місце людини. І це місце дає певні можливості, перспективи людині. Багаті люди мають змогу краще харчуватись, одержати кращу освіту, мати достатній і різноманітний відпочинок, отримувати кращу медичну допомогу, в той час як багато бідних людей ледь зводять кінці з кінцями, не говорячи вже про освіту та медицину. Життя дорожчає, а заробітні плати не поспішають, росте бідність та безробіття. Що призводить до ще глибшої диференціації населення усіх країн світу, в тому числі і в Україні.

Соціальна диференціація суспільства як економічна категорія

           Все наше людство існує і розвивається відповідно до закону соціальної диференціації, тобто поступовим збільшенням кількості та якості різних соціальних спільностей: класів, станів, каст, груп, професій, спеціальностей, партій і т. д.

            Диференціація - це розподіл суспільства на спільності, фрагментація людської життєдіяльності на безліч відносно обмежених культурних просторів, конкретних функцій і соціальних занять. Іншими словами, соціальна диференціація - це процес появи функціонально спеціалізованих інститутів і поділу праці.

            Ще в давні часи люди виявили, що розподіл функцій і праці підвищує ефективність суспільства. Саме з цього абсолютно у всіх суспільствах існує поділ статусів і ролей. Всі члени товариства розподіляються всередині соціальної структури таким чином, що всі різні статуси заповнюються і виконуються всі відповідні їм ролі.

           У різні історичні проміжки часу існували і різні критерії відмінності індивідів. Спочатку це були антропологічні та демографічні відмінності. Суспільство поділялося за ознаками статі, віку, раси, етносу і т. д. Пізніше з'явилися відмінності соціального характеру, тобто поділ суспільства на класи, касти, стани, за приналежністю до тієї чи іншої професії і т. д.

           Сучасна соціологія виділяє чотири групи чинників, що визначають соціальну диференціацію людей:

1. Антропологічні

          Дані чинники мають на увазі формування рас, а в їх межах - етносів, націй, національностей, народів. Групи, на які ділиться суспільство, об'єднуються з природничих ознаками.

2. Демографічні

          Тут мається на увазі поділ людей за статтю та віком, що також відбувається природним чином, тому що в природі є два різних статі: чоловічий і жіночий. Також природно і віковий поділ на групи: немовлят, дітей, підлітків, молодь, зріле покоління, літніх людей та людей похилого віку.

3. Професійно-технологічні

Відбувається суспільний поділ праці (працівники розумової та фізичної праці), виникнення різноманітних професій, спеціальностей і спеціалізацій. За цими підставами люди діляться не тільки природним чином, але і за допомогою сили, впливу, добробуту і т.п.

4. Соціально-економічні

Товариство поділяється на касти, стани, класи тощо. Тут мають місце також і природні, і соціальні відмінності. Підстави, за якими суспільство ділиться на групи, визначаються багатством, доходом, соціальним статусом кожного окремого індивіда. Все суспільство являє собою як би якусь піраміду, розділену по горизонталі на частини. Верхівка - це еліта, як правило, самий нечисленний шар населення. Низ піраміди - це люди (стани, касти, класи і т.п.), що живуть у злиднях, за межею бідності. Ну а середина - це, відповідно, середній клас населення.

          Хоча соціальна диференціація і здійснюється за цими чотирма домінуючими чинникам, існують ще безліч різних підстав для її здійснення. Так, соціальна диференціація може здійснюватися за відмінностей між людьми, обумовленим їх фізіологічними і психічними особливостями. Наприклад, можна розділити людей на групи по їх зростанню, характером, темпераментом, кольором волосся, на їхню талановитості, обдарованості та іншими ознаками, які можна перераховувати до безкінечності.

             Всі ці статуси, що утворюють соціальну структуру, розрізняються, але вони не обов'язково займають певне місце по відношенню один до одного. Наприклад, статуси брюнетки і блондинки диференційовані, але жоден з них не вважається вищий від другого - вони просто різні.

           Виходячи з усього вищесказаного, можна зрозуміти, що соціальна диференціація як би представляє соціальний матеріал, який може стати, а може і не стати основою соціальної градації. Таким чином, у соціальній стратифікації виявляється соціальна диференціація.

           Соціальна рівність - характеристика певного суспільного стану, складова частина багатьох соціальних ідеалів. Вимоги політичної і соціальної рівності грали активну, часто революційну роль в історичному процесі. Стоїцизм виробив поняття рівності всіх людей, що корениться в їх загальній розумній природі. Теоретики природного права затверджували рівність як рівноцінність і рівноправ'я всіх людей, в т.ч. рівність всіх перед законом. В Ж.-Ж. Руссо рівність (в т.ч. рівність виховання) виступає необхідною передумовою свободи; в протилежність цьому А. Токвіль вважав, що установка на рівність соціальних умов життя веде до деспотичного егалітаризму і втрати особистої свободи. З критикою обмеженості юридичної рівності і вимогами майнової, економічної рівності як реалізації соціальної справедливості виступали представники різного перебігу соціалістичної думки 19-20 вв. У сучасній суспільній думці піддаються критиці примітивні принципи зрівняльного розподілу і встановлення повної рівності; найбільшого поширення набули концепції, в яких обґрунтовується необхідність забезпечення рівних умов старту для вступаючих в життя поколінь.

           Головними показниками, що впливають на диференціацію населення є зайнятість, безробіття, бідність, розподіл доходів та заробітної плати, рівень життя та інші.

Диференціація доходів населення

            Однією з найважливіших проблем соціальної політики держави є політика доходів населення, яку можна визначити як напрям соціально-економічної політики, який забезпечує в цілому зростання реальних доходів всіх громадян країни з метою забезпечення нормальних умов розширеного відтворення людини, покращення якості життя і розвитку творчої особистості кожного члена суспільства.

Основними каналами доходів населення є:

• трудові доходи робітників (заробітна плата, премія і т.д.);
• доходи від підприємництва (прибуток);
• доходи від власності (рента, відсотки і т.д.);
• доходи від індивідуальної трудової діяльності;
• інші надходження (спадщина, аліменти, гонорар).

Отже, під доходами населення розуміємо суму грошових засобів і матеріальних благ, які отримані або створені громадянами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів. Їх можна поділити на грошові і натуральні доходи.

         Грошові доходи населення включають усі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів, нерухомості, продукції сільського господарства, різних виробів, доходів від наданих різних послуг та ін. Натуральні доходи включають перш за все продукцію, вироблену домашніми господарствами для власного споживання.

           Частина доходів населення поступово перетворюється на предмети споживання і різноманітні послуги. Саме на стадії споживання виявляється диференціація доходів.

           Диференціація доходів – (лат.differential – різниця) – різниця в рівні грошових доходів різних класів, верств і груп населення, зумовлена не однаковим відношенням до засобів виробництва, створеного продукту, економічної та політичної влади тощо.

          Диференціація доходів населення - важливий елемент внутрішньої політики держави, і тому вона має контролювати цей процес, щоб забезпечити соціально безпечний рівень у суспільстві. Диференціація доходів визначається розвитком продуктивних сил і виробничих відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних чинників. Основною метою державного розподілу і перерозподілу ринкових доходів є зменшення різкої диференціації доходів населення за рівнем доходів і капіталу. Зміни у доходах в умовах перехідної економіки зумовлені стрімким падінням реальних доходів населення, змінами в їх структурі, зростанням диференціації доходів населення.

            Диференціацію доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості 10 % найзаможніших і 10 % найменш забезпечених груп населення (децільний коефіцієнт).

Соціальний захист населення

         Соціальна політика - це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів управління, направлених на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання трудових заощаджень та інше. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який дозволяє забезпечити людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров'я, власного добробуту й добробуту сім'ї, право на соціальне забезпечення в разі безробіття, хвороби, каліцтва, овдовіння, старості та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від людей причин.

            З рахуванням кризового стану економіки метою державного регулювання доходів та споживання є соціальний захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадян. Для цього вживають таких заходів:

• визначають мінімальні споживчі бюджети, прожитковий мінімум, мінімальну заробітну плату;
• створюють пенсійні фонди і фонди соціальної допомоги;
• змінюють умови оплати праці, розробляють нову систему пенсій, допоміг, стипендій, ставок і окладів у бюджетних організаціях з їхнім фінансовим забезпеченням;
• запроваджують систему індексації зарплати, доходів і збережень населення у зв'язку з інфляцією;
• розробляють загальнодержавні і регіональні програми допомоги окремим верствам населення;
• реалізують заходи щодо захисту внутрішнього споживчого ринку;
• створюють в окремі періоди систему нормованого розподілу продуктів за картками або бонами;
• формують державні страхові фонди продовольства і промислових товарів, якщо б виникла потреба запровадити карткову систему.

            Соціальний захист населення - законодавче закріплена система державних гарантій та реалізації прав усіх політичних, соціально-демографічних груп громадян, окремих осіб щодо соціального забезпечення їх нормального прожитку та життєдіяльності.

Засобами й умовами реалізації державного соціального захисту (підтримки) населення є такі:

• прийняття відповідних законодавчих актів;
• формування соціальних прогнозів;
• визначення показників соціально-економічних нормативів і показників соціального захисту й рівня життя в державних індикативних планах;
• розробка та реалізація соціальних цільових комплексних програм;
• удосконалення системи оподаткування доходів населення;
• регулювання відсоткових ставок на вклади, запровадження системи фіксованих або граничних цін на деякі види товарів і послуг населенню.

          Основою системи державного регулювання добробуту і доходів населення є показники соціальних гарантій населенню: мінімальний споживчий бюджет, межа малозабезпеченості, мінімальні рівні оплати праці, пенсій, стипендій, допомог та ін.

            Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.

          Важливим завданням соціальної політики є адресована соціальна підтримка зі сторони держави, в першу чергу найменш захищених верств.

           Соціальне забезпечення – система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).

           Соціальна допомога надається також за рахунок асигнувань з державного та місцевих бюджетів. Нині діють такі форми соціальної допомоги :

• надання грошової допомоги і пільг сім'ям, що виховують дітей;
• надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам (забезпечення безплатними обідами, одягом і паливом, пільгами щодо оплати транспорту, житла тощо);

• обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, відділеннями соціальної допомоги вдома.

          Особливий вид соціальної допомоги - медична допомога. Фонд медичного страхування утворюється за рахунок страхових внесків підприємств та громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків, інших кредиторів та інших джерел, формування яких не заборонено законодавством України. Медичне страхування забезпечує право працюючих громадян та членів їх сімей на кваліфіковане медичне обслуговування, матеріальне забезпечення у разі захворювання.

           Держава надає також значну допомогу безробітним. Перш за все вона проявляється у вигляді виплати офіційно зареєстрованим безробітним державної допомоги по безробіттю. Кошти фонду спрямовуються на фінансування професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, що сприяє їх працевлаштуванню та організації додаткових робочих місць.

           В умовах переходу до ринкової економіки відбувається різке збільшення диференціації доходів населення і гостро проявляється проблема соціального захисту населення від зростання цін. Для того, щоб ріст цін на товари і послуги не призводив до катастрофічного зниження споживання і життєвого рівня, частково здійснюється індексація доходів. Це означає, що заробітна плата, пенсії, стипендії, інші види доходів збільшуються в міру зростання роздрібних цін. [6,11]

Стан соціальної диференціації в Україні та світі

         В Україні на початку XXI століття накопичилося безліч гострих проблем, без вирішення яких неможливий подальший розвиток нашої держави. Серед них проблеми:

• надзвичайно низького рівня доходів і рівня життя основної частини населення, поширення масової бідності, відсутності середнього класу;
• депопуляція, скорочення чисельності населення України внаслідок перевищення смертності над народжуваністю;
• масової міграції найбільш талановитих та кваліфікованих працівників за межі України;
• масового прикритого та прихованого безробіття;
• погіршення здоров'я населення, скорочення тривалості життя;
• зниження якості освіти, погіршення якісних характеристик людського потенціалу України;
• низького рівня соціального захисту та соціальних гарантій для населення України;
• наростання відставання України по основних параметрах людського розвитку від розвинених країн;
• надмірної централізації соціальної політики.

            У країнах колишнього СРСР, у тому числі в Україні, переважає тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який базується на ручній та механізованій праці. Це переважання промислової та сільськогосподарської діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (понад 40% загальної кількості працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40-50-ті роки XX ст. Нині там активно формується інформаційний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та наданням інформації у сфері виробництва й обігу та ін. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галузях промисловості. У СІНА, наприклад, проходять перепідготовку 75-85% керівників, спеціалістів, робітників. У приватному секторі щороку навчається майже третина зайнятих.

           У сучасних умовах здійснюється активне регулювання ринку робочої сили. Держава впливає на попит робочої сили через розвиток державного підприємництва, створення й реалізацію програми громадських робіт (будівництво доріг, мостів тощо), надання премій підприємцям за створення робочих місць в економічно відсталих районах, підготовку та перепідготовку кадрів та ін. Регулювання державою пропозиції робочої сили здійснюється через скорочення тривалості робочого дня, розвиток освіти, охорони здоров'я, допомогу безробітним, їх перекваліфікацію, створення бірж праці тощо.

            В Україні на 1 січня 2010 року на 10 робочих місць претендує 83 людини. При цьому, за даними Держкомстату, кількість українців, які перебувають на обліку в Державній службі зайнятості, з початку 2010 року збільшилося на 0,3% – до 547 тис. чоловік (на 1 січня 2010 року – 542,8 тис. чоловік, на 1 січня 2009 року – 930 тис. чоловік). На 1 січень 2010 року потреба підприємств у працівниках на заміщення вакантних посад складала 65,9 тис. чоловік . Зокрема, у лютому 2009 року потреба підприємств у працівниках збільшилася на 0,3 тис. чоловік. За даними Держкомстату, рівень зареєстрованого безробіття у цілому по Україні на 1 березня 2010 року склав 1,9% від кількості населення працездатного віку.

            З початком перебудовчих процесів в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, виникає нова соціальна структура, відбуваються процеси нового соціального розшарування, одним з найбільш ранніх та очевидних проявів якого стало розшарування за рівнем доходів. Відбувається стрімка ескалація процесу поляризації доходів у суспільстві. З одного боку, виникла верства “нових” багатіїв, яка характеризується не тільки небувалим рівнем своїх доходів, але й високою концентрацією майна (зокрема, дорогої нерухомості, престижних авто тощо). З іншого боку, формується “соціальне дно”, яке відзначається не тільки низьким рівнем матеріальної забезпеченості, але й частковою соціальною деградацією та, фактично, соціальною ізоляцією і дезорієнтацією великої частини населення. В низи суспільства сьогодні ризикує потрапити переважна більшість населення України. На фоні загального зниження життєвого рівня основної маси населення та слабких поки що за своєю інтенсивністю процесів його адаптації до ринкових умов відбувається суттєва поляризація доходів. Лише за офіційними даними, у 1994 році середній грошовий дохід 10% найбагатших громадян України перевищував дохід 10% громадян із найнижчими доходами у 6,7 раза. Для порівняння: за даними, наведеними Світовим банком у 1994 році в Китаї децільний коефіцієнт – 3, у США – 6, у країнах Латинської Америки в середньому – 12. Цікаво, що за експертними оцінками фактична диференціація була ,ще глибшою, її об'єктивна оцінка ускладнюється тим, що до даних бюджетної статистики з різних причин не включено групи населення із найвищими доходами. На сьогоднішній день офіційно встановлений децільний коефіцієнт дорівнює 30:1, а не офіційний – 50:1.

           Дані офіційної статистики про розміри заробітної плати, різноманітних соціальних трансфертів не відображають реальну картину доходної диференціації, оскільки, з одного боку, існує заборгованість із виплат заробітної плати та соціальних трансфертів значній частині населення, а з іншого – досить значна частина доходів проходить “у тіні” у зв’язку з поширеністю офіційно незареєстрованої зайнятості, існуванням оплати праці не через касу, “в конверті”, існуванням значних обсягів тіньових доходів, самозабезпеченням (коли половина міського населення працює на своїх присадибних і дачних ділянках, вирішуючи продовольчу проблему своєї сім’ї) тощо. Та все ж працездатність, безробіття, рівень життя, заробітна плата відіграють значну роль у диференціації населення, поглиблюючи її в освітні, харчовій, соціальній сферах.

Використані джерела:

• http://www.bibliofond.ru/view.asp
• http://znaimo.com.ua/Диференціація
• http://damar.ucoz.ru/publ/8-1-0-43
• http://vk.com/club57960686