Сутність природно-ресурсного потенціалу

План

Вступ

1. Сутність природно-ресурсного  потенціалу, його структура та  оцінка.

1.1. Визначення  природно-ресурсного потенціалу  та його складові.

1.2. Загальна характеристика  структури ПРП.

1.3. Кількісна  та якісна оцінка ПРП.

2. Проблеми та ефективність використання природно-ресурсного потенціалу України.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Минуле століття характеризується небувалими темпами зростання світової економіки. В кінці XX ст. щоденне  виробництво товарів і послуг дорівнювало річному на початку  століття. Відбулися величезні зміни  в чисельності населення планети - воно зросло з 1,6 млрд. осіб на початку  до понад 6 млрд. в кінці століття. Таке економічне зростання і збільшення чисельності населення призводило до безжалісного використання природно-ресурсного потенціалу планети.

Однак загальновідомо, що всі  виробничі ресурси є обмеженими і рідкісними. Особливо гостро ця економічна проблема стоїть перед природними ресурсами - землею, лісами, родовищами корисних копалин, водними ресурсами, тваринним  світом, які людина використовує у  процесі виробництва різноманітних  благ і без яких неможлива господарська діяльність.

Наслідки економічної  діяльності призвели до забруднення  життєво важливих видів ресурсів, деградації навколишнього середовища.

Настав час нового розуміння  розвитку, пошуку нових підходів до використання природно-ресурсного потенціалу, які забезпечать збалансований  техногенний вплив на природне середовище з можливостями відтворення первинних  властивостей елементів природи.

Україна має різноманітний  і потужний природно-ресурсний потенціал - мінеральні, земельні та рекреаційні  ресурси. Досі найповніше використовувалися  мінеральні та земельні ресурси, що проявлялося  у формуванні промислових агломератів  з виробництва продуктів паливно- 

енергетичного, металургійного, хімічного, будівельного та інших комплексів. Нерівномірний розподіл ресурсів по території спричинив відповідну галузево-територіальну структуру  виробництва у регіонах, що в сукупності з недосконалими технологіями виробництва  негативно вплинуло на довкілля.

Природно-ресурсний потенціал  території характеризується сукупною продуктивністю її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів  споживання. Розрізняють сучасну  і потенційну продуктивність природних  ресурсів. Потенційна продуктивність характеризує максимально можливу  віддачу ресурсів у господарстві за умови оптимальної відповідності  структури природокористування  сформованій специфіці місцевих природноекономічних, соціальних та інших  умов. Сучасна продуктивність досягається  в результаті існуючих умов використання природних ресурсів відповідно до ситуації в економіці країни та напрямів розвитку народного господарства.

До основних компонентів  природних ресурсів належать мінеральні, земельні, водні, лісові ресурси. З метою  формування основних напрямів регулювання  природокористування проводиться  кількісна оцінка запасів ресурсів, їх якості, умов освоєння, витрат на освоєння, забезпеченості території та населення  основними компонентами ресурсів навколишнього природного середовища.

За оцінками фахівців, Україна  має значно нижчі за світові рівні  лісистості, забезпеченості водними  ресурсами та захищеними територіями.

Частка лісів та вкритих  лісом територій у загальній  площі України складає 17,03% (середньосвітовий рівень - 31,83%; європейський - 33,45%). Захищені території (природно-заповідний фонд) займають 3,9 % території, що в 5 разів  менше середньосвітового рівня. Україна характеризується низьким  рівнем забезпеченості водними ресурсами - обсяг місцевого  

річкового стоку в 4 рази менший, ніж у світі, та в 5,7 раза менший, ніж у Європі.

Густота населення в Україні  становить 85 осіб/км2, світовий показник - 43 особи/км2. Це свідчить, що рівень забезпеченості населення ресурсами території  в Україні є вдвічі нижчим від світового.

Станом на початок 2000 р. в  Україні виявлено близько 20 000 родовищ 97 видів корисних копалин, з яких понад 9200 враховуються Державним балансом запасів. На базі цих родовищ працює понад 2000 гірничодобувних та переробних підприємств вугільної, нафтодобувної, газової, сланцевої, марганцеворудної, гірничо-хімічної та інших галузей.

Паливно-енергетичні ресурси  України складають нафта, газ, кам´яне  та буре вугілля, торф. Незважаючи на наявність  у надрах їх значної кількості, видобуток не задовольняє потреби країни.

В Україні зосереджено  великі запаси залізних руд, руд кольорових, рідкісних та дорогоцінних металів. Є значні поклади нерудних мінеральних  ресурсів - апатиту, карбонату, сірки, фосфориту, бурштину, графіту, озокериту, вапняків, глини, піску, бітуму, будівельного каменю тощо.

Отже, наша держава забезпечена  дуже широким спектром корисних копалин, які можуть відігравати важливу  роль на внутрішньому та світовому  ринках. Однак через зростання  цін на енергоносії, транспортні  послуги, обсяги видобутку цих ресурсів дуже скоротилися. За умов проведення ефективної політики освоєння природних  ресурсів Україна найближчим часом  зможе на 80 % задовольнити себе власною мінеральною сировиною.

У матеріальному виробництві  важлива роль відводиться земельним  ресурсам. Основним їх користувачем в  Україні є сільськогосподарські підприємства та громадяни (76,6 % загального земельного фонду). Такої високої  розораності земель не має в жодній з економічно розвинутих країн  

світу - США і Велика Британія - від 16 до 19 %, Німеччина та Франція - 33 %, Італія - 31 %.

Незважаючи на досить низький  рівень забезпеченості країни окремими видами природних ресурсів, вони впродовж багатьох років зазнавали масштабного  екстенсивного використання, що призвело до їх виснаження, втрати можливостей  відтворення та відновлення. Техногенний  тип економічного розвитку змінюється стратегією сталого розвитку, який передбачає раціональне використання наявних природних ресурсів країни. Наявність і багатство окремих  видів природних ресурсів, значний  трудовий і науковий потенціал, сприятливе географічне розміщення країни, спроможність окремих регіонів до інновацій, розвиненість промислового комплексу створюють  сприятливі умови для сталого  зростання економіки України(15). 

1. Сутність природно-ресурсного потенціалу, його структура та оцінка.

1.1. Визначення  природно-ресурсного потенціалу  та його складові.

Починаючи цій розділ, треба  по-перше зазначити, що чіткого визначення “потенціал” та “ресурси” не мають. У різних тлумачних виданнях, з  економічної та соціальної географії  світу, можна знайти таке формулювання: природно-ресурсний потенціал (ПРП) території — це сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва  і предметів споживання, яка виражається  у їх сукупній споживній вартості, У такому розумінні ПРП території  посідає цілком певне місце в  системі "суспільство — природа".

Сфера взаємодії природи  й суспільства охоплює не лише безпосередньо експлуатовані, а  й усі розвідані природні ресурси, що складають ПРП території.Разом  із поняттям ПРП території використовують терміни "потенціал ландшафтний", "потенціал природних ресурсів".

Потенціал ландшафтний характеризує фізичний стан і енергетичну забезпеченість географічних ландшафтів, які визначають їхню здатність виконувати природоохоронні  та соціально-економічні функції, а  також задовольняти суспільні потреби  через різні види природокористування.

Потенціал природних ресурсів — це здатність природного комплексу або його окремих компонентів задовольняти потреби суспільства в енергії, сировині, здійсненні різноманітних видів господарської діяльності. Величина потенціалу природного і потенціалу ландшафтного, на відміну від природно-ресурсного, оцінюється в природних (натуральних) показниках.(14)

За системним ученням, ПРП території – це цілісна  система складно організованих  об'єктів. Його цілісність визначається закономірним сполученням взаємно  умовлених природних і соціально-економічних  зв’язків  

і залежностей, що поєднують  територіальне всі природні ресурси. ПРП — це об'єктивна дійсність  і водночас — сукупність економічних  відношень, що складаються на базі його використання.

Найважливішою властивістю  ПРП території як системи є  те, що він становить природний  комплекс, у якому існують тісний взаємозв'язок та ієрархічна підпорядкованість  усіх компонентів, що його складають. Зміни  в одному з них викликають відповідні зміни в іншому, й навпаки.

Для ПРП території характерна наявність компонентної, функціональної, територіальної та організаційної структур.

Компонентна структура ПРП — це внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (лісових, земельних, водних тощо). Щодо цього ПРП території може бути поділений на такі групи ресурсів: (14)

• мінеральні (паливно-енергетичні й металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для металургійної промисловості, гірничо-хімічна сировина, будівельні матеріали);
• водні (поверхневий стік, підземні води);
• земельні (з урахуванням сільськогосподарського призначення й характеру ґрунтового покриву);
• лісові (щорічний приріст деревини);
• природно-рекреаційні (рекреаційні території, придатні для створення санаторно-курортних закладів, баз відпочинку, туристичних маршрутів тощо).

Функціональна структура  ПРП відображає класифікацію природних  ресурсів за їхньою здатністю до формування комплексів та участі в територіальному  поділі праці, що втілюється в господарській  спеціалізації окремих територій (видобуток вугілля, лісове господарство тощо). 

Територіальна структура  ПРП характеризує різні форми  просторової організації природно-ресурсних  комплексів ( вугілля + залізна руда для виплавляння металу тощо).

Організаційна структура  ПРП розглядає природні ресурси  під кутом зору їхньої самоорганізації, само відтворення, а також щодо ефективності їхньої експлуатації, охорони й відтворення.

Розвиток ПРП території  в часі має циклічний характер і веде до формування ресурсних циклів, які відображають життєдіяльність  потенціалу природних ресурсів. Під  ресурсним циклом розуміється сукупність перетворень і просторових переміщень певної речовини або групи речовин, що присутні на всіх етапах використання його людиною (виявлення, підготовка до експлуатації, вилучення з природного середовища, перероблення, споживання, повернення в природу) в межах  суспільної ланки загального кругообігу даної речовини на Землі.

Важливе значення в системі  раціонального природокористування  мас природно-ресурсне районування. Воно базується на економіко-географічному  вивченні ПРП і відображає підсумки еколого-економічної оцінки ПРП, дає  змогу встановити не тільки якісні, а й певні кількісні межі ресурсу. Крім цього, природно-ресурсне районування  розкриває особливості організаційної структури ПРП як системного утворення  в компонентному, функціональному  й територіальному аспектах. У  практичному аспекті природно-ресурсне районування може слугувати науковим обґрунтуванням для схем комплексного використання, охорони й відтворення  ПРП, тобто природокористування  в цілому.

Раціональне використання та охорона ПРП-найважливіша проблема сучасності в багатьох регіонах світу. Під охороною ПРП розуміють систему заходів, що спрямовані на підтримання якісних і кількісних параметрів його продуктивності в інтересах розвитку суспільства(14). Відтворення ПРП можна  

розглядати як процес відновлення  попереднього стану й збільшення продуктивності природних ресурсів території.

Охорона і відновлення  ПРП охоплює широкий комплекс заходів щодо функціонування природокористування  — технологічних, відтворювальних, господарських.

Важливим завданням природокористування  є також відновлення природних  ресурсів, родючість ґрунтів, відновлення  рибних ресурсів, продуктивності лісів  та ін. Господарські заходи пов'язані  з удосконаленням територіальної організації  в природокористуванні, розробленням схем комплексного використання, охорони  природних ресурсів (їх окремих компонентів), провадженням ефективної цінової політики, викликаної введенням плати за користування природними ресурсами.

Високий рівень концентрації промисловості в багатьох регіонах світу, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, не завжди виважена з економічного погляду, політика в розміщенні й  розвитку окремих галузей виробництва  призвели до надмірних техногенних  навантажень на природні ресурси. Іноді  вплив господарської діяльності на довкілля зрівняний з природними катаклізмами.

В умовах ринкової економіки  найважливішою проблемою в системі  природокористування є відпрацювання  механізму фінансування природо  захисних заходів. У багатьох країнах  світу для вирішення цієї проблеми вводяться екологічні податки, плата  за користування природними ресурсами, пільги при кредитуванні ресурсозберігальних  технологій тощо. Корисним ринковим механізмом стимулювання виробництва альтернативної екологічної продукції є екобанки.

Обмін речовиною між суспільством і  природою поділяється на основні  ресурсні цикли й під цикли(14): 

• цикл енергоресурсів і енергії з енергохімічним і гідроенергетичним підциклами;
• цикл металорудних ресурсів і металів з коксохімічним підциклом;цикл неметалевої викопної речовини з групою підциклів — гірничо-хімічних, мінеральних, будівельних матеріалів, особливо цінних і рідких нерудних корисних копалин;
• цикл лісових ресурсів і лісоматеріалів з лісохімічним підциклом;
• цикл ґрунтових і кліматичних ресурсів та сільськогосподарської речовини;
• цикл ресурсів фауни й флори з серією підциклів, що розвиваються на базі біологічних ресурсів вод, ресурсів мисливського господарства та корисних дикоростучих плодів і рослинності.

Діяльність людини додає  до ПРП території якісно нову ознаку: поряд із самоорганізованою вона стає керованою системою, спрямованість  функціонування якої підпорядкована не лише саморегуляції потоків речовини, енергії та інформації, а й економічним  інтересам. Маючи безпосередній  зв'язок із суспільним виробництвом, із задоволенням потреб людей, ПРП території  великою мірою є фактичним  потенціалом усього подальшого прогресу суспільства.

Природно-ресурсний  потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як  

умови. До основних характеристик  природно-ресурсного потенціалу відносять:

• географічне положення;
• кліматичні умови;
• особливості рельєфу;
• розміщення ресурсного потенціалу.

1.2. Загальна  характеристика структури ПРП.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну  структури природно-ресурсного потенціалу [1, с. 154—155]. Компонентна структура  характеризує внутрішні та міжвидові  співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна  характеризує різні форми просторової  дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна характеризує можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна  структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій  та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний  потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові:

• мінеральні,
• земельні,
• водні,
• лісові,
• біологічні,
• рекреаційні,
• кліматичні
• космічні ресурси.  
  

За  ознакою вичерпності природних  ресурсів, яку нерідко називають  екологічною класифікацією, вони поділяються  на групи:

• невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо;
• вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо;
• вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ  на ресурси: виробничого й невиробничого, галузевого й міжгалузевого, промислового й сільськогосподарського, одноцільового  та багатоцільового призначення.

1.3. Кількісна  та якісна оцінка ПРП.

Використання в економічній  системі природних ресурсів вимагає  їх адекватної оцінки. Існує два  основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній  оцінці виявляється ступінь придатності  ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна  оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок:

перша — характеризує економічні результати використання природних  ресурсів; 

друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від  забруднення чи порушення природного середовища).

Для економічної оцінки природних  ресурсів застосовують передусім методичні  підходи, засновані на категоріях ренти  та ефективності.

При рентному підході природний  ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному  господарстві; за додатковими затратами  на компенсацію втрат прибутку при  вилученні певного ресурсу з  природокористування. Розрізняють  витрати на запобігання забрудненню  й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення  шкідливих викидів (наприклад, будівництво  очисних споруд, нейтралізація викидів  тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додаткові  витрати з соціальних фондів тощо.

Для розміщення галузей народного  господарства велике значення мають  кількісні параметри певного  виду ресурсу. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин  поділяють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим  вимогам за якістю сировини і гірничотехнічними  умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. В геології виділяють такі категорії  запасів корисних копалин:

• А — докладно розвідані та вивчені;
• В і С1 — розвідані менш докладно;
• С2 — оцінені попередньо і приблизно.

Запаси корисних копалин  за категоріями А, В, С1, С2 разом з  прогнозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів  відносять вивчені й розвідані  запаси, експлуатація яких за даних  умов забезпечує достатню рентабельність виробництва. 

2. Проблеми та  ефективність використання природно-ресурсного  потенціалу України.

Характер  суспільного  виробництва  значною  мірою  визначається  співвідношенням  потреб і реальних можливостей для їх задоволення. Сьогодні гостро стоїть проблема обмеженості ресурсів. Так, Україна забезпечена власною нафтою всього на 10-15 %, а газом – на 20-25 %. Схожа ситуація і з іншими ресурсами. 

Враховуючи,  що  економічне зростання в Україні залежить від ресурсо- та енергоємних галузей, постає проблема забезпеченості ресурсами,  їх збереження та ефективного використання.

Багаті  природні  ресурси є основою для економічного зростання будь-якої держави. Для  економічного  розвитку  України  особливо  важливими  є  земельні, мінерально-сировинні, паливно-енергетичні та водні ресурси.

На сьогодні стан земель в цілому можна охарактеризувати як незадовільний. Пройшовши фазу  індустріалізації (30-ті роки  минулого  століття),  сільське господарство  залишилося  екстенсивним. Специфіка  землекористування  пов’язана  з  високим рівнем  сільськогосподарського  освоєння  території,  зокрема  її розораністю, що  практично  не має  аналогів  у  світі. Рівень  розораності  всього  земельного фонду  становить до 58 %. Розміри розораної площі досягли меж, не знаних розвинутими країнами. Порівняно  з  іншими  державами  Україна має  надто  високу  розораність  сільськогосподарських  угідь (79 %), що  за  умови низької  врожайності  свідчить  про  неефективність  використання  земельних ресурсів. У деяких областях (Вінницька, Тернопільська, Кіровоградська, Черкаська) рівень розораності угідь сягнув 90 %.

Водночас  значна  частина  орних  земель  розміщена на  схилах різної  крутизни. Землеробство  ведеться  за  різко  від’ємного  балансу гумусу й біогенних елементів.  

Все  більше  ґрунтів  закислюється,  у  них  зменшується вміст рухомого фосфору та обмінного калію. Сучасний технічний стан зрошувальних і осушувальних систем не сприяє раціональному  використанню  землересурсного  потенціалу. Близько 20 % земель міських, приміських та  індустріальних районів перебувають у кризовому стані. Відсутність належного фінансування призвела до практичного припинення робіт з проведення протиерозійних заходів та рекультивації порушених земель [1]. Структура  землекористування  значно  змінилася  через зростання кількості фермерських господарств, розпаювання і подальшу  приватизацію  землі. Однією  з  найважливіших  проблем переходу  до  ринкових  відносин  є  розроблення  деталізованого земельного кадастру на основі бонітування ґрунтів.

Україна має найкращі у  світі чорноземи і ситуацію можна поліпшити за умови реорганізації сільськогосподарського виробництва, інтенсифікації землеробства і необхідних змін структури земельного фонду. Зі стратегічного погляду країна може і повинна мати високорентабельне сільське господарство, що не лише годуватиме населення, а й  забезпечуватиме  значні надходження до державного бюджету від експорту продукції [2]. Серед  природних  ресурсів особливу  роль  відіграють мінерально-сировинні. Інтенсивне використання їхніх родовищ відкриває можливості для науково-технічного прогресу, є швидким і надійним  засобом  забезпечення економічного  зростання. Саме завдяки такому підходу у свій час зміцнювалися економіки США, Франції, Німеччини та  інших  країн  і, відповідно, зростала  їх могутність та політичний вплив. Але саме з мінерально-сировинни- ми  ресурсами,  які  не  поновлюються,  пов’язані  і  найбільші  природно-ресурсні обмеження економічного розвитку держав.

Аналізуючи використання природних ресурсів розвинутими  країнами  в  останні  десятиріччя,  доходимо  до  висновку, що темпи  зростання  є  занадто   

високими,  а  це  зумовлює  потребу безперервного відкриття нових родовищ. Якщо їх не відкривати, розвіданих запасів більшості видів мінеральної сировини вистачить щонайбільше до  середини поточного  століття. Проте  і потенційні  запаси  мінерально-сировинних  ресурсів  обмежені.  За нинішніх темпів використання  їх вистачить лише на кілька поколінь.  Наскільки  рано  вони  вичерпаються,  залежатиме  від  майбутнього стану світової економіки, появи нових сировинних джерел,  їх географічного розміщення, економного використання наявних  запасів  та  повернення  у  виробництво  вторинної  сировини [3].

Україна  перебуває  на  початку  етапу  виснаження  надр. Високий  ступінь  геологічного  вивчення  території,  зменшення якісних  запасів основних видів мінеральної  сировини, незначна ймовірність відкриття нових великих і навіть середніх за запасами родовищ  зумовлює недоцільність  вкладення  коштів  у  пошукові  та  геологорозвідувальні  роботи.  Більш  пріоритетним  стає технологічне переоснащення гірничодобувної  і переробної галузей, де зношеність основних фондів сягає критичного рівня. Водночас в економіці країни мінерально-сировинний комплекс і безпосередньо пов’язана з ним чорна металургія мають велике значення. На економічний розвиток України  за  інтенсивного довготривалого  використання мінерально-сировинних  ресурсів  впливали  такі  головні чинники: поступове виснаження надр; формування  структури  економіки  з  переважанням  важких  галузей  виробництва; поступове накопичення негативних екологічних наслідків.  Виснаження  надр,  як  наслідок  їх  інтенсивного  використання,  відбувається,  оскільки  мінерально-сировинні  ресурси  не поновлювані, а їхні запаси завжди обмежені. Рано чи пізно кращі родовища випрацьовуються, до розробки залучають ті, що залишилися,  гірничо-геологічні умови погіршуються, видобуток мінеральної сировини стає мало- або взагалі неприбутковим [4].

На початку минулого століття відомий економіст Г. Хотеллінг запропонував теорію виснаження, суть якої у тому, що втрати  кори ресурсів  при  їх  консервуванні  з  часом  компенсуються  зростанням  їх  цінності. Експлуатація  родовищ мінеральної сировини тісно пов’язана з політикою щодо  їх виснаження  і, відповідно, вилучення та використання динамічної ренти. Великі гірничодобувні компанії чи держава в цілому визначають стратегію освоєння мінерально-сировинних ресурсів з огляду на власні інтереси.  Закономірності,  встановлені  згаданим  ученим,  дають можливість планувати діяльність у цій сфері в часі.

Під час економічного становлення будь-якої держави насамперед  освоюють  райони,  де  є сировина,  вже розвинена інфраструктура  і великі людські ресурси. Густонаселена Україна, в надрах якої у минулі століття відкрито родовища нафти,  газу, кам’яного  вугілля,  заліза  та  інше,  була  привабливим регіоном для  здійснення  індустріалізації.  За кілька  десятиріч вона  перетворилася  на  сировинний регіон  колишнього Радянського Союзу.  Це  зумовило  невиправдано  великі  розміри  деяких  галузей промисловості (гірничодобувної, переробної, металургійної та інших) і, відповідно, значні деформації в господарському комплексі. Окремі  галузі набули  гіпертрофованого та незбалансованого розвитку. Сучасні структурні характеристики економіки держави показують її сировинну спрямованість. Україна дедалі активніше стає  сировинним  придатком,  спеціалізуючись  на  прискореному розвитку добувних галузей. Крім того, у структурі експорту значна частина не готової, а проміжної продукції і сировини – більш як 30 % [5].