Сутність методів та прийомів навчальної роботи в шкільному курсі математики

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………..………3

1.  Сутність методів та прийомів навчальної роботи в шкільному курсі математики………………………………………………………………………...4

2. Класифікація методів та прийомів навчання………………………………....6

3. Оптимальне поєднання методів та прийомів навчання, та шляхи вдосконалення навчальної роботи……………………………………………...11

4. Особливості впровадження новітніх освітніх технологій навчання………15

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...19

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….22

ВСТУП

З настанням XXI в. визначився новий етап розвитку потребностей суспільства. Інформаційний бум, формування ринкових відношень, складні економічні умови вимагають підготовки людини до активного самостійного вирішення багатьох життєвих питань, у тому числі до підготовки для майбутнього працевлаштування, до формування здатності самостійно орієнтуватися в світі інформації, швидко заповнювати прогалини в знаннях. Вимоги, які пред'являє реальна практична діяльність до сучасного спеціаліста з середньою спеціальною освітою, не просто високі по частині компетенціі, вони також надзвичайно різноманітні, часто незвичайний ні з точки зору традиційних уявлень і, найголовніше, постійно змінюються, перебуваючи в залежності від конкретних обставин. До цих вимог можна віднести: уміння критично осмислювати проблеми, приймати рішення з низки альтернатив і на основі творчого пошуку, здатність до культурної та ділової комунікації. 

В даний час на ринку освітніх послуг лідирують ті установи освіти, які можуть забезпечити високий рівень професійної підготовки фахівців відповідно до вимог цього часу. Досягнення такого рівня неможливо за допомогою лише традиційних методів навчання і організації навчальної діяльності. З позицій сучасних вимог центр ваги в навчанні сьогодні переноситься на розвиток особистості, її вміння самостійно здобувати знання та вдосконалювати кваліфікацію, Цей факт визначає високі вимоги до освітньо-педагогічної сфери, у тому числі до підготовки кадрів економічного профілю. Головна за дача в цьому процесі - підвищення професіоналізму фахівців, що випускаються. 

В даний час багато методичних інновацій пов'язані із застосуванням інтерактивних методів навчання, стимулюючих і розвиваючих пізнавальну діяльність учнів, їх здатність до самостійного творчого, професійного мислення.

1.  Сутність  методів та прийомів навчальної  роботи в шкільному курсі математики

Відповідь на питання дидактики "як навчати?" дає категорія методів навчання. Без них неможливо досягнути поставлених цілей, реалізувати зміст навчального матеріалу, організувати пізнавальну діяльність учнів. Метод навчання - важлива ланка в дидактичній системі "мета - зміст - методи - форми - результат навчання ".

Метод (грец. methodos- спосіб пізнання) навчання - спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на розв'язання завдань освіти.

Існують й інші визначення методу навчання:

- форма руху змісту навчального  матеріалу;

- упорядкована сукупність методичних  прийомів, дій та операцій, за  допомогою яких організовується  навчальна діяльність учнів і  процес засвоєння знань;

- форма обміну навчальною інформацією  між тим, хто навчає, і тим, хто  вчиться;

- форма руху пізнавальної діяльності  учнів;

- упорядкована сукупність прийомів, дій і логічних операцій;

- спосіб співробітництва вчителя  й учнів;

- спосіб роботи вчителя й  учнів, за допомогою якого досягається  засвоєння учнями знань, умінь  і навичок, розвиток їх пізнавальних  здібностей.

Отже, методи навчання є складним, багатовимірним педагогічним явищем, у якому відображаються об'єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Цей зв'язок з іншими дидактичними категоріями взаємозворотний: принципи, цілі, зміст і форми навчання визначають метод, але вони не можуть бути реалізовані без нього, без урахування можливостей їх практичного втілення.

У дидактичній літературі іноді розрізняють методи викладання, що стосуються діяльності вчителя, і методи учіння, що забезпечують перебіг навчальної діяльності учнів. Методи навчання характеризують насамперед спільну роботу вчителя й учнів і потребують активності їх обох.

Один і той самий метод може застосовуватися для різних навчальних цілей. Наприклад, бесіду можна використати і для засвоєння нових знань, і для повторення, і для перевірки, проте в різних випадках цей метод матиме свої особливості реалізації. Правильне застосування методів навчання унеможливлює механічне чи догматичне засвоєння учнями навчального матеріалу, забезпечує ефективність їхньої пізнавальної діяльності, можливість застосовувати знання на практиці.

Кожний метод навчання має виконувати не тільки освітню, розвивальну та виховну функції, а й стимулювальну та корекційну (розвиток сприймання, мислення, уяви, пам'яті, емоційно-почуттєвої сфери).

Будь-який навчальний предмет, крім загальних методів навчання, має свої методи, зумовлені специфікою його змісту. Наприклад, у викладанні української мови застосовують спеціальні методи: читання і письмо, словникова робота, граматичний розбір та ін.; у географії важливе місце належить роботі з картами; у природознавстві - спостереження, досліди тощо. Дидактика вивчає методи, які мають найбільш загальне значення і можуть бути застосовані при вивченні різних навчальних предметів.

У структурі методів виокремлюють прийоми, тому кожний метод можна представити як сукупність методичних прийомів.

Прийом навчання - елемент методу, що становить сукупність навчальних ситуацій, спрямованих на досягнення його проміжної мети.

Елементи методів не є сумою окремих частин цілого, а системою, що об'єднана логікою дидактичного завдання. Якщо метод - спосіб діяльності, що охоплює весь шлях її перебігу, то прийом - це окремий крок, дія в реалізації методу.

Необхідно розрізняти прийоми розумової діяльності (логічні прийоми) - виокремлення основного, аналогія, конкретизація, порівняння та ін.; прийоми навчальної роботи, наприклад розв'язування задач, прикладів, граматичний розбір тощо. Логічні прийоми однакові в різних методах. Тільки системне поєднання прийомів утворює певний метод навчання, тому важлива послідовність їх застосування. Одні й ті самі прийоми можуть бути частинами різних методів навчання, але в поєднанні з іншими прийомами утворюють зовсім інший метод. Кожен метод навчання має об'єктивну і суб'єктивну складові. Об'єктивна частина методу визначається вимогами законів і закономірностей, принципів і правил навчання, а також цілями, завданнями, змістом, формами навчальної діяльності. Суб'єктивна частина методу зумовлена особистістю педагога, його творчістю, майстерністю, особливостями учнів, конкретними умовами перебігу навчання. Проблема співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в методі розв'язана не повністю: е прихильники думки про те, що метод - об'єктивне явище, проте деякі дослідники вважають його результатом творчої праці педагога, індивідуальним надбанням. Безперечно те, що об'єктивність дає змогу дидактам розробляти теорію методів, рекомендувати педагогам шляхи їх ефективної реалізації. Водночас саме методи є сферою прояву високої педагогічної майстерності і творчості.

2. Класифікація  методів та прийомів навчання

Інтерактивні технології базуються на постійній активності взаємодії всіх учасників навчального процесу. Це спів навчання, взаємо навчання, тісна взаємодія в міні-колективі (групи, ланці, команді), коли і учні, і вчитель є рівноправними суб’єктами навчання.

1. Мозковий  штурм.

Опираючись на життєвий досвід та знання, всі учасники обговорення вільно висловлюють свої думки. Мозковий штурм спонукає учнів виявляти творчість, розвиває вміння швидко аналізувати ситуацію.

За короткий термін (до 3 хв.) вдається зібрати велику кількість ідей. На завершальному етапі цієї ідеї систематизують, аналізують, обговорюють та виділяють абсурдні, хибні й ті, що допоможуть розв’язати проблему. Пропозиції щодо вирішення проблеми зберігаються протягом уроку й використовуються як опорний конспект під час узагальнення і систематизації вивченого матеріалу.

Перед виконанням завдання учнів ознайомлюють з правилами мозкового штурму:

1. Висловлюйте все, що спадає на думку.
2. Не обговорюйте і не критикуйте висловлювання інших.
3. Можна повторювати ідеї, запропоновані будь-ким іншим.
4. Розширення вже озвученої ідеї заохочується.

2. Мікрофон

Цей метод є різновидом загально групового обговорення певної проблеми, яка дає можливість кожному сказати щось швидко, відповідаючи по черзі.

Організація діяльності учнів.

Перед класом ставиться запитання. Учням пропонується олівець, що імітує мікрофон, який вони будуть передавати один одному, по черзі беручи слово. Говорити може тільки той, хто тримає олівець. Якщо учень не має що сказати, він передає слово однокласнику. Важливо не обговорювати і не критикувати чужі відповіді. По закінченню вчитель або учень, який добре володіє цією темою підбиває підсумок.

3. Рішення  ситуаційних задач

Ситуації слугують для учнів конкретними прикладами для ідей та узагальнень, забезпечують основу для високого рівня абстрагування й мислення, зацікавлюють та захоплюють, допомагають пов`язати навчання з досвідом реального життя, дають шанс реального застосування знань.

Ця вправа навчає учнів ставити запитання, відрізняти факти від думок, виділяти важливі та другорядні обставини, аналізувати та приймати рішення.

4. Мозаїка

Цей метод використовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогу учням працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу.

Для виконання такої вправи учні поділяються на експертні групи, які отримують завдання для експертизи. Працюючи з додатковою літературою чи іншими джерелами інформації, члени групи складають блок-схеми експертної оцінки. Після завершення роботи утворюються консультаційні групи, до яких входять по кілька учнів з кожної експертної групи. Учні обмінюються результатами експертиз, аналізують матеріал у цілому, занотовують необхідну інформацію, а після завершення роботи повертаються до своїх експертних груп, де остаточно узагальнюють весь матеріал.

5. Виконання  проектів

Це самостійне вивчення учнями окремої проблеми протягом певного проміжку часу, яке завершується творчим звітом. Сприяє розвитку пізнавальних інтересів та згуртованості колективу. Виконання проектів може бути корисним для викладання природничого циклу, оскільки воно:

• Дає учням практичні навички в організації власної діяльності, плануванні часу і роботі за визначеним графіком.
• Дає змогу під наглядом учителя контролювати своє навчання.
• Створює можливості для співпраці учнів один з одним.
• Допомагає набути практичних навичок публічної презентації та захисту своїх надбань та досягнень.

Оголошення загальної теми та вибір підтем із цієї проблеми здійснюється заздалегідь. Теми доцільно підбирати у вигляді конкретних, чітких запитань, які б зацікавили учнів. Необхідно враховувати, що чим менший вік учасників проекту, тим доступнішою має бути тема для дослідження. Запитання повинні бути сформовані чітко, щоб учні не розгубилися.

Визначаємо тривалість проекту, його тривалість та форму представлення результатів, підбираємо матеріали, необхідні для роботи. Учні працюють групами: тих, що не мають навичок дослідницької роботи, навчають більш підготовлені учні.

6. Карусель

Це варіант кооперативного навчання, при якому одночасно залучаються в роботу всі учасники навчального процесу. При цьому відбувається активне спілкування та обговорення проблеми між усіма учнями класу. Цю технологію варто застосовувати для:

• Збирання інформації з будь-якої теми;
• Інтенсивної перевірки обсягу та глибини знань;
• Розвитку вміння аргументувати свою позицію.

Учні об’єднуються у кілька бригад (залежить від кількості проблем, що будуть вирішуватися).

Кожна з них обирає бригадира, який відповідає за збір інформації. Групи отримують завдання, обговорюють його та занотовують на аркуші паперу основні тези (до 3 хв.). Після запису інформації аркуші передаються за годинниковою стрілкою від однієї групи до іншої. Кожна команда знайомиться із записаними фактами та при необхідності доповнює своїми. Коли „карусель” робить один оберт, бригада узагальнює матеріали та звітує з певної проблеми.

7. Діалог

Для виконання творчого завдання діти об’єднуються у групи (до 5 учнів), а результати своєї діяльності оформляють у вигляді схем, таблиць, на основі яких потім звітують, захищаючи свої погляди. Мета вправи – сформувати спільні погляди на певні проблеми. Узагальнені висновки учні занотовують.

Дискусія – це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Воно значною мірою впливає на розвиток критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми – і все це повністю відповідає завданням сучасної школи, використовується при обговоренні питань. Метод навчає учнів виробляти й формувати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших.

До дискусії учні готуються заздалегідь: ознайомлюються з етапами, підбирають матеріал, працюють з додатковою літературою.

8. За - проти

Цей метод використовується для демонстрації різноманітних поглядів на проблему, що вивчається. Розглядаючи протилежні позиції з дискусійної проблеми, учні ознайомлюються з альтернативними поглядами, на практиці навчаються захищати свою власну позицію, вислуховують інших.

Гра як інтерактивний метод навчання

Гра... Вона входить у життя дитини з раннього віку. Граючись, діти глибше пізнають життя, набувають різних навичок і вмінь. Недарма ж гру називають „восьмим чудом світу”.

„Казка, гра, фантазія – життєдайне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та прагнень”, - писав В. Сухомлинський. Активізація пізнавальної активності та розвиток інтелектуального мислення – це ті проблеми, які вирішуються в процесі ігромистецтва, колективної радісної дії вчителя і учнів, у стані емоційної піднесеності. Перевірка знань на уроці, яка відбувається у формі гри, не нав’язується дітям, не викликає у них неприємних відчуттів. Гра висуває до дитини моральні вимоги, виховує почуття справедливості, чесності, відповідальності перед командою, розвиває доброзичливе ставлення один до одного.

Ігри можна використовувати як на певних етапах уроку, так і на окремому занятті. Тривалість гри може біти різною – це залежить від мети, якої хоче досягнути вчитель цією грою.

3. Оптимальне поєднання  методів та прийомів навчання, та шляхи вдосконалення навчальної  роботи

      При  порівняльному  аналізі  методів  навчання  по   їх   ефективност інеобхідно дотримуватись ряду  попередніх  умов,  без  урахування  яких  сама процедура порівняння виявиться непевною. По-перше,  порівнювати  треба  лише методи, що входять до тієї ж самої групи. Наприклад, порівнювати  між  собою треба репродуктивні та пошукові методи що входять  до  однієї  групи,  а  не словесні по пошукові методи; по-друге,  порівнювати  треба  не  ефективність методів взагалі, а  їх  можливий  ефект  у  вирішенні  конкретного  завдання навчального плану. При вирішенні одних завдань один метод виявляється  більш ефективним,  ніж  інший,  при  вирішенні  інших  завдань  вони   поміняються місцями. Далі, треба мати на увазі, що порівняльна  оцінка  ефективності  не заперечує ролі того чи іншого методу у вирішенні певного  завдання,  а  лише підкреслює, що при виборі методів  корисно  віддати  перевагу  тому  з  них, котрий повинен виявитися більш результативним. Отже, якщо у графі  наведеної схеми (стор. 35) стоїть знак " - ", то це не означає  повної  неефективності методу у плані, що розглядається, а лише менш успішне вирішення цим  методом відповідного завдання, ніж це можна зробити за  допомогою  іншого  чи  інших методів, що входять до одної їх групи.

      Запропонована  схема порівняння методів  спирається  на  припущення  що вчитель, що використовує її, достатньо успішно вміє застосовувати  будь-який  з  методів  навчання,  що  школа  має типовий набір навчального обладнання. Вона  також  орієнтована  на  матеріал середньої складності та учнів, що мають позитивне ставлення до навчання.

       У першому та другому стовпчиках нашої  схеми  оцінювалась  порівняльна ефективність методів навчання  при  вирішенні  завдань  формування  у  учнів теоретичних та фактичних знань. Перш за все зазначимо, що  під  теоретичними знаннями ми розуміємо формування понять,  законів  та  наукових  теорій,  що входять до змісту навчального предмету. Під фактичними  знаннями  відповідно розуміємо  знання  факторів,  прикладів,  ілюстрацій,  що   роз‘ясняють та конкретизують ті чи інші теоретичні положення.

      Якщо порівнювати  можливості формування теоретичних  знань  такими методами, як словесні, наочні та практичні, то, не дивлячись  на  те, що всі вони сприяють  вирішенню  цього  завдання,  ми  повинні  визнати,  що пояснення теорії реалізується перш за все  словесними  методами.  Наочні  та практичні методи виконують тут лише допоміжну роль. Тому словесні  методи  - розповідь, лекція, бесіда - займають тут домінуючу позицію

      При порівнянні  індуктивних та дедуктивних методів  навчання (індуктивно чи  дедуктивно  організованих  бесід,  розповідей,  ілюстрацій  та  ін.)  ми виходимо з того, що різний  по  характеру  теоретичний  навчальний  матеріал може бути успішно вивчений як  індуктивним,  так  і  дедуктивними  методами. Взагалі,  є  теми,  у  методичному  відношенні  розроблені  краще  у  одному логічному  плані,  а  є  теми,  краще  викладені  у  протилежному  логічному спрямуванні. Отже, тут оцінка можливостей методів дуже умовна. І все  ж  при вивченні теоретичного  матеріалу  середнього  рівня  складності  ми  повинні віддавати перевагу дедуктивним методам навчання. Це  не  означає  приниження ролі індуктивних методів навчання, які  превалюють  у  сучасній  школі,  але вимагає здійснення їх більш оптимального поєднання з  дедуктивними  методами навчання.

      При порівняльній  оцінці методів навчальної роботи, що здійснюється під безпосереднім керівництвом вчителя, та методів самостійної роботи учнів  при вирішенні завдань формування у них теоретичних  знань  ми  частіше  віддаємо перевагу  першій  групі  методів  тому,  що  учень  більш  за  все  потребує спрямованого впливу вчителя саме при вивченні теоретичних  проблем,  хоча  в інших ситуаціях самостійна робота  буде  вже  домінувати.

      При  порівняльній  оцінці  ефективності  таких  методів   стимулювання навчальної активності школярів, як пізнавальної ігри та навчальні  дискусії, ми  віддали  перевагу  другим,  враховуючи  специфіку   вирішення   завдання формування теоретичних знань.

      При  порівнянні  можливостей  різних  видів   контролю   у   вирішенні розглянутого нами завдання більш  високо  треба  цінувати  усний  контроль. Звичайно,  письмовий  контроль  також  покаже,  наскільки  учні  усвідомлено володіють  теоретичними  знаннями,  однак  нагадаємо,  що   мова   йде   про порівняльну, а не абсолютну оцінку можливостей кожного методу.

      Отже, ми  привели аргументи, якими керувались  при  порівняльній  оцінці ефективності різних  методів  при  формуванні  у  учнів  теоретичних  знань.

Можна  віддати  перевагу  такому  поєднанню  методів:

словесні  -  проблемно-пошукові  -  дедуктивні  -  робота  під  керівництвом

вчителя - навчальні дискусії - усний контроль.

Це  не  означає,  що  в  усіх випадках вибір буде саме таким. Але ми

Контроль за навиками та умінням  практичного  характеру,  звичайно,  повинен здійснюватися переважно не словами чи показом, а самими  практичними  діями: контрольними роботами, виконанням завдань та оцінкою їх якості.

      Для розвитку  абстрактного словесно-логічного  мислення у кожній з  груп методів, що розглядаються можна цілком певно виділити деякі більш  ефективні , зокрема, до їх числа можна  віднести  словесні,  а  не наочні та практичні методи. Більш високо можна оцінити можливості проблемно-пошукових у порівнянні з репродуктивними методами, хоча  й  останні  роблять свій певний внесок у розвиток ряду важливих  розумових операцій.  Дедуктивні методи виходять на перший план у підгрупі  логічних  методів  навчання.  При вирішенні цього завдання важко віддати перевагу методам  самостійної  роботи і методам роботи під керівництвом  вчителя,  тому  що  розвиток  мислення  у широкому розумінні  цього  слова,  а  не  його  самостійності,  протікає  на першому етапі під впливом вчителя, а потім вже у ході самостійних  розумових вправ. Тому можливості цих методів оцінені однаково.

      Для розвитку самостійного  мислення особливо ефективно можна використовувати практичні  методи,  пов‘язані  з  виконанням логічних вправ, написанням творів, віршів  та  ін.  Для  цієї  ж  мети  дуже корисними  виявляються  проблемно-пошукові   методи   вивчення   навчального матеріалу. У рівній мірі успішно можна використовувати для цього  індуктивні та дедуктивні  методи  навчання.  Найкращими  виявляються  у  цьому  випадку методи самостійної роботи у їх численних видах. Стимулюють  самостійність  у навчанні як пізнавальної ігри, так і навчальні дискусії, хоча роль  останніх є дещо вищою. У рівній мірі корисними у цьому плані можуть  виявитися  різні методи контролю у залежності від характеру навчального матеріалу.

      Розвитку  пам‘яті на  уроках  особливо  успішно будуть  сприяти  наочні  методи,  поєднані,  звичайно   із   словесними   та практичними. Віддаючи перевагу наочним методам, ми маємо на  увазі,  що  при використанні    наочності    збільшується     стійкість,     довго тривалість запам‘ятовування та інші  його  показники.  Незамінними  виявляються  у  цій ситуації репродуктивні методи навчання,  пізнавальні  ігри.  У  рівній  мірі успішно можуть бути  використані  усі  логічні  методи.  Більш  стійкому  та осмисленому запам‘ятовуванню сприяють методи самостійної роботи,  попередньо організованої    вчителем.    Стимулюють    запам‘ятовування    різноманітні пізнавальні та рольові ігри. Контролюється ступінь запам‘ятовування  різними словесними та письмовими видами контролю в залежності від  специфіки  змісту матеріалу.

      При формуванні  навичок  навчальних  праці  (робота  з  книгою,  уміння раціонально   запам‘ятовувати   матеріал,   уміння   самостійно   вирішувати навчальні задачі, працювати у належному темпі, виділяти  головне,  планувати свою роботу та ін.) необхідно застосовувати буквально всі  методи  Але все ж таки можна  виділити  як  найбільш  важливі  у  цьому розумінні практичні методи та методи самостійної роботи.

4. Особливості  впровадження новітніх освітніх  технологій навчання

Існує велика кількість активних та інтерактивних методів навчання – проблемна лекція, парадоксальна лекція, евристична бесіда, пошукова лабораторна робота, розв’язання ситуаційних задач, колективно групове навчання, ситуативне моделювання. Вони можуть бути використані на різних етапах уроку: під час первинного оволодіння знаннями, під час закріплення й удосконалення, під час формування вмінь та навичок. Їх можна застосовувати також як фрагмент заняття для досягнення певної мети або ж проводити цілий урок з використанням окремої методики.

Сучасне життя потребує активної творчої особистості. Виховати її можна лише впроваджуючи у педагогічну практику стратегії розвитку критичного мислення. Завдання цієї стратегії полягає у „пробудженні свідомості”, коли молода людина усвідомлює реалії, що оточують її, і шукає шляхи розв’язання проблем. Такий підхід співзвучний концепції особистісно-орієнтованого навчання і нерозривно пов’язаний із застосуванням активних та інтерактивних методик.

Сучасне життя потребує активної творчої особистості. Виховати її можна лише впроваджуючи у педагогічну практику стратегії критичного мислення. Існує велика кількість активних та інтерактивних методів навчання – проблемна лекція, парадоксальна лекція, евристична бесіда, пошукова лабораторна робота, розв’язання ситуаційних задач, колективно групове навчання, ситуативне моделювання. Вони можуть бути використані на різних етапах уроку: під час первинного оволодіння знаннями, під час закріплення й удосконалення, під час формування вмінь та навичок. Їх можна застосовувати також як фрагмент заняття для досягнення певної мети або ж проводити цілий урок з використанням окремої методики.

Сучасне життя потребує активної творчої особистості. Виховати її можна лише впроваджуючи у педагогічну практику стратегії розвитку критичного мислення. Завдання цієї стратегії полягає у „пробудженні свідомості”, коли молода людина усвідомлює реалії, що оточують її, і шукає шляхи розв’язання проблем. Такий підхід співзвучний концепції особистісно-орієнтованого навчання і нерозривно пов’язаний із застосуванням активних та інтерактивних методик.

Сучасне життя потребує активної творчої особистості. Виховати її можна лише впроваджуючи у педагогічну практику стратегії критичного мислення.

Зміна позиції вчителя у навчанні, якої потребує інтеракція, викликає сумніви, відображені в запитаннях.

1. Чи можливо учням  зосередитись на змісті матеріалу, адже інтеракція потребує від  них постійного виконання дій  та операцій.

Така небезпека реальна. Результатів інтерактивного навчання можна досягти тільки за умови проведення рефлексій як завершення будь-якої інтерактивної технології.

Інтерактивне навчання завжди ставить на багато конкретніші й вужчі завдання, оскільки свідомі вчителі розуміють: учні здатні запам’ятати набагато менше інформації, ніж забути. Засвоєння учнями змісту освіти відбувається за принципом: краще менше, але реально, на доступному рівні компетентності.

2. Якщо ми застосовуємо  навчання в малих групах, як  можна уникнути створення груп, які будуть неефективно використовувати  навчальний час і не досягнути  необхідних результатів.

Особливу увагу вчитель повинен надавати процесу формування груп, провести чіткий інструктаж відносно процедури і завдань групової діяльності, розподіл ролей, вдало підібрати завдання.

Не потрібно зловживати груповою діяльністю, щоб не знизити інтерес учнів працювати індивідуально.

3. Оскільки в інтерактивних  вправах ми часто спираємось  на досвід (пізнавальний і життєвий) учнів, залучати його в процесі  обговорень і дискусій, чи не  може статися так, що інформація, яку треба засвоїти, буде спотвореною?

Така небезпека справді є, проте переваги інтерактивного навчання будуть набагато більшими. Учитель завжди може за допомогою традиційних методів ще раз повернутися до основних теоретичних положень навчального матеріалу.

4. Чи завжди учні задоволені  інтерактивним навчанням?

Звичайно, ні. Чим менш активним було їхнє попереднє навчання, тим складніше вони переходи муть до інтеракції. Вони можуть стати в позицію спостерігача або навпаки, працюючи у групі, намагатися всю роботу зробити індивідуально. Деякі скаржитимуться – це зайва витрата часу, що не можливо індивідуально працювати плідно і творчою. Проте інтеракцію потрібно вводити поступово, учні звикатимуть і зможуть оцінити переваги такого навчання.

5. Чи не потребує інтерактивне  навчання значно більшої підготовки  і розвинутого творчого потенціалу  вчителя, ніж традиційний урок?

Спочатку “так”. Але коли набудуться навички до підготовки інтерактивних уроків, то вчитель уже бачитиме, повертаючись до викладання теми, як можна зробити це навчання інтерактивним.