Сутність кредитних відносин

1. Поняття та ознаки кредитних  відносин

      За  своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення  кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

• ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;
• ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає.

     За  своєю сутністю кредит — це суспільні  відносини, що виникають між економічними суб 'єктами у зв 'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію — кредит.

     Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

• учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;
• кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;
• кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв'язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;
• кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою. Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит.

     Завдяки цьому для виникнення таких відносин має бути високий рівень довіри між  учасниками, особливо кредитора до позичальника. Тому фактор довіри нерідко  розглядається як ключова складова сутності кредиту і вирішальна передумова його функціонування. При цьому слід зауважити, що довіра є чинником не тільки моральним, а й економічним.

     Нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, за яким позичальник повертає власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього. Така плата, що називається процентом, має подвійне призначення:

• компенсувати кредитору втрату доходу у зв'язку з переданням відповідної суми коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на випадок неповернення позички;
• стимулювати позичальника до підвищення ефективності використання одержаних у позичку коштів.

     Платність істотно відрізняє кредитні відносини  від інших видів вартісних  відносин, є тільки їх видовою ознакою.

     Кредитні  відносини на мікроекономічному рівні є перервними, тобто після повернення одержаної в борг вартості і сплати процента вони перериваються. Проте на макроекономічному рівні кредитні відносини підтримуються безперервно як безперервний рух вартості в процесі суспільного відтворення. Закінчуючи відносини з приводу однієї суми вартості чи з одним контрагентом, економічні суб'єкти постійно вступають у кредитні відносини з іншими контрагентами чи з тими самими, але з приводу інших сум вартості. Тому кредитні відносини виходять за межі відносин двох економічних суб'єктів і мають характер загальносуспільних.

     Безперервність  та платність кредитних відносин визначають ще одну характерну їх рису — здатність забезпечувати зростання  вільної вартості, тобто її капіталізацію. Відтак формується особлива самостійна форма капіталу — позичковий капітал. Зі становленням капіталістичного способу виробництва, коли кредитні ресурси стали важливим джерелом формування промислового і торгового капіталу, позичковий капітал, а разом з ним і кредит набули особливого суспільного значення. Кредит, по суті, став іманентною формою руху позичкового капіталу.

     Кредит  як форма суспільних відносин має  багато спільного з іншими економічними категоріями — грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так, гроші як засіб платежу з'явилися на ґрунті кредитних відносин. Вони успішно обслуговують їх і нині. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин .

     Водночас  кредит — це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і  не поступаючись їм сферою свого призначення.

     Від грошей (як грошей) кредит відрізняється  такими рисами:

— у  них різний склад суб'єктів-носіїв відповідно грошових і кредитних відносин: у першому випадку ними є продавець і покупець, у другому — кредитор і позичальник, які можуть не збігатися;

— у  них різне суспільне призначення  в процесі відтворення. Гроші  призначені забезпечити реалізацію споживної вартості і довести її до кінцевого споживача. Вони також є засобом накопичення реалізованої вартості. Кредит призначений задовольняти тимчасові потреби в додаткових коштах одних економічних суб'єктів та сприяти вигідному розміщенню вільних коштів — для других.

—  рух грошей від одного економічного суб'єкта до іншого (у некредитних відносинах) завжди супроводжується зміною власника відповідної вартості, представленої грошима: право власності на гроші переходить від платника до одержувача. При кредитному переміщенні вартості власником її завжди залишається кредитор.

     Отже, кредит і гроші — це дві самостійні економічні категорії, кожна з яких має своє специфічне призначення, сферу  використання та характер руху вартості.

     Істотні відмінності є між кредитом і фінансами. На відміну від кредиту, фінанси формуються в процесі розподілу вартості (кредит — у процесі перерозподілу), рух вартості у фінансових відносинах пов'язаний зі зміною власності, не є зворотним і платним, визначається переважно неринковими, адміністративно-вольовими чинниками. Фінанси і кредит функціонують переважно паралельно, на відокремлених економічних сегментах, доповнюючи, а не підміняючи, один одного. І навіть у тих випадках, коли фінанси і кредит використовуються на одному й тому ж самому економічному сегменті, вони не знеособлюються, а зберігають свою видову специфіку. 
 

2. Об’єкти та суб’єкти кредитних  відносин

     Для конкретизації сутності кредиту  потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту — це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредитних відносин (рис. 2.1.).

Рис. 2.1. Структура кредитних відносин 

     Об'єкти кредиту можуть передаватися одним  суб'єктом іншому не тільки у формі  позички, а в інших формах, зокрема прокату, лізингу, позики тощо. У цих випадках відносини між суб'єктами теж мають ознаки кредитних, проте реалізуються вони дещо по-іншому, ніж при передачі вартості в позичку.

     Позичена  вартість як об'єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється відповідною  угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою. Надання позички породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їх суб'єктами— кредитором та позичальником.

     Позичена  вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Незалежно від форми позичена вартість є реальною цінністю і має бути збережена в процесі кредитних відносин, але не у своїй первісній формі, а за своїм обсягом.

     Кредитори — це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують кошти в інших суб'єктів, у тому числі і на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам. Тому банки можна розглядати як колективних кредиторів.

     Позичальники — це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені — він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з позичальником. З цього погляду позичальник перебуває в певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах.

     До  економічних суб'єктів, які хочуть вступити в кредитні відносини, тобто стати кредиторами і позичальниками, ставляться певні вимоги. Вони повинні бути

• юридичне самостійними особами;
• здатними нести майнову відповідальність перед другою стороною, тобто мати дохід як гарантію виконання своїх зобов'язань;
• взаємно заінтересованими у співробітництві один з одним та готовими підписати відповідні угоди.

3. Форми, види та функції кредиту

     У загальноприйнятому розумінні форма  – це зовнішній, найбільш загальний  вияв певного предмета чи явища, який хоч і пов'язаний з внутрішньою їх сутністю, але не розкриває її. Найбільш загальним виявом кредиту, в якому не розкривається його сутність і внутрішня структура, є форма позиченої вартості, що рухається між кредитором і позичальником. Таких форм може бути дві – товарна (натурально-речова) та грошова. Тому і форм кредиту (рис. 3.1.) також може бути дві – товарна і грошова. 

     Рис. 3.1. Вартісна форма кредиту 

     Товарна і грошова форми кредиту є  рівноправними і рівнозначними, по суті, двома видами вияву єдиної форми кредиту – вартісної. Вони між собою внутрішньо пов'язані  і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися у грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості й ефективності.

     У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна (лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється у грошовій формі, що дало підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту.

     Як  правило, у грошовій формі надають свої позички міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди, банки та ін. Широко використовує грошову форму кредиту населення, а саме за розміщення заощаджень у банківські депозити, одержання позичок у банках тощо. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту.

     На  сучасному етапі розвитку економіки  кредит є головним джерелом забезпечення грошовими ресурсами поточної фінансово-господарської діяльності підприємств. Незважаючи на кризові явища в економічній системі, кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків.

     У ринковій економіці розрізняють багато видів банківського кредиту (табл. 3.1), що зумовлено розвитком товарно-грошових відносин у сучасному світі.

     Таблиця 3.1.

     Класифікація  кредитів 

     Межі  кредиту визначаються таким рівнем розвитку кредитних відносин, в якому  процес реалізації кредиту врівноважує  попит і пропозицію на кредитні ресурси  в умовах стабільної, помірної та доступної  для переважної більшості нормально функціонуючих позичальників процентної ставки.

     На  мікроекономінному рівні межі кредиту  визначаються:

• обсягами попиту на кредит з боку позичальників за номінальної ставки банківського кредиту і доступної ринкової ставки позичкового процента;
• характером коливання потреб позичальника в основному й оборотному капіталі;
• станом забезпеченості позичальника власним капіталом та ефективності його використання;
• ефективністю й окупністю проектів, на реалізацію яких позичаються кошти.

     Макроекономічний рівень меж кредиту охоплює об'єктивний обсяг кредитних вкладень в економіку в цілому. Він формується під впливом обсягів і темпів зростання ВВП, структури і рівня розвитку фінансової системи, стану державних фінансів, цілей і методів реалізації державної грошово-кредитної політики, розвитку ринкових відносин. 
 

4. Кредитні  відносини в Україні

     В основі будь-якої системи кредитного обслуговування лежать такі принципи її функціонування: забезпечення, повернення, строковості, платності та цільового характеру. Реалізуються вони в специфічних формах, які визначаються особливостями об'єкта кредитування.

     Виходячи  з аналізу досвіду країн з  розвинутою ринковою економікою та соціально-економічних  і галузевих особливостей в нашій  країні, доцільно зосередити зусилля на удосконаленні існуючої кредитної інфраструктури, кредитного і розрахункового механізмів.

     У кредитній інфраструктурі основними  формами повинні стати спеціалізовані кредитні підприємства по обслуговуванню різних сфер економіки.

     Залучення коштів у кругообіг підприємств можуть здійснювати кредитні спілки та кооперативні банки. Перші можуть займатись залученням коштів населення, а другі - як юридичних так і фізичних осіб.

     Переваги  таких фінансових закладів - максимальне  наближення до своїх клієнтів та порівняно низькі експлуатаційні витрати по кредитному обслуговуванню.

     Для підвищення ефективності їх роботи потрібно надати їм. можливість розширити сферу  послуг, які вони можуть надавати своїм  клієнтам. Після створення сітки  кредитних спілок та кооперативних банків, з метою централізації коштів потрібно створити організаційно-нормативні умови і сформувати їх регіональні та національні об'єднання.

     Створення лізингових компаній дасть можливість значно розширити сферу довгострокових вкладень в оновлення існуючих засобів виробництва, поєднуючи технічне переозброєння підприємств із запровадженням нових технологій.

     Безумовно, запровадження таких інфраструктурних ланок кредитної системи в  якійсь мірі похитне монопольне становище  комерційних банків на кредитному ринку. Але це, разом з тим, створить і нове конкурентне середовище для їх діяльності, стимулючі таким чином більш ефективне обслуговування виробництва. Запровадження таких інфраструктурних ланок стримується недосконалістю законодавчо-нормативного забезпечення.

     Для розвитку комерційного кредиту в  Україні існує ряд законодавчо-нормативних  актів. Проте він не набув широкого застосування. Основною причиною цього  є недостатня обізнаність суб'єктів  підприємницької діяльності з умовами  його використання. Тому для розвитку даного виду кредитування потрібно підготувати та опублікувати відповідні рекомендації і доповнити відповідні законодавчі й нормативні акти по забезпеченню механізму безперервного руху векселів з жорсткою гарантією їх оплати.

Вихід України із кризи, стабілізація економічного становища, підвищення добробуту людей неможливі без розвиненого кредитного ринку. А для цього, крім подолання гіперінфляції, необхідне здійснення ряду невідкладних заходів. До першочергових тут можна віднести:

• на державному рівні вирішити комплекс питань щодо вільного обігу в Україні цінних паперів іноземних компаній, купівлі українських цінних паперів іноземними інвесторами;

• привести чинне законодавство у відповідність  з потребами сьогоднішнього функціонування та подальшого розвитку українського кредитного ринку;

• більш  ефективно використовувати наявні можливості структур, що вже працюють на національному ринку;

• законодавчо  передбачити гарантії держави по збереженню грошових заощаджень населення;

• створити державні органи управління і контролю за функціонуванням ринку;

• здійснення тих чи інших заходів дозволить  прискорити формування в Україні  кредитного ринку.

     Саме  централізований та регульований ринок  стає універсальним механізмом, за допомогою якого врегульовуються  не лише економічні, а й соціальні і навіть політичні відносини. В макроекономічному плані він дозволяє державним органам завдяки отриманню щоденного загального балансу ринку безпосередньо контролювати його стан і своєчасно попереджати кризові ситуації. Стабільність ринку сприятиме зміцненню довіри населення до кредитної системи, залучить іноземних інвесторів, а наявність єдиного центру котирування створить сприятливі умови для здорової конкуренції торговців з одночасним збереженням гарантій для інвесторів та емітентів.