Сутність кредиту, характеристика визначальних ознак кредитних відносин

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА» 

Кафедра банківської справи 
 

Реферат

з дисципліни: «Гроші та кредит» 

       Тема: «Сутність кредиту, характеристика визначальних ознак кредитних відносин» 

Виконала: студентка

Смик  Ірина Юріївна

17 групи, ІІІ курсу, спеціальності

6503 

Перевірив: викладач

Якимлюк Я.П. 
 
 

                                                         Київ 2012

План

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ КРЕДИТУ ТА КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН 4

1.1. Сутність, структура  та функціх кредиту 4

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ВИЗНАЧАЛЬНИХ ОЗНАК КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН 14

ВИСНОВКИ 18

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 20 

       Вступ 

      За  своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення  кредит є однією з найскладніших  економічних категорій. Щодо цього  він поступається хіба що тільки категорії  грошей. Кредитні відносини мають  ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію — кредит. Термін "кредит" перекладається з латинської як довіра, позика, борг. Кредит існував не завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Його винайдення вважають одним з найгеніальніших відкриттів людства поряд із винайденням грошей. Причини його виникнення слід шукати насамперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники, як юридичне самостійні особи. Також слід пам’ятати, що поняття "кредит" постійно збагачується елементами нового змісту, вбираючи основні риси пануючої соціально-економічної системи та динамічно розвивається та розширюється, виливаючись в нові форми та здобуваючи нові функції.

      Кредит, один із найважливіших економічних інструментів, з допомогою якого відбувається перерозподіл коштів. Кошти перетікають від тих хто має їх надлишок до тих хто їх потребує і здатен оплатити їх користування. Тому вибрана тема роботи є дуже актуальною в умовах ринкової економіки.

      Надалі  розкривається суть кредиту та кредитних  відносин, їх функції, об’єкти та суб’єкти. Описується характеристика основних ознак кредитних відносин.  

       Розділ 1. Сутність кредиту  та кредитних відносин 

      За  своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення  кредит є однією з найскладніших  економічних категорій. Щодо цього  він поступається хіба що тільки категорії  грошей. Найбільш поширеними в економічній  літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

• ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;
• ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху.

      Кредит  — це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу. Кредит виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма руху позичкового капіталу об'єднує в собі два процеси: 1) акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів; 2) вкладення, або розміщення, цих коштів. В умовах розвинутого ринкового господарства кредит є обов'язковим атрибутом механізму господарювання для всіх економічних суб'єктів.

      Для конкретизації сутності кредиту  потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту  є та вартість, яка передається  в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту — це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту.

      Кредит  як форма суспільних відносин має  багато спільного з іншими економічними категоріями — грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так, гроші як засіб платежу з'явилися на ґрунті кредитних відносин. Вони успішно обслуговують їх і нині. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин .

      Водночас  кредит — це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення.

      Від грошей (як грошей) кредит відрізняється  такими рисами:

• у них різний склад суб'єктів-носіїв відповідно грошових і кредитних відносин: у першому випадку ними є продавець і покупець, у другому — кредитор і позичальник, які можуть не збігатися;
• у них різний характер руху вартості: в суто грошових відносинах має місце зустрічне, еквівалентне переміщення двох різних форм вартості — товарної і грошової, а в кредитних відносинах — нееквівалентне переміщення вартості в грошовій або в товарній формі;
• у них різне суспільне призначення в процесі відтворення. Гроші призначені забезпечити реалізацію споживної вартості і довести її до кінцевого споживача. Вони також є засобом накопичення реалізованої вартості. Кредит призначений задовольняти тимчасові потреби в додаткових коштах одних економічних суб'єктів та сприяти вигідному розміщенню вільних коштів — для других. Навіть якщо кредит здійснюється в грошовій формі, таке його іманентне призначення від цього не змінюється. І навпаки, якщо кредит (замість грошей) забезпечує доведення виробленої вартості до кінцевого споживача (продаж товару з відстрочкою платежу), він не замінює грошей в реалізації цієї вартості: коли настає строк погашення кредиту, тільки гроші можуть забезпечити еквівалентний платіж за товар, хоч виступає він у формі погашення боргу;
• кредит за сферою використання є більш «вузькою» категорією, ніж гроші. Гроші обслуговують реалізацію всього ВВП (крім бартеру), розподіл і перерозподіл його вартості, а кредит обслуговує рух тільки частини ВВП у процесі відтворення. Тому учасниками грошових відносин є всі юридичні і фізичні особи суспільства, а кредитних відносин — тільки певна частина їх;
• рух грошей від одного економічного суб'єкта до іншого (у не кредитних відносинах) завжди супроводжується зміною власника відповідної вартості, представленої грошима: право власності на гроші переходить від платника до одержувача. При кредитному переміщенні вартості власником її завжди залишається кредитор. Навіть продаючи товари у кредит, продавець зберігає за собою право власності на них, яке підтверджується поверненням вартості при погашенні боргу покупцем. Зокрема, завдяки широкому розвитку кредиту гроші набувають ще одного статусу — статусу капіталу, і їх суспільне призначення роздвоюється на гроші і на капітал.

      Отже, кредит і гроші — це дві самостійні економічні категорії, кожна з яких має своє специфічне призначення, сферу використання та характер руху вартості.

      Істотні відмінності є між кредитом і  фінансами. На відміну від кредиту, фінанси формуються в процесі  розподілу вартості (кредит — у процесі перерозподілу), рух вартості у фінансових відносинах пов'язаний зі зміною власності, не є зворотним і платним, визначається переважно неринковими, адміністративно-вольовими чинниками. Фінанси і кредит функціонують переважно паралельно, на відокремлених економічних сегментах, доповнюючи, а не підміняючи, один одного. І навіть у тих випадках, коли фінанси і кредит використовуються на одному й тому ж самому економічному сегменті, вони не знеособлюються, а зберігають свою видову специфіку.

      Об’єкти та суб’єкти кредиту

      Об'єкти кредиту можуть передаватися одним  суб'єктом іншому у різних формах. Зокрема існує товарна та грошова форми кредитування.

      Позичена  цінність як об'єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється відповідною угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позикою. Надання позики породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їх суб'єктами — кредитором та позичальником. Тому поняття кредиту ширше за поняття позики, бо передбачає не тільки факт надання останньої, а й відносини між сторонами, що виникають у зв'язку з наступним погашенням позики, з урегулюванням взаємних претензій, пов'язаних з несвоєчасним поверненням позики позичальником чи порушенням умов договору кредитором тощо. Тому позика є ключовою ланкою кредитних відносин.

      Позичена  вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Незалежно від  форми позичена вартість є реальною цінністю і має бути збережена  в процесі кредитних відносин, але не у своїй первісній формі, а за своїм обсягом. Наприклад, якщо в позичку передані товари, то це не значить, що позичальник повинен  повернути кредитору ті самі чи такі самі товари, а лише їх повну вартість у формі, яка задовольняє позичальника, тобто у грошовій формі. Запорукою  збереження позиченої вартості є  її ефективне використання позичальником, яке забезпечить її відтворення  через певний час. Це стосується як використання позиченої вартості на виробничі цілі, так і на особисте споживання.

      Суб’єкти  кредитування

      Кредитори — це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують кошти в інших суб'єктів, у тому числі і на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам. Тому банки можна розглядати як колективних кредиторів.

      Позичальники — це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені — він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з позичальником. З цього погляду позичальник перебуває в певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах.

      Позичальниками  можуть бути всі ті особи, що й кредиторами: фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників  виконують банки — вони є не тільки колективними кредиторами, а й колективними позичальниками: позичають гроші одночасно у великої кількості кредиторів та у великих обсягах.

      Кредитори і позичальники набувають цей  статус добровільно, на договірних засадах. Це дає їм можливість найповніше задовольнити свої потреби і захистити свої інтереси, які у кожної зі сторін кредиту відмінні. Зробити це у  випадку, коли один з економічних  суб'єктів примушує іншого бути його кредитором, просто неможливо, оскільки сторони тут не брали на себе відповідних  зобов'язань.

      До  економічних суб'єктів, які хочуть вступити в кредитні відносини, тобто  стати кредиторами і позичальниками, ставляться певні вимоги. Вони повинні  бути

• юридичне самостійними особами;
• здатними нести майнову відповідальність перед другою стороною, тобто мати дохід як гарантію виконання своїх зобов'язань;
• взаємно заінтересованими у співробітництві один з одним та готовими підписати відповідні угоди.

      Сутність  кредиту, як і його форма, постійно розвивається й ускладнюється. В основі цього  процесу лежить розвиток і вдосконалення  економічних відносин у суспільстві, що визначають зміни в характері  формування вільних коштів, ускладнення  і розширення потреб економічних  суб'єктів у додаткових коштах, удосконалення  організаційних та правових відносин між суб'єктами кредиту тощо.

      Функції кредиту

      Сутність  кредиту як економічної категорії  виявляється в його функціях, розкриття  яких дозволяє встановити зв'язок даної  категорії з системою економічних  відносин. Втрата кредитом своїх функцій  фактично означатиме зникнення самої  цієї економічної категорії. 
У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні функції:

      1) перерозподільчу;

      2) заміщення грошей  в обігу;

      3) стимулювальну;

      4) контрольну.

      Ці  функції кредиту тісно зв'язані  між собою, визначаючи в своїй  сукупності певну економічну роль кредитних  відносин. 
Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на засадах платності, строковості, забезпечення і повернення. Особливістю кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер. Перерозподіл вартості здійснюється тут у межах розриву часу між віддаванням товарів (грошей) у позичку і зворотнім їх надходженням до кредитора. За рахунок тимчасово вільних коштів одних господарських суб'єктів задовольняються тимчасові потреби в коштах інших суб'єктів

      Функції кредиту розвиваються у зв'язку із розширенням масштабів ринкової економіки і посиленням кредитної  природи грошей.

      Перерозподільча функція кредиту випливає із самої сутності і ролі кредитних відносин. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси. 
Швидкість та інтенсивність перерозподілу вартості за допомогою кредиту багато в чому визначаються його доступністю і, насамперед, рівнем позичкового відсотка. Високі відсоткові ставки за кредитами гальмують перерозподільчі процеси. В цілому, масштаби розширення кредиту і відповідно процесів кредитного перерозподілу обмежені загрозою посилення інфляційних процесів

      Функція заміщення грошей кредитними інструментами пов'язана з антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в часі процес нагромадження в товарній і грошовій формах. Кредитні ресурси формуються до настання терміну їх фактичного використання у відтворювальному процесі. По суті, кредит створює гроші для безготівкового грошового обігу. Інструменти кредиту — переказні векселі, чеки, кредитні картки тощо — починають заміняти реальні гроші в сфері обігу.

      Кредит  сприяє економії витрат обігу шляхом заміщення частини грошового  обороту кредитними засобами обігу. Змінюючи обсяги кредитних операцій, банки (банківська система) можуть впливати на динаміку загальної маси грошей в обігу. При цьому використовуються два можливих методи: кредитна експансія (розширення кредиту) і кредитна рестрикція (звуження кредиту).

      Антиципаційну властивість кредиту не слід розглядати як автоматично діючий інфляційний  чинник. Якщо на основі кредитування досягається  реальний внесок у розвиток виробництва, ефективно здійснюються інвестиції, раціонально використовуються створені виробничі потужності, рівень інфляції не збільшується

      Важливе значення в умовах ринкової економіки  має стимулювальна функція кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування, що виражається у формулі: "Купуй зараз (товар, гроші), плати потім" спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.

      Позичальники  використовують кредит настільки повно, наскільки це їм дійсно необхідно  для реалізації власних економічних  інтересів.

      Кредитні  відносини — це насамперед майнові  відносини; за використання і повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно, що майнові відносини  створюють достатньо потужні  стимули до раціонального використання позичених коштів.

      З боку кредитора стимулюючим чинником є позичковий відсоток. Кожний кредитор намагається постійно забезпечувати  зростання своїх кредитних ресурсів.

      Контрольна  функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики. В економічній літературі контрольна функція кредиту часто розглядається лише як контрольна діяльність кредитора (банку), що, на наш погляд, не зовсім правильно.

      Контроль  є складовою загального механізму  управління процесом кредитування. Сьогодні будь-який господарський суб'єкт  не може дозволити собі нехтувати  контролем за кредитом. Успішне управління кредитом вимагає поєднання зусиль кредитного контролю із спрямованістю суб'єктів господарювання на отримання прибутку від надання (одержання) позики.

      Існує суттєва відмінність у виконанні  контрольної функції кредиту  з боку кредитора і з боку позичальника. Кредитор має можливість здійснювати  контроль як за об'єктом кредиту (позиченою  вартістю), так і за діяльністю позичальника. Позичальник не має можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль лише за рухом позиченої  вартості (тобто контролює лише об'єкт  кредитних відносин).

      Завдяки реалізації своїх функцій, кредитні відносини активно впливають  на процеси відтворення і нагромадження  капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному  рівнях

      Проблема  функцій кредиту є однією з  найскладніших у теорії кредитних  відносин. Дискусії точаться, насамперед, з питань щодо кількості та змісту функцій, що випливає з різних підходів до сутності кредиту.

      Усі функції кредиту взаємопов'язані; їх взаємодія забезпечує якісну стійкість  кредитних відносин. Звичайно, при  бажанні можна виділити й більш  широкий набір функцій кредиту: акумуляції тимчасово вільних коштів; регулювання грошового обороту; економії витрат обігу; опосередкування  кругообігу капіталу тощо. Але саме чотири виділені вище функції є головними; вони утворюють конститутивні ознаки кредиту.

      Типи  кредитних відносин

      Кредитні  відносини виникають між різними  суб’єктами. Кожен тип кредитних  відносин має свою специфіку, котра  визначається складом суб’єктів  та характером їх економічної діяльності. У свою чергу, це визначає умови користування кредитом та його погашення.

      1. Найбільш поширені кредитні відносини між банками, з одного боку, та суб’єктами господарської діяльності – з іншого. Вони характеризуються в залежності від того, хто із суб’єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто його позичальником.

      2. За умов ринкової економіки, широкого розвитку набули кредитні відносини між суб’єктами господарської діяльності, що, насамперед, пов’язано із запровадженням у господарський оборот комерційного кредиту, вексельного обігу та емісією облігацій.

      3. Кредитні відносини між банками і державою складаються насамперед через реалізацію державних цінних паперів, які активно можуть “працювати” на вторинному ринку.

      4. Набувають подальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади, депозити, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких чільне місце відводиться кредитам на витрати для поліпшення житлових умов, створення підсобного домашнього господарства, а також на нагальні потреби.

      5. Зовнішньоекономічні кредитні відносини виникають між державами, іноземними банками і фірмами з приводу передачі валютних чи товарних ресурсів на засадах повернення у певні строки та, як правило, з виплатою процента.

      Як  бачимо кредитні відносини досить різноманітні і вище наведений далеко не повний перелік їх типів. Також можуть існувати кредитні відносини типу: фізична  особа – фізична особа, держава  – фізична особа і навпаки  і т.д., але дані відносини не є  розповсюдженими і не мають великого практичного значення. Тому обмежимося лише вище переліченими п’ятьма видами.  
 
 
 

      Розділ 2 Характеристика визначальних ознак кредитних відносин

      Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

 — учасники кредитних відносин повинні бути юридично й економічно самостійними, функціонувати на основі самодостатності  та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний  суб'єкт повинен накопичити у  власності певну суму вільних  коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб'єкт  повинен мати передумови для накопичення  в майбутньому у своїй власності  достатньої суми вільних коштів для  повернення боргу;

 — кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть  розвиватися по висхідній. Кредитори  та позичальники набувають цей статус добровільно, на договірних засадах. Це дає їм можливість найповніше задовольнити свої потреби та захистити свої інтереси, які в кожної зі сторін кредиту  відрізняються. Зробити це у випадку, коли один з економічних суб'єктів  примушує іншого бути його кредитором, просто неможливо, оскільки сторони  тут не брали на себе відповідних  зобов'язань. Прикладом таких примусових кредитних відносин є заборгованість юридичних осіб за невиплаченою заробітною платою, яка прирівнюється за зовнішніми ознаками до кредиту. Але між цими сторонами не було добровільної угоди, інтереси кредиторів виявилися не захищеними, вони зазнають збитків (через інфляцію та неодержання плати за користування їх коштами). Тому цих суб'єктів не можна вважати суб'єктами кредиту, тобто кредиторами та позичальниками. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна  вигода роблять кредитні відносини  внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;

 — кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої  в борг вартості, а позичальник  одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути  власникові. Це вимагає особливо чіткого  та дієвого правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. У цьому зв'язку інтереси кредитора  для правового захисту є більш  пріоритетними, ніж інтереси позичальника;

 — кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом  вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом  відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду  ці кошти повертаються назад до їх власника. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих  відносинах досить ризикованою. Для  захисту своїх позицій кредитори  повинні мати переважні права  при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит;

 — нееквівалентність  кредитних відносин, що зумовлює їх платність, тобто позичальник повертає власникові більшу суму, ніж сам  одержує від нього. Така плата  називається процентом, і має  подвійне призначення:

 1) компенсувати  кредитору втрату доходу у  зв'язку з переданням відповідної  суми коштів у чуже розпорядження  та можливі збитки на випадок  неповернення позички;

 2) стимулювати  позичальника до підвищення ефективності  використання одержаних у позичку  коштів.

 Платність, істотно відрізняючи кредитні відносини  від інших видів вартісних  відносин, є тільки їх видовою ознакою;

 — кредитні відносини на мікроекономічному  рівні е перервними, тобто після  повернення одержаної в борг вартості та сплати процента вони перериваються. Проте на макроекономічному рівні  кредитні відносини підтримуються  безперервно як безперервний рух  вартості в процесі суспільного  відтворення. Закінчуючи відносини  з приводу однієї суми вартості чи з одним контрагентом, економічні суб'єкти постійно вступають у кредитні відносини з іншими контрагентами  чи з тими самими, але з приводу  інших сум вартості. Тому кредитні відносини виходять за межі відносин двох економічних суб'єктів і  мають характер загальносуспільних;

 — безперервність і платність кредитних відносин визначають ще одну характерну їх рису — здатність забезпечувати зростання  вільної вартості, тобто ЇЇ капіталізацію. Відтак формується особлива самостійна форма капіталу — позичковий капітал.