Сутність міжнародного стандарту ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності»

ТЕМА 1. МІЖНАРОДНІ НОРМИ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ПРАЦІ

1. Сутність міжнародного стандарту ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності».

Стандарт ISO 26000 – це добровільна  настанова з соціальної відповідальності і не є документом, що передбачає сертифікацію, як, наприклад, ISO 9001 та ISO 14001. Згідно ISO 26000 компанія включає такі компоненти, як захист прав людини, навколишнього  природного середовища, безпеку праці, права споживачів та розвиток місцевих общин, а також організаційне  управління та етику бізнесу. Тобто  у керівництві враховані усі  принципи, які зазначені у Глобальній ініціативі ООН (документі, до якого  приєдналося 6 тисяч компаній та організацій, серед яких 130 українських).

Міжнародний стандарт ISO 26000 надає інструкції щодо основних принципів соціальної відповідальності, ключових тем та питань, що мають відношення до соціальної відповідальності, а також щодо шляхів впровадження соціально відповідальної поведінки до існуючих стратегій, систем, практик та процесів

організації. Цей міжнародний  стандарт наголошує на важливості результатів та діяльності у сфері соціальної відповідальності та її удосконалення.

Цей міжнародний стандарт замислений як такий, що буде корисним для всіх типів організацій у приватному, державному та неприбутковому секторах, для компаній великих і малих, діючих у розвинутих країнах або країнах, що розвиваються. Хоча не всі розділи цього міжнародного стандарту будуть однаково корисними для всіх типів організацій, всі основні аспекти є придатними для кожного типу організацій. Кожна організація самостійно визначає, що є придатним та важливим для неї шляхом власних оцінок та діалогу з зацікавленими сторонами.

Урядові організації, як і  будь-які інші організації, можуть виявити  бажання використовувати цей міжнародний стандарт. У будь-якому випадку стандарт не може замінити або яким-небудь чином змінити зобов’язання держави.

Використання цього міжнародного стандарту підтримує кожну організацію  у прагненні стати більш соціально відповідальною, брати до уваги інтереси її членів, відповідати чинному законодавству та поважати міжнародні норми поведінки.

Таблиця 1.1

Складові Міжнародного стандарту ISO 26000

2. Головні напрямки стандарту SA 8000 «Соціальна відповідальність».

Стандарт SA 8000 був опублікований  у 1997 році, переглянутий – у 2001 році. Мета стандарту – сприяти постійному поліпшенню умов наймання і здійснення трудової діяльності, виконання етичних  норм цивілізованого суспільства.

Стандарт SA 8000 був створений  для того, щоб компанії могли підтвердити  використання соціально-відповідальних підходів у своїй діяльності. Система  менеджменту, заснована на вимогах SA 8000, має загальні вимоги з ISO 9001. Так, наприклад: визначена керуванням політика компанії в сфері соціальної відповідальності, аналіз і перевірки з боку керівництва, планування, оцінка і вибір постачальників, прийняття коригувальних дій.

Стандарт SA 8000 спрямований  на забезпечення привабливості умов наймання для співробітників, поліпшення умов їхньої праці і життєвого  рівня. Компанії, у яких менеджмент здійснюється відповідно до вимог стандарту SA 8000, мають конкурентну перевагу, яка полягає у високій мотивації  персоналу, що у свою чергу дозволяє ефективніше застосовувати сучасні  системи менеджменту для досягнення намічених цілей, забезпечуючи при  цьому постійну рентабельність.

Використання стандарту SA 8000 приводить до таких результатів:

1. З'являється чітке визначення  порядку та умов приймання  на роботу і здійснення трудової  діяльності.

2. У результаті застосування  підходу з точки зору систем  менеджменту встановлюється соціальна  відповідальність як закон при  веденні бізнесу.

3. Відбувається постійне  удосконалення умов праці.

4. З'являється можливість  за допомогою сертифікації провести  незалежну перевірку соціальної  орієнтованості підприємства.

5. Сприяє появі офіційної  схеми для залучення акціонерів  та інших зацікавлених сторін.

6. Приводить до появи  чітких і доступних для користування  рекомендацій.

ТЕМА 2. ОСНОВНІ ЗАКОНОДАВЧІ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ В ГАЛУЗІ

1. Положення про організацію системи управління охороною праці в галузі.

Згдіно з Законом України «Про охорону праці» система управління охороною праці на підприємстві призначена для забезпечення створення  в кожному структурному підрозділі, на кожному робочому місці умов праці у відповідності з вимогами нормативних актів, а також забезпечення прав працюючих, гарантованих законодавством про охорону праці. У відповідності з цілями, вказаними в положеннях, які розробляються на кожному підприємстві система управління охороною праці вирішує наступні основні завдання:

• навчання працюючих безпеки праці та пропаганда питань охорони праці;
• забезпечення безпеки виробничого обладнання;
• забезпечення безпеки виробничих процесів;
• забезпечення безпеки будівель і споруд;
• нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;
• забезпечення оптимальних режимів роботи і відпочинку працюючих;
• організація лікувально-профілактичного обслуговування працюючих;
• санітарно-побутове обслуговування працюючих;
• професійний відбір працюючих по окремих спеціальностях.

Положення про систему  управління охороною праці повинно складатись з таких розділів:

1.Загальні положення.

2.Структура управління  охороною праці.

3.    Загальні обов’язки посадових осіб підприємства в системі управління охороною праці.

4.    Права посадових осіб підприємства в системі управління охороною праці.

5.    Відповідальність посадових осіб підприємства в системі  
управління охороною праці.

ТЕМА 3. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ В ОРГАНІЗАЦІЇ

1. Планування заходів з охорони праці.

Плани роботи з охорони  праці в галузі, об'єднаннях, управліннях  та організаціях розробляються їх керівниками  разом зі службою охорони праці, узгоджуються з профспілкою і  затверджуються керівництвом.

Планування — це встановлення цільових завдань виконавцям і визначення потреби в ресурсах усіх видів, змісту і об'єму робіт з розподілом їх щодо часу виконання. У планах повинні  бути передбачені заходи з охорони  праці щодо:

— знарядь праці: машин, механізмів, пристосувань, інструментів, обладнання;

— предметів праці: матеріалів, напівфабрикатів, виробів;

— технології: прогресивної технології, комплексної механізації  й автоматизації виробничих процесів;

— організації й управління: наукової організації праці, ергономіки, виробничої естетики;

— будівель і споруд: безпечної  конструкції будівель і споруд.

2. Види планування та контролю стану охорони праці.

Перспективне (стратегічне) планування включає комплексні плани  на три— п'ять років та інші організаційно-технічні плани з питань поліпшення охорони праці, котрі формуються на підставі проведення прогнозування і цільових програм.

Щорічні комплексні заходи колективної угоди складаються  згідно зі "Спільними рекомендаціями державних органів і профспілкових  організацій". До них включаються  також заходи перспективних планів, передбачених на поточний рік, і плани  робіт служби охорони праці господарського органу з графіком перевірок підпорядкованих  організацій і підприємств.

Оперативне планування передбачає заходи з виконання приписів, актів  перевірок і вказівок органів  нагляду і вище-стоячих організацій, оцінки ризиків;

Заходи планів з охорони  праці включаються у відповідні розділи техпромфінпланів (планів соціального  та економічного розвитку, виробничих планів) господарських органів, промислових  підприємств.

Перспективне та щорічне  планування науково-дослідних робіт  з охорони праці здійснює Науково-технічне управління на підставі пропозицій об'єднань, управлінь, підприємств та організацій.

Організаційно-методичну  роботу при складанні планів роботи з охорони праці здійснює служба охорони праці.

Організація роботи з охорони  праці в галузі здійснюється шляхом розробляння:

— положення про розподіл обов'язків щодо управління охороною праці між підрозділами і службами;

— посадових інструкцій про обов'язки, права і відповідальність керівних працівників щодо охорони  праці.

Контроль, облік, аналіз, звітність, комунікація, аудит, моніторинг — функція  управління, призначена для з'ясування фактичного стану і виконання  завдань з охорони праці в  галузі (підрозділах), порівняно з  планом і чинними нормативними актами, визначення наслідків цих відхилень, нагромадження планових і фактичних  даних, періодичного складання статистичних звітів установленої форми, прийняття  рішень щодо визначення і включення  заходів охорони праці в плани  робіт наступних років.

Контроль, аудит, моніторинг сприяє виконанню посадовими особами  планів робіт, законодавства та інших  нормативних актів з охорони  праці. Він повинен визначати  ступінь повноти виконання посадовими особами обов'язків з охорони  праці. Для контролю, обліку аналізу  і звітності з охорони праці  необхідно застосовувати технічні засоби (персональні комп'ютери тощо), а також систему комунікацій  як складову частину системи управління. Контроль поділяється на відомчий, адміністративно-громадський та профспілковий.

Відомчий контроль, аудит, моніторинг за додержанням охорони  праці й функціонуванням СУОПГ  у господарстві з боку вищого господарського органу здійснюється його спеціалістами (службою охорони праці) відповідно з правами, передбаченими "Положенням про службу охорони праці" та встановленим порядком перевірок з охорони  праці підвідомчих організацій  і підприємств зі складанням актів  перевірок. За результатами контролю готуються  проекти наказів, постанов і вносяться  відповідні пропозиції.

Адміністративно-громадський  контроль з охорони праці здійснюється керівником та головними спеціалістами  господарського органу спільно з  представниками трудового колективу (профспілок) підприємства відповідно до чинних вимог.

Професійні спілки самостійно здійснюють контроль за дотриманням  власниками законодавчих та інших нормативних  актів з охорони праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, забезпеченням робітників засобами колективного та Індивідуального захисту.

Результати контролю, аудиту, моніторингу є підставою для  складання плану заходів щодо поліпшення умов праці й охорони  праці, а також для відповідальності (заохочення), залежно від рівня  охорони праці керівних та інженерно-технічних  робітників підвідомчих організацій  і підприємств.

ТЕМА 4. ТРАВМАТИЗМ ТА ПРОФЕСІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ В ГАЛУЗІ. РОЗСЛІДУВАННЯ НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ

1. Загальні положення та визначення травматизму.

Травматизм - слово грецького  походження (trauma - пошкодження, поранення). На виробництві травми (нещасні випадки) головним чином стаються внаслідок непередбаченої дії на робітника небезпечного виробничого фактору при виконанні ним своїх трудових обов'язків.

Травма - порушення анатомічної  цілісності організму людини або  його функцій внаслідок дії небезпечних  виробничих факторів.

Виробнича травма - це раптове  механічне (забої, переломи, рани тощо), фізичне (рухомі вузли машин, механізмів, інструмент, оброблюваний матеріал, ненормальні  метеорологічні умови, недостатня освітленість робочої зони, шум та вібрація тощо), хімічне (хімічні опіки, загальнотоксичні гострі отруєння тощо), біологічне (мікроорганізми, бактерії, віруси, рослинні та тваринні макроорганізми), психофізіологічне (фізичне та нервове перевантаження організму людини), комбіноване та інше пошкодження людини у виробничих умовах (ДСТУ 2293-93). За ступенем важкості наслідків нещасні випадки поділяють на легкі (втрата працездатності на 1 день), важкі (втрата працездатності більше як на 1ідень) і смертельні. Висновок про важкість травм дають лікарі медичних установ згідно з відповідними нормативними документами. Залежно від кількості потерпілих, нещасні випадки поділяються на поодинокі і групові. До останніх відносяться нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше потерпілими. Незалежно від важкості отриманих травм, такі нещасні випадки кваліфікують як важкі.

Нещасний випадок — випадок з людиною внаслідок непередбаченого збігу обставин та умов, за котрих завдається шкода здоров'ю або настає смерть потерпілого. Нещасний випадок на виробництві пов'язується з дією на працівника небезпечного виробничого фактора.

Професійне захворювання - патологічний стан, зумовлений тривалою роботою за шкідливих умов праці  і пов'язаний з надмірним напруженням  організму або несприятливою  дією виробничих факторів.

2. Організація розслідування, склад комісій з розслідування, основні документи.

Ефективність боротьби з  виробничим травматизмом значною мірою  визначається якістю і повнотою причин та обставин розслідування нещасних випадків на виробництві. Ретельне визначення основних причин та обставин виробничих нещасних випадків і подальший їх розклад по групах мають важливе  значення для планування і розробки заходів запобігання травматизму  і цілеспрямованого їх фінансування.

Згідно із Законом «Про охорону праці», власник повинен  проводити розслідування та вести  облік нещасних випадків, професійних  захворювань і аварій відповідно до «Положення з розслідування і  обліку нещасних випадків, професійних  захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях». Розслідування проводиться комісією за участю представника профспілкової  організації, членом якої є потерпілий, а у випадках, передбачених законодавством, за участю представників органів  державного нагляду, управління охорони  праці та профспілок.

Метою розслідування нещасних випадків є встановлення обставин і  причин, які призвели до них, а також  документальне оформлення. Це необхідно  для виявлення зв'язку нещасних випадків з виробництвом і прийняття заходів  щодо запобігання їх, виявлення і  покарання винних, вирішення питань про відшкодування матеріальних збитків, спричиненого каліцтвом або  іншим ушкодженням здоров'ю потерпілого, а також підприємству, яке зазнало  матеріальних втрат через неправильні  дії винних та ін. Про кожний нещасний випадок на підприємстві потерпілий або очевидець події повинен  негайно повідомити безпосереднього  керівника, який зобов'язаний невідкладно  організувати першу допомогу потерпілому, повідомити про випадок керівника підприємства і зберегти до початку розслідування обстановку на місці в такому стані, як це було в момент нещасного випадку, якщо не загрожує життю і здоров'ю інших працівників і не призведе до аварії.

За підсумками розслідування  нещасного випадку керівник підприємства складає акт за формою Н-1, один примірник  якого він зобов'язаний видати потерпшому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох діб з моменту закінчення розслідування. Такий акт складається про кожний нещасний випадок, внаслідок якого працівник за медичним висновком втратив працездатність на один день і більше або виникла необхідність у переведенні його на іншу, більш легку роботу, терміном не менше ніж на один день. У разі відмови керівника підприємства скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпшого або іншої заінтересованої особи зі змістом акту питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових суперечок. Органи з розгляду трудових суперечок при необхідності одержують відповідний висновок представника органу державного нагляду або органу державного управління охороною праці, або профспілкового органу.

3. Основні технічні та організаційні заходи щодо профілактики травматизму та професійної захворюваності в галузі.

Заходи по боротьбі з виробничим травматизмом розробляються на підставі їх аналізу конкретних ситуацій та конкретних умов праці і узгоджуються з професійними спілками. Такі заходи, залежно від конкретних умов виробничої діяльності можуть включати як технічні, санітарно-гігієнічні так і організаційні  методи та засоби запобігання реалізації небезпечних ситуацій у небажані події.

До технічних заходів  по забезпеченню безпечних умов праці  належить – рівень механізації та автоматизації виробничих процесів, засоби огородження, сигналізації, дистанційне  управління, зміна технологічних  процесів на більш безпечні, вдосконалення  конструктивних характеристик машин, механізмів, вдосконалення колективних  та індивідуальних засобів захисту  працюючих та ін.

До санітарно-гігієнічних  заходів залежно від умов діяльності належить – облаштування вентиляційних  систем, модернізація штучного і природного освітлення, централізоване питне водопостачання, забезпечення нормальних параметрів повітряного  виробничого середовища, заходи по боротьбі з шумом та вібрацією, обладнання зон відпочинку та ін.

До організаційних заходів  належить – дотримання трудової та технологічної дисципліни, правил та норм з охорони праці, проведення планово-запобіжних ремонтів, рівень кваліфікації штатних працівників, відомчий та громадський  контроль за виконанням робіт, відповідне навчання та інструктаж працюючих та ін.

 У кожному підприємстві  щорічно розробляються заходи  щодо профілактики виробничого  травматизму й професійних захворювань  які включаються в колективні  договори, забезпечуються технічною  документацією, джерелами фінансування  та матеріальними ресурсами.

ТЕМА 5. СПЕЦІАЛЬНІ РОЗДІЛИ ОХОРОНИ ПРАЦІ В ГАЛУЗІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Вимоги до працівників певних категорій і порядок допуску їх до роботи.

ТЕМА 6. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ ПРАЦІ В НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

1. Організація наукових досліджень та основні наукові проблеми в галузі охорони праці.

В Україні існує широка мережа науково-дослідних інститутів (НДІ) та інших організацій з проблем  безпеки, гігієни праці і виробничого  середовища. Це Національний НДІ охорони  праці, Український інститут суспільного  здоров'я й Інститут екології і токсикології ім. Л.І. Медведя (м. Київ); Харківський НДІ медичної радіології, Криворізький і Харківський НДІ гігієни праці і профзахворювань, Донецький науковий центр гігієни праці та профілактики травматизму, Український НДІ екогігієни і токсикології хімічних речовин. Окрім того, є також ряд галузевих НДІ.

Наукові дослідження в  галузі охорони праці здійснюють також багато інститутів Національної академії наук, кафедри відповідного напрямку технічних, медичних та інших  вищих навчальних закладів.

Наукові дослідження здійснюють відповідно до національних, галузевих, регіональних та ініціативних програм.

Пріоритетні напрямки досліджень спрямовані на розробку: нормативно-правового  забезпечення; системного підходу до створення безпечних і нешкідливих  умов праці на виробництві; критеріїв  оцінки впливу шкідливих і небезпечних  факторів і технічних засобів  для їхнього визначення у виробничих умовах; створення промисловістю  засобів індивідуального захисту  працівників; систем контролю, аналізу, прогнозування, профілактики і ліквідації наслідків аварійних ситуацій у  найнебезпечніших виробництвах і т.ін.

2. Наукова база охорони праці.

Охорона праці виявляє  та вивчає можливі причини виробничих нещасних випадків, професійних захворювань, аварій, вибухів, пожеж і розробляє  систему заходів і вимог з  метою усунення цих причин і створення  безпечних і сприятливих для  людини умов праці . При цьому поряд  з величезним соціальним ефектом  досягається й певний економічний  ефект.

Науковою базою охорони  праці є:

• теоретичні та експериментальні дослідження явищ, що призводять до травматизму і захворювань на виробництві;
• всебічний аналіз виробничого травматизму, професійних захворювань, отруєнь, пожеж і вибухів;
• дослідження природи небезпеки і шкідливості речовин, матеріалів і виробів, що застосовуються у виробництві і зберігаються на підприємстві
• науковий аналіз умов праці на виробництві;
• порівняльна оцінка, з погляду техніки безпеки і виробничої санітарії, виробничих процесів, які застосовуються або рекомендуються до запровадження і передбачають застосування механізації, автоматизації, дистанційного керування, блокувальних пристроїв, телемеханіки тощо.

Усе розмаїття законодавчих актів, заходів і засобів, що охоплюються  поняттям  охорони   праці , спрямоване на створення таких умов  праці , за яких виключається вплив на працюючих  небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Також, до наукової бази охорони  праці результати діяльності організацій: Національний науково-дослідний інститут охорони праці, галузеві науково-дослідні інститути з питань охорони праці, відділи та лабораторії з питань охорони праці в галузевих науково-дослідних інститутах, кафедри охорони праці та інші підрозділи вищих закладів освіти.

3. Загальнодержавна (національна), галузеві, регіональні програми з охорони праці.

Головною метою   національної  програми   є   реалізація заходів   загальнодержавного  значення  щодо  створення  належних, безпечних і здорових умов праці на підприємствах,  в установах  та організаціях  усіх  форм  власності шляхом виконання     конкретних      завдань      з      організаційного, матеріально-технічного,    наукового    та    нормативно-правового забезпечення їх  діяльності  у  сфері  охорони  праці,  подальшого вдосконалення системи державного управління та нагляду за охороною праці.

Головною метою галузевої програми є реалізація заходів галузевого значення щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці на підприємствах, в установах та організаціях транспорту і зв'язку шляхом виконання конкретних завдань організаційного, матеріально-технічного, наукового та правового забезпечення діяльності у сфері охорони праці, подальшого удосконалення управління охороною праці.

Знизити рівень виробничого  травматизму і професійної захворюваності передбачається шляхом реалізації комплексних  заходів з досягнення встановлених нормативів та поліпшення стану охорони  праці, а також впровадження новітніх розробок у сфері охорони та гігієни  праці, промислової безпеки, розроблення  нових систем і засобів діагностування та оцінки стану охорони праці  і безпеки виробничих об'єктів, оновлення  технічної бази виробництва, підвищення рівня організації виробництва  та ведення робіт, а також технологічної  і трудової дисципліни.

Регіональна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці  та виробничого середовища розробляється з метою реалізації комплексу заходів щодо зниження рівня виробничого травматизму та професійної захворюваності працівників, створення належних, безпечних і здорових умов праці на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та безпечної життєдіяльності населення. Виконання конкретних завдань організаційного, матеріально-технічного, наукового та нормативно-правового характеру у сфері охорони праці, подальшого вдосконалення системи управління охороною праці, насамперед, покладається на суб’єкти господарювання.

ТЕМА 7. ОСНОВНІ ЗАХОДИ ПОЖЕЖНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ НА ГАЛУЗЕВИХ ОБ’ЄКТАХ

1. Пожежна безпека технологічного устаткування, електрообладнання, систем опалення, вентиляції.

Вибір систем опалення і  вентиляції регламентується СНиП 2.04,05-91 та іншими нормативними документами.

Пожежна безпека систем опалення забезпечується регламентом їх застосування, видом теплоносія та обігрівальних  приладів в приміщеннях виробництв різних категорій вибухопожежонебезпеки, прокладанням теплопроводів, розташуванням обігрівальних приладів в будівлях і приміщеннях з урахуванням ступеня вогнестійкості їх елементів, наявністю горючих речовин і матеріалів, а також вибором пристроїв огородження обігрівальних приладів.

Пожежна небезпечність опалення заключається в тому, що тепло, яке виділяється, при певних умовах може запалювати горючі речовини і матеріали, а також котельні з вогневими топками.

Статистика показує, що основними  причинами пожеж на підприємствах  в системі опалення внаслідок  неконструктивного їх виконання, монтажу  і порушення правил безпеки експлуатації можуть бути: наявність газів і  вибух їх в топках і димоходах; іскри, які вилітають з димової  труби; самозапалення і самозаймання вугілля і торфу при його зберіганні, а також самозаймання промасленого ганчір'я; порушення правил використання відкритого вогню, несправність і порушення  правил експлуатації електрообладнання; несправність і порушення правил експлуатації елементів котельної  установки.

Вентиляційним системам належить важливе місце в запобіганні  утворенню вибухопожежонебезпечних концентрацій суміші горючих газів, парів, пилу з повітрям і забезпечення відповідних санітарно-гігієнічних умов у виробничих приміщеннях.

У відповідних умовах, при  виникненні пожежі, вентиляційні установки  створюють пожежонебезпеку внаслідок  можливості переміщення джерела  запалювання горючих матеріалів і вибухонебезпечних сумішей, швидкого розповсюдження вогню повітряним шляхом, коробами, каналами в інші приміщення будівлі, а також можливого утворення  нового джерела пожежі і вибуху.

Велику пожежну небезпеку  в системах вентиляції становлять фільтри, циклони, пиловловлювачі, пилоосадні камери, де утворюються небезпечні концентрації пилу. Забезпечення відповідної пожежовибухобезпеки такого обладнання - у дотриманні правил встановлення і вимог експлуатації його, вибір типорозмірів і встановлення запобіжних пристроїв. Так, пиловловлювачі горючого пилу повинні встановлюватися після вентиляторів. У тканинних фільтрах пиловловлювачів встановлюють на відповідних повітряних шляхах автоматичні заслінки, які закриваються при підвищенні температури.

2. Пожежна профілактика при проектуванні і експлуатації промислових об’єктів, будинків, споруд, технологічного обладнання. Наукова база охорони праці.