Сутність організації праці та основні її напрямки

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Одеська національна академія харчових технологій

Реферат

на тему: «Сутність організації  праці та  основні її напрямки»

Одеса 2011

                                                       Зміст                                                          стр.

Вступ

1. Мета і завдання організації праці на підприємствах …………………. 4
2. Поділ і кооперація праці на підприємствах ………………………….... 6
3. Трудовий процес та його елементи …….…………………………….... 9
4. Організація та обслуговування робочих місць ………………………. 12

Висновок

Список використаної літератури 

Вступ

Організація праці— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в  тейлоризмі (понад 100 років тому), і  подальший її розвиток полягав у  переході до концепцій “збагачення праці”, “автономних груп”, “гуманізації праці”, які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій “демократії в промисловості”, “соціальної інтеграції” та ін.

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва  здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від  таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів Особливостей екологічного середовища; а також  від низки чинників, умовлених  характером завдань, які вирішуються  в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється  залежно від зміни цих чинників.

1. Мета і завдання організації праці на підприємствах

У загальному значенні під організацією праці розуміють приведення трудової діяльності у визначену систему, що характеризується внутрішньою упорядкованістю, погодженістю і спрямованістю взаємодії  людей для реалізації спільної програми чи мети.

Організація праці на підприємстві — це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок і умови поєднання та здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців і їх груп із засобами праці й один з одним для досягнення поставленої предметної мети спільної діяльності і забезпечення заданого соціально-економічного ефекту.

Отже, можна виокремити три основні компоненти мети організації праці:

— предметний — забезпечення заданого обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) необхідної якості в необхідний строк;

— економічний — досягнення предметної мети діяльності за максимальної економічної віддачі кожної одиниці використовуваної живої праці (оцінюваної як продуктивність праці чи зарплатомісткість реалізованої продукції) і сукупних витрат на виробництво (оцінюваних через показник рентабельності);

— соціальний — у загальному значенні — гуманізація праці (удосконалення її умов і змістовне підвищення якості трудового життя, розвиток і реалізація трудового потенціалу пра

цівника, оптимізація особистісних взаємин у процесі трудової діяльності і, зрештою, формування задоволення працею).

Мета організації праці досягається у процесі вирішення таких основних груп завдань:

— економічних: ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (включаючи вирішення завдань скорочення його резервоутворюючих прямих і прихованих втрат), зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції;

— організаційних: визначення порядку і послідовності виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперервної роботи виконавців, забезпечення повного і рівномірного їх завантаження, індивідуальної і колективної відповідальності за результати діяльності, створення дієвої системи стимулювання праці, а також системи його нормування, що відповідає специфіці виробничої діяльності;

— психофізіологічних: оздоровлення і полегшення праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення їх психологічної сумісності і відповідності їхніх психофізіологічних характеристик особливостям трудової діяльності;

— соціальних: підвищення змістовності і привабливості праці, створення умов для розвитку працівників, підвищення їх кваліфікації та розширення професійного профілю, реалізації їх трудової кар'єри і зростання їх добробуту.

В умовах ринкової економіки  на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації  праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої  та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва  продукції і надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий  рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують.

2. Поділ і кооперація праці на підприємствах

У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто  одним або групою працівників  виконується певна частина загального обсягу роботи.

В економіці країни можна  виділити такі форми поділу праці: між  галузями економіки, всередині цих  галузей, а також всередині підприємств. Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників  на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.

Технологічний поділ праці  передбачає поділ виробничого процесу  за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці  означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділ  праці відбувається між різними  категоріями працівників, які входять  до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також  між основними і допоміжними  робітниками.

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми  і стану предметів праці і  виконують технологічні операції з  виготовлення основної продукції. Допоміжні  робітники створюють необхідні  умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті  на таких роботах: транспортуванні  готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.

Розвиток технічного прогресу, вдосконалення організації виробництва, спеціалізація і централізація  ремонтних робіт, типізація і  нормалізація інструменту й оснащення, що застосовуються у виробництві, постійне вдосконалення організації контролю якості продукції — фактори, що впливають  на динаміку чисельності допоміжних робітників. В одних випадках названі  фактори викликають збільшення кількості  допоміжних робітників, в інших —  її скорочення. Професійний поділ  праці відбувається між групами  робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в професійному поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю. Так, часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацією працівників. Комплексна механізація передбачає об'єднання вузьких спеціальностей робітників, розширення їх професійного профілю. В умовах підвищення рівня автоматизації виробництва, виявляється тенденція до поєднання функцій робітника-оператора з порівняно вузькою кваліфікацією і робітника-наладчика високої кваліфікації та широкого професійного профілю.

Кваліфікаційний поділ праці  зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає  у відокремленні складних робіт  від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з  підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції.

Ступінь складності робіт  обумовлює кваліфікаційні відмінності  між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є  підставою для розподілу працівників  за кваліфікаційними групами — розрядами, категоріями, класами тощо.

Поділ праці на виробництві  нерозривно пов'язаний з її кооперацією, тобто встановленням певних співвідношень  і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.

Кооперація — це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі  праці для досягнення певного  виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів  праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.

Розрізняють такі взаємопов'язані  форми кооперації:

• всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;
• всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;
• всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов |тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій  і спеціальностей під час колективної  роботи. Серед колективних форм організації  праці провідне місце посідають  групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада — це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання  працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання  виробничого завдання з випуску  високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними  і трудовими витратами на основі колективної матеріальної заінтересованості  і відповідальності.

3. Трудовий процес та його елементи

Трудовий процес — це процес прямого чи опосередкованого впливу працівника через технічні засоби на предмет праці з метою виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг), що супроводжується витратами фізичної і нервової енергії людини.

Основними елементами трудового процесу є:

— предмет праці — об'єкт впливу, що повинен бути перетворений на продукцію для проміжного (деталі, вузли, напівфабрикати та іи.) чи кінцевого споживання;

— засоби праці — знаряддя виробництва (устаткування, інструменти, оснащення, енергія), будинки, приміщення, споруди, необхідні для впливу на предмет праці;

— технологія (спосіб, сукупність методів впливу на предмет праці);

— власне праця — робоча сила людини, її здатність до професійної діяльності визначеної складності й інтенсивності.

Зазначимо, що в ході виробництва можуть здійснюватись і так звані природні процеси, що відбуваються без прямої чи опосередкованої участі працівника. Таким чином, будь-який виробничий процес може розглядатися як сукупність трудових і природних процесів. Підвищення ефективності трудового процесу передбачає вдосконалення всіх його елементів, що може бути забезпечене удосконаленням технічної бази праці та її раціональною організацією. Разом з тим надзвичайна розмаїтість трудових процесів вимагає диференційованого підходу до завдань і методів їх раціоналізації. Для забезпечення такого підходу трудові процеси класифікують за такими істотними ознаками: характер предмета чи продукту праці; виконувані функції; періодичність процесу; характер участі працівника у впливі на предмет праці; стабільність структури трудового процесу; ступінь його регламентації; форми його організації.

Раціоналізація трудового процесу передбачає аналіз його складу, структури елементів і послідовності їх виконання. Як основний елемент виділяється виробнича операція — частина трудового процесу, яка виконується одним чи групою робітників на одному робочому місці і включає всі їх дії з виконання одиниці заданої роботи за незмінного предмета праці.

Трудовий процес може поділятися на операції залежно від типу виробництва і спеціалізації робочих місць, особливостей організації праці, технічних умов виробництва.

Аналіз виробничої операції є одним з базових елементів організації та нормування праці. У рамках цього аналізу виокремлюються технологічний і трудовий аспекти: перший характеризує структуру операції з погляду перетворення предметів праці, другий дає змогу аналізувати дії працівників. За технологічного аналізу у структурі операції визначають переходи. Технологічний перехід — це частина операції, що характеризується однорідністю технологічних змін предмета праці, сталістю режиму роботи устаткування й інструмента. Крім технологічних, є і допоміжні переходи, що складаються з дій людини й устаткування, які не супроводжуються зміною предмета праці, але необхідні для здійснення технологічного переходу (наприклад, дії з установки оброблюваного виробу, його зняття та ін.).

У рамках окремих переходів виокремлюють проходи — однакові частини одного переходу, що повторюються. В окремому проході можуть визначити:

— робочий хід — однократне переміщення інструмента щодо заготівлі, що супроводжується зміною її характеристик;

— допоміжний хід — те саме, але не супроводжується такими змінами, що необхідні для поновлення робочого ходу.

Відповідно до процесу праці операції поділяються на такі елементи:

— трудовий рух — однократне переміщення руки, ноги, корпуса, пальців;

— трудова дія — логічно завершений комплекс трудових рухів, що виконуються без перерви й об'єднані єдиною метою;

— трудовий прийом — технологічно завершена частина операції, що складається з комплексу трудових дій за незмінних предметів і засобів праці;

— комплекс трудових прийомів — їх сукупність, об'єднана або за технологічною послідовністю (технологічний комплекс), або за спільністю чинників, що впливають на час їх виконання (розрахунковий комплекс).

Аналіз операцій передбачає визначення необхідності, послідовності, можливості сполучення її елементів, доцільності їх механізації, напрямків оптимізації чинників, що визначають їх тривалість, передумов підвищення змістовності праці.

4. Організація та обслуговування робочих місць

Організація робочого місця - це система заходів щодо його планування, оснащення засобами i предметами праці, розміщення в певному порядку, обслуговування і атестації.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника. Робоче місце має робочу, основну i допоміжну зони.

Оснащення робочих  місць масових професій може здійснюватися  за типовими проектами, в яких ураховані необхідні рекомендації щодо оснащення i планування робочих місць даного виду. Використання типових проектів сприяє впровадженню досягнень науки i передового досвіду в процесі організації робочих місць, знижує трудомісткість роботи, дозволяє підвищити рівень організації трудових процесів.

Залежно від організаційно-технологічних  характеристик вироб-ничих процесів, специфіки поділу та кооперації праці в конкретному виробництві робочі місця класифікують за такими параметрами:

· рівень технічної озброєності праці: для ручної, механізовано-ручної, механізованої, напівавтоматизованої, автоматизованої, роботизованої, програмованої, комп’ютеризованої;

· вид виробництва: основні, допоміжні;

· ступень спеціалізації: універсальні, спеціалізовані та спеціальні;

· тип виробництва: для вироблення одиничної, серійної масової продукції;

· кількість устаткування: одноапаратного (одноверстатного), багатоапаратного (багатоверстатного) обслуговування;

· розміщення у виробничому просторі: стаціонарні, рухомі, маршрутні;

· кількість виконавців: індивідуальні, колективні, бригадні;

· умови праці: з нормальними, важкими та шкідливими, особливо важкими та особливо шкідливими умовами праці;

· вид обслуговування: з черговим, планово-попереджувальним, стандартним обслуговуванням.

Під системою обслуговування розуміють регламентацію обсягів, термінів і методів виконання допоміжних робіт із забезпечення робочих місць усім необхідним.  
Завдання обслуговування полягає в скороченні або усуненні затрат праці основних робітників, у забезпеченні вільного під’їзду міжопераційного і внутрішньоцехового транспорту безпосередньо до робочого місця для доставки необхідних компонентів. 
Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями: 
- енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень; 
- транспортно-складська — доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей; 
- підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці; 
- інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення; 
- налагоджувальна — налагодження і регулювання технологічного устаткування; 
- міжремонтна — профілактичне обслуговування; 
- контрольна — контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів; 

Висновок

Сутність організації праці  полягає в поєднанні безпосередніх  виробників із засобами виробництва, приведення трудової діяльності людей у певну  систему, яка характеризується сукупністю елементів та їх стійкими взаємозв'язками, змістом функціонування цих елементів, напрямками та динамікою їх розвитку.

Принципи організації праці  поділяються на загальні організаційні  принципи і принципи, що визначають організаційно-технічний аспект системи  організації праці. Загальні задачі організації праці можна поділити на економічні, психофізіологічні та соціальні.

Основні елементи організації праці персоналу – це:

1. Розподіл праці у організації  - це відокремлення окремих часткових  трудових процесів, що здійснюються  з метою скорочення виробничого  циклу за рахунок одночасного виконання різних робіт.

2. Організація робочого місця - це система заходів з його оснащення засобами праці та їх розміщення у певному порядку.

3. Трудовий процес — це сукупність  дій, що здійснюються виконавцем  при створенні якого-небудь виробу  або його частини, або при  виконанні якої-небудь іншої функції  у процесі виробництва. Основними елементами трудового процесу є операція, трудова дія, трудовий рух,

4. Умови праці - це та виробнича обстановка, що оточує працівника на виробництві.

5. Трудова дисципліна відбиває ступінь додержання працівниками встановлених режимів у праці та відпочинку, правил внутрішнього розпорядку.

6. Важливим елементом організації  праці є матеріальне та моральне  стимулювання праці, яке формує  мотив участі працівника у процесі виробництва.

Ці елементи організації праці  і формують вимоги до організації  праці на підприємстві. 

Список використаної літератури

1. Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посіб для студ. вузів/ Н.І. Єсінова. — К.: Кондор, 2004. — 432 с. 
2. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. —   300 с. 
3. Калина А. В. Економіка праці: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: МАУП, 2004. — 272 с.: іл. 
4. Лукашевич В.М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник. — Львів: „Новий світ-2000”, 2008. — 248 с. 
5. Матюха М.М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посібник для дистанційного навчання. — К.: Університет „Україна”, 2007. — 306 с.