4. Сутність  кредиту та кредитний  механізм

     5.1. Сутність кредиту

     Кредит (від лат. сrеdіtuм позичка, борг). Кредитні відносини не виникають у процесі виробництва, вони тільки опосередковують цей процес. Особливість кредитної угоди полягає в тім, що які б небули її первісні умови, завершальна стадія завжди здійснюється в грошовій формі.

     Причини виникнення і функціонування кредитних  відносин – необхідність забезпечення безперервності процесу відтворення. Процес акумуляції тимчасово вільних коштів і їхній перерозподіл здійснюється за допомогою кредиту. Для того, щоб виникли кредитні відносини, необхідні визначені економіко—правові умови:

      природа кредитної угоди ґрунтується на тимчасовому запозиченні   чужої власності й обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов'язань;

     учасники  кредитної угоди повинні бути юридично самостійними особами;

     збіг  економічних інтересів кредитора і позичальника.

     На  поверхні економічних явищ кредит виступає як передача в тимчасове користування матеріальних цінностей у грошовій або товарній формі. Кредит можна охарактеризувати як відносини між кредитором і позичальником з приводу зворотного руху вартості.

     Кредитор  — це суб'єкт кредитних відносин, що надає вартість у тимчасове користування. Джерелом коштів для видачі позички може бути як власні кошти кредитора, так і позикові. Банкіри персоніфікують собою безліч кредитів. Кредиторами можуть бути підприємства, акціонерні товариства, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні й інвестиційні фонди, держави і т. д.). Метою надання кредиту є одержання прибутку у вигляді позичкового відсотка.

     Позичальник — суб'єкт кредитних відносин, що одержує позичку. Позикоодержувач повинен представити економічні і юридичні гарантії повернення запозичених коштів після закінчення терміну кредиту (застава, зобов'язання гаранта). Кредитор акумулює і розміщає вільні ресурси у сфері обміну; позичальник використовує отримані кошти як у процесі обертання, так і виробництва товарів. 

     Банки є і кредиторами, і позичальниками.

     Властивості вартості, що позичається.

     1. Зворотний характер вартості.

     2. Забезпечення безперервності виробництва і прискорення виробничого процесу.

     3. Авансовий характер вартості.    

     Послідовність руху вартості, що позичається:

     1) акумуляція коштів;

     2) розміщення позички;      

     3) одержання позички позичальником;

     4) використання коштів, отриманих  у кредит,    

     5) вивільнення коштів у позичальників;   

     6) повернення взятих у позичку  коштів;  

7. одержання позиченої вартості (і позичкового відсотка) кредитором.

     Визначення  вихідної стадії руху кредиту становить дискусійну проблему, по різному розв'язувану в рамках теоретичних концепцій кредиту.

      1. Прихильники перерозподільної теорії трактують сутність кредиту як перерозподільного процесу, що замикається стадією обміну.

      2. Прихильники відтворювальної і фондової теорії як вихідну стадію виділяють розміщення кредиту.

      3. Натуралістична концепція трактувала кредит як спосіб перерозподілу існуючих цінностей.

      4. Капіталостворювальна теорія відкидає пасивну роль кредиту.

      5. Фондова теорія кредиту розглядає кредит як планомірний рух позичкового фонду.

     Дані  теорії, виходячи з загальних методичних посилань мають деякі загальні риси. Перспективи вирішення теоретичних проблем кредиту пов'язані зі створенням теорії сучасних грошей.

     5.2. Функції та роль кредиту

     Виділяють перерозподільну функцію кредиту  і функцію заміщення готівки  кредитними операціями. 

     Перерозподільна функція кредиту 

     За  допомогою кредиту за рахунок  тимчасово вільних ресурсів одних юридичних і фізичних осіб задовольняються тимчасові потреби в коштах інших юридичних і фізичних осіб. Перерозподіляються не тільки грошові, а й товарні ресурси (комерційний і лізинговий кредит, споживчий, міжнародний). Виділяється прямий характер перерозподілу (без посередників).

     Кредитні  ресурси формуються за рахунок тимчасово  вільних коштів підприємств одних  галузей. З реформою банківської  системи, розвитком мережі комерційних  банків кредитні ресурси перерозподіляються через кредитний ринок, тобто  ринковий механізм перерозподілу.

     Перерозподільна функція кредиту загальновизнана  в економічній літературі. Однак  її зміст інтерпретується по-різному. Наприклад перерозподіл — не вартість, а грошові кошти, тобто кредитор передає в позичку грошові знаки. 

     Функція заміщення готівки кредитними операціями 

     Ця  функція пов'язана з функціонуванням  грошового обігу в безготівковій формі. Основна частина розрахунків і надання кредитів здійснюється через банки. Поміщаючи і зберігаючи гроші в банку, клієнт вступає в кредитні відносини з ним і створює умови для заміни готівки в обороті кредитними операціями у вигляді запису за банківськими рахунками. Стає можливим надавати позички в безготівковому порядку і розвивати безготівкові розрахунки. Останні є кредитними операціями, тому що терміни відвантаження продукції і її оплати не збігаються. У залежності від того, що випереджає в часі одержання товарів чи грошей, або постачальник кредитує одержувача, або одержувач постачальника. Виділяють призначення кредиту як заміщення в обертанні золота кредитними грішми.

     Деякі економісти обґрунтовують розвиток і переростання функції заміщення  у функцію емісії грошей у сфері  безготівкового грошового обігу.

     Питання про функції кредиту – дискусійне. Часто виділяють грошову (емісійну) і контрольну (стимулюючу) функції кредиту. Соціальний характер носять усі види споживчого кредиту. Позички, як правило, видаються на пільгових умовах: низька відсоткова ставка, забезпечення гарантії повернення за рахунок адміністрації підприємства, відносно нескладний порядок оформлення позичок.

     Нецільові споживчі готівкові позички можуть надаватися населенню комерційними банками, ломбардами під заставу майна, без вказівки цілей використання кредиту.

     Нововведеннями  в споживчому кредиті є чековий  кредит і банківські кредитні картки. Це надання кредиту приватним особам за їхнім запитом переважно на основі розстрочки платежу.

     Надання чекового кредиту пов'язується з  наявністю рахунка. Це може бути звичайний  поточний рахунок у банку, передбачається заздалегідь обумовлене автоматичне надання кредиту між кредитором і позичальником в момент вичерпання залишку коштів на рахунку (овердрафтні рахунки). Такі позички можуть погашатися або в процесі надходження на рахунок звичайних внесків, або спеціальними внесками позичальника.

     Інший різновид чекового кредиту заснований на застосуванні спеціального чекового рахунка і спеціальних банківських чеків. Банки видають клієнтам чеки встановленого достоїнства і зразка. Вкладник одержує позичку, як тільки чек надходить у банк для проведення за рахунком. Позичальник (клієнт) виписує чеки проти суми виділеного йому чекового кредиту. При пред'явленні чека встановлена сума ліміту зменшується, коли на рахунок надходять платежі, кредитний ліміт відновлюється. Чековий кредит надається тільки при звертанні позичальника в банк, який повинен оцінити кредитоспроможність заявника.

     Особливістю розвитку споживчого кредиту є зростання  використання банківських кредитних карток. Кредитні картки припускають участь трьох сторін: власника картки, банку і торгівельної організації. Пластикова картка з видавленими символами, видана банком покупцеві, служить для торгівельної організації доказом того, що банк гарантує відкриття кредиту власникові картки. Картка видається клієнтові, якщо стан його депозитних і позикових операцій з банком є задовільним. За кожною карткою встановлюється кредитний ліміт. Періодично власник картки одержує від торгівельної організації рахунки, які необхідно сплатити за рахунок кредиту банку, що видав кредитну картку.

     Використання  кредитних карток полегшує надання споживчого кредиту. Вони є знаряддям обертання і скорочують потребу в готівці. З розвитком кредитних карток пов'язуються розрахунки з установками, що одержали назву "терміналів" у торгівельних точках.

     Терміни надання споживчих позичок різні (короткострокові, середньострокові, довгострокові). Банки—кредитори можуть видавати споживчі позички безпосередньо позичальникам (прямі) або побічно через посередника (торгівельну організацію) для товарів тривалого користування. Непряме кредитування містить у собі визначений ризик для банків. Банк не вступає в безпосередній контакт зі споживачами і не в змозі дати оцінку їхнього фінансового становища та кредитоспроможності. Прикладом непрямого кредитування споживчих нестатків є позички підприємствам прокату. До споживчого кредиту відноситься кредит ломбардів.

     Кредит  має межі, у рамках яких реалізується його сутність. Економічними межами поширення кредитних відносин є межі, у яких їхнє існування об'єктивно необхідне та у яких вони зберігають свої сутнісні риси. Зміна меж кредиту впливає на обсяг маси і, отже, на стійкість грошового обігу.

     Як  матеріальний процес, кредит має просторову, тимчасову і якісну визначеність.

     Макроекономічні межі кредиту показують межі поширення відносин із приводу акумуляції і розміщення позичкового фонду в цілому. З позицій теорії кредиту кількісний аналіз його макроекономічних границь повинен включати розробку методологічних підходів до їх визначення, виділення факторів, що роблять вплив на функціонування кредиту в даних економічних умовах, встановлення тенденцій розвитку кредитних відносин, вираження кількісної характеристики меж кредиту у вигляді визначених загальноекономічних пропорцій. Виділяють зовнішні і внутрішні межі кредиту.

     Під зовнішніми межами кредитних відносин розуміють взаємозв'язок кредиту з іншими економічними категоріями. Параметри кредитної сфери залежать від обсягу бюджетного фінансування, розмір кредитних вкладень впливає на сукупну грошову масу, тощо.

     Фактори, що впливають на зовнішні межі кредиту:

     1) рівень розвитку виробництва;

     2) обсяг і структура кредитних  ресурсів;

     3) ступінь повного госпрозрахунку  підприємств;

     4) потреби забезпечення грошового обігу платіжними засобами;

     5) структура кредитної системи, в який система ціноутворення.

     Усі ці фактори впливають на попит на кредит, а також на можливість його надання. Кількісна характеристика зовнішніх меж кредиту визначається співвідношенням між обґрунтованою потребою економіки в кредиті і реальною можливістю кредитування, що залежить від наявних ресурсів і ефективності функціонування кредитної системи.

     Внутрішні межі показують припустиму міру розвитку окремих форм кредиту (банківського, комерційного, державного, споживчого, міжнародного), тобто показують співвідношення частин у рамках єдиного цілого.

     У цілому кількісні параметри окремих форм кредиту визначаються співвідношенням між потребами в кожній формі кредиту і наявною ресурсною бази. Розвиток комерційного кредиту, наприклад, створює передумови для звуження сфери банківського кредитування.

     Зовнішні  і внутрішні межі кредиту взаємозалежні. Це виявляється в тому, що вони змінюються під впливом тих самих факторів.

     Виходячи  з функцій, виконуваних кредитом, виділяють його функціональні межі – перерозподільну й емісійну.

     Поняття функціональної межі більш вузьке за поняття його зовнішньої межі, тому що функція характеризує специфічний прояв усіх форм кредиту. Перерозподільна межа показує об'єктивно обґрунтовані межі перерозподілу коштів на основі кредиту. Її кількісна характеристика визначається обсягом кредитних ресурсів держави.

     Емісійні  кредити видаються під майбутні витрати, під ще не зроблену продукцію та прямо впливають на сукупну грошову масу. Їхній обсяг визначається емісійною межею кредиту.

     Деякі автори заперечують розходження  кредитних і грошових відношень. Однак кредитні потоки становлять тільки частину грошового обігу, до того ж кредит виступає не тільки в грошовій, але й у товарній формі. У даному випадку змішується поняття грошей, як економічної категорії з грошовою формою кредитних відносинах, ототожнюються грошові кошти і кредитні ресурси.

     Зміст економічно обґрунтованих меж кредитування на мікрорівні розкривається поняттями кредитоспроможності позичальника і ліквідності банку.

     Роль кредиту виражає результат функціонування кредитних відносин. Регулююча роль кредиту виявляється на усьому відтворювальному процесі шляхом перерозподілу вільних ресурсів. Кредит – необхідне джерело формування основних і обігових коштів. Кредит тісно взаємодіє зі збалансованістю економіки (реалізується за допомогою зворотності кредиту), він впливає на формування структури виробництва: співвідношення між фондами відшкодування, нагромадження і споживання, вирівнювання норми прибутку.

     Активній  участі кредиту в регулюванні  галузевих пропорцій перешкоджає недостатність розвитку ринкових засад. Зокрема, тільки починає формуватися ринок позичкових капіталів, не створена кредитна система, не довершено процес демонополізації і децентралізації економіки банківської системи, діяльність банків щодо кредитування ще не відповідає ринковим принципам.

     Кредит  виступає одним із факторів розвитку ринкових відносин. Він є основою концентрації і централізації капіталу. Через процес акціонування державних підприємств та банків кредит сприяє децентралізації економіки.

     Кредит  прямо впливає на товарно-грошову збалансованість, сприяє розширенню місткості ринку з позиції попиту. Особлива роль у впливі на економічні процеси належить банківському кредитові. Важливу роль кредит покликаний відіграти в забезпеченні НТП.

     Одним з аспектів впливу кредиту на економічні процеси є його роль в економії витрат обертання. Велике значення кредиту в соціальній сфері.

     Зростає його роль і в зовнішньоекономічному обороті.

     5.3. Форми кредиту

     Форма кредиту визначається низкою ознак: 

     1) характером кредитних відносин;    

     2) складом учасників (суб'єктів) кредитної угоди;  

     3) змістом об'єкта угоди;  

     4) рівнем і джерелом сплати відсотка;  

     5) речовинним проявом кредитної угоди й ін.  

     Розрізняють грошову і товарну форми кредиту. Їх застосовують як усередині країни, так і між країнами, тому кредит буває національний (внутрішньодержавний) і міжнародний. У внутрішньоекономічному обороті застосовується в основному грошовий кредит, який поданий, насамперед, у формі банківського кредиту.       

     Банківський кредит 

     Банківський кредит – це рух позичкового капіталу, наданого банками в борг за плату на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості. Він виражає економічні відносини між кредиторами (банками) і суб'єктами кредитування (позичальниками), у якості яких можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Банківський кредит пов'язаний з акумулюванням тимчасово вільних коштів, а також з емісією грошових знаків в обертання через систему кредитування. Банківський кредит надається, головним чином, комерційними банками для вирішення наступних завдань:

     1) збільшення основного й обігового  капіталу суб'єктів господарювання;

     2) нагромадження сезонних (тимчасових) запасів ТМЦ, НЗП, ГП і товарів;

     3) при обліку (переобліку) векселів;

     4) задоволення споживчих нестатків  громадян;

     5) викупу державного майна;

     6) для інших цілей при розбіжності  надходжень і платежів у процесі  кругообігу власного капіталу.

     Банківський кредит може бути прямим і непрямим. Прямий — (банк—позичальник) кредитні відносини є переважними. Непряме банківське кредитування, тобто надання позички позичальникові через посередника.

     Принципи  кредитування: терміновість і зворотність, цільовий характер, матеріальна забезпеченість, платність.

     Термін  кредиту період використання позички: короткостроковий (до року); середньостроковий (від року до 3—х років) і довгостроковий.

     За  термінами погашення позички  бувають термінові, відстрочені  та прострочені. Термінові позички, термін погашення яких наступив або настає найближчим часом. Відстрочені (пролонговані) позички, термін погашення яких віднесений банком на більш пізній період на прохання клієнта. Прострочені позички, не повернені у встановлений термін.

     За  ступенем ризику банківські позички  можуть класифікуватися:

     1) стандартні позички;

     2) позички з підвищеним ризиком  (субстандартні);

     3) пролонговані позички;

     4) прострочені позички;

     5) безнадійні до погашення позички. 

     Державний кредит 

     Державний кредит відображує кредитні відносини  з приводу акумуляції державою коштів на засадах зворотності для фінансування державних витрат. Кредиторами виступають фізичні і юридичні особи; позичальником держава в особі його органів (Міністерства фінансів, місцевих органів тощо). Така форма кредиту дозволяє позичальникові мобілізувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без здійснення для цих цілей паперово-грошової емісії.

     Державний кредит це захід стабілізації грошового обігу. В умовах розвитку інфляційного процесу державні позики в населення тимчасово зменшують його платоспроможний попит (з обертання вилучається надлишкова грошова маса). Для кредиторів державний кредит є формою заощадження, інвестування коштів у цінні папери; додатковим гарантованим доходом.

       Види державного кредиту визначаються  складом позичальників і кредиторів; конкретними причинами появи  потреби держави у мобілізації коштів; місцем одержання кредиту; формою його оформлення; методами залучення грошових ресурсів і способами їхнього повернення; термінами погашення державою своїх зобов'язань: ступенем ризику кредитора і позичальника.

     В залежності від позичальника державний кредит буває централізований і децентралізований.

     За  місцем одержання кредити підрозділяються  на внутрішні і зовнішні позики.

     В залежності від форми і порядку  оформлення кредитних відносин розрізняють: державні, облігаційні і безоблігаційні позики.

     Облігація цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджуюче зобов'язання юридичної особи, що її випустила, відшкодувати йому номінальну вартість у передбачений термін і сплату фіксованого відсотка. Випускаються облігації внутрішніх державних і місцевих позик. Вони можуть бути іменними, на пред'явника, відсотковими та безвідсотковими (цільовими), виграшними, з вільним або обмеженим колом обертання, ощадними, казначейськими.

     Казначейські  зобов'язання (векселі) держави вид цінних паперів, що засвідчують внесення їхніми власниками коштів у бюджет і надають право на одержання фіксованого доходу протягом терміну володіння ними.

     Кредитний ризик пов'язаний з ймовірністю  того, що фінансові можливості емітента (держави) зменшаться так, що він виявиться не в змозі виконати свої фінансові зобов'язання.

     Ринковий  ризик походить з того, що в зв'язку з непередбаченими змінами на ринку цінних паперів або в  економіці продаж цінних паперів  стане можливим лише зі знижкою або  в примусовому порядку. Відсотковий ризик це ризик зміни відсоткових ставок та пов'язаний з цим ризик зниження їхньої ринкової ціни. 

     Комерційний кредит 

     Комерційний кредит характеризує кредитну угоду  між двома підприємствами — продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Підприємство — постачальник надає відстрочку платежу за свій товар (послуги), підприємство — покупець передає кредиторові вексель як боргове свідчення і зобов'язання платежу.

     При комерційному кредиті учасники кредитних  відносин регулюють свої господарські відносини і створюють платіжні засоби у вигляді векселів — оформлених письмових зобов'язань боржника кредиторові сплатити зазначену суму у визначений термін. Векселі можуть бути використані повторно для платежів, минаючи банк, шляхом передачі їх з рук в руки замість грошей.

     Комерційний кредит це товарна форма кредиту, що виражає відносини з приводу перерозподілу матеріальних фондів між підприємствами. При комерційному кредиті в кредитну угоду включаються тільки ресурси постачальника, що реалізує свою продукцію або надає послуги.

     Позичальникові  з ряду причин вигідніше звернутися до товарної форми кредиту, ніж одержати грошовий кредит для негайної оплати матеріальних цінностей. При комерційному кредиті і кредитор, і позичальник є виробниками продукту або посередниками в його реалізації.

     В операціях, пов'язаних з комерційним  кредитом, виникають ризики. Головний ризик несе постачальник товару; це ризик при зміні ціни товару, при недотриманні одержувачем термінів оплати та при банкрутстві покупця. Існує і ризик у банку при дисконті векселя, тому що у випадку банкрутства боржника банк не одержує суму зобов'язання; у покупця ризик пов'язаний з можливим подорожчанням кредиту.

     При нестачі грошових кредитних ресурсів у банках попит на комерційний кредит може зростати.

     Регулювання практики комерційного кредиту здійснюється в процесі акцепту, обліку і переобліку векселів, а також прийняття їх у заставу при видачі банківської позички.

     Перевагами  комерційного кредиту є:

     1) оперативність у наданні коштів  у товарній формі;

     2) технічна простота оформлення;

     3) активізація механізму мобілізації  вільних товарних ресурсів і  їхній перерозподіл;

     4) розширення можливості маневрування  обіговими коштами підприємствами ;

     5) фінансова підтримка підприємств  один одному;

     6) розвиток позичкового ринку.

     Недоліки  комерційного кредиту: обмеженість  його напрямку в часі; розмірах; іноді вимушений з боку постачальника характер відстрочки платежу у зв'язку з фінансовим становищем покупців, наявність ризику для постачальника, сильний вплив банківської сфери при обліку векселів. 

     Споживчий кредит 

     Споживчий кредит відображує відносини між  кредитором і позичальником з приводу кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит засіб задоволення споживчих потреб населення.

     Суб'єктами кредитних відносин є фізичні  особи, в ролі кредиторів виступають банки, небанківські кредитні установи (ломбарди, кредитні спілки, кооперативні пункти прокату), підприємства й організації. Між банком і населенням може існувати посередник – торгівельна організація.

     Споживчий кредит регулюється з боку держави внаслідок його зв'язку з потребами населення, з його рівнем життя (відсоткові ставки, терміни, доступність кредиту).

     Класифікацію  споживчих кредитів можна здійснювати за наступними ознаками:

1. за цільовим характером – інвестиційні (позички на житлове будівництво), для купівлі товарів або оплати послуг; на розвиток особистих господарств; цільові кредити окремим соціальним групам; нецільові споживчі нестатки; чекові й ін.
2. за суб'єктами кредитних відносин банківські і небанківські позички;
3. за способом організації надання запозичених коштів – організовані і неорганізовані, прямі і непрямі;
4. за формами видачі – товарні і грошові кредити;
5. за ступенем покриття кредитом вартості споживаних товарів, послуг на позички на повну вартість або часткову їхню оплату;
6. за способом погашення кредиту – такі, що погашаються поступово або разовим платежем;
7. за термінами видачі – короткострокові, середньострокові і довгострокові.