Соціалізація особистості та її функції

Міністерство освіти і науки України

НТУУ «КПІ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з психології

на тему:

«Соціалізація особистості  та її функції»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка ВПІ, гр. СРЗ-11

Швець А.О.

Перевірила:  Жирук О.А

 

 

 

Київ 2011

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Живі організми складають  природну ієрархію. Усе їхнє різноманіття можна розташувати на сходах видів  від найпростіших до самих складних. Чим складніший організм, тим довше  доводиться йому пристосовуватися до навколишнього середовища. Комахи народжуються вже дорослими, тобто готових нормально функціонувати у своїй екологічній ніші. Вищим організмам доводиться сутужніше. Природа подбала про те, щоб виділити спеціальний період часу, у плині якого немовля навчається і пристосовується до дорослого світу. Цей період називається дитинством. У птахів воно триває один сезон, у тигрів, слонів і мавп – кілька років. Чим вище стоїть тварина на сходах видів, тим триваліший період адаптації.

Самим затягнутим є період підготовки до дорослого життя в людини. Раніше вважалося, що він обмежується дитинством, сьогодні в нього включають період юності і молодості. Третина свого життя людина навчається жити в самому складному з існуючих світів – у світі суспільних відносин. Такої екологічної ніші немає у жодного з видів. Останнім часом фахівці прийшли до думки, що людина навчається і переучується усе своє життя. Такі вимоги сучасного суспільства. Цей процес одержав назву соціалізації.

 

Поняття соціалізації

 

У науці про людину термін «соціалізація» прийшов з політекономії, його початковим значенням було «усуспільнення» землі, засобів виробництва і т. ін.

 Автором терміна  «соціалізація» стосовно до людини, очевидно, є американський соціолог  Ф. Г. Гідінгс, котрий у 1887 р. у книжці «Теорія соціалізації» вжив його в значенні, близькому до сучасного, — «розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя».

На сьогоднішній день існує багато визначень процесу  соціалізації. Наприклад, соціалізація – це процес, коли людина усвідомлює себе в суспільстві як особистість; соціалізація – це процес сприйняття особистістю культури свого народу; соціалізація – це історично-обумовлений процес розвитку особистості, теоретичного і практичного засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, які притаманні даному суспільству. Узагальнюючи всі ці визначення, соціалізація – це процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості. «Соціологія.В. Г. Городяненко. Київ Видавничий центр «Академія» 2003»

Процес соціалізації має за мету становлення особистості, яка була б здатна адаптуватися до умов, що постійно змінюються та реалізувати себе увати себе в цих умовах. Вирішальним в процесі соціалізації є процес самовиховання. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду.

До впливу соціального  середовища людина ставиться вибірково  на основі сформованої у її свідомості системи цінностей. Індивідуальність особи, її потенційні можливості засвоїти культурний пласт суспільства, потреби  та інтереси, спрямованість соціальної активності є найважливішими чинниками її соціалізації. Агентами соціалізації є сім'я, сусіди, ровесники, вихователі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової інформації, соціальні інститути, насамперед культурно виховні, референтні групи тощо. Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама, постійно змінюються, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних.

 

Механізми соціалізації

 

Якщо під час соціалізації дитини головною для неї є соціальна адаптація (пристосування до суспільного середовища), то для соціалізації молодої і навіть соціально зрілої людини основну роль відіграє інтеріоризація (формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «Я» особистості). Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості.

 З. Фрейд виокремлює  такі механізми соціалізації:

 — імітація —  усвідомлені спроби дитини копіювати  і наслідувати поведінку дорослих  і друзів;

 — ідентифікація  — засвоєння дітьми поведінки  батьків, соціальних цінностей  і норм як власних; 

 — почуття сорому  і провини — негативні механізми  соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки.

 Ці механізми спрацьовують  переважно на стадії дитинства.  Але думки Фрейда були пристосовані  деякими соціологами і до стадії  дорослого життя особистості.  Так, Т. Парсонс вживає фрейдівські  поняття у теорії соціальної дії. Для нього імітація — це процес засвоєння елементів культури шляхом простого наслідування, а ідентифікація — вияв ставлення до соціального середовища та його складових, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї належності до них.

 Теорія соціалізації  виходить з того, що людина  як активний суб'єкт суспільства  є одним з чинників, що створює  умови і обставини для власного  і суспільного життя в цілому. Її дії органічно вплетені  в механізм функціонування різноманітних соціальних систем (підприємство, населений пункт тощо). Особистість — об'єкт і суб'єкт соціальної взаємодії. Взаємодія соціальної системи і особистості здійснюється за допомогою певних механізмів впливу як на соціальні якості індивіда з боку соціальних систем, так і навпаки. Перша група трактується як механізм соціалізації індивіда, друга — як механізм зміни соціальної системи.

На процес інтеграції особистості в певну соціальну  роль істотно впливають «очікування» і «вимоги» її оточення. У систему особистості немовби включаються спеціально вироблені засоби поведінки, які відповідають вимогам соціальної системи і формують соціальний характер особистості. Вплив соціальної системи, переломлюючись крізь внутрішнє «Я» людини, виявляється у зміні її поведінки. Починається вона з порушення рівноваги, потім переходить у стадію адаптації до особливостей даної системи і завершується стабілізацією, але вже на новому рівні. Механізми динаміки соціальної системи виявляються в появі або зникненні певних елементів, у зміні внутрішніх і зовнішніх зв'язків між ними. Чинниками соціальних змін є об'єктивні передумови (передусім економічні), індивідуальні особливості особистості, специфіка її взаємодії із соціальною системою. Соціальним середовищем (соціальним простором) функціонування особистості, соціальної системи є соціальні спільноти. «Социологія, Кравченко С.А., Екзамен – Москва, 2002 р.»

 

Етапи соціалізації

 

Французький психолог Ж. Піаже, зберігаючи ідею різних стадій у розвитку особистості, наголошує  на розвитку пізнавальних структур індивіда і їхній наступній перебудові в залежності від досвіду і соціальної взаємодії. Ці стадії переміняють одна іншу у визначеній послідовності: сенсорно-моторна (від народження до 2 років), операційна (від 2 до 7), стадія конкретних операцій (з 7 до 11), стадія формальних операцій (з 12 до 15). Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих скоріше змінює зовнішню поведінку, у той час як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути визначені навички, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки.

       Дитинство

Соціалізація повинна  починатися в дитинстві, коли приблизно  на 70% формується людська особистість. Варто запізнитися, як почнуться  необоротні процеси. У дитинстві  закладається фундамент соціалізації, і в теж час це самий незахищений її етап. Діти ізольовані від суспільства, у соціальному плані програють, хоча багато дорослі свідомо шукають самітності й ізоляції, щоб віддаватися заглибленим міркуванням і спогляданню. Частіше коли дорослі потрапляють в ізоляцію мимо своєї волі і на тривалий термін, вони духовно і соціально не гинуть. Навпроти, переборюючи труднощі, вони розвивають свою особистість, пізнають у собі нові грані.

Таким чином, початкова  соціалізація і продовжена – якісно різні етапи. Соціалізація – акумулятивний процес, у ході якого накопичуються соціальні навички.

Уже говорилося про те, що соціалізацію часто мислять як підготовку дітей  до життя у світі дорослих. А  чим розрізняються ці два світи? Чи настільки істотні між ними розходження? І чи не так необхідна спеціальна підготовка для переходу з одного в інший?

Діти і дорослі розрізняються  безліччю ознак: ростом, фізичною силою, розумовими здібностями й умінням  їх з вигодою застосовувати, відношенням  до небезпеки і ризику, співвідношення розумових і емоційних компонентів, обсяг придбаних знань, здатністю учитися на власних помилках, умінням приймати правильні рішення в складних ситуаціях, прагненням брати на себе додаткову відповідальність.

Проте головного ми не назвали –  виконання соціальних ролей. Діти – єдина категорія населення, що не мають соціальних статусів і соціальних ролей, якщо не вважати статусів «дитина», «чоловіча / жіноча стать», «син / донька», «племінник» і т.п., які вони ще не осмислюють повною мірою. Тому що діти не є виробниками матеріальних благ і не відносяться до категорії економічно самостійного населення, у них не може бути професійних, економічних і політичних статусів і ролей. Їм не знайоме те, з чого складається суть статусів – коло прав і обов'язків. Вони не знають обов'язків інженера, листоноші, парламентарія, чи парафіянина. Вони не знають, що таке відповідальність. Діти не знають, що таке соціальні норми, хоча багато з цього їм дорослі розповідали.

Теоретичні і дуже приблизні  знання про соціальні ролі не дозволяють стверджувати, що діти опанували ними чи засвоїли їх. У ролі вони грають, але не поводяться відповідно до вимог соціальної ролі. У дітей тільки ігрове освоєння соціального світу: хлопчиська грають у війну, а дівчиська – у дочці-матері. Дорослі ніколи не грають у ролі, якщо не вважати ігровий метод навчання в бізнесі.

Отже, два світи – дитячий  і дорослий розрізняються з погляду  соціалізації. Вони знаходяться на різних кінцях цього процесу. Головне  розходження – ступінь оволодіння соціальними ролями.

Юність

Юність завершує активний період соціалізації. До юнаків звичайно відносять підлітків  і молодих людей у віці від 13 до 19 років. Їх ще називають тінейджерами. У цьому віці відбуваються важливі  фізіологічні зміни ( одне з них –  настання статевої зрілості), яке спричиняє визначені психологічні зрушення: поява потягу до протилежної статі, агресивність, яка нерідко невмотивована, виявляється схильність до необміркованого ризику і не уміння оцінити ступінь його небезпеки, підкреслене прагнення до незалежності і самостійності.

Психофізіологічні зміни не можуть не вплинути на хід і зміст соціалізації. Схильність до інновацій і творчості, невизнання всіх і всяких авторитетів, з одного боку, підкреслена автономія  і незалежність – з іншої, породжують особливе явище, яке називається молодіжною субкультурою. Вона асоціюється з трьома головними негативними рисами, явищами-символами: наркотиками, сексом і насильством. Підлітковий період називають «важким віком», «переломним періодом». Його зміст полягає в зміні поведінкових характеристик: від майже повної слухняності, властивої малим дітям, юнаки переходять до стриманої слухняності – схованій непокорі батькам. Якщо раніше, будучи дітьми, вони дивилися на світ очима своїх батьків, то тепер вони ведуть як би подвійний рахунок: у підлітків і юнаків вибудовується рівнобіжна система цінностей і поглядів на світ, що частково перетинається позицією батьків, а частково – з поглядами однолітків. У цей період закінчується формування фундаменту особистості, добудовуються їхні верхні – світоглядні – поверхи. Усвідомленням свого «Я» відбувається як осмислення свого місця в житті батьків, друзів, що оточує соціуму. Одночасно спостерігається постійний пошук моральних орієнтирів, зв'язаних з переоцінкою сенсу життя. Підлітки і юнаки більш сприйнятливі до негативних оцінок навколишніх, особливо якщо вони стосуються одягу, зовнішнього вигляду, манер поведінки, кола знайомств, тобто всього того, що складає соціальне середовище і соціальну символіку «Я». Гіпертрофована самостійність знаходить вираження в підкресленій різкості власних оцінок: для багатьох тінейджерів «добре» і «правильне» тільки те, що їм подобається. Труднощі соціалізації в цей період зв'язані з трьома головними обставинами:

-розбіжністю між високим рівнем домагань (прагнення стати героєм, прославитися) і низьким соціальному статусом, який заданий їх віком;

-розбіжністю старого стилю батьківства, орієнтованого на те, що для матері син і дочка завжди залишається дитиною, і нових потенційних можливостей тінейджерів, заданих їх психофізіологічним подорослішанням;

-протиріччя між орієнтацією, що підсилилася, на самостійність і залежність, яка підсилилася від думки і поведінки однолітків.

Психофізіологічне подорослішання практично нічого не змінює в соціально-економічному положенні тінейджерів. Соціальні статуси батьків і юнаків як і раніше несумісні: батьки заробляють на життя, несуть моральну і правову відповідальність за дітей і недоторканність майна, беруть участь у суспільному і виробничому житті. Дорослі – власники, розпорядники, опікуни, виробники, законодавці, споживачі, захисники і т.д. А тінейджери економічно несамостійні, вони усе ще вимагають соціального захисту і не виступають учасниками правопорушень. Їхній рольовий діапазон вкрай обмежений. Вони не є власниками, розпорядниками, виробниками, законодавцями. Вони – лише споживачі. Хоча в правовому змісті вони можуть приймати життєво важливі рішення, у психологічному плані тінейджери дозріли для них. Але батьки обмежують їх. У цьому і полягає протиріччя.

У зв'язку з цим соціологи  говорять про рольове безправ'я  тінейджерів – меншому обсязі прав і обов'язків у порівнянні з дорослими. Володіючи меншими  можливостями, тінейджери зіштовхуються  з таким глобальними світоглядними  і моральними проблемами, що у зрілому віці вирішені. Недолік життєвого досвіду змушує їх робити набагато більше помилок, чим це робить дорослі, чи діти старі. Але головне не в кількості, а як помилки, серйозності їхніх наслідків: злочинність, уживання наркотиків, алкоголізм, полова розбещеність, насильство на особистістю. Багато хто з тінейджерів кидає школу, у результаті порушується природний процес соціалізації. Недоодержання знань відразу позначається на економічному становищі, підлітки на економічному становищі, підлітки і юнаки виявляються в гіршій ситуації на ринку праці. У розвитих країнах рівень безробіття серед 18-літніх у 3 рази вище, ніж у дорослих.

Соціологи думають, що сексуальна розбещеність, зловживання алкоголем  і молодецтво – не що інше, як спроба відігравати роль дорослих. Можливо, що та ж сама причина спонукує багатьох кидати школу. Статус школяра вважається «недорослим». Він не сприяє досягненню життєвого успіху, а разом з ним і визнанню в групі однолітків. Тінейджери шукають визнання своєї психологічної дорослості за рамками школи і родини – інститутів, де їх продовжують вважати дітьми.

Отже, ми розглянули труднощі соціалізації в період юності і встановили, що головною проблемою серед них  є рольовий конфлікт, чи рольове  безправ'я юнаків.

Батьківство

Взаємини, що складаються  між батьками (матір'ю і батьком) і дітьми, є вирішальним моментом соціалізації. Вони виявляють себе в самий відповідальний момент –  коли людина найбільш сприйнятлива до добра і зла, коли вона найбільш довірлива  і відкрита усьому новому, а саме в період дитинства. Друга характерна риса – взаємини продовжуються все життя і, отже, роблять найбільш тривалий вплив. Третя риса – батьківсько-дитячі відносини є самими тісними і близькими відносинами, які тільки можуть існувати в людському суспільстві.

Багато хто переконаний, що батьківські почуття передаються  біологічно і пробуджуються з  появою першої дитини. Дійсно, у всіх живих істот – від птахів і  до ссавців батьківська турбота  запрограмована генетично. Однак для  людських істот це справедливо на половину. Батьківство – насамперед відношення, яке соціально здобувається. Практично тільки в людей є можливість дітей підкинути чи передати на виховання в іншу родину або віддати під опіку держави. Тільки людські істоти придумали спеціальні установи для дітей, що залишаються, і систему санкцій, за допомогою яких або карають за порушення, або заохочують за дотримання відносин батьківства. «Что такое личность, Ильенков И.В., Москва 1991 р.»

Зрілий вік

У зрілому віці переборюється  рольовий конфлікт (рольове безправ'я). Психофізіологічне подорослішання збігається із соціальним і економічним дорослішанням, домагання, амбіції і надії юності одержують задоволення пропорційне витраченим зусиллям і придбаним знанням. Зрілий вік характеризує розквіт людської особистості.

Як такий зрілий вік  не є самостійним етапом соціалізації. Це збірне поняття, яке охоплює кілька циклів людського життя, розділених найважливішими подіями: оволодіння професії, проходження армійської служби, початок  трудової діяльності, чи одруження заміжжя, створення родини, народження дітей.

Настання зрілого віку, тобто дорослого життя, може затягнуться  в наслідок проходження навчання (у вузі й аспірантурі) до 21-23 років  чи прискориться через ранній початок  трудової діяльності. Якщо нижня границя зрілого віку не визначена, то його верхня границя позначена виходом на пенсію.

Соціологічним критерієм  розмежування двох періодів – молодіжного  і зрілого – служить економічна, соціальна і політична самостійність. Але що вважати проявом такої  самостійності? За старих часів 20-літні юнаки командували арміями, а сьогодні вони сидять у студентських аудиторіях і не в змозі прокормити родину. В екстремальні періоди історії – війни і революції – молодь швидше досягає суспільного визнання, її соціальний статус росте завдяки підвищенню військової значимості молоді як джерела рекрутів. Навпроти, у спокійний період історії етап несамостійності затягується. Для таких періодів соціологи розробили набір критеріїв, яким повинна відповідати молода людина, що претендує на статус дорослого:

-сама себе забезпечувати засобами існування;

-розпоряджатися грошима незалежно від інших;

-бути самостійною у виборі способу життя;

-проживати незалежно від батьків.

В Іспанії соціологи  з'ясували, наприклад, що тільки 20% молоді у віці від 15 до 30 років відповідають чотирьом приведеним критеріям і тому в праві називатися дорослими.

Поряд з вищевказаними, соціологи вживають і деякі й  інші ознаки, зокрема, а) здатність відповідати  перед законом; б) допуск до голосування  на виборах; в) вступ у шлюб. З погляду соціалізації, лише вступ у шлюб служить значним критерієм дорослості. Родина – єдиний агент соціалізації, який робить вплив протягом усі життя. Однак роль і статус кожного її члена на різних етапах сімейного циклу міняється. Дитина – об'єкт соціалізації й одна з цілей життя батьків, доросла людина – суб'єкт (стосовно дітей) і об'єкт (стосовно іншого чоловіка) соціалізації одночасно. Він перестає служити метою життя, стаючи засобом. Старі і літні члени родини можуть бути тільки суб'єктами, але найчастіше вони виключаються дорослими дітьми з активного процесу соціалізації і виховання онуків. Чоловік і дружина виступають агентами соціалізації друг для друга.

Справа в тому, що сімейна  соціалізація для дорослих людей  протікає інакше, чим для дітей. Подорослішання юнака, обзавівшись власною родиною, переходить у новий якісний стан – з об'єктів виховання вони стають його суб'єктами. І на перших порах відбувається болісний процес оволодіння новою соціальною роллю: молодята звертаються до батьків, друзів, товаришів по службі по будь-якій дрібниці, яка стосується виховання дитини і облаштування побуту – як сповивати і годувати крихітку, як полагодити водопровідний кран і оплачувати квартиру. Це і є освоєння нової соціальної ролі. Одночасно чоловіки впливають один на одного, вирішуючи питання про розподіл прав і обов'язків, про лідерство в родині, відношення до нової родини і нових друзів. Тут немає суб'єктів і об'єктів, соціалізація відбувається на партнерській основі, оскільки, змінюючи свою поведінку, дружина допомагає змінити поведінку партнера.

Доросле життя – самий  активний період соціалізації, тому що саме в цей час спостерігається  освоєння соціальних ролей не в ігровий, а в реальній ситуації. Уперше вирівнялися  обсяги прав і обов'язків, потреб і засобів їхнього задоволення.

Старість

Конкретний вік, у тому числі літній, визначає придатність  чи непридатність, до виконання соціальних ролей і видів діяльності. З  виходом на пенсію завершується активний період соціалізації, зменшується потреба старших у родині. Літня людина перестає виконувати найголовнішу функцію – бути виробниками матеріальних цінностей. З виробника вона перетворюється в споживача, а тим самим в утриманця. Хоча стара людина найчастіше така ж беззахисна, слабка і безпомічна, як і дитина, але на відміну від дитини старша людина не є метою життя для когось. Батьки шукають емоційне задоволення в спілкуванні з дітьми, а в спілкуванні зі своїми літніми батьками вони найчастіше бачать тільки обов'язок.

Разом з тим перехід  від зрілості до старості розкриває нові соціальні можливості і ролі. Люди похилого віку виступають партнерами, чи конкурентами супротивниками інших вікових груп на ринку праці, у системі соціалізації й освіти, у веденні домашнього господарства й у міжособистісному спілкуванні. Правда, у всіх цих сферах їхня роль мінімальна: на роботі літніх звільняють у числі перших, а приймають на роботу в числі останніх; по веденню домашнього господарства їм залишають найпростіші функції (підмітати підлогу, сходити в магазин), а принципові питання молоді залишають за собою; проводити ефективну освіту і соціалізацію в сучасному суспільстві літні не можуть тому, що їх знання в порівнянні з молоддю швидко застарівають, а погляди і манери визнаються архаїчними. «Социологія, під. Ред. Лавриненко В.Н., Юніті - Москва, 2002 р.»

 

Типи соціалізації

 

Видокремлюють такі типи соціалізації особистості:

-надійний тип - найбільш поширений і конструктивний, дитина спокійно реагує на зустріч з незнайомими людьми, неспокійна під час розлуки з матір'ю, радіє її поверненню.

-ненадійний тип - властиве уникання, такі діти ігнорують матір і незнайомих людей.

-амбівалентниий тип - у незнайомих обставинах такі діти тривожні і прагнуть перебувати біля матері, бурхливо реагують на розлуку з нею.

-деструктивний тип - діти не демонструють чіткого патерну поведінки в тестовій ситуації, можуть бути розгальмовані чи в стопорному стані, або виявляти стереотипні форми поведінки. «Психологія. Навчальний посібник.  Варій М.Й.«Центр учбової літератури», 2007.»

 

Функції соціалізації

 

Соціалізація здійснює основоположні функції розвитку індивида і суспільства:

- нормативно-регулятивна  функція,що формує і регулює  життєдіяльність людини в суспільстві за допомогою впливу на неї спеціальних соціальних інститутів,що визначають спосіб життя даного суспільства в тимчасовому контексті;

- особистісно-перетворювальна  функція,що індивідуалізує людину  за допомогою формування мотиваційної  сфери,ідеалів і установок людини  в системі соціальних відносин;

- ціннісно-орієнтаційна  функція,що формує систему цінностей,які визначають спосіб життя людини;

- комунікативно-інформаційна,яка  веде людину у взаємини з  іншими людьми,групами людьми,системою,що насичує людину інформацією з метою формування його способу життя;

- прокреативна функція,що  породжує готовність діяти певним чином;

- творча фунція,в процесі  реалізації якої народжується  прагнення творити, відшукувати  вихід з нестандартних ситуацій, відкривати і перетворювати світ  навколо себе;

-  компенсаторна функція, яка створює дефіцит необхідних фізичних,психічних та інтелектуальних властивостей і якостей людини.

Функції соціаліації  не тільки розкривають,але й визначають процес розвитку індивіда і суспільства. Функції направляють активність індивіда,визначаючи більш-менш перспективні шляхи розвитку особистості. Вони, реалізуючись в комплексі,дають можливість індивіду проявляти себе у певній сфері діяльності. «http://dosugmarketing.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=41&Itemid=31»

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

 

Соціалізація являє  собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.

 

Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини.

 

Багато психологів і  соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя  людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих скоріше змінює зовнішню поведінку, у той час як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути визначені навички, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки.

 

Отже, соціалізація – акумулятивний процес, у ході якого накопичуються соціальні навички.