Соціологія як наука, її предмет, методи і функції

СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА, ЇЇ ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ФУНКЦІЇ

Соціологія як самостійна наука  з'явилась майже 200 років тому. Вона привернула увагу багатьох прогресивних мислителів того часу - філософів, психологів, істориків, економістів, етнографів, демографів та представників інших наук, які в той чи інший спосіб долучились до її становлення.

Особливе значення соціології і  в минулому, і сьогодні виявляється  в її здатності правильно сприймати  й аналізувати соціальні явища  і процеси, вивчати, пояснювати, розуміти суспільство. Соціологія сприяє формуванню і накопиченню знань про соціальну дійсність. Соціологічні знання широко використовують для розробки і здійснення соціальних проектів та прогнозів.

План (логіка) викладу  і засвоєння матеріалу:

1. Соціологія та її місце в системі сучасних наук,

2. Об'єкт і предмет соціології.

3. Закони, категорії і методи  соціології.

4. Структура і рівні соціологічного  знання.

5.Функції соціології.

1.Соціологія та її місце в системі сучасних наук

Наука - багатогранне суспільне явище, її можна розглядати як: сукупність знань про світ, основу світогляду, форму суспільної свідомості, форму відображення світу у свідомості, елемент духовної культури.

Увага! НАУКА - це система абстрактних  знань, створених теоретичним шляхом на підставі аналізу фактів, явищ і процесів за їх специфічними ознаками, встановлення між ними зв'язків, які обумовлюють їх впорядковане функціонування і розвиток.

Наука е практичним перетворювачем світу. Без неї не може успішно  розвиватися жодна сфера людського  життя.

Залежно від сфери дослідницьких інтересів сучасні наукові дисципліни можна поділити на чотири основні групи: природничі, технічні, гуманітарні, соціальні. Якщо природничі науки зосереджуються на розкритті таємниць природи, технічні - на пошуку нових можливостей техніки, гуманітарні - (від лат. humanitas - людська природа, освіченість, духовна культура) - на заглибленні у світ самої людини, то соціальні (від лат. socialis - товариський, громадський, суспільний) - вивчають сумісне життя в суспільстві.

Кожна із соціальних наук (крім соціології) займається якоюсь окремою сферою суспільного життя. Наприклад, економіка досліджує => господарське життя (виробництво, послуги, розподіл, споживання тощо), політологія => сферу політики, історія => процес розвитку суспільства, педагогіка => проблеми навчання і виховання.

Соціологія – це вивчення життя  груп людей та суспільства.

Соціологія (від лат. societas - суспільство + гр. logos - слово, вчення) вивчає суспільство  в цілому, соціальне (суспільне) життя  людей, їх спілкування, взаємодію.

Отже, соціологія  -  це наука  про суспільство як єдину цілісну  соціальну систему. Специфіка і  відмінність соціології від інших  суспільних наук полягає в тому , що вона вивчає соціальні відносини  між людьми, а також вплив цих  відносин на формування людини, на Ті свідомість і поведінку.

2.Об'єкт і предмет соціології

З'ясовуючи науковий статус соціології (як і будь-якої іншої науки), важливо  чітко розрізняти її об'єкт і предмет. Об'єктом соціологічного пізнання є:

> суспільство як цілісна соціальна реальність;

> емпірично надана реальність, що відбиває ту чи іншу сторону  соціального життя; > розвиток і  функціонування суспільства;

> такі об'єктивні явища суспільства,  як соціальні відносини, соціальні  зв'язки, соціальні організації,  соціальні інститути тощо.

Предмет науки - це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні шляхом виявлення значущих закономірних зв'язків  і відносин цієї реальності. Предмет  будь-якої науки - це не явище чи процес об'єктивного світу, а результат  теоретичного обґрунтування, яке дає змогу виділити ті закономірності розвитку і функціонування об'єкта, що вивчаються, які є специфічними тільки для цієї науки.

Отже, предметом соціології є загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізми дії та форми вияву цих законів і закономірностей у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.

Вихідним для розуміння особливостей об'єкта соціологічного пізнання і  визначення предмета соціологічної науки є поняття соціального. Можна виділити такі основні риси, що характеризують специфіку соціального:

- це загальна якість, притаманна  різним групам індивідів;

- це характер і зміст відносин  між різними індивідами і групами  залежно від місця, яке вони займають у різних, суспільних, структурах,, від тієї ролі, яку вони виконують у них;

- соціальне виявляється у відносинах  різних індивідів і груп, до  свого становища в суспільстві,  до явищ і процесів суспільного  життя,

Увага! Соціальне явище або процес виникає тоді, коли поведінка навіть одного індивіда підпадає під вплив іншого або групи (спільноти) незалежно від того, чи присутні фізично індивід або спільнота.

Соціальне - це сукупність тих чи інших  властивостей і особливостей соціальних відносин, які виявляються в конкретних умовах між індивідами і спільностями в процесі сумісної діяльності (взаємодії).

Поєднуючи теоретичні й емпіричні  засоби, соціологія досліджує саме загальні якості будь-якого вияву  соціальності. Специфіка соціології полягає в тому, що кожний вияв людської життєдіяльності вона вивчає в соціальному контексті, у взаємозв'язку з усім суспільним організмом як цілісною системою, у взаємодії різних сторін, рівнів, підсистем.

3.Закони, категорії і методи соціології

Характерною рисою сучасного суспільства є функціонування в ньому великої кількості різних видів і типів соціальних спільнот. У процесі спілкування між ними виникають і формуються необхідні і сталі соціальні зв'язки і відносини, які називають законами.

Соціальні закони мають такі основні ознаки:

• закон може діяти лише за певних умов;

• за цих умов закон діє завжди і всюди без будь-яких винятків; за яких діє закон, реалізуються не повністю, а частково.

Соціальний закон – відносно сталі і систематично відновлювальні відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовими колективами, суспільством і родиною, суспільством і особистістю, містом і селом, соціальною організацією та особистістю і т.д. (Г. Осипов)

Соціальні закони не створюються свідомо  членами суспільства або групами, як, наприклад, культурні норми або  правові закони. З соціальними  законами люди стикаються постійно. Вони підпорядковують ним свої дії  або намагаються їх уникнути, пристосувати свою поведінку до них чи протестувати проти них.

Соціальні закони діють у всіх сферах людської діяльності і можуть різнитися  за сферою свого розповсюдження. Існують  закони, дія яких розповсюджена на малу групу, на певну соціальну страту, соціальну верству або клас та на суспільство в цілому. Отже, у сфері дії соціальних законів може знаходитися суспільство в цілому або ж його частини.

Для соціології велике значення має  типологізація, за допомогою якої виокремлюють соціальні закони. За формами  зв'язків, які віддзеркалюють незмінне(інваріантне) співіснування соціальних явищ; закони, які відображають тенденції розвитку; закони, які встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами; закони, які фіксують причинний зв'язок між: соціальними явищами,

Залежно від часу дії соціологи  виділяють  соціальні закони безперервної дії (норми права, етичні та моральні принципи) і закони - тенденції, які  діють у певний проміжок часу. За масштабом реалізації соціальні  закони поділяють на * загальні - вони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин) і * специфічні - їх дія обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закон, пов'язаний з переходом від одного типу суспільства до іншого). За характером, способом вияву соціальні закони поділяють на закони соціальної статики і закони соціальної динаміки. Перші відображають головні напрями змін, тенденцію до збереження стабільності соціальної системи. Вони не детермінують соціальні явища. Другі визначають напрям, форми, чинники розвитку соціального об'єкта, особливості його змін, еволюції тобто вказують на його якісні перетворення.

Як і всі інші науки, соціологія має свою систему категорій. Під  ними розуміють найбільш загальні поняття, які віддзеркалюють суттєві сторони її предмета, розкривають механізм прояву законів і закономірностей, які теж вивчаються. Понятійно-категоріальний апарат соціології охоплює:

> загальнонаукові соціологічні  категорії (суспільство, соціум, соціальна система тощо);

> безпосередні соціологічні категорії (соціальний інститут, соціальна організація, соціальні норми, соціальні цінності);

> категорії дисциплін суміжних  із соціологією (економічна соціологія, соціологія політики, соціологія  культури тощо).

Соціологічна практика останніх років  виділяє дві групи соціологічних категорій:

> категорії, що пояснюють статику  суспільства, його структуру,  з виокремленням основних підсистем  та елементів. Серед них такі  категорії, як "особистість", "соціалізація", "соціальна група, "соціальна  спільнота", "соціальний клас", "соціальна спільнота ", "соціальна діяльність ", "соціальний контроль " та інші;

> категорії, що характеризують  динаміку суспільства, його основні  зміни, особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як "соціальний процес", "соціальна зміна" t "соціальна трансформація", "соціальний рух", "соціальна мобільність ", "соціальний розвиток " та інші.

До категорій соціології належать також "соціальне відтворення ", "соціальна адаптація ", "соціальна  диференціація ", "соціальна напруженість ", "соціальна солідарність", "соціальне відхилення", "соціальна патологія", "соціальна рівновага", "соціальна сфера", "соціальне життя", "соціальна дія" та багато інших.*

Соціологія, вивчаючи суспільні явища, використовує певні методи та прийоми. Вони покликані забезпечити об'єктивність і надійність одержаних результатів. Ось три головні умови реалізації в соціології вимог наукової методології:

- принцип емпіризму  -  використання  емпіричних процедур з метою  встановлення об'єктивної достовірності  одержаних у дослідженнях фактів та узагальнень;

- теоретичне обґрунтування (пояснення)  одержаних результатів, які дають  змогу розкрити причини, що  лежали в основі емпіричних  фактів, і водночас включити ці  факти в систему теоретичного  знання;

- нейтральність соціології, незалежність її від будь-яких заангажованих установ, які зазвичай пропонують різні класи і партії в суспільстві.

Методи науки не менше, ніж зміст, розділяють науки одна від одної. (Ф. Гіддінгс).

Метод соціології незалежний від будь-якої філософії... Соціальні факти – суть речі, а завдання соціолога... висловлювати факти. (Е. Дюркгейм).

Позитивізм розглядає суспільство  за аналогією з природою, використовуючи методи природничих наук. Його засновники користувались так званим об'єктивним методам. Вони розглядали соціальні факти і процеси як такі в їх об'єктивній реальності, описували і систематизовували їх. Цей метод ґрунтується на запереченні необхідності філософського осмислення життя.

Розуміюча соціологія (М. Вебер) аналізує смислові елементи соціального життя, робить акцент на розумінні змін, рухів. Цей напрям тяжіє до суб'єктивного методу. Дослідник констатує соціальні явища об'єктивного світу на підставі своїх суб'єктивних оцінок. Об'єктивний метод визнає настільки, наскільки він має значення для теорії.

Розвиток і зміни соціального  життя зумовлюють розвиток і зміни  методів його дослідження. З огляду на особливості сучасного етапу  розвитку соціології, відзначимо три  моменти, які характеризують метод  соціологічного пізнання:

-     це введення часового параметра в саму методологію мислення, гіпотези і концепції. В цьому випадку важливо від вивчення станів на конкретний момент часу * переходити до вивчення процесу соціального розвитку;

-     це врахування змін  структури соціального простору: простежується ефект просторової трансформації суспільств, переростання локальних соціальних процесів у регіональні, регіональних -у глобальні. Глобалізм - важлива ознака сучасної і майбутньої соціології;

-     активна участь соціології, як науки, в рольному житті,  в соціальному процесі. Звідси посилюється тенденція до ^пошуку шляхів розв'язання соціальних проблем, зокрема й конфліктів, ^прогнозування і проектування соціальних рішень.

4.Структура і рівні соціологічного знання

Сучасне суспільство - складне утворення. Воно охоплює чимало взаємозв'язаних соціальних систем і підсистем. Як суспільство в цілому, так і різні його системи і підсистеми вивчають по-різному: Ф виявляють спільне, Ф виявляють особливе, специфічне тощо. При цьому використовують різні способи і методи одержання знання, що обумовлює складну структуру соціологічного знання.

Під структурою соціологічного знання розуміють систему взаємопов'язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних процесів різних рівнів (чи то життєдіяльність  окремих людей, соціальних груп чи суспільства в цілому}. Особливістю структури соціологічного знання є те, що вона є не просто певною сукупністю (обсягом) інформації, уявлень і наукових понять про соціальні явища і процеси, а перш за все певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий соціальний організм.

Критерії відділення елементів  структури соціологічного знання:

-    рівні пізнання;

-    ступінь узагальнення;

-    способи дослідження;

-    орієнтація дослідження;

-    сфери суспільного життя;

-    види спільностей життя;

-    види спільностей людей;

-    види суспільних відносин.

Структура соціологічних уявлень і наукових знань формується залежно від  кола об'єктів, які вивчаються соціологією, глибини і широти наукових узагальнень  і висновків, що здійснюються в межах соціологічних теорій на підставі аналізу даних про ті чи інші соціальні явища і процеси.

Соціологія  дає знання теоретичне й емпіричне, знання фундаментального і прикладного  порядку. У зв'язку з цим у ній  виділяють відносно самостійні галузі знання: - теоретичну соціологію, - фундаментальну соціологію, - прикладну соціологію, - емпіричну соціологію.

Емпірична і теоретична соціології різняться  за рівнем абстракції одержуваного знання; фундаментальна і прикладна - за орієнтацією  отримуваних знань, за цілями, які вони перед собою ставлять.

Теоретична  соціологія зосереджує увагу на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов'язаних з формуванням знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концептуальних основ соціології, методології та методів соціологічного дослідження. Концепції і теорії, які розробляє вона, відповідають передусім на два запитання: «що пізнається?» (об'єкт) і «як пізнається?» (метод), пов'язані з вирішенням гносеологічних завдань.

Теоретична  соціологія сформувалась у 30-40-х роках XX ст. в академічному університетському  середовищі США, хоча її передумови виникли  набагато раніше праці - Г. Зіммеля, Е. Дюркгейма, М. Вебера та ін. Значно вплинула на теоретичну соціологію неопозитивістська методологія, орієнтована на моделі розвинутих фізичних наук, в яких існує подіті на прикладні та фундаментальні, теоретичні дослідження.

Феноменологічна соціологія і символічний інтеракціонізм на перше місце висувають з'ясування соціально-психологічної структури соціальної взаємодії, ролі людської особистості як творця соціальної реальності. Автори концепції соціального обміну підкреслюють вирішальну роль універсальних закономірностей людської природи - прагнення до одержання вигод і нагород - для пояснення соціальних відносин і структур. Для прихильників функціоналізму пошук об'єктивної істини, яка проголошується головною цінністю наукового пізнання, конкретизується у формуванні закономірностей або вимог, покликаних пояснити структурні механізми збереження сталості і стабільності будь-якої соціальної системи.

Ознака  «теоретичності» аж ніяк не збігається з ознакою «фундаментальності». Хоча перший термін часто вживається як синонім другого (наприклад, теоретична психологія, теоретична фізика). Тут термін «теоретичний» означає не тільки певний рівень наукового знання на відміну від емпіричного, а й його фундаментальну спрямованість на відміну від практичної, прикладної.

Теоретичне знання як фундаментальне виступає у порівнянні з прикладним, а не емпіричним знанням і не виключає практичної спрямованості. Такі характеристики, як практичний аспект, прикладна функція, цілком можуть бути додані до теоретичного знання. Його альтернативою є не прикладне знання, а емпіричне.

Увага! Теоретична соціологія відрізняється  від прикладної не об'єктом чи методом  досліджені, а метою, яку ставить  перед собою соціологія, які вирішує  завдання: теоретичні чи практичні.

Прикладна соціологія  - практична частина соціологічної науки про специфічні закони становлення, розвитку та функціонування конкретних соціальних систем, процесів, структур, організацій та їх елементів. На відміну від загальної соціології, яка вивчає закони розвитку соціальних спільностей та відносин, взаємодій у масштабах усього суспільства, прикладна соціологія вивчає процеси, які відбуваються в певних соціальних підсистемах, конкретних соціальних спільностях, організаціях. Вона ставить завдання знайти засоби для досягнення практичних цілей суспільства, шляхи і способи використання пізнаних теоретичною соціологією засобів і закономірностей.

Прикладна соціологія безпосередньо  вивчає практичні галузі людської діяльності, збагачує такі спеціальні галузі соціологічного знання, як, наприклад, соціологія особи, соціологія релігії, соціологія сім 7, що безпосередньо орієнтовані на вирішення соціальних проблем.

Специфіка прикладної соціології полягає  не тільки в тому, що вона концентрує увагу на тих компонентах соціальної системи, які безпосередньо пов'язані з людиною, впливають на її практичну діяльність. Вона зосереджується на дослідженні людських спільностей та людської особи в її різних соціальних аспектах. Прикладна соціологія, зокрема, вивчає закони:

1) які відбивають розвиток компонентів соціальної структури суспільства;

2) що діють на рівні соціальних  інститутів;

3) що діють нарівні соціальних  систем і підсистем.

Прикладна соціологія має свої категорії, які відбивають соціальну дійсність, а також методи дослідження (опитування, спостереження, аналіз документів та ін.).

Оскільки прикладна соціологія досліджує конкретні соціальні  явища, вона розкриває джерела та причини їх розвитку або гальмування. Тому її висновки мають прикладне  значення, є науковою підставою вдосконалення  управління соціальним життям, його різними сферами. Прикладна соціологія - єдність конкретних соціологічних досліджень і спеціальних соціологічних теорій. У цьому виявляється єдність емпіричного і теоретичного, що становить фундамент кожної науки.

Прикладна соціологія висвітлює можливість і сферу конкретного соціологічного дослідження, розробляє його основні категорії, понятійний апарат, розглядає питання, пов'язані з розробкою проектів дослідження, з формулюванням гіпотез та ін.

Важливою галуззю прикладного  соціологічного дослідження є проблематика структури і окремих етапів емпіричного соціологічного дослідження. Чітке розуміння їх змісту, оптимальних зв'язків і послідовності - одна з основних передумов професійної роботи соціолога. В центрі уваги прикладної соціології знаходяться також розробка питань надійності, репрезентативності, достовірності, усталеності й інших особливостей одержання та аналізу соціологічної інформації.

Прикладна соціологія охоплює також - розробку процедур соціологічного дослідження, - методів і техніки збирання інформації, які є особливою галуззю знання, що дає змогу тим, хто оволодів ними, науково визначити соціальну дійсність за допомогою існуючого соціологічного інструментарію. Прикладна соціологія найближче від інших суспільних наук стоїть до соціальної дійсності.

Єдність і взаємодія теоретичної  та прикладної соціології знаходять  конкретне втілення:

^ у розкритті науково-методичних  основ соціологічних досліджень, у системі принципів, законів  і категорій концепції соціального  пізнання;

^ в обґрунтуванні переходу вихідних теоретичних положень до операціоналізації та емпіричного їх відбиття за допомогою ряду показників у дослідженні соціальної структури суспільства, способу життя, культури, громадської думки та ін,;

^ у методологічному та методичному забезпеченні соціологічних служб на підприємствах і в установах, у практиці соціологічних досліджень на усіх рівнях та етапах, в усіх видах і масштабах.

Поділ соціологічного знання за орієнтацією  на фундаментальне та прикладне досить умовний, бо будь-яке з них безпосередньо або опосередковано робить певний внесок у вирішення як наукових, так і практичних завдань. У точному значенні слід говорити лише про переважну орієнтацію того чи іншого соціологічного знання: наукового, фундаментального або практичного, прикладного, що і дає підставу для його віднесення до сфери теоретичної або практичної соціології. Це саме можна сказати і про емпіричні соціологічні дослідження. Вони можуть бути орієнтовані на вирішення:

-  наукових проблем (наприклад,  на формування спеціальної або галузевої соціологічної теорії);

-  практичних питань, пов'язаних  з удосконаленням соціальних  Інститутів (сім'ї, освіти, права  тощо).

У структурі соціологічного знання можна виділити окремі рівні. Йдеться  про три рівні соціологічного знання:

- загальносоціологічні теорії  або загальнотеоретична соціологія;

- спеціальні і галузеві соціологічні  теорії або теорії середнього  рівня (цей термін ввів у  науковий обіг американський  соціолог Р. Мертон);

- первинне узагальнення даних  конкретно - соціологічних досліджень.

Загальносоціологічні теорії, спираючись на соціальну філософію, торкаються, як правило, глибинних, сутнісних моментів розвитку того чи іншого суспільства (історичного  процесу в цілому) і місця в  ньому людини. На цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його багатоманітних зв'язків з іншими явищами.

Спеціальні і галузеві соціологічні теорії мають набагато вужчий пізнавальний ракурс, аніж загальносоціологічні. Вони торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп та інститутів, поєднують у собі теоретичний і емпіричний рівні дослідження. Вони, по суті, займають проміжне становище між фундаментальними соціологічними теоріями та емпіричним узагальненням первинної соціологічної інформації. Вони виступають у ролі своєрідної зв'язуючої ланки та долають наявний між ними розрив.

Галузеві соціологічні теорії, або  просто галузеві соціології  -  галузі соціологічного знання, які постають на межі власне між соціологією  та ін. науками: економікою, правознавством, політологією, наукознавством. Вони ніби розподіляють свій об'єкт з тією чи іншою наукою про суспільство (як правило, такою, що вже має давню традицію, усталений понятійний апарат і методи), виділяючи в ньому власне соціальний вимір, насамперед, соціальні відносини, групові інтереси, інституційні зв'язки тощо. Так, галузевими називають економічну соціологію, соціологію політики, соціологію культури, соціологію медицини та деякі інші соціологічні дисципліни.

Спеціальні соціологічні теорії - галузі соціологічного знання, які вивчають, насамперед, окремі соціальні спільноти у їх конкретному стані (соціологія малих груп, соціологічне вивчення соціальної структури, соціологія окремих професійних груп, соціологія міста, соціологія села, соціологія молоді, етносоціологія та ін.), соціальні інститути (соціологія сім "і, соціологія освіти тощо), соціальні процеси (соціологія конфлікту, соціологія вивчення мобільності міграційних процесів, масової комунікації, масових соціальних рухів, злочинності, самогубств). До спеціальних соціальних теорій відносять також соціологію особистості, а також ті теоретичні побудови, які пояснюють закономірності міжособистісного спілкування: теорію соціальних ролей, теорію референтних груп, соціальних статусів.

Виділення спеціальних і галузевих  соціологічних теорій (теорій середнього рівня) створює для соціології цілий  ряд безперечних зручностей і  переваг, основними з яких є:

- можливість створення міцної  і зручної теоретичної основи  для дослідження конкретних сфер людської діяльності і окремих складових соціальних груп без використання громіздкого і абстрактного понятійного апарату фундаментальних соціологічних теорій;

- забезпечення тісної взаємодії  з реальним життям людей, яке  завжди знаходиться в полі зору теорій середнього рівня;

- демонстрування переконливих  висновків соціологічних досліджень  пересічним громадянам.

Увага!

Названі рівні соціологічного знання знаходяться у тісній взаємодії. За допомогою вищих рівнів соціологічного знання визначають концептуальні межі і логіку побудови зв'язків між ключовими поняті ями більш нижчого рівня, а за допомогою більш нижчих рівнів соціологічного знання складають базу для теоретичних узагальнень вищих рівні».

Водночас ці теорії породили досить вузьку спеціалізацію соціологів-спеціалістів в окремих галузях соціології, які збирають емпіричні дані, узагальнюють їх, обґрунтовують теоретичні висновки і будують моделі лише в межах цих галузей соціологічного знання.

Третій рівень соціологічного знання представлений конкретними соціологічними дослідженнями, які проводяться з метою одержання об'єктивних даних стосовно різних сторін соціальної дійсності. Ці дані можуть бути осмислені на рівні спеціальних, галузевих і загальносоціологічних теорій і використані у розв'язанні актуальних проблем розвитку суспільства.

5. Функції соціології. Кожна наука виконує свої функції в системі суспільних відносин. Це - основні обов'язки, важливі напрями, коло діяльності. У багатьох наукових джерелах по-різному розгалужують та окреслюють функції соціології. Однак оптимальним можна вважати: теоретичну, описову, інформаційну та прогностичну функції.

Теоретична функція - це свого роду концентрація, поповнення, пояснення та збагачення наявних соціологічних знань. Сюди ж належить розробка соціальних законів, концепцій, теорій, з'ясування соціальних закономірностей, які виявляються у суспільстві. Збагачення наукових соціологічних знань відбувається на основі вдосконалення теоретичної соціології із застосуванням елементів спеціальних соціологічних теорій та досліджень емпіричної соціології.

До описової функції слід віднести систематизацію, опис, поновлення отриманого матеріалу  у вигляді записів, звітів, схем, статей, книг. У них створюється, окреслюється ідеальна картина соціального  об'єкта, дії, зв'язку. На підставі одержаного матеріалу формулюються практичні висновки та рекомендації щодо прийняття рішень.

Інформаційна  функція являє собою збір, систематизацію, поновлення соціальної інформації, одержаної  в результаті соціальних досліджень. У великих наукових (зокрема, соціологічних) центрах соціологічна інформація, як найперспективніший вид соціальної інформації, нагромаджується та зберігається в сучасних електронних носіях.