Специфіка кількісних методів в умовах інформатизації суспільства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра філософії

РЕФЕРАТ

на тему

“Специфіка кількісних методів в умовах інформатизації суспільства”

Виконала: аспірантка кафедри інформаційно-вимірювальних  систем інституту інформаційно-діагностичних систем НАУ

Німченко Тетяна Василівна

Київ 2005

Зміст

Вступ

1. Суть та класифікація кількісних методів
2. Співвідношення кількісних і якісних методів у науковому суспільстві
3. Місце кількісних методів в інформатизації суспільства

Висновки

Список літератури

Вступ

Вибір теми для написання реферату зроблений невипадково. Він зумовлений в першу чергу тим, що автор  планує в рамках кандидатської дисертації досліджувати різними методами пружні хвилі, що виникають в результаті локальної динамічної перебудови матеріалу, і для цього неабияк важливо дуже чітко засвоїти поняття методу, та співіднести кількісні і якісні методи.. По-друге, важливе значення має специфіка кількісних методів в інформатизації суспільства.

Філософський словник  тлумачить поняття метод (від лат. methodos – буквально “шлях до чого небудь”) – в самому загальному значенні – спосіб досягнення мети, певним чином впорядкована діяльність.

Кількісні методи можна  використовувати для прогнозування, коли є підстави вважати, що діяльність в минулому мала визначену тенденцію, яку можна продовжувати в майбутньому, і коли наявної інформації достатньо для виявлення статистики достовірних тенденцій або залежностей. Крім  того, науковець повинен знати, як використовувати кількісну модель, і пам’ятати, що користь від  прийняття  більш  ефективного рішення повинна перекрити витрати на створення моделі. Два типових методи кількісного прогнозування - це аналіз часових рядів і причинно - наслідкове моделювання (модельний експеримент).

Аналіз часових рядів. Цей метод базується на припущенні, відповідно якому те, що трапилось в минулому дає достатньо добре  наближення в оцінці майбутнього. Цей аналіз являється методом виявлення зразків і тенденцій минулого та продовження їх в майбутнє. Його можна провести за допомогою таблиці або графіка шляхом  нанесення на координатну сітку точок, відповідних подіям. Даний метод аналізу часто використовується для оцінки залежностей виміряних параметрів від часу (наприклад, зміна амплітуди чи інтенсивності акустичного сигналу при локальній перебудові матеріалу, в залежності від часу трисалості імпульсу).

Чим більш достовірне припущення про схожість майбутнього  минулому, тим більше точність прогнозу. Таким чином, аналіз часових рядів, ймовірно не буде корисним в ситуаціях з високим рівнем рухомості або коли відбулось значна, всім відома зміна.

Причинно-наслідкове моделювання. Цей  метод являється найскладнішим  з точки зору математики. Він використовується в ситуаціях з більш ніж  одною змінною. Причинно-наслідкове моделювання - це спроба спрогнозувати те, що відбудеться в подібних ситуаціях, шляхом вивчення статистичної  залежності між фактором що розглядається й іншими змінними. На мові статистики ця залежність називається  кореляцією. Чим тісніша кореляція, тим вище придатність моделі до прогнозування. Повна кореляція (1,000) буває в ситуації, коли в минулому залежність завжди була істинною. Такі моделі являють собою тисячі рівнянь, які вирішуються тільки за допомогою застосування потужних ЕОМ., що призводить до значного розвитку компьютерізації, та розробки нових більш складних математичних апаратів роз’вязку.

Отже  у наш час відбувається небачений прогрес розвитку знання, що, з одного боку, призвів до відкриття  і накопичення множини нових  фактів, інформації із різноманітних галузей життя, і тим самим поставив людство перед необхідністю їхньої інформатизації.

 З іншого боку, прогрес знання породжує складності його освоєння, виявляє неефективність ряду методів використовуваних у науці і практиці. Крім того, проникнення в глибини Всесвіту і субатомний світ, якісно відмінне від світу сумірного з вже визначеними поняттями й уявленнями, викликало у свідомості окремих вчених сумнів у загальній фундаментальності законів існування і розвитку матерії. Річ в тім, що перетворююча діяльність людини змінює умови розвитку природних систем, і тим самим сприяє виникненню нових методів.[1].

Тематично реферат складається  з трьох частин. У першій розглянемо суть та класифікацію кількісних методів. У другому розділі йдеться  про співвідношення кількісних і якісних методів. У третьому розділі розглянуті питання пов’язані з застосуванням кількісних методів в інформатизованому суспільстві.

1. Сутність та класифікація  кількісних методів.

Метод є значною умовою отримання нових знань. В процесі розвитку пізнання виробились такі суспільні принципи наукового мислення, як індукція, дедукція, аналіз та синтез, аналогія, порівняння, експеримент, спостереження. Взагалі сам метод неподільно пов’язаний з теорією. В основі всіх методів пізнання лежать об’єктивні закони дійсності. У кожній конкретній науці існують свої методи дослідження, так як вони вивчають свої специфічні предмети.

Науковий  метод не тотожний теорій про метод, тобто методології. Коли ми визначаємо методи як способи дії, як форми практичного та теоретичного осягнення дійсності, як системи регулятивних, нормативних та інших принципів перетворюючої діяльності людини, то в цьому випадку методи виступають у вигляді керівних принципів, що регулюють пізнавальну діяльність людини. Але коли ми застосовуємо певну теорію як знання про світ до формування нової теорії, то тоді сама теорія перетворюється на розгорнутий метод побудови теоретичної системи. І в цьому випадку правомірно говорити про виникнення методології наукового пошуку [3].

Метод відрізняється також від прийому, способу, підходу до пізнання. Деякі автори ототожнюють поняття методу та підходу. Але таке ототожнення недостатньо обгрунтоване, оскільки підхід уявляється як «принципова методологічна орієнтація дослідження», тобто як метод у його нерозвиненому вигляді, у його становленні, тоді як метод являє собою досить стійке утворення, яке спирається на найбільш загальні закони розвитку дійсності. Далеко не кожен підхід може перетворитися на метод. Таким чином, науковий метод багатший, повніший, змістовніший, ніж підхід до пізнання. Тому справедливе зауваження Е.П.Семенюка про те, що метод містить у собі підхід у «знятому» вигляді, оскільки метод може спиратися на кілька зв'язаних між собою підходів.

Метод слід відрізняти і від способу та прийому, бо метод — це сукупність взаємозв'язаних конкретних дослідницьких прийомів, способів, операцій. Спосіб же та прийом можна ототожнювати, оскільки кожен з них являє собою один якийсь пізнавальний засіб, який застосовується у процесі дослідження в основному автоматично. Метод містить в собі творчі засади. Він тісно зв'язаний з предметом тієї чи іншої науки, у якій застосовується. Проте метод, спосіб та прийом мають не лише відмінні риси, але й дещо спільне. Спільним дня них є перш за все те, що вони репрезентують процесуальність, спрямованість розвитку наукового знання і всі вони похідні від предмету дослідження, визначаються ним.

Науковий  метод має як об'єктивні, так і  суб'єктивні засади. Об'єктивний бік методу становлять ті чи інші властивості, закономірності розвитку досліджуваних об'єктів, які відображаються людською свідомістю, тобто система об'єктивно істинного знання про закони розвитку світу. Ще Г.Ріккерт наголошував, що «будь-який науковий метод дослідження повинен узгоджуватися з особливостями змісту своїх об'єктів». Суб'єктивний же бік наукового методу полягає в тому, що в самій об'єктивній реальності немає ніяких методів. Вони існують лише у людській свідомості, більш чи менш вірно відображаючи цю реальність, і визначаються суб'єктивними можливостями самого дослідника, його потребами та здібностями, але при цьому здійснюють активний зворотній вплив на розвиток досліджуваної реальності. Тобто між об'єктами та методами їх дослідження існує тісний взаємозв'язок.

Науковий  метод є ідеальним явищем, вторинним стосовно об'єктивних закономірностей. Саме суб'єктивний бік методу підкреслюють, коли ведуть мову про те, що метод являє собою сукупність чи систему правил, прийомів, способів дослідницької діяльності людей. Немає невірних методів, є невірне їх застосування. Тому у процесі пізнання та перетворення дійсності необхідно враховувати як об'єктивність, так і суб'єктивність наукових методів. Отже, не правомірно стверджувати, як це роблять деякі представники західної філософії науки, що метод не відчуває на собі впливу предмету науки і його виникнення визначається лише умінням вченого фіксувати процеси, що відбуваються у його мисленні.

Розглядаючи специфіку  наукового пізнання, слід охарактеризувати і основні методи, які тут застосовуються. Як уже зазначалося, метод наукового пізнання – це спосіб побудови та обґрунтування системи наукових знань або сукупність, послідовність прийомів і операцій , за допомогою яких здобувається нове знання. На емпіричному рівні застосовують такі специфічні методи, як спостереження, вимірювання, експеримент, моделювання. Ці методи можна віднести до кількісних методів дослідження [11].

Взагалі кількість – це об’єктивна визначеність якісно однорідних явищ, або якість в її просторовому аспекті, зі сторони її буття в просторі та часі. Кількість є універсальною, тобто логічною категорією, необхідною сходинкою пізнання дійсності [10].

Універсально-логічний характер категорії кількості підтверджується  всією історією пізнання і практики людини. Пізнання світу на стадії його кількісного аналізу пов’язано з методами та язиком математики. Кількісний характер явищ необхідний в процесі цілеспрямованої зміни природи людини. Предмет, який не відображений в аспекті кількості, не може вважатися конкретно пізнаним. Однак є помилкою бачити тільки чисто в кількісному описанні явищ їх повне пізнання. Односторонньо-кількісний погляд на дійсність є таким, з точки зору якого єдино об’єктивними формами існування зовнішнього світу є лише просторово-геометричні контури тіл та їх зміни у часі, тобто механічне переміщення частин матерії, всі інші чутливо сприйняті якості і властивості тіл є суб’єктивною ілюзією людини. Тому одностороннє-кількісне розуміння зовнішнього світу і виступає історично як механістичний матеріалізм.

Ідеалістичний варіант, одностороннє-кількісний погляд на світ і його пізнання завжди пов’язаний з ідеалістичним розумінням простору та часу, з тлумаченням їх як суб’єктивно-психологічних (Юм) або трансцендентальних (Кант) категорій.

Матеріалізм, відстоюючи предметний смисл категорій “кількість”, а також її універсальний характер, завжди спостерігав предметну основу кількісно-математичних характеристик в реальній просторовій формі буття матерії.

Кількість завжди знаходиться в  діалектичному противоречивому  зв’язку з якістю, який виступає як закон переходу кількісних змін в якісні і навпаки.

Категорії діалектики історично формувалися майже  одночасно з категоріями та поняттями конкретних наук. Зокрема, це можна сказати про філософську категорію «кількість» та поняття кількості у математиці. Проте їх не можна ототожнювати. Досить повний методологічний аналіз математичного поняття кількості провела С.А. Яновська. Вона розширила це поняття за рахунок кількісних відношень, котрі абстрагуються від змісту досліджуваних предметів і розглядаються з точністю до ізоморфізму [12, 3]. Група французьких математиків під псевдонімом Н.Бурбакі запропонувала доповнити зміст математично вираженої кількості поняттям абстрактних структур, котрі охоплюють всі кількісні відношення.

Кількісні методи описують лише кількісні відношення об'єктивного світу, які у той же час знаходять своє відображення у філософській категорії «кількість». Але, як вірно зазначають В.А. Лекторський та B.C. Швирьов, філософський метод не довідображають, як було показано на прикладі математичної кількості, певну сторону досліджуваного предмета чи явища, але вони, фіксуючи закономірні зв'язки речей та явищ, виконують також евристичну функцію, сприяють подальшому розвитку пізнання об'єктивного світу, вказують напрямки цього розвитку і тим самим закладають основи нового методу даної науки.

Спочатку  при цьому зароджуються уявлення про можливості, необхідність нового методу, потім на їх основі формується центральне поняття майбутнього методу, виникають похідні від нього поняття і, насамкінець, вже на цій основі розвивається новий метод наукового пізнання як такий. Приблизно так, на наш погляд, відбувалося формування сучасних ймовірнісно-статистичних методів, які в сучасній некласичній науці «перетворюють саме бачення світу, містять більше внутрішніх можливостей для репрезентації властивостей та закономірностей буття, ніж теоретичні системи, побудовані на базі принципу жорсткої детермінації» [5].

Центральні  конкретно-наукові поняття, які лежать в основі майбутніх методів відповідної науки, виступають у єдності з відповідними категоріями діалектики. Нові методи дослідження також впливають на поглиблення, розвиток змісту філософських категорій та конкретно-наукових понять, що лежать в основі їх утворення. Останнім часом у якості центральних понять, на грунті яких формуються нові методи дослідження, все частіше виступають так звані загальнонаукові поняття, які визначаються як «виникаючі в епоху науково-технічної революції важливі фундаментальні поняття науки принципово нового типу, котрі поєднують у собі окремі властивості як конкретно-наукових, так і філософських категорій, а тому утворюючі своєрідний проміжний, перехідний вид наукових категорій» [2]. До їх числа належить багато понять сучасної математики, математичної логіки, кібернетики та інших дедуктивних наук: структура, множина, функція, система, ймовірність, величина тощо. Виділення останніх у ранг загальнонаукових понять сприяє формалізації, математизації, комп'ютеризації, інформатизації наукового знання та практики.

Зазначені загальнонаукові  поняття сприяють перш за все формуванню нових підходів, а на їх основі і методів пізнання. Так зародилися системний, структурний, функціональний, імовірнісний, модельний та інші методи. Очевидно, що більшість із них грунтується на основі базових понять дедуктивних наук.

Як було вказано  вище, філософська категорія «кількість»  виступає ядром формування та розвитку базових понять дедуктивних наук, тобто перебуває у тісному зв'язку з конкретними поняттями кількості. У той же час вона разом з іншими філософськими категоріями утворює діалектичний метод пізнання, який слугує методологічною основою формування конкретних методів, у тому числі й методів кількісного аналізу. З іншого боку, як уже зазначалося, базисні поняття дедуктивних наук також впливають на формування кількісних методів. Можна зробити висновок, що формування конкретних методів кількісного аналізу відбувається під дією перехресних процесів: філософська категорія «кількість», беручи участь в утворенні філософського методу, впливає на формування конкретних кількісних методів, але робить це не безпосередньо, а через конкретні базові поняття дедуктивних наук.

Будучи загально-науковим методом пізнання та практики, математичний експеримент пронизує всю систему кількісних методів, інтегрує їх. Як момент він містить в собі загальнонаукові методи: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, аналогію та інші, а при використанні його у тій чи іншій науці він взаємодіє з конкретними методами цих наук. Окрім того, репрезентуючи людино-машинну систему, математичний експеримент сприяє прискоренню втілення результатів наукового пізнання у суспільно-історичну практику. Ідеї математичного експерименту якісно поглиблюють наше розуміння сутності емпіричного та теоретичного рівнів пізнання і співвідношення математики та філософії [4].

Математичний експеримент є не лише перехідною формою від фундаментальних до прикладних кількісних методів, але й виступає як засіб інтеграції наукового знання. Його інтегруюча сила забезпечується значними можливостями його абстрактності, яка дозволяє пізнавати якість через кількість, а також широким застосуванням математичного експерименту у різних галузях науки та практики.

Математичний  експеримент, як і будь-який інший  кількісний метод, може мати об'єктивний зміст лише за умови, що він буде спиратися на матеріалістичну діалектику, тобто враховувати не тільки кількісні закономірності, які репрезентують даний предмет лише з кількісного боку, але й узгоджуватися з найбільш загальними законами розвитку світу. Застосування математичного експерименту залежить від аналізу його вихідних передумов, від методологічно коректної постановки задачі, від вибору критерію оптимальності, а також від чіткого методологічного та логічного усвідомлення всіх операцій, на яких грунтується стратегія експерименту. Особливо ж коли йдеться про кількісне дослідження соціальних явищ.

Одним з головних засобів  проведення кількісного математичного  експерименту є система сучасних чисельних методів та могутньої обчислювальної техніки. Без цих прикладних засобів опредметнення фундаментальних кількісних методів було б утрудненим, а то й просто неможливим. Тут характерною рисою аналізу математичних моделей є те, що ЕОМ обчислює величини, які задаються моделлю для відповідного моменту часу. Потім обчислюються значення цих величин для наступного моменту часу і т. д. В результаті такого циклу розрахунків ЕОМ дозволяє досліднику «спостерігати» певну траєкторію розвитку явища, описуваного математичною моделлю високої складності. Діалог дозволяє швидко вносити зміни в модель, перевіряти різні варіанти гіпотез, а також поєднати можливості ЕОМ швидко виконувати точні обчислення з досвідом та інтуїцією дослідника. Та все ж недоречно абсолютизувати роль комп'ютерів у дослідженні явищ, особливо соціальних.

Специфіка застосування фундаментальних методів залежить від рівня теоретичної розробленості відповідних прикладних методів, інакше останні не можуть виступати як інтерпретація фундаментальних методів кількісного аналізу на реальну область фізичних, хімічних, біологічних та інших явищ об'єктивного світу. Для широкого практичного втілення фундаментальних кількісних методів необхідною є розробка прикладних, зокрема числових, кількісних методів та могутньої обчислювальної техніки. При цьому нерідко відбувається прикладна корекція фундаментальних методів. Наприклад, у процесі застосування методів фундаментальної математики у прикладній змінюється зміст поняття строгості доведень: те, що у фундаментальній математиці вважається недостатньо строгим доведенням, для прикладної виявляється цілком строгим.

Особливістю прикладного дослідження є те, що специфікація моделі відбувається не шляхом розвитку логічно зв'язного образу реальності, який міститься в моделі, але за рахунок прямого введення умовних обмежень і доповнень до випадку, нерідко абсолютно ірраціональних з точки зору вихідного наукового образу, але цілком виправданих з точки зору розв'язуваної задачі.

Опредметнення абстрактних кількісних методів сприяє прискоренню темпів інформатизації, кібернетизації, комп'ютеризації різних сфер суспільного життя, особливо ж економіки. Спираючись на фундаментальні кількісні методи, прикладна математика досліджує закономірності розвитку останньої у ринкових відносинах. Навіть найабстрактніші методи тут набувають певного конкретного змісту і саме тому математика та інші дедуктивні науки можуть перетворюватися у продуктивну силу суспільства. їхні майже необмежені можливості з розвитком нових поколінь комп'ютерів виступають рушійною силою науково-технічного прогресу.

Відмічаючи  цей факт, Л.І.Мандельштам писав, що якщо до розгортання науково-технічної революції, наприклад, класична фізика спочатку створювала фізичну теорію, а потім її математичний апарат, то сучасна теоретична фізика йде іншим шляхом. Тепер перш за все прагнуть вгадати математичний апарат, який оперує з величинами, про які чи про частини яких зарані взагалі не ясно, що вони означають. Цей шлях дослідження стає можливим тоді, коли самі науки, які використовують фундаментальні та прикладні кількісні методи, мають настільки високий теоретичний рівень, що допускають формалізацію та математизацію. У той же час посилення процесу математизації сучасної науки, техніки, виробництва, інших соціальних практик веде до інтеграції, зближення фундаментальних та прикладних методів дослідження, скорочує відстань між ними, а також час між продукуванням нових знань та їх втіленням у життя.

У свою чергу, вплив науково-технічної революції, її вимоги до розвитку науки сприяють внутрішньому саморозвитку самих дедуктивних наук та їхніх методів. Так, під дією потреб технічних наук були розроблені такі кількісні методи, як теорія оптимального управління, теорія прийняття рішень, теорія масового обслуговування, теорія ігор, теорія катастроф, теорія графів та інші. Таким чином, в умовах постмодерну відбувається зближення дедуктивних наук та соціокультурної діяльності людей. Кількісні методи, виникаючи з потреб практики, знову повертаються, але вже на більш високому рівні, у практику, перевіряючись нею та конкретизуючись у ній. Зокрема, коли йдеться про безпосередній зв'язок дедуктивних наук з технікою, то вважається, що фундаментальні та прикладні кількісні методи використовуються у ній більш чи менш безпосередньо при розв'язанні тих чи інших конкретних задач.

Провідну  роль у дослідженні та вирішенні  суспільних проблем можуть також відігравати фундаментальні та прикладні методи кількісного аналізу. Саме до них вперше звернулися засновники Римського клубу Дж.Форрестер, Д.Х.Медоуз, Д.Л.Медоуз, Й.Рендерс і інші, прагнучи побудувати формалізовану модель глобального розвитку цивілізації на основі максимального врахування кількісних параметрів стану економічної, природної, соціально-політичної систем у їх взаємоперехрещеннях. Зокрема, у комп'ютерну модель світу World 3 вони заклали кількісні параметри приросту народонаселення, економічного росту, фізичних меж росту матеріального виробництва, вироблення електроенергії для побутових і виробничих потреб, а також меж можливого викиду відходів господарської діяльності людей, що дозволило одержати деякі прогнози негативного впливу виробничої діяльності на життєво важливі сфери.

Таким чином, у процесі дослідження можливих наслідків економічного і  соціально-культурного розвитку був задіяний метод математичного експерименту, що базується, на створенні математичної моделі. Стосовно дослідження глобальних  проблем він дістав назву глобального моделювання. Саме розвиток нових поколінь ЕОМ, інших технічних засобів, що використовують математичний апарат, дозволяє все глибше проникнути у сутність глобальних проблем. Як наголошував М.Хайдеггер, «технічний прогрес буде йти вперед все швидше і швидше і його нічим не можна зупинити. В усіх сферах свого буття людина буде оточена все більш тісно силами техніки. Ці сили, які повсюди щохвилинно вимагають до себе людини, тягнуть її за собою, прикликають її до себе, обсідають її і нав'язуються їй під виглядом тих чи інших технічних засобів,— ці сили давно вже переросли нашу волю і здатність приймати рішення.». Однією з основних форм опредметнення фундаментальних та прикладних кількісних методів є їхнє застосування до аналізу та вирішення глобальних проблем, оскільки розв'язання регіональних проблем тією чи іншою мірою залежить від вирішення всього комплексу глобальних проблем. А це, у свою чергу, «передбачає зміцнення і розвиток єдності і взаємодії наук, зміцнення їхніх світоглядних та моральних підвалин, які відповідають умовам глобальних проблем». Саме тому визначення шляхів та напрямків опредметнення кількісних методів починається з глобальних проблем [3].

2. Співвідношення кількісних і  якісних методів у науковому  суспільстві

Щоб з’ясувати  сутність, яка пов’язує співвідношення кількісних і якісних методів, з’ясуємо взаємоперехід кількісних змін у якісні. Розкриємо зміст таких категорій, як якість, кількість, міра, властивість, стрибок.

Якість – це тотожна буттю визначеність. Якщо річ втрачає визначеність, то вона втрачає і свою якість. Однак таке визначення ще не дає повного уявлення про якість речі. Розрізняють якість як безпосередню визначеність, що сприймається органами чуття, і якість як сукупність суттєвих властивостей речі, що сприймається опосередковано через мислення, якість і відчуття, це одне і теж, вважав Л. Фейєрбах.

Властивість як категорія визначає одну із сторін речі. Якість речі визначається виключно через її властивості. Гегель стверджував, що якість – це “сутнісна визначеність”.

Кількість – філософська категорія, що відображає такі параметри речі, явища чи процесу, як число, величина, вага, розмір, темп руху, температура тощо. За Гегелем, кількість – це “визначеність у межах даної якості”. Спочатку кількісні зміни не зачіпають якості предмета і тому на це не завжди звертають увагу, зауважує Гегель. Якісні зміни, що відбуваються в об’єктивному світі, здійснюються лише на основі кількісних змін. Іншого шляху до появи нового просто не існує.

Кожен перехід  кількісних змін у якісні означає і одночасно перехід якісних змін у нові кількісні зміни.

Єдність, взаємозв’язок  і взаємозалежність якості і кількості  виявляються в понятті міра. Будь-який предмет, явище, мають свою якісно-кількісну  визначеність. Міра – це межа кількісних змін у рамках якої предмет залишається тим, чим він є, не змінюючи своєї якості як сукупності корінних його властивостей. Порушення міри предмета веде до переходу в інше.

Важливою  категорією у розумінні закону взаємного  переходу кількісних змін у якісні є стрибок. Стрибок означає перехід від старої до нової якості. Категорія стрибка дає уявлення про момент або період переходу до нової якості. Момент – коли стара якість перетворюється на нову відразу, раптово, цілком. Період – коли стара якість змінюється не відразу, не раптово, а поступово [11].

Кількісні методи можна  використовувати для прогнозування, коли є підстави вважати, що діяльність в минулому мала визначену тенденцію, яку можна продовжувати в майбутньому, і коли наявної інформації достатньо для виявлення статистики достовірних тенденцій або залежностей. Крім того, науковець повинен знати, як використовувати кількісну модель, і пам’ятати, що користь від прийняття  більш ефективного рішення повинна перекрити витрати на створення моделі.

Коли кількість інформації недостатня  або науковець не  розуміє складний  метод, або коли кількісна модель виявляється дуже складною, науковець може  використати якісні моделі [14].

У математиці та інших дедуктивних науках кількість  прагне максимально абстрагуватися від якості предметів та явищ, виділити кількість у «чистому» вигляді, тобто виступає відносно самостійною сутністю, відображаючи лише кількісний бік досліджуваного об'єкта. Конкретні поняття кількості в дедуктивних науках мають однобічний характер. Вони «створюються з метою відображення лише форми системи дійсності, абстрагуючись від її змісту як несуттєвого для математичного відображення дійсності» [9]. Але навіть математичні абстракції не можуть повністю усунути якість у силу діалектичного зв'язку якості та кількості в реальному світі.

Філософська ж категорія «кількість» необхідно  має на увазі якість предметів. Тому вивчення кількісних відношень тих чи інших явищ не може не сприяти виявленню якісних особливостей цих явищ, розкриттю їхньої сутності. Адже «більш глибокий аспект буття порівняно з категорією кількості виражається в категоріях якості та міри, бо тут фіксується така конкретна визначеність, яка тотожна з буттям, а в мірі — єдність кількісної та якісної визначеності» [8].