Сутність прийняття управлінських рішень

ВСТУП

Сучасні умови розвитку України, яким притаманні поглиблення демократизації, спрямованість на європейську інтеграцію, інформатизація всіх сфер життєдіяльності  людини, потребують існування ефективних та результативних механізмів державного управління. У будь-якій системі управління основним компонентом є управлінське рішення, від якого залежать структура, функції та результати роботи системи.

Особливістю системи державного управління є масштабність і значущість рішень, які стосуються широких верств населення. Вони приймаються в умовах обмежених часових і фінансових ресурсів, невизначеності, інформаційної  асиметрії. Прийняття необґрунтованих  рішень у державному управлінні може призвести до негативних наслідків. В Україні проблема підвищення якості державно-управлінських рішень (далі – ДУПР) є особливо актуальною. Це зумовлено процесами формування відкритого громадянського суспільства, які супроводжуються глибинними трансформаціями й потребують дієвого  аналітично-організаційного механізму  прийняття та реалізації науково  обґрунтованих ДУПР. Основними складовими компонентами цього механізму є  його інформаційно-аналітичне та організаційне  забезпечення, від якості яких залежить ефективність не лише управлінських  рішень, а й державного управління в цілому, оскільки цей вид діяльності є перманентним процесом прийняття  стратегічних, оперативних і тактичних  рішень.

Наукове забезпечення даного процесу передбачає синтез міждисциплінарних  наук, методологічною основою якого  є комплексний науковий підхід до побудови ефективної системи аналітично-організаційного  забезпечення прийняття і реалізації ДУПР. Такий підхід передбачає проведення широкого кола досліджень, передусім упровадження математичних методів у теорію та практику державного управління. Їхнє цілеспрямоване використання в системному дослідженні суспільних процесів має понад півстолітню історію. За цей час розроблено та запропоновано численні методи та моделі дослідження функціонування різних складових соціальних систем. Але часто дослідження прикладних завдань управління з використанням методів математичного моделювання завершуються лише розробкою вербальної моделі чи її математичною формалізацією, а не висновками щодо прийняття відповідного управлінського рішення, а результати системних досліджень багатопланових процесів суспільного розвитку не пов’язані з конкретними ДУПР. Таким чином, побудова аналітично-організаційного механізму забезпечення та реалізації цих рішень є актуальною проблемою.

1. Сутність прийняття управлінських рішень 

Юридична наука розглядає  прийняття управлінських рішень як процес виконавчо-розпорядчої діяльності, спрямований на встановлення правил поведінки органів, організацій, посадових  осіб і громадян. В її межах аналізують зміст механізму управління, рішення  розглядають в просторі й часі, у всіх його взаємозалежностях, встановлюють норми, які надають рух силам, спрямованим на реалізацію рішень. Проте юриспруденція зовсім не приділяє уваги таким моментам організації  процесу, як формування цілей та їх узгодження між собою, збір і обробка  інформації, механізм вибору одного з  варіантів із великої кількості  альтернатив, проблема оптимальності  рішення, що приймається. Все це може бути представлене як інформаційні процеси. Поєднання юридичних та формально-аналітичних уявлень дає змогу забезпечити як правову, так й інформативну обґрунтованість державних актів. Фахівці в галузі державного управління і управління взагалі пропонують різноманітні варіанти розроблення та механізму прийняття рішень. Зокрема, Л. Євланов вважає, що визначення категорії "прийняття рішень" певним чином дає можливість розподілити основні етапи цього процесу. Він пропонує таке формулювання: «прийняття рішень»— процес, який починається з виникненням проблемної ситуації та завершується вибором рішення — дії з усунення проблемної ситуації. 
Виділення окремих етапів у процесі прийняття рішення та їх зміст нерідко багато в чому залежать від характеру проблеми, що вирішується. Наприклад, градацію рішень, які приймаються, можна здійснити:

1. За кількістю альтернатив (вибір між "так" чи "ні"; вибір з малої кількості альтернатив; велика, але кінцева кількість альтернатив; безперервні рішення з постійно змінюваних альтернатив);

2. За чисельністю та визначеністю станів навколишнього середовища;

3. Щодо закономірностей та ймовірностей зміни окремих параметрів навколишнього середовища;

4. За чисельністю та пов'язаністю цілей діяльності, реалізацією рішень, що приймаються;

5. За ступенем ризику в процесі прийняття рішень.

Процес прийняття державних  рішень має різні етапи та функціональні  фази. Існують різноманітні точки зору на визначення кількості основних етапів прийняття управлінських рішень. Загалом можна виокремити такі-етапи в цілісному процесі прийняття державних рішень:

1) Визначення пріоритетних проблем. На цьому етапі збирають, відбирають та аналізують інформацію, необхідну для прийняття рішення. На підставі цієї інформації створюється "порядок денний" для очікуваних дій від держави та інших органів;

2) Розроблення та розгляд альтернативних варіантів рішення. Вироблення інваріантів рішення пов'язане як з об'єктивною потребою в оптимізації вибору найкращого рішення з кількох альтерна-тив, так і з суб'єктивними прагненнями та тиском на процес прийняття рішення різноманітних сил, які прагнуть надати свій варіант проекту рішення

3) Остаточний вибір, формулювання та легітимізація державного рішення. Це, по суті, основний етап у процесі прийняття рішення, який технологічно реалізується суб'єктами державного впливу в демократичних країнах шляхом голосування або досягнення консенсусу. Тут рішення набуває загальнообов'язкової форми для всіх громадян, які входять у сферу його компетенції;

4) Реалізація і впровадження в політичну практику прийнятих державних рішень. На цьому етапі управлінське рішення практично втілюється в життя. Державна адміністрація залежно від політичного режиму певної країни використовує комбінацію засобів (примусу і переконання) та окремих соціотехнічних засобів (маніпулювання, маневрування тощо) для здійснення прийнятих стратегічних рішень;

5) Контроль за здійсненням рішення та "зворотний зв'язок" з його результатами. Це кінцевий етап прийняття рішення. Відсутність контролю та "зворотного зв'язку" нерідко призводить до того, що державне рішення або "спотворюється", або просто перестає виконуватися, або ж дає результати, протилежні очікуваним. Зміст контролю за реалізацією певних державних рішень полягає в постійному зіставленні практичних заходів, технологічних операцій з вихідною моделлю рішення, планами і програмами.

Щодо найраціональніших  підходів до підготовки та оптимізації  управлінського рішення можна запропонувати такі конкретні етапи:

1. Уточнення та вибір мети і завдань;

2. Виявлення та аналіз наявних альтернатив і ресурсів для вирішення цього завдання;

3. Формулювання математичної чи логічної моделі, яка визначає залежність між поставленими завданнями та альтернативними ресурсами їх вирішення;

4. Уточнення критерію виявлення бажаної альтернативи;

5. Визначення оптимального  рішення;

6. реалізація рішення;

7. оцінка отриманого результату.

Слід зазначити, що на сьогодні система державного управління в Україні перебуває у критичному стані. Однією з причин цього є те, що одна з найважливіших функцій держави — цілепокладання — практично відсутня, а на проблему організації управління взагалі не звертається увага. Фахівець у галузі політичного прогнозування І. Бестужев-Лада вважає цілепокладання визначенням ідеально допустимого результату діяльності. Це означає, що за відсутності цілепокладання серед функцій держави будь-які державно-управлінські рішення є безглуздими.

Цілепокладання — лише один з елементів широкого поняття "управління". До нього належать також:

1. Планування — проекція в майбутнє людської діяльності для досягнення наперед поставленої мети, перетворення інформації про майбутнє на директиви для цілеспрямованої діяльності;

2. Програмування — визначення основних положень, які потім розгортаються в планування, або послідовності конкретних заходів з реалізації планів;

3. Проектування — створення конкретних образів майбутнього, конкретних деталей розроблених програм.

Отже, управління інтегрує ці чотири поняття, але в основі кожного  з них — однаковий елемент  — рішення. На етапі підготовки завдання необхідно визначити, яку проблему і в яких умовах потрібно вирішити, коли, якими силами і засобами вона вирішуватиметься. Також слід підкреслити, що цілі повинні виходити із аналізу  реальної дійсності, а не з формальних побудов теорії.

Альтернативи є невід'ємною  частиною проблеми прийняття рішень. Ними називають варіанти рішень, що приймаються. Характер альтернатив  та їх кількість певним чином впливають  на методи прийняття рішень. Так, якщо альтернативи задано, то бажано ще до прийняття  рішення ретельно вивчити їх методами аналізу даних, згрупувати залежні  або схожі альтернативи, знайти спільні  чи відмінні риси між ними. Якщо ж  альтернатив немає, то, зрозуміло, що рішення очевидне. Вибір найкращої  альтернативи — одне з основних завдань у процесі прийняття  рішення. Взагалі про прийняття  рішення можна говорити лише в  тому випадку, якщо, по-перше, для досягнення мети наявні різні шляхи та засоби, і, по-друге, керівник може вибирати між  ними. Таким чином, альтернативи потрібно визначати з урахуванням конкретного  місця (рівня управління) та часу (тривалості періоду реалізації рішення).

Прийняття рішень спирається на обраний напрям дії. Коли рішення  приймається без відповідної  підготовки та аналізу всіх ймовірних  альтернатив, позитивного результату досягти буде дуже важко. Тому необхідно  якісно аналізувати всі обставини, які сприяють оптимізації рішень. До них належать:

1. Вивчення проблем, з яких слід прийняти рішення;

2. Оцінка критеріїв, у межах яких слід прийняти рішення;

3. Розроблення, уточнення і конкретизація альтернатив, вибір з-поміж них найкращої;

4. Прийняття (ствердження)  рішення;

5. Організація діяльності із запровадження наміченого в реальність.

При пошуку оптимального рішення  виходять із порівняння очікуваного результату на підставі прогнозованих альтернатив. Тут слід враховувати вплив некерованих факторів на наслідки реалізації прийнятого рішення, а також ступінь можливого максимального ризику. Проблема оптимального вибору на стадії прийняття рішення потребує врахування корисності та витрат ресурсів. Це змушує політиків звертати увагу на відповідальність за прийняття певних рішень. Проте практика прийняття рішень свідчить, що зазвичай вони приймаються за принципом вимушеної раціональності, а не опти-мальності. Тому визначальним критерієм для технології прийняття рішень є якість вирішення проблеми та кількість якісно вирішених проблем державною інституцією.

За допомогою оцінювання визначають дійсний вплив політики загалом або окремої програми на вирішення проблем, на які вони були спрямовані. Аналіз результату (розгляд  впливу програм і умов з метою  вичерпної оцінки) передбачає, що:

1) цілі програм мають  бути розумно визначені, щоб  можна було виміряти їхнє досягнення;

2) має існувати згода  фахівців з ухвалення постанов  щодо цілей та їх інтерпретації.  Показники програмних цілей повинні бути дієвими і надійними.

Як бачимо, в поняття "прийняття  управлінського рішення" вкладається  як сама сутність результату рішення, так і певна динаміка дій з  його розроблення. Для того щоб рішення  було якісним, необхідні розроблення  та реалізація процесу створення  і здійснення програми дій, що охоплюють  усю діяльність, яку слід здійснити  в межах визначеного періоду. Прийняття рішення — це здійснення вибору уповноваженим на це суб'єктом на основі встановлених правил та підходів, виходячи із наявних варіантів. Рішення є конкретним результатом вибору з-поміж потенційних альтернатив і виступають інструкцією до конкретних дій. При дослідженні процесу прийняття державно-управлінських рішень не можна обійти увагою вивчення умов, які впливають на оптимальність рішень. Більшість дослідників вважа-ють однією з таких умов моделювання.

Системний аналіз процесу  прийняття державних рішень особливо важливий з огляду на прикладний характер, оскільки він покликаний сприяти  виробленню найефективніших методів  планування і прийняття рішень в  усіх сферах державної діяльності. При цьому на передній план висувається завдання отримання, вимірювання і врахування всієї інформації в повному обсязі, яка б фіксувала не тільки стан об'єктів управління, а переважно тенденції їх змін та шляхи розвитку. Зв'язок між інформацією та рішенням є зв'язком між двома стадіями процесу управління, зумовленого як загальними його закономірностями, так і специфікою окремо кожної з них. Інформація є вихідним матеріалом для підготовки та прийняття рішення. Кожне рішення потребує не простого збирання фактів, а й аналізу ситуації та можливого моделювання майбутнього стану.

Процес прийняття управлінських  рішень складається з таких процедур:

1. Багатосторонній аналіз ситуації, що склалася;

2. Характеристика проблеми, яку слід вирішити;

3. Визначення кінцевої  мети;

4. Виявлення і системний аналіз потенційних можливостей вирішення проблеми;

5. Вибір найоптимальнішої альтернативи;

6. Розроблення програми практичної реалізації рішення;

7. Контроль за виконанням управлінського рішення. 

Управлінські рішення, які  визначають подальше життя держави  і суспільства, приймаються відповідними органами державної влади України в межах законодавчо- визначеної компетенції. Важливість питання осмислення формування і прийняття таких рішень, а також прагнення підвищення їх ефективності зумовлює їх високу актуальність.

2. Організаційне забезпечення інформаційно-аналітичної діяльності в системі державного управління

Головна мета системи інформаційного забезпечення державного управління полягає  в тому, щоб на базі зібраних вихідних даних одержати вторинну, оброблену  інформацію як основу для прийняття  управлінських рішень. Досягнення цієї мети складається з розв’язання  низки часткових задач, таких, як збір первинної інформації, її збереження, розподіл між структурними підрозділами органу управління і їх працівниками, підготовка до переробки, власне переробка, надання органу управління в підготовленому вигляді, забезпечення прямих і зворотних  зв'язків у її циркуляції і т. ін.

У системі державного управління органи влади, посадові особи приймають  багато управлінських рішень нормативного (правоустановчого) і правозастосовного (правореалізуючого) характеру. Практично  немає точних даних про кількість  рішень, розподіл їх за видами, змістом, конструктивністю та іншими ознаками. Зрозуміло, що часто їх прийняття  спричиняється надмірністю нормативного регулювання, що виходить часом за розумні  межі, низьким рівнем виконавчої дисципліни, що призводить до прийняття багаторазових  рішень з одного і того ж питання, та іншими факторами, які можна усунути  чи перетворити з негативних на позитивні  у процесі вдосконалення державного управління.

Існує декілька відправних точок, імпульсів для розробки і  прийняття ДУПР. По-перше, норми законодавчих та інших актів, якими делегуються  державним установам і їх посадовим  особам повноваження щодо прийняття  окремих рішень у певний час (рішення  у сфері планування, фінансування, розподілу державних ресурсів, охорони  громадського порядку і т. ін). По-друге, звернення громадян щодо реалізації своїх законних інтересів і суб'єктивних прав. По-третє, директивні настанови  вищих органів, що зобов'язують відповідні органи приймати рішення на виконання  чи розвиток їхніх актів. По-четверте, факти, виявлені у процесі контролю та виконання рішень вищих органів  і своїх власних, що потребують уточнення, оцінки, генералізації нового управлінського впливу. І, по-п'яте, проблемні, конфліктні, екстремальні та інші складні ситуації, що потребують для їх розв’язання  оперативного втручання державних  органів і їхніх посадових  осіб – ці імпульси діють у зоні компетенції державних органів  і посадових осіб, безпосередньо  залежать від їхніх бажань, ініціативи, волі, зацікавленості, у силу чого вони заслуговують на особливу увагу.

Проблемна ситуація виникає  у випадку відхилення від заданих  параметрів діяльності керованих об'єктів  чи підлеглих керуючих компонентів (органів, посадових осіб, учасників  управлінських процесів). Тоді виникають сумніви щодо можливості досягнення поставлених цілей, особливо коли мова йде про взаємозалежну, кооперовану діяльність. Саме тому виникає об'єктивна необхідність у зміні заданих раніше цілей і параметрів діяльності. Проблемна ситуація породжується діалектикою життя, неузгодженістю між стабільністю і мінливістю, старим і новим. Важливо правильно визначити зміст проблеми, обставини і причини, що її зумовлюють, глибинне і суспільне значення, джерела і фактори позитивного розв’язання. В інформаційному відношенні проблемна ситуація спирається (чи повинна спиратися) на первинні, фактологічні відомості і дані, оскільки кожен рівень обробки інформації суб'єктивно змінює її і передає у більш узагальненому вигляді, в результаті чого проблемна ситуація при ухваленні управлінського рішення сприймається дещо іншою, ніж вона є насправді. Взагалі, рішення проблемної ситуації потребує гранично точної, своєчасної і повної первинної інформації.

Проблема, що розглядається, пов'язана із забезпеченням інформаційного рівня управлінських рішень, визначенням  актуальності, достатності й адекватності інформації, необхідної для ухвалення  рішення. Актуальність означає, що інформація має бути “свіжою” і відповідати  сучасним проблемам. Достатність свідчить, що інформацію виокремлено стосовно блоку системно пов'язаних питань, вона вичерпно розкриває предмет дослідження, вказує на рушійні пружини явища  і зовнішні детермінанти, характеризує процес у цілому, визначати передумови прогнозування і моделювання  можливих нових станів даного процесу. Особливою вимогою є адекватність інформації, тому що будь-які її перекручення на попередньому етапі переносяться потім в управлінське рішення, викривляють  передумови (констатацію фактів, подій) і управлінський вплив. Тому пошук  і обробку підготовчої інформації варто розглядати як безпосередню і  визначальну умову забезпечення належного інформаційного рівня  управлінських рішень.

Одержання підготовчої (попередньої) інформації потребує зосередження зусиль на пошуку, аналізі й оцінці практичної інформації, тобто такої, що відображає і характеризує реальні, життєві  процеси, котрі виступають предметом  передбачуваного (підготовленого) рішення. Це, безперечно, основна частина  інформації, що визначає зміст рішення  і відомими своїми елементами входить  до його структури.

Але щоб рішення відповідало  сучасним вимогам, такої інформації для підготовчого етапу буває  недостатньо. Необхідне залучення  наукової інформації, котра стосується процесу дослідження, щоб розглядати його не лише за результатами і параметрами  власного функціонування, але й з  теоретичних позицій.

Велике значення має участь в інформаційній підготовчій  роботі керівних кадрів. І хоч підготовка рішень ведеться, природно, за вказівкою  керівників державних органів і  під їхнім безпосереднім контролем, часто вона доручається апарату, працівникам виконавчо-розпорядницького рівня. У результаті особи, що безпосередньо  приймають рішення, користуються готовою  інформацією, в якій представлено судження і висновки не їх самих, а підлеглих. Збір і обробка попередньої (підготовчої) інформації – відповідальна справа, що стосується органу в цілому, і  вона на всіх стадіях має вестися  спільно керівниками і виконавцями. В одержанні об'єктивної істини з  питань дослідження зацікавлені  всі, і в першу чергу – керівники  державних органів, які зобов'язані  весь процес підготовки інформації для  управлінських рішень тримати в  полі зору.

Завершальним результатом  підготовчої інформаційної роботи виступає управлінське рішення. Тому питання  його інформаційного змісту є в державному управлінні одним з головних.

Управлінське рішення  за характером інформації, що міститься  в ньому, має бути аналітичним  документом з певного питання, яке  необхідно розглядати, тобто давати управлінську оцінку стану справ  і визначати напрямки і засоби конкретного впливу щодо переведення  його на новий рівень, а також  відповідні матеріальні, фінансові, трудові  та інші ресурси, що забезпечують передбачувані зміни.

Забезпечення повноти  інформації в рішенні з конкретного  питання, особливо в частині резолютивній (накреслює мету, що організує), є  одним з дієвих засобів підвищення раціональності державного управління.

Проблема інформаційного забезпечення ДУПР не завершується прийняттям інформаційно насичених актів; вона має «прохід», як уже зазначалося, і в етап їхньої реалізації, оскільки безпосередньо його визначає. Тут варто виділити наступні моменти:

1. Забезпечення швидкості  передачі інформації, що викладена  в ДУПР, та забезпечення її ідентичності;

2. Розуміння, коментування  інформації, що виражена у відповідному ДУПР;

3. Організація зворотних інформаційних зв'язків, оперативного інформаційного контролю, що дозволяють вчасно й об'єктивно знати про те, як пройшла передача інформації, як вона збереглася і розуміється, як сприйнята, засвоєна і прийнята до виконання.

ДУПР, що виходить, повинне  вписуватися в діючу нормативну управлінську інформацію, узгоджуватися  з нею у змістовному, просторовому (полі дії) і часовому планах. У кожному  окремому випадку необхідно “уписування” рішення в сукупність управлінських  рішень, прийнятих відповідним органом  державного управління. Настільки ж  необхідна і наявність взаємозв'язку інформації, використаної в рішенні, з підготовчою і, у визначених межах, з наступною (пов'язаною з  реалізацією) інформацією. Системна узгодженість інформації, що міститься в рішенні, за вертикаллю (за ієрархією рішень) і горизонталлю (усередині органу державного управління і між етапами  інформаційної діяльності) є найважливішою  умовою ефективності інформаційного забезпечення управлінських рішень.

У своїй масі управлінські рішення, особливо що мають нормативні властивості, повинні характеризуватися  комплексною постановкою питань, конкретним характером їхнього розгляду, опрацьованістю дієвої моделі, програми, способу, механізму переведення  явища, процесу, відносин, ситуації в  новий стан. Логічно, що це вимагає повноти і щільності викладення інформації стосовно предмета рішення, чітких вимог органу державного управління або посадової особи. Комплексність і дієвість інформації в управлінських рішеннях — засіб упорядкування й економії управлінських зусиль.

У роботі пропонується створення  єдиної структури для координації  інформаційно-аналітичної діяльності органів державної влади різних рівнів. Ця структура організаційно утворює інформаційно-аналітичну мережу в системі державного управління, яка формується на базі двох основних сегментів – внутрішнього, що включає мережі чи комунікаційні вузли місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, і зовнішнього, що включає мережі і комунікаційні вузли інформаційних центрів різної підлеглості і різного профілю, наукових установ і навчальних закладів, господарчих суб'єктів різних організаційно-правових форм, банків, аудиторських і консалтингових фірм, інвестиційних компаній і фондів тощо.

Функціонування такої  мережі може забезпечити вирішення  з мінімальними витратами наступних  задач:

1. Здійснення постійного різностороннього моніторингу ситуації в країні, відстеження стану і виявлення нових проблем у всіх сферах життєдіяльності;
2. Оперативне надання альтернативних варіантів розв’язання завдань управління, підготовлених з використанням різних методик, технологій, опосередкованим залученням сторонніх незалежних експертів;
3. Формування інформаційного фонду з широким спектром матеріалів з різних проблем і створення умов для оперативного мережного відкритого чи регламентованого доступу до цих матеріалів.

Абоненти мережі, крім права  доступу до її ресурсів, повинні  нести певні інформаційні обов'язки, дотримуватися правил і регламентів, відповідати технічним і організаційним вимогам. У цілому інформаційно-аналітична мережа повинна являти собою інформаційний  образ країни, що адекватно відображає реальну і ретроспективну ситуацію, особливості і тенденції розвитку окремих регіонів.

Структурі, що покликана  відбивати інтереси, координувати діяльність і організовувати розв'язання конкретних задач для органів державного управління, при створенні і супроводі  інформаційно-аналітичної системи  природно поставити в обов'язки і  такі функції:

1. Формування і здійснення в країні загальної політики інформатизації, що максимально враховує інтереси органів управління і привабливі для всіх учасників різноманітних регіональних програм і проектів, як потенційних абонентів інформаційно-аналітичної мережі;
2. Формулювання принципів і формування загального інформаційно-телекомунікаційного простору з тенденцією до уніфікації технологій і вимог при забезпеченні інтеграції державних та інших інформаційних ресурсів;
3. Створення і забезпечення системи інформаційної безпеки, регламентації доступу до інформаційних ресурсів;
4. Розробка загальних критеріїв відповідності, регламентів представлення, форм, протоколів та інших формалізованих вимог до матеріалів, що розташовуються у просторі доступу інформаційно-аналітичної системи;
5. Адміністрування, нормативно-правове забезпечення діяльності інформаційно-аналітичної системи.

Система інформаційно-аналітичного забезпечення повинна будуватися на основі аналізу предметної галузі державного управління і виокремлення пріоритетних програмно-цільових настанов, що враховують інтереси держави та окремих регіонів.

Під вирішення постійних  завдань необхідно будувати і  систему інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної  влади і управління в регіонах. При цьому необхідно розглядати три можливих режими прийняття рішень:

1. Рішення управлінських завдань стратегічного характеру, пов’язаних, як правило, з перспективами розвитку держави та ї регіонів;
2. Рішення управлінських завдань оперативного, тактичного характеру, орієнтованих на поточне організаційне і фінансово-ресурсне забезпечення виконання планів і проектів;
3. Рішення надзвичайних, екстремальних управлінських завдань, пов'язаних з необхідністю запобігання й усунення наслідків впливу руйнівних природних чи техногенних факторів, виникненням і неконтрольованим розвитком гострих соціально-політичних проблем і конфліктів.

Кожний із зазначених режимів  прийняття рішень потребує інформаційно-аналітичної  підтримки.

Стратегічний рівень припускає  виявлення проблемних галузей в  різних сферах життєдіяльності держави  та її регіонів, аналіз і прогноз  довгострокових тенденцій її соціально-економічного розвитку; аналіз і прогноз суспільно-політичних тенденцій і створення системи  врівноважування різних проявів  політичної активності. На даному рівні  генеруються методи вирішення проблем, розробляються концептуальні підходи, оптимізуються моделі та сценарії розвитку держави та її регіонів.