Сутність кредит, його методи

Вступ

1 розділ 

Сутність, особливості і функції кредиту.

2 розділ

Основні форми кредиту.

3 розділ

Стан та перспективи розвитку кредитного ринку України.

Вступ

Назва «кредит» походить від латинського слова creditum — «довіра, позика, борг». Винник від часу появи товарно-грошових відносин, а отже, зародження лихварського капіталу.

Кредит є однією з важливих категорій ринкової економіки, суттєвим чинником у стимулюванні розвитку виробництва. За допомогою кредиту прискорюється кругооборот капіталу в процесі суспільного відтворення. Він сприяє досягненню вищої прибутковості капіталу і рентабельності виробництва. З одного боку кредит виник із практичних потреб розвитку виробництва, а з іншого — стимулює цей розвиток.

У політекономічному аспекті кредит, що надається банкам, можна визначати як форму руху позичкового капіталу, що виражає відносини економічної власності між кредиторами і позичальниками з приводу надання певної частки власності у позику, контролю за її використанням і привласненням позичкового відсотка, у наслідок чого грошовий капітал перетворюється на позичковий.

1. Сутність і особливості і функції кредиту.

Виробництво продуктів як товарів зумовлює натурально-речову та вартісну форми їх існування, кожна з яких здійснює відносно самостійний рух. Це, у свою чергу, зумовлює розбіжності в часі матеріальних і грошових потоків у процесі суспільного відтворення, що виявляється у невідповідності між потребою та наявністю коштів у суб’єктів господарювання.

Суб’єктами кредитних відносин є кредитори і позичальники. Кредитори – це власники грошей, що функціонують як позичковий капітал, який вони надають позичальнику у тимчасове користування. Позичальниками є юридичні і фізичні особи, які відчувають недостачу власних коштів і отримали у тимчасове користування грошові кошти на умовах зворотності, платності, строковості.

Об’єктом кредиту є та вартість, яка передається в позику одним суб’єктом іншому. Позичена вартість як об’єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється відповідною угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою. Надання позички і породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їх суб’єктами – кредитором і позичальником.

Мета кредиту- отримання доходу. Дбаючи про це, позичальник бере, а кредитор надає позику. Кредитор грошей сподівається отримати дохід у формі відсотка на свій капітал, а кредитор товарів реалізувати втілену в них додоткову вартість у формі прибутку. Позичальник планує отримати дохід, достатній для отплати відсотків кредтитору й отримання підприємницького доходу для себе.

Товарна форма кредиту суттєво відрізняється від грошової, оскільки у відносинах товарного кредиту відбувається відчуження-присвоєння товарів, які продають у кредит6 товари із втіленою вартістю і додатковою в них вартістю преходять не тільки в володіння, розпорядження і використання покупця, а й його власність. Грошова форма кредиту передбачає лише тимчасове володіння, розпорядження та використання грошової позики.

Кредитний ринок виконує макроекономічну функцію. У сучасній капіталістичній економіці грошовий капітал накопичується, в основному, у вигляді грошового позичкового капіталу. Тому накопичення грошового капіталу важливе не само по собі як відособлений процес, а перш за все з погляду його впливу на весь хід капіталістичного відтворення, тобто в макроеконо-мічному аспекті. В цьому відношенні накопичення грошового капіталу тісно взаємодіє з реальним накопиченням, що в цілому Іншим процесом. Велика частина грошового капіталу формується за рахунок заощаджень населення, а їх розміри грають значну роль в утворенні загальнонаціональної норми реального накопичення, долі капіталовкладень у валовому національному продукті.

Функції кредитного ринку визначаються його суттю і роллю, яку він виконує в системі капіталістичного господарства, а також завданнями з відтворення капіталістичних виробничих відносин.

Слід виділити п'ять основних функцій кредитного ринку:

- обслуговування товарного  обороту через кредит:

- акумуляція або збирання  грошових заощаджень (накопичень) підприємств, населення, держави, а також іноземних  клієнтів;

- трансформація грошових  фондів безпосередньо в позичковий  капітал і використання його  у вигляді капіталовкладень для  обслуговування процесу виробництва;

- обслуговування держави  і населення як джерел капіталу  для покриття державних і споживчих  витрат;

- прискорення концентрації  і централізації капіталу, сприяння  утворенню потужних фінансово-промислових  груп.

Указані функції кредитного ринку спрямовані на підтримку капіталістичного способу виробництва, забезпечення функціонування економічної системи державно-монополістичного капіталізму.

При розгляді кредитної системи потрібно враховувати, що вона базується на реалізації складних економічних відносин, що пройшли тривалий історичний шлях розвитку і відіграють консолідуючу роль у структурі всіх економічних взаємозв'язків.

Розрізняють два поняття кредитної системи:

- сукупність кредитних  відносин, форм і методів кредитування (функціональна форма);

- сукупність кредитно-фінансових  установ, що акумулюють вільні  кошти І надають їх у позику (інституційна форма).

У першому аспекті кредитна система представлена банківським, споживчим, комерційним, державним, міжнародним кредитом. Усім цим видам властиві специфічні форми відносин і методи кредитування. Реалізують і організують ці відносини спеціалізовані установи, що створюють кредитну систему в другому (інституційному) розумінні. Провідна ланка інституційної структури кредитної системи - банки.

В Україні діє дворівнева банківська система. Українська банківська система сьогодні - це банківська система перехідного господарства, що відрізняється нестабільністю І різкими структурними зрушеннями. Як найважливіша Інфраструктура ринкової економіки України, що формується, вона спрямована на обслуговування процесів становлення нових ринків, демонополізацію, приватизацію, технічну і технологічну перебудову національної економіки.

Перший рівень банківської системи України займає Національний банк України (НБУ). Основною метою діяльності НБУ є підтримка купівельної спроможності гривні через боротьбу з інфляцією, з надлишками грошової емісії.

Другий рівень банківської системи України складається з комерційних банків. Кількість банків в Україні є доволі великою: у 3 рази більше, ніж у Польщі, у 5 раз більше, ніж у Чехії, Угорщини та Румунії, у 9 разів більше, ніж в Словаччині та Словенії. Водночас у розрахунку на млн мешканців кількість банків Україні перебуває на рівні Чехії, Словаччини та Угорщини (країн в яких населення у 5-10 разів менше). У порівнянні з більш населеними країнами (Польщею та Румунією), Україна має в два рази більше банків на душу населення.

Функція кредитування підприємств, держави і населення має важливе економічне значення. Пряме надання в позику вільних грошових капіталів їхніми власниками позичальникам у практичному господарському житті утруднено. Банк виступає як фінансовий посередник, отримуючи грошові кошти у кінцевих кредиторів і даючи їх кінцевим позичальникам. Комерційні банки надають позики споживачам на придбання товарів тривалого користування, сприяючи зростанню їхнього рівня життя. Оскільки державні витрати не завжди покриваються доходами, банки також кредитують фінансову діяльність уряду.

2. Основні форми кредиту.

Характеристика ступеня розвитку кредитної системи виявляється у різноманітності існуючих форм кредиту, які все більше модифікуються, набувають нових якостей.

Форми кредиту відрізняються об'єктами та суб'єктами позики, безпосереднім джерелом сплати відсотка, змістом кредитної угоди, строком кредиту тощо. Найпоширенішими формами кредиту є комерційний, банківський, споживчий, іпотечний, державний та міжнародний кредити.

Комерційний кредит.

Найширше комерційний кредит представлений у відносинах між підприємствами, фірмами. Об'єктом цієї форми кредиту є продукти реального сектору економіки (матеріального виробництва), що дає підґрунтя вважати його основою кредитної системи. Суб'єктами комерційного кредиту є підприємства-постачальники, які продають свій товар з відстрочкою платежу (кредитори), і підприємства-покупці, які оформляють боргові зобов'язання (позичальники) і передають їх кредитору. Головне призначення комерційного кредиту полягає у прискоренні реалізації товарів і втіленої в них вартості, отриманні прибутку як перетвореної форми додаткової вартості.

У межах комерційного кредиту відносини документально оформляють у вигляді комерційних векселів.

Комерційний вексель.

Вексель — оформлений за встановленими нормами різновид боргового зобов'язання, який дає безумовне право вимагати сплати зазначеної в ньому суми грошей після вказаного строку.

Вексель є цінним папером, який засвідчує права запозичення, приносить кредитору твердий відсоток як плату за кредит і може продаватися на фондовому ринку.

Товарні векселі бувають простими і переказними.

Простий вексель.

Він є борговим зобов'язанням, яке містить безумовне зобов'язання боржника сплатити кредитору певну суму грошей в обумовлений строк і в певному місці.

Переказний вексель (тратта). Це письмовий наказ кредитора (трасанта) боржникові (трасату) сплатити у встановлений строк зазначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред'явникові векселя. Щоб наказ трасанта мав платіжну силу, трасату слід підтвердити свою згоду здійснити платіж у визначений строк. Сформульована в письмовій формі на титульній стороні векселя згода називається акцептом.

Власник векселя може запропонувати його своїм кредиторам. Вірогідність прийняття векселя пов'язана зі ступенем довіри до економічного становища боржника. Передавання векселя третій особі оформляють передавальним підписом, що має назву індосамент. Особа, яка при цьому поступається своїми правами, називається індосант, а яка набуває їх — індосат.

Надійність векселя забезпечує аваль (франц. aval — схвалення) — вексельна порука, яка сприяє розширенню вексельного обігу. Аваліст — особа, яка здійснила аваль, — бере на себе відповідальність за виконання зобов'язання щодо оплати векселя. Ава- ліст несе таку саму відповідальність, як і особа, за яку він дав аваль.

Операції з векселями здійснюють через банківські установи, що виконують облік векселів. Ця кредитна угода виникає внаслідок купівлі банком векселя, за яким одержувачем коштів є його клієнт. Він (клієнт) отримує гроші готівкою або переказом на поточний рахунок. Передавання векселя банку здійснюють шляхом індосаменту, і банк стає одержувачем коштів за цим векселем. Він може зберігати облікований вексель до строку його погашення, а за необхідності переоблікувати його у центральному банку за допомогою аналогічної процедури. До обліку в комерційних банках приймають переважно високоліквідні (які легко реалізувати) товарні векселі, що підкріплені реальними товарними угодами. Ціна купівлі векселя — його номінальна вартість за мінусом облікової (дисконтної) ставки, що є платою за цей вид операції.

Отже, позитивними особливостями комерційного кредиту є оперативність; простота оформлення; активізація процесів мобілізації та перерозподілу вільних товарних ресурсів; розширення можливостей суб'єктів кредитування в маневруванні обіговими коштами; загальний позитивний вплив на фінансову стійкість підприємств. До негативних особливостей зараховують обмеженість умов, обсягів і строків комерційного кредиту порівняно, наприклад, з банківським; високий ризик для продавців товарів; насиченість грошового обігу квазігрошима — векселями, що ускладнює регулювання грошової маси центральним банком. Недоліки комерційного кредиту компенсує банківський кредит.

Банківський кредит — грошова форма кредиту, який банки та спеціалізовані кредитно-фінансові інститути надають господарюючим суб'єктам ус» форм власності, державі, домашнім господарствам у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та сплати відсотка.

Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал банків як капітал, що відокремився від промислового. Основними джерелами формування банківського капіталу є власні кошти банку; кошти юридичних і фізичних осіб, розміщені на депозитних рахунках; міжбанківські кредити; кошти, отримані від випуску цінних паперів; залишки на розрахункових і поточних рахунках. Суб'єктами банківського кредиту з боку кредитора є банки, що надають кредит, а з боку позичальника — фізичні і юридичні особи, держава, які на підставі кредитних договорів беруть кредит.

Банківське кредитування базується на принципах: відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам; раціональності й ефективності використання позики; розвитку суб'єкта кредитування; повернення, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості кредиту. Принципи банківського кредитування змінюються з розвитком економічних відносин та економіки. Загальноекономічні зміни зумовлюють модифікацію традиційних принципів кредитування.

Банківський кредит має кілька видів, які класифікують за шістьма ознаками:

1. За терміном користування:

— короткостроковий (до 1 року);

— середньостроковий (до 3-х років);

— довгостроковий (понад 3 роки).

2. За призначенням:

— на виробничу діяльність (надається юридичним особам під заставу основних засобів та обігових коштів);

— на споживчі цілі (надається фізичним особам).

3.  За забезпеченням:

— забезпечення заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

— гарантований (банками, фінансами, майном третьої особи);

— незабезпечений (тільки у формі бланків).

4.  За ступенем ризику:

— стандартний (ступінь ризику 2—5 %);

— субстандартний (ступінь ризику 20 %);

— сумнівний (ступінь ризику 50 %);

— небезпечний (із простроченим терміном повернення);

— безнадійний (ступінь ризику 100 %).

5.  За характером повернення:

— з разовим поверненням позики (в день, визначений у кредитному договорі, або достроково);

— з поступовим поверненням кредиту рівномірними внесками (рівномірне часткове погашення боргу внесками, що складаються з частки боргової суми і відсотка);

— з поступовим поверненням кредиту періодичними внесками (погашення однаковими внесками частини основного боргу протя- гом періоду кредитування і значної частини після закінчення строку дії кредитної угоди).

6.  За характером і способом оплати відсотків:

— з фіксованою ставкою відсотка (ставка незмінна); 

з «плаваючою» ставкою відсотка (ставка змінюється з урахуванням інфляції);

— дисконтні позики (виплата відсотків здійснюється в момент надання позики). Споживчий кредит — кредит, який надається фізичним особам-резидентам на придбання споживчих товарів та послуг і погашається поступово.

Об'єктами споживчого кредиту є дорогі товари тривалого особистого користування: будинки, автомобілі, меблі, земельні ділянки тощо. За економічного спаду, кризи, значних темпів інфляції споживчий кредит різко скорочується, а якщо й видається, то під високі відсотки.

Суб'єктами споживчого кредиту виступають позичальники (фізичні особи) і кредитори (комерційні банки, спеціалізовані не- банківські кредитні інститути — кредитні спілки, ломбарди, підприємства й організації). Між суб'єктами споживчого кредиту можуть функціонувати посередники (наприклад, торговельні організації).

Товарний споживчий кредит. Він пов'язаний із продажем товарів тривалого користування в кредит (на виплат). Тепер споживче кредитування використовують у найрізноманітніших напрямах і цілях.

Воно зростає зі зростанням особистих доходів населення і підвищенням його життєвого рівня.

Грошовий споживчий кредит.

Надання банківськими чи пара- банківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб.

Чековий кредит.

Він є формою споживчого кредиту, який комерційні банки надають своїм клієнтам за їхніми запитами. Таке кредитування пов'язане з наявністю поточного рахунка клієнта із застосуванням овердрафту (англ. overdraft — понад план) — перевищення платежем залишку коштів на поточному рахунку клієнта (з від'ємним сальдо на поточному рахунку) або з відкриттям спеціального чекового рахунка.

Кредитування за допомогою кредитної картки. Це означає, Що власника картки обслуговує банк, який її видав, і торговельна організація. Запровадження кредитних карток вважають найбільшою «революцією» у банківській справі. Вони забезпечують надання споживчого кредиту, скорочують потребу в готівці.

У країнах з ринковою економікою створюються спеціалізовані банки, які обслуговують різні форми споживчого кредиту. Наприклад, банки, що спеціалізуються на кредитуванні житлового будівництва, здобуття вищої освіти тощо. Перші кроки в цьому напрямі робить і Україна.

Іпотечний кредит — форма кредитних відносин, об'єктом яких є надання

грошової позики під заставу нерухомого майна. Іпотечна кредитна діяльність здійснюється спеціалізованими банківськими установами — іпотечними банками. Суб'єктами іпотечного кредиту з боку кредитора є не лише іпотечні банки, а й спеціалізовані іпотечні компанії, універсальні комерційні банки. Саме вони забезпечують іпотечне кредитування в сучасній Україні. Позичальниками іпотечного кредиту виступають фізичні та юридичні особи, власники об'єктів іпотеки або поручителі, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника. Об'єктами іпотечного кредиту є земля, житлові та виробничі будівлі, споруди, магазини та інше нерухоме майно. Нерухомість як об'єкт іпотечного кредиту має суттєві переваги. Вона майже ніколи не втрачає повністю своєї цінності, а з часом, як свідчить практика, ціна її навіть зростає.

Розмір іпотечного кредиту визначають як частину вартості об'єкта іпотеки. При цьому заставне майно залишається у позичальника, який зберігає право власника.

Державний кредит — сукупність кредитних відносин, у яких позичальниками є держава і місцеві органи влади, а кредиторами — юридичні або фізичні особи. Саме держава і місцеві органи влади з боку позичальника, а фізичні і юридичні особи з боку кредитора виступають суб'єктами державного кредиту.

Об'єктом державного кредиту є мобілізовані грошові кошти (позичкові капітали), призначені для фінансування державних витрат і покриття бюджетного дефіциту неемісійним шляхом. Державні позики реалізуються розміщенням державних цінних паперів і облігацій, скарбничих (казначейських) зобов'язань, ощадних сертифікатів. Державні цінні папери залежно від статусу позичальника поділяють на централізовані та децентралізовані. Централізовані цінні папери випускає держава, децентралізовані — місцеві органи влади.

Міжнародний кредит — сукупність кредитних відносин, яка опосередковує рух і функціонування позичкового капіталу між країнами.

Суб'єктами міжнародного кредиту є держава та її структури, банки, міжнародні кредитно-фінансові інститути, фірми та організації, фізичні особи. Об'єктами міжнародного кредиту є грошові (валютні) або товарні ресурси, які передаються з однієї країни в іншу на засадах принципів кредитування.

Міжнародний кредит поділяють на такі види:

— державний кредит (кредит на двосторонній основі, в тому числі позики міжнародних організацій);

— банківський кредит (кредит між банками різних країн. Суб'єктами або одним із суб'єктів цього виду кредиту виступають банки. За формою він є фінансовим кредитом, надається у валютах країни-кредитора, країни-боржника або в кількох валютах. Міжнародний банківський кредит не такий гнучкий, як міждержавний);

— комерційний кредит (кредит, що обслуговує зовнішню торгівлю та послуги господарюючих суб'єктів. Він найменш зручний з точки зору позичальника, оскільки сфера його функціонування обмежена відносинами з фірмою-експертом, а позичальник — фірма-імпортер — потрапляє у пряму комерційну залежність від кредитора. За сутністю комерційний (фірмовий) кредит означає відстрочення платежу за продані в кредит товари.

Різновидом міжнародного кредиту є урядовий кредит на двосторонній основі. Його надає країна або міжнародні валютно- кредитні організації іншій країні в товарній або грошовій формі на основі міжурядових угод. За цього кредиту суб'єктами кредитних відносин виступають окремі держави, а об'єктом перерозподілу — їхній національний доход. Урядовий кредит може бути безвідсотковим, пільговим або надаватися як субсидія. Найчастіше він є цільовим, тобто спрямовується на забезпечення конкретних проектів, програм економічного та соціального розвитку.

3.Стан та преспективи розвитку  кредитного ринку України.

Український кредитний ринок зазнав значних змін під впливом кризових явищ в економіці, спровокованих як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками. Зокрема,можна виділити дві основні особливості кредитної

діяльності банків в кризових умовах. Першою особливістю є зміна структури джерел фінансування банківської діяльності, що проявляється у скорочення депозитів; скороченні та зупинці запозичень банків на зовнішніх і внутрішніх ринках;обмеженні та змінах правил рефінансування комерційних банків Національним банком України.

В умовах обмеженості доступу банків до ринкових джерел отримання фінансових ресурсів шляхом залучення коштів через депозити та запозичення коштів через кредити, а також через емісію внутрішніх і зовнішніх облігацій, підвищується значимість кредитної підтримки банків Центральним банком держави. В якості наслідків подібних змін структури джерел фінансування банківської діяльності та заходів державної фінансової підтримки банків можна очікувати перерозподіл власності у банківській системі в цілому, а також зменшення кількості банків в результаті концентрації капіталів малих і середніх банків. Ще однією особливістю сучасного ринку кредитних послуг є скорочення та зупинка окремих

видів кредитної діяльності. Зокрема, кредити підзаставу нерухомості пропонують всього три банки з п’ятдесяти лідерів на ринку кредитування:

Брокбізнесбанк, Ощадбанк , Форум. При цьому вартість кредитів зросла: середня реальна ставка за такими кредитами строком на 10 років

склала 25,47% річних. Кількість пропозицій кредитів без застави –

вище. Зокрема, такий продукт пропонують сьогодні 10 банків, а середня відсоткова ставка перевищує 50. І в найближчій перспективі прогнозується

підвищення їх відсоткових ставок на 1-2% річнихта посилення вимог до позичальника.

В якості наслідків від скорочення кредитних операцій комерційних банків (які переважали протягом останніх років в структурі банківських послуг), а також в умовах підвищення рівня інфляції та знецінення інструментів фінансового ринку комерційні банки прагнуть знайти інші шляхи отримання доходів і в тому числі – приділяють більше уваги другорядним банківським послугам, або неосвоєним раніше напрямам діяльності.

Статистичні спостереження динаміки та напрямів розвитку кредитного ринку України дозволили нам виявити основі проблеми та тенденції, притаманні сучасним умовам функціонування кредитного ринку.

Жорстка валютно-кредитна політика НБУ та проблеми з ліквідністю банків в Європі вплинули на вартість фінансування українських банків у 2011 році. Це обумовило підвищення ставок за кредитами, що надаються комерційними банки.При цьому упродовж 2011 року загальний обсяг кредитування збільшився тільки на 10%, що було повільніше, ніж зростання ВВП. Загальний кредитний портфель у 2011 році виріс на 9,6% порівняно з 2010 роком, що у 2,2 рази більше, ніж за попередні два роки, але все ще нижче від номі-нального зростання ВВП. У 2009 році обсяг кредитування зріс на 2,2%, у 2010 році – на 0,8%, що свідчить про продовження процесу делевереджингу у вітчизняній економіці.Серед усіх сегментів кредитування у 2011 році найбільше зростало кредитування фізичних осібу національній валюті (на 34% порівняно з 2010 роком) за рахунок значної переорієнтації банків на ринок споживчого кредитування, який є більш прибутковим порівняно з іншими сегментами кредитного ринку. Позики юридичних осіб за 2011 рік зросли на 15%, на що вплинуло збільшення обсягу гривневих кредитів на 19%. Валютне кредитування майже зупинилося (крім кредитування експортерів). Відповідно, питома вага позик в іноземній валюті у загальному обсязі кредитів у 2011 році скоротилася з 46,6% до 40,7%, повернувшись до рівня початку 2006 року. Ліквідність банківської системи у четвертому кварталі 2011 року знизилася до найнижчого показника (у порівнянні з інфляцією), а відсоткові ставки значно зросли.

За період 2008-2010 рр. суттєво знизилася якість кредитного портфелю, тоді як у 2011 році навпаки – поліпшилася. В кінці 2011 року питома

вага проблемних скоротилася впала до 9,6% по-рівняно з 11,2% в кінці 2010 року.

Однак головною причиною поліпшення ситуації стала активізація вирішення питання проблемних позик, особливо їх списання. Комерційні банки реалізовували проблемні кредити та права власності на кредитне забезпечення, а також проводили реструктуризацію проблемних позик

(табл. 1).

Більшість реалізованих проблемних кредитів були незабезпеченими, тоді як у наявності банків знаходяться на утриманні кредити із забезпеченням, за якими планується отримати кращий коефіцієнт стягнення. Загалом позики, що надавалися клієнтам після кризи, мають набагато кращу якість за рахунок більш прискіпливого ставлення банків до позичальників та дотримуються обережної політики.

Вважаємо, що питання проблемних кредитів і далі впливатиме на продуктивність банківського сектора. Проте за складеним прогнозом очікується, що позитивний тренд, який почався у 2011році, триватиме завдяки вирішенню питання проблемних позик і зростанню кредитування.

Однак можливий спад економічної активності є фактором ризику і може викликати погіршення кредитного портфеля. У ситуації повільного темпу

зростання амортизація старих кредитів буде вищою, ніж темп зростання нових позик. У результаті, процентний дохід буде знижуватися. Тому

ми виділяємо два шляхи для того, щоб банки могли компенсувати зниження процентного доходу та підтримувати прибутковість.

По-перше, зростання залежності від комісійного доходу, що вимагатиме концентрації на програмах, орієнтованих на клієнта, а не тільки на

програмах лояльності. Як показує міжнародний досвід, глибока орієнтація на клієнта є єдиною життєво важливою стратегією для успіху фінансової установи.

По-друге, банки і надалі будуть зменшувати витрати шляхом поглиблення рівня автоматизації процесів та просування дистанційних банківських каналів. Деякі банки можуть залишити роздрібний сектор через високий коефіцієнт співвідношення витрат та доходів, що виникає в цьому сегменті.

Ще однією проблемою, що може вплинути на розвиток кредитного ринку України є зміна у системі оподаткування (податок з доходів фізичних

осіб) відсоткових доходів громадян. Відповідно до статті 167.2 Податкового кодексу України встановлена п’ятивідсоткова ставка оподаткування

таких доходів. Вважаємо, що цей факт вплине на обсяги депозитних контрактів фізичних осіб, тому комерційні банки стикнуться з проблемою дефіциту коштів, у тому числі довгострокових. Зниження обсягів депозитів призведе до зростання відсоткової ставки за депозитами (з метою заохочення